Партія Пан-Європи: хто такі Volt?
На тлі стрімкого зростання популярності правих популістів у численних європейських країнах майбутнє обʼєднаної Європи виглядає щонайменше туманним. Націоналізм повертається на порядок денний, а це значить, що перед транснаціональними політичними рухами та обʼєднаннями постає важке завдання – не втратити свою значущість, не зникнути з рядків новинних медіа й передвиборчих опитувальників. Однією з таких політичних сил є Volt – молода панʼєвропейська партія, представлена одразу в декількох країнах. Попри поточний «правий поворот» Європи, ця партія не припинила зростання і цілком може стати сенсацією у наступних виборчих циклах. Ця стаття – про феномен Volt і те, чому за цими політичними гравцями варто слідкувати вже зараз.
29 березня 2017 року Сполучене Королівство офіційно оголосило про свої наміри вийти зі складу Європейського Союзу. Брекзит був дітищем двох правих популістів з лав Торі – Боріса Джонсона й Майкла Ґоува, а також їхнього радника Домініка Каммінґса та людини-уособлення британського євроскептицизму Найджела Фараджа. Того ж дня було засновано Volt Europa.
Із ремарки про Брекзит слід почати хоча б тому, що саме британська політична сцена стала першою, де утворилася євроскептична партія. На початку 1990-х нею стала Партія незалежності Великої Британії (UKIP). Пурпурова айдентика, яку обрала політсила, мала продемонструвати контраст із партіями політичного істеблішменту: вона легко кидається у вічі й символізує розрив шаблонів, новаторство.
Випадково чи ні, але Volt обрали собі ті ж кольори. Їхня поява була протестом вже проти євроскептицизму, уособлюваного Брекзитом, на користь єврофедералізму. Колись обʼєднана Європа видавалася засновникам партії даністю, допоки, навчаючись у Лондоні, один із них – студент із Франції – раптово не опинився поза межами ЄС. Федералісти з Volt усвідомлювали, що Брекзит – лиш початок нового тренду у європейській політиці. Відтак заснували новий політичний рух, який починався як група у Facebook, а наразі налічує у своїх лавах більше 30 тисяч членів.
Політична програма
У розробці політичного рішення все починається з постановки проблеми. У цьому сенсі Volt спираються на те ж, із чого виходять і традиційні партії, і праві популісти – з ідентифікації криз. На вибори до Європейського парламенту, що відбулися 2024 року, Volt ішли з програмою, де зазначалося таке: «Перед людьми на нашому континенті постають справжні кризи: від війн на наших кордонах, кліматичної катастрофи та жорстоких злиднів до негуманного ставлення до шукачів притулку та економічної стагнації. Усі ці проблеми ніхто не вирішує».
Як і праві або ліві популісти, єврофедералісти звинувачують у кризових явищах національні уряди. Таким чином, Volt фактично теж можна зарахувати до партій антиістеблішменту , тільки з акцентом на проблематичність національних урядів як явища: «Національні уряди нерішучі у своїх спробах вирішити [проблеми]. І навіть коли вони вчиняють дії, то часто нехтують інтересами простих європейців. Саме в цьому і полягає проблема. Ці кризи не обмежені кордонами, а отже, національні уряди неспроможні впоратися з ними самотужки. У результаті маємо розбрат, екстремізм та політичний параліч».
Альтьєро Спінеллі, європейський федераліст та один з батьків-засновників ЄС. 1984 рік. Communautés Europeennes
Рішення Volt вбачають в обʼєднаній, федеративній Європі. Це основний постулат, що відкриває кожну передвиборчу програму партії. Конкретні пропозиції в межах неї включають, серед іншого:
- європейський уряд, очолюваний європейським премʼєр-міністром;
- перетворення Ради Європейського Союзу на Сенат, відмова від індивідуального права вето для держав;
- зниження мінімального виборчого віку до 16 років;
- утворення європейського МЗС, єдиних європейських збройних сил та розвідувальної служби;
- утворення європейського конституційного суду, що мав би повноваження скасовувати національні закони, якби ті суперечили [новій] європейській конституції;
- припинення фінансування та права голосу для держав-членів, що чинять перешкоди демократії, свободі слова та основоположним правам, збереження натомість фінансування міст та муніципалітетів;
- встановлення мінімальної ставки корпоративного податку на прибуток підприємств у розмірі 22%;
- підтримка України до відновлення нею територіальної цілісності.
До інших пріоритетів належать: якнайшвидше досягнення кліматичної нейтральності, соціально орієнтована цифровізація, переорієнтація транспортних потоків на залізничну інфраструктуру, покращення умов надання притулку біженцям, сприяння «соціальній солідарності» (покращення умов соціального забезпечення) тощо.
Завдяки акценту на соціальній справедливості, жорсткому податковому режимі та державному – нехай навіть на панʼєвропейському рівні – регулюванні, політичну програму Volt можна віднести до ліволіберального, центристського та прогресивістського спрямування. Сама ж партія намагається абстрагуватися від категорій «ліві/праві» і робить акцент на панʼєвропеїзмі як доктринальній основі своєї політичної платформи.
З іншого боку, належність Volt до «лівої» частини політичного спектру можна вважати рисою, цілком притаманною панʼєвропейським рухам. Єврофедералізм і європейський конституціоналізм великою мірою засновуються на поглядах італійського соціаліста Альтьєро Спінеллі, викладених у його «Маніфесті Вентотене» (1941). Нині у Європейському парламенті існує Група Спінеллі, і один з євродепутатів від Volt належить до неї.
«Покоління Еразмусу»
Цілком природно, стереотипний виборець Volt Europa – це молодий мешканець великого (часто університетського) міста з вищою освітою, рівнем доходу вище середнього, найімовірніше, із досвідом участі в програмі студентської мобільності на кшталт «Еразмус+».
Прихильники Volt в м. Гамбург під час демонстрації напередодні виборів до Європарламенту. 2019 рік. dpa/picture alliance
Для партії це означає іманентну конкуренцію з традиційними національними партіями, що вже грають на зазначеному лівоцентристському електоральному полі. Наприклад, німецька філія Volt конкурує насамперед із Зеленими та перебирає на себе частину їхнього електорату. Річ у тім, що політичні програми цих двох партій часто збігаються у питаннях кліматичної політики або прогресивної урбаністики. Поза тим, ліберальна позиція Volt щодо міграції викликає ностальгію у виборців Зелених, позаяк сама партія, зокрема на парламентських виборах 2024 року, декларувала більш жорстку позицію. Будучи малою партією, Volt є привабливою опцією для тієї частини електорату традиційних лівоцентристських партій, які розчаровуються у відході від декларованих раніше ідеологічних постулатах на користь прагматизму.
Політолог та член Volt К. Кнодель з Мюнхена, досліджуючи електоральний базис своєї партії, вказує на те, що переважна більшість її виборців та волонтерів – чоловіки, які найчастіше не мають попереднього досвіду участі у політичних партіях. Більше половини виборців належать до вікової категорії 23-36 років, середній рівень освіченості – високий. Крім того, для виборців Volt характерний космополітизм у поглядах, а також багатомовність.
Зазначене великою мірою означає електоральну пастку для Volt. Оскільки середньостатистичний профіль виборця партії є достатньо вузьким і чітко визначеним, можна зробити висновок про те, що можливості партії до залучення нових виборців є обмеженими. У перспективі потенціал до збільшення підтримки можливо реалізувати шляхом перетягування частини виборців за рахунок ідеологічно близьких партій.
Водночас перед Volt природно постає дилема: адаптувати політичну програму під масового виборця чи наполягати на ідеологічних догмах. Попри те, що перша опція видається більш раціональною, це фактично означало б відхід від панʼєвропеїзму як ідейної основи партії. Отже, такий сценарій втрачає зміст. З іншого боку, збереження послідовного сповідування чинної політичної програми загрожує закріпити за партією штамп «нішової», малої, орієнтованої на вузьку категорію виборців політсили у кожній окремій європейській державі. Так чи інакше, аби розширити спектр своїх прихильників, Volt доведеться переосмислити підходи до публічних комунікацій.
Персоналії
Серед дійсних членів Volt можна виокремити найбільш впливових особистостей з точки зору медіаприсутності та внутрішньої ієрархії.
Чинні депутати Європарламенту від Volt. Зліва-направо, верхній ряд: Рейнір ван Лансхот, Нела Ріль. Нижній ряд: Даміан Безелаґер, Анна Строленберґ, Кай Теґетгофф. 17 червня 2024 року. Volt Europa
На згадку передусім заслуговує співзасновник партії та чинний депутат Європейського парламенту Даміан Безелаґер родом із Франкфурта-на-Майні, який у минулому був журналістом та бізнес-консультантом у “McKinsey & Company”. У 2019 році він став першим представником Volt у Європарламенті, наразі фактично є обличчям партії. Окрім нього, там присутні ще двоє представників Німеччини від Volt: Кай Теґетгофф і Нела Ріль.
Інший помітний представник партії – євродепутат та засновник нідерландської філії Volt Рейнір ван Лансхот. Юрист за освітою, ван Лансхот вирізняється прагматичним підходом до ведення публічних комунікацій. Наприклад, він заявляв, що почасти погоджується з критикою європейських інституцій з боку євроскептиків, хоч і вбачає рішення не у відмові від європейської інтеграції, а у подальшій демократизації та удосконаленні урядової підзвітності та соціальної політики. Крім того, у 2021 році ван Лансхот та Франческа Романа ДʼАнтуоно виступили у гостьовій статті на ресурсі “Euractiv“ за створення постійного армійського корпусу ЄС. Іще одною, пʼятою депутаткою Європарламенту від Volt є Анна Строленберґ, вона також із Нідерландів.
Чинні очільники Ради директорів Volt Europa – італійка Франческа Романа ДʼАнтуоно та нідерландець Мелс Клабберс.
Варта згадки також чільна кандидатка від Volt на парламентських виборах 2025 року в Німеччині Мараль Коогестаніан. Вона є наймолодшою в історії заступницею міського голови міста Вісбаден і, будучи архітекторкою за освітою, спеціалізується на містобудуванні. Крім того, є членкинею Римського клубу. Її передвиборча кампанія була організована у незвичайний спосіб: Мараль подорожувала європейськими містами й записувала в соцмережі відео, розповідаючи про «найкращі практики» з політичного життя інших європейських країн.
У квітні 2025 року до партії приєднався колишній президент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес.
Передвиборчий плакат із зображенням Мараль Коогестаніан. Напис на плакаті: «Повернімо собі майбутнє». 2025 рік. Oliver Zimmermann/picture alliance
Поточні досягнення та національні диспропорції
Першим значущим електоральним досягненням Volt Europa стало обрання Даміана Безелаґера депутатом Європарламенту у 2019 році. Тоді партія отримала 0,7% голосів у Німеччині, де вибори до Європарламенту відбуваються за національними виборчими списками.
Наступним роком серйозних здобутків став 2021. Успіхів вдалося досягти у Нідерландах та Німеччині. У першому випадку Volt здобула три депутатські мандати у Палаті представників Генеральних Штатів Нідерландів. Таким чином, партія уперше отримала представництво у національному парламенті. Того ж року в Німеччині відбулася низка місцевих виборів, на яких Volt спромоглася увійти до понад 30 місцевих рад, зокрема у Мюнхені, Кельні, Франкфурті-на-Майні, Бонні, Оснабрюку, Дармштадті та Вісбадені. Крім того, протягом цього електорального циклу кілька членів Volt були обрані на керівні посади у місцевих урядах. Першою була Айлін ОʼСалліван, що стала головою Департаменту цифровізації у Франкфурті, другим – Хольґер Кльоцнер, який отримав посаду голови Департаменту цифровізації та освіти Дармштадту.
Несподіваних успіхів вдалося досягти в Болгарії, де Volt брала участь у парламентських виборах у складі виборчої коаліції «Продовжуємо зміни» (ПП) на чолі з Кирилом Петковим та Асеном Васильєвим, колишніми тимчасовими міністрами економіки та фінансів відповідно. Коаліція отримала 67 місць у парламенті, два з яких були виділені членам болгарського осередку Volt. На виборах 2023 року партія зберегла за собою один мандат, чинним депутатом Національних зборів нині є Настимір Ананєв.
У 2022 році Volt вдалося отримати по одному мандату в італійських муніципалітетах Верона, Генуя, Леверано та Кастільйоне-делле-Стівʼєре. Щоправда, такого результату вдалося досягти завдяки балотуванню за спільними з іншими політсилами списками.
На позачергових виборах 2023 року у Нідерландах Volt, з одного боку, втратили одне місце у Палаті представників, а з іншого – уперше здобули два мандати в Сенаті.
Того ж року цікавий випадок стався на Кіпрі, де чинна депутатка парламенту приєдналася до Volt. Ідеться про Александру Атталідес, яка спочатку була обрана до парламенту на виборах 2021 року як член партії Рух екологів – громадянська співпраця (KOSP). На початку 2023 року вона вийшла з KOSP і продовжила виконувати свої парламентські обовʼязки як безпартійна. Пізніше того ж року вона приєдналася до Volt, а в грудні 2023 року офіційно стала її представником у Палаті представників.
Нарешті, 2024 року відбулися чергові вибори до Європарламенту, на яких Volt вдалося розширити своє представництво з одного депутата до пʼяти: троє від Німеччини і двоє від Нідерландів. Природно, що найбільших успіхів панʼєвропейській партії вдається досягти саме на європейському рівні.
З вищезазначеного також випливає, що своєрідною опорою для розвитку Volt є електоральна підтримка у Німеччині та Нідерландах. З одного боку, це зумовлено специфікою виборчих систем. До прикладу, у Нідерландах межа проходу політсили в парламент складає 0,67%. На виборах до Палати представників 2023 року Volt здобула 1.71% підтримки, що дозволило партії подолати прохідний барʼєр. З іншого боку, навіть такий рівень підтримки є винятковим порівняно з іншими державами. Обґрунтування такої диспропорції можуть різнитися: наприклад, у Нідерландах рівень урбанізації населення перевищує 89%, що є одним з найбільших показників у ЄС. Стереотипний виборець Volt зазвичай походить саме з міського середовища.
Менше з тим, диспропорція представництва на користь Нідерландів та Німеччини означає первісну роль саме тамтешніх осередків Volt і несе в собі ризик перетворення їх на «центр», на який орієнтуватиметься менш успішна партійна «периферія».
Критика
Примат панʼєвропеїзму в ідеології Volt робить її ідеалістичною, позаяк саму європейську інтеграцію наразі не можна назвати сповна політизованим процесом: донедавна в академічних роботах ішлося про «дозвільний консенсус» (permissive consensus), за якого трансформації всередині Європейського Союзу відбуваються за «мовчазної згоди» більшості населення країн-членів. Тобто інтерес до європейських справ на національному рівні насправді є помірним і лишається таким попри тенденцію до зростання.
Мітинг Volt у Португалії. 25 квітня 2022 року. Corentin Alluy
Проте навіть в абстракції від панʼєвропейського ідеалізму партія відчуває критику. До прикладу, ще від моменту свого створення Volt декларує ціль – утворення федеративної Європи, і вважає себе першою справжньою панʼєвропейською партією. Політолог Амстердамського вільного університету Андре Краувел вважає, що це твердження – велике перебільшення, і вказує, що соціал-демократичні політичні партії існують у кожній країні-члені ЄС, а на рівні Європарламенту обʼєднані в групу Соціалісти і Демократи (S&D). Щоправда, принципова різниця між, наприклад, S&D або Європейською народною партією (ЄНП) та Volt полягає у генезі: якщо ЄНП було утворено «висхідним» шляхом, тобто шляхом обʼєднання зусиль національних партій, то Volt – приклад зворотного механізму, де національні осередки є вторинними щодо «материнської» панʼєвропейської основи.
У критиків на кшталт Краувела відповідно виникають сумніви щодо спроможності проєкту розширювати підтримку на національному рівні, позаяк це вимагало б занурення у національний контекст і пошук рішень, що виходять зі специфічних потреб та запитів виборців у окремих країнах. Це дає підстави скептикам називати Volt «хобі для багатих дітлахів».
Ще один елемент, що породжує скепсис, це джерела фінансування. Критики з когорти антиглобалістів закидають партії залежність від фінансової підтримки з боку гедж-фондів Джорджа Сороса. Надання коштів партії з боку “Open Society Foundation“ фактично мало місце: ідеться про €19,191, виділені у 2018 році, про що стверджує член німецького осередку Volt Маркус Блюмке. Вочевидь, названої суми недостатньо, аби говорити про наявність залежності від коштів Дж. Сороса або його вплив на діяльність партії.
Згідно з фінансовою звітністю партії, більшу частину своїх доходів вона отримує за рахунок членських внесків та пожертвувань. Національні осередки перераховують 25% своїх членських внесків до Volt Europa для фінансування її діяльності.
Volt Україна
Окрім того, що партія виступає за підтримку України у відновленні територіальної цілісності та за її якнайшвидший вступ до ЄС, Volt присутня в Україні на рівні партійного осередку. Його було засновано у 2022 Михайлом Побігаєм, однак станом на травень 2025 року до представленої на веб-сторінці перехідної команди належать троє громадян Нідерландів: резидентка Києва Карла Вагнер, Хенк ван Донселаар і Мерел ван дер Кноп. Зазначено, що наразі команда закладає підґрунтя для подальшої діяльності Volt в Україні, однак сам рух поки не користується популярністю. До прикладу, сторінка на Facebook налічує 153 підписники.
Тому запитання «Де шукати Volt у вашому місті?» наразі лишається без відповіді. Імовірно, такою ситуація лишатиметься аж доти, поки одного дня українці не підуть голосувати на виборах до Європейського парламенту.
Поки ж можна констатувати, що Volt уже стала найуспішнішою партією-адвокаткою Пан-Європи в історії і є впізнаваною як така. Однак попереду лишається ще одна вершина – стати популярнішими за крайніх правих. Відтак для того, щоб проєкт Volt зміг успішно відбутися, успішним має бути сам проєкт європейської інтеграції – довгий, марудний, на межі можливого, складний у політичному вимірі, але амбітний, привабливий і прогресивний.
Автор – Ярослав Смовж, очільник дослідницької програми «Центральна та Західна Європа» Аналітичного центру ADASTRA
Сподобалася стаття? Підтримайте ADASTRA на Патреоні. Нумо разом розвивати українську аналітику!