18 Aug 2025

Архітектор «Темного Просвітництва»: хто такий Кертіс Ярвін і що він хоче змінити

Аналітичний центр ADASTRA

Суспільний дискурс контролюється коаліцією ЗМІ, університетів і бюрократії, яка створює так звану ліберальну офіційну істину й маргіналізує альтернативні погляди. І ця сакральна ліберальна система має бути зруйнована антидемократичною революцією, що встановить CEO-монархію замість виборчої демократії.

А сама демократія – це невдалий експеримент, який продукує хаос і безлад замість ефективного управління. Універсальні права людини також – чергова ліберальна фікція, яку використовують ліві для здобуття влади.

Тому для виправлення цих кричущих недоліків система потребує “hard reboot”, радикального перезавантаження: ліквідації демократії, Конституції, верховенства права та передачі управління урядом до рук уже згаданого CEO‑монарха. І на додачу, непродуктивних та людей з низьким достатком можна переробити на біодизель для муніципальних автобусів.

У світі існує лише одна суверенна держава – Сполучені Штати Америки, а ООН та інші міжнародні організації – просто американські інституції розширення ліберального світопорядку. Залишаючись у них, кожна окрема країна заявляє, що є однією з віддалених провінцій Америки.

Усе це не просто підбірка радикально вражаючих ідей, це одна з домінуючих ідеологічних течій «нових правих», які інтенсивно наповнюють різні гілки американської влади під проводом чинного віцепрезидента Джей Ді Венса.

А почалося все у 2007 році з фрази: «Днями я бавився в гаражі й вирішив створити нову ідеологію». Вона належить Кертісу Ярвіну. За останні десятиліття цей програміст і невтомний автор нішевих блогів та анонімних форумів поступово перетворився на помітну фігуру в американському політичному ландшафті.

Він активно продукує та поширює радикальні ідеї «перезавантаження», має гарні стосунки з рупорами «нових правих», технократами й навіть підтримує дружні звʼязки з віцепрезидентом Джей Ді Венсом та його оточенням. І все це справляє вплив на ідеологів, які формують політичну траєкторію Дональда Трампа.

«Моя робота, – каже Ярвін, – полягає в тому, щоб розбудити людей від «Шоу Трумена».

Хто такий Кертіс Ярвін?

Кертіс Ґай Ярвін народився в 1973 році в родині освічених, ліберально налаштованих батьків. У дитинстві, за власною характеристикою, Кертіс був «міжнародним євреєм» та виріс у «череві звіра». Його батько Герберт Ярвін був дипломатом уряду Сполучених Штатів, мати працювала в Міністерстві енергетики, а вітчим – на Капітолійському пагорбі та навіть працював на Байдена.

Батьківські предки були комуністичними євреями з Брукліна, що вплинуло на формування поглядів молодого Ярвіна та його неприйняття державних інституцій. Деякі з предків, до речі, були вихідцями з Одеси.

Юність Ярвіна пройшла частково за кордоном. Через роботу батька сімʼя жила в Португалії, на Кіпрі та в Домініканській Республіці. Початкову освіту він здобував удома. Як нащадок цього єврейського, комуністичного, ліберального американського походження часів Холодної війни, плоть від плоті, сформованої «глибинною державою», Кертіс іще й був вундеркіндом у математиці та компʼютерним генієм, який полюбляв писати вірші.

У 1985 році сімʼя Ярвінів повернулася до США й 12-річний Кертіс вступив до середньої школи в Колумбії (штат Меріленд). Згодом, завдяки своїм винятковим здібностям у математиці його прийняли до дослідження «потужних умів» у Johns Hopkins Center for Talented Youth. Через рік він перевівся до Університету Брауна в Род-Айленді, отримавши право вступити до Коледжу гуманітарних наук Ліги плюща. В Університеті Брауна Кертіс здобув ступінь бакалавра у свої 18 років.

Після закінчення навчання він вступив на програму доктора філософії з інформатики в Берклі, проте через півтора року ходіння на пари у велосипедному шоломі та вихваляння перед професорами залишив Берклі, щоб влаштуватися на роботу в технічній галузі в розпал ери доткомів 90-х.

Працюючи над мобільним браузером у Phone.com, Ярвін отримав значний капітал, коли компанія вийшла на фондовий ринок. Кілька сотень тисяч доларів дозволили йому придбати квартиру в Сан-Франциско та забезпечили фінансову свободу для занурення в самостійне вивчення історії й політичної теорії.

У 2000-х Ярвін активно долучився до дискусій на платформі Usenet і платформах на кшталт talk.bizarre, де формував свій стиль – гострий, тролерський, публіцистичний. У 2007 році Кертіс Ярвін під псевдонімом Mencius Moldbug публікує «Формалістський маніфест» на сайті власного новоствореного блогу Unqualified Reservations, описавши його як «дивний блог: його мета – вилікувати ваш мозок».

Паралельно зі своєю інтернет-активністю Ярвін у 2002 році запустив проєкт Urbit – децентралізовану платформу персональних серверів. У 2013-му для запуску платформи він заснував компанію Tlon, заручившись фінансуванням від Founders Fund, який належить впливовому підприємцю, співзасновнику платіжної системи PayPal Пітеру Тілю.

Цікаво, що назва Tlon була обрана на честь оповідання аргентинського письменника Луїса Борхеса “Tlön, Uqbar, Orbis Tertius”, в якому описується вигаданий світ, створений таємним товариством, що починає перевершувати реальність. Urbit зростав до декількох тисяч користувачів, коли Ярвін пішов із керівництва у 2019 році, проте повернувся у 2024-му як “wartime CEO”.

Зрозуміти платформу Urbit допоможе аналогія із житлом. Уявіть, що інтернет, яким ми користуємося зараз, схожий на великий житловий комплекс. Ваші дані зберігаються в чужих квартирах (на серверах великих компаній, як-от Google, Facebook, Apple). Ви не можете контролювати, хто в них заходить і що з ними робить.

Ваші додатки – як ресторани чи магазини в цьому комплексі, які належать комусь іншому. Вони встановлюють правила, і ви не можете їх змінити. Ваша ідентичність (профіль у соцмережі, обліковий запис) – як ваш паспорт, але він виданий і контролюється адміністрацією комплексу.

Urbit – це спроба створити інтернет, де в кожного є власний цифровий будинок, а не просто квартира в чужому комплексі. І все перелічене вище контролюється та зберігається користувачем. Сам Ярвін описав цю структуру Urbit у 2010 році як «цифровий феодалізм».

Середовище програмістів часто вороже ставилося до Ярвіна: коли його запрошували обговорити платформу Urbit, конференції або скасовували виступ узагалі, як це було зі Strange Loop у 2015 році, або організатори втрачали інших доповідачів чи навіть спонсорів, як у випадку з LambdaConf у 2016 році.

Проте справжня популярність Ярвіна зростала разом із його бізнес-контактами. Пітер Тіль і Баладжі Срінівасан, який тоді був генеральним партнером Andreessen Horowitz, щиро зацікавилися Ярвіном та його ідеями після знайомства з блогом. А співзасновник цієї венчурної компанії Марк Андрессен цитував Ярвіна та називав своїм другом.

Через Тіля Ярвін познайомився з майбутнім віцепрезидентом США Джей Ді Венсом, який згодом неодноразово публічно посилався на ідеї Ярвіна. У 2021 році журнал Vanity Fair повідомив, що Венс був шанувальником праць Ярвіна і, за його словами, критика демократії Ярвіном «змушує задуматися».

Історик американського консерватизму Джошуа Тейт упевнений, що саме звʼязок Ярвіна з інвестором і підприємцем Пітером Тілем є його найвизначальнішим особистим контактом. Журналіст Макс Чафкін прямо назвав Ярвіна «домашнім політичним філософом» Тіля та невідʼємною частиною так званого «Тільверсу» (оточення навколо підприємця). Сам Ярвін неодноразово висловлював захоплення Тілем, називаючи його «повністю просвітленим».

Основні ідеї та концепції

Заглиблення Кертіса Ярвіна у філософію почалося в 1990-х роках, коли він зміг забезпечити собі фінансову свободу та почав налагоджувати контакти в Кремнієвій долині.

Завдяки професору права з лібертаріанськими поглядами Гленну Рейнольдсу з Університету Теннессі Ярвін відкрив для себе твори таких мислителів, як Людвіг фон Мізес і Мюррей Ротбард, а також праці Ганса-Германа Гоппе.

«Мої ідеї насправді виникли з читання Австрійської школи – Мізеса та Ротбарда, а потім Гоппе. Гоппе відкрив для мене своєрідні двері до дореволюційного світу», – казав Ярвін.

Людвіг фон Мізес, Мюррей Ротбард і Ганс-Герман Гоппе є ключовими фігурами Австрійської школи економіки та лібертаріанської думки, які спільними зусиллями формували критичний погляд на роль держави та централізованого планування. Мізес був непохитним критиком соціалізму, доводячи, що без вільного ринку та цінового механізму економічний розрахунок неможливий і призводить до неефективності.

Мюррей Ротбард, учень Мізеса, розширив ці ідеї, інтегрувавши їх із принципами природного права, що призвело до створення концепції анархо-капіталізму. Він стверджував, що держава за своєю природою є агресором, оскільки порушує принцип неагресії – центральну ідею, яка забороняє ініціацію сили. Ротбард був затятим критиком центральних банків, виступаючи за вільну банківську діяльність і золотий стандарт.

Ганс-Герман Гоппе, продовжуючи справу Ротбарда, поглибив обґрунтування лібертаріанських норм через свою аргументаційну етику, стверджуючи, що принцип неагресії є логічно незаперечним. Він виступив із гострою критикою демократії, вважаючи її менш ефективною, ніж монархія, через короткострокові інтереси політиків та схильність до експлуатації.

Гоппе також відстоював право на відокремлення та ідею «контрактного суспільства», де всі взаємодії базуються на добровільних угодах, а правосуддя забезпечується приватними структурами. Хоча Гоппе виступає за мінімальну державу, він вважає, що свобода краще зберігається за монархії, ніж за демократії.

Усі троє філософів обʼєднані глибокою вірою у вільні ринки, приватну власність та мінімальне або повне невтручання держави як основи для процвітання і свободи.

Інші три мислителі також вплинули на формування політичної ідеології Ярвіна – Томас Карлайл, Джеймс Бернем та Альберт Джей Нок. Усі вони критично оцінювали розвиток сучасних суспільств, зокрема роль демократії та еліт.

Карлайл, мислитель Вікторіанської епохи, був глибоко розчарований наслідками індустріалізації та зростанням матеріалізму. Він відстоював ідею «культу героїв», вважаючи, що історію творять видатні особистості, які мають вести суспільство за собою, на противагу бездумному пануванню більшості. Зростання демократії Карлайл розглядав як симптом морального занепаду та втрати суспільного порядку.

Джеймс Бернем, який розпочинав свою інтелектуальну карʼєру як троцькіст, здобув широку відомість завдяки теорії революції менеджерів. Він стверджував, що влада поступово переходить до нового класу – управлінців, які контролюють виробничі процеси та організаційні структури незалежно від формальної власності. Бернем був переконаним прихильником політичного реалізму: він вважав, що реальна влада завжди належить елітам, а демократична риторика часто лише маскує їхнє панування.

Альберт Джей Нок, один із піонерів американського лібертаріанства, виступав проти будь-яких форм державного примусу. Він розрізняв «соціальну владу» (тобто добровільну співпрацю між людьми) і «державну владу» як інструмент насильства та експлуатації.

Нок вважав державу за своєю суттю злочинною організацією. Він вірив у максимальну індивідуальну свободу й переконував, що суспільство має прагнути до радикального обмеження або й повного усунення державного втручання.

Концепція пігулок

Президент США Дональд Трамп в капелюху Dark-MAGA / Anna Moneymaker/Getty Images

Кертіс Ярвін узагальнює та продовжує їхній вектор, додаючи до цих ідей модернізуючі елементи, які приваблюють нових послідовників, передусім представників технологічної галузі та капіталовласників. Ярвін разом з однодумцями «спрограмував» свої погляди в «Темне Просвітництво» (або неореакційний рух).

І для початку: у цьому світосприйнятті є два принципово різні способи розуміння сучасної політичної реальності, які за аналогією з фільмом «Матриця» поділяються на дві пігулки – «червону» та «синю».

«Синя пігулка» – прийняття так званої офіційної версії реальності. Для Ярвіна це означає свідомий вибір вірити в офіційну, загальноприйняту версію історії та політики, тобто сприймати світ через призму домінуючих наративів, які формуються сукупністю академічних, медійних та урядових інституцій.

Людина, яка обрала «синю пігулку», сприймає демократію як вищу форму правління та вершину політичного розвитку, вірить у свободу та рівність, упевнена, що суспільство постійно рухається до кращого майбутнього завдяки ліберальним реформам, а також згодна, що державні інститути є доброзичливими, компетентними й ефективними та діють в інтересах народу. І, звісно, що офіційні ЗМІ подають правду без маніпуляцій.

Ярвін стверджує, що більшість людей у сучасному Західному світі «проковтнули синю пігулку» і це дозволяє системі підтримувати себе, маніпулюючи громадською думкою та приховуючи свої справжні, деструктивні тенденції.

Натомість «червона пігулка» – це метафора для прозріння та усвідомлення прихованих, часто неприємних істин про те, як насправді функціонує влада та суспільство. Прийняття «червоної пігулки» означає відкидання офіційних наративів, щоб побачити справжні механізми контролю й експлуатації.

Людина, яка прийняла «червону пігулку», починає розуміти, що демократія є ілюзією та формою мʼякого контролю: вона не надає реальної влади народу, а лише маскує правління впливових неефективних еліт.

Публікація Ілона Маска із закликом прийняти «червону пігулку»

Для Ярвіна очевидним є те, що в цій парадигмі історія та політика маніпулюються, а офіційна версія подій є вигідною для тих, хто контролює владу, і часто спотворює або приховує реальні мотиви та наслідки.

Для Ярвіна «червона пігулка» – перший крок до розуміння необхідності фундаментальних змін. Вона відкриває очі на системну проблему, яка, на його думку, полягає не в окремих політиках чи партіях, а в самій структурі сучасної держави та її інститутах, які є частиною системи контролю, що активно формує бажану реальність та пригнічує альтернативні точки зору.

І за цим світоглядом «синьої пігулки» стоїть так званий «Собор» (The Cathedral), одна з найцентральніших і найважливіших концепцій його філософії.

The Cathedral

Philip Montgomery for The New York Times

«Собор» – це метафора для опису справжньої, на думку Ярвіна, правлячої сили в сучасному Західному світі. Фактично, той самий “deep state”, або ж «глибинна держава» з косметичним розширенням.

Ярвін запевняє, що вибори – це «дурна церемонія» або навіть «клоунське шоу для клоунів», тоді як справжню владу в Америці має широко децентралізована олігархічна структура, яка діє без жодного центру та жодної загальнопогодженої змови й обʼєднує собою ЗМІ, університети, бюрократів.

«Собор» існує сам по собі як надзвичайно консолідована та впливова мережа інституцій, які спільно формують і підтримують домінуючий політичний та культурний наратив, створюючи бульбашку «правильних» поглядів для тих, хто обирає «синю пігулку».

А тих, хто не поділяє поглядів «Собору», маргіналізують та ізолюють від публічного дискурсу. «Усе, що поза бульбашкою, це Гітлер», – так описує Ярвін неприйнятність іншої думки, яка одразу піддається цькуванню з боку мейнстриму.

Фактично, Ярвін стверджує, що Сполученими Штатами керує тоталітарна система, в якій єдиною різницею від умовної Чехословаччини 1976-го року є те, що в останньої був центр влади – політбюро, а в США немає центру, такий собі децентралізований тоталітаризм.

На додачу, система «Собору» добре організована та самозаповнювана. Люди, які входять до цих інституцій (наприклад, студенти, що стають викладачами; молоді журналісти), самостійно інтегруються в панівну ідеологію. Ті, хто не відповідає домінуючим поглядам, це гітлери, які витісняються або не допускаються до впливових позицій. Саме в цій атмосфері ідеологічної одноманітності, де демократія ототожнюється з моральною вищістю, Ярвін робить наступний різкий хід.

Критика демократії та бюрократів

У сьогоднішньому світі, де демократичні країни намагаються протистояти буму популізму, Ярвін кидає чергову провокаційну тезу: популізм – це синонім демократії.

Повторюючи думки Гоппе та інших перелічених мислителів, Ярвін упевнений, що демократія провалилася та є фундаментально несправною системою, яка веде суспільства до деградації. Він стверджує, що демократичний процес за своєю суттю є хаотичним і безвідповідальним. Політики в демократичній системі змушені обіцяти більше, ніж можуть виконати, і постійно збільшують державні видатки, щоб здобути прихильність виборців. Це призводить до зростання бюрократії, неефективності та роздутого державного боргу.

Бюрократія, що заповнює всі гілки влади, масштабує атмосферу безвідповідальності. Бюрократи не підзвітні виборцям, оскільки їхні посади часто не є виборними, а їхні дії захищені численними процедурами та правилами. Жоден чиновник не несе повної відповідальності за кінцевий результат, а бюрократичний процес зосереджений на дотриманні правил і процедур, а не на досягненні реальних результатів. І якщо система працює погано, винні всі й ніхто.

У такій системі, влада дуже легко втрачається, коли уряд покладається на університетські дослідження для прийняття рішень або приймає рішення, на які впливають повідомлення ЗМІ. Це призводить до витоку суверенітету в «Собор», який у сухому залишку безпосередньо формує та втілює бажану політику.

Тобто «справжня влада» часто перебуває поза межами уряду та є абсолютно непідзвітною. «Насправді можна досить переконливо стверджувати, що наймогутніший орган влади сьогодні навіть не є частиною уряду. Це, ймовірно, New York Times», – запевняє Кертіс.

Детальніше по темі можна прочитати:  «Перечекати Трампа. Чому проблеми з республіканцями надовго»

Перезавантаження (СЕО-монархія, незалежні корпоративні міста-держави, свобода на вихід)

Щоб змінити ситуацію на краще, Сполученим Штатам потрібне повне перезавантаження, яке Ярвін називає «Патчем» (The Patch), бо систему просто неможливо полагодити зсередини.

Центральною ідеєю рішення є повернення до моделі, де влада сконцентрована в руках одного суверена, який несе повну відповідальність за управління. Він аргументує це тим, що лише в умовах абсолютного суверенітету можливе усунення бюрократичного хаосу та розмивання відповідальності, що притаманні демократії.

Ярвін конструює модель, де монарх діє як генеральний директор (CEO). У цій системі, яку він часто називає неокамералізмом, держава розглядається як корпорація, а громадяни – як акціонери або клієнти. Відповідно, суверен як генеральний директор зацікавлений у максимізації прибутку (добробуту) своїх підданих, оскільки його власна легітимність і процвітання залежать від ефективності управління.

Ярвін зосереджений на монархії як ідеї, яка вже панує в приватному секторі. І все, що працює в сучасному світі – автомобілі, ресторани, фільми – ефективно керується монархією або монархом (водієм, власником, режисером). А всі ефективні організації як правило слідують простій пірамідальній структурі делегованих повноважень зверху вниз.

І на превелике щастя Ярвіна, Сполучені Штати були задумані як монархія, де Конституція розглядала президента як монарха-менеджера, який дає раду бюджету та організовує штати в ефективну й структуровану модель.

Тому самі Штати мають стати корпоративною державою. Адаптуючи думки своїх філософських кумирів, Ярвін пропонує модель суспільства, організованого як низка приватних, корпоративних, СЕО-монархічних мікро-держав (організовані міста, селища, громади та спільноти), які конкурують за громадян як за найважливіший актив. У такій системі громадяни мають ключове зацементоване право вийти зі своєї корпорації, якщо їм не подобаються правила там, де вони живуть зараз, і перейти під юрисдикцію іншої.

Саме такого роду структурована під проводом одного СЕО-монарха корпоративна країна, де кожне місто змагається за громадян, є головною ціллю ідеології Ярвіна. Перехід до такої системи, очевидно, задача не з легких, враховуючи «тотальну владу Собору» в американському суспільстві, проте не неможлива.

На думку Ярвіна, цей перехід має відбутись шляхом швидкого та рішучого захоплення контролю над ключовими важелями державної влади невеликою, але високоефективною групою людей, умовною «перехідною владою», що повинна демонтувати стару систему. А саме: слід припинити фінансування установ, що є частиною «Собору», наприклад, університетів, аналітичних центрів; також має відбутися масштабне скорочення та реструктуризація бюрократії, того самого “deep state”, що чинить опір змінам; і як результат зламати існуючу ідеологічну монополію та ліквідувати джерела опору новому режиму.

А вже після цього суверенітет має бути централізований в руках перехідної влади, яка потім має призначити єдиного СЕО-монарха, створивши чітку ієрархію та єдиний центр відповідальності задля усунення хаосу та хронічних вад демократії.

Політичний вплив

Іще у 2011 році Ярвін сказав, що Трамп був однією з двох постатей, які, здається, «біологічно підходили» для того, щоб бути американським монархом.

Авторитарні замашки Дональда Трампа, який вийшов із хваленого Кертісем бізнес-середовища, є предметом пильної уваги багатьох ЗМІ, і з часів своєї першої каденції Трамп намагається керувати країною так, ніби він і є той самий СЕО-монарх.

Трамп часто розглядає міжнародні відносини та внутрішню політику як серію переговорів, де його метою є вигідні угоди. Він націлений на швидкий результат та ефективні рішення, часто ігноруючи традиційні бюрократичні процеси або консультації з експертами. Він схильний до прийняття рішень на основі власної інтуїції, подібно до того, як великі підприємці діють у своєму бізнесі.

Також важливо, що Трамп обирає людей на ключові посади, виходячи з їхньої лояльності та здатності виконувати його бачення, а не лише з досвіду у державній службі. Так само він легко прощається з членами свого кабінету та оточенням, коли ті компрометуються або виявляються нездатними виконувати його завдання.

Із поверненням Дональда Трампа до Білого дому голос Кертіса Ярвіна став помітнішим, а ідеологія, яка зародилася у 2007-го році, коли Ярвін «бавився в гаражі», отримала шанс на втілення.

Дебати Кертіса Ярвіна з професором Гарварду Деніелл Аллен / Elise A. Spenner/Harvard Crimson

Із 2025-го року Ярвін став предметом пильної уваги провідних американських ЗМІ. Крім медіа-платформ кола союзників – на кшталт Чарлі Кірка чи Такера Карлсона – Ярвіна запрошують на подкасти The New York Times, з ним роблять інтервʼю CNN, Politico і The Spectator, а також дебатують професори з Гарварду. Про нього пишуть фактично всі великі медіа по всьому світу.

У січні Ярвін відвідав інавгураційний гала-концерт Трампа у Вашингтоні, де за повідомленнями видання Politico, він був «неофіційним почесним гостем» через його «великий вплив на трампістських правих». Згодом, Ярвін провів час у Butterworthʼs, барі на Капітолійському пагорбі, який став улюбленим місцем молодих вашингтонських MAGA-альпіністів. Більше того, він встиг коротко поспілкуватися з Венсом на іншій вечірці в особняку Тіля.

Хоча Ярвін не займає офіційних посад в уряді США та ніколи не займав, він обʼєктивно має вплив, який поки що розпорошений та не систематизований в єдину помітну силу, а його ідеї лише частково відображаються в діях адміністрації.

Наприклад, ті, що стосуються «глибинної держави» та необхідності «очищення» бюрократії. Фактично, політика Департаменту ефективності уряду (DOGE) відображає багато ключових принципів ідеології Кертіса Ярвіна, особливо в частині прагнення до технократичного, ефективного та децентралізованого управління державою за корпоративним зразком, з акцентом на швидкість, результат та усунення «зайвих» елементів демократичної бюрократії.

Особисто Ярвін був запеклим лобістом ідеї призначити Ілона Маска керівником виконавчої гілки влади, що він пропонував Трампу у 2022-му році. Ідеологічну схильність до подібних DOGE-кроків висловлював і безпосередньо віцепрезидент Венс, ба більше, із прямим посиланням на Кертіса Ярвіна, закликаючи «звільнити всіх державних службовців».

Крім боротьби з бюрократією, адміністрація Трампа веде боротьбу й на іншому фронті – проти одного зі стовпів «Собору». Уряд США заморозив значні обсяги федерального дослідницького фінансування для Гарварду (на понад 2,7 мільярда доларів). Також адміністрація розслідує податковий статус Гарварду та намагається обмежити можливість університету приймати іноземних студентів.

Трамп та його прихильники часто критикують Гарвард та інші елітні університети як «розсадники лібералізму», «антиамериканських» ідей або «пробудженої» (woke) ідеології.

Основна претензія Трампа до Гарварду та інших університетів полягає в їхній реакції на кампусний антисемітизм, особливо після подій на Близькому Сході. Адміністрація вимагає від Гарварду прийняти федерально затверджене визначення антисемітизму та згорнути певні ініціативи з різноманітності, рівності та інклюзії. Фактично, це спроба очистити університети від елементів, які адміністрація вважає ідеологічно ворожими або неефективними.

Ця боротьба із «Собором» роками пропагувалася в блогах Кертіса Ярвіна та ніби вода вбиралася у свідомість технократичних еліт Кремнієвої долини, великих спонсорів Республіканської партії, лібертаріанців, MAGA-електорату та «нових правих», що дає змогу його ідеям просочитися в ширші щілини американської влади, подібно до вірусу, що захоплює організм перед тим, як завдати йому удару.

І для них Ярвін є світським пророком, який має безпосередній вплив на представників Білого дому, бізнесу та ініціативних клерків Міністерства оборони, а також Державного департаменту, де його давній друг та ідеологічний союзник Майкл Антон є директором із планування політики.

Український контекст та висновки

Український контекст у роботах Ярвіна сприймається вкрай негативно. Він є радикальним прихильником зупинки будь-якої допомоги будь-якій країні, союзу чи міжнародній організації. За такою підтримкою Ярвін бачить лише намагання «Собору» розростись та поширити ліберальну ідеологію світом.

У своєму блозі він називав Україну «вигаданою країною» або ж штучно створеною з двох країн під час дипломатичних ігор ХХ сторіччя, на кшталт Чехословаччини та Югославії. І фактично виправдовував Росію: «Вторгнення в цю Україну, але зупинка на кордонах імперської Росії 1914-го року, було б неймовірно обґрунтованим та прагматичним кроком Путіна».

Ярвін закликає Трампа надати Росії повну свободу дій на європейському континенті, а сам Трамп, на його погляд, має піклуватися про розширення своєї влади всередині США, щоб згодом здійснити те саме перезавантаження. І заради цього Трамп має повністю вивести свій вплив із Європи та навіть зупинити торгівлю, що взагалі має призвести до зростання американської економіки, на думку Ярвіна.

У своїх працях він виставляє Росію віковим оплотом боротьби проти ліберального порядку і того самого «Собору»:

«Росія перемогла революційного диктатора Бонапарта. Копита козацького коня цокнули по бруківці Парижа. Росія заснувала Священний союз і закріпила Лігу трьох імператорів, присвячену найчорнішій європейській реакції. Російські війська придушили революцію 1848-го року та звільнили Угорщину від ліберальної тиранії. Нагородою Росії за це стала божевільна франко-британська агресія Кримської війни – раннього, божевільного втілення ліберального імперіалізму ХХ століття».

Тому єдина правильна політика для «ідеального Трампа» – дати Росії те, що вона хоче, і зробити це слід шляхом повного виходу з Європи. На думку Ярвіна, Росії навіть не доведеться користуватися цією свободою дій, тому що Європа сама по собі сколапсує без участі США.

Погляд на події російсько-української війни, як і погляди Ярвіна на інші питання, радикальні. Проте за часів Трампа ми навряд чи побачимо кардинальні зміни, про які він пише. Ярвін і сам доволі вузько оцінює вікно можливостей, яке відкриває 47-й президент. А рішення, інспіровані його есе про скорочення бюрократичного апарату, як-от DOGE, Ярвін критикує не менш жорстко, ніж представники того самого ліберального «Собору», називаючи ці загалом правильні намагання «оркестром шимпанзе, які намагаються виконати Вагнера».

На його думку, Маск, коли він ще очолював DOGE, і президент Дональд Трамп безпідставно шкодять урядовим експертам та викликають у них ворожнечу, замість того щоб наростити капітал влади та використати його в необхідний момент.

Тому сьогодні для історії Кертіса Ярвіна Дональд Трамп не є життєво важливою фігурою, а радше тараном, який прокладає шлях для ідеальних кандидатів, на кшталт Джей Ді Венса, який усе частіше звертається до виваженої та обережної риторики як щодо союзників, так і ворогів.

Ідеї Ярвіна не є чимось кардинально новим, та й вплив філософів минулих років більш ніж очевидний. Проте його унікальність полягає в тому, що він влучно переформатував старі ідеї таким чином, щоб отримати прихильність діячів технологічної галузі та вихідців із Кремнієвої долини, а відповідно й тих, хто дуже зацікавлений у фінансуванні політичних кампаній.

Шанси, що найближчі роки можуть вінчатися втіленням ідей Ярвіна в США, мінімальні. Таке кардинальне переформатування американської держави дуже ризиковане та політично небезпечне, навіть якщо прихильники його ідей отримають унікальну можливість акумулювати владу.

Проте сьогодні, з точки зору Ярвіна, важливо те, що до американської влади інтенсивно потрапляють ті, хто роками читав його роботи та роботи інших «темнопросвітників». І сьогодні багато з них мають безпосередній доступ до конгресменів, сенаторів, членів адміністрації та навіть до президента США, що як мінімум дозволяє їм експериментувати або готувати ґрунт для подібних експериментів.

Важливо, що втілення ідей Ярвіна завʼязане не лише на Вашингтоні, де воно, мʼяко кажучи, малодосяжне. У його контексті не слід забувати про стрімкий розвиток ШІ та кіберпростору, а також наміри технологічних гігантів колонізувати Марс. Розширення людської присутності будь-де обовʼязково потягне за собою поширення політичних моделей та управлінських рішень, тому ця технологічна гонка може відкрити новий простір для втілення радикальних ідей «темнопросвітників».

Філософія Ярвіна та його бачення світу лише нещодавно пройшли етап формування і тільки в цьому році виходять на рівень публічної дискусії. Тому ця історія точно не скінчиться найближчими роками. Це про майбутнє з недовірою до сталих інституцій та про зростаючий вплив на це майбутнє технократів, візіонерів і їхніх капіталів.

Автор – Денис Сігай, експерт з політики США аналітичного центру ADASTRA

Підтримайте вихід нових матеріалів від ADASTRA. Ваш внесок для нас важливий!

Фото на превʼю by Peter Duke та Philip Montgomery for The New York Times