Топ-10 головних міжнародних подій 2025 року: погляд аналітичного центру ADASTRA
2025 рік можна описати словами: стабільна нестабільність. Він став точкою остаточного зламу звичних уявлень про стабільність міжнародного порядку. Події, які ще кілька років тому сприймалися як кризові відхилення, упродовж цього року оформилися в нову «нормальність»: світ дедалі менше керується правилами, дедалі більше — балансом сили, ситуативними домовленостями та внутрішньополітичними імперативами ключових держав. Від рішень окремих лідерів до структурних змін у безпеці, економіці та технологіях — глобальні процеси втратили лінійність і прогнозованість.
Для України та її партнерів 2025 рік став періодом жорсткого зіткнення з реальністю багатополярного світу. Підтримка більше не є безумовною, союзи — автоматичними, а міжнародні інституції — єдиним майданчиком ухвалення рішень. Водночас саме в таких умовах зростає роль стратегічного аналізу: здатності відрізняти ситуативні інформаційні шуми від подій, що справді змінюють архітектуру міжнародних відносин.
Повернення Дональда Трампа в Білий дім і зміна зовнішньополітичних пріоритетів США.
Інавгурація Дональда Трампа 20 січня 2025 року. Morry Gash/Pool/AFP/Getty Images
Повернення Дональда Трампа до Білого дому у 2025 році стало системним зламом зовнішньополітичного курсу США. Адміністрація різко повернулася до логіки America First: пріоритет внутрішніх інтересів, економічного націоналізму та транзакційних відносин із союзниками. Союзницькі зобов’язання почали розглядатися не як цінність сама по собі, а як інструмент, що має давати США конкретну вигоду: фінансову, безпекову або політичну.
Ключовими змінами стали посилення тарифної політики, використання економічного тиску як головного зовнішньополітичного важеля та перегляд підходів до багатосторонніх форматів. США дедалі частіше віддавали перевагу двостороннім угодам замість інституційної дипломатії, що послаблювало роль міжнародних організацій і підвищувало рівень непередбачуваності у відносинах із партнерами, зокрема в Європі та Азії.
У стратегічному вимірі повернення Трампа прискорило фрагментацію світового порядку. Союзники почали активніше шукати автономні безпекові та економічні рішення, тоді як конкуренти отримали більше простору для маневру. Фактично США з позиції “архітектора системи” частково перейшли в роль жорсткого гравця, що діє ситуативно, змінюючи баланс у глобальній політиці.
Публікація Стратегії національної безпеки США закріпила інституційно ті зрушення, які відбулися після повернення Дональда Трампа до влади. Документ зафіксував пріоритет національного суверенітету, економічної безпеки та внутрішньої стійкості над глобальним лідерством у класичному ліберальному розумінні. Безпека трактується широко: як захист кордонів, контроль над торгівлею, критичними технологіями, ланцюгами постачання та стратегічними ресурсами, а не лише як військовий вимір.
Стратегія також продемонструвала переосмислення ролі союзників і міжнародних інститутів. Партнерства залишаються важливими, але лише за умови “справедливого розподілу тягаря” та прямої вигоди для США. Конкуренція з Китаєм визначена як довгострокова системна, а Росія – як ревізіоністський фактор, однак акцент зміщено з ідеологічного протистояння на прагматичне стримування. Документ фактично став не просто стратегічним орієнтиром, а сигналом союзникам і суперникам: США діятимуть жорсткіше, більш односторонньо й менш прив’язані до попередніх правил гри.
Саміт НАТО у Гаазі та нові орієнтири оборонних витрат
Саміт НАТО в Гаазі 24-25 червня 2025 року. Фото: BART MAAT
Саміт НАТО у Гаазі став переломним моментом для Альянсу в умовах затяжної війни в Європі та зростання глобальної нестабільності. Центральною темою саміту стало питання довгострокової спроможності НАТО діяти в умовах багатофронтових ризиків, починаючи від класичної міждержавної війни до гібридних, кібер- та технологічних загроз. Саміт чітко зафіксував, що безпека Європи більше не може розглядатися як гарантована даність і потребує системної перебудови.
Ключовим результатом стало формування нових орієнтирів оборонних витрат, де 2% ВВП остаточно втратили статус “стелі” й почали трактуватися як мінімум. У політичному дискурсі закріпився орієнтир у 3–5% ВВП для країн, які безпосередньо відчувають загрозу. Це означає не лише зростання військових бюджетів, а й переорієнтацію на інвестиції в оборонну промисловість, логістику, ППО, боєприпаси та оперативну сумісність сил.
У стратегічному вимірі саміт у Гаазі засвідчив перехід НАТО від кризового реагування до моделі довгострокового стримування. Альянс дедалі більше функціонує як структура постійної готовності, а не ситуативних місій. Водночас зросла роль Європи всередині НАТО: на тлі більш транзакційного підходу США європейські держави змушені брати на себе більшу відповідальність за власну безпеку, що поступово формує нову архітектуру євроатлантичної оборони.
Саміт BRICS у Ріо-де-Жанейро та Саміт ШОС у Китаї.
Саміти продемонстрували спільну тенденцію – інституційне зміцнення альтернативних форматів глобального управління поза західноцентричною моделлю. Обидва майданчики дедалі чіткіше виконують функцію політичної координації країн Глобального Півдня та Євразії, які прагнуть більшої автономії у фінансовій, безпековій та економічній сферах.
Змістовно BRICS і ШОС доповнюють одне одного, але мають різні акценти. BRICS концентрується на фінансово-економічному вимірі: дедоларизації, розвитку альтернативних інструментів фінансування, посиленні ролі Нового банку розвитку та координації позицій у міжнародних інституціях. ШОС, своєю чергою, робить наголос на регіональній безпеці, стабільності в Євразії та синергії безпекових і економічних проєктів, зокрема в рамках ініціативи “Один пояс – один шлях”, де ключову роль відіграє Китай.
Водночас обидва формати мають структурні обмеження, що стримують їх перетворення на цілісні геополітичні союзи. Внутрішні асиметрії, конкуренція між лідерами, різні зовнішньополітичні орієнтації та відсутність єдиної ідеології знижують рівень інтегрованості. Проте саме їхня гнучкість і відсутність жорстких зобов’язань роблять BRICS і ШОС привабливими для держав, які прагнуть маневрувати між центрами сили. У сукупності це свідчить про поступове формування багатополярного світового порядку, де вплив розподіляється між кількома інституційними полюсами, а не концентрується в одному.
Зустріч Зеленського та Трампа в лютому 2025 року
Президент Трамп і президент Володимир Зеленський провели конфронтаційну зустріч в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року. Doug Mills/The New York Times
Перша зустріч Володимира Зеленського та Дональда Трампа у лютому 2025 року в Білому домі супроводжувалася публічним скандалом і стала показовим епізодом нової фази українсько-американських відносин. Замість демонстрації єдності сторони фактично зафіксували розбіжності у підходах до війни, допомоги Україні та очікувань від союзницьких зобовʼязань. Жорстка, подекуди принизлива риторика з американського боку підкреслила транзакційний стиль нової адміністрації США.
Скандал мав символічний і практичний ефект. Символічно він зруйнував уявлення про автоматичну підтримку України з боку Вашингтона та показав, що питання безпеки дедалі більше підпорядковуються внутрішньополітичній логіці США. Практично зустріч створила невизначеність щодо обсягів і умов подальшої допомоги, а також посилила нервозність серед європейських союзників, які були змушені готуватися до сценарію часткової стратегічної автономії.
У ширшому контексті ця зустріч стала маркером зміни балансу у трансатлантичних відносинах. Для України вона означала необхідність адаптації дипломатії до жорсткішого та менш емоційно-символічного партнерства з США. Для міжнародної системи – ще один сигнал, що особистий фактор лідерів і внутрішня політика великих держав дедалі сильніше впливають на стабільність союзів і перебіг глобальних процесів.
Закріплення нової влади в Сирії
Президент США Дональд Трамп з саудівським наслідним принцом Мухаммедом бін Салманом і президентом Сирії Ахмедом аль-Шараа під час державного візиту Дональда Трампа до Саудівської Аравії, 13 травня 2025 року. Karoline Leavitt
Закріплення нової влади в Сирії стало одним із ключових наслідків багаторічної дестабілізації держави та зовнішнього втручання різних акторів. Після падіння старого режиму головним викликом для нового керівництва стало не стільки формальне захоплення влади, скільки відновлення керованості: контроль над територіями, силовими структурами, кордонами та базовими державними інститутами. Легітимність нової влади формується не через вибори, а через здатність забезпечити мінімальну безпеку й порядок.
Внутрішньополітично процес супроводжується фрагментацією впливу: різні регіони Сирії залишаються під впливом місцевих сил, племінних структур або зовнішніх покровителів. Це змушує нову владу балансувати між централізацією та де-факто компромісами з польовими акторами. Соціально-економічна криза, зруйнована інфраструктура та гуманітарна залежність від міжнародної допомоги суттєво обмежують простір для швидкої стабілізації.
У зовнішньополітичному вимірі закріплення нової влади означає переформатування регіонального балансу. Сирія стає майданчиком для торгу між регіональними й глобальними гравцями, а не повноцінним суб’єктом політики. Поступова нормалізація контактів із окремими державами Близького Сходу відбувається прагматично – в обмін на безпекові гарантії та контроль над потоками нестабільності, що робить сирійське питання довгостроковим фактором регіональної невизначеності.
Ізраїльський удар по Досі
Удар ізраїльських ВВС по Досі, Катар. ВВС
Ізраїльський удар став кроком, що різко підвищив рівень регіональної та дипломатичної напруги. Удар засвідчив готовність Ізраїлю діяти поза традиційними театрами бойових дій, демонструючи концепцію “глобального переслідування” керівництва ХАМАС. Подія стала сигналом, що для Тель-Авіва політичні й логістичні центри угруповання розглядаються як легітимні цілі незалежно від їхнього географічного розташування.
Особливо чутливим аспектом стала реакція Катару, який протягом років виконував роль посередника між ХАМАС, Ізраїлем і Заходом. Удар по Досі поставив під сумнів модель “дипломатичного притулку” для недержавних акторів і створив ризик згортання або радикального перегляду посередницьких форматів. Це ускладнило гуманітарні та переговорні треки щодо Гази, де Катар був ключовим фінансовим і політичним брокером.
Зрештою, тиск на Ізраїль стосовно підписання мирної угоди було посилено саме після цього удару. Атака, що сталася під час обговорення пропозиції США про припинення вогню, була сприйнята багатьма арабськими державами як свідчення небажання Ізраїлю вести переговори та як порушення суверенітету Катару. Катар на певний час призупинив свою роль посередника, що ускладнило дипломатичні канали. Незважаючи на початкову кризу, міжнародний тиск, особливо з боку США, привів до відновлення переговорів. У жовтні 2025 року було досягнуто першої фази угоди про припинення вогню на основі «плану Трампа», яка передбачала повернення більшості заручників та часткове виведення ізраїльських військ.
У ширшому контексті інцидент став тестом для міжнародного права та регіональної стабільності. Він посилив дискусії щодо меж самооборони, суверенітету третіх держав і допустимості екстериторіальних операцій. Для Близького Сходу це означало зростання ризику “делокалізації” конфлікту, коли війна перестає бути географічно обмеженою і трансформується у мережеве протистояння з глобальними наслідками.
Російські порушення повітряного простору країн Європи
Огляд пошкодженого будинку після того, як російські безпілотники порушили повітряний простір Польщі у вересні 2025 року. Кацпер Пемель/Reuters
Порушення перетворилися з поодиноких інцидентів на системний елемент воєнно-політичного тиску. Йдеться про несанкціоновані входження військових літаків і дронів у національний повітряний простір країн ЄС, небезпечні зближення з цивільними бортами, а також польоти без увімкнених транспондерів над Балтійським і Північним морями. Такі дії мають демонстративний характер і покликані тестувати швидкість реагування, координацію та політичну рішучість європейських держав.
Для країн Скандинавії та Північної Європи ці порушення стали додатковим фактором перегляду безпекових підходів. Регулярні перехоплення російських літаків силами НАТО та національних ВПС засвідчили, що регіон більше не може розглядатися як периферійний чи «низькоризиковий». Після вступу Фінляндії до Альянсу й посилення оборонної інтеграції Швеції, повітряний простір Півночі став одним із ключових напрямів стратегічного стримування Росії.
У стратегічному вимірі російські порушення повітряного простору слід розглядати як елемент гібридної війни, що поєднує військовий тиск із психологічним і політичним впливом. Москва прагне нормалізувати підвищений рівень ризику, зсунути межу допустимого та створити відчуття постійної небезпеки без формального переходу до відкритого конфлікту. Водночас для Європи ці інциденти стали каталізатором посилення протиповітряної оборони, обміну розвідданими та зміцнення євроатлантичної солідарності, остаточно закріпивши розуміння того, що безпека повітряного простору є невід’ємною частиною загальної архітектури стримування Росії.
Посилення технологічної безпеки
Посилення технологічної безпеки стало одним із ключових напрямів міжнародної політики у 2025 році, оскільки технології остаточно перейшли з економічної площини в безпекову. Штучний інтелект, квантові обчислення, напівпровідники, кіберінфраструктура та супутникові системи почали розглядатися державами як критичні елементи національної безпеки, а не просто інноваційні галузі. Це призвело до зростання експортних обмежень, контролю за інвестиціями та боротьби за технологічний суверенітет.
Особливу роль у цьому процесі відіграло протистояння між США та Китаєм, де технології стали головним полем стратегічної конкуренції. Західні країни посилили координацію в питаннях кіберзахисту, регулювання ШІ та захисту критичної інфраструктури, водночас обмежуючи доступ суперників до передових розробок. Це спричинило фрагментацію глобального технологічного простору та формування паралельних екосистем.
У ширшому вимірі технологічна безпека перетворилася на новий вимір геополітичної сили. Держави, які контролюють ключові технології, отримують довгострокову стратегічну перевагу, тоді як залежні країни ризикують опинитися в стані цифрової підлеглості. У результаті питання ШІ, кібербезпеки та технологічних стандартів дедалі частіше стають предметом міжнародних угод, конфліктів і нових ліній розмежування у світовій політиці.
Перша особиста зустріч Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна у новому політичному циклі
Президент США Дональд Трамп тисне руку президенту Китаю Сі Цзіньпіну під час зустрічі в рамках саміту АТЕС в Пусані, Південна Корея, 30 жовтня 2025 року. Evelyn Hockstein | Reuters
Зустріч Дональд Трампа та Сі Цзіньпіна у новому політичному циклі стала ключовим дипломатичним сигналом у відносинах США–Китай після періоду підвищеної напруги. Сам факт зустрічі засвідчив прагнення обох сторін стабілізувати канали комунікації й уникнути неконтрольованої ескалації, насамперед у сферах торгівлі, технологій та безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Водночас формат і риторика підкреслили транзакційний підхід Вашингтона та прагматичну обережність Пекіна.
Змістовно переговори зосередилися на управлінні конкуренцією, а не її подоланні. Обговорювалися торговельні обмеження, доступ до ринків, контроль над критичними технологіями та “червоні лінії” у сфері безпеки. Обидві сторони намагалися зафіксувати мінімальні правила гри, які знижують ризик випадкових інцидентів, не поступаючись стратегічними позиціями.
У
ширшому контексті зустріч підтвердила, що суперництво США і Китаю набуло
довгострокового, структурного характеру. Діалог не означає зближення, але
слугує інструментом керування ризиками в умовах багатополярності. Для союзників
і партнерів це стало сигналом: конкуренція між двома наддержавами триватиме,
однак із періодичними спробами “перезавантаження” тактичної взаємодії, щоб
утримати глобальну систему від різких зламів.
Обрання Папи Римського Лева ХІV
Новообраний Папа Лев XIV, колишній кардинал Роберт Прево, вітає з балкона Собору Святого Петра у Ватикані 8 травня 2025 року. Guglielmo Mangiapane/Reuters
Вперше в історії Папою став громадянин США. Це трошки зміцнило «м'яку силу» Вашингтона у відносинах з країнами Латинської Америки та Африки, де католицизм є провідною релігією. Водночас це викликало настороженість у супротивників США (зокрема Китаю та РФ), які вбачають у цьому посилення західного ідеологічного блоку. Всередині самої церкви обрання американця поглибило дискусію між прогресистами та консерваторами. Деякі традиціоналістські групи в Європі висловили занепокоєння через можливу «американізацію» католицизму.
У своїх перших промовах, зокрема у різдвяному посланні 25 грудня 2025 року, Папа прямо закликав до припинення вогню та засудив «торговців смертю», які наживаються на зброї. Його обрання викликало неоднозначну реакцію вдома. Хоча Дональд Трамп та Джей Ді Венс привітали понтифіка-американця, Папа Лев XIV зберіг критичну позицію щодо їхньої політики, особливо у питаннях екології та допомоги нужденним, що посилило дебати серед американських католиків.
Папа зробив тему біженців центральною у своєму понтифікаті, приділяючи особливу увагу тим, хто перетинає Американський континент. Він відкрито критикує нерівність, закликаючи спрямовувати кошти від військових бюджетів на будівництво лікарень та шкіл. Лев XIV також неодноразово заявив про своє бажання відвідати Україну. Зокрема, у грудні 2025 року він заявив: «Було б добре поїхати до Києва. План готовий, але його важко реалізувати».
Замість висновків
Сукупно топ-10 подій 2025 року демонструє не тільки зміну політичних сюжетів, а зміну самої логіки глобальної взаємодії. Світ дедалі більше рухається від системи правил до системи ризиків, від стабільних альянсів до гнучких, але крихких конфігурацій інтересів, повертається до своєї жорсткої, матеріальної сутності, де вирішальну роль відіграють ресурси, технології, демографія та здатність держав діяти автономно.
Для України ці процеси означають одночасно підвищені загрози й необхідність стратегічного дорослішання. 2025 рік чітко показав: виживання та суб’єктність у новому світовому порядку залежать не лише від підтримки партнерів, а й від власної спроможності адаптуватися, формувати коаліції, працювати з різними центрами сили та інвестувати у довгострокову стійкість.
Ця стаття написана за допомогою опитування редакції аналітичного центру та представляє думку, сформовану в ході цього опитування.
Підтримайте аналітичний центр ADASTRA – інвестуйте в незалежну аналітику майбутнього!