Між Аляскою та Вашингтоном: коментарі аналітиків

Саміт на Алясці між Владіміром Путіним та Дональдом Трампом хоч і не призвів до підписання якихось формальних документів, але доволі сильно змінив ситуацію у переговорному процесі стосовно завершення війни. 

У цій статті ми зібрали думки наших аналітиків стосовно зустрічі в Анкориджі та в очікуванні зустрічі Трампа, Зеленського та європейських лідерів у Вашингтоні.

Олександр Житінський, аналітик ADASTRA

Напередодні саміту обговорювалися кілька сценаріїв його завершення: «повітряне перемир’я», вимога передати Донбас в обмін на мир або ж висунення свідомо неприйнятних умов, що дозволило б Москві перекласти відповідальність за відсутність прогресу на Україну. Кремль також намагався зацікавити Трампа обіцянками економічної співпраці, однак ті розглядалися американською стороною радше як інструмент тиску на Путіна.

Держсекретар США Марко Рубіо під час переговорів на Алясці. Andrew Harnik/Getty Images

Зустріч розпочалася в атмосфері доброзичливості, що викликало занепокоєння, проте розширення формату до «3 на 3» із залученням Рубіо зменшило ризики надмірного впливу Путіна на вуха Трампа. Водночас сам підхід російської сторони – принести на перемовини добірку історичних довідок – продемонстрував відсутність нових тактичних ідей у Москви. З огляду на «кліповий» стиль мислення Трампа, навряд чи це могло справити на нього очікуваний ефект.

Несподіваним результатом стало дострокове завершення переговорів: зустріч тривала лише 2 год 45 хв замість запланованих шести, два з трьох раундів було скасовано. Пресконференція фактично не відбулася, а заплановану вечерю було скасовано.

Аналізуючи доступні інсайди після завершення переговорів, можна зробити кілька конкретних висновків. По-перше, Путін і далі вважає продовження війни важливішим за будь-які можливі вигоди від миру запропонованого США – зняття санкцій, економічну співпрацю, спільні проєкти та навіть фактичне визнання за Росією захоплених територій. По-друге, вимоги озвучені російською стороною, які є обов’язком мінімумом для завершення бойових дій – передати всі території Донбасу в тому числі підконтрольні Україні. Це є явною «червоною лінією» для Києва, на яку він не погодиться, а отже головною метою Путіна була спроба перекласти відповідальність за продовження війни на Україну та Європу, що він сам, фактично, і підтвердив під час конференції.

Третій висновок – суттєвий ріст суб’єктності Європи (ЄС+Британія+Україна) протягом останніх семи місяців. Це проявилося у дуже консолідованій позиції «нічого про Європу без Європи», інтенсивних консультаціях до саміту та спільній позиції після його завершення. Важливою є також зміна сприйняття самого Трампа: його риторика стала м’якшою, він фактично визнав, що Україна та Європа мають право приймати рішення у питані завершення війни. Кульмінацією є запрошення у понеділок до Вашингтону інших європейських лідерів, окрім Президента України, що сильно посилює позиції останнього та виключає можливість повторення зустрічі в овальному кабінету з лютого цього року. Окремо варто відзначити зміну підходу до гарантій безпеки для України – як зі сторони США, так і Росії. Мова перш за все про можливий аналог 5 статті НАТО для України. Хоча деталі залишаються невідомими, але це фактично перша поступка, на яку погодився Путін за останній рік, що саме по собі є важливою подією.

Враховуючи все вищесказане, можна констатувати, що саміт далеко не виправдав найгірші очікування. Цього не змінює навіть заява Трампа, що краще укласти швидку угоду, ніж хитке припинення вогню зараз. Така «швидка угода» в першу чергу стосувалася би саме територіальних змін, на що Зеленський вже встигнув відповісти відмовою. Характерно, що з боку США не було агресивної реакції на цю відповідь, яка раніше в аналогічній ситуації, найімовірніше, призвела б до сильного тиску.

Додаткові вимоги Росії щодо гарантій для російської мови та УПЦ МП наразі виглядають другорядними й скоріше зроблені, аби загалом не послаблювати свої вимоги до початку справжніх перемовин.

Важливо окремо обговорити питання можливого американського тиску на Росію, особливо на тлі її зростаючих економічних проблем. Навіть, якщо припустити сценарій, за якого Трамп намагатиметься посилити тиск на Росію, щоб пришвидшити кінець війни, реалізувати його буде надзвичайно складно. На разі не існує «чарівної» санкції, яка б могла суттєво вплинути на Путіна.

У сьогоднішньому вигляді тарифи на Індію та Китай не діють. Щоб це змінити і змусити країни обмежити свою співпрацю з Росією, потрібно провести складну дипломатична робота, у тому числі бути готовими піти на деякі поступки. Чи здатна на це нинішня адміністрація США – питання відкрите. Розмови ж про накладання санкцій на понад 500 кораблів тіньового флоту виглядають ще більшим перебільшенням: навіть ЄС, з усією своєю системністю, ввів обмеження лише приблизно на 300 суден. Крім того, ключовим залишається контроль за дотриманням санкцій, без якого вони фактично не працюватимуть. Поганою новиною є те, що на початку року відділ у Мінфіні, який відповідав за моніторинг виконання санкцій, було розформовано. Одночасно, у разі введення таких санкцій на енергетичному ринку можна очікувати значної спекулятивної реакції, що призведе до зростання цін на нафту і, як наслідок, потенційно лише збільшить доходи Росії.

У підсумку, саміт не став переломним, проте й не реалізував найгірших сценаріїв. Кремль залишився у своїй логіці ескалації та звинувачень Києва, однак позиції України та Європи виявилися консолідованими й сильнішими, ніж очікувалося. США демонструють більшу гнучкість і готовність визнавати роль європейських союзників. Попри обмежені перспективи посилення американського тиску на Росію, загальна динаміка дозволяє обережно оптимістично оцінювати майбутній тристоронній саміт у Вашингтоні.

Путін та Трамп на пресконференції після саміту в Анкориджі 15 серпня 2025 року. AP Photo/Jae C. Hong

Володимир Кухар, аналітик ADASTRA

Зустріч на Алясці залишає неоднозначний післясмак. З одного боку - очевидна риторична перемога Росії - до цього Трамп підтримував Зеленського з його тезою про "припинення вогню", тепер - підтримує путінську тезу про "не гаємо час, підписуємо мирну угоду". З іншого боку - перемовини пішли явно не за планом, з відміною спільного сніданку і додаткового раунду перемовин. Можливо, чутки про те, що Віткофф неправильно зрозумів слова Путіна в Москві опинились правдивими, і сторонам було просто нема про що продовжувати діалог.

Окрім питань щодо війни, Росія в цілому намагається терміново перезавантажити відносини з США: спільні проекти в Арктиці, відновлення авіасполучення тощо. Трамп, в свою чергу, на таке перезавантаження, приправлене лестощами про великого миротворця, судячи за все - готовий йти.

Марко Копил, Гамбіт Трампа, експерт з тематики США аналітичного центру ADASTRA

Разом із Зеленським до Вашингтона вирушає дуже приємна компанія: Макрон, Стармер, Мелоні, Рютте, Стуб, Мерц та фон дер Ляєн. Я б назвав це «бригадою із запобігання повторної поножовщини в Овальному кабінеті».

А якщо серйозно — це потужна група підтримки, яка системно вибудувала конструктивні відносини з Трампом і має на нього бодай якийсь вплив. Тож шанси успішно «відкалібрувати» мізки Трампа після саміту на Алясці зростають.

Втім, я зберігаю частку песимізму: перед зустріччю з Путіним європейці так само намагалися втримати Трампа в межах україно-європейської позиції. Як ми побачили, він змінив свої вимоги до Путіна одразу після переговорів. 

Зустріч Дональда Трампа та Володимира Зеленського 28 лютого 2025 року. The White House

Ярослав Смовж, керівник дослідницької програми Європа аналітичного центру ADASTRA

Причина, з якої європейські лідери супроводжують президента Зеленського до Вашингтона, очевидна майже інтуїтивно: аби не допустити повторення сценарію 28-го лютого. Примітно, що до складу делегації увійшов президент Фінляндії Стубб - людина, якій вдалося налагодити приязні стосунки з Д. Трампом, і чиє ім'я стабільно бачимо останнім часом над спільними заявами європейських лідерів.

Запропоновані Путіним в Анкориджі умови для укладення мирної угоди - це м'яка капітуляція України. Фактично, якщо розглядати ті переговори як спробу прозондувати чим росіяни обмежують свою зону можливої угоди між Україною та РФ, то вони мають практичну користь. Наразі озвучені умови є мінімальним набором вимог Кремля, менше яких на переговори чекає impasse. Проблема, як і раніше, в тому, що для України цей набір перевищує максимально допустимі поступки. Обидві сторони готові продовжувати бойові дії в умовах, де майбутні зміни можуть як покращити, так і погіршити переговорні позиції.

Задача для будь-кого, хто має на меті сфотографуватися із папірцем, що його підпишуть українська та російська делегації - зробити так, щоб у зон можливої угоди України та РФ з'явилася точка перетину. Зробити це можна шляхом поперемінного тиску на обидві сторони. Скажімо, Україна вже демонструє готовність до заморозки бойових дій по лінії фронту - чого раніше не було. Це результат тиску з боку США. Тепер же, коли настав час тиснути на іншу сторону - адміністрація Трампа показує своє небажання застосовувати механізми примусу: простіше й дешевше знову чинити тиск на Київ.

Європейці їдуть нагадати, що в них, як у стейкголдерів, теж є зона можливої угоди, і подарунки територій росіянам без жодного пострілу і правових підстав в неї не входять. Хоча б навіть тому, що це б означало винагороду за агресію не лише визнанням де-факто контролю над окупованими територіями, а ще й добровільною відмовою від ефективного суверенітету над неокупованими територіями. Не кажучи вже про будь-яке де-юре визнання АР Крим російською територією: ніхто не хоче створювати такий прецедент.

І ні, визнання Косово таким прецедентом не було. А от визнання окупованих Ізраїлем сирійських Голанських висот територією Ізраїлю - цілком. Це зробив...Дональд Трамп у 2019 році. Тож зрозуміло, чому для США це не проблема.

Інтереси України та Європи збіглися ще і в прагненні, мовою журналістів, мати суб'єктність у переговорному процесі. Формула "ніщо про Україну без України", на жаль, втратила свою актуальність з кінцем президентства Байдена. Тепер слід домогтися, хоча б, щоб "ніщо про Україну без Європи".

Редакція аналітичного центру виконує роль платформи та не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації. Точка зору редакції аналітичного центру "ADASTRA" може не збігатися з точкою зору автора публікації.

Сподобалась стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів від ADASTRA. Ми безмежно вдячні за ваш внесок у розвиток вітчизняної аналітики!

Фото на прев'ю: Getty Images