Протистояння на осі Вашингтон-Тегеран: що це означає для України
Україна тепер не в центрі уваги?
У публічному дискурсі дедалі виразніше простежується зростання уваги до операції США проти Ірану, тоді як питання повномасштабної війни в Україні поступово зміщується на другорядні позиції порядку денного. У поєднанні з перспективою того, що конфронтація між Вашингтоном і Тегераном набуває ознак затяжного конфлікту, така динаміка здатна сформувати для України низку негативних наслідків у практичній площині. У цьому контексті логіка європейських лідерів виглядає цілком раціональною: події на Близькому Сході не мають перетворитися на додатковий фактор, здатний відвернути Дональда Трампа від пошуку сталого врегулювання російсько-української війни. Втім, підтримання попереднього фокусу американської сторони на мирних переговорах може бути доволі складним, зважаючи на те, що президент США неодноразово апелює до риторики про відповідальність Європи за війну в Україні.
Хоча українська влада на початку військової операції не розглядала війну з Іраном як каталізатор відвернення уваги, ескалація на Близькому Сході інтерпретувалась тоді радше як можливість зміцнити власний імідж надійного союзника перед США*. Однак ефективність такої стратегії виглядає обмеженою, зважаючи на те, що ворожість Трампа до російських союзників – Венесуели та Ірану – фактично не ретранслюється на Москву. Слід розуміти, що наразі ймовірність набуття конфлікту з Іраном характеру довгострокового протистояння є доволі високою, з огляду на те, що перспективи падіння режиму аятол залишаються відносно низькими. Для України це насамперед означатиме негативний вплив на передачу ресурсів, зокрема у контексті продажу американського озброєння.
*Підтвердженням слугують публічні заяви Володимира Зеленського щодо військової операції проти Ірану: “Це справедливо - дати шанс іранському народу, щоб позбутись терористичного режиму, позбутись і гарантувати безпеку всім народам, які страждали від терору походженням з Ірану … Важливо, що Сполучені Штати налаштовані рішуче. І завжди, коли є рішучість Америки, глобальні злочинці слабшають”.
Менше ракет для України?
Звісно, на даний момент говорити про критичне зменшення поставок американського обладнання та техніки ще передчасно. Проте операція США проти Ірану призвела до критичного виснаження запасів високоточних боєприпасів та ракет-перехоплювачів ППО. Через це Пентагон офіційно розглядає можливість перенаправлення військової допомоги, призначеної для України, на Близький Схід для забезпечення власних потреб та захисту Ізраїлю. Попри ці виклики, офіційний Київ зберігає стриманий оптимізм: за словами Володимира Зеленського, наразі від США та європейських партнерів не надходило сигналів про можливе скорочення підтримки. Зокрема, президент наголосив, що ескалація на Близькому Сході поки не вплинула на виконання програми PURL (Prioritized Ukraine Requirements List)*.
*PURL (Prioritized Ukraine Requirements List) - це започаткована США та НАТО ініціатива, спрямована на забезпечення України критично важливим озброєнням через фінансування членами Альянсу постачання озброєння та обладнання американського виробництва. Механізм дозволяє країнам-партнерам фінансувати закупівлю такого озброєння відповідно до пріоритетного списку потреб, визначеного Україною та погодженого з США та НАТО (більш детально про ініціативу можна ознайомитись у роз’ясненні від Міністерства оборони України).
Попри зменшення інтенсивності ракетних ударів зі сторони Ірану (кількість запусків балістичний ракет зменшилась на 86%, а кількість запусків дронів-камікадзе – на 73%), останні події свідчать про регіональне розширення іранської та проксі-діяльності. У разі збереження нинішньої регіональної нестабільності попит на ракети протиповітряної оборони з боку США та країн Перської затоки лише посилюватиметься. Останні вже спрямовують запити на доукомплектування та відновлення своїх арсеналів, які Сполучені Штати фактично ігнорують*.
*Так, наприклад, ОАЕ, які зазнали основного удару (див. малюнок 1), повідомили про знищення 814 з 871 безпілотників, крилатих та балістичних ракет випущених у період 28.02-02.03, що відповідає рівню перехоплення понад 90%. За таких умов цілком закономірним виглядає ризик дефіциту комплектуючих для протиракетної оборони.
Малюнок 1. На кого Іран націлив ракети та дрони? American Jewish Committee
Такий порядок денний може підштовхнути адміністрацію Трампа до пріоритетного поповнення власних запасів за рахунок уповільнення темпів продажу ракет для Європи та України. Йдеться передусім про ракети-перехоплювачі PAC-3 для систем ППО Patriot. Додаткову складність ситуації створює той факт, що весь механізм отримання військової допомоги залежить від західних партнерів, які, своєю чергою, закуповували велику частину необхідного озброєння у США. У випадку реалізації подібного сценарію європейські партнери не будуть здатні компенсувати нестачу ракет ППО для України, оскільки самі залежать від американських технологій*. Загалом слід розуміти, що будь-яке загострення на Близькому Сході впливатиме на увесь ланцюг постачання комплектуючих для оборонної промисловості України.
*У сфері протиповітряної та протиракетної оборони європейським арміям наразі доступні лише три систем далекого радіусу дії: американський “Patriot”, ізраїльський “David’s Sling” та франко-італійська “SAMP/T NG”. На практиці перші дві безпосередньо залежать від американських технологій та компонентів, тоді як “SAMP/T NG” все ще залишається дуже незначною за чисельністю.
Попри доволі виражений ризик скорочення поставок американського озброєння, ескалація на Близькому Сході водночас може створювати для України додаткові можливості для посилення власних позицій саме як постачальника дронів-перехоплювачів. Успішний досвід України у застосуванні дешевих дронів для протидії безпілотникам типу Shahed та їхнім російським аналогам дозволяє Києву розвивати експортні ринки у цій сфері. У цьому контексті, говорити про контракти українських виробників (компанії SkyFall, Дикі Шершні і т. д.) з країнами Близького Сходу поки не доводиться. Наразі будь-яке питання подібної співпраці розташоване саме на дипломатичній площині (так, до прикладу, Україна та Саудівська Аравія уклали угоду про оборонне співробітництво). Частково це спричинено тим, що уряд хоче контролювати формат подібних відносин. Однак, затягнутий пошук потрібного framework експорту дронів-перехоплювачів створює загрозу, що термінову нішу подібного товару займуть іноземні компанії. Наприклад, США вже відправили 10 000 безпілотників Merops, які розробляє оборонний проєкт Project Eagle.
Саме дефіцит і висока вартість застосування ракет PAC-3, що використовуються у системах Patriot, стали одним із чинників зростання інтересу країн Перської затоки до українських дронів. За словами єврокомісара з питань оборони Андрюса Кубілюса, українським військовим знадобилося приблизно 700 ракет-перехоплювачів Patriot лише протягом чотиримісячного зимового сезону. Для порівняння – за перші 2 тижні військової операції, США та партнери використали понад 1000 ракет PAC-3. Для Києва вдале лобіювання “власного продукту” матиме значення, що виходить далеко за межі суто фінансових переваг: українська сторона розраховує на те, що у разі ширшого застосування країнами Близького Сходу їхніх безпілотників-перехоплювачів як альтернативи PAC-3 це дозволить зберігати для України більшу частину глобальних запасів таких ракет.
А Росія відчуває наслідки?
Безпосередні наслідки для України від військової операції проти Ірану значною мірою також визначатимуться тим, яким чином ці події позначаться на Росії. Водночас, попри відчутний вплив поточної ескалації на Близькому Сході стосовно Москви, інтерпретацію цієї ситуації не слід зводити виключно до негативної парадигми.
Спрямування всіх ресурсів на війну в Україні змушує Москву демонструвати уникаючу поведінку щодо партнерів. Замість реальної військово-технічної підтримки Тегеран отримує лише обіцянки, що змушує його шукати альтернативні шляхи забезпечення безпеки та послаблює позиції РФ як регіонального лідера. З огляду на неформальний статус Ірану для Росії як одного з геополітичних козирів у протистоянні із Заходом, реакція Кремля на початок військової операції проти режиму аятол, яка обмежувалась суто політичною солідарністю, на перший погляд може видаватися доволі неочікуваною.
Втім, якщо розглянути відносини Тегерана та Москви у ретроспективі, можна помітити, що їхнє співробітництво формувалося переважно в економічно-військових рамках, фактично виключаючи ідеологічний чинник. Таким чином, реакція Росії виглядає цілком узгодженою з концептом відносин, що формувався між сторонами протягом десятиліть. Однак, Росія, ймовірно, намагається забезпечити певні гарантії збереження власного впливу, паралельно зменшуючи масштаби інвестиційної підтримки режиму. Логіка Кремля у цьому контексті доволі проста - залишатися достатньо близько, щоб впливати на результат війни, але водночас віддалено, щоб зберегти певну свободу дій. Нещодавня інформація про те, що Росія відправляє дрони до Ірану свідчить про готовність надати союзнику більш серйозну підтримку та прийняти певний стратегічний ризик. Однак, подібну підтримку буде важко довести, зважаючи на подібність російських та іранських моделей безпілотників, а також доволі незначні масштаби постачання.
Найбільш відчутно військова операція проти Ірану позначиться на оборонній сфері Росії, адже масштаби постачання дронів-камікадзе будуть суттєво обмежені. Поточна стратегія Ірану у цій війні полягає у кількісному застосуванні БПЛА з метою максимізації дисбалансу втрат, передусім через виснаження ресурсів систем протиповітряної оборони противника дешевими Shahed. У цьому контексті формується ситуація, за якої Росія активно використовує безпілотники Shahed (див. малюнок 2), тоді як внутрішнє виробництво Ірану дедалі більше орієнтується на задоволення власних потреб. Крім цього, слід враховувати, що теперішнє локалізоване виготовлення дронів подібного типу не здатне повною мірою задовольнити потреби Москви. Більше того, у разі завдання ударів по іранських об’єктах випуску комплектуючих Росія може зіткнутися з ще більшим дефіцитом постачань.
Малюнок 2. Статистика запусків БПЛА типу “Shahed” Росією по Україні протягом 2025 року. Institute for Science and International Security
Попри ризики для російської військової машини, пов’язані з розширенням війни на Близькому Сході, енергетична криза потенційно може виконати роль економічного рятівного кола. Індія та Китай, як одні з найбільших імпортерів близькосхідної сирої нафти, найбільше постраждають від тривалих перебоїв у постачанні та можуть бути змушені збільшити закупівлі у Москви*. Вже простежуються тенденції до повернення індійських нафтопереробних заводів до використання російських барелів. Згідно з даними відстеження суден, два російські нафтові вантажі, які сигналізували про Східну Азію як пункт призначення, перемістилися до Індії (див. малюнок 3). Потенційна зміна курсу двох танкерів, які перевозили близько 1,4 мільйона барелів нафти марки Urals, скоріш за все свідчить про спробу розвантажитись в індійських портах. Подібні тенденції тільки доводять певну переорієнтацію південноазійської країни у бік часткового відновлення закупівель російської нафти. Окрім нафти, Росія також може виграти від газового шоку. Особливо з огляду на те, що державний енергетичний гігант Qatar Energy (QE), припиняє видобуток і скраплення газу, а відновлення виробництва може потребувати щонайменше місяць. Навіть часткове відновлення закупівель енергоносіїв у Росії потенційно дозволяє їй підтримувати військову агресію з доволі значною інтенсивністю. Відомо, що Кремль вже заробив 7,7 млрд. Євро на експорті викопного палива, включаючи нафту, газ та вугілля, у період з 1 по 15 березня.
*Для більш чіткої ілюстративності, потрібно наголосити, що за 2025 рік Китай купував понад 80% нафти, що постачається Іраном. Все через дешевизну цього продукту, на якому китайські нафтопереробні заводи заощаджують 8-10 доларів за барель (з моменту американо-ізраїльських ударів по Ірану, нечислені угоди були укладені зі знижкою 9 доларів за барель). У цьому контексті, Індія більше постраждає від конфлікту в регіоні все через більшу залежність від енергоносіїв, половина яких транспортується зазвичай через Ормузьку протоку. Через що південноазійська країна шукає альтернативний та більш надійний варіант – Росія. Так до прикладу, індійські нафтопереробні заводи вже придбали близько 60 мільйонів барелів російської нафти з поставкою наступного місяця.
Малюнок 3. Танкери Odune (білий колір) та Matari (синій колір) змінили пункт призначення до Індії після початку війни на Близькому Сході. Bloomberg
Загалом військова операція проти Ірану слугує як вікном можливостей, так і подією, яка несе значні ризики для України. Звісно, конкурентоспроможність українського ОПК на ринку дронів-перехоплювачів та наш досвід застосування подібних технологій дозволяє нам мати певні фінансові та стратегічні переваги (мова йде про зміцнення відносин з країнами Близького Сходу). Однак, разом з цим, постає питання чи матимуть відповідні переваги певний компенсаторний ефект на фоні переваг, які отримає Росія.
Автор - Владислав Степура, молодший дослідник програми "Близький схід та Північна Африка" (MENA) аналітичного центру ADASTRA
Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!