PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Дефектна демократія Індії

Дефектна демократія Індії

Кінець колоніальної епохи в історії Індії в середині минулого століття поставив державу на новий шлях розвитку: найшвидша серед постколоніальних країн розбудова демократичних інститутів, створення плюралізму поглядів у багатонаціональній державі, ефективна виборча система. Втім, останній рік після переобрання націоналістичного уряду прем’єра Нарендри Моді точно не можна назвати розквітом індійської демократії, радше навпаки. Проблема захисту прав етнічних меншин та релігійна дискримінація стали випробуванням для держави. То що не так з індійським демократичним режимом – читайте далі.  

Темні часи для Індії

Сьогодні за Індією як за потенційним глобальним лідером спостерігає  увесь світ, і це не дивно, адже країна є місцем проживання майже 1/6 населення планети.

Починаючи з 2014 року, коли до влади прийшла БДП (Bharatiya Janata Party – “Народна партія Індії”), держава вступила в період численних трансформацій. Зміни в політичній сфері позначилися послабленням ролі лівих сил та підвищенням націоналістичних тенденцій. Партія ”Індійський національний конгрес”, яка з часів незалежності країни лише кілька разів був в опозиції, зазнала масштабної поразки. У 2014-2015 роках Нарендра Моді дійсно робив акцент на боротьбі з бідністю, створенні робочих місць, реформуванні системи освіти, лібералізації економіки. У квітні 2019-го БДП на чолі з Моді,  знову перемогла на виборах. Партія отримала 299 з 542 місць у Лок Сабха, нижній палаті індійського парламенту. Завдяки націоналістичній риториці та таким заходам, як «попереджувальний удар» по ісламських терористах у Пакистані, що організували теракт у Кашмірі в лютому 2019 року, Моді почав сприйматися індійським суспільством як єдина особа, здатна вирішити будь-які проблеми. На останніх парламентських виборах його партія здобула підтримку не лише в більшості гіндомовних штатів, а й у Західній Бенгалії та Одіші, де розмовляють бенгальською та орійською мовами.

Тим не менш, із квітня минулого року політика «Народної партії Індії» вийшла за межі, які вона ж сама встановила. Заходи індійського уряду все більше й більше відповідають ідеології гіндутва – руху, що проповідує індуїстський націоналізм. За даними британської компанії Economist Intelligence Unit, цього року держава посіла 51 сходинку в рейтингу 167 країн за індексом демократії.  Порівняно з попереднім виданням це втрата 10 позицій. Основна причина регресії – придушення в державі громадянських свобод.  Якщо за показниками прозорості виборчого процесу, функціонування уряду, розвитку політичної культури Індія має високі показники, то саме рівень захисту прав людини та свобод поставив державу на одну сходинку з іншими «неповноцінними демократіями» (flawed democracies) – державами на кшталт Бразилії, Угорщини, Монголії, Мексики, Таїланду (до речі, Україна, що посіла 78 місце в цьому рейтингу, віднесена до держав із гібридним режимом). Існує декілька факторів, що вказують на послаблення показників індійської демократії за останній рік.

Дискримінація мусульманської меншини

11 грудня 2019 року парламент  ухвалює поправку до Закону про громадянство, відповідно до якої індійський паспорт за спрощеною процедурою можуть отримати мігранти із сусідніх держав – Бангладеш, Пакистану, Афганістану, – але в тому випадку, якщо вони покинули ці країни не пізніше грудня 2014-го та є індуїстами, сикхами, буддистами, джайністами, парсами чи християнами, які зазнали релігійних переслідувань. Такому рішенню парламенту передували передвиборчі обіцянки «Народної партії Індії» про надання індійського громадянства етнічним меншинам, які були вимушені мігрувати із сусідніх країн через утиски. Хоча акт був покликаний допомогти переслідуваним релігійним групам, він повністю ігнорував надання громадянства шрі-ланкійським тамілам та рохінджа із М’янми, тобто народам, що сповідують іслам. Це викликало обурення серед мусульманського населення Індія, якого нараховується близько 200 мільйонів.

Вони непокояться, що через поправку мусульмани не зможуть потрапити до Національного реєстру громадян, що дає право на громадянство. А знаходження на території країни нелегально – це вже підстава для депортаці; туди, де їх чекає переслідування та розправа. Більше того, мусульманське населення вбачає у змінах порушення секулярного принципу конституції, який гарантує рівність усіх, незалежно від віросповідання. Сьогодні Національний реєстр громадян чинний лише на території штату Ассам. Та й кілька разів за останні місяці прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та міністр внутрішніх справ Аміт Шах запевняли, що поправка до Закону не має зв’язку з будь-якими змінами щодо Національного реєстру. Однак існує можливість поширення його на всю країну.

У серпні минулого року було уряд опублікував остаточний варіант Реєстру щодо багатонаціонального штату Ассам – північно-східної провінції, що межує з Бутаном та Бангладеш і відокремлена від решти держави Західною Бенгалією. Виявилося, що понад 1,9 млн громадян (усе населення штату становить близько 33 млн) не були віднесені до Національного реєстру громадян. Це означає, що ця частина населення не змогла довести, що проживає в Ассамі з 1971 року, тобто з моменту проголошення незалежності сусіднього Бангладеш. Варто зазначити, що більшість тих, хто були «викреслені» з реєстру – бенгальці, тобто мусульмани. Отже, в Індії вже стався прецедент, коли люди, не віднесені до реєстру, стали вважатися нелегальними мігрантами. Крім цього, індійці добре пам’ятають, як ще в листопаді минулого року міністр внутрішніх справ говорив, що після перепису населення 2021 р. дія Реєстру буде поширена на всю Індію після складення списку резидентів, хоча тепер Моді й відмовився від подібної риторики.

Протести проти поправки

Протести, що почалися наступного дня після ухвалення поправки, стали найбільшими з часів першого приходу до влади націоналістичного уряду Моді 2014-му. Лише за 26 грудня 2019 року в Нью-Делі заарештували близько 140 протестувальників, а вже через два місяці кількість затриманих сягла шести сотень. Кілька десятків людей загинули в сутичках з поліцією, а також у зіткненнях між індуїстами та мусульманами. Протестувальники в основному організовувалися в соцмережах, тож у найбільшому штаті Уттар-Прадеш уряд навіть заблокував інтернет на кілька днів. 26 січня 2020 року, коли в Індії святкували День республіки, протести відбулися одночасно в 250 містах, а в Калькутті був сформований 11-кілометровий людський ланцюг.

Головна мета демонстрантів – скасування поправки до Закону про громадянство. Проте ця вимога стосується лише мусульман. Наприклад, у північно-східному штаті Ассам деякі індуїсти влаштовували протести, тому що боялися, що всіх нелегальних мігрантів будуть переселяти туди. У таких штатах, як Західна Бенгалія, жителі ставляться до мігрантів як таких, що забирають у них землю та робочі місця. Крім того, частина населення Індії побоюється, що дії уряду Моді призведуть до того, що держава перестане бути секулярною, якою вона є з часів Джавахарлала Неру.  

Реакція уряду на протести була досить передбачуваною: метою поправки, за його словами, мав стати захист релігійних меншин. Фактично ж поліція застосовувала сльозогінний газ проти протестувальників, місцями виникали вуличні протистояння. Виступи тривали від першої половини грудня протягом трьох місяців. 24 березня після введення заборони на масові заходи у зв’язку з пандемією індійська поліція просто розігнала акції.  

Невирішена проблема Джамму та Кашміру

Територія Кашміру у складі трьох держав

Територія Кашміру у складі трьох держав

У серпні 2019 року уряд Індії скасував особливий напівавтономний статус штату, передбачений 370 cтаттею конституції, а також розділив його на дві союзні території – власне, Джамму та Кашмір і Ладакх. Тепер на нових картах, що випускає Індія, зображені не 29 штатів, а 28, натомість кількість союзних територій зросла з 7 до 9.  Раніше особливий статус забороняв жителям інших штатів купувати землю в Джамму та Кашмірі, працювати в урядових установах, гарантував власні закони й конституцію. Тепер цього всього немає. Напередодні рішення 5 серпня сюди були стягнені війська, блоковано мобільний зв’язок та інтернет у Кашмірській долині – території, відомій сепаратистськими рухами. Відбулися арешти політичних діячів, зокрема Омара Абдулли, лідера опозиції штату та головної міністерки Мехбуби Муфті. Керівна партія БДП пояснювала рішення тим, що особливий статус Джамму та Кашміру перешкоджав інтеграції провінції до держави, хоча така «напівавтономія» і проіснувала 70 років. Тепер індійській уряд вважає, що країні вдалося остаточно подолати колоніальне минуле. Мехбуба Муфті ж назвала 5 серпня «найтемнішим днем індійської демократії».

Варто враховувати особливість штату. Якщо 97% населення Кашміру становлять мусульмани, то в Джамму переважають індуїсти: тут їх понад 65%. До 2019 року у складі провінції перебувала невелика гірська область Ладакх, населена буддистами й мусульманами, історично та етнографічно близька до Тибету. Після рішення 5 серпня область перебуватиме під прямим управлінням Індії, що було схвалено ладакхцями, які багато років прагнули відділитися від Джамму та Кашміру, але викликало незадоволення серед індуїстів та мусульман.

Союзні території Джамму та Кашмір і Ладакх після поділу (позначені непідконтрольні Індії території регіону)

Союзні території Джамму та Кашмір і Ладакх після поділу (позначені непідконтрольні Індії території регіону)

На міжнародному рівні наслідком скасування особливого статусу Кашміру стало подальше загострення індо-пакистанського конфлікту. Для Пакистану дії Індії означали зменшення довіри населення Джамму та Кашміру до власного уряду й «зелене світло» для наступальних дій. Ісламабад не лише вислав індійського посла, а й оголосив про припинення двосторонньої торгівлі та відкликання пакистанського амбасадора з Нью-Делі.

Слід наголосити на особливостях давнього індо-пакистанського конфлікту. Кашмір – фактично єдина територія у складі Індії, населена переважно мусульманами (за винятком 3% індуїстів, сикхів і буддистів). Коли у серпні 1947 року британська колонія отримала незалежність, її було поділено на Індію та Пакистан за релігійним фактором. На той час у Кашмірі як індуїсти, так і мусульмани проживали у великій кількості, тож цьому князівству, відповідно до закону про незалежність Індії, було надано право обирати одну з двох держав, до складу якої воно ввійде. Правитель Кашміру Харі Сінгх проголосив незалежність, що викликало антимонархічні повстання в князівстві, тож урешті-решт було прийнято рішення про вступ до Індійського Союзу, але це ніяк не прибрало претензій Пакистану. Питання приналежності Кашміру вилилося у три індо-пакистанські війни в минулому столітті.

Сьогодні 45-кілометровий кордон між державами в Кашмірі має назву Line of Control і, власне, є об’єктом конфлікту, а більшість території колишнього князівства (55%) контролюється Пакистаном та Китаєм. У 2016-2018 роках інтенсифікація прикордонних сутичок призвела до смертей кількох десятків цивільних з обох сторін. Тож не дивно, що такі радикальні дії Нью-Делі щодо Джамму та Кашміру в серпні 2019 року не лише похитнули рівень індійської демократії, а й дали привід для активізацій дій Ісламабада. У жовтні 2019 року на індо-пакистанському кордоні знову відновилася стрілянина. Крім того, якщо Індія досі не визнає окуповану частину Кашміру пакистанською територією та претендує на неї, її уряду не варто сподіватися, що мусульманське населення північної частини регіону захоче повернутися до складу Індії. Адже малоймовірно, що дискримінація на релігійниму ґрунті буде заохочувати приєднання.

Виклики для регіонального лідерства

Для Індії, котра після приходу до влади Моді в 2014 році, взяла зовнішньополітичний курс на перетворення держави на новий центр сили та зміцнення своїх позицій як глобального гравця, надзвичайно важливим є збереження статусу централізованої консолідованої держави. Але очевидно, що внутрішня нестабільність, спричинена протестами представників релігійних меншин, аж ніяк не сприятиме зміцненню національної могутності. Курс БДП на побудову централізованої держави призвів до радикалізації як мусульман, так й індуїстів, що, по-перше, може посилити опозиційні до Індійської народної партії сили, по-друге, похитнути амбіції Індії на міжнародно-політичному рівні.

Під час своєї першої каденції Нарендра Моді розпочав процес стабілізації відносин Індії з сусідніми державами. Зовнішня політика прем’єра під назвою “Сусіди понад усе” спрямована на збільшення індійського впливу на Шрі-Ланці, Мальдівах, в Непалі, Бутані, Бангладеш. Зокрема, Мальдіви, невеликий архіпелаг в Індійському океані, є важливою стратегічною територією, яку Китай уже залучає до проєкту «Один пояс, один шлях» як точку перетину енергетичних та транспортних шляхів.  Власне, економічні вигоди завдяки китайським інфраструктурним проєктам здаються цим «сусідам» більш привабливими, аніж туманне співробітництво з Індією, внутрішній режим якої ось уже кілька місяців тяжіє до авторитаризму.

Варто зазначити, що дії  Нью-Делі вже отримали несхвалення в ООН: в Управлінні Верховного комісара з прав людини Індію закликали скасувати поправку до Закону про громадянство, розглянувши її як таку, що дискримінує мусульман.

Період з квітня 2019-го, імовірно, увійде в історію Індії як «рік гіндутва». Звісно, можна говорити також про поправку до Закону про запобігання неправомірній діяльності, відповідно до якої не лише організація, а й індивід може розглядатися як суб’єкт тероризму, та про інші недемократичні дії. Проте два основні рішення – зміни до законодавства про громадянство й одностороннє скасування особливого статусу Джамму та Кашміру – є найбільш показовими прикладами дефектності індійської демократії. Починаючи з квітня уряд Моді йшов по шляху прийняття рішень, що свідчили про тенденції поступової відмови від секуляризму. Тепер питання полягаєє в тому  чи не стане це новою загрозою для стабільності в державі.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної Азії Аналітичного центру «ADASTRA»