«Дипломатія стійкості» Індонезії: концепція, наслідки для України

1. Контекст: чому Індонезія змінює зовнішньополітичну доктрину

Індонезія — найбільша економіка Південно-Східної Азії, четверта за чисельністю населення країна світу та неформальний центр тяжіння АСЕАН — оперує у регіональному середовищі, структуру якого дедалі виразніше задає американо-китайське протистояння. Її географічне положення на морських комунікаціях між Індійським і Тихим океанами, найбільші у світі запаси нікелю та статус провідного експортера пальмової олії роблять Джакарту об'єктом стратегічної уваги обох центрів сили. Традиційна доктрина «вільної та активної» зовнішньої політики (bebas-aktif) історично забезпечувала простір для маневру між великими державами, проте нинішня фаза суперництва — з її тарифними війнами, експортним контролем над технологіями та конкуренцією за військову присутність у регіоні — звужує можливості позаблокового позиціонування. Тому будь-яка змістовна оцінка економічних і безпекових рішень адміністрації Прабово Субіанто потребує попереднього картографування зовнішніх обмежень, що формують поле її вибору. 

Американо-китайське суперництво набуло вимірних структурних форм. За даними Peterson Institute for International Economics, сукупні американські тарифи на китайський імпорт станом на 2024 р. сягнули близько 51% (з урахуванням заходів, запроваджених під час першого терміну Трампа та збережених адміністрацією Байдена). Пекін відповів асиметрично: точковими митами на американську сільгосппродукцію, а головне — експортним контролем над критичними матеріалами (галій, германій, сурма — з грудня 2024 р., згодом рідкісноземельні елементи), що перетворило торговельне суперництво на боротьбу за контроль над ланцюгами постачання стратегічної сировини. 

Для країн АСЕАН ця ескалація означає не абстрактне загострення, а прямий тиск на ланцюги постачання й валютні резерви. За оцінками на основі даних Секретаріату АСЕАН і МВФ за 2024 р., сукупна торгівля блоку з Китаєм становить близько 18,3% спільного ВВП, з США — ще 10,7%, причому індивідуальна експозиція коливається від ~10% ВВП у великих внутрішньо орієнтованих економіках на кшталт Індонезії до 70%+ у В'єтнамі чи Сінгапурі. 

Індонезія є найбільш показовим прикладом саме через цю асиметрію. Її номінальний ВВП у 2026 р. складає близько  2 трлн дол. (за оцінкою МВФ — 1,396 трлн, з прогнозом до 1,44 трлн у 2025 р.), що забезпечує країні 16-те місце у світовому рейтингу та статус найбільшої економіки АСЕАН з часткою близько 37% від сукупного ВВП об'єднання. До Китаю спрямовується 23,6% індонезійського товарного експорту (62,4 млрд дол. з 264,7 млрд за 2024 р.), до США — близько 10% (за даними BPS-Statistics Indonesia). Будь-яке примусове обрання сторони загрожує рецесією, девальвацією рупії та соціальною дестабілізацією.

Саме в цьому контексті 14 січня 2026 р. МЗС Індонезії офіційно проголосило доктрину diplomasi ketahanan, «дипломатії стійкості». Вибір моменту й тональність не випадкові: заява прозвучала майже через рік після початку другого терміну Дональда Трампа, на тлі досвіду тарифної угоди липня 2025 р., посилення американського тиску на постачальників критичних мінералів і — як підкреслювали індонезійські коментатори — недавніх дій США щодо Венесуели, що поставили під сумнів навіть базовий принцип недоторканності чинних глав держав. Сугіоно прямо констатував: "Індонезія не вішатиме національні інтереси на мультилатералізм, який не працює". Доктрина фіксує не наївне неприєднання, а пост-нормативний реалізм: визнання, що в фрагментованому порядку ані альянси, ані міжнародне право не гарантують суверенітету, а отже єдиною надійною опорою є внутрішня — економічна, безпекова, технологічна — стійкість. Це принципова рекалібровка, а не повне відкидання класичної доктрини bebas-aktif: Джакарта не змінює орієнтири, але переносить точку опори з зовнішніх інституцій на внутрішні ресурси».

2. Що таке diplomasi ketahanan. Аналіз концепції

2.1. Офіційний зміст і його інтерпретація

За офіційним формулюванням МЗС, diplomasi ketahanan — це адаптивна дипломатія для управління ризиками, збереження стабільності та зміцнення «національного імунітету», що дозволяє Індонезії визначати власний курс у дедалі жорсткішому міжнародному середовищі. Ключовою тезою є твердження, що лише держава із зміцненою внутрішньою спроможністю матиме вагомий вплив ззовні. Таким чином, зовнішня політика формально націлена на завдання внутрішнього розвитку.

Аналіз концепції показує, що її найточніше описує не метафора стратегії, а метафора менеджменту ризиків. Класична стратегія передбачає визначення цілей, якими держава прагне змінити зовнішнє середовище. Diplomasi ketahanan, натомість, виходить із переконання, що міжнародний порядок є неконтрольованим джерелом загроз, а тому стабільність, про яку йдеться, стосується не зовнішнього середовища, а самої держави — її здатності зберігати функціональність, легітимність і траєкторію розвитку попри потрясіння ззовні. Метафора «національного імунітету» є тут показовою: імунна система не усуває патогенів зі світу, вона забезпечує життєздатність організму за їхньої постійної присутності. Завдання дипломатії, відповідно, переозначується як мінімізація вразливості, а не формування порядку денного. Практичним наслідком є те, що «активність» у традиційній індонезійській зовнішньополітичній формулі bebas aktif («вільна та активна») переосмислюється. Активність тепер означає не ініціативне лідерство в регіональних або глобальних процесах, а активне управління власними вразливостями — технологічними, економічними, безпековими. Це тонке, але рішуче зміщення акцентів.

2.2. Економічний вимір: цифри, що пояснюють доктрину

Концепція стійкості нерозривно пов'язана з економічними вразливостями країни. Індонезія є нетто-імпортером пшениці (понад 10 млн тонн на рік, що робить її одним із найбільших світових покупців), значну частку якої до 2022 р. постачала Україна - близько 25.5% від загального імпорту. Після повномасштабного вторгнення Росії індонезійські закупівлі диверсифікувалися — частка України знизилась, натомість зросли поставки з Австралії, Канади та Аргентини. Однак ціни на продовольство залишаються підвищеними, продовольча інфляція в Індонезії у 2022–2023 рр. сягала 5–7% річних, що безпосередньо б'є по найбідніших верствах населення.

Одночасно Індонезія перебуває під тиском у сфері критичних мінералів. Країна є найбільшим у світі виробником нікелю (понад 50% глобального видобутку у 2023 р.) і використовує це як важіль у відносинах із США, ЄС та Китаєм. Американо-китайське суперництво за домінування в ланцюгах постачання батарей для електромобілів ставить Джакарту у вигідну, але вкрай делікатну позицію — будь-яке чітке «обрання сторони» означає ризик втрати ринку в конкуруючому блоці. Diplomasi ketahananє є, серед іншого, доктринальним обґрунтуванням для максимізації нікелевих доходів через балансування між обома сторонами.

2.3. Концептуальні суперечності

Попри зовнішню логічність, доктрина містить внутрішнє протиріччя. Diplomasi ketahanan позиціонується як інструмент посилення впливу Індонезії, однак її реактивна природа об'єктивно обмежує цей вплив. Держава, яка свідомо уникає зайняття позицій у ключових міжнародних кризах, втрачає репутаційний капітал надійного партнера — той самий капітал, що є передумовою реального лідерства. Це класична пастка «обережного нейтралітету», концептуалізована латиноамериканською школою активного неприєднання (Хорхе Хейне та ін.) на матеріалі Бразилії й Мексики: позиція зберігає короткострокові відносини з усіма, але не формує глибоких зобов'язань ні з ким. У азійському контексті найближчий прецедент — Філіппіни періоду Родріго Дутерте (2016–2022), які демонстративно дистанціювалися від США без отримання натомість сталих безпекових та інфраструктурних гарантій від Пекіна; результатом стала не стратегічна автономія, а маятник, який наступному уряду Фердинанда Маркоса-молодшого довелося вирівнювати поверненням до Вашингтона — вже зі скороченим запасом довіри з обох сторін.

Підтвердженням є динаміка голосувань Індонезії в ООН. З 2022 по 2025 рр. Джакарта утримувалася при голосуванні щодо чотирьох із семи резолюцій Генеральної Асамблеї з питань агресії Росії проти України, підтримавши три інші. Ця непослідовність не є випадковою: вона відображає саме логіку ситуативного балансування, яку тепер кодифіковано у доктрині стійкості.

3. Ризики для України

Для України diplomasi ketahanan є несприятливою, але не виключною концепцією. Вона не передбачає антиукраїнської позиції — вона передбачає системне ухилення від будь-якої позиції, що вимагає витрат. Проте саме це ухилення несе три конкретні ризики.

Перший, нормалізація «нейтральності» як регіональної норми. Коли найбільша держава ASEAN інституціоналізує утримання від оцінки збройної агресії як відповідальну дипломатію, це продукує регіональний прецедент. У Генеральній Асамблеї ООН держави ASEAN голосують узгоджено значно рідше, ніж прийнято вважати, однак позиція Індонезії має вагу, вона є третьою за населенням країною світу (277 млн осіб) і головує в G20 у 2022 р. У 2022 р. саме Індонезія як голова G20 відмовилась від консенсусного засудження Росії у підсумковому комюніке, обмежившись формулюванням «більшість членів засудили» агресію. Це рішення задало формат для подальших міжнародних форумів.

Другий, маргіналізація правового виміру конфлікту. Доктрина, що підпорядковує принципи прагматичним інтересам, витісняє питання суверенітету та відповідальності за агресію з двостороннього порядку денного. Між тим, Індонезія підписала і ратифікувала Статут ООН, Римський статут МКС та низку конвенцій міжнародного гуманітарного права. Наявність цих зобов'язань теоретично відкриває простір для апеляції, але diplomasi ketahanan свідомо відводить правовий дискурс на маргінес практичної дипломатії.

Третій, блокування потенційної ролі медіатора. Індонезія неодноразово декларувала готовність долучитися до мирного врегулювання конфлікту. У 2022 р. президент Джоко Відодо здійснив поїздки до Москви і Києва — один з небагатьох лідерів G20, який зустрівся з обома сторонами. Проте diplomasi ketahanan, з її логікою уникнення ризиків, практично унеможливлює активне посередництво. Будь-яка мирна ініціатива потребує зайняття позиції, представлення умов і готовності до тиску з боку принаймні однієї зі сторін. Це несумісно з доктриною diplomasi ketahanan.

4. Рекомендації для МЗС України

4.1. Переосмислити аргументаційну рамку

Апеляція до солідарності та правових зобов'язань, яка є природною для українського дипломатичного дискурсу, у роботі з Індонезією дає мінімальний ефект. Доктрина стійкості свідомо відводить ці аргументи на другий план. Більш продуктивним є переформатування питання. Агресія Росії проти України є прецедентом, що безпосередньо загрожує Індонезії. Джакарта має власні нерозв'язані територіальні питання у Південно-Китайському морі, зокрема щодо острівної зони Натуна, яку Китай включає до своїх претензій у рамках дев'ятипунктирної лінії. Визнання права великої держави силою змінювати кордони є екзистенційним ризиком для Індонезії, а не абстрактним принципом. МЗС має систематично артикулювати цей зв'язок у двосторонніх консультаціях — особливо перед голосуваннями в ООН.

4.2. Запропонувати конкретне економічне партнерство

Індонезія імпортує у середньому 11–12 млн тонн пшениці на рік (третє місце у світі за обсягами імпорту, при цьому пшениця у країні не вирощується взагалі), причому американська частка зросла з 6,9% до 12,5% після підписання у липні 2025 р. меморандуму між Індонезійською асоціацією борошномельних комбінатів (APTINDO) і US Wheat Associates — фактично ціни тарифної угоди з адміністрацією Трампа. Натомість залежність по кукурудзі, яка ще на початку 2020-х сягала 3 млн тонн на рік, до 2025 р. практично нівельована: за результатами програми «Один мільйон гектарів» внутрішнє виробництво (16,55 млн т) перевищило потребу, і уряд офіційно оголосив про припинення імпорту фуражної кукурудзи. Ця асиметрія — стратегічна вразливість по пшениці, демонстративна автономія по кукурудзі — добре ілюструє вибірковий характер diplomasi ketahanan: стійкість будується там, де її можна побудувати, а не там, де вона теоретично потрібна найбільше.

Окремим напрямом є технологічна співпраця в агросекторі. Україна є одним із лідерів у точному землеробстві, насінництві та агрообробці. Індонезія реалізує амбітну програму продовольчої самодостатності і інвестує в модернізацію сільського господарства. Спільні проєкти в цій сфері з залученням Мінекономіки обох країн дозволять вбудувати Україну в логіку зміцнення внутрішньої спроможності, яку пропагує diplomasi ketahanan, і сформувати прагматичний інтерес Джакарти до збереження українського потенціалу. 

4.3. Формувати регіональний дискурс через треті канали

Оскільки пряме переконання Індонезії щодо зміни позиції є малоефективним в умовах нової доктрини, стратегічно важливішим є формування регіонального середовища, в якому абсолютний нейтралітет стає менш комфортним. Серед держав ASEAN є актори з більш чіткою позицією щодо суверенітету — Філіппіни відкрито говорять про паралель між агресією Росії та китайськими претензіями у Південно-Китайському морі; В'єтнам, незважаючи на традиційну обережність, також чутливий до прецедентів порушення суверенітету. Підтримка цих голосів через публічну дипломатію, академічні обміни та підтримку регіональних дискусійних майданчиків — дозволяє формувати внутрішньорегіональний тиск на Індонезію без прямої конфронтації.

Інституційним форматом для цього можуть слугувати регіональні конференції з питань морської безпеки та суверенітету в Індо-Тихоокеанському регіоні, де Україна може брати участь як спостерігач або партнер. Присутність українських дипломатів і дослідників у цих форматах з конкретними аналітичними матеріалами (а не лише зверненнями) — це довгострокова, але системно важлива інвестиція в регіональний вплив.

5. Висновки

«Дипломатія стійкості» Індонезії — це не ідеологічно ворожа Україні концепція, але структурно несприятлива. Вона кодифікує прагматичний нейтралітет, витісняє правові і ціннісні аргументи з порядку денного і блокує потенційне посередництво. Для регіону вона несе ризик нормалізації утримань від голосувань щодо агресії як «відповідальної» дипломатичної поведінки.

Водночас diplomasi ketahanan містить структурні точки входу для України: через аргумент суверенітетного прецеденту (актуального для Індонезії у контексті Південно-Китайського моря), через конкретне продовольче і технологічне партнерство (що вписується у власну логіку «зміцнення стійкості» Джакарти) та через формування регіонального дискурсу, в якому абсолютний нейтралітет стає дедалі витратнішим.

Ефективна відповідь — це не спроба змусити Індонезію обрати сторону. Це побудова середовища, в якому збереження конструктивних відносин з Україною стає частиною власної логіки стійкості Джакарти. Для цього потрібна скоординована робота МЗС і Мінекономіки з чітким поділом ролей, конкретними пропозиціями та довгостроковим баченням — а не ситуативна реакція на голосування.

Автор — Марія Гірняк, керівниця програми "Азійські студії" аналітичного центру ADASTRA

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!