Червоний кленовий листок на білій арктичній кризі

Червоний кленовий листок на білій арктичній кризі

Попередня стаття Ad Astra з полярної тематики була присвячена арктичній стратегії Сполучених Штатів Америки. Зауважимо, що тоді як США мають вихід до Арктики лише завдяки Алясці, їхні північні сусіди насправді володіють обширними, з географічної точки зору, арктичними територіями. Наскільки ж помітним є канадський кленовий листок на цьому міжнародно-політичному просторі – дізнавайтеся в новому матеріалі Ad Astra. 

Історичний піонер в Арктиці

Характеризуючи діяльність Канади в арктичному просторі, одразу необхідно відзначити, що ця держава є піонером насамперед в контексті юридичного регулювання своєї політики в цьому регіоні. Річ у тім, що ще в минулому столітті канадські спеціалісти провели роботи зі встановлення конкретних меж арктичних володінь Канади, порядку діяльності на цих територіях, а також із визначення національних інтересів країн та основоположних принципів міжнародної кооперації в Арктиці.

Саме Канада ініціювала створення Арктичної ради – ключового міжурядового форуму високого рівня, у сферу компетенції якого входять вирішення питань пов’язаних із взаємодією в полярному регіоні арктичних країн і корінних народів Арктики.  Членами організації є п’ять арктичних держав, а також Швеція, Фінляндія та Ісландія, територія яких перетинається північним полярним колом. Ця Рада була заснована в 1996 році внаслідок прийняття відповідної декларації в Оттаві, а країна кленового листа здійснювала дебютне головування на цьому форумі.

Наша Північ, наша спадщина, наше майбутнє

У 21 столітті пріоритети та напрямки арктичної політики Канади описувалися у надважливому документі стратегічного характеру 2009 року під назвою “Північна стратегія Канади: Наша Північ, наша спадщина, наше майбутнє”. У стратегії було чітко артикульовано, що Північ є фундаментальною частиною канадської спадщини та національної ідентичності, і є життєво важливою для майбутнього держави.

Квінтесенцією арктичної політики Канади проголошувалися такі аспекти, як здійснення суверенітету в канадській Арктиці, сприяння її соціально-економічному розвитку, збереження її природної спадщини та вдосконалення й розвиток управління північними територіями, аби місцеве населення мало більше впливу та повноважень для організації свого культурно-економічного життя на місцях.

Арктичний курс консерватора Харпера

Слід підкреслити, що каденція консервативного прем'єр-міністра Стівена Харпера, за якого було прийнято вищевказаний документ, характеризувалася інтенсифікацією присутності Канади в арктичному регіоні. Не в останню чергу така активність пояснювалася реакцією на провокаційне встановлення російського прапора на Північному полюсі у 2007 році. Тоді міністр закордонних справ Канади дуже емоційно висловив своє засудження російських дій, зазначивши, що “це не 15-те століття”. На його думку, ця ситуація нагадувала практику епохи географічних відкриттів, коли на фізичній мапі світу існували багаточисельні білі плями та незвідані землі, встановивши прапор на яких, мореплавці та мандрівники утверджували суверенітет держави, яку вони репрезентували.

Екстраполяція подібної практики на Північний полюс з боку Росії була піддана Оттавою нищівній критиці як абсолютно неприйнятна. У відповідь на авантюрний російський вчинок Харпер ініціював активізацію військової присутності Канади в Арктиці шляхом здійснення регулярних військових навчань канадських сил. Окрім цього, лідер Канади сприяв виділенню коштів для розбудови національної арктичної інфраструктури. Насамперед йшлося про будівництво нових важких криголамів, патрульних суден, глибоководного порту та регіональних військово-морських баз.

Втім, спад у канадській економіці, зумовлений всесвітньою економічною кризою, загальмував втілення в життя цих амбітних планів Харпера. Відтак, відбулася переорієнтація ключової мети арктичної політики Канади з безперечного утвердження власного суверенітету на цих полярних землях до конструктивної дипломатії в рамках Арктичної ради. Її кінцевою метою мало бути перетворення Арктики в стабільний регіон з визначеними кордонами, динамічним економічним зростанням, життєздатними північними громадами й здоровими та продуктивними екосистемами.

Саме така візія Арктики описувалася у заяві Канади про зовнішню політику в Арктиці у 2010 році. До речі, ці ідеї превалювали й під час нового головування Канади в Арктичній раді у 2013-2015 роках. Разом з тим, Харпер паралельно дійшов висновку, що його держава, відновлюючись крок за кроком від економічної кризи, зможе зрештою реанімувати далекоглядний проект побудови низки полярних патрульних кораблів. Тому в 2015 році було виділено 3,5 мільярда доларів на виконання цієї задачі.

Деактуалізація Арктики? Не той випадок!

Після приходу до влади в Канаді наприкінці 2015 року ліберального  уряду чолі з Джастіном Трюдо багато аналітиків прогнозували мінімізацію значущості арктичного вектора зовнішньополітичної діяльності країни кленового листа. Подібні припущення базувалися на аргументі про високу ймовірність надання новим прем’єром пріоритету з виділення державою матеріальних ресурсів  різноманітним програмам внутрішнього спрямування замість нарощування присутності в Арктиці. Однак де-факто станом на сьогодні немає підстав констатувати деактуалізацію арктичного курсу Оттави. Так, восени минулого року відбулася урочиста церемонія спуску на воду нового головного патрульного корабля арктичної зони Канади – найбільшого судна, побудованого в Канаді за останні півстоліття. А зовсім нещодавно, у другій половині травня, Трюдо офіційно заявив про побудову двох нових кораблів такого ж типу для берегової охорони Канади.

Перегони за розширеним континентальним шельфом

До того ж, останнім часом держава кленового листка активізувала свою діяльність з розширення меж континентального шельфу шляхом застосування правових механізмів ООН, передбачених Конвенцією з морського права 1982 року. Буквально кілька тижнів тому Оттава подала заявку до відповідної Комісії ООН, в якій наводилися докази того, що хребет Ломоносова є природним продовженням континентального шельфу Канади. Міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд зазначила, що “визначення нашого континентального шельфу є життєво важливим для забезпечення нашого суверенітету і служіння інтересам усіх людей, включно з корінними народами в Арктиці”.

Ця заява стала результатом багаторічних систематичних досліджень компетентних канадських науковців та спирається на широкий спектр геологічних даних. Однак аналогічні заяви раніше вже подали Росія та Данія, які також обґрунтовують необхідність визнання приналежності хребта Ломоносова до їхніх територій. Тому на Комісію ООН з меж континентального шельфу чекає комплексна робота зі встановлення істини серед такого тріумвірату конфліктних територіальних претензій.

Юридичні контроверсії з американцями

Аналізуючи арктичну політику Канади, слід також розглянути такий цікавий факт, що ця держава наполегливо утверджує свій суверенітет над відповідним континентальним шельфом і так званим Арктичним архіпелагом – територією на півночі Канади, через яку проходить морський Північно-Західний прохід. Оттава історично вважає, що з точки зору міжнародного права, цей прохід є канадськими внутрішніми водами. Така непохитна позиція держави кленового листа не знаходить підтримки навіть в найголовнішого союзника – Сполучених Штатів, які наголошують на необхідності застосування статусу міжнародних вод для вказаних морських територій. Однак цей юридичний диспут не викликав широкого резонансу, адже обидві держави не розглядають чинність перспективи здійснення морських перевезень через арктичні води.

Проте нині безпрецедентне танення льодовиків значною мірою полегшує плавання суден через арктичні води, в тому числі через зазначений Північно-Західний прохід, колосально скорочуючи відстані між основними портами світу – від чого Канада, звісно, може стати одним з бенефіціарів. Питання про юридичний статус цього морського шляху ще неодноразово буде спалахувати в міжнародно-політичному дискурсі з більшим рівнем інтенсивності та серйозності. Наприклад, про це свідчить нещодавня промова держсекретаря США Майка Помпео в Арктичній раді, в якій він підкреслив нелегітимність пропонованого канадцями статусу для Північно-Західного проходу. Щоправда, на користь Оттави грає той фактор, що її позиція аналогічна позиції Російської Федерації стосовно економічно дуже перспективного Північного морського шляху, який Москва не визнає міжнародними водами та продовжуватиме максимально утверджувати там свій суверенітет.

Зрозуміло, що для Сполучених Штатів є невигідним зближення позицій свого сусіднього стратегічного партнера з російською стороною щодо юридичного визначення арктичних володінь. Тому в канадських та американських дипломатів виникає широке поле для роботи з метою залагодження цього контроверсійного питання зокрема та формування консолідованої союзницької позиції щодо арктичного міжнародно-політичного регіону загалом.

Арктика без Канади, як кленове дерево без листків         

Отже, червоний кленовий листок вже впродовж десятиліть яскраво майорить на крижаних пейзажах крайньої Півночі. Його не сколихнула ані зміна консервативного канадського уряду на ліберальний, ані навіть справжній юридичний диспут щодо однієї з потенційних морських артерій майбутнього з американцями. Тому на сьогодні інтенсивна залученість Канади в арктичну політику є константою для північного полярного регіону Землі, що має безумовно враховуватися всіма іншими суб’єктами відносин в Арктиці.

Автор – Олексій Панчак, «Аd Astra»