PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Торговельна війна між США та КНР – бед біт для Трампа?

Торговельна війна між США та КНР – бед біт для Трампа?

У далекому 2001 році відкриття китайського ринку для Сполучених Штатів оцінювалося американцями як «win-win» стратегія, хоч і несло в собі примарний  ризик для торговельної та політичної гегемонії Вашингтона у світі. Минуло лиш півтора десятиліття, як КНР спромоглась стати другою економікою на планеті й увійти в протистояння зі США за світове лідерство.

Торговельна війна між двома гігантами, що розпочалась у 2017 році з ініціативи США й супроводжувалася взаємним підняттям тарифів і торговельними обмеженнями, вдарила не лише по національних господарствах конкурентів, але й завдала збитків світовій економіці в цілому. У грудні 2019 року сторони нарешті домовилися про перемир’я, яке має скріпити угода. То хто вийшов переможцем у цьому протистоянні, яких збитків зазнало світове господарство та чи можна вважати нову угоду вирішенням усіх американо-китайських суперечностей? – відповідає «Ad Astra».  

Суть торговельної війни

Ще до початку своєї каденції чинний президент США Дональд Трамп висловлював намір урівноважити торговельний баланс Сполучених Штатів, адже країна вже кілька років має найбільший у світі торговельний дефіцит (тобто більше імпортує, ніж експортує), який виріс із $-504 млрд у 2009 до $-796 млрд у 2017 році. При чому левова частка цього дефіциту припадає на найбільшого торговельного партнера США – Китай, і складає $-375,576 млрд станом на 2017 рік. Таким чином завданням Трампа було змусити Пекін купувати більше у Вашингтона і таким чином зменшити дефіцит у двосторонній торгівлі. Виконання передвиборчої обіцянки передбачало підвищення тарифів на китайські товари для того, аби стимулювати продаж національної продукції, та, врешті-решт, це призвело до поступальної торговельної війни між двома країнами.

undefined

Крім того, такі заходи розглядалися американською стороною справедливими, оскільки Вашингтон неодноразово висловлював незадоволення з приводу недотримання  Китаєм принципів чесної конкуренції в торговельних відносинах, що виражалося в запозиченні інтелектуальної власності, наданні преференцій підприємствам державної власності, фінансових махінаціях тощо..

Перша хвиля двостороннього підвищення тарифів була запущена в липні 2018 року, коли Вашингтон підняв тарифи до 12% на китайські товари вартістю $34 млрд, а Пекін вдався до аналогічних дій зі свого боку. Загалом, за півтора року протистояння відбулися ще чотири подібних раунди підвищень із різною амплітудою тарифних коливань.

Результати війни

Зі слів 45-го президента США, торговельна війна — це «прекрасна річ», яка одночасно обмежує нечесну конкуренцію та допомагає залучити в державу «величезні грошові суми». Однак базові економічні показники ставлять подібні гучні заяви під сумнів. Лише за перший рік протистояння американський експорт у Китай скоротився на $33 млрд, водночас частка китайського експорту на американському ринку зросла на 1%, тобто на $4 млрд.

Причинами подібного торговельного балансу є те, що, по-перше, американські виробники зазнають більшого тиску через тарифи, установлені китайською стороною у відповідь на американську економічну «блокаду». По-друге, товари китайського виробництва, що знаходяться на аутсорсі в американських бізнес-гігантів, зайняли традиційну нішу для американського споживача, від якої йому складно відмовитися (серед них, зокрема, продукція компанії Apple). І, нарешті, КНР приваблює все більше конкурентів Вашингтона, знижуючи тарифні ставки для країн ЄС, Японії, Аргентини, Канади, Австралії, Нової Зеландії, одночасно підвищуючи тарифи для США.

Деякі експерти вказують на короткотривалість тих переваг, які китайська економіка отримує від війни, найбільш важливою серед яких є технологічна незалежність, яку Китай має досягнути менше, ніж за сім років. Раніше КНР покладався на Сполучені Штати у сфері постачання основних технологічних складових, наприклад, чипів та програмного забезпечення, проте напруженість у відносинах зі США сприяє тому, що КНР змушена прискорювати власний технологічний розвиток. Так, згідно з ініціативою «Зроблено в Китаї 2025», до 2025 року республіка має самостійно виробляти 70% необхідних напівпровідників.

Для США ситуація на кінець 2019 року не є настільки ж оптимістичною. Встановлені тарифи роблять китайські товари дорожчими для американських компаній, а останні, зі свого боку, змушені підіймати ціни для споживачів чи урізати платню для робітників, або ж навіть зменшувати кількість робочих місць. Таким чином, тарифи, по суті, перетворилися на податки для американських сімей, домогосподарств та бізнесу.

Найбільшого удару зазнав американський фермерський сектор та машинобудівна промисловість, оскільки, наприклад, тарифи на сою, що раніше складала левову частку американського агроекспорту в КНР, досягли рекордних значень. Такі господарства страждають від санкцій та асиметричної конкуренції, оскільки фермерства в штатах Середнього Заходу, чия продукція була пристосована до китайського ринку, стають все більш економічно неефективними в порівнянні з іншими штатами.

США приписують КНР нечесну економічну конкуренцію, так звані «сім смертних гріхів», що включають фінансові махінації, кібератаки, експорт опіоїдів, порушення прав інтелектуальної власності, примусову передачу технологій, політику демпінгу та надання субсидій підприємствам державної власності, частково за допомогою яких Китаю вдалося здійснити проривний економічний стрибок. Пекін навряд чи відмовиться від подібної недоброчесної практики, враховуючи свій динамічній розвиток.

А втім, якщо відносини між двома країнами не зміняться після чергових президентських виборів у США, останні все ж можуть де в чому виграти в довгостроковій перспективі. Підвищені тарифи зроблять країну менш залежною від китайського експорту, адже сприятимуть просуванню національних товарів і послуг.

 «Мирись, мирись і більше не сварись...»

З огляду на те, що втрати для обох держав тією чи іншою мірою є більшими, аніж переваги, американо-китайський діалог було розпочато в грудні 2019 року, після 18 місяців торговельної війни. Так звана перша фаза договору передбачає, що американські тарифи будуть зменшені з 15% до 7,5% на товари вартістю близько $360 млрд. До того ж, США скасували тарифи, які мали би бути встановлені минулого місяця. У відповідь КНР зобов’язується збільшити імпорт товарів зі Сполучених Штатів у сільськогосподарській, промисловій та енергетичній сферах на $200 млрд упродовж дворічного терміну. У випадку невиконання будь-якої з обіцянок, американська сторона має право відновити попередню ставку на тарифи.

Договір зобов’язує Пекін збільшити імпорт щонайменше вдвічі, тобто показник зросте з $188 млрд у 2017 році до $576 млрд у 2022 році. З математичної точки зору це видається можливим, оскільки загальний імпорт країни в 2017 році становив $1,84 трлн. Однак різке збільшення показників призведе до того, що Китай буде змушений замінити товари, що раніше були імпортовані з інших держав, американськими. Список держав-партнерів КНР включає Аргентину, Австралію, Німеччину, Бразилію, Нову Зеландію та Іспанію. Перспектива торговельної переорієнтації принесе збитки зазначеним країнам та стане можливою причиною суперечок у рамках Світової організації торгівлі. З цього можна зробити висновок, що КНР з високою долею ймовірності не буде дотримуватися положень першої фази договору, оскільки негативні наслідки від дворічної торговельної війни не виявилися настільки руйнівними для економіки цієї держави, щоб провокувати ще одну міжнародну суперечку та псувати відносини зі світовими партнерами.

Майбутній американо-китайський договір не здається надійним ще з однієї причини: малоймовірно, що вказаний раніше показник у $200 млрд може бути досягнутий лише за рахунок імпорту сільськогосподарської та машинобудівної продукції, а також енергоносіїв. Проста арифметика: наразі американська частка імпортованих до Китаю машин становить 1%, тобто до $10 млрд, а імпорт зрідженого природного газу в 2018 складав рекордні $254 млн. Навіть поновивши постачання газу в майбутній дворічний термін та додавши нафтовий імпорт, загальна сума не перевищить $10 млрд.

Чого очікувати від американо-китайського торговельного договору?

Зважаючи на зазначені факти та передбачення, торговельний договір навряд чи виявиться ефективним механізмом вирішення торговельного спору. Вартою уваги є пропозиція звернення до СОТ. Передавши справу до міжнародного органу, США мають високі шанси на те, що Китай усе ж слідуватиме встановленій практиці здорової конкуренції, не порушуючи загальні правила, оскільки членство в СОТ є питанням національної безпеки для цієї країни. Таким чином, Вашингтон може вирішити питання, не обтяжуючи населення невиправданими податками та не погіршуючи відносини з надійними торговельними партнерами. Проте такий сценарій здається можливим лише після чергових президентських виборів у США та зміни адміністрації. На сьогодні висновок є невтішним: потреба в забезпеченні режиму вільної торгівлі стала більш важливою для американського істеблішменту, ніж потреба в захисті справедливої торгівлі.

Отже, не варто очікувати, що викладені на папері зобов’язання дійсно будуть вагомим приводом для Пекіна «врятувати» США, а для Вашингтона — допустити посилений розвиток китайської економіки та відмовитися від попередніх гучних обіцянок. Aut vincĕre, aut mori.

Авторка – Анна Гармаш, експертка з Південної Азії Аналітичного центру «Ad Astra»