THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


«Фактор Ірландії»: три проблеми Боріса Джонсона на шляху з ЄС

«Фактор Ірландії»: три проблеми Боріса Джонсона на шляху з ЄС

Північна Ірландія ще від початку процедури виходу Великої Британії з ЄС («брекзиту») була джерелом розбіжностей у переговорних позиціях сторін. А після приходу до влади Боріса Джонсона й загострення риторики британців ця проблема може лише поглибитися.

***

У 2017 році нинішній прем’єр Великої Британії Боріс Джонсон написав книгу під назвою «Фактор Черчилля». Тоді ще міністр закордонних справ, певно, не здогадувався, як швидко йому доведеться відчути себе в ролі свого політичного кумира й очолити країну в непростий для неї час.

Чим чіткіше вимальовується курс Джонсона на вихід країни з Європейського Союзу за будь-яких умов (тобто чи з угодою, чи без неї), тим більше виникає побоювань, що британцям на Геловін буде не стільки смішно, скільки страшно.

Уже зрозуміло, до чого передусім апелює чинний британський уряд: після останніх виборів до Європейського парламенту та зміни уряду в Сполученому Королівстві, за словами міністра з питань виходу з ЄС Стівена Барклі, «політична реальність змінилася». Тепер Британія має чіткі переговорні позиції (а не так, як це було за уряду Терези Мей), та й влада в Брюсселі от-от зміниться, тож сторонам слід із чистого аркуша почати домовлятися про нову угоду.

Але ЄС уже неодноразово заявляв про неприйнятність перегляду чинної угоди. І ключову причину цього слід шукати не на Британських островах, а дещо західніше – в Північній Ірландії.

«Бекстоп» і глухий кут

На референдумі за вихід із Євросоюзу 3 червня 2016 року 56% північних ірландців проголосували проти «брекзиту». І, як не дивно, «політична реальність» там не змінилася: за даними опитування «Іпсос» на замовлення ірландського видання «Айріш таймс», більшість населення Північної Ірландії відкидає жорсткий «брекзит» і виступає за перебування в спільному ринку й митному союзі з ЄС.

У грудні 2017 року Велика Британія та Європейський Союз ухвалили угоду, яка, серед іншого, була покликана вирішити чи не найболючішу проблему «брекзиту» – збереження свободи переміщення через кордон між Республікою Ірландія та Північною Ірландією. Саме тоді вперше було офіційно визначено механізм так званого «бекстопу»: у випадку, якщо до остаточного виходу Великої Британії з Євросоюзу (точніше – до завершення перехідного періоду, який, як пізніше було встановлено, триває до грудня 2020 року) не буде вирішено проблему прикордонного контролю, Північна Ірландія буде на певний період дотримуватися стандартів регулювання ЄС щодо товарів.

Справа в тому, що вихід Британії з Європейського Союзу передбачає припинення участі першої в спільному ринку й митному союзі. Митний союз передбачає спільну зовнішню торгівлю з іншими країнами (тобто встановлення однакових тарифів на імпорт на всій його території), а спільний ринок – запровадження спільних політик в окремих секторах економіки (наприклад, сільське господарство) й свободу переміщення робочої сили та капіталу в його межах.

Поки Британія була членом ЄС, питання кордону між Ірландією та Північною Ірландією було вирішене автоматично: фактичних перешкод у пересуванні через кордон між ними не було. Але після «брекзиту» вони вочевидь виникнуть – і це неодмінно викличе напруженість у й без того неспокійному регіоні.

Протягом понад тридцяти років на території Північної Ірландії тривало запекле насильницьке протистояння між прихильниками перебування регіону в складі Сполученого Королівства (протестантами) й їхніми опонентами, які бажали возз’єднатися з Ірландією (католиками). Понад 3700 загиблих і зниклих безвісти – дуже відчутний удар для Північної Ірландії, населення якої складає близько трьох із половиною мільйонів. Навіть після офіційного перемир’я – Страстноп’ятничної або Белфастської угоди 1998 року – поодинокі сутички між католиками й протестантами тривають і досі.

Серед іншого, положення Страстноп’ятничної угоди передбачали, що Північна Ірландія перебуватиме в складі Сполученого Королівства, доки цього бажає більшість населення регіону. В протилежному випадку уряди Британії та Ірландії зобов’язалися переглянути це положення. Про це нещодавно нагадав і прем’єр-міністр Республіки Ірландія Лео Варадкар.

Позиція уряду Британії полягає в тому, що «бекстоп» є загрозою суверенітету Сполученого Королівства. Адже в разі його затягування (а гарантій врегулювання проблеми кордону іншими засобами поки немає) частина країни перебуватиме в іншому правовому полі – фактично, між Північною Ірландією та рештою Сполученого Королівства пролягатиме невидимий кордон. ЄС же, як відомо, альтернативи «бекстопу» не бачить.

Єдиний існуючий  на сьогодні замінник «бекстопу», що передбачає розширення перехідного періоду на рік, до грудня 2021 року, з укладанням угоди про зону вільної торгівлі між Британією та Євросоюзом із впровадженням технологій прискореного митного контролю, відомої як «компроміс Мальтгауза», не був проголосований у британському парламенті та й у Брюсселі до нього поставилися скептично.

Непримиренне протиріччя щодо ірландського кордону є наразі основним каменем спотикання в подальших переговорах сторін щодо «брекзиту».

Але є й інші.

«Шинн Фейн» Шредінґера

Після дочасних виборів в окрузі Брекон і Редноршир, 1 серпня Консервативна партія втратила одне місце в нижній палаті парламенту представниці ліберал-демократів, що опонують чинному курсу уряду Джонсона щодо «брекзиту». Утім, через домовленість із Демократичною юніоністською партією Північної Ірландії консерватори ще за прем’єрства Мей утворили так звану «робочу більшість» у 320 мандатів (310 консерваторів без заступниці спікера, яка за традицією не голосує, і 10 демократів-юніоністів).

Офіційну опозицію натомість складають 245 депутатів Лейбористської партії. Окрім цього, в Палаті общин також є 13 ліберал-демократів, 35 представників Шотландської національної партії, 5 представників так званої Незалежної групи за зміни (це ті депутати, які на початку 2019 року відкрито виступили проти будь-якого «брекзиту»), 4 представники Партії Уельсу (Plaid Cymru), один представник Партії зелених та 16 незалежних кандидатів. Разом маємо 319 депутатів – лише на одного менше, ніж у «робочої більшості».

Але в цій парламентській арифметиці не врахований ще один важливий фактор. Це семеро депутатів від північноірландської партії «Шинн Фейн».

«Шинн Фейн» – це партія, яка відкрито виступає проти перебування Північної Ірландії в складі Сполученого Королівства. Після вже згаданої мирної угоди 1998 року вона стала офіційно учасницею північноірландського політичного процесу. Її представники висувають своїх кандидатів на округах в Північній Ірландії і навіть перемагають на деяких із них – але принципово відмовляються брати участь у засіданнях парламенту у Вестмінстері. Адже який стосунок Лондон, а не Дублін, має до справ Північної Ірландії?

Утім, з наростанням обертів машини «брекзиту» така абстенціоністська позиція «Шинн Фейну» все більше критикується їхніми виборцями. Минулого року, приміром, 67% опитаних північних ірландців вважали, що обрані депутати «Шинн Фейну» мають брати участь у голосуваннях у парламенті з питань виходу Сполученого Королівства з ЄС. І своїми сімома голосами нині вони забезпечують достатню умовно опозиційну більшість, аби ухвалити рішення, що суперечать наміру уряду.

Цьому сценарію дотично сприяють ще два фактори. По-перше, це позиція Демократичної юніоністської партії щодо «брекзиту»: хоча її представники й критикують уже згаданий «бекстоп» і закликають відмовитися від нього, в той же час вони виступають і проти виходу Сполученого Королівства з ЄС без угоди. А, по-друге, навіть серед самих консерваторів немає єдності в питанні «брекзиту». Голосування за поправку до закону про ситуацію в Північній Ірландії, якою уряд зобов’язується регулярно звітувати про стан справ у регіоні, де вже понад два з половиною роки відсутній глава місцевої виконавчої влади і яка фактично блокує можливі прагнення Джонсона призупинити роботу парламентарів, не відбулося б без 17 консерваторів, що пішли проти вказівок партії. У пресі їх охрестили «гоуквордським загоном» («Gawkward Squad» – за прізвищем колишнього міністра юстиції Девіда Гоука; тут присутня гра слів зі словом «awkward» – тобто «дивний, нестандартний, який виокремлюється з решти»). Мета цього неформального угруповання – будь-що запобігти «брекзиту» без угоди.

Звісно, на ділі парламенту буде не так просто заблокувати прагнення Джонсона будь-що вивести країну з ЄС. Експерт із англійського права Королівського коледжу Лондона Вернон Боґданор називає це «титанічним завданням» і окреслює п’ять можливих сценаріїв дій парламентарів-опозиціонерів для запобігання «брекзиту»:

1)    проголосувати за ще одне відтермінування дати виходу з ЄС (це зобов’яже Джонсона домовлятися про відстрочку з Брюсселем, але остаточне рішення буде за останнім);

2)    ухвалити закон, який забороняє вихід із ЄС без угоди (до цього під час так званих «індикативних голосувань» вони голосували не за закони, а заяви, що не мають реальної юридичної сили);

3)    ухвалити рішення про проведення другого референдуму перед «брекзитом» (питання в тому, що саме виносити на референдум);

4)    скасувати «брекзит» як такий і відновити членство в ЄС;

5)    оголосити вотум недовіри Джонсону й сформувати власний перехідний уряд або ж (у разі, якщо за два тижні цього не відбудеться) провести дочасні вибори.

Усі вони вимагають переконливої парламентської більшості, а з урахуванням розбіжностей в позиціях політичних сил більш-менш імовірним є лише останній варіант. Але оскільки в роботі парламенту зараз оголошена літня перерва, збереться він лише на початку вересня, а від розпуску уряду до проведення виборів за британським законодавством має минути 25 днів, тобто часу змінити ситуацію парламентським шляхом лишається все менше. І від того позиція «Шинн Фейну» набуває ще більшого значення.

Засторога з-за океану

Ще один удар курсу Джонсона на «брекзит» за будь-яку ціну може прийти зі, здавалося б, цілком несподіваного боку – США. Не встиг Боріс Джонсон офіційно стати прем’єр-міністром, як Трамп у телефонній розмові з ним пообіцяв укладання вигідної торговельної угоди. Власне, приязні стосунки між двома ексцентричними політиками не є ні для кого таємницею.

Але, в той же час, у Сполучених Штатах міцнішає  дух президентських виборів 2020 року. І одним із важливих факторів політичної боротьби демократів і республіканців є така категорія електорату, як ірландські американці. Саме до них себе відносить майже 31,5 мільйонів, або 10% всього населення США. Їхня позиція щодо «брекзиту» виходить із того,які ризики несе в собі скасування Страстноп’ятничної угоди й відновлення кровопролиття в Північній Ірландії. А це означає, що навряд чи обіцянка Трампа швидко укласти торговельну угоду з прихильником ризикованого жорсткого «брекзиту» Джонсоном додасть республіканцям рейтингу.

Крім того, в Конгресі з 1981 року існує неформальна група під назвою «Друзі Ірландії», до якої нині входять 54 представники обох провідних партій США. І вона вже досить критично висловилася щодо курсу Джонсона на «брекзит» і, понад те, швидкого укладання торговельної угоди між США й Британією.

Так, співголова «Друзів Ірландії» Річард Ніл, конгресмен зі штату Массачусетс, уже заявив, що як голова Комітету з питань бюджетування (Ways and Means Committee) Палати представників, робитиме все, аби затримати гіпотетичну американсько-британську торговельну угоду якнайдовше. Свою опозицію торговельній угоді між Британією та США, яка ставила б під загрозу мирну угоду 1998 року, вже висловила й спікерка Палати представників демократка Ненсі Пелозі.

А такі ризики й справді є. Приміром, саме в такому дусі можна трактувати відповідь чинного міністра закордонних справ Британії й фактичного заступника Джонсона Домініка Рааба на питання журналіста Бі-бі-сі про те, чи можливе введення прямого управління в Північній Ірландії, якщо вона виступає проти жорсткого «брекзиту». Рааб відповів, що британський уряд зробить усе, щоб не допустити «вакууму влади» в регіоні. Щоправда, перспектива такого сценарію видається поки малоймовірною – для цього потрібно, аби за відповідне рішення проголосували британські парламентарі.

***

На жаль, «брекзит» із захопливого (хай і передапокаліптичного) серіалу поступово перетворився на затягнуту мильну оперу, в якій головні персонажі випробовують одне одного контроверсійними заявами й ефектною (але не ефективною) риторикою. У такому середовищі навіть неможливе – як-от участь «Шинн Фейну» в засіданнях парламенту у Вестмінстері чи скасування Белфастської угоди 1998 року – видається можливим. Питання лише в тому, наскільки довго британці, ірландці, європейці та й узагалі весь світ перебуватимуть в цьому підвішеному стані. Адже згаданий «ірландський фактор» може боляче вдарити по всіх нас.

Автор – Олег Павлюк, Ad Astra