THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Girls’ power за канонами Африки

Girls’ power за канонами Африки

Утиски прав жінок в Африці – тема, що вже межує із популізмом. Нею маніпулюють, її ставлять в основу політичних кампаній, із нею борються в теорії і на словах, а на практиці – лиш збентежено розводять руками. То як насправді живеться жінкам в країнах Африки? Про міфи та реалії – далі в тексті.

Жінка. Африка. І гора упереджень. Як тільки йдеться про становище жінок на африканському континенті, слова «утиски», «дискримінація» та «нерівність» стають однорідними. Принаймні таку картину нам змальовують західні ЗМІ та наглядові ради низки міжнародних організацій. Та чи такий страшний вовк, як його малюють – чи настільки погане становище жінок в Африці, як нас змушують думати?

Африканські жінки завжди займали проактивну позицію в галузі сільського господарства, торгівлі та в інших, суміжних до економіки, сферах діяльності. За даними Світового банку, станом на 1985 р. частка жінок серед працездатного населення Африки складала від 17% в Малі до 49% у Мозамбіку й Танзанії.

На сьогодні більшість жінок на континенті стикаються з різними юридичними, економічними та соціальними обмеженнями. Хіба існує поза межами Африки хоч одна країна, де жінок вважали б вічно неповнолітніми? І ні, це не тому, що вони «вічно юні й привабливі». Тут це означає, що вони вічно обмежено дієздатні. Для прикладу, в Демократичній Республіці Конго (до 1997 р.  – Республіка Заїр) жінка спершу повинна заручитись підтримкою чоловіка, себто його письмовою згодою, і лише після цього вона матиме можливість відкрити власний рахунок у банку.

 Часто жінкам важче отримати доступ до інформації та технологій, ресурсів та кредитів. Процес розвитку сільського господарства та формальні фінансові інститути є упередженими на користь клієнтів-чоловіків, попри важливість жінок як виробників. Хоча жінки зазвичай працюють вдвічі довше за чоловіків (15-18 годин на добу), натомість отримують вони лише 1/10 середньої заробітної плати чоловіка. Не дивно, що за таких навантажень жінки старіють передчасно. Американський науковець Лоуренс Гаррісон доречно зауважує: «жіночі тягарі особливо важкі в усьому третьому світі. Їх цілком достатньо, щоб зламати спини усіх верблюдів на більшій частині території Африки».

Насправді, упередження в роботі починаються ще з кричущої несправедливості в питаннях освіти. Обізнаність жінок впливає на продуктивність сільського господарства та народжуваність. На когось впливає дуже добре, а на когось – навпаки. Коли жінки не володіють належною інформацію, вони не наважуються попросити підвищення зарплатні чи просування по службі, не відчувають себе «гідними» скористатися кращими можливостями для отримання доходу, що з'явилися в Африці останнім часом. Вони є живим інструментом, що працює практично за «дякую».

У сферах промисловості й торгівлі жінки виступають учасницями дрібних операцій: не надто затратних і, вочевидь, не з найвищим рівнем секретності. Та навіть за умов, що ці операції є надзвичайно успішними, середній дохід жінок залишається стабільно низьким.

Брак освіти також впливає на доступ жінок до роботи в «офіційному» секторі. Зрештою, навіть успішні й освічені представниці жіночої статі зрідка можуть розраховувати на пристойну посаду і гідну заробітну плату. Зазвичай, такі жінки обмежуються паперовою писаниною за копійки й працюють клерками аж до старості. Однак, серед причин, чому жінкам частіше відмовляють у працевлаштуванні, ніж чоловікам, є так багато подібних на наші, українські. Як стверджують роботодавці, жінки часто зазнають дискримінації з питань зайнятості, тому що їм потрібно надавати декретну відпустку. Якщо не її, то лікарняні дні, бо малі діти хворіють.

Відтак, жінкам, що вірять у кар'єрне зростання, нерідко доводиться значно більше працювати, щоб просто залишатися на рівні зі своїми колегами-чоловіками. Всупереч цим перешкодам, жінки продовжують йти проти системи й обирати ті професії, що традиційно були «під силу» тільки чоловікам. Серед виключно чоловічих сфер в Африці побутують такі: інженерія, архітектура, право, медицина, політика тощо.

Участь жінок у національних освітніх системах нівелюється через соціокультурне та економічне середовище. Понад дві третини неграмотних в Африці — жінки. І це, звісно, невипадково. Вважається, що освіта зробить жінок занадто незалежними. Іншими словами, вони не доглядатимуть за будинком, не так старанно виховуватимуть дітей та вже не так покірно задовольнятимуть потреби свого чоловіка. Коли сім’ї стикаються з економічними негараздами, вони вважають за краще вкладати свої обмежені ресурси в освіту хлопців. «Навіщо освіта дівчатам? Вони й так скоро вийдуть заміж і відмовляться від своєї професії» — відповідь ледь не кожного африканського батька. Однак, на сьогодні міжнародна спільнота радо підтримує та заохочує заходи, спрямовані на розширення освітнього кругозору дівчат, що поширює відповідні настрої серед мешканок Африки. А це, зауважимо, вже велике досягнення у порівнянні з тим, що було двадцять років тому.

Проте часом одного тільки бажання недостатньо. Навіть тоді, коли батьків можна переконати в нагальній потребі відправляти своїх дочок до школи – це все одно тільки початок. Справжня проблема постає тоді, коли мова заходить про закінчення  навчання. У Танзанії щороку половина студентів, які кидають навчання в школах, — це дівчата від 12 до 14 років, які «невчасно» завагітніли. Дуже мало шкіл дозволяють вагітним дівчатам чи молодим матерям закінчити вчитися. Інша половина танзанійських школярів відмовляється вчитися через бідність, традиційні норми, підвищення шкільних зборів та погіршення якості навчання. Та й дитячі шлюби в Африці – не рідкість. Хоча законодавство багатьох держав не дозволяє дівчатам до 16 років створювати сім’ї, батьки самі видають своїх дочок заміж якомога раніше, щоб їх не годувати.

Відмінності національних та регіональних моделей освіти частково зумовлені різницею тиску на населення та наявності чи відсутності ресурсів у державі. Це, зі свого боку, віддзеркалює різні політичні вектори. Протягом останніх років спостерігається пожвавлення міжнародного консенсусу щодо важливості інвестицій в освіту для підвищення рівня якості життя в суспільстві та для національного розвитку загалом. Державні витрати на освіту в Африці в доларовому еквіваленті є найнижчими у світі. І цей факт аж ніяк не дивує, враховуючи економічну ситуацію в країнах Африки (з певними виключеннями).

Однак, якщо ми розглянемо витрати як відсоток від ВНП, то між усіма країнами, що розвиваються, не така вже й велика різниця. Рівень освічених жінок в Африці нижчий, проте рівень грамотності серед жінок є аналогічним рівню для жінок в арабських державах та Південній Азії. Якщо вірити цифрам, то 10-відсоткове зарахування жінок до африканських освітніх установ не так сильно відрізняється від деяких розвинених країн, наприклад, Сполученого Королівства. Фонд «Жінки в галузі інформаційних технологій» (Велика Британія) встановив, що кількість студентів на університетських курсах з інформатики зменшилася з 25% у 1990-х до 10% у 2015 році. Це дуже низький показник, якщо порівнювати з 45% в США та 56% в Сінгапурі.

Існує думка, що, якби кількість викладачок, які могли б бути зразком для наслідування, то, можливо, збільшилася би й кількість дівчат, які відвідують такі заклади, особливо з боку мусульманської громади. Однак, варто зазначити, що в Нігерії й Танзанії значна частина викладацького складу навчальних програм технічного спрямування – саме жінки. За даними низки досліджень, проведених із метою виявлення рівня представництва жінок в науково-технічній галузі по всьому світу — ATRCW, Harding, Lockheed і Gorman, Byrne, Anker and Hein, Leigh-Doyle — виокремлено фактори,  що впливають на залученість жінок у вищезгадану сферу.

Серед них: забобони щодо здібностей та настроїв жінок; їхні «традиційні» ролі, поведінка та прагнення; культура, політика та суспільство; відсутність прикладів для наслідування; батьківські очікування, переконання, ставлення та домашнє середовище; відсутність засобів для навчання та власне навчання; ставлення вчителів та їхня поведінка, навчальний план, профорієнтація; ставлення роботодавця; відсутність квот; груповий тиск вдома та в школі; взаємодія між дівчатами та хлопцями в класі; відсутність шкільних книг та ресурсних матеріалів, а також відсутність впевненості у своїх силах. Цей список довгий, і необхідним є подальше дослідження теми, щоб з’ясувати, які фактори впливають на участь жінок у роботі інноваційного спрямування саме в африканських державах.

Недостатнє представництво жінок у технічній освіті, навчанні та працевлаштуванні властиве не лише Африці — це проблема більшості країн нашого світу. Ситуацію в Африці потрібно розглядати в контексті серйозних економічних проблем та проблем розвитку, від яких страждають багато держав у різних регіонах планетах.

Однак, як і в інших країнах, що розвиваються, в Африці все поволі, але впевнено змінюється. Все більше дівчат здобувають вищу освіту та вступають до технічних курсів, більше жінок приєднуються до формального сектору економіки (особливо державного сектору), більше жінок можна знайти в ієрархії управління та все більше жінок досягають небачених успіхів у професіях, які раніше були суто «чоловічими». В Африки буде ще багато перешкод, але у її жінок – ще більше.

Авторка – Дутчак Діана, для «Ad Astra»