Армія без полонених. Хто такі війська КНДР на російському фронті і чому вони обирають смерть замість допиту

У січні 2025 року українські десантники 95-ї ОДШБр вивели з-під Курська пораненого північнокорейського солдата. Коли група наблизилася до бронемашини для евакуації, полонений з розгону вдарився головою об бетонний стовп, намагаючись укоротити собі віку. Уже в безпечній локації, до передачі СБУ, він попросив поставити йому фільми про кохання. Цей епізод точніше за будь-яку аналітику описує те, з чим мала справу українська армія на північному фланзі війни: військо, яке одночасно виховане вбивати себе і до останнього лишається пʼятнадцяти-двадцятирічним хлопцем зі зламаною психікою, без доступу до світу поза казармою.

Сьогодні мова піде не про те, як зʼявилася армія КНДР, а про те, якою вона є саме зараз, у 2025-2026 роках, на російській війні проти України. Про її реальну боєздатність, мотивацію і той поріг саможертовності, який робить її небезпечною навіть тоді, коли кожен окремий солдат технічно поступається російському мобілізованому.

Хто саме приїхав воювати

Уявлення про те, що Пхеньян «спорожнив казарми» і відправив строковиків нарізно не відповідає дійсності. За даними, з жовтня 2024 року в Росію прибуло близько 12 тисяч північнокорейських військових, переважно зі складу так званого XI корпусу — елітних сил спеціальних операцій, «Штормового корпусу». Це частина, до якої в КНДР відбирають найбільш фізично витривалих і політично лояльних.

Але «елітність» у північнокорейському розумінні — поняття дуже специфічне. Американський полковник у відставці Девід Максвелл зауважує, що північнокорейські спецпризначенці часто мають мінімальну військову підготовку, бо значну частину часу їх залучають до важких сільськогосподарських або будівельних робіт. Справжнім ядром підготовки є виховання дисципліни та абсолютної лояльності — саме це, а не тактичні навички, стає головним «товаром» у руках Кремля.

Додамо цифру для масштабу: Корейська народна армія, четверта у світі за величиною конвенційних сил, з приблизно 1,3 мільйона військових і ще 600 тисяч резерву. КНДР технічно має що відправляти роками.

Ідеологічна машина і страх за родину

Щоб зрозуміти поведінку цих солдатів на полі бою, потрібно уявити, з якого інформаційного вакууму вони туди потрапляють. Полонений 26-річний боєць на призвище Рі у розмові з південнокорейським виданням Chosun Ilbo розповів, що у кожному батальйоні КНДР — це близько 500 людей — був один або два представники міністерства державної безпеки, які стежили і за виконанням обовʼязків, і за «ідеологічним станом». Перед боєм, за його свідченням, один із таких офіцерів сказав йому, що усі оператори безпілотників в українській армії це південнокорейські солдати. Рі у це повірив.

Це не дрібний штрих, а стрижень системи. Солдат КНДР іде в бій, впевнений, що воює не з українцями, яких ніколи не бачив, а з екзистенційним ворогом свого режиму — Південною Кореєю. Тренування, яке передує відправленню, він сам описує у тій самій тональності: «з самого початку підготовки йшлося не лише про фізичну витривалість, а й про ідеологічну. Гірські марші, вправи на витривалість, стрілецькі тренування — усе це підживлювалося силою волі».

Поверх цього — страх. Колишні військові КНДР та аналітики в один голос кажуть, що мотив «краще смерть, ніж полон» має і сімейну природу. Радник Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі пояснював: північнокорейські солдати накладають на себе руки замість здачі в полон, вочевидь, через страх помсти їхнім родинам у Північній Кореї у разі потрапляння у полон. 

Восени 2025 року ця доктрина стала офіційною. За даними Daily NK, у КНДР на політзаняттях, які проводять не рідше двох разів на тиждень, зосереджуються на «героїчних подвигах» військових, котрі вчинили самопідрив на полі бою в Україні, а солдатів запевняють, що самогубство в разі загрози полону гарантує їм «вічне життя». Кім Чен Ин, за повідомленнями південнокорейського парламенту, прямо наказав солдатам в Україні підривати себе гранатами.

На полі бою, «людські хвилі» і чужі документи

З військової точки зору, КНДРівські підрозділи демонструють архаїчний метод ведення бойових дій. У перші тижні боїв північнокорейські солдати були розгорнуті нерозважливо: перетинали відкриті поля пішки, без бронетехніки чи артилерійської підтримки, їхню темну камуфляжну форму добре видно на білому снігу. Американські оцінки додають, що північнокорейців використовують у масованих піших штурмах проти українських позицій, «тактикою людської хвилі» – малоефективною на сучасному полі бою.

Ці солдати не виглядають непереможними машинами. На перших кадрах з курського фронту групи північнокорейців тупцюють на місці або намагаються втекти від українських безпілотників, які їх переслідують, не маючи жодного прикриття. Проте і це ключове, вони наполягають на атаках навіть тоді, коли зрозуміло, що ці атаки марні.

Джерело: Watch: North Korean Troops in Kursk Targeted by Attack Drones | WSJ News

Росія намагається приховати саму участь цього контингенту. Корейцям видають російські військові квитки з реєстрацією у Республіці Тува і чужими іменами. Зеленський згадував випадки випалу обличчя вбитим, щоб тіла неможливо було ідентифікувати. Українські Сили спеціальних операцій зафіксували документи, де справжні корейські прізвища. Бан, Лі, Чо  переписані як «Кім Канґ Солат Альбертович» чи «Бельєк Аганак Кап-ооловіч», з бланками без печаток і без фотографій. Це виглядає як спроба не зберегти життя, а знищити навіть слід присутності.

У полоні: чому їх «не можна взяти живими»

Україна мала двох живих полонених північнокорейців, узятих 9 січня 2025 року бійцями тактичної групи № 84 Сил спеціальних операцій та десантниками 95-ї ОДШБр. Станом на травень 2026, двох північнокорейських військовослужбовців було виключено з нещодавнього обміну на 314 полонених між Україною та Росією, який було узгоджено за підсумками переговорів в Абу-Дабі за участю України, Росії та США. Південна Корея підтвердила, що готова прийняти їх, якщо вони звернуться по притулок, і виступає категорично проти примусової репатріації. До цього було щонайменше дві невдалі спроби: перший полонений був важко поранений і помер під час евакуації, другий скоїв самогубство просто на очах у групи захоплення. Перед третьою спробою українські військові спеціально вивчили кілька корейських фраз «здавайся», «повзи», «іди сюди» і заздалегідь відпрацювали ритуал обшуку: у полоненого треба за перші секунди відібрати все, чим він може завдати собі шкоди.

Ця процедура — не перестраховка. Південнокорейська розвідка задокументувала випадок, коли північнокорейський солдат, перебуваючи під загрозою полону, крикнув «за генерала Кім Чен Ина» і витягнув гранату — його встигли вбити. Записки, вилучені в загиблих, підтверджують, що такий сценарій — інструкція, а не імпровізація. Колишній солдат КНА, який втік на Південь, формулює внутрішню логіку цієї системи без метафор: «Стати військовополоненим — це зрада. Залиште останній патрон — ось про що ми говоримо в армії».

Водночас, коли ідеологічна ізоляція пробита — поведінка змінюється. Полонений, якого таки евакуювали українські десантники, у перші хвилини кричав «No!» англійською від болю і страху, а згодом, вже у безпеці, сказав, що хотів би залишитися в Україні, але повернеться до КНДР, якщо так вирішать. Той самий хлопець, який вдарявся головою об стовп, за кілька днів просив показати йому фільми про кохання. Це не «сильна ворожа армія» в голлівудському сенсі. Це підлітки з вимкненим доступом до реальності, яких заздалегідь підготували до смерті, як до «нормального» сценарію зовнішнього відрядження.

Що це означає для України

Стратегічно, контингент КНДР — це не гравець, який переломить хід війни. Більшість військових, що вирушили до Росії, навряд чи зможуть серйозно вплинути на перебіг війни, і в Росії досі не до кінця розуміють, як ефективно використовувати військових КНДР на фронті. Станом на квітень 2025 року з 12 тис. прибулих близько 600. загинули або дістали поранення — втрати на рівні, який для західної армії означав би політичну катастрофу, а для Пхеньяна є прийнятною «навчальною» ціною.

Однак тактично цей противник небезпечніший, ніж його підготовка й озброєння. Солдат, у якого смерть вписана у статутне поводження, він не втікає при загрозі оточення, не здається, коли скінчилися патрони, не тягне поранених у тил, бо в доктрині їх потрібно «добити», щоб не лишилося доказів. Україна отримала на своєму фланзі ворога, якому вдалося те, чого не досягла навіть російська ідеологія, практично повністю вимкнути інстинкт самозбереження.

Також 26 квітня 2026 року в Пхеньяні відбулася церемонія відкриття «Меморіального музею бойових подвигів закордонних військових операцій» (Memorial Museum of Combat Feats at the Overseas Military Operations), до першої річниці «звільнення» Курської області від українських сил. У церемонії взяли участь Кім Чен Ин, спікер Державної Думи РФ В'ячеслав Володін та міністр оборони Андрій Бєлоусов; під час заходу Кім Чен Ин кинув землю на останки одного з загиблих та поклав квіти до останків інших, тіла яких уже були розміщені в усипальниці. У переданому Володіним листі Володимир Путін заявив, що меморіал стане «безсумнівним символом дружби» між двома країнами та запевнив у намірі продовжувати розбудовувати «всеосяжне стратегічне партнерство». 

Таким чином, меморіал виконує одночасно три функції: укріплення ідеології (легітимізація доктрини «смерть замість полону»), міждержавних відносин з РФ (фіксація російського боргу перед КНДР) та міжнародного іміджу (демонстрація альянсу третім сторонам, передусім КНР і Південній Кореї).

Головний висновок, який варто зафіксувати: Корейську народну армію не треба переоцінювати, як бойову силу й водночас не можна недооцінювати, як силу психологічну. Це не фанатики-надлюди. Це юнаки з країни, де не знають, що таке інтернет, яких конвеєрно виховали в переконанні, що за межами казарми існує лише один вибір: між смертю за «генерала» і смертю «зрадника».

Автор — Марія Гірняк, керівниця програми "Азійські студії" аналітичного центру ADASTRA.

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!