Анди на роздоріжжі: політична еволюція Еквадору в добу Даніеля Нобоа
Внутрішньополітична кухня Еквадору завжди вирізнялася своєю турбулентністю: постійні державні перевороти, зміна влади, стрімкі й неконтрольовані потоки наркотрафіку та поляризація населення, яке то втрачало віру в спроможність органів державної влади забезпечити економічне процвітання країни, то знову невблаганно підтримувало нового президента після чергової революції. У 2023 році політична ситуація неочікувано для всіх змінилася – після дворічного правління Гільєрмо Лассо за підсумками дострокових президентських виборів до влади прийшов наймолодший в історії Еквадору президент та син одного з найбагатших бізнесменів країни Даніель Нобоа. 12 квітня 2025 року він знову переміг у президентських перегонах і розпочав свою першу повноцінну каденцію на посаді президента Еквадору.
Як молодий політик зміг двічі поспіль стати переможцем президентських виборів, будучи аутсайдером в опитуваннях? Яким тепер буде політичний ландшафт країни? Який зовнішньополітичний курс обрав Даніель Нобоа та чи вплине це кардинально на економічну та соціально-політичну ситуацію в Еквадорі надалі?
“Muerte cruzada” Лассо та вибори в умовах турбулентності
2023 рік став для Еквадору періодом стрімких змін та коливань у внутрішньополітичній системі. Постійні суперечки ще чинного на той момент президента Гільєрмо Лассо з опозиційним парламентом розколювали країну зсередини та сковували процес проведення ефективних політичних реформ. Лассо, якого обрали президентом країни в 2021 році, принаймні символічно зламав багаторічний корреїстський лад, що укорінився в Еквадорі за правління експрезидента Рафаеля Корреа – прихильника побудови соціалізму XXI століття. Однак зміна панівної політичної течії не потягнула за собою жодних відчутних успіхів ні в питаннях покращення фінансового становища пересічного еквадорця, ні у сфері безпеки громадян, стан якої навпаки тільки погіршився, а безкарне насильство лише продовжувало процвітати. До цього всього варто додати ледь не щомісячні мітинги та протести, які супроводжували дворічне правління Лассо.
Апогеєм неузгодженості внутрішньополітичних дій президента та парламенту стало ініціювання останнім імпічменту проти глави держави. Головну роль у цьому процесі зіграли депутати Національної асамблеї від опозиційної партії Союз за надію (Unión por la Esperanza, UNES), лівої партії Рафаеля Корреа, який отримав політичний притулок у Бельгії після винесення вироку за корупцію в Еквадорі. Опозиція звинувачувала Лассо в розкраданні коштів через відмову розірвати контракт на транспортування нафтопродуктів між Еквадорською державною нафтовою флотилією (Flopec) і консорціумом “Amazonas Tankers”, що нібито завдало серйозної економічної шкоди державній скарбниці. Очевидно, що для Лассо це залишало вкрай обмежений простір для маневру. На тлі всіх цих подій президент оголосив про сенсаційне рішення – застосування статті 148 Конституції Еквадору, так званого механізму “muerte cruzada” (з ісп. «смерть навхрест»). Цей конституційний механізм дозволяє одночасно розпустити виконавчу та законодавчу владу, себто припинити повноваження президента та парламенту. Лассо виправдав своє рішення, звинувативши опозицію в тому, що вона ставить під загрозу еквадорську демократію, дестабілізуючи ситуацію зсередини, і пообіцяв повернути еквадорському народу право вирішувати своє майбутнє на наступних виборах.
Таким чином, 20 серпня 2023 року було обране датою проведення виборів. В один день громадяни Еквадору голосували за майбутнього президента та за склад парламенту. Напруга в країні досягла вершини, коли 10 серпня 2023 року був убитий кандидат у президенти, а саме журналіст і противник наркокартелів Фернандо Вільявісенсіо. Його вбивство стало шоком для еквадорського суспільства й ще одним підтвердженням глибокої безпекової кризи в Еквадорі. Це був третій випадок вбивства кандидата в президенти в Латинській Америці. Кампанію вбитого Вільявісенсіо продовжив Крістіан Суріта, який у першому турі неочікувано посів третє місце з результатом 16,37%. Фавориткою виборів залишалася представниця корреїстського табору Луїса Гонсалес, проте головною несподіванкою став Даніель Нобоа, молодий політик і підприємець, який починав кампанію як аутсайдер. Завдяки грамотній комунікації, акценту на безпеці та новому іміджу він стрімко набрав популярність і вийшов до другого туру. 15 жовтня 2023 року Даніель Нобоа переміг Гонсалес із результатом близько 52% і став наймолодшим президентом в історії країни у віці 35 років. Його було обрано на півторарічний термін до 2025 року, оскільки він мав завершити президентський термін, розпочатий Лассо у 2021.
Важливим також є результат виборів до Національної асамблеї. Попри сподівання на формування парламентської більшості, жодна політична сила не мала переконливої переваги. Найбільше місць (52 з 137) отримала Громадянська Революція (Revolución Ciudadana) на чолі з Луїсою Гонсалес, послідовницею політики Рафаеля Корреа, проте цього було недостатньо для формування повноцінної більшості. Новостворений рух Даніеля Нобоа – Національна демократична дія (ADN) – посів друге місце, здобувши 14 мандатів, що стало непоганим стартом для молодого політика. Інші місця поділили між собою праві, центристські та регіональні сили, зокрема Соціально-християнська партія (PSC), Будуй (Construye, спадкоємці кампанії Вільявісенсіо), Пачакутік та інші.
У результаті нова Асамблея виявилася фрагментованою, без очевидної більшості. Така конфігурація означала одне: президенту доведеться вести активні переговори, шукати ситуативні альянси та балансувати між різними політичними групами, проте простого рішення ніхто не обіцяв.
Даніель Нобоа: несподіваний переможець і нова політична енергія
Нобоа, який не був відомий більшості еквадорців ще якихось кілька місяців тому, офіційно вступив на посаду 23 листопада, ставши наймолодшим президентом не тільки в Еквадорі, а й у всій Латинській Америці. Варто зазначити, що з самого початку перед ним стояли два ключові завдання, з якими він мав впоратися за один рік і шість місяців: подолання економічних труднощів країни та боротьба з насильством, що було пов’язане з бурхливою активністю наркокартелів.
Даніель Нобоа мав невеликий досвід у політиці, але з державним управлінням не стикався взагалі. Під час своєї інавгураційної промови він заявив, посилаючись на ситуацію в країні, що мало хто з кандидатів був готовий прийняти виклик та очолити її. «Заради блага Еквадору і завдяки своєму свіжому та молодому баченню я без вагань вирішив балотуватися на посаду президента, – сказав він, додавши: Я – вільна та прагматична людина, яка щиро прагне поліпшити життя еквадорців». Також у своїй заяві новий президент наголосив на зміні поколінь у політиці та на своїй молодості, яку він представив як силу, що, за його словами, необхідна Еквадору для оновлення та відмови від старих ідеологічних парадигм.
Варто зазначити, що ще під час своєї передвиборчої кампанії він відкрито демонстрував, що розраховує передусім на підтримку молоді, а використання TikTok не в останню чергу й привела Нобоа та його команду до перемоги на виборах. Саме його репутація та бекграунд молодої, незаплямованої політичними скандалами людини, яка прагне змін, чудово резонували із електоральним запитом еквадорців.
Проте постає питання: а що ж являє собою Нобоа в ідеологічному та політичному аспекті? Попри те, що під час передвиборчої кампанії Даніель Нобоа позиціонував себе як лівоцентрист, його заяви та поведінка свідчать про прихильність до політики, орієнтованої на створення сприятливих умов для приватного сектору, залучення інвестицій та дерегуляцію економіки, що цілком узгоджується з його бекграундом як підприємця та власника великого бізнесу. Саме тому низка аналітиків схильні відносити Нобоа до правого флангу політичного спектру. Цю оцінку підсилює і вибір ним кандидатки на посаду віцепрезидентки Вероніки Абад, яка асоціюється з крайніми лібертаріанськими та жорстко консервативними поглядами. Хоча під час кампанії Нобоа намагався дистанціюватися від своєї однопартійниці, її участь у передвиборчій гонці відіграла важливу роль у мобілізації голосів з боку консервативного електорату. Такий ідеологічний мікс лише ускладнив чітку класифікацію нового президента й водночас продемонстрував прагматизм, який став визначальною рисою його політичного стилю.
Одним із головних запобіжників для уряду Нобоа був його обмежений мандат тривалістю в півтора роки. З одного боку, було очевидно, що це вкрай короткий термін для якихось суттєвих змін у питаннях зменшення випадків насильства на вулицях Еквадору та викорінювання наркокартелів. Однак, з іншого боку, команда Нобоа знала, що такий собі транзитний період це й водночас шанс, адже якщо за цей час продемонструвати хоч якісь позитивні зрушення та задати правильний темп, то переобрання на другий президентський термін буде майже в кишені.
Такої думки притримувалася й віцепрезидентка Абад, яка заявила в жовтні, що найкраща кампанія для неї та її кандидата – це виконання того, що було обіцяно перед виборами. «Немає кращого способу вести політичну кампанію, ніж правдиво й результативно, чого в Еквадорі вже давно не було. Звичка виконувати передвиборчі обіцянки була втрачена. Тому сила політичної партії чи політика полягає в тому, щоб виконувати те, що вони обіцяють». Отож, обрання уряду на такий короткий термін сприяло зниженню політичної напруженості в Еквадорі на певний час.
Перші інституційні кроки новообраного Президента Еквадору
Зміцнення внутрішньополітичної стабільності в державі Нобоа почав із призначення лояльних міністрів до уряду. Переважно йшлося про представників приватного сектору, які, хоч і не мають досвіду в публічному управлінні, можуть запропонувати «свіжий» підхід до вирішення хронічних проблем країни. У цьому ж напрямку варто розглядати й перші кадрові рішення нового президента. Так, міністерку закордонних справ Габріелу Зоммерфельд, яка була підприємницею у сфері туризму, авіації та нерухомості, важко назвати класичною дипломаткою. Схожа ситуація з призначенням Даніло Палаcіо, колишнього очільника Асоціації експортерів бананів, що обійняв одну з ключових посад в уряді. Разом з тим у складі нового кабінету знайшлося місце й для кількох технократів, зокрема Саріха Моя, нова міністерка фінансів, вирізнялася професійною підготовкою, а її присутність розглядалася як спроба забезпечити певну економічну стабільність. Проте інші кадрові рішення викликали занепокоєння навіть серед поміркованих спостерігачів. Наприклад, міністеркою охорони довкілля стала 26-річна Саде Фрітчі, яка на той момент тільки завершила навчання та не мала практичного досвіду за фахом.
Водночас не можна не згадати й про призначення радником президента знаного економіста та колишнього віцепрезидента Еквадору Альберто Дахіка. Його участь у формуванні політики уряду викликала суперечливу реакцію: з одного боку – досвід і знання, а з іншого – суперечки навколо його минулого, зокрема звинувачення у неправомірному використанні державних коштів у 1990-х роках. Саме Дахік свого часу стояв за впровадженням неоліберального економічного курсу в Еквадорі, що ще більше підсилило припущення про можливий праволіберальний вектор нового уряду.
Однак відставка президента Гільєрмо Лассо є найкращим свідченням того, що бізнесмени не завжди є хорошими державними менеджерами і що уряд не функціонує як компанія, в якій рішення приймаються по вертикалі. У цьому сенсі на початку каденції були побоювання, що Нобоа може поставити свої приватні інтереси вище державних, особливо якщо врахувати, що компанії, які входять до групи його родини, були великими боржниками еквадорської скарбниці.
Не менш важливим є розуміння політичного розкладу й у Національній асамблеї. У цьому контексті справді мудрим рішенням Нобоа було не вступати в пряму конфронтацію зі своїми політичними опонентами, а навпаки обʼєднатися з ними. Враховуючи, що новообраний президент, як і його попередник, не мав правлячої більшості, Нобоа сформував парламентську коаліцію з консервативною Соціально-християнською партією та Громадянською революцією. Для останньої цей союз та й загалом більша співпраця у Національній асамблеї були вигідні з огляду на шанс позбутися репутації обструкціоністської партії. Вона все частіше усвідомлювала, що інакше підтримка з боку виборців почне поступово слабшати.
Попри певні спроби сформувати інституційну базу для свого правління, час працював проти нового президента. Усього півтора року мали стати не лише випробуванням його особистої спроможності керувати державою, а й лакмусовим папірцем для всієї моделі «молодого технократичного управління» в умовах глибокої соціальної та безпекової кризи. Суспільство надзвичайно гостро потребувало змін, але було водночас і вкрай нетерплячим. За таких обставин кожна дія уряду автоматично ставала маркером, який тлумачився або як ознака прогресу, або як чергова помилка влади.
Стикаючись із поступовою делегітимацією державних інституцій, зростанням насильства, фінансовим тиском та політичним балансуванням в Асамблеї, Нобоа зробив ставку на стратегію «сильного президента», здатного швидко і рішуче реагувати на виклики. Безпека стала не лише пріоритетом внутрішньої політики, а й ключовим зовнішньополітичним інструментом – засобом не лише стримати хаос усередині країни, а й продемонструвати світу готовність до твердого курсу. Однак у цьому прагненні Нобоа довелося вдатися до кроків, які одночасно вражали масштабністю, викликали гострі суперечки та мали неоднозначний резонанс як на національному, так і на міжнародному рівні.
Саме через призму безпеки – в її найширшому сенсі – і варто розглядати подальші дії адміністрації Даніеля Нобоа. Мілітаризація портів, підвищення ПДВ, енергетична нестабільність та навіть дипломатичний конфлікт із Мексикою не є просто окремими подіями, вони є елементами комплексної моделі управління кризою, яку новий президент спробував вибудувати вже з перших тижнів свого правління.
Політика безпеки як зовнішньополітичний інструмент
Іще до приходу до влади Даніеля Нобоа країну охопив безпрецедентний рівень насильства. Картелі проникли у владу та її інститути, перетворивши Еквадор на арену кривавих бандитських розборок на тлі фактичної бездіяльності відповідних органів і подекуди за їхньою мовчазною згодою.
Щоб повною мірою усвідомити масштаб нинішньої кризи в Еквадорі, варто зазначити наступне: рівень убивств у країні за період з 2016 по 2022 рік зріс упʼятеро, причому лише у 2022 році зафіксовано зростання на 82%. Наприкінці 2023 року цей показник сягнув 46 насильницьких смертей на кожні сто тисяч мешканців, що перевищує аналогічні показники у Венесуелі, Колумбії та Мексиці, що фактично робить Еквадор найнебезпечнішою країною Латинської Америки.
Хоча внутрішньополітична криза безпеки загострилася саме останніми місяцями, вона зумовлена глибшими структурними проблемами. Історично геостратегічне розташування Еквадору та тісна залежність від конфлікту в сусідній Колумбії сприяли перетворенню країни на транзитний пункт наркотрафіку. В останні роки ситуація ще більше ускладнилася через погіршення рівня життя, зростання бідності, безробіття та соціальної нерівності, а також через слабкість державних інституцій, відсутність цілісної політики та належного фінансування в системі правосуддя й пенітенціарній сфері. Як наслідок, Еквадор перетворився на один із міжнародних осередків діяльності організованої злочинності.
План «Фенікс»
У відповідь на погіршення ситуації новий уряд Даніеля Нобоа вдався до реалізації плану «Фенікс», розробленого ще попереднім президентом Гільєрмо Лассо. Основною метою плану було відновлення внутрішньої безпеки шляхом посилення розвідувального потенціалу держави та встановлення контролю над вʼязницями, де, за оцінками, діяли понад 22 транснаціональні кримінальні угруповання. Однак уже 7 січня 2024 року у відповідь на перші кроки уряду в межах цього плану організовані злочинні угруповання здійснили скоординовані заворушення у вʼязницях по всій країні. У результаті було захоплено в заручники 178 працівників пенітенціарної системи, що дозволило втекти ватажкам найнебезпечніших банд, серед яких Los Choneros, Los Tiguerones і Los Lobos. Паралельно під їхнім керівництвом розпочалася безпрецедентна хвиля насильства в усіх провінціях Еквадору: вбивства та викрадення поліцейських, підпали та мародерства, вибухи автомобілів у 23 із 24 провінцій, знищення обʼєктів інфраструктури, захоплення університетів та торгових центрів.
У відповідь президент Нобоа 8 січня оголосив надзвичайний стан, а також ініціював підготовку до загальнонаціонального референдуму, який мав стосуватися, серед іншого, запровадження інструментів для боротьби з організованою злочинністю. Проте вже 9 січня 2024 року у звʼязку з ескалацією ситуації уряд офіційно оголосив про стан внутрішнього збройного конфлікту проти транснаціональних терористичних кримінальних угруповань, що є безпрецедентною для Еквадору подією.
Пізніше на референдумі, ініційованому Нобоа, еквадорці серед інших заходів безпеки проголосували за посилення військової присутності та збільшення термінів увʼязнення за певні злочини, повʼязані з організованою злочинністю. Усе це було чітким індикатором підтримки президента місцевим населенням. Люди фактично голосували не так за саму постановку питання та його суть, як за людину, яка винесла це питання на референдум. Після таких рішучих дій рейтинг президента зріс в січні 2024 із 72% до 82%.
Відтоді безпекова політика уряду набула чітко вираженого воєнного характеру, а в суспільстві запанував спокій. Ситуація помітно покращилася порівняно з попередніми роками, коли рівень насильства був надзвичайно високим, що можна повʼязати з ефективністю окремих рішень влади, хоча проблеми з дотриманням прав людини досі залишаються. Посилення присутності поліції та армії, насамперед у прибережних районах, де ситуація була найбільш критичною, не гарантувало зниження злочинності, але сприяло зміцненню відчуття безпеки серед громадян.
З огляду на події січня 2024 року, зокрема захоплення телеканалу TC Televisión та офіційне проголошення стану внутрішнього збройного конфлікту, активізувалася безпекова взаємодія Еквадору із зовнішніми партнерами, насамперед зі Сполученими Штатами. 15 лютого Нобоа ратифікував два безпекові договори з Вашингтоном – про статус військ і боротьбу з морським контрабандним трафіком. Ці документи передбачають надання дипломатичних привілеїв та імунітету для американського військового та цивільного персоналу, зокрема підрядників Пентагону, що викликало критику з боку правозахисних організацій та окремих експертів через потенційний ризик втрати частини суверенітету.
Уже у квітні 2024 року обидві держави підписали лист про наміри, відповідно до якого США пообіцяли надати Еквадору 10 мільйонів доларів на боротьбу з організованою злочинністю та наркотрафіком. Крім того, на тлі зростаючої загрози з боку незаконних морських операцій уряд дозволив розміщення американських кораблів, озброєння, військових підрозділів та підводних човнів на території Галапагоських островів – архіпелагу, розташованого за тисячу кілометрів від континентального узбережжя Еквадору. Офіційною метою було визначено протидію наркоторгівлі, нелегальному рибальству та іншим формам морської злочинності.
Хоча Конституція Еквадору прямо забороняє створення іноземних військових баз на території держави, президент ініціював внесення часткових змін до Основного закону, які дозволили б переглянути це положення. Відповідна ініціатива вже подана до парламенту й у разі її схвалення буде винесена на всенародне голосування.
Ці дії, що супроводжуються посиленою присутністю США в регіоні, привернули широку міжнародну увагу. З одного боку, вони розглядалися як спроба еквадорського уряду міжнародно легітимізувати та інституціоналізувати свою політику внутрішньої «війни» проти злочинності, з іншого – викликали занепокоєння з боку низки латиноамериканських держав та міжнародних організацій щодо правових, гуманітарних та інших наслідків такої співпраці, які несуть ризики для державного суверенітету. Саме ці аспекти стали ключовими в подальшій міжнародній реакції на введення надзвичайного стану та оголошення збройного конфлікту всередині Еквадору.
Однак варто зазначити, що переважна більшість країн, що відреагували на події в Еквадорі, просто обмежувалися традиційним висловлюванням свого занепокоєння та глибокої стурбованості. Організація Обʼєднаних Націй, наприклад, закликала еквадорську владу забезпечити «ефективний, але правовий» підхід до реагування на кризу, наголосивши на неприпустимості надмірного насильства та важливості дотримання демократичних стандартів у період надзвичайного стану. Європейський Союз засудив насильство з боку злочинних угруповань, однак водночас підкреслив важливість збереження верховенства права та захисту цивільного населення. Брюссель також запропонував технічну допомогу в галузі безпеки, правоохоронної співпраці та реформ пенітенціарної системи. Низка інших латиноамериканських країн, зокрема Мексика, Колумбія, Аргентина та Перу, виступили зі спільною заявою, в якій висловили солідарність з еквадорським народом і закликали до регіональної координації зусиль у боротьбі з транснаціональною злочинністю. Окремо зазначалося, що криза в Еквадорі є «не ізольованим феноменом, а проявом системної загрози безпеці всього регіону».
Важливо простежити певні проміжні результати введення стану внутрішнього збройного конфлікту у Еквадорі. Візьмемо для цього річний термін, себто період з лютого 2024 року по лютий 2025. З одного боку, дані поліції свідчать, що кількість насильницьких смертей у 2024 році знизилася на 15% – до 6964 порівняно з 8 237 у 2023 році, коли в країні було зафіксовано найвищий рівень вбивств у Латинській Америці. І це вже свідчить про певний успіх. З іншого боку, рівень насильства залишається високим, а кількість інших злочинів, як-от викрадення та вимагання, лише продовжує зростати. В Еквадорі справді простежується зменшення кількості насильницьких смертей, але стверджувати, що в країні запанував мир, іще зарано.
Таким чином, уряд Нобоа опинився перед складною дилемою. Попри рік активної боротьби, владі не вдалося остаточно покласти край організованій злочинності чи досягти якихось конкретних та стійких результатів. Саме тому вона не може дозволити собі відкликати рішення про запровадження режиму внутрішнього збройного конфлікту (навіть якщо цього й прагнули б у політичному та соціальному сенсі). Усе це поставило країну в безвихідне становище, а безпекова політика перетворилася на стратегічну пастку, заручником якої став уряд. Вони вже зробили ставку на силовий сценарій і тепер змушені доводити його до логічного завершення, незалежно від зростання ризиків і політичних витрат.
Люди стоять у черзі біля виборчої дільниці, щоб проголосувати у другому турі президентських виборів у Кіто, Еквадор, 13 квітня 2025 року [Daniel Becerril/Reuters].
Підсумки першого терміну Нобоа та виборча гонка-2025
Перший термін Даніеля Нобоа став для Еквадору періодом політичного експерименту. Молодий президент, який прийшов до влади з іміджем технократа нового покоління, швидко зіштовхнувся з тим, що керувати країною в умовах високої недовіри до інституцій, наростаючої економічної вразливості, високого рівня безробіття, а також ескалації кримінального насильства, це не про реформування, а про політичне виживання. Тому значною мірою одним із найголовніших завдань Нобоа за цей короткий термін було підготувати собі підґрунтя та продемонструвати якісь позитивні результати для того, щоб мати змогу переобратися вдруге. Безумовно, одним із ключових моментів його правління було рішення про введення стану внутрішнього збройного конфлікту, яке легалізувало масштабне залучення збройних сил до внутрішньої безпеки, відкривши шлях до мілітаризації цивільного життя: операцій у портах, посилення контролю над вʼязницями, формування «територіальних осередків порядку» та тимчасового обмеження базових прав. У цьому контексті безпека стала не просто головним державним пріоритетом – вона підмінила собою решту політик. І це ще раз підкреслює те, що ставка була зроблена саме на силові методи вирішення проблеми організованої злочинності.
Економічна політика виявилася підпорядкованою тій самій логіці. Резонансним рішенням Нобоа стало підвищення податку на додану вартість з 12% до 15% – найвищого рівня за останні десятиліття. Уряд обґрунтовував це необхідністю фінансування безпекового сектору й компенсацією витрат на надзвичайні заходи. Проте такий фіскальний крок викликав серйозну критику з боку малого бізнесу, опозиції та частини громадянського суспільства, які розглядали його як фактор посилення соціального обурення та зниження купівельної спроможності населення. Після цього заходу підтримка Нобоа знизилася до 63%.
Окремою точкою напруги стала зовнішня політика. Штурм Посольства Мексики в Кіто для арешту колишнього віцепрезидента Хорхе Ґласса, якого акредитуюча держава визнала політичним біженцем, спричинив найбільшу дипломатичну кризу в Латинській Америці за останні роки. Дипломатичні відносини між двома країнами було розірвано, Еквадор опинився під шквалом міжнародної критики, а справа отримала розголос у всіх глобальних інституціях – від ООН до Міжамериканського суду з прав людини. Цей інцидент викликав серйозні сумніви щодо дотримання міжнародного права та трактувався багатьма як приклад політичного авантюризму.
Та попри усю суперечливість кроків Нобоа не втратив свого головного козиря – іміджу сильного лідера в слабкій державі. Його рейтинг тримався завдяки рішучості, швидким реакціям та переконанню, що з кримінальним насильством потрібно боротися методами, які відповідають масштабам загрози. Під кінець терміну стало очевидно, що він прагне не просто завершити тимчасовий мандат, а вибороти повноцінний президентський термін на виборах 2025 року.
Перший тур президентських виборів
У неділю, 9 лютого, в Еквадорі відбувся перший тур загальних виборів. Країна обирала президента й віцепрезидента Республіки, а також 151 депутата Національної асамблеї. За офіційними даними опрацьованих 99,5% протоколів, чинний президент і кандидат від руху Національна демократична дія (ADN) Даніель Нобоа отримав 4 427 263 голоси (44,18%), тоді як за кандидатку від Громадянської революції Луїсу Гонсалес проголосували 4 401 633 виборці (43,92%). Різниця між кандидатами становить менше 0,3%. Загалом в Еквадорі право голосу мають 13,73 мільйона громадян, однак, за даними Національної виборчої ради (CNE), участь у голосуванні взяли близько 11 мільйонів. У країні голосування є обовʼязковим для громадян віком від 18 до 65 років, а для молоді 16-17 років і осіб старше 65 – добровільним.
Офіційні дані Національної виборчої ради показали, що Еквадор перебуває в стані помітної політичної поляризації. На двох кандидатів припадало близько 80% голосів, на незаповнені та зіпсовані бюлетені – близько 8%, а решта відсотків розподілилася між 14 додатковими кандидатами, які брали участь у перегонах. Фактично президентська виборча гонка в Еквадорі знову звелася до протистояння корреїзму проти антикорреїзму.
Минулі президентські вибори стали справжньою несподіванкою для Даніеля Нобоа, адже він не входив до числа фаворитів передвиборчих перегонів. Йому вдалося згуртувати навколо себе поміркований електорат – тих, хто зазвичай дистанціюється від політичної поляризації та не ідентифікує себе з жодною з радикальних течій. Утім уже під час свого президентства Нобоа почав схилятися в бік антикорреїзму, що зокрема проявилося в ухваленні суперечливих рішень, як-от уже згаданий штурм Посольства Мексики в Еквадорі з метою затримання колишнього віцепрезидента та соратника Рафаеля Корреа – Хорхе Гласа. Таким чином, у виборчу кампанію 2025 року він увійшов як представник чітко вираженої антикорреїстської позиції, з уже більш усталеними політичними позиціями та стійкою підтримкою.
Луїса Гонсалес у свою чергу знову очолила табір корреїстських сил на президентських виборах. Хоч і в перегонах 2023 року вона зазнала поразки саме від Даніеля Нобоа, Громадянська революція вирішила висунути її повторно, оскільки її попередній результат вважався доволі успішним, та й стратегічно вона мала найбільші шанси на реванш. Саме її політична течія надалі залишається одним із головних полюсів, що визначає політичну поляризацію в Еквадорі.
Для обох кандидатів найважливішим було розуміти, чи буде другий тур президентських виборів. В Еквадорі є два способи перемогти в першому турі відповідно до Кодексу про демократію. Перший спосіб полягає в тому, що кандидат повинен отримати абсолютну більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Тобто, це рівнозначно понад 50% дійсних голосів. Другий спосіб – перемогти, набравши щонайменше 40%, але випередивши кандидата, який посів друге місце, з різницею в 10 відсоткових пунктів.
Коли вже стало очевидно, що другий тур виборів все-таки відбудеться, обидва фіналісти миттєво змінили стратегії: Луїса Гонсалес почала згладжувати риторику, розширюючи меседжі на користь більш поміркованого електорату. В одному з перших інтервʼю після голосування вона навіть дистанціювалася від Рафаеля Корреа, зазначивши: «Він відповідає за себе, а я – за себе». Цей сигнал був чітко адресований одразу двом групам: симпатикам Леонідаса Іси, який також брав участь у виборах, та тим виборцям, хто тяжіє до центру чи прогресивного крила; для них постать Корреа є головною перепоною для підтримки корреїзму.
Натомість штаб Даніеля Нобоа розпочав кампанію до другого туру не надто вдало. У ніч після голосування кандидат не зʼявився перед прихильниками ADN, залишивши їх без очікуваної промови. Вочевидь, це було наслідком розчарування всередині команди – офіційні результати зруйнували наратив про беззаперечну перемогу вже в першому турі, який активно просувався владою напередодні. Згодом ситуацію ускладнили низка комунікаційних промахів: Нобоа та його оточення публічно натякнули на звʼязок корреїстського електорату з організованою злочинністю, зокрема з наркокартелями. Цей меседж, хоч і покликаний консолідувати антикорреїстський табір, виявився надто агресивним і відштовхнув частину поміркованих виборців. Додатковий резонанс спричинила заява самого Нобоа про нібито фальсифікації на виборах, які, за його словами, могли вплинути не лише на президентські результати, а й на склад Національної асамблеї. Ці твердження оперативно спростували як місія спостерігачів Європейського Союзу, так і Організація американських держав.
Другий тур президентських виборів
13 квітня 2025 року еквадорці вирішували майбутнє країни на чотири роки вперед, роблячи вибір між продовженням правління Даніеля Нобоа та поверненням корреїзму в особі Луїси Гонсалес. Останні опитування перед виборами прогнозували технічну нічию між двома фіналістами президентських перегонів, у той час як кандидати запекло боролися за підтримку корінного населення на тлі насильства та кризи з постачанням електроенергії. Згідно з останніми соцопитуваннями, проведеними за 10 днів до виборів, зокрема дослідженням компанії “Comunicaliza”, обидва кандидати мали майже рівні шанси: 50,3% проти 49,7% у Гонсалес і Нобоа відповідно (серед дійсних голосів). Опитування, проведене онлайн серед понад 4700 осіб по всій країні, фіксувало 9,5% тих, хто ще не визначився, що зберігало високий рівень непередбачуваності.
Підтримка обох кандидатів значною мірою залежала від того, хто з них зможе переконати нерішучий електорат, особливо виборців, що підтримали Леонідаса Ісу та інших кандидатів у першому турі. Ставка була зроблена на залучення корінного населення, молоді та мешканців регіонів, які найбільше постраждали від економічної нестабільності й злочинності.
У вирішальні тижні перед другим туром кампанія Даніеля Нобоа набула нового імпульсу, зокрема завдяки ефектному, хоч і несподіваному, візиту до резиденції Дональда Трампа у Мар-а-Лаґо. Хоча ця поїздка не мала офіційного статусу, її політичний підтекст був очевидним: Нобоа прагнув продемонструвати свою близькість до колишнього президента США та в ширшому сенсі свою спроможність підтримувати прямий діалог з Вашингтоном. У країні, що живе в умовах доларизованої економіки, такий сигнал мав сильний емоційний ефект – образ Нобоа як «лідера з доступом до міжнародних союзників» контрастував з антиімперіалістичною риторикою корреїзму, яка дедалі більше виглядала архаїчною. Сам Трамп невдовзі підтвердив цю символічну підтримку, привітавши Нобоа як «великого лідера для чудового народу Еквадору».
Крім зовнішньополітичного символізму, Нобоа активно використовував адміністративний ресурс, посилюючи свою позицію як чинного президента. Напередодні другого туру він ініціював виплату грошових компенсацій сотням тисяч громадян, пояснюючи це необхідністю реагувати на наслідки екологічних катастроф. Крім того, у фінальні дні кампанії влада скористалася можливістю транслювати національні звернення, які, попри офіційно інформаційний характер, фактично слугували просуванням політичного порядку денного чинного президента (передусім у сфері безпеки).
Ці кроки в результаті виявилися ефективними та гарантували перемогу на виборах. 13 квітня 2025 року Національна виборча рада Еквадору оголосила результати другого туру виборів на президентський термін 2025-2029 років. Чинний президент Даніель Нобоа здобув перемогу, набравши 55% голосів, тоді як його опонентка Луїза Гонсалес відстала з 44% голосів. Гонсалес негайно заявила про фальсифікацію виборів, звинувативши команду Нобоа в низці порушень, включаючи оголошення ним надзвичайного стану в семи стратегічних провінціях за два дні до виборів. Однак спостерігачі від ЄС та ОАД виключили ознаки фальсифікації виборів.
Що ж буде далі?...
«Історія Еквадору не буде написана поодинці, ми напишемо її разом», – такими були слова Даніеля Нобоа під час його інавгураційної промови 24 травня 2025 року. Президент нарешті офіційно розпочав свій повноцінний термін, який триватиме до 2029 року. На церемонії були присутні представники 93 міжнародних делегацій, однак єдиними главами держав були Діна Болуарте з Перу та Густаво Петро з Колумбії.
Прикметно, що церемонія також відзначилася відсутністю всіх членів Громадянської революції. Майже за годину до цього політичний рух колишнього президента Рафаеля Корреа оголосив, що не буде присутній на церемонії, назвавши її «інавгурацією, що породжена шахрайством».
Президент Еквадору Даніель Нобоа виступає перед представниками ЗМІ після того, як виборча рада оголосила про його перемогу на президентських виборах, Санта-Елена, Еквадор, 13 квітня 2025 року. Девід Діас Аркос/Рейтерс
Щоб проаналізувати, які зміни перемога Нобоа може принести в Еквадорі, варто порівняти умови його першої каденції із теперішніми.
Перш за все, важлива відмінність полягає в різному рівні підтримки партії президента тоді й зараз. У травні 2025 року ситуація для Нобоа виглядає значно сприятливішою. 15 травня його політична сила – Національна Демократична Дія» (ADN) – офіційно здобула контроль над новим складом Національної самблеї. Засідання, де це було затверджено, очолила Аннабелла Асін, мати президента, яка стала найбільш підтриманою депутаткою на виборах.
«Із 13 квітня в Еквадорі панує атмосфера спокою та надії», – заявила вона, маючи на увазі день, коли Даніеля Нобоа переобрали президентом. І з цим не можна не погодитися, адже й справді для команди Нобоа внутрішньополітична ситуація в Еквадорі виглядає як ніколи сприятливою.
Його партія здобула 66 із 151 місця у парламенті (порівняно з 14-ма місцями на минулих виборах) і завдяки союзникам складає більшість. У той же час Громадянська революція Рафаеля Корреа отримала таку ж кількість мандатів, утвердившись як головна опозиційна сила в країні.
Маючи контроль не лише над законодавчим органом, а й над Адміністративною радою парламенту, нова провладна коаліція вже активно просуває амбітну ініціативу – зміну Конституції. Ідеться про дозвіл на розміщення іноземних військових баз на території Еквадору; норма, яка діє з 2008 року й була закріплена в часи Рафаеля Корреа, коли було скасовано угоду з США про використання бази в Манті. Стосовно прогнозування подальших пріоритетів Нобоа та його внутрішньополітичних дій, очікується, що основні виклики залишаться незмінними: посилена увага до безпекової ситуації, збільшення кількості робочих місць та прискорення видобутку нафти. Проте тепер, коли його мандат вже не обмежується півтора роками, а підтримка в парламенті зросла, шанси на успіх є точно вищими, ніж минулої каденції.
Варто зазначити, що для Еквадору переобрання Даніеля Нобоа є радше позитивним, ніж негативним, адже воно означає продовження розпочатої роботи, зокрема в боротьбі з наркотрафіком та організованою злочинністю в країні. У випадку обрання президенткою Луїси Гонсалес рівень поляризації та розколу у суспільстві досягнув би максимуму, оскільки її команда просувала низку ризикованих ініціатив, які могли б похитнути фундаментальні засади економічної стабільності держави. Однією з таких була ідея відмови від долара як національної валюти. Ця ідея, що звучить особливо тривожно в умовах хронічної інфляції регіону, могла б стати справжнім соціально-економічним землетрусом для Еквадору. Виведення долара з обігу не лише знецінило б заощадження мільйонів громадян, але й остаточно розділило б суспільство на прихильників радикального повернення в минуле та тих, хто прагне модернізації, стабільності та міжнародної довіри.
Перемога Нобоа – це радше сигнал продовження курсу на прагматизм, аніж нову політичну епоху. Переважно позитивне сприйняття президента вже стає своєрідною традицією, адже для більшості еквадорців він є президентом змін, прагматизму, молодої енергії та надії, що Еквадор знову зможе стати тим острівцем миру та безпеки, яким він був раніше.
Автор – Волік Максим, дослідник програми "Латинська Америка" аналітичного центру ADASTRA
Підтримайте вихід нових матеріалів від ADASTRA. Ваш внесок для нас важливий!