À la recherche du poids perdu: Чи поверне Франція міжнародний вплив?
У XXI столітті великі держави знову змагаються за вплив — але вже не лише на полі бою. В епоху інформаційних війн, цифрових медіа й культурної глобалізації сила все частіше вимірюється не кількістю танків, а здатністю переконувати, надихати й приваблювати.
Франція — країна з колишнім статусом імперської супердержави, ядерна нація та постійний член Ради Безпеки ООН — сьогодні стикається з поступовим звуженням свого геополітичного впливу. На тлі глобальної конкуренції з боку США, Китаю та Росії, а також серії зовнішньополітичних невдач, Париж дедалі більше робить ставку на “м’яку силу” (soft power) як стратегічний інструмент зовнішньої політики. Саме вона залишається одним з небагатьох сценаріїв для Франції зберігати свою суб’єктність на міжнародній арені, формувати позитивний імідж та впливати на поведінку інших держав не через примус, а через культурну привабливість, цінності та дипломатію.
Франція перетворила свою м’яку силу на системну дипломатичну зброю, маючи в арсеналі 160 посольств, а якщо враховувати і інші дипломатичні представництва то в цілому дипломатична мережа Французької Республіки охоплює майже 400 представництв.
На посту президента Емануель Макрон намагався переосмислити роль Франції у світі, особливо з огляду на нові геополітичні реалії. Він прагнув зміцнити «капітал м’якого впливу» Франції та позиціонувати її як одного з лідерів у царині м’якої сили. Макрон послідовно транслював проєвропейську, гуманістичну позицію (наприклад, під час інавгурації у 2017 році він символічно вийшов до публіки під гімн Європи, а не Франції, демонструючи відданість європейським цінностям).
Візія Макрона передбачає, що глобальний вплив Франції повинен спиратися на м’яку силу – тобто здатність приваблювати союзників і партнерів через культуру, політику та цінності, а не примус. Франція історично має багатий фундамент для цього: культурна спадщина, мова, ідеали свободи, рівності та братерства, міжнародний авторитет – все це інструменти, які Макрон прагне максимально задіяти.
Така переорієнтація покликана зберегти французький вплив на світовій арені шляхом налагодження партнерств, взаємної поваги та пропонування альтернативної лідерської моделі – «автентичного» голосу Європи на противагу, скажімо, домінуванню США чи Китаю.
Концепцію “м’якої сили” (англ. soft power), на яку зробив ставку Париж, запровадив американський політолог Джозеф Най. Він визначив її як здатність держави чи іншого актора досягати бажаних результатів, впливаючи на уподобання та поведінку інших через приваблення, а не примус або плату. Інакше кажучи, м’яка сила – це здатність застосовувати невійськові та неконфронтаційні засоби впливу, такі як культура, ідеї, цінності, дипломатія, щоб інші самі захотіли того, чого прагне держава-носій цієї сили. На противагу “жорсткій силі” (військова або економічна примусова сила), м’яка сила діє через переконання і позитивний образ.
Франція традиційно посідає провідні місця у світових рейтингах м’якої сили (6-те місце у світі за Global Soft Power Index 2023 із балом 62,4 зі 100). У сучасному світі уряд Франції надає поняттю “м’якої сили” особливого значення, називаючи її “дипломатією впливу” (diplomatie d’influence) та інтегруючи даний аспект в стратегію зовнішньої політики. Чи може дана стратегія посилити вплив Франції у світі та зміцнити її роль як «лідерки в глобалізованому світі», яка пропонує власну модель розвитку та співпраці?
Зовнішня політика Франції і м’яка сила в Африці
Африка – традиційний пріоритет французької зовнішньої політики та головний полігон застосування її м’якої сили. Історично вплив Франції на континенті формувався ще з колоніальної ери, а після деколонізації зберігався через феномен “Франсафріки” – тісних неформальних зв’язків з франкомовними країнами Африки. З початку 2010-х років Франція продовжила активну культурну та освітню присутність, водночас намагаючись переосмислити взаємини з Африкою на більш партнерських засадах. Президент Еммануель Макрон у 2017 р. виголосив у Буркіна-Фасо промову про “розрив з колоніальним минулим” і започаткував ініціативи на кшталт повернення африканських культурних артефактів музеям країн походження та проведення Сезону Африка 2020 – масштабного фестивалю африканських культур у Франції.
Карта франкомовної Африки: виділено країни, де французька є офіційною чи широко вживаною мовою, із зазначенням частки населення, що говорить французькою.
У низці держав Західної та Центральної Африки 40–60% населення володіє французькою (наприклад, в Кот-д’Івуарі ~33%, у ДР Конго ~40%, в Габоні ~80%). Це є як спадком колоніальної доби, так і результатом сучасних зусиль Франції з підтримки франкофонії.
Французька мова лишається головним стрижнем м’якої сили Франції на континенті: з приблизно 300 мільйонів франкомовних у світі близько половини проживає в Африці. У деяких країнах (ДР Конго, Кот-д’Івуар, Камерун та ін.) французька фактично виконує роль мови міжетнічного спілкування і адміністрації. Усвідомлюючи цей ресурс, Макрон у 2018 році оголосив програму сприяння французькій мові в Африці, амбіційно заявивши, що “французька стане мовою №1 в Африці… а можливо, і у світі”.
На початок 2020-х років французька культурна мережа в Африці є найбільш розгалуженою у світі. У 131 країні світу діє 832 осередки Alliance Française (Альянс Франсез) – значна частина з них припадає саме на африканські держави. Ці установи проводять курси французької мови (щороку близько півмільйона слухачів по всьому світу, причому за останнє десятиріччя їхня кількість зросла на 60%), організовують культурні події, кінофестивалі, виставки.
Доповнює мережу система франкомовної освіти: понад 500 французьких шкіл за кордоном (мережа AEFE) діють у 138 країнах, значна їх частина – в Африці. Окрім того, Франція через програму LabelFrancÉducation підтримує двомовні (французько-англофонні чи франко-арабські) школи – близько 130 тис. учнів у 42 країнах отримують білінгвальну освіту.
Франція активно використовує м’яку силу допомоги та розвитку на африканському напрямі. Французька Агенція розвитку інвестує значні кошти у проєкти в франкомовних країнах – від будівництва інфраструктури до програм охорони здоров’я і навколишнього середовища. Також діє ініціатива France Volontaires, що залучає французьких волонтерів до роботи в громадах Африки. Така діяльність покликана продемонструвати французьку солідарність і зміцнити позитивне ставлення місцевого населення.
Крім того, Франція зберігає вплив через медіа: радіо RFI має мільйонну аудиторію в франкомовній Африці, телеканал TV5Monde транслює французький контент, а новинний канал France 24 мовить не лише французькою, а й популярною на півночі континенту арабською. Так культурна та інформаційна присутність підсилюють образ Франції як глобального гравця і партнера. У 2020 році в межах зміцнення культурних зв’язків було проведено “Африканський сезон 2020” – серію подій у Франції, покликаних “переосмислити відносини між Африкою та Францією у сфері культури”. Цей проєкт залучив митців з усієї Африки і мав на меті зламати стереотипи, що теж сприяє м’якій силі, але вже “в зворотному напрямку” – для французької публіки.
Загалом через призму м’якої сили можна окреслити як підтримання історичних зв’язків, просування французької мови і культури та забезпечення свого стратегічного впливу “м’якими” методами там, де “жорсткі” (військові) методи дедалі менш прийнятні. Особливо після 2014 року (початку операції Barkhane проти тероризму в Сахелі) і 2022 року (серії військових переворотів у Малі, Буркіна-Фасо, Нігері) Франція змушена була скоротити військову присутність і переключитися на “силу культури та розвитку”.
У 2022–2023 рр. кілька країн Західної Африки вимагали виведення французьких військових баз, на хвилі протестів під гаслами проти “неоколоніалізму”. В цих умовах стратеги в Парижі розраховують, що навіть після відходу армії Франції “невидимий” культурно-економічний вплив залишиться: спільна французька мова, освітні зв’язки, CFA-франк (спільна валюта 14 країн, прив’язана до євро під гарантіями французького казначейства) та присутність французьких компаній і надалі пов’язують країни Африки з Францією.
Проте останнім часом її ефективність частково знизилася через зміну настроїв африканської молоді та появу альтернатив. Антифранцузькі настрої, що “накипіли” з колоніальних часів, у останнє десятиліття вилились у протести, звинувачуючи Париж у всіх бідах – від втручання у вибори до економічної експлуатації. Цим користуються конкуренти – Китай, Туреччина, Росія, пропонуючи свої інвестиції та наративи.
Тим не менш, культурний фундамент залишається впливовим: навіть в англомовних країнах Західної Африки володіння французькою вважається престижним і потрібним (наприклад, у Нігерії елітні школи рекламують навчання французької). Франція намагається оновити підходи – більше слухати африканські суспільства, просувати “горизонтальні” проєкти молодіжних обмінів, підтримувати локальні культурні ініціативи. Визнання власних історичних помилок та ставка на м’яку силу замість сили військової можуть поступово поліпшити образ Франції в регіоні, хоча це залежить від щирості та довгостроковості таких зусиль.
Франція та м’яка сила в Азійсько-Тихоокеанському регіоні
В Азії (включно з Індо-Тихоокеанським регіоном) Франція не має такої глибокої історичної присутності, як в Африці, але амбіції бути впливовим гравцем поширюються і на цей напрям. Останні стратегії Парижа прямо вказують на Індо-Тихоокеанський регіон як пріоритетний для французької дипломатії впливу. На це є і геополітичні причини – стрімке зростання Азії, посилення Китаю, а також наявність у самого Парижа частини територій та громадян у цьому регіоні (французькі заморські володіння в Індійському та Тихому океані: Реюньйон, Нова Каледонія, Французька Полінезія тощо, де проживає понад 1,6 млн французьких громадян). Франція позиціонує себе як частину даного регіону і прагне зміцнити там усі аспекти впливу, від військового до культурного. Франція зосереджується на розвитку свого впливу в регіоні, охороняє свої інтереси дипломатичним шляхом, зокрема через розвинуту культурну дипломатію.
У країнах Азії діє широка мережа Альянс Франсез: наприклад, в Індії відкрито 24 відділення Альянсу, у Китаї – 14 центрів (лише в материковому Китаї), десятки – у країнах Південно-Східної Азії (В’єтнам, Таїланд, Індонезія тощо) та на Близькому Сході. Загалом у Індо-Тихоокеанському регіоні налічується понад 35 французьких культурних інститутів та центрів, а також близько 100 французьких шкіл або ліцеїв, де навчання ведеться французькою.
Наприклад, у В’єтнамі, Камбоджі та Лаосі (колишніх французьких колоніях) досі діє франкомовна освіта на рівні окремих шкіл та факультетів, а кожного березня спільно з місцевою владою відзначається Місяць франкофонії. У Казахстані і Узбекистані на пострадянському просторі також відкриті Альянси і регулярно проводиться фестиваль “Весна франкофонії” за участі посольства Франції. Такі фестивалі включають кінопокази, концерти, візити французьких артистів і користуються успіхом – наприклад, у Казахстані “Французька весна 2024” охопила 90 заходів у різних містах і побила рекорд відвідуваності.
Не менш важливим інструментом є освіта та наукові зв’язки. Франція приваблює дедалі більше студентів з Азії: історично найбільшим джерелом студентів була Китайська Народна Республіка (25,6 тис. студентів у Франції станом на 2022 р., хоча за п’ять років ця кількість навіть зменшилась на 15%), швидко зростає приплив студентів з Індії (+50% за 2017–2022 рр., до 20 тис.). В цілому на регіон Азії та Океанії припадає ~52 тис. іноземних студентів у Франції. Держава сприяє цьому через програми стипендій (Eiffel Excellence, Campus France) і угоди про взаємне визнання дипломів. Французькі університети відкривають спільні програми з азійськими – прикладом є Bonjour India – масштабна ініціатива, в рамках якої у 2022 році пройшло 120 спільних франко-індійських культурних і освітніх заходів у 19 містах Індії. Спільні інженерні та бізнес-програми діють у партнерстві з університетами Китаю, Сінгапуру, Казахстану тощо. Через такі проєкти Франція демонструє свій науковий та технологічний потенціал, що теж є складником м’якої сили.
Особливу увагу приділено АСЕАН – Асоціації держав Південно-Східної Азії. У вересні 2020 року Франція здобула статус партнера АСЕАН у розвитку, що відкрило нові можливості для співпраці. Відтоді Париж активно пропонує культурні й освітні проекти для країн Південно-Східної Азії. Вважається, що обмін культурними цінностями, мовою, освітою та туризмом може суттєво зміцнити взаєморозуміння між Францією та країнами АСЕАН. Тобто Франція свідомо робить ставку на «силу привабливості» – демонструє свій культурний шарм, ділиться досвідом у сфері освіти (наприклад, збільшуючи кількість стипендій для студентів з АСЕАН), розвиває туризм (спрощення візового режиму, презентація Франції як туристичного напрямку для азійських країн).
Політична та гуманітарна складова м’якої сили Франції в Азії проявляється через просування ідей багатосторонності, підтримку сталого розвитку і безпекові ініціативи. Франція позиціонує себе як “держава з особливою роллю в Індо-Тихоокеанському регіоні”, готова пропонувати “третій шлях” співпраці – не вступаючи у пряму конфронтацію з Китаєм, але й підтримуючи партнерів-демократій (Індія, Японія, Австралія).
Сучасна Французька стратегія в Індо-Тихоокеанському регіоні полягає в тому, щоб не вписуватися сліпо у жорстке протистояння наддержав, а пропонувати третій шлях. Франція чітко дистанціювався від підходів Вашингтона і Лондона, які спрямовані на ізоляцію Китаю; натомість, Париж намагається співпрацювати з усіма країнами регіону, уникаючи жорстких блоків. Цей більш гнучкий, дипломатичний стиль підвищує привабливість Франції: країни Південно-Східної Азії бачать в ній партнера, що не нав’язує вибір сторони. Таким чином, Франція будує образ «стабілізуючої регіональної держави», яка прагне діалогу і розвитку, а не конфронтації. Це образ, підкріплений м’якою силою – культурною і політичною.
Дана стратегія проявляється і у збільшенні кількості французьких аташе з оборони та навчань з країнами АСЕАН, але на рівні м’якої сили – у частих візитах, дипломатичних форумах, де Франція акцентує спільні цінності і прагнення вільної та відкритої Індо-Тихоокеанської зони.
Вже помітні результати цього вибору: за словами експертів, роль Франції як посередника та партнера в регіоні зростає, навіть якщо вона поки що і не головний гравець.
Окремий напрям – науково-технічна і екологічна співпраця – теж має вимір м’якої сили. Усвідомлюючи, що конкурувати фінансово з Китаєм чи США за вплив у регіоні важко, Франція обрала «нішеві підходи»: пропонує допомогу у вирішенні таких спільних проблем як зміна клімату, охорона океанів, розвиток зеленої енергетики. Це позитивно сприймається регіональними партнерами, оскільки демонструє неконфронтаційний, корисний підхід. Наприклад, Франція разом з Індією створила Міжнародний сонячний альянс для просування сонячної енергії – це і екологічна ініціатива, і водночас зміцнення м’якої сили (імідж Франції як екологічно відповідальної держави, що допомагає іншим).
М’яка сила Франції в азійському регіоні має диференційований успіх. В колишніх своїх колоніях (Індокитай) та франкофонних спільнотах вона все ще відчутна – французька мова залишається популярною другою іноземною (особливо у В’єтнамі та Камбоджі), культурні заходи збирають публіку. У великих державах як-от Індія чи Китай вплив Франції радше точковий: він помітний серед інтелектуалів, митців, студентів, але не масовий. Англійська мова значно випереджає французьку за поширеністю в Азії; тим не менш, Франція намагається бути привабливою для еліт.
Опитування в рамках Global Soft Power Index показують, що Францію високо цінують за культурне багатство, кухню, туристичну привабливість – ці асоціації сильні і серед азійського населення. Для молодого покоління в Азії французькі товари і культура є символом престижу, але в геополітичному плані Франція поки поступається за впливовістю США та Китаю. Одним із показників є освітні тренди: попри зростання кількості студентів, загальна частка азійських студентів у Франції навіть дещо знизилася з 2017 по 2022 рік (-3%) – багато хто обирає англомовні країни.
Отже, в Індо-Тихоокеанському регіоні Франція використовує м’яку силу комплексно: культура, освіта, наука, екологія плюс особлива дипломатична позиція. Усе це покликане зміцнити її вплив і захистити інтереси у просторі, що швидко розвивається. Макронів підхід здебільшого позитивно сприймається: країни регіону бачать у Франції альтернативне джерело інвестицій та знань, носія цінностей та культурного різноманіття, а не лише чергову західну державу з власним порядком денним.
Французька м’яка сила щодо України
Для України м’яка сила традиційно не була головним козирем Франції – тут Париж поступався впливовістю сусідам (Німеччині, Польщі) або ж США. Більше того, після 2008 року (Бухарестського саміту НАТО) за Францією закріпився імідж скептика інтеграції України та Грузії, що підірвало її популярність у регіоні. Усвідомлюючи це, Париж останнім часом доклав зусиль для покращення іміджу Франції серед східноєвропейських партнерів – і зробив це, зокрема, через зміну політики щодо України.
Україна не належить до традиційно франкомовних країн, але відносини України та Франції завжди мали значний культурно-гуманітарний компонент. Після 2010 року, а особливо з початку російської агресії у 2014 р. і її ескалації у 2022 р., Франція приділяє Україні все більше уваги, застосовуючи інструменти м’якої сили паралельно з дипломатичною та військовою підтримкою.
Російсько-українська війна 2022 року стала рубіконом: Франція від слів про стурбованість перейшла до більш рішучих дій, намагаючись показати себе другом України. З точки зору м’якої сили це мало на меті реабілітувати образ Франції у Східній Європі. Підтримавши євроатлантичні прагнення Києва, Париж сподівається змінити ставлення до себе з боку поляків, балтійців, українців та інших східноєвропейців – довести, що Франція більше не «противник атлантичних прагнень», а навпаки, їхній рушій. Недарма важливі заяви Макрон робив у Братиславі та Вільнюсі – столицях країн, які раніше з недовірою ставилися до французької політики.
Культурна дипломатія у відносинах з Україною спирається на розгалужену мережу франко-українських інституцій. Головним центром є Французький інститут в Україні (Institut français d’Ukraine, IFU) в Києві – офіційна установа при посольстві, що діє з 1994 року.
По всій країні працюють шість регіональних Альянс Франсез: у Дніпрі, Харкові, Львові, Одесі, Рівному та Запоріжжі. Французький інститут координує їх діяльність, утворюючи єдину мережу культурного впливу. Ці центри проводять курси французької мови, організовують події (кіноклуби, виставки, концерти), святкують щороку березневі Дні франкофонії.
З 2004 року гучною культурною подією став щорічний фестиваль “Французька весна” в Україні: протягом квітня французьке сучасне мистецтво, кіно, театр представлені в Києві та багатьох інших містах. Наприклад, у 2018 р. відкриття “Французької весни” зібрало велику аудиторію на Софійській площі Києва. Такі проєкти фінансуються спільно посольством Франції та французькими компаніями, присутніми в Україні.
Попри війну, Французький інститут у Києві продовжив роботу. Більше того, він став єдиним іноземним культурним центром, що залишився відкритим для публіки під час війни:
“IFU – це наразі єдиний іноземний культурний інститут, який приймає відвідувачів в Україні. Це також спосіб підтримати країну у її спротиві агресії,” – зазначив директор Олів’є Жако у 2023 році.
За даними Campus France, у 2022/23 навчальному році у Франції навчалося понад 4 тисячі студентів з України – це вдвічі більше, ніж роком раніше (зростання на 111%, значною мірою це зумовлено війною). Українці стали однією з найбільших європейських спільнот студентів у французьких ЗВО. Франція спростила процедури вступу для тих, хто вимушено виїхав через війну, та пропонує додаткові стипендії для переміщених науковців.
Важливим аспектом є підтримка української культури та медіа з боку Франції – це також можна розглядати як прояв м’якої сили через солідарність. Французькі культурні інституції організовували у Європі заходи на підтримку українських митців (наприклад, у Франції відбуваються виставки сучасного українського мистецтва, фестивалі українського кіно під патронатом Institut Français). У самій Україні Франція фінансує проєкти з охорони культурної спадщини, що опинилася під загрозою через бойові дії – зокрема, виділено кошти на оцифрування архівів, охорону музеїв. У травні 2023 р. IFU передав українським бібліотекам велику партію французьких книжок в українському перекладі, щоб підтримати культурне життя під час війни.
Окремо слід відзначити гуманітарну та фінансову допомогу Франції Україні, яка, хоч і належить більше до “жорсткої” складової, проте значно посилила довіру та симпатії до Франції серед українців, тобто опосередковано зміцнила її м’яку силу. Із 2014 по 2021 р. обсяги французької допомоги Україні були помірними (переважно в рамках програм ЄС), але після лютого 2022 р. Франція виділила сотні мільйонів євро на гуманітарні потреби. Станом на початок 2025 року Франція надала близько 640 млн євро гуманітарної допомоги Україні – це і польові госпіталі, і мобільні медичні клініки, і відбудова зруйнованої цивільної інфраструктури в містах, як-от Миколаїв та Одеса. Крім того, постачається техніка для ДСНС, генератори, теплий одяг тощо.
Цілі Франції щодо України в контексті м’якої сили можна сформулювати так:
1) продемонструвати солідарність і підтримку українцям у їх боротьбі (що відповідає ціннісному образу Франції як захисниці свободи, прав людини);
2) посилити європейський вибір України, культурно і ментально інтегруючи її ближче до ЄС;
3) закласти основи для тісної довгострокової співпраці – через навчання українських фахівців у Франції, мовну підготовку, обміни, щоб в майбутньому Україна, відбудовуючись, бачила у Франції друга і союзника.
Від 2014 року Париж був залучений і дипломатично (Нормандський формат), однак тоді деякі українці критично сприймали обережну позицію Франції щодо Росії. Натомість після 2022-го Франція однозначно стала на бік Києва. Це позитивно вплинуло на сприйняття Парижу в українському суспільстві. Згідно з соціологічними опитуваннями 2023 року, ставлення до Франції серед українців стало значно теплішим порівняно з довоєнним часом, хоча й поступається, наприклад, Польщі чи США (які надають більше військової допомоги). Проте культурний імідж Франції – “країни Ейфелевої вежі і вина” – завжди був позитивним в Україні, і нині доповнився іміджем Франції як країни, що допомагає в часи війни. Це чудове підґрунтя для зростання м’якої сили.
Варто згадати, що Україна навіть інституційно долучена до французької культурної сфери впливу: з 2006 року Україна є спостерігачем при Міжнародній організації франкофонії (OIF). Хоча частка франкофонів серед українців дуже мала (лише близько 0,1% володіють французькою на достатньому рівні, станом на 2006 рік), сам факт участі – знак культурно-політичної взаємної зацікавленості.
Ефективність французької м’якої сили в Україні наразі можна оцінити як високу. Франція змогла швидко завоювати довіру значної частини українців своєю підтримкою. Курси французької мови в Україні переживають підйом – багато людей цікавляться мовою, плануючи навчання чи роботу з франкомовною Європою.
Франція належить до тих держав, чий прапор майорів на акціях солідарності поруч з українським, і це емоційний капітал, який м’яка сила покликана закріпити у довгостроковій дружбі між народами.
Головний виклик для Франції у Східній Європі та Україні - це конкуренція з боку інших «гігантів м’якої сили». США мають тут величезний кредит довіри завдяки безпековій підтримці, Туреччина теж точково працює з громадською думкою. Франція, щоб виділитися, наголошує на своєму унікальному баченні Європи як об’єднаної сім’ї. Макрон просуває ідею Європейського політичного співтовариства – платформи діалогу всіх європейських країн, включно з Україною, Молдовою, Балканами. Ця ініціатива, з одного боку, геополітична, але з іншого – іміджева: вона показує Францію як об’єднавця Європи. Якщо така репутація закріпиться, це суттєво посилить м’яку силу Франції у регіоні.
Франція має унікальний набір ресурсів м’якої сили: багату культурну спадщину, всесвітньо відомий арт і шик, потужну дипломатичну мережу (3-тя у світі за кількістю посольств) та історичні зв’язки з багатьма регіонами. У глобальному вимірі це забезпечує їй стабільно високе місце в рейтингах привабливості. Однак ефективність м’якої сили залежить від вміння адаптувати традиційні інструменти до сучасних реалій.
В Африці сприйняття французької м’якої сили неоднозначне: з одного боку, половина континенту розмовляє мовою Вольтера і Сімони де Бовуар – це колосальний гуманітарний капітал, закладений Францією. З іншого боку, колоніальне минуле накладає тінь, і без щирої трансформації підходів цей капітал може знецінитися. Останні події показують, що “серця і уми” молодих африканців вже не гарантує лише знання французької – потрібні нові історії успіху співпраці з Францією, які перевершать наративи конкурентів.
В Азії та Індо-Тихоокеанському регіоні Франція поступово закріплюється як важливий, хоча й не домінуючий гравець. Її м’яка сила тут приносить дивіденди у вигляді довіри партнерів. Проте, щоб не загубитися на тлі США чи Китаю, французькій дипломатії доводиться активно нагадувати про свою присутність – через культурні мегапроєкти, лідерство у глобальних темах таких як питання клімату та підтримку регіональних об’єднань. На 2023 р. Франція прямо вказує Індо-Тихоокеанський регіон як один з пріоритетів для свого культурного впливу, тому можна очікувати подальшого збільшення там інвестицій у м’яку силу.
В Україні випадок особливий – криза та війна створили для французької м’якої сили і виклик, і можливість. Виклик – працювати в умовах війни; можливість – завоювати симпатії народу, який переживає історичне випробування і дуже цінує руку допомоги. Франція цю можливість використовує доволі успішно, переконавши українців у щирості своєї дружби. Це вкладається і в ширший контекст: авторитет Франції як одного з моральних лідерів демократичного світу підвищився, коли вона твердо стала на сторону України. Можна сказати, що м’яка сила Франції в Україні доповнила її основну зовнішньополітичну стратегію.
Ефективність м’якої сили найвища там, де він спирається на взаємну повагу та актуальні потреби партнерів. У сучасному світі, де конкуренція за прихильність народів посилюється, Франції важливо зберегти свої сильні сторони (культуру, мову, дипломатію) і водночас впроваджувати інновації.
Франція буде ще більше інвестувати у людський вимір міжнародних відносин. Вже зараз у її стратегії м’якої сили помітні кроки до модернізації наприклад збільшення бюджету на культурну дипломатію на ~9% у 2023 р. порівняно з попереднім роком. Планується розширення програм обмінів (не лише студентських, а й молодіжних лідерських програм, стажувань для держслужбовців із партнерських країн). Значну увагу приділено цифровій присутності: Франція розвиває інновації у цифровій дипломатії, створює багатомовний контент про свою культуру, запускає освітні онлайн-платформи для вивчення французької (на кшталт «France Digital University»). Це відповідає викликам часу, коли боротьба за вплив переходить і в кіберпростір.
Все це має допомогти не втратити вплив у традиційних регіонах (Африка) і здобути нових друзів у важливих частинах світу (Азія, Східна Європа). Як казав сам Макрон, Франція прагне бути не центром “франкофонного світу”, а лише його частиною, на рівні з іншими – тобто перейти від патерналізму до партнерства. Такий підхід, підкріплений ресурсами м’якої сили, може забезпечити Франції довготривале лідерство в гуманітарному вимірі міжнародних відносин. Адже, врешті, м’яка сила вимірюється не числом мовних шкіл чи телеканалів, а здатністю надихати і притягувати.
Попри всі намагання, зовнішньополітичне становище Франції сьогодні залишає бажати кращого.
Останні роки стали для французької політики в Африці складним випробуванням. Попри значні інвестиції в м’яку силу (французькі інститути діють у багатьох країнах, культурні проекти, медійні франкомовні мережі як TV5Monde охоплюють мільйони африканців), вплив Франції почав скорочуватися. В Африці, починаючи з 2021 року, президент Еммануель Макрон вимушено розпочав згортання військової присутності — були закриті три бази у Малі, а вже у 2022-му стартував повний вихід французьких сил із країни. Тим часом Китай уклав військові угоди з шістьма африканськими державами, а Росія активно просуває свій вплив через найманців ПВК “Вагнер”.
В Азії, у тому ж 2021 році, Франція робила активні спроби закріпитися в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема розвиваючи стратегічне партнерство з Індією та Австралією. Однак створення альянсу AUKUS (США, Велика Британія, Австралія) та анулювання багатомільярдного контракту на постачання 12 французьких підводних човнів серйозно вдарили по позиціях Парижа. Попри це, Франція зберігає стратегічну співпрацю з Індією (яка у 2016 році придбала 36 винищувачів Rafale на суму майже 8 млрд євро) та розвиває партнерства з Японією, В’єтнамом, Індонезією та Новою Зеландією. Проте ситуація в регіоні залишається непростою.
Також важливим є консенсус всередині самої країни щодо пріоритетності м’якої сили. Франція переживає економічні та соціальні виклики, і витрати на культурні чи освітні програми за кордоном іноді критикуються. Макрону важливо показати співгромадянам, що м’яка сила працює на національні інтереси – наприклад, привертає інвестиції, таланти, зміцнює безпеку через стабілізацію сусідніх регіонів. Лише за таких умов політика м’якої сили буде стійкою.
Сьогодні Франція, можливо, справді є “великою середньою державою з глобальним впливом”, як зазначав Валері Жискар д’Естен. Вона володіє військовим потенціалом, дипломатичним досвідом, потужним культурним та мовним ресурсом. Але в умовах багатополярного світу Франції дедалі більше доводиться спиратися на підтримку Європейського Союзу та інструменти багатосторонньої дипломатії, щоб залишатися на геополітичному авансцені.
Франція опинилася в ситуації, коли до неї звертаються радше як до альтернативи США чи Китаю, ніж як до бажаного партнера. І постає питання: чи може ставка виключно на м’яку силу повернути П’ятій Республіці втрачений авторитет і стратегічний вплив у світі?
Автор статті - дослідник дослідницької програми "Європа" аналітичного центру ADASTRA Ілля Спиридонов
Фото на прев'ю: French President Emmanuel Macron (L) and Algeria's President Abdelmadjid Tebboune (R) attend a signing ceremony in the pavilion of honor at Algiers airport, Algiers, Aug. 27, 2022. (AFP Photo)