Сьомий премʼєр за десятиліття: Енді Бернгем очолює уряд Великої Британії
У понеділок, 20 липня 2026 року, депутат лейбористської партії Енді Бернгем офіційно обійняв посаду Премʼєр міністра Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Він став другим премʼєром від початку правління лейбористів у липні 2024 року і сьомим очільником уряду за останні десять років. Що відомо про нового лідера Туманного Альбіону, яка його риторика щодо України та чому на Даунінґ-стрит так часто змінюються господарі?
Чому Британія так часто змінює прем'єр-міністрів?
Британська політична система працює за парламентським принципом: як правило, раз на пʼять років громадяни з 650-ти виборчих округів голосують не за особу-кандидата в Премʼєр-міністри, а за кандидата в депутати з певної політичної партії в своєму окрузі. Партія, що здобуває більшість депутатських мандатів в Палаті громад, формує уряд, а її лідер стає Премʼєр-міністром.
Якщо ж більшість членів партії з певних причин втрачає довіру до чинного лідера, його можуть замінити відповідно до процедури, передбаченої статутом партії. Такий прецедент упродовж останнього десятиліття став напрочуд звичним для британського політичного життя. Від 2016 року Сполучене Королівство змінило багатьох прем'єр-міністрів: Девіда Кемерона, Терезу Мей, Бориса Джонсона, Ліз Трасс, Ріші Сунака, а тепер — Кіра Стармера. Кожна з цих відставок була зумовлена різними чинниками: від наслідків Брекзиту і внутрішньопартійних конфліктів до політичних скандалів, економічних труднощів та стрімкого падіння довіри виборців. Часта зміна лідерства в державі навіть стала обʼєктм британського політичного гумору: в інформаційному просторі існує жарт про кота Ларрі або “Larry the Cat” — улюбленця, що живе на Даунінґ-стрит з 2011-го року і є чи не найпостійнішим мешканцем резиденції британських премʼєрів.
Ларрі, Головний мишолов Кабінету Міністрів, біля будинку №10 на Даунінг-стріт. 30 липня 2024 року. Фото: Amanda Rose / Alamy Live (2XN057P).
Що відбувається зараз?
На загальних виборах два роки тому, у 2024-ому, більшість здобула Лейбористська партія на чолі з сером Кіром Стармером, що зайняв премʼєрське крісло. Утім, популярність нового уряду стала стрімко падати: виборці демонстрували невдоволення політикою і порядком денним. Відповідно до опитувань YouGov основними причинами суспільного невдоволення стали повільні темпи економічного зростання, збереження високої вартості життя, труднощі у сфері охорони здоров'я та міграції, а також відчуття, що лейбористам не вдалося реалізувати обіцяні зміни. Невдовзі падіння рівня довіри до уряду почало відображатися й на результатах місцевих виборів. Зокрема, на місцевих виборах у 2025 році лейбористи втратили 187 мандатів, а в 2026 партія зазнала значно суттєвіших втрат: близько 1,5 тисячі мандатів та контроль над багатьма місцевими радами .
Ситуацію погіршила низка політичних скандалів, які дуже зашкодили репутації Кіра Стармера. Найгучнішим став скандал із “файлами Епштейна”, який розгорівся навколо Пітера Мандельсона — колишнього дипломата та близького соратника Стармера. Опубліковані матеріали засвідчили тісніші, ніж вважалося раніше, зв'язки Мандельсона зі злочинцем Джеффрі Епштейном. Додаткового резонансу справі надали повідомлення про те, що уряд проігнорував попередження щодо репутаційних ризиків під час його призначення. Це викликало критику на адресу самого прем'єр-міністра та поставило під сумнів якість кадрових рішень його уряду.
Погіршення електоральних результатів та репутаційні скандали посилили внутрішньопартійний тиск на Кіра Стармера та поставили під сумнів його здатність привести Лейбористську партію до перемоги на наступних загальних виборах. Від початку 2026-го року кілька членів Кабінету Стармера подали у відставку. У медіа неодноразово фігурували заяви депутатів-лейбористів про те, що фракція потребує нового, більш ефективного лідерства, а в інформаційному просторі ширилися гіпотези щодо потенційних кандидатів на премʼєрську посаду.
Кір Стармер кілька місяців вперто тримався за місце на Даунінґ-стрит, наголошуючи на тому, що бере відповідальність за всі політичні невдачі, але не залишить посади, адже його відставка “занурить країну у хаос”. Упродовж певного часу премʼєрство Стармера трималося здебільшого не на його стійкості та успішності як лідера, а на відсутності альтернативного популярного кандидата, який би заручився достатньою підтримкою колег-лейбористів, щоб кинути виклик чинному очільнику фракції. Однак 18 червня цього року лейбористський карʼєрний політик Енді Бернгем виграв довибори в окруз Мейкерфілд, ставши депутатом Палати Громад. Це й відкрило йому шлях до потенційного лідерства. Відчуваючи неминучість власної поразки, Кір Стармер оголосив про відставку вже 22 червня 2026 року.
Після заяви Стармера Лейбористська партія відкрила процедуру обрання нового лідера. Відповідно до партійного статуту, кандидати мали бути депутатами Палати громад і заручитися підтримкою щонайменше 20% парламентської фракції — 81 із 403 депутатів. Енді Бернем уже на етапі висунення кандидатури отримав підтримку 349 депутатів, що зробило неможливим висунення будь-якого іншого кандидата. До завершення процедури кількість його прихильників зросла до 379 депутатів та 23 афілійованих організацій партії. Через відсутність інших кандидатів голосування серед членів Лейбористської партії не проводилося: 17 липня 2026 року на спеціальній партійній конференції Бернема офіційно затвердили новим лідером. 20 липня 2026 після формальної аудієнції з Королем Чарльзом ІІІ Бернгем офіційно сформує уряд Його Величності. Невдовзі після вступу на посаду він оголосить новий склад Кабінету Міністрів та розпочне роботу над реалізацією урядового курсу.
Хто такий Енді Бернгем?
Енді Бернгем народився у 1970 році на півночі Англії, в католицькій родині робочого класу. Освіту здобув у Кембриджському університеті, проте однак його політична кар'єра почалася значно раніше, адже до Лейбористської партії він вступив ще у 15 років. У 2001 році Бернгема вперше було обрано депутатом Палати громад, після чого швидко став одним із найпомітніших представників лейбористського уряду. За часів прем'єрства Тоні Блера та Ґордона Брауна він обіймав низку міністерських посад, зокрема очолював Міністерство охорони здоров'я, а після переходу партії в опозицію двічі безуспішно балотувався на посаду її лідера. Здавалося, його політична кар'єра у Вестмінстері досягла своєї межі: у 2017 році Бернгем залишив парламент і був обраний мером Великого Манчестера. Хоча цей крок означав перехід із загальнонаціональної політики до регіонального управління, саме він став переломним моментом у його кар'єрі.Саме на цій посаді Бернгем здобув загальнонаціональне визнання, відстоюючи інтереси півночі Англії, виступаючи за розширення повноважень місцевого самоврядування та відкрито критикуючи центральний уряд під час пандемії COVID-19. Репутація прагматичного політика, здатного консолідувати підтримку як усередині партії, так і серед виборців, зрештою відкрила йому шлях до повернення у Вестмінстер уже як лідера Лейбористської партії та нового прем'єр-міністра Великої Британії.
У своїй перші промові як очільника партії 17 липня 2026 року Енді Бернгем окреслив головні пріоритети майбутнього уряду та спробував задати новий тон британській політиці. Він визнав, що країна переживає глибоку кризу довіри до політичних інститутів, а відповідальність за це лежить на всьому політичному класі. Серед ключових напрямів Бернгем назвав децентралізацію влади, передачу ширших повноважень регіонам, підтримку промисловості та місцевих громад, а також зміцнення державних послуг. Водночас новий лідер наголосив, що Лейбористська партія має повернутися до своїх традиційних цінностей — представляти інтереси працівників і регіонів, водночас залишаючись відкритою до співпраці з іншими партіями, а також з бізнесом. Окрему увагу Енді Бернгем приділив необхідності покласти край внутрішньопартійним суперечкам, закликавши однопартійців до єдності задля відновлення довіри британців до влади. Щодо складу Кабінету Міністрів лідер лейбористів поки що не давав коментарів, однак очікується, що найближчим часом він визначиться з ключовими міністерськими призначеннями та представить склад нового уряду.
Енді Бернгем після затвердження лідером Лейбористської партії та майбутнім Прем'єр-міністром Великої Британії під час особливої конференції партії в Лондоні, 17 липня 2026 року. Фото: Henry Nicholls / Pool via Reuters.
Що зміна британського лідерства означає для України?
Із 2022 року Велика Британія є одним з ключових союзників України у боротьбі з російською агресією. Тому природно, що зміни у вищому керівництві Сполученого Королівства викликають занепокоєння серед українців. Під час останніх днів на посаді Премʼєр-міністра Кір Стармер прибув з візитом до Києва, ще раз підтвердивши стратегічний характер українсько-британського партнерства. Тож попри зміну очільника уряду, підстав очікувати кардинального перегляду британської політики щодо України наразі немає, хоча новий кабінет може визначити власні пріоритети у його реалізації.
Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер під час свого останнього візиту до України перед завершенням перебування на посаді. 16 липня 2026. Фото: Stefan Rousseau / Pool via Reuters.
Підтримка Києва вже давно є предметом широкого міжпартійного консенсусу у Великій Британії: як консерватори, так і лейбористи послідовно виступають за продовження військової, фінансової та гуманітарної допомоги Україні. Енді Бернгем також неодноразово наголошував на необхідності збереження підтримки нашій державі в умовах російської агресії. Водночас зміна прем'єр-міністра може позначитися на розстановці пріоритетів самого британського уряду. На відміну від Кіра Стармера, який значну увагу приділяв зовнішньополітичному позиціонуванню Великої Британії, Бернгем під час своєї першої промови зробив акцент насамперед на внутрішніх викликах — економічному зростанні, скороченні регіональної нерівності, розвитку промисловості та реформуванні державного управління. Це свідчить про прагнення нового прем'єра зосередитися на внутрішньому порядку денному, не відмовляючись водночас від міжнародних зобов'язань Британії. Для України це означає передусім збереження стратегічного партнерства з Лондоном. Водночас українській дипломатії доведеться вибудовувати відносини вже з новою командою британського уряду та шукати нові точки взаємодії, враховуючи зміну політичних акцентів у Даунінґ-стрит.
Авторка — Ганна Гуменчук, молодша дослідниця “ADASTRA” з питань Великої Британії.
Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!