Блокада Junts: чи витримає уряд Санчеса без Бюджету-2026 і що це означає для курсу Іспанії в ЄС

Станом на початок 2026 року уряд Іспанії на чолі з прем’єром Педро Санчесом входить у найглибшу кризу від моменту переобрання у 2023-му. Після тривалих попереджень про «кінцевий термін терпіння» каталонська сепаратистська партія Junts per Catalunya офіційно розірвала пакт підтримки з соціалістами, звинувативши PSOE у невиконанні політичних домовленостей щодо амністії та каталонського порядку денного. У практичному вимірі це означає, що уряд втрачає робочу більшість у Конгресі депутатів: сім голосів Junts перестають бути «страхувальною сіткою» для ключових голосувань – від бюджету до структурних реформ.

Розрив із Junts накладається на хронічну бюджетну стагнацію. Іспанія фактично четвертий рік живе за параметрами бюджету-2023: він був пролонгований на 2024 і 2025, а спроба закласти «перезапуск» через нову стелю видатків і проєкт бюджету-2026 завершилася провалом у парламенті. На тлі заяв Junts про те, що «легіслатура заблокована» і не буде ні нових бюджетів, ні ключових законів, поняття «блокада Junts» стало короткою формулою для опису ситуації, в якій уряд формально зберігає владу, але втрачає здатність проводити політику через парламент.

Політичний контекст

Щоб зрозуміти масштаб нинішньої кризи, важливо побачити, як влаштований сам уряд Педро Санчеса. Після дострокових виборів 2023 року Іспанія отримала класичний уряд меншості: самі соціалісти (PSOE) не набирали навіть простої більшості в Конгресі й були змушені будувати складну мозаїку союзів. Формальна коаліція склалася між PSOE та лівою платформою Sumar на чолі з Юландою Діас. Однак навіть разом ці сили не могли керувати без підтримки низки регіональних й націоналістичних партій – каталонських ERC і Junts per Catalunya, баскських PNV та EH Bildu, а також галисійського BNG і канарських регіоналістів. Саме завдяки їхнім голосам Санчес був переобраний у листопаді 2023 року, отримавши  179 голосів «за» і 171 «проти», тобто максимально тонку більшість у 350-місному парламенті. 

Ціна цієї більшості була високою. Інвеститурні домовленості з каталонськими силами передбачали не лише кадрові чи бюджетні поступки, а глибинну зміну підходу Мадрида до каталонського питання. У пакт із Junts було закладено ухвалення закону про амністію для фігурантів подій 2017 року – від чиновників, які організовували референдум, до частини політичного керівництва процесу. Це стало ключовою умовою підтримки Санчеса з боку партії Карлеса Пучдемона. Окремими пунктами йшли розширення автономних повноважень, переговори щодо можливого «фіскального винятку» для Каталонії, а також просування каталонської мови на рівні інституцій ЄС. Для опозиційної Народної партії (PP) і праворадикальної Vox це стало символом «торгівлі єдністю Іспанії за владу», що запустило хвилю протестів проти амністії та закріпило образ Санчеса як прем’єра, який «купує мандат» у сепаратистів. 

Структурна слабкість цієї конфігурації полягала в тому, що Junts залишалися не коаліційним партнером, а зовнішнім опорним актором: вони не входили до уряду й не несли прямої відповідальності за його щоденну політику, але фактично володіли правом вето на ключові голосування. Протягом 2024–2025 років накопичувалися взаємні претензії. У Junts послідовно звинувачували PSOE в затягуванні або розмиванні домовленостей: від деталей імплементації закону про амністію та трактування окремих справ у судах до сповільненого просування каталонської як повноцінної робочої мови в євроінституціях і передачі частини компетенцій у сфері міграційної політики. З погляду Мадрида, уряд демонстрував поступовий прогрес, але, балансуючи між вимогами каталонських союзників і жорсткою критикою з боку консервативної опозиції та суддівського корпусу, не міг рухатися так швидко, як вимагав Пучдемон.

Кульмінація цієї ерозії довіри розгорнулася восени 2025 року і продовжує визначати політичну ситуацію в Іспанії на початку 2026 року. Керівництво Junts оголосило, що вважає урядові зобов’язання невиконаними, і вирішило перевести партію в опозицію, позбавивши Санчеса попередньої страхувальної більшості. Після внутрішнього голосування, де цей курс підтримала переважна більшість членів, Пучдемон заявив, що Junts більше не братиме участі у стабілізації іспанської політики. У Конгресі це втілилося у двох дуже конкретних кроках. По-перше, депутати від Junts проголосували проти бюджетної «дорожньої карти» на 2026–2028 роки й проти стелі державних видатків, приєднавшись до фронту PP, Vox та частини інших опозиційних сил. По-друге, фракція зареєструвала поправки «на відмову» до 25 урядових законопроєктів і оголосила, що не підтримає ще 21 закон, які перебувають на завершальній стадії розгляду, – від реформи кримінально-процесуального законодавства до сімейної політики та нових правил щодо державної таємниці. 

Саме тоді спікерка фракції Міріам Ногерас на брифінгу в Мадриді заявляє, що «легіслатура заблокована» і попереджає: Junts не схвалять новий державний бюджет і подадуть поправки до всіх ключових законопроєктів уряду. У арифметиці Конгресу це означає, що табір Санчеса скорочується до приблизно 172 мандатів із 350, тобто уряд стає не просто меншістю, а меншістю, яка більше не здатна зібрати разову коаліцію під складні рішення. Такий політичний контекст перетворює кожне голосування – від бюджету до технічних законів – на тест виживання, а Junts – з колишнього «партнера з інвеститури» на головного архітектора нинішньої блокади.

Речниця в Конгресі Junts per Catalunya, Міріам Ногерас (ліворуч) разом із депутатами партії Жозепом Марією Крусетом Доменечем (праворуч) EFE/FERNANDO VILLAR

Вимоги Junts і причини блокади

Офіційно Junts per Catalunya пояснює блокаду тим, що уряд не виконав інвеститурні домовленості, укладені у 2023 році – так званий «Брюссельський пакт» між PSOE і Карлесом Пучдемоном. 

Перше поле конфлікту – амністія. Формально Закон про амністію (Ley Orgánica 1/2024) вже набув чинності: його опублікували в BOE у червні 2024 року, а Конституційний суд у 2025-му справді виніс рішення, які підтвердили конституційність закону в основному, залишивши лише часткові застереження. Однак для Junts цього недостатньо. Вони вказують на вибіркову, на їхню думку, практику судів: ключові фігури, насамперед Карлес Пучдемон, досі не отримали повного юридичного «обнулення» через інтерпретацію злочину malversación (розтрата державних коштів) Верховним судом, а ордер на його арешт залишається чинним. Саме тому в дискурсі Junts амністія фігурує як «невиконана» обіцянка, хоча з формально-правової точки зору закон діє: їх не влаштовує те, як і щодо кого він застосовується.

Другий блок вимог – мова й символічне визнання. Ще з 2023 року до пакту з PSOE Junts включили офіційне визнання каталонської як мови ЄС і розширення її використання в іспанських інституціях. Мадрид справді провів дипломатичну наступальну кампанію в Раді ЄС, регулярно виносячи питання на порядок денний і пропонуючи зробити каталонську, галісійську та баскську офіційними мовами Союзу. Однак через опір частини держав-членів рішення блокується, і питання місяцями «висить» у Брюсселі без прориву. Для Junts це ще один приклад того, що уряд, попри гучні жести, не спромігся конвертувати обіцянки в результат, а отже – має платити політичну ціну.

Третя вісь – компетенції, передусім у сфері міграції. В угодах із PSOE Junts домагалися, щоб Каталонія отримала розширені повноваження з управління міграційними потоками й можливість прив’язувати дозвіл на проживання до знання каталонської, через зміни до загальноіспанського «закону про іноземців». У 2025 році Мадрид і Барселона навіть оголосили про «принципову домовленість» щодо часткової передачі компетенцій, але остаточний законопроєкт вийшов значно скромнішим, ніж очікувала партія Пучдемона. У підсумку Junts трактує це як чергове «розмивання» угод, де символічні формули замінили сутнісний перерозподіл влади.

Найжорсткіший вузол – фіскальний і борговий, адже Junts просуває давню вимогу «financiación singular» – особливого фінансового режиму для Каталонії за зразком баскського чи наваррського «концерту», тобто стягнення 100% податків регіоном і подальший трансферт частини суми до Мадрида. Паралельно йдеться про списання значної частини боргу автономій перед державою через механізм FLA, що стало частиною політичного пакета після пандемії та енергетичної кризи. У 2025 році уряд і Generalitat презентували ескіз «фінансування з каталонською специфікою», але керівництво Junts називає його «ні сингулярним, ні новим», вважаючи, що модель не вирішує структурний фіскальний дефіцит і лише косметично розширює повноваження каталонської податкової адміністрації. Саме розрив між обіцяним «концертом по-каталонськи» і фактичною пропозицією Мадрида став одним із тригерів нинішньої конфронтації.

Окрема група претензій стосується інвестицій і соціальної політики, які Junts також прив’язує до голосувань за бюджет. Йдеться, зокрема, про мільярдні вливання в залізничну мережу Rodalies та інфраструктуру, де, за оцінками каталонської сторони, фактичне виконання обіцянок відстає від оголошених «дощів із мільйонів» – у першому півріччі 2025 року реалізовано лише незначну частку запланованих інвестицій. До цього додаються вимоги щодо розширення соціальних програм у Каталонії й перегляду деяких загальнодержавних ініціатив уряду, які Junts вважає недостатньо чутливими до регіональної специфіки.

Протест за незалежність з плакатами на підтримку колишнього президента Карлеса Пучдемонта. Foto: GIANLUCA BATTISTA

Наслідки провалу бюджету-2026

Провал «дорожньої карти» бюджету-2026 і стелі видатків перетворив бюджетний процес на головний канал тиску на уряд Санчеса. Без голосів Junts урядова коаліція фактично замикається на 172 мандатах, а це менше, ніж потрібно навіть для простої більшості, – кожне голосування щодо нових законів залежить від ситуативних угод з опозицією. У медійному та експертному дискурсі закріплюється формула про те, що «легіслатура заблокована», а уряд втратив реальну законодавчу спроможність: Junts не лише відмовляється підтримувати новий бюджет, а й подає поправки на відмову до більшості ключових урядових законопроєктів. 

На рівні державних фінансів наслідок очевидний: Іспанія входить у четвертий рік життя за параметрами бюджету-2023, який вже був автоматично продовжений на 2024, 2025 і 2026 роки. Пролонгація не означає «зупинки держави», але різко звужує маневровий простір уряду: нові соціальні програми, інфраструктурні проєкти чи регіональні пакети неможливо розгорнути в повному обсязі без нових кредитів і перерозподілу статей через декрети-закони. Регіони отримують трансферти, розраховані за старими формулами, що не враховують інфляції та нових потреб, а будь-яке збільшення фінансування перетворюється на політичну міні-битву за кожен декрет. 

Найчутливішим наслідком для Мадрида стає ризик втрати частини коштів ЄС за лінією NextGenerationEU. Загальний обсяг Плану відновлення для Іспанії становить близько 163 млрд євро (гранти й позики). Станом на початок 2026 року країна вже отримала значну частину фінансування, однак помітна частка коштів і досі прив’язана до виконання законодавчих реформ – від закону про сталу мобільність і промислову політику до змін у сфері охорони здоров’я, ринку праці та кримінального процесу. Блокада Junts цих реформ означає, що Брюссель може заморозити наступні транші, як це вже сталося в 2024 році, коли Іспанія недоотримала понад 1 млрд євро у 2025 за невиконання частини попередніх зобов’язань.

Речниця партії Junts, Міріам Ногерас, в Конгресі | EFE/ JJ Guillén

Потенційні сценарії

Після провалу бюджетних орієнтирів на 2026 рік Іспанія входить у фазу, де політика дедалі більше схожа на гру на виснаження, а не на пошук стабільної більшості. Формально уряд Санчеса може залишатися при владі до 2027 року, але форма цієї влади може радикально змінитися.

Перший очевидний сценарій – дострокові вибори. Правоцентристська опозиція на чолі з Альберто Нуньєсом Фейхоо (PP) уже кілька разів виводила десятки тисяч людей на вулиці Мадрида з вимогою відставки уряду, використовуючи як аргумент і амністію, і корупційні скандали, і бюджетний хаос.  Для PP та Vox нові вибори – шанс конвертувати вулицю в додаткові мандати, однак опитування поки не гарантують їм самостійної більшості, а можливість домовлятися з каталонськими чи баскськими націоналістами виглядає обмеженою. Для PSOE й Sumar цей сценарій несе ризик не лише втрати уряду, а й серйозного скорочення представництва в парламенті – тому сам Санчес максимально відтягує момент вибору між урядом меншості й виборчою авантюрою.

Другий варіант – те, що іспанські оглядачі описують як «бункерна стратегія» Санчеса: керувати країною на основі пролонгованого бюджету-2023, спираючись на укази, надзвичайні кредити й точкові домовленості з окремими партнерами. Сам прем’єр публічно заявив, що має намір «дотягнути» до 2027 року й готовий продовжувати правити навіть без нової бюджетної більшості, якщо того вимагає «блокування правих». Уже зараз бюджет 2023-го року фактично використовується четвертий рік поспіль, а уряд готується продовжити його дію й на 2026-й через відсутність затвердженого граничного рівня дефіциту бюджету, схваленого парламентом. Така тактика зберігає владу в короткостроковій перспективі, але поглиблює враження «паралізованої легіслатури» й підвищує втому суспільства.

Третій сценарій – частковий компроміс із Junts. Після відкритого розриву Санчес не закрив двері остаточно: він у публічних виступах і через посередників сигналізує готовність до «нового діалогу», а урядові джерела говорять про можливість винести на стіл додаткові каталонські інвестиції, гнучкіші механізми фінансування та сигналізувати прогрес у питаннях мови й амністії. Для Junts це шанс показати електорату, що блокада принесла відчутні дивіденди, а для Санчеса – спосіб повернути бодай мінімальну робочу більшість без повного перегляду всієї інвеститурної угоди. Водночас надмірні поступки можуть ще більше радикалізувати PP та Vox і поглибити конфлікт із судовою системою, тож поле для маневру тут обмежене.

Четвертий, менш імовірний, але теоретично можливий варіант – це обхідні коаліції. Йдеться про ситуативні угоди з PP по окремих питаннях (наприклад, оборона чи європейські пакети допомоги) або про розширення співпраці з поміркованими регіоналістами на кшталт PNV. На практиці цей шлях наразі заблокований: Фейхоо публічно називає нинішню конфігурацію «абсурдною» й вимагає відставки Санчеса, а не переговірного пакту з ним, позиціонуючи себе як альтернативу, а не партнера. Помірковані націоналісти теж не демонструють готовності «рятувати» уряд без суттєвих політичних дивідендів.

У короткостроковій перспективі найреалістичнішим виглядає поєднання «бункерної» стратегії з пошуком часткових поступок Junts: уряд намагається виграти час, керуючи на старому бюджеті й вмикаючи ручне управління економікою, паралельно тестуючи, наскільки далеко готовий зайти Пучдемон у новому раунді торгу. Якщо ж ані бюджет, ані ключові закони не просуватимуться до середини 2026 року, запит на дострокові вибори – як з боку опозиції, так і з боку втомленого електорату – неминуче посилиться.

Зліва направо: Хосе Луїс Мартінес-Альмейда, Маріано Рахой, Хосе Марія Аснар, Альберто Нуньєс Фейхоо, Ісабель Діас Аюсо та Мігель Телладо наприкінці мітингу партії PP біля храму Дебод у Мадриді в неділю. Foto: JAIME VILLANUEVA

Між Брюсселем і Мадридом: європейська ціна бюджетної блокади

Внутрішній конфлікт навколо Бюджету-2026 б’є по Іспанії не лише всередині країни, а й у Брюсселі. У Єврокомісії саме Мадрид є одним із ключових тестів для нових фіскальних правил: оновлена система зобов’язує держави погоджувати середньострокові плани скорочення боргу та контролю видатків, а Іспанія вже опинилася під посиленим моніторингом у межах нових фіскальних правил ЄС. Додатковий сигнал недовіри – повторні випадки, коли Мадрид не подає до Комісії повноцінний проєкт бюджету в установлені строки, через те що сам документ застрягає в парламенті. 

Особливу вагу має й те, що Іспанія – один із найбільших одержувачів коштів NextGenerationEU. Значний обсяг грошей уже виділено, але ще більша частина прив’язана до майбутніх реформ та «маяків» на 2025-2026 роки. Пакет законів, що нині не проходить через Конгрес, входить саме до цього набору умов. У 2025 році Єврокомісія вже скоротила один із траншів, утримавши помітну суму через невиконання частини зобов’язань; водночас Брюссель залишив «вікно можливостей» для Іспанії, якщо вона надолужить відкладені реформи в обмежені строки. Затяжний параліч законодавчої роботи автоматично підвищує ризик того, що частина цих ресурсів так і не буде освоєна вчасно – і це вже проблема не лише для Мадрида, а й для довіри до самого механізму спільних євроборгів. 

На політичному рівні Іспанія опиняється в подвійно вразливій позиції. З одного боку, уряд Санчеса досі декларує себе адвокатом «більш інтегрованої Європи» – від реформ фіскальних правил до зміцнення оборонного виміру Союзу, зокрема через акцент на технологічному оновленні європейської оборони, а не просте нарощування арсеналів. З іншого – відсутність стійкого внутрішнього мандату обмежує здатність уряду виконувати те, що він сам просуває на європейському рівні. Для партнерів у Раді ЄС і Єврогрупі це означає, що Мадрид стає менш передбачуваним: він може підтримувати амбітні ініціативи в риториці, але має все менше гарантій з боку власного парламенту.

Рейтингова динаміка створює ще один парадокс. Економіка Іспанії у 2025–2026 роках демонструє темпи зростання, що перевищують середні показники ЄС, а дефіцит, за урядовими планами, має поступово знижуватися до рівнів, що виглядають комфортно в рамках нових фіскальних правил. Це вже відображено і в оцінках фінансових ринків, і в прогнозах Єврокомісії. Однак саме політична фрагментація, а не макроекономічні показники, стає головним аргументом критиків Мадрида в європейських інституціях: у документах Комісії та незалежних аналітичних звітах Іспанію дедалі частіше згадують як кейс, де роздрібнена конфігурація парламенту й бюджетний ступор можуть зірвати виконання реформ, від яких залежить реалізація європейських стратегій

Подальша траєкторія іспанського курсу в ЄС залежатиме від того, який із двох політичних сценаріїв переможе. Якщо при владі залишиться нинішня конфігурація, але все ж буде знайдено мінімальний компроміс, Іспанія зберігатиме проєвропейську лінію, хоч і з обмеженою можливістю ініціювати нові великі проекти – тоді її роль у Брюсселі зміститься від «локомотива» до радше «реактивного актора», який більше захищає доступ до вже погоджених фондів, ніж формує новий порядок денний. Якщо ж у результаті дострокових виборів до уряду прийде правоцентристський блок, курс Іспанії, найімовірніше, стане жорсткішим у фіскальному та міграційному питанні й скептичнішим до розширення соціальних і кліматичних ініціатив ЄС, але при цьому збережеться високий рівень залученості до оборонних та безпекових проєктів Союзу. 

У ширшому сенсі, історія з «бюджетною блокадою» перетворює Іспанію на показовий кейс для всієї Європи: наскільки нові фіскальні правила та фонди відновлення здатні працювати в умовах, коли в одній з найбільших економік ЄС внутрішня коаліційна криза блокує ухвалення рішень. Від того, чи знайде Мадрид вихід із цієї пастки без втрати європейських грошей і політичної ваги, залежатиме не лише його місце за столом у Брюсселі, а й довіра до самої моделі «європейського відновлення» як такої. Станом на весну 2026 року бюджетна та парламентська блокада залишається ключовим фактором політичної нестабільності в Іспанії.

Авторка – Ангеліна Марущак, молодша дослідниця дослідницької програми "Європейські студії" аналітичного центру ADASTRA

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!