THINK TANK

| PER ASPERA – AD ASTRA

THINK TANK

| PER ASPERA – AD ASTRA

Символічна дипломатія VS дипломатичні символи

Символічна дипломатія VS дипломатичні символи

Нещодавно в американському Конгресі зареєстрували законопроект, яким пропонується надати Україні статус головного союзника США поза НАТО (англ. MNNA – Major Non-NATO Ally). Що це означає для нас, які переваги та недоліки цього статусу очікуватимуть Україну, та як це вплине  на розстановку сил по лінії Вашингтон – Київ – Москва? — читайте вже зараз на «Ad Astra».

Шпальти світових ЗМІ протягом тривалого часу переконують нас, що людство зараз переживає епоху всеохоплюючого популізму, постправди, тотальної брехні, фейків. Натомість дипломатію, у свою чергу, прийнято вважати та порівнювати з шаховою дошкою, на якій є великі гравці й пішаки – лише залишається з’ясувати хто грає білими, а хто чорними фігурами. Попередня теза безпосередньо стосується відносин по лінії Вашингтон – Київ за останні роки. Якщо дивитися на перебіг подій у двосторонніх відносинах без ілюзій, то працювати однозначно є над чим, адже не можна сказати, що інтенсивність контактів адміністрації Трампа з українською владою досягає приблизно такого рівня, як за часів президентства Барака Обами.

Чи дійсно США махнули рукою на Україну?

Дипломатичні відносини з таким гравцем як США безумовно не можуть будуватися з чистого аркуша, навіть якщо завтра будуть змінені посли та президенти, а дипломатія поки не є беззаперечним «козирем» нової української влади. На жаль, мусимо констатувати, що як попередня, так і нинішня влада не сформувала собі однозначне реноме у Вашингтоні.

Історія про неприбуття на інавгурацію Володимира Зеленського особистого адвоката президента Трампа Руді Джуліані була неоднозначно оцінена в Україні. Cправа навіть не в оточенні Зеленського, на що натякає команда Трампа, а в тотальному нерозумінні більшості депутатів Верховної Ради того, як насправді будуються тривалі відносини партнерського характеру. Наші депутати не зрозуміли, що своїм бажанням «нашкодити» новообранному президенту із відтягуванням дати інавгурації, вони зіпсували зовнішньополітичний імідж України.

Заради справедливості слід констатувати, що надто непроста спадщина в двосторонніх відносинах між Україною та США дісталась новій українській владі, але зараз головним завданням стало недопущення використання Білим домом України як плацдарму для вирішення своїх внутрішньополітичних цілей, зокрема і збереження влади республіканців до 2024 року. Це насамперед стосується заяв особистого адвоката Трампа щодо «токсичних» та ворожих людей для США в оточенні нового президента України, зокрема йдеться про чинного нардепа Лещенка і його участі у справі Манафорта. Загалом, експерти погоджуються, що спроби втягнути Україну в політичні перепетії виборів президента США 2020 року однозначно не будуть мати позитивного ефекту на підтримку України США, та і взагалі можуть призвести до чергового міні-скандалу на міжнародній арені.

 З упевненістю можна сказати одне: заміна посла України у Вашингтоні після обрання Трампа президентом у 2016-му могла б стати першим кроком до налагодження відносин з новою адміністрацією Білого дому. Адже ми пам'ятаємо, що на американських виборах Київ зробив ставку на Гілларі Клінтон – і програв. Саме така зміна кадрів могла б символізувати оновлення українсько-американських відносин. Проте, тоді це не було зроблено, а наслідки відчуваються й зараз: нова українська влада отримала в спадок негативний бекграунд, який необхідно буде подолати.

Тоді, коли українська держава перебуває в політичній турбулентності внаслідок виборів та зміни влади, не буде перебільшенням стверджувати, що американський істеблішмент зовсім скоро увійде в цю ж фазу, але ще більш масштабну та організовану, оскільки вже на початку наступного року в США стартують праймеріз. Прикрим для нас є те, що протягом цього етапу внутрішньополітичних баталій в США Україна може опинитися на перефирії зовнішньої політики Вашингтона.

Вміння розшифрувати сигнали ззовні

Не треба також забувати й про той факт, що в Сполучених Штатах лише закінчилася епопея з розслідуванням спецпрокурора Мюллера щодо втручання у вибори 2016 з боку Росії. Адміністрація Трампа вже другий рік не включає у пріорітети своєї зовннішньої політики  Україну, а якщо і розглядає Київ як свого союзника, то виключно через призму відносин з Москвою. Складається враження, що чинний очільник Білого дому банально не знає як використати Україну для зміцнення своїх позицій у США, тому й не приділяє достатньо уваги нашій державі та не виступає з заявами у відповідь на пропозиції Володимира Зеленського залучити США до врегулювання конфлікту на Донбасі.

Така тактика також має право на життя, адже, наприклад, головний опонент Трампа Джо Байден уже потрапив у скандал з енергетичною компанією «Burisma» та отриманням надприбутків у ній свого сина, а також свідченням ексгенпрокурора України Шокіна про те, що особисто колишній віцепрезидент Байден часів президента Обами вимагав його звільнення. Вірогідний опонент Трампа значною мірою знизив собі рейтинг на праймеріз після цього, хоча зберігає шанси стати кандидатом від демократів. Дональду Трампу це непотрібно, бо очевидно, що він не бачить в цьому сенсу, а ряд інших міжнародних проблем для нього залишаються більш актуальними. Адміністрація Трампа ніколи не займалась тим, чим відкрито займався Білий дім часів Обами — менторством української влади, моніторингом реформ тощо.

Яке слово з-поміж «основний союзник поза НАТО» є ключовим?

Український медіапростір сколихнула новина про можливе надання Україні статусу головного союзника США поза НАТО після повідомлення посольства США в Україні про рєстрацію відповідного законопроекту. З самого початку російської агресії такий статуc намагався отримати для України президент Порошенко ще в 2014, але це не завершилось бажаним результатом за президенства Барака Обами. Також слід пам’ятати, що такий статус мають ряд держав, з якими США встановили дружні відносини ще за декілька років до того, як Україна стала незалежною, адже такий статус вперше отримала Австралія ще в 1989 році.

Статус основного союзника США поза НАТО, схоже, стає черговою ідеєю фікс, яка покликана наповнити хоч якимось змістом українсько-американські відносини, вважає кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ІМВ КНУ Микола Капітоненко. З цього приводу, на його думку, треба враховувати декілька факторів.

По-перше, рішення про надання статусу будуть приймати в Білому домі, а не в Конгресі. Ініціативи окремих конгресменів не мають викликати безпідставного оптимізму. Поки що лінія Трампа стосовно України не надто відрізняється від лінії Барака Обами хоча б тому, що нема зрушень у бік підтримки України.

 По-друге, статус основного союзника не означає надання американських гарантій безпеки. Це просто гра слів, своєрідний втішний приз для тих, кого Вашингтон не хоче тримати під власною парасолькою безпеки.

По-третє, цей статус відкриває додаткові можливості оборонної співпраці, включно із розширеними можливостями купувати американську зброю. Проте, одного погляду на список країн, що його вже мають, достатньо, щоб зрозуміти: він не є панацеєю. Деякі з основних союзників, що знаходяться в складних безпекових умовах – наприклад, Афганістан – знаходитимуться в таких умовах ще довго. У свою чергу ті держави, що мають тривалі конфлікти із сусідами – Пакистан, Ізраїль, Південна Корея, Тайвань – тепер можуть використовувати американську підтримку для стримування своїх геополітичних суперників, але кардинальних змін у співвідношенні сил їм не варто очікувати.

Якщо Україна все ж отримає статус основного союзника США поза НАТО, то на думку пана Капітоненка, має буде розроблена окрема стратегія його використання. Систематичні постачання зброї, різної номенклатури й бажано частково за американський рахунок – стане її основним елементом. І дійсно, більшість експертів наголошують саме на спрощеному режимі отримання допомоги у вигляді нових видів зброї. Але також не слід забувати, що у разі отримання такого статусу про членство в НАТО можна буде майже забути, бо ключовим буде словоcполучення «поза НАТО», тобто двері альянсу знову будуть зачинені саме з північноатлантичного простору.

Чи може це вплинути на процес мирного врегулювання на Добнасі?

«Така ініціатива може мати більш серйозні наслідки, зокрема й щодо відносин з Російською Федерацією в питаннях врегулювання конфлікту на Сході України», — так коментує цю ініціативу для «Ad Аstra» політолог- міжнародник, голова департаменту інформаційної політики МЗС України у 2010-2013 роках Олег Волошин.

У разі здобуття такого статусу переговори по Донбасу будуть відбуватися виключно через призму протистояння Москви і Вашингтона. Де-факто цей статус може назавжди позбавити нас ілюзій щодо швидкого отримання Україною ПДЧ (плану дій  щодо членства) в НАТО. До речі, в законопроекті про надання нашій державі такого статусу конгресмени посилаються саме на зусилля України, пов’язані з бажанням отримати ПДЧ ще в 2008 році на Бухарестському саміті.

Як справедливо зауважив пан Волошин: «Складно уявити спроби проводити переговори між США та Мексикою, якщо остання, наприклад, отримає статус основного союзника Китаю чи РФ». З можливим отриманням такого статусу Олег Волошин також пов’язує те, що Україна такими діями надає США дієву, але дуже «дешеву» можливість боротьби з Росією, прийнамні на рівні символів. Для укріплення рейтингу підтримки Трампа перед праймеріз та наступними виборами це буде означати незмінність підтримки України, тобто курсу Обами, а господар Білого дому не омине нагоди дорікнути своєму попереднику за нерішучість у підтримці Україні. Цілком вірогідно, що ключовими у фразі «основний союзник поза НАТО» є саме останні два слова. Це, у свою чергу, означає, що питання євроатлантичної інтеграції на порядку денному буде остаточно вичерпано.

Звичайно, більш вигідною з точки зору стратегії зовнішньої політики було би отримання саме ПДЧ, адже на відміну від статусу головного союзника США поза НАТО, тобто MNNA, ПДЧ передбачає реальну залученість до роботи організації та процесу прийняття рішень, обговорень важливих питань з державами-членами Організації Північноатлантичного договору, а не лише зі Сполученими Штатами.

           Чи зможе Трамп перемогти Конгрес?

Що стосується самої процедури, то відповідно до Конституції США, зовнішня політика – це прерогатива президента, то ж саме очільник Білого дому має повноваження надати державі такий статус. Президент має попередити  Конгрес про надання країні такого статусу за 30 днів до оприлюднення такого рішення. Тобто голосування в Сенаті чи в обох палатах насправді не є необхідним. Можливо, такими діями конгресмени натякають Трампу, що серед них є готові підтримати таке рішення.

Статус головного союзника поза НАТО мають декілька країн, які є стратегічними партнерами в регіонах світу. Якщо Україна отримає такий статус, це дозволить спростити процедуру прийняття рішень щодо виділення Україні зброї та матеріальної допомоги. Українській стороні не слід ставити вірогідне здобуття такого статусу на перший план у двосторонніх відносинах з США, адже очевидно, що є суттєве розходження у таких діях як: закріплення курсу на євроатлантичну інтеграцію в Основному Законі держави та заявах україських політиків із закликом якнайшвидшого надання статусу основного союзника США поза НАТО. Дипломатія символів, на жаль, стає зручним «прикриттям» небажання або невміння будувати справжню стратегію хоча б на 5-10 років вперед.

Автор – Владислав Фарапонов «Ad Astra»