НАТО в Індо-Тихоокеанському регіоні: кейс-стаді (Філіппіни, Індонезія, Індія)
У останні роки Північноатлантичний альянс дедалі активніше звертає увагу на Індо-Тихоокеанський регіон. На саміті НАТО 2024 року в США відбулася зустріч лідерів ключових партнерів – Японії, Австралії, Південної Кореї, Нової Зеландії та США. Це свідчить: трансатлантичний альянс визнає, що безпека Євроатлантики тісно пов’язана зі становищем в Азії. Екс-генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг неодноразово наголошував, що безпека трансатлантичного простору і безпека Індо-Тихого регіону глибоко взаємопов’язані. Те, що відбувається в цьому регіоні, важливо для НАТО. У Стратегічній концепції НАТО (Мадрид 2022) вперше прямим текстом визнано: «сучасні виклики глобальні і більше не прив’язані до географії». Відтак Альянс поступово будує нову «фазу» своєї присутності в Азії, розширюючи політичний діалог і роблячи кроки в напрямі співпраці з азійськими країнами.
Існує кілька ключових причин такої «переорієнтації» НАТО на Азію. По-перше, зростання військової потуги Китаю та його співпраця з Москвою сприймаються в Європі як загроза. НАТО у Вашингтонській декларації 2024 року назвало Китай головним медіатором у війні Росії проти України. Альянс розуміє, що пряме протистояння між США та Китаєм, наприклад через Тайвань, матиме наслідки і для Європи: атака на Тайвань змусить США відводити сили з Європи, що стимулюватиме нову російську агресію. По-друге, Індійсько-Тихоокеанський регіон – це артерія світової торгівлі і енергетики. Будь-які кризи на морських маршрутах (Південно-Китайське море, Ормузька протока тощо) миттєво впливають на ціни енергоносіїв і економіку Європи. По-третє, країни регіону самі прагнуть стабільності: найбільші з них – Індія, Індонезія, Філіппіни – є демократіями з великою економічною вагою і не приховують побоювання щодо Китаю. Експерти НАТО відзначають, що ці держави розташовані уздовж важливих морських комунікацій і «дуже відкриті до співпраці щодо нетрадиційних викликів – зміни клімату, кібербезпеки, катастроф, морської безпеки та боротьби з тероризмом». У підсумку НАТО формує «індо-тихоокеанський вимір» своєї діяльності – не як створення нового блоку, а як гнучку мережу партнерств. Важливо, що Альянс офіційно заявив: розширюватися за межі Євро-Атлантики він не планує, але визнає необхідність «адаптивної присутності» в Азії через навчання, обміни інформацією та дипломатичні контакти.
Філіппіни, або союзник США на передовій
Філіппіни – давній союзник США в Азії і одна з найвразливіших країн Південно-Китайського моря. Китайські претензії на велетенський морський простір (із «дев’ятисмуговою» лінією) особливо відчутні саме тут. Філіппінці фактично опинилися «на передовій»: з 2009 року, коли Пекін задекларував 9-смугову лінію, напруга значно зросла. Попри це за часів президенства Родріґо Дутерте (2016–2022) Маніла робила кроки на зближення з Китаєм – зокрема був таємний Меморандум щодо спільної розробки ресурсів у морі, що викликав критику західних партнерів. Після того, як до влади прийшов Маркос-молодший, політика країни щодо Китаю стала суворішою, і відкриті звинувачення на адресу Китаю стали звичними. Філіппіни перейшли до політики «твердого балансування», посиливши оборонну співпрацю з США, Японією та іншими партнерами – в тому числі з Індією та В’єтнамом, які теж протистоять зростанню китайського впливу. Змінюється й характер навчань: наприклад, за участю Японії і США відновлено спільні морські маневри «Балікатан», а в лютому 2024 року стартував перший тристоронній оборонний форум «Японія – США – Філіппіни» для координації дій у морській безпеці.
Водночас Філіппіни все ще повністю покладаються на безпеку США і, на відміну від Австралії чи Японії, не прагнуть слідувати за НАТО. Як зазначають аналітики, ця країна «ймовірно є найбільшою демократією, здатною підтримати формат IP4 та формалізувати співпрацю з НАТО», але на ділі «США задовольняють усі її потреби у безпеці, і вона не хоче відходити від центральності АСЕАН». Громадська думка це підтверджує: опитування Pulse Asia (січень 2024) показало, що 79% філіппінців підтримують тіснішу співпрацю з США (та, опосередковано, з НАТО), тоді як лише близько 10% схильні працювати з Китаєм. Проте власний оборонний бюджет Філіппін наразі невеликий (лише ~1% ВВП), тому країна стрімко оновлює військову техніку разом із західними партнерами. Уже ухвалено десятирічний план «Re-Horizon 3» на ~$35 млрд для модернізації збройних сил.
Винищувач KF-21 у складі програми Re-Horizon 3 Повітряних сил Філіппін. Джерело: https://turdef.com/article/afp-announces-35-billion-worth-re-horizon-3-programme
В результаті Філіппіни де-факто дотримуються «стратегії залежності»: вони нарощують можливості, але продовжують усіляко підтримувати зв’язок зі Сполученими Штатами. Як старий договірний союзник, Маніла надала американцям розширений доступ до баз (EDCA) та дозволила використання аеродромів – наприклад, восени 2023-го США відкрили там радар протиповітряної оборони, а у разі конфлікту Південно-Китайського моря навіть погоджуються відкривати філіппінські льотні поля для союзної авіації. Втім, самостійного заміщення американського «парасолькового» альянсу Філіппіни не бажають. Їх геополітичні пріоритети – мир і стабільність у регіоні, і Альянс НАТО не стоїть серед найвищих задач Маніли; країна розглядає свою безпеку здебільшого через призму двосторонніх відносин з США та прямої регіональної взаємодії з іншими азійськими державами.
Індонезія: балансування нейтралітету
Індонезія – найбільша країна Південно-Східної Азії за населенням і економічною вагою. Вона є засновницею руху неприєднання і традиційно проголошує політику «золотого мільярда»: участь у великих блоках Індонезія відкидає. «Наша зовнішня політика спирається на принципи неприєднання, тому ми не приєднаємось до жодного військового альянсу», – відзначила міністерка закордонних справ Ретно Марсуді наприкінці 2024 року. Такий зовнішньополітичний курс означає, що уявлення про «Азійський НАТО» сприймається в Джакарті вкрай прохолодно. У серпні 2023-го Індонезія навіть відмовилась приєднатися до розширеного формату БРІКС, що свідчить про прагнення зберігати незалежність від будь-якого центру сили.
Проте це не означає ізоляції. Індонезія є ініціатором та учасником багатьох регіональних форматів (АСЕАН, АРФ, EAS) і проводить численні спільні навчання з сусідами й союзниками (США, Австралією, Японією тощо). Для прикладу, як видно на фото, кораблі індонезійського флоту щороку беруть участь у великомасштабних навчаннях — наприклад, навчаннях «Eagle Indopura» разом із ВМС Сінгапуру. Останні індонезійські уряди також підкреслюють важливість захисту власних морських кордонів. Навіть якщо Китай не претендує прямо на території Індонезії, Джакарта уважно стежить за розвитком ситуації в Південно-Китайському морі. Уже відомо про кілька інцидентів з китайськими кораблями біля островів Натуна, на які Індонезія відповіла посиленням патрулів та навіть розгортанням підводного човна для захисту свого виключного економічного району.
Джерело: фото : TNI AL, CPT Cheah Siew Ru (VGR), CPT Goh Khiam Wee (ITR), ME4 Lin Yang Kang (VGR), ME1 Joash Loh (VGR), 3SG Joel Chik (ITR), and 3SG Ryan Lim (VGR)
Незважаючи на значні інвестиції Китаю в Індонезію (залізниця Джакарта–Бандунг, порт Лабуан, демографічний сектор тощо), уряд прагне зберігати «змістовні відносини» з усіма великими державами. У контексті НАТО це означає: Індонезія співпрацюватиме по лініях, корисних для себе (морська безпека, протипіратські операції, боротьба з тероризмом, кліматичні проекти), але не долучиться до жодних воєнних блоків. Самі ж експерти рекомендують НАТО орієнтуватися саме на «нетрадиційні» сфери: екологію, боротьбу з наслідками стихійних лих, кіберзагрози та гуманітарні ініціативи – там, де індонезійський досвід і ресурси є унікальними. Розуміючи цю вразливість нейтралітету Індонезії, НАТО обережно розширює контакти: військові аташе в Джакарті, навчальні обміни, консультації щодо кібербезпеки. Проте пряму військову співпрацю Альянс не пропонує й Індонезія до того не прагне.
Індія - прагматичний партнер
Індія – найбільший політичний гравець у регіоні та потенційно найбільш «привабливий» партнер для НАТО серед неатлантичних демократій. Вона володіє потужним військово-промисловим комплексом і активно зміцнює флот та авіацію. Разом із тим Індія традиційно оберігає стратегічну автономію, не бажаючи формальних союзів. Наприклад, на щорічній Діалог-конференції «Райсіна» у 2021 році генсек НАТО Столтенберг закликав «посилити діалог з Індією» – таку країну він назвав такою, що «ділить з Альянсом спільні цінності й інтереси» і стоїть на передовій спільних викликів безпеки. Але в Індії це сприйняли з обережністю. Упродовж десятиліть після завершення «холодної війни» Мумбаї уникав прямої інтеграції до Альянсу, відстоюючи принцип невтручання і маючи глибокі відносини з Росією. Уже проведені раніше двосторонні консультації (наприклад, спільні морські операції проти піратства) показали спільність інтересів, але не призвели до формування альянсу. Так, після короткого політичного діалогу з НАТО у 2019 році сторони зійшлися лише на спільній зацікавленості у безпеці мореплавства.
Нарендра Моді. Діалог-конференція «Райсіна» у 2021 році. Джерело: https://armyinform.com.ua/2023/09/09/olena-bordilovska-indiya-namagayetsya-pidtrymuvaty-nejtralitet-i-odnochasno-vede-dialog-z-ukrayinoyu-ta-rf/
Натомість Індія наразі відіграє активнішу роль у зміцненні регіональної безпеки разом з США, Японією та Австралією (формат Quad). Її військово-морські сили регулярно беруть участь у спільних навчаннях Malabar, які, за визначенням самого Індійського флоту, відображають прихильність «вільному, відкритому, інклюзивному Індо-Тихому океану» й міжнародному порядку. З огляду на російсько-українську війну Індія утрималася від запровадження жорстких санкцій проти Росії, але в Україні голосує за припинення вогню – помірковану позицію для уникнення надмірних ускладнень із Москвою. Разом з тим, зростаючий тиск Китаю на Індію (особливо після прикордонних інцидентів 2020–2022 рр.) змушує Мумбаї дедалі більше узгоджувати позиції із Заходом. Цьому сприяє і співпраця з країнами НАТО-регламентованими: офіційні особи Альянсу дали ясно зрозуміти, що «двері НАТО відкриті» для Індії за умови її зацікавленості. У квітні 2023 року заступник генерального секретаря НАТО Жуліанна Сміт прямо заявила, що Альянс готовий посилювати зв’язки з Індією, якщо той забажає.
Водночас реального військового партнерства поки що не створено. Індія не бере участі в жодних угодах НАТО щодо морської безпеки чи використання баз, оскільки намагається залишатися поза блоком. Аналітики відзначають, що з точки зору національних пріоритетів країна наразі не вбачає необхідності в членстві в НАТО або в повноцінній співпраці з Альянсом. Натомість співпраця йтиме поступово – через обмін розвідкою, спільні навчання (поза рамками формальних коаліцій), конференції з питань безпеки та підтримку проєктів цифрової безпеки чи технологічного розвитку. Упровадження Quad+ дискусій (залучення до Quad Філіппін, Індонезії, Південної Кореї тощо) вже по суті віддзеркалило прагнення США та європейців залучити Індію та інші країни регіону до мережі спільних консультацій. Як сказано у звіті НАТО: краща взаємодія з Індією, Індонезією та Філіппінами «необхідна і вимагатиме адаптації підхідів Альянсу до безпеки».
Висновки
Хоча НАТО формально залишається Атлантичним союзом, тепер уже ні для кого не секрет: безпека Європи і безпека Азії нерозривно пов’язані. Кризові явища в Індо-Тихоокеанському регіоні безпосередньо загрожують енергетичній та економічній стабільності ЄС, що спонукає європейських політиків думати глобальніше. Проте рівень цієї участі різниться у разі різних азійських країн. Філіппіни залишаються маяком союзницьких стосунків із США; НАТО опосередковано залучене тут через переважно американські ініціативи. Індонезія навпаки демонструє пріоритет власної незаангажованості: Джакарта співпрацює з НАТО та Західними країнами переважно у нечітких сферах (наприклад, гуманітарні операції чи обмін розвідданими), але відмовляється від військової інтеграції. Індія гнучкіша — фактично, вона є одним з опорних елементів Balancing проти Китаю (через Quad, взаємодію із Західними країнами, спільну індустріальну кооперацію), але і не полишає своєї політики стратегічної автономії. Як наслідок, НАТО змушене обирати «спорадичний» підхід: розширюючи партнерства і діалоги, але не пропонуючи членства. Так, за словами експертів CFR, «немає консенсусу серед членів НАТО щодо того, чи Альянс має стати активнішим в Індо-Тихому регіоні».
Попри це з часом зміцнюються «архітектурні зв’язки». НАТО проводить семінари й навчання з індонезійськими та індійськими фахівцями, обмінюється інформацією про кіберзагрози, підтримує двосторонні консультації з офіційними представниками Мумбаї, Джакарти та Маніли. Водночас самі азійські країни дедалі частіше підкреслюють свою прихильність спільним стандартам: так, Індія офіційно заявляє про необхідність «вільного та відкритого» регіону, а Філіппіни – про захист міжнародного права. У цьому сенсі, навіть без прямої військової інтеграції, співпраця здатна грати превентивну роль. Наприклад, як радять експерти з ISDP, для початку слід зосередитися не на придбанні озброєнь, а на спільних проєктах із завчасного попередження і реагування: обміні кліматичними даними, розробці протоколів ліквідації наслідків стихійних лих, мережі спостереження за морським трафіком. Це поступове «факторне вирівнювання» може з часом підготувати ґрунт для тіснішої співпраці в економічних і оборонних сферах.
Отже, НАТО вже не може бути «туманним незнайомцем» в Індо-Тихому. Особливо у 2022–2025 роках альянс посилює дипломатію і спрямовує ресурси на розуміння проблем регіону. Разом із тим, він вимушено бере до уваги національні інтереси самих азійських партнерів. Наразі ключовим є збільшення консенсусу: як в самих країнах регіону (потрібен тісніший діалог про спільні цілі з Європою), так і в самій НАТО (де потрібно визначити чіткі цілі в Азії, відмінні від європейських). У майбутньому можливе формування «гнучкої коаліції» з питань безпеки – або типу розширеного Quad під егідами G7 чи АСЕАН – але без створення офіційних азійських ядер НАТО. Найбільш імовірно, що Альянс продовжуватиме свою нинішню практику: дещо розширювати співробітництво зі згаданими країнами (обмін офіцерами, участь у спільних навчаннях, розбудова морських сповіщальних систем), водночас утримуючись від юридичних зобов’язань. Основна рушійна сила тут – не альянс сам по собі, а спільне розуміння того, що «віддалена війна може стати близькою загрозою» для усіх країн, незалежно від їхнього континенту.
Авторка – Марія Гірняк, дослідниця програми “Азія” Аналітичного центр ADASTRA
Сподобалась стаття? Підтримай вихід якісної української аналітики, ставши патроном ADASTRA. Ми цінуємо вашу підтримку!
Фото на превʼю: NATO is forming a closer relationship with four key Indo-Pacific nations to counter perceived security threats from China and Russia. - Reuters (https://asia.nikkei.com/politics/international-relations/indo-pacific/nato-to-up-security-links-with-japan-south-korea-australia-nz)