Болгарія в лещатах обставин

Болгарія в лещатах обставин

Болгарія, яку свого часу вважали 16 радянською республікою, після вступу до Європейського Союзу та початку російської агресії проти України зайняла чи не найжорсткішу позицію серед країн ЄС щодо Росії та зруйнувала декілька її амбітних енергетичних проектів. Проте, останні роки російсько-болгарських відносин доводять, що період антиросійської риторики Софії відходить у минуле, а Болгарію все частіше починають зараховувати до «секти свідків контрпродуктивності санкцій». Тож у чому причини російських реверансів балканської республіки, та яку роль у політичному розвороті Болгарії відіграє ЄС, – розповідає Ad Astra.

Росію в Болгарії люблять, насамперед, за її роль у здобутті останньою незалежності. А імператора Олександра ІІ, який внаслідок перемоги в російсько-турецькій війні 1877-1878 років звільнив болгар від 500-літнього османського панування, іменують в країні не інакше як «Цар Освободител», називають на його честь вулиці та встановлюють йому пам’ятники. У другій половині ХХ століття Болгарія двічі безуспішно намагалася вступити до СРСР. Русофільські настрої значної частини болгарського населення зберігаються й до сьогодні, особливо серед старшого покоління. Утім, це не завадило Болгарії після розпаду соцтабору стати на рейки європейської інтеграції та разом з Румунією стати членом ЄС у 2007 році.

Надалі країна намагалася доводити свою прихильність європейським цінностям, у тому числі в рамках протистояння між Євросоюзом та Росією. Бойко Борисов, представник правоцентристської партії ГЄРБ, очоливши уряд у 2009 році, почав відмовлятися від спільних з РФ проектів, пояснюючи це загрозою болгарській екології, суверенітету та цивілізаційному вибору. У тому ж році Болгарія тимчасово зупинила свою участь у будівництві газопроводу «Південний потік» на користь проекту «Nabucco», що мав з’єднати середньоазійські та азербайджанські газові родовища з Німеччиною та Австрією.

Від любові до зради – всього одна каденція

Після перемоги на президентських виборах 2011 року кандидату від ГЄРБ Росена Плевнелієва лозунг «Геть від Москви» почав лунати все частіше. Наприкінці 2011 року Болгарія остаточно відмовилася від участі в будівництві Трансбалканського трубопроводу (інша назва — нафтопровід Бургас-Александруполіс), у 2012 році було зупинено будівництво АЕС «Белене», а в 2014 році остаточно було «похоронено» «Південний потік». Плевнелієв одним з перших європейських лідерів засудив анексію Криму Росією й загалом за гостротою висловлювань на адресу РФ міг цілком конкурувати з президентом Литви Далею Грібаускайте.

У грудні 2016 року в інтерв’ю газеті Frankfurte Allgemeine Zeitung президент Болгарії заявив: «Зараз всім доводиться мати справу з агресивною та націоналістичною країною, на чолі якої стоїть президент, що дивиться на Європу як на суперника, а не як на партнера». А в інтерв’ю L'Express Плевнелієв підкреслив, що з самого початку української кризи мова йшла про виживання самого ЄС: «Якщо сьогодні ми відступимо, наш союз буде не тільки дестабілізований, а й делегітимізований як демократична модель», а також критикував частину болгарського політикуму, що виступала проти погіршення відносин з Росією. Окрім того, у вересні 2015 року Болгарія стала єдиною країною, що заборонила переліт над своєю територією російським літакам з гуманітарною допомогою для Сирії.  

Економічні зв’язки з Росією

Особливо дивною болгарська риторика виглядає на фоні очевидної залежності країни від російських енергоносіїв. До сьогодні Болгарія залишається однією з найбільш залежних від російських нафти та газу членів Євросоюзу. Згідно з даними ОЕС, як у 2013 році, так й у 2017 частка РФ у постачанні газу до Болгарії складає близько 80%. Водночас, за цей період залежність від російської нафти впала з 90% у 2013 році до 65% у 2017. Досягнути такого скорочення вдалося завдяки зростанню частки постачання африканської нафти, насамперед, з Єгипту. До того ж, компанія Лукойл залишається одним з найбільших інвесторів у болгарську економіку, а також абсолютним лідером з виробництва палива в країні.

Росія тримається на другому місці серед країн, з яких Болгарія найбільше імпортує,  завдяки енергоносіям. Натомість в частці болгарського експорту Росія знаходиться лише на 9 місці. Попри членство в НАТО, ВПК Болгарії досі використовує переважно стару радянську техніку, обслуговування якої цілком залежить від Росії. Від погіршення відносин з РФ постраждала також і туристична сфера Болгарії, хоча як зізнаються навіть російські ЗМІ, багатомільярдні російські інвестиції в болгарську нерухомість приносять немалі річні відрахування в державну казну.      

Очікування — реальність

Прагненнями довести Європі свою прихильність, Болгарія нещадно «рубила» енергетичні проекти Росії й сподівалась, що Захід запропонує щось натомість. Чесно намагаючись слідувати вимогам євроатлантичної солідарності, країна залишилася віч-на-віч з розірваними контрактами, міжнародними арбітражами та виплатами компенсацій. Чого варта тільки відмова від спільного з Росією будівництва АЕС «Белене». Ставлячи хрест на цьому проекті, уряд розраховував на американців з компанії Westinghouse, які мали б допомогти прилаштувати їх на іншу болгарську АЕС — «Козлодуй».

Окрім того, американці не виявили особливого інтересу, і два російські реактори досі залишаються головним болем для болгарського уряду. Що з ними робити не дуже зрозуміло, адже просте зберігання вартує грошей, Росія виставляє великий штраф, який треба сплачувати, спроби «здихатися» їх в Іран зазнала невдачі, а ідея будівництва загальнобалканської АЕС не отримала схвалення в Брюсселі. У результаті Болгарія не отримала ніякої вдячності з боку ЄС за свою принциповість. Газпром переорієнтувався на «північ», а також на Туреччину, Грецію та Угорщину, через які планує все таки постачати газ у Європу.

Нове обличчя та спроби реанімації відносин

У листопаді 2016 року на президентських виборах перемогу здобув кандидат від проросійської Соціалістичної партії Румен Радєв. Колишній командувач військово-повітряними силами Болгарії раніше політикою не займався. У президентську кампанію його «втягнула» Соцпартія, якій потрібно було «нове обличчя», яке б якісно виділялося на фоні корумпованої діючої влади. І хоча новообраний президент не збирається змінювати вектор зовнішньої політики, реверансів у бік Росії було немало ще й під час виборчої кампанії: Радєв називав санкції проти РФ беззмістовними та марними, а також акцентував увагу на необхідності прагматичної співпраці з Росією.

Ця риторика дуже позитивно сприймалася болгарськими виборцями, які відчувають себе покинутими після десятиріччя в складі ЄС, за яке вони так і не позбавилися звання найслабшої економіки Євросоюзу. Цю ж стратегію напередодні дострокових парламентських виборів навесні 2017 року «осідлали» навіть ГЄРБ, чия програма базується на європейському розвитку та інтеграції. У результаті вони сформували коаліцію з разом націоналістами, у яких домінувала євроскептична риторика, а деякі їхні представники навіть визнавали Крим російським. До того ж, болгарський уряд втретє очолив Бойко Борисов, який цього разу вже не був таким радикальним стосовно Росії, як у 2009 році, і навіть навпаки — реверанси в бік Росії стали частим явищем.

Так, Болгарія не підтримала ініціативу Румунії щодо створення в Чорному морі постійної флотилії НАТО й не долучилась до загальноєвропейського «параду висилання російських дипломатів» після отруєння Скрипалів в британському Солсбері, обмежившись лише відкликанням свого посла з Москви для консультацій і пояснивши це необхідністю «зберігати канал комунікації». Окрім того, замість закупки нових винищувачів у когось з союзників по НАТО, болгари відновили переговори з Росією щодо ремонту МіГів на суму близько 40 мільйонів євро. Не забула Болгарія й про газопроводи — влітку 2018 року Борисов висловив готовність посприяти продовженню «Турецького потоку» через територію Болгарії до Сербії.

Висновки

Ситуація з Болгарією воістину трагічна та повчальна для України в тому плані, що не можна цілком покладатися на Захід і жертвувати державними інтересами заради підтримки цивілізаційного вибору.

Схоже на те, що Болгарія, усвідомивши багатополярність сучасного світу, за якого європейські політики вже починають більше думати про економічні та політичні інтереси своїх держав, часто закриваючи очі на ціннісну основу західного суспільства, вирішила не відставати й вести «свою гру». І спроби загладити провину перед Росією — безпосередній її прояв.

За десятиліття в складі ЄС болгари значною мірою розчарувалися в європейському виборі. І хоча це на даний момент не передбачає ніякого «Болекзиту», розворот у бік Росії, за збереження сучасних умов та відсутності змін у європейській політиці, тільки зростатиме.

Автор – Олександр Ворона, Ad Astra