Лівія – нова ескалація конфлікту. Що стало причиною?

Лівія – нова ескалація конфлікту. Що стало причиною?

Лівійська національна армія Халіфа Хафтара отримала наказ вести наступ на Тріполі, що призвело до нового конфлікту провладних сил у Лівії між Хафтаром та Сараджом. Протистояння двох лідерів, що стало його причиною та які наслідки цих подій на міжнародній арені? Хто і з якою метою підтримує ворогуючи сторони?

Тиждень тому Лівійська національна армія фельдмаршала Халіфа Хафтара отримала наказ увійти та захопити столицю Лівії – Тріполі, йому протистоять проурядові сили Фаїза Сараджа, діючого Прем’єр-міністра Уряду національної єдності Лівії. Звичайно, що кожна сторона визнає себе як легітимну владу країни та не визнає одне одного. Був атакований головний аеропорт країни. Ця атака пояснювалась як операція, що мала своєю ціллю військовий вертоліт Chinook та винищувач МіГ-23.

Після цих подій багато лівійців почали покидати свої будинки в Тріполі, а такі країни як Сполучені Штати Америки та Південна Корея вивезли своїх громадян і представників. Були евакуйовані представництва багатьох міжнародних компаній та організацій.

Всесвітня організація охорони здоров’я в останній доповіді повідомила, що кількість жертв протистояння зросла до 205 чоловік та близько 300 зазнали поранень. Але нажаль конфлікт продовжується, і тому кількість постраждалих від цих подій збільшується з кожним днем.

Лівія – країна кланів та племен

Лівія країна, яка була об’єднана тільки в середині ХХ століття. Замість цього на території країни були три колонії: Триполітанія - приморський захід з центром у Триполі, Киренаїка - приморський схід з центром у місті Бенгазі та третій регіон - сахарський південь з невеликою кількістю населення. Населення складалося переважно з арабів, значними прошарками суспільства були бербери (амазіти), яких вважають етнічною групою, що населяє Північну Африку, а також туареги – самобутня берберська за походженням група.

Тому, основною причиною протистояння за повний контроль над Лівією є війна між племенами, які населяють кожний з цих регіонів. І ці сутички може зупинити тільки той лідер, який зможе зосередити всю владу у своїх руках і запропонувати план дій щодо послаблення впливу регіональних племен на управління країною та запобігти кровопролитному протистоянню за владу у країні.

Лівія за правління Муамара Каддафі

До 2011 року країна була очолювана Муамаром Каддафі, що міг контролювати всі племена та навіть послабляти їх. Багато із його опонентів стверджують, що Каддафі, як державний лідер, проводив успішну політику та зміг зосередити всю політику контролю за державою у своїх руках. Він підняв рівень економіки країни і Лівія посіла перше місце серед п’яти арабських країн Північної Африки за часткою ВВП на душу населення, а саме вона становила $ 14,4 тис., що удвічі більше ніж в Україні. Середня заробітна плата в Лівії становила близько $ 1 тис. Була ліквідована неписьменність, зрівняно у правах чоловіків і жінок, медицина і освіта в країні – безкоштовні.

Але почалася громадянська війна. Першим почало протест місто Бенгазі, і це було невипадково тому, що населення міста складалося переважно з молоді, яка прагнула розвитку Лівії за західним зразком.

Натомість Каддафі розвивав свою концепцію побудови держави. Це був “джамахирійський лад” (влада народу), що передбачала залучення широких верств населення до управління державою. Очевидно він хотів побудувати самобутню лівійську державу з місцевими традиціями і звичками, але молодь, яка навчалася закордоном, не погоджувалася з його ідеями та планами, які Каддафі мав намір реалізувати в країні.

Тому молодь повстала проти влади для реалізації своїх ідей за західним зразком. Зрозуміло, що західна модель не прижилася в управлінні державою такою як Лівія через велику кількість племінних об’єднань. 

Після “заколоту” 2011 року Лівія потрапила у ситуацію, що була неможлива під час Каддафі, як очільника держави.

Двовладдя у Лівії: Початок нового конфлікту за владу.

         Звісно, що у Лівії розпочинається новий конфлікт кланів за владу у державі і громадянська війна триває довгих 8 років. Наразі в Лівії фактично затвердилося двовладдя.

         Одну з сил очолює Фаїз Сарадж, батько якого був наближений до останнього короля Лівії, і проти кого був організований “заколот”, що сплановував Каддафі. Сарадж очолює уряд національної єдності та контролює частину армії, його центром виступає місто Тріполі. Парламент міста Тобрук не визнає цей уряд, але його визнають західні країни – Туреччина, Катар та Організація Об’єднаних Націй. Генеральний секретар ООН Антоніу Ґутерреш заявив: “ Ще є час для того, щоб зупинитися, зупинити вогонь, згорнути воєнні дії. Треба уникнути гіршого – драматичної та кривавої бійні за Триполі”.

         Іншою стороною є Халіф Хафтар, колишній улюбленець Муамара Каддафі, а потім його заклятий ворог. Під його керівництвом Лівійська національна армія та парламент країни. Він контролює Південь і Схід країни, тобто більшу частину території. Хафтар переміг ісламістів на Сході країни та очолив уряд, який визнав його армію своєю. У його власності найбільші нафтові родовища Лівії і тому він має підтримку таких країн як Саудівська Аравія, Об’єднанні Арабські Емірати, Єгипет та Російська Федерація. Остання має за мету отримати доступ до нафтових родовищ цієї країни. Хафтар добре володіє російською мовою, бо отримав освіту в Московській вищій школі та часто відвідує цю країну. Він контролює 2/3 території країни, але його не визнають міжнародні організації, бо Хафтар наразі контролює майже пустині землі. Тому уряд Сараджа підтримується у ООН як єдина влада в країні. Отже для Хафтара контроль над Тріполі, містом в якому проживає більшість населення країни та й ще є офіційно визнаною столицею Лівії, тому контроль за цією територію автоматично означає контроль за всією країною.

Лівійська національна армія отримала наказ відбити у Сараджа столицю Лівії – місто Тріполі. Наразі бої за столицю тривають та ООН намагається усіма засобами зупинити конфлікт, хоча вже почала евакуйовувати людей, що знаходилися у таборі Ейн-Азар неподалік Тріполі через загрозу з боку Хафтара, який активно атакує столицю країни.

Зовнішні чинники конфлікту

         Лівія потрапила під вплив різних сторін, які підтримують одне чи інше керівництво державою. Так, фельдмаршал Хафтара у наступі на Тріполі знаходить підтримки у Об’єднаних Арабських Еміратів, які не вперше пропагують захоплення столиці цієї країни лівійською національною армією. А на рішення опонента Сараджа впливають насамперед сусідня країна Єгипет та інша могутня арабська Саудівська Аравія, що також мають інтерес контролю за нафтою у Лівії. Ще одна європейська країна, Франція, зацікавлена підтримувати Хафтара через свої нафтові інтереси та з точки зору запобігання напливу до неї мігрантів. Через це виникли суперечки між Римом і Парижем і напруга зростає.

Росія ж робить ставку на Хафтара як на регіонального “стронгмена”, який буде здатний об’єднати майбутню проросійську лівію. Крім традиційного аргументу про доступ до нафтогазового ринку, Москва також прагне закріпитись у Північній Африці для того, щоб отримати контроль над основним маршрутом сирійських біженців. Маючи політичний вплив у Лівії, Кремль зможе долучитися до переговорів з ЄС щодо обмеження нелегальної міграції. Це ще один “козир” у рукаві Путіна проти санкцій Європейського союзу

Єгипту непринципово хто очолить Лівію: Хафтар, син Каддафі чи хтось інший. Аль-Сісі важливо, щоб лівійський лідер просто був сильним. У цьому випадку, Лівія має слугувати буферною зоною між Ісламською Державою та Єгиптом. “Сильна рука” Хафтара створить Єгипту надійний тил для придушення опозиції та знівелює загрозу популяризації ісламістських рухів.

Незважаючи на те, що де-юре ОАЕ підтримують всі ініціативи ООН щодо мирного урегулювання конфлікту, де-факто вони як ніхто зацікавлені у війні: ОАЕ, продаючи Хафтару зброю, заробляють непогані гроші та посилюють свій політичний вплив у Лівії та у регіоні.

         Що ж до іншої сторони, а саме схвалення дій проурядових сил у Тріполі, то їх підтримують такі організації як ООН та держави ЄС окрім Франції. Вони сподіваються вирішити конфлікт в країні тому, що побоюються напливу мігрантів з Лівії. І цю проблему треба буде вирішувати негайно, так як в Європі вже загострюються проблеми з мігрантами, які були змушенні тікати від війни у Сирії, через велику їх кількість.

         Очевидно, що світовій спільноті треба ініціювати перемовини з Саудівською Аравією, Єгиптом та ОАЄ. Рішення цих країн, які надають підтримку та ресурси Хафтару, вплине на нього і дасть надію зупинити конфлікт та зійтись на варіанті мирного вирішення проблем і домовлятись про майбутнє Лівії без зброї та жертв.

Висновки:

         Тож конфлікт наразі не вирішений, хоча ООН заявляє, що робить все можливе, задля припинення кровопролиття на території Лівії.

         В цьому конфлікті вже загинуло близько 200 чоловік і з кожним днем кількість постраждалих зростає. Але Рада Безпеки не приймає рішення щодо миротворчого контингенту, який би зміг зупинити атаки Хафтара і організувати зустріч двох лідерів, які очолюють дві сили протистояння, хоча настрої обох не показують того, що є готовність йти на компроміс і домовленості.

         Ці події вплинули на Міжнародну торгівлю та ціни – вартість нафти різко піднялась. І на наступний день після того, як Хафтар віддав наказ штурмувати столицю, за одну ніч цей ресурс здорожчав вдвічі. Перш за все така ситуація вигідна країнам, у яких експорт нафти посідає важливе місце в економіці.

         Зрозуміло, що конфлікт триває і надалі, але є надія на ООН або позицію лідерів конфлікту щодо зрозуміння того, що краще організувати мирні перемовини, ніж воювати, вбивати та знищувати тим самим населення власної країни.

         Це протистояння сильно впливає на міжнародні міграційні процеси так, як населення вже не бачить свого майбутнього в Лівії та намагається втекти до Європи через Середземне море, особливо до таких країн як Мальта і Італія, де побоюються, що серед цих людей можуть бути або контрабандисти або терористи, що можуть завдати шкоди їхнім країнам.

         Отже, у разі захоплення Тріполі, Хафтар фактично отримає повну владу над всією країною, що у подальшому буде впливати на світові ціни на нафту та збільшуватиме прибутки країн експортерів цього ресурсу. Після захоплення столиці Лівії, кількість біженців до країн Європи збільшиться, а цього не можуть допустити ЄС та ООН. Але на сьогодні атаки на Тріполі продовжуються і конфлікт залишається невирішеним.

Автор - В'ячеслав Мусієнко, "Ad Astra"