Drone-deal Трампа: США купують українські БПЛА і закріплюють нову модель партнерства з Україною

18 липня 2025 року прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко оголосила про підготовку до підписання двосторонньої угоди між Києвом і Вашингтоном щодо масштабних інвестицій у виробництво безпілотних літальних апаратів (БПЛА) в Україні та закупівлі їх великих партій для потреб Збройних сил США. Ця ініціатива, яку вже охрестили “drone-deal”, стане системним елементом нової моделі трансатлантичного співробітництва, сформованої в умовах поглиблення геополітичного протистояння між Заходом та коаліцією Китай-Росія-Іран-КНДР.

Заява пролунала після чергової телефонної розмови між президентом України Володимиром Зеленським і президентом США Дональдом Трампом, в якій було обговорено стратегічний характер співпраці у сфері безпеки, оборонних технологій та індустріальної інтеграції. Вперше за історію двосторонніх відносин Україна позиціонується не як об’єкт допомоги, а як суб’єкт технологічного партнерства, здатний забезпечувати її у формі інноваційного військово-промислового ресурсу, перевіреного у війні проти російської армії.

Нова логіка партнерства: від донорства до закупівлі

З американського боку це точне втілення принципу «contractual loyalty» - ядра зовнішньої політики Трампа, що поступово витісняє ідеологічний інтервенціонізм часів неоконсерваторів до прагматичного, транзакційного підходу. Оскільки США готуються до глобального військового конфлікту, зовнішньополітичні чинники домінують над усіма аспектами політичного та економічного життя країни.

Пілоти Корпусу морської піхоти США керують невеликим безпілотним літальним апаратом на базі Joint Expeditionary Base Little Creek–Fort Story, штат Вірджинія, США, 30 червня 2025 року. (Фото: Корпус морської піхоти США)

У межах цієї логіки союзник визнається повноцінним учасником лише тоді, коли здатен виконувати функцію в архітектурі стримування. Україна ж, завдяки виробничій базі, досвіду бойового застосування та здатності генерувати інноваційні рішення у сфері дронів, стала прикладом того, як партнер трансформується з об'єкта допомоги у суб’єкта спільного оборонного проєктування. Цей зсув не є винятковим - він укладається в ширший контекст формування глобального каркасу «партнерів-узлів» (networked nodes), що включає Ізраїль, Південну Корею, Тайвань, а тепер і Україну як східноєвропейський форпост протидії Росії, Ірану і Китаю. У системі «networked nodes» основні демократичні партнери США не є васалами чи сателітами, як за часів холодної біполярності, а виступають як автономні регіональні центри сили, які інтегруються в загальний безпековий каркас.

Це частина нової американської парадигми безпеки, іноді окреслюваної терміном «lattice strategy» - гнучка, взаємопов’язана система оборонних альянсів і економічних блоків, яка протистоїть централізованим і агресивним стратегіям Пекіна поза НАТО.

На технологічному рівні закупівля українських БПЛА це прагматична інвестиція у стратегічну адаптацію. Пентагон шукає шляхи виходу з монополізованих ланцюгів постачання та прагне розірвати залежність від затверділої бюрократії свого ВПК. Українські рішення дешевші, гнучкіші й випробувані у бою стають для США способом вивести на оперативний рівень нову філософію війни: мережеву, безпілотну, ройову. Не менш важливо, що ці технології закуповуються через інституціонально легітимні канали — ймовірно, або через Foreign Military Sales, або як частина внутрішніх закупівель у рамках спільних проєктів.

Внутрішньополітично цей підхід ідеально вписується в нову риторику Республіканської партії. Адміністрація Трампа подає угоду як “America First Defense Deal”: не витрати на іноземну війну, а інвестиція в майбутню армію США, яка навчається й озброюється завдяки досвіду українського фронту. У цьому контексті «Drone-deal» - частина ідеології Project 2025, що прагне радикально перебудувати адміністративну систему США, включаючи інститути військового планування. Він також нівелює аргументи ізоляціоністського крила MAGA, демонструючи, що ресурс не витрачається - він працює на зростання боєздатності Сполучених Штатів.

Фактичне визнання українських продуктів у структурі Пентагону (а згодом і НАТО) відкриває доступ до довгострокових контрактів, масштабного фінансування, інтелектуального капіталу та ланцюгів глобальної стандартизації. Таке партнерство якісно відрізняється від звичних пострадянських форм співпраці на кшталт ліцензійної зборки чи локалізації — і дає змогу Україні утвердитися як суб’єкт оборонної промислової екосистеми Заходу.

Армія США і новий безпілотний поворот

Міністр оборони США Піт Гегсет та його заступник Еміль Майкл під час брифінгу щодо дронів, 16 липня 2025 року. Navy Petty Officer 1st Class Alexander Kubitza, DOD

Лише за кілька тижнів до заяви Свириденко, міністр оборони США Піт Хегсет оголосив, що кожен бойовий підрозділ армії США буде оснащений безпілотниками до кінця 2026 року, з перспективою скорочення традиційної техніки - пілотованих вертольотів і Humvee. Армія США планує закупити десятки тисяч дронів, які виконуватимуть завдання від розвідки до ударних операцій. Йдеться про перехід від ієрархічної, лінійної логіки бойових дій до мережевої архітектури Multi-Domain Operations(MDO), де автономні системи формують основу тактичної гнучкості, а вогнева ініціатива розсереджується до рівня малих груп.

Війна в Україні дала Пентагону унікальний полігон адаптивного навчання. На відміну від абстрактних концепцій, що лежать в основі американських мануалів (по типу FM 3-0 основний польовий мануал армії США), тут формується реальне тактичне мислення: як виживати в умовах радіоелектронного хаосу, виявляти та вражати цілі в умовах глибокої противодії ППО, організовувати масові атаки силами сотень FPV-дронів з мінімальною затримкою. Саме удосконалення доктрини - а не окремі дрони - є предметом інтересу для США.

Закуповуючи українські дрони, американська армія імпортує цілий виробничо-фронтовий цикл: поєднання горизонтальної R&D-моделі, постійного тестування в бойових умовах і негайної інженерної адаптації. Це радикально контрастує з традиційною процедурою оборонних закупівель у США, де між розробкою й введенням в експлуатацію проходять роки, якщо не десятиліття. Український підхід кидає виклик самому статусу-кво американського військово-промислового комплексу.

У геоекономічному вимірі дронізація - частина масштабнішої реформи оборонної економіки США. Вона збігається з трендом на децентралізацію виробництва, переорієнтацію логістики та зниження залежності від азійських ланцюгів постачання. Українські FPV-дрони, дешеві й масштабовані, втілюють нову доктрину cost-effective lethality: ураження цілей на мільйони доларів інструментом, що коштує пару тисяч.

Це не лише вигідно — це політично необхідно на тлі стратегічного банкрутства попередніх кампаній США. В Афганістані та Іраку Сполучені Штати витратили трильйони доларів на утримання армії, логістику та складні високотехнологічні системи, які виявились малоефективними проти асиметричного противника. Кампанії, що будувались на масованому застосуванні бронетехніки, авіації й централізованому командуванні, не забезпечили стратегічної переваги - а навпаки, створили вразливість до дешевих, адаптивних загроз.

Геоекономіка війни: від локалізації до проєктування сили

Збереження виробництва дронів на українській території навіть в умовах системної загрози — це зародження нової геоекономічної моделі. Україна функціонує як фронтирна економіка воєнного типу: простір, що перетворює його на ресурс для створення стійкої доданої вартості. У цій логіці народжується концепт “forward-deployed industrial architecture” - передбачає розміщення ключових елементів промислової інфраструктури безпосередньо поблизу зон конфлікту.

Можна навіть назвати її дзеркальною альтернативою китайському Belt and Road. Якщо Пекін розширює вплив через інфраструктуру в зонах стабільності, то Україна демонструє, як інновація може проєктуватися зсередини конфлікту. Це формує новий вимір економічного стримування - здатність Заходу генерувати безпеку не шляхом експансії капіталу, а через бойову інженерію та цифрову мобільність у середовищі на лінії розлому між хаосом і порядком.

Це схоже на шлях Ізраїлю чи Південної Кореї, які свого часу стали субпідрядниками американського ВПК, а згодом — інноваційними центрами. Але Україна має унікальну перевагу: її продукти протестовані в умовах повномасштабної війни з армією РФ. Це додає “бойової ліцензії” будь-якому експортному контракту.

Ключовий елемент цієї моделі те що виробництво в зоні ураження більше не сприймається як прорахунок: завдяки розподіленому 3D-друку, автономним лініям, хмарному конструюванню (CAD) та цифровому управлінню ланцюгами постачання, ризик не ліквідується, а масштабовано локалізується. Це знижує залежність від єдиного хабу, а отже і підвищує життєздатність всієї системи.

У післявоєнній перспективі ця модель не зникає - вона перетворюється на драйвер відбудови. Український оборонно-індустріальний сектор має шанс стати ядром відновлення ВВП і рушієм технологічної модернізації. Це перший прецедент в історії, коли країна, перебуваючи в стані повномасштабної війни, експортує індустріальний продукт із бойовою сертифікацією, створюючи стабільну валюту довіри на глобальному ринку.

Україна потенційно здатна перевершити кейси Ізраїлю, Тайваню чи Південної Кореї. Ізраїль - майстер фронтової адаптивності, але діє в стабільнішому середовищі. Тайвань - еталон економіки ризику, але не має бойового досвіду. Південна Корея - інтегрована у ВПК США, але її інновації народжуються в умовах миру. Україна ж поєднує бойову валідність, цифрову відкритість і готовність до інтеграції, що дає їй шанс очолити наступну генерацію фронтирних оборонних економік.

Україна як експортна історія майбутнього

Спецпредставник президента США Кіт Келлог на зустрічі з екс-міністром Мінстратегпрому Олександром Камишиним та в.о. директора Укроборонпрому Германом Сметаніним. Фото: твіттер Кіта Келлога

Українські БПЛА не є аналогом дешевої зброї третього світу. Вони результат глибокої адаптації в умовах сучасного фронту, що перетворює їх на джерело технологічної переваги, недоступної навіть для традиційних союзників США.

Така модель ідеально вписується у логіку конкурентної конфронтації з КНР і РФ - Вашингтон може прискорювати постачання до Балтії, Тайваню чи Південно-Східної Азії, не розтягуючи внутрішні виробничі потужності.

Вихід українських БПЛА на зовнішні ринки складає таку собі стратегічну індустріальну дипломатію. Подібно до того, як Туреччина через Байрактари створила нову лінію зовнішнього впливу, Україна зможе формувати нові альянси через техніко-виробничу інтеграцію, а не через блокову політику. Країни Балтії, Канада, Польща, Японія - всі вони зацікавлені в технологіях, які довели свою ефективність і готові до швидкої локалізації. Те, що виробництво залишається в Україні індикатор довіри, який відкриває простір для двосторонніх пактів нового типу: не на базі військової присутності, а спільного виробництва.

Масштабованість стає вирішальним активом нової моделі оборонної економіки. Українська промисловість, перебудована на основі досвіду війни, вже демонструє здатність забезпечити потреби кількох регіональних фронтів одночасно. Післявоєнна реіндустріалізація на тлі глобального попиту на безпілотні рішення лише посилить цей ефект, перетворюючи українську територію на магніт для західного оборонного капіталу, зокрема в рамках програм реконструкції.

Тому відкрити експорт зброї - забезпечити перемогу демократій. Україна повинна отримати повноцінний доступ до ринку озброєнь. Відкриття експортного коридору для українських БПЛА до країн НАТО, Індо-Тихоокеанського регіону та держав-фронтирів має стати невідкладним пріоритетом. Це рішення зміцнить оперативну архітектуру глобальної безпеки, дозволить Україні інституційно закріпити статус автономного вузла в західному ВПК і перетворить її продукцію на базовий елемент нової моделі стратегічного стримування. Демонополізація постачання, геополітична адаптація і технологічна інтеграція — три системоутворювальні принципи, які зроблять український оборонний експорт драйвером стабільності в новому десятилітті.

Автор — стажер аналітичного центру ADASTRA Олександр Колесніченко

Фото на прев'ю: Солдат досягає безпілотної авіаційної системи під час проекту Flytrap у Спільному багатонаціональному центрі готовності в Хоенфельсі, Німеччина, 19 червня 2025 року. (US Army)