PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Iron Ladies first: куди зникли британські джентльмени у часи Brexit-епопеї?

Iron Ladies first: куди зникли британські джентльмени у часи Brexit-епопеї?

Зовнішня політика Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії впродовж століть генерувала імпульси світового масштабу у сфері міжнародних відносин.  На перший погляд може видатись доволі дивним, що уже 2 роки триває знаменита Brexit-епопея. Вихід Великої Британії з ЄС став чи не наймасштабнішим геополітичним зрушенням ХХІ століття. Однак, чим зумовлене таке затягування цього процесу і чому Лондон ніяк не може розпрощатися з Брюсселем? Справа лише у зовнішніх чинниках чи, можливо, у політичній боротьбі всередині держави? Про труднощі, із якими зіштовхнулась перша країна, яка вирішила покинути ЄС, читайте у цій статті Ad Astra.

У липні 2016 року у Великій Британії було сформовано новий уряд. Девід Камерон подав у відставку відразу ж після проведення референдуму, на якому британці проголосували за вихід Великої Британії з Європейського Союзу. Наступним хазяїном Дауніг стріт, 10  стала Тереза Мей. Сама пані Мей виступала проти виходу Британії з ЄС, однак як політик, відданий своїй справі, який поважає волевиявлення своїх громадян, вона заявила, що Brexit означає Brexit, а Сполучене Королівство не буде повертатися до Європейського Союзу «заднім коридором».

Складність завдання, яке випало на долю Терези Мей, неможливо переоцінити. Прем’єр-міністру довелося зіткнутися з одним із найскладніших викликів для британської політики у постбіполярний період (після закінчення «холодної війни»). Референдум розділив суспільство, і подолати цей розкол стало чималим випробуванням для британських політиків. Населення Англії та Уельсу переважно проголосувало за Brexit, тоді як Шотландія та Північна Ірландія чітко вказали, що вони проти виходу з ЄС, а у разі втілення такого сценарію вони порушуватимуть питання про проведення референдуму про незалежність та вихід зі Сполученого Королівства.

Північна Ірландія опинилася у скрутному становищі, адже вихід Сполученого Королівства з ЄС означав би відновлення кордону з Республікою Ірландія, яка є членом Союзу. Відсутність митного та прикордонного контролю в цьому регіоні є дуже важливою для економіки Північної Ірландії, адже велика частина товарів та послуг до Ольстера надходить саме через ірландський кордон. Крім того тисячі північних ірландців працюють по ту сторону кордону. Поява повноцінного кордону між двома Ірландіями стала б в такому разі серйозним фактором дестабілізації в Ольстері, який після Угоди страсної п’ятниці нарешті повернувся до мирного життя.

Лондон зіткнувся з надзвичайно важкою дилемою: у той час як британський уряд прагне зберегти доступ до спільного ринку, обмеживши можливості для працевлаштування громадян держав-членів ЄС, Брюссель докладає чимало зусиль, щоб зробити вихід Британії з ЄС якомога дорожчим. Адже для ЄС життєво необхідною стає здатність запобігти повторним «...exitам».

Піти по-англійськи: чому Велика Британія досі у ЄС?

На саміті 10 квітня лідери ЄС погодилися надати Великій Британії можливість “гнучкого відтермінування” її виходу з ЄС до 31 жовтня 2019 року. Крім того, лідери ЄС прийняли рішення про автоматичну реалізацію “жорсткого” Brexit, якщо Лондон не проведе вибори до Європейського парламенту відповідно до законодавства ЄС і не схвалить угоду до 22 травня. За останні 5 місяців прем‘єр-міністр Великої Британії Тереза Мей вносила проект угоди з Євопейським Союзом на розгляд парламенту чотири рази – щоразу він був відхилений.

Консервативна партія, лідером якої і є Тереза Мей, вже 2 роки страждає від політичної кризи, просякнутої втратою довіри електорату та внутрішніми чварами. Варто зауважити і те, що Тереза Мей використала свій останній туз – обіцянку піти у відставку, якщо парламент ухвалить її варіант угоди з ЄС. Однак і такий хід не спрацював, проте оголив реальний сенс Brexit-епопеї – мова йде не про «вічні інтереси» у дусі лорда Пальмерстона, а про банальні політичні перегони у вищих ешелонах влади не за правилами. 

У таких умовах Тереза Мей прийняла рішення внести проект угоди з ЄС на розгляд парламенту уп’яте, додавши певні поправки, які суперечать самому концептуальному підходу Brexit, серед яких теза про збереження єдиного митного союзу з ЄС. Зрозумівши, що парламентарям такий сценарій не сподобається, Тереза Мей 24 травня офіційно оголосила про свій намір піти у відставку 7 червня. На тлі усіх цих подій і відбулися вибори до Європарламенту, а також підготовка до них. Консерватори настільки були  зайняті боротьбою за пост нового лідера партії, що навіть не доклали зусиль задля того, щоб здобути підтримку на виборах до Європарламенту.

Усі ці події зумовили системну політичну кризу у Великій Британії. Ситуація особливо загострилась з того моменту, коли дві системоутворюючі партії – Консервативна (торі) та Лейбористська (віги) почали втрачати підтримку електорату на користь нових політичних сил (наприклад, нова партія Найджела Фараджа Brexit, яка отримала третину голосів на виборах до Європарламенту).

Політична нестабільність знижує рівень довіри населення до влади, електорат починає сумніватися у спроможності своїх традиційних лідерів здійснювати ефективне управління державою. Останній цвях у труну підтримки системоутворюючих британських партій забили праві популісти, риторика яких просякнута антиелітарними та антисемітськими гаслами.

 До того ж популісти пропонують прості рішення складних питань, які сприймаються масами як цілком прийнятний засіб реалізації внутрішньополітичного курсу.  Проте найбільш парадоксальним явищем, яке вносить ще більший деструктив у політичну ситуацію у Великій Британії, стали чвари у самих партіях. Консерватори вже давно відмовилися від підтримки курсу Мей, а коли вона у квітні перед винесенням свого проекту на голосування парламенту намагалася домовитися з головним супротивником – лідером Лейбористської партії Джеремі Корбіном – консерватори вимагали від Терези Мей повного звіту з подальшою стратегією їхнього політичного курсу. У той же час частина лейбористів сильно тиснули на Джеремі Корбіна, щоб він заявив про підтримку повторного референдуму, тим самим відлякавши частину електорату – прихильників Brexit.

Дискредитація демократії: чим загрожує повторний референдум?

«Проведення повторного референдуму це сценарій, який посилить тих, хто хоче зруйнувати наше Сполучене Королівство», – заявила Тереза Мей на черговому слуханні у парламенті.

Насправді досить важко повірити у те, що результати референдуму у демократичній країні через 2 роки вирішили поставити під сумнів. Безумовно, повторний референдум є одним із найгірших сценаріїв розвитку подій. Перш за все, це зумовить кризу конституційного характеру, адже необхідно внести законопроект, яким буде передбачено ще один референдум, організувати його проведення протягом 22 тижнів,  а ймовірність, що результати будуть відрізнятися від попередніх, не така вже й велика.    Очевидно, що повторний референдум дискредитує демократичні інститути Великої Британії. 

Крім того, не варто забувати і про лідерів ЄС. Франція, яка марить перспективою зміцнити німецько-французький тандем у якості ядра всього Європейського Союзу, виступить першою, хто не погодиться на «згортання» Brexit-епопеї без виходу Британії з ЄС. У цьому контексті варто наголосити, що і проект Терези Мей є оптимальним рішенням для обох сторін, і навіть певною мірою більш вигідним для Брюсселя.

Єдине, чого європейські країни ніяк не можуть допустити, – це вихід Великої Британії без угоди, адже тоді краху зазнають економіки усіх країн-членів. Щодо посилення правих популістів у випадку виходу Лондона без угоди, лідери ЄС можуть не хвилюватися – вибори до Європейського парламенту вже відбулись. Позиції євроскептиків у Європарламенті значно посилились, однак не настільки, щоб можна було сміливо заявити про крах європейської регіональної системи міжнародних відносин.

Висновки

Із виходом Великої Британії з ЄС кон’юнктура світової політики зазнає суттєвих змін. Мова йде не лише про економічний вимір, а насамперед про політичний. Велика Британія завжди акцентувала увагу на своїй унікальності та окремішності: власна валюта – фунт стерлінгів, міра довжини – фут, власна міграційна політика, порівняно з іншими членами ЄС тощо.

Для Великої Британії роль третьої сторони «для балансу» між Німеччиною та Францією стала неактуальною. Перебирання на себе статусу самостійного актора міжнародних відносин відкриває значно більше можливостей як економічного, так і політичного характеру. Залишається лише робити ставки на те, хто саме стане новим прем’єр-міністром Великої Британії, чи вдасться йому справитися з величезним тягарем Brexit та не дозволити Сполученому Королівству втратити свої лідерські позиції у світі.

Автор – Анастасія Возович, « Ad Astra»