Хроніки мілтеху: 17 – 22 серпня 2025 року

Світ стрімко входить у фазу військово-технологічної турбулентності: зброя стає дешевшою, розумнішою, мобільнішою і дедалі менше контрольованою класичними механізмами безпеки. У цій динаміці Україна стає фронтиром інженерних проривів, «лабораторією» адаптивної війни й показником переформатування стратегічного мислення у НАТО, США та позаблокових держав.

Останні тижні дали одразу кілька сигналів: в Україні заявлено про створення ракети «Фламінго» з радіусом дії 3 тисячі км, США переходять до масового виробництва автономної зброї, Туреччина просуває точну артилерію на базі радянського калібру, Велика Британія переосмислює протиповітряну оборону, а Росія вдаряє по західноукраїнській інфраструктурі, пов’язаній з іноземним капіталом. У космосі тим часом стираються колишні табу – супутники вже перетворюються на бойові активи, а ядерна протисупутникова зброя більше не фантастика.

Усі ці теми об’єднує одне – війна більше не виглядає так, як її уявляли ще кілька років тому. І «правила» більше не встановлюються тими, хто має найбільше ядерних боєголовок, а тими, хто швидше навчився виробляти, адаптувати і запускати.

Відтепер на ADASTRA щотижня виходитиме дайджест новин мілітарної індустрії – «Хроніки мілтеху»

«Фламінго» як далекобійний прорив України

Розробка компанії Fire Point відкриває новий горизонт ударних можливостей при дальності до 3 тисяч км. Мова йде про інструмент системного впливу на логістику, виробництво, політичну карту війни.

Навіть за умов технологічних обмежень можна створити бойову одиницю з бойовим навантаженням до 1000 кг, швидкістю до 950 км/год та крейсерською висотою у 5 км, що дозволяє завдавати ударів по цілях на глибині території РФ, які раніше вважались недосяжними без участі західного озброєння.

Реакція Москви буде базуватись на логіці розширення «зон небезпеки». Якщо раніше ризикованими вважались прифронтові бази, то тепер – об'єкти у Поволжі, на Уралі чи в центрі російської авіаційної промисловості. Безпека логістичних маршрутів, виробництва «Шахедів» чи пального для війни більше не гарантується глибиною розташування.

Темпи виробництва «Фламінго» будуть критичним фактором. Заявлена поточна динаміка в одну ракету на день поки не змінює картину на фронті, але демонструє спроможність українського ВПК переходити до серійної зброї власного проєктування. Успіх виробничої програми перетворить «Фламінго» на системний чинник стримування, а не одиничний засіб помсти.

Це також сигнал Заходу – Україна почала реалізовувати те, чого союзники довго уникали: створення високоточної зброї великої дальності, що стала відповіддю на обмеження, обхід санкцій та мобілізацію інженерного резерву.

Космос – нова арена конфлікту

Втручання в роботу супутників, особливо цивільного призначення, фактично відкриває фронт у середовищі, яке донедавна вважалось умовно недоторканним. Той факт, що Росія застосовує хакерські методи для демонстративного зламу трансляцій, сигнал для всіх учасників конфлікту: орбіта стає активним театром гібридної війни.

Що стосується протисупутникової ядерної зброї – тут мова йде не про екзотику, а про повернення до логіки «гарантованого порогу», лише в новому технологічному вимірі. Така система — це важіль тиску на стратегічних переговорах, спосіб дестабілізувати супротивника не через прямий удар, а через навислу загрозу повного розриву цифрової інфраструктури. Без супутників не працює ППО, розвідка, логістика, банківські системи.

Цивілізаційна вразливість до простих, але агресивних втручань в орбітальні системи зростає швидше, ніж здатність її контролювати. Протисупутникові технології стали озброєнням, яке тестується і розглядається як частина інструментарію великої державної політики.

США йдуть ва-банк з автономною війною

Ми спостерігаємо формування повноцінної автономної воєнної інфраструктури, в якій роль людини зводиться до управління процесами, а не до безпосередньої участі в бойових діях. Початок масового виробництво дронів у США та технологічна мобілізація, аналог класичного воєнного індустріалізму ХХ століття, тільки з поправкою на ШІ, автоматизацію й мережеву координацію.

Anduril, як приватна структура, ілюструє новий підхід до оборони: гнучкість, висока швидкість R&D, відсутність бюрократичних обмежень, які гальмують урядові проєкти. Це оборонна компанія, яка працює в логіці стартапу, а не держмонополії. Її розширення виробництва твердотільних ракетних двигунів — це не про експорт. Це підготовка до великого попиту у межах нової доктрини ведення війни.

Тайвань, який закладає план на 50 тисяч дронів за два роки, демонструє, що уроки України засвоєні: кількість, простота й автономність нові критерії ефективності на полі бою. Традиційні авіаційні платформи залишаються важливими, але їхня стратегічна перевага більше не є очевидною. У конфлікті майбутнього перемагає не той, у кого більше літаків, а той, хто швидше генерує нові цілі й миттєво реагує на зміни.

TRLG‑122 — турецький удар на точність

Пускова установка TRLG-122 на базі вантажівки КамАЗ під час випробувань у Туреччині. Серпень 2025. Джерело: ROKETSAN

Туреччина показує, як зберегти актуальність масового калібру радянської епохи, надавши йому функціональність високоточної зброї. Боєприпас з лазерним наведенням, який вражає ціль з похибкою до двох метрів, трансформує саму концепцію залпового вогню – замість масованого накриття площі, тепер йдеться про керований, локальний вплив.

З точки зору України, TRLG‑122 є практичним рішенням. Його модульність дозволяє використовувати наявні платформи, шасі, логістику. В умовах обмежених ресурсів це знижує вартість входу у високоточну артилерію. Більше того, система ідеально підходить для задач контрбатарейної боротьби, знищення командних пунктів або радарів - там, де точність важливіша за об'єм.

Систему можна назвати адаптацією РСЗВ класу «Град» до війни XXI століття: у разі, якщо буде забезпечено стабільне постачання «підсвітки» (від БПЛА або наземних станцій), то така зброя може закрити нішу між традиційною артилерією і дорогими керованими ракетами.

Британія зміцнює оборону: мобільні «Land Ceptor»

Запуск ракети Rapier, попередника Sky Sabrе. Міністерство оборони Сполученого Королівства.

Досвід України, а також імітаційні сценарії атак з боку РФ змусили британське командування переосмислити саму модель протиповітряної оборони. Головною стала ставка на мобільність, оперативне переналаштування та гнучку відповідь на швидкі загрози. Батареї здатні переміщатися без залежності від підготовлених майданчиків, а отже краще пристосовані до умов, коли локація сама по собі стає мішенню.

Паралельно з цим, ідея розгортання літаків RAF на цивільних трасах і перегонах – знак зміщення фокусу: виживання базової інфраструктури розглядається як умова продовження бойових дій, а не як їхнє тло. Це повернення до логіки «розосередженого фронту» часів Холодної війни, але з поправкою на високоточні удари та дрони-камікадзе.

Якщо цей підхід масштабують, то у майбутньому слід очікувати поєднання мобільних ППО, автономних систем виявлення і авіації, здатної працювати без постійного аеродромного прив’язування: не стільки як еволюція оборони, скільки відповідь на розрив у паритеті із країнами, що вже давно практикують подібну концепцію.

Fire Point: стартап, що змінює гру

Стартап, який не мав доступу до повного спектра західних технологій, створив продукт, що фактично закриває потребу в ударній дальності, яка досі залишалася критично незаповненою. Попередня розробка, FP‑1 стає операційним стандартом глибоких ударів, і якщо цифра у 60 % підтверджується, це говорить про значний рівень надійності, автономності та бойової ефективності.

Проєкт FP‑5, з дальністю 3000 км і навантаженням у 1150 кг, — це вже інша вагова категорія. Україна потенційно отримує здатність наносити точкові удари по інфраструктурі глибокого тилу противника без залучення авіації, без погодження із союзниками, без логістичних складностей, пов’язаних із експортними дозволами: автономізація воєнної сили на технологічному рівні.

США розглядають надання авіаційної підтримки для можливої європейської місії в Україні

Підтримка у вигляді ППО, логістики та розвідки без участі наземних підрозділів може представитися як класична модель «обмеженої залученості», яка дозволяє зберігати контроль над ескалацією, не перетинаючи червоних ліній, встановлених самим Вашингтоном.

Сама концепція «європейської охоронної місії» в Україні виглядає сирою: відсутність механізму політичної відповідальності, незрозуміла структура командування, нечіткі правила залучення авіації. При цьому розвідувальні можливості, авіаційна підтримка та логістика це ресурси, які дозволяють США залишатися в грі, не беручи на себе зобов’язань, характерних для класичного союзницького захисту як контрольований вплив, а не гарантія безпеки.

Імітаційна природа такої «підтримки» не обов’язково є проблемою – вона теоретично може бути корисною для утримання Росії від різкої ескалації або розширення фронту. Проте з воєнної точки зору, без жорсткої прив’язки до реальної авіаційної присутності у повітряному просторі України, така модель навряд чи створить відчутну зміну на полі бою.

Автор: Олександр Колісніченко, молодший дослідник аналітичного центру ADASTRA

Сподобався дайджест? Підтримайте вихід нових матеріалів від ADASTRA. Ваш внесок для нас важливий!

Фото на превʼю: Mezha Media