Перечекати Трампа. Чому проблеми з республіканцями надовго
Після того, як стало очевидно, що американсько-українські відносини переживають кризу, у прогресивних колах українського громадянського суспільства почали лунати заклики до того, щоб «перечекати» адміністрацію Трампа. На практиці це означає перервати або максимально скоротити взаємодію з командою 47-го президента США, чекати на зміну влади у Вашингтоні й заручатися підтримкою європейських партнерів. Наскільки Європа готова замінити США як ресурсний тил України – тема окремої дискусії.
Очікування більш лояльної адміністрації в Білому домі є надто оптимістичною стратегією, що базується на хибному переконанні, що проблеми в американсько-українських відносинах спричинені особистісним фактором Дональда Трампа. Після каденції президента Трампа Україна, імовірно, так само зіткнеться з непростими реаліями тих трансформаційних процесів, що відбуваються в американському суспільстві та двох провідних політичних партіях США.
Демократична партія досі намагається оговтатися від поразки на листопадових виборах. Очевидно, що демократам іще належить переглянути свою стратегію взаємодії з електоральним ядром і виборцем, який коливається, а також сформувати план дій на найближчі 4 роки. Результати проміжних виборів 2026 року покажуть, наскільки партії вдалося відрефлексувати помилки останньої президентської кампанії.
Якщо для оцінки траєкторії розвитку Демократичної партії потрібен час, то в Республіканській партії вже простежується проєктність, яка, імовірно, визначить політичний та ідеологічний курс наступних поколінь партійних еліт. У цьому контексті важливий аналіз нинішнього стану справ у Республіканській партії, а також впливу трампізму та інших фракцій на її подальшу діяльність.
Після того, як Джей Ді Венс став сенатором від Огайо, а потім і віцепрезидентом США, у колах так званих «нових правих» спостерігається зростання оптимізму щодо майбутнього американського консерватизму та Республіканської партії. Колишній радник Дональда Трампа Стівен Беннон вважає, що Венс балотуватиметься в президенти. Консервативний оглядач Такер Карлсон відгукується про Венса як про найрозумнішого та найглибшого політика, якого він коли-небудь зустрічав. Кевін Робертс, президент «The Heritage Foundation» (той самий фонд, який розробив «Проєкт 2025»), вважає, що Венс уже є лідером консервативного руху. Цілком можна констатувати зростаючий консенсус серед «нових правих» про те, що саме Джей Ді Венс є підходящою фігурою для успадкування посттрампівської Республіканської партії. Однак сам Венс хоче не просто стати спадкоємцем 47-президента США, він має власну візію майбутнього курсу партії та країни загалом. І це зовсім не схоже на MAGA.
Хто ж такі ці "нові праві"?
Для кращого розуміння необхідно розібратися з визначенням «нових правих». Прихильники цього руху значною мірою солідарні з Трампом у питаннях політики, включно з його прихильністю до економічного націоналізму, жорсткою опозицією до імміграції, скептичним ставленням до військової участі США за кордоном та ескалацією культурної війни всередині країни. Проте, якщо MAGA є глибоко персоналізованим проєктом, то «нові праві» децентралізовані. Рух складається з нішевих філософів, ортодоксальних християнських письменників, федеральних службовців середньої ланки (зазвичай це колишні співробітники першої адміністрації Трампа), журналістів консервативних видань і бізнесменів, які фінансують політичні кампанії «нових правих», як-от Джей Ді Венса, Блейка Мастерса та інших.
«Нові праві» бачать у Дональді Трампі радше інструмент для деконструкції ліберального істеблішменту всередині країни, але визнають, що для встановлення постліберального порядку в 47-президента США занадто мало часу. В одному інтервʼю Венс каже, що «країну не було зламано за 10 років, і її не буде відремонтовано за 10 років, тому це довгостроковий проєкт».
Погляди «нових правих» заведено асоціювати з ідеями національного консерватизму, що спирається на більш нішеві інтелектуальні джерела: постлібералізм із католицьким ухилом і консервативний популізм. Ідею постлібералізму сформулював Патрік Дінен, американський католицький філософ й один із провідних інтелектуалів націонал-консервативного руху. Його остання книга «Зміна режиму» стала маніфестом «нових правих» і фактично є їхнім ідеологічним паливом. Дінен вважає, що США керуються «аристократією ліберальних еліт», які створили сучасний глобалізм, підтримують його й навʼязують американцям культурні та соціальні норми, що суперечать традиційним цінностям. Саме лібералізм призвів до розпаду інституту сімʼї та фрагментації суспільства, вважає Дінен.
Фото: Francis Chung / Politico
У своїх роботах Дінен визнає, що ліберальна система все ще сильна, тому він пропонує еволюційний шлях зміни влади – консервативні еліти замінять лібералів, використовуючи демократичні інститути. При цьому, коли національні консерватори прийдуть до влади, вони мають змінити саму систему. На його думку, має відбутися заміна ліберальної системи на «народний аристократизм». На відміну від глобалістів, «народна аристократія» буде національно орієнтованою, тобто захищатиме традиції, релігії та сімʼї.
Показовим є той факт, що Джей Ді Венс публічно називав Дінена людиною, яка справила на нього головний інтелектуальний вплив, і навіть брав участь разом із ним у презентації книжки «Зміна режиму», організованій у Католицькому університеті у 2023 році. На заході Венс назвав себе членом постліберальних правих і заявив, що розглядає свою роль у Конгресі (тоді він ще був сенатором) як «явно антирежимну», повторюючи критику Діненом ліберального прогресивізму.
Коли Венс вживає слово «режим», а Дінен міркує про «аристократію ліберальних еліт», може скластися враження, що мається на увазі тільки істеблішмент Демократичної партії, адже саме демократів зазвичай маркують як прогресивістів і лібералів, але «нові праві» звинувачують у «режимності» і саму Республіканську партію. Венс і його однодумці вбачають у республіканських елітах тих самих глобалістів, які лише прикидаються консерваторами. У їхньому розумінні консервативні погляди керівництва партії являють собою не більше, ніж ослаблену версію лібералізму, заснованого на прихильності вільним ринкам і зовнішньополітичному інтервенціонізмі. По суті можна констатувати «внутрішньовидове»зіткнення між конкуруючими визначеннями консерватизму.
Цілком закономірно, що після повернення Трампа в Білий дім республіканці в Сенаті вперше за 17 років змінили керівництво, завершивши епоху Мітча Макконнелла. Важливо зазначити, що Макконнелл сам відмовився балотуватися на пост лідера республіканців. Однак, з огляду на його тверезий погляд на внутрішньопартійні процеси, не можна виключати, що він також оцінював свої перспективи на переобрання.
«Повірте мені, я знаю, якими є політичні погляди в моїй партії в цей час. У мене багато недоліків. Але в нерозумінні політики мені не дорікнеш», – сказав сенатор в одному інтервʼю.
Амбіції Джей Ді Венса
Якщо брати до уваги позитивну роль Джей Ді Венса в процесі затвердження кандидатів Трампа до його кабінету, то можна припустити, що саме чинному віцепрезиденту доручать керувати виборчою кампанією республіканців на проміжних виборах у 2026 році. Цілком імовірно, що кандидати з числа «нових правих» отримають персональну підтримку Венса, що в разі успіхудасть йому змогу замінити «напівліберальний» республіканський істеблішмент. Якщо говорити словами Патріка Дінена, то це стане ще одним етапом наповнення американських ешелонів влади «народною аристократією», яка стане надійною опорою Джей Ді Венса, якщо пророцтва «нових правих» щодо його президентства все ж таки справдяться.
Венс уже закладає фундамент не тільки для своєї президентської кампанії, а й майбутнього ренесансу консервативних контреліт. У березні 2024 року Венс в одному інтервʼю розмірковує над поглинанням Республіканської партії «новими правими». Він наводить сімʼю Кох як приклад драйвера цього процесу, оскільки та дуже вплинула на становлення попереднього поколінняреспубліканців, вкладаючи кошти в консервативних політиків та їхнє ідеологічне забезпечення. Венс фактично говорить про те, що Республіканській партії потрібна інтелектуальна платформа нової якості, що складатиметься з розгалуженої системи аналітичних центрів, донорських мереж, освітніх установ, професійних програм і ЗМІ для підтримки своїх ідеологічних союзників на Капітолійському пагорбі.
Щоб побудувати цю постліберальну матрицю, «новим правим» знадобиться підтримка впливових спонсорів, які поділяють їхні погляди на розвиток країни й партії. Таким спонсором може стати Пітер Тіль, інвестор і венчурний капіталіст, співзасновник таких успішних компаній, як «PayPal»і «Palantir Technologies». Тіль, відомий своїм лібертаріанським і правоконсервативним світоглядом, останніми роками став головним фінансистом екосистеми «нових правих», фінансуючи National Conservatism Conference і політичні кампанії постлібералів, зокрема й кампанію Венса в Сенат у 2022 році.
Фото: Drew Angerer / Getty Images
У нинішнього віцепрезидента й Пітера Тіля міцна історія стосунків. До політичної карʼєри Венс був одним із партнерів Тіля в «Mithril Capital», венчурному капітальному фонді. За даними «The New York Times», саме Тіль привіз Венса в Мар-а-Лаго 2021 року, щоб познайомити з Дональдом Трампом і налагодити їхні стосунки після критичних випадів Венса в бік тоді ще 45-го президента США. Американські медіа називають Тіля «наставником» Венса, а той зі свого боку відгукується про нього як про найрозумнішу людину, яку він коли-небудь зустрічав. Не виключено, що роль Пітера Тіля у сходженні «національної аристократії» у 2026 році буде однією з ключових.
Проте Венс не стане покладатися виключно на інвестиції Тіля. У 2022 році, коли він ще балотувався до Сенату, Венс доклав руку до створення «Rockbridge Network» – коаліції багатих консервативних донорів, які симпатизують Трампу й ширшому націоналістично-популістському порядку денному. Також 2022 року він став членом ради директорів організації «American Moment», яка готує молодих консерваторів для роботи на молодших посадах на Капітолійському пагорбі. До всього цього Венс активно підтримує зусилля вже раніше згаданого Кевіна Робертса з перетворення «The Heritage Foundation» з бастіону консерватизму часів Рейгана на мозковий центр «нових правих».
Амбіції Венса щодо трансформації країни не закінчуються внутрішньою політикою. Ба більше, зміна зовнішньої політики США в розумінні Венса сприяє внутрішнім змінам. Нинішній віцепрезидент не приховує свого скептичного ставлення до так званого «міжнародного порядку, заснованого на правилах», а також інститутів, які забезпечували його стійкість після Другої світової війни. Також він вважає користь від вільної торгівлі та глобалізації «міфом часів холодної війни», який, серед іншого, слугував засобом залучення комуністичного Китаю в орбіту Заходу.
Звідси випливає неприйняття Венсом політики, заснованої на цінностях, метою якої був так званий «експорт демократії» в інші країни. Китай є одним з улюблених прикладів Венса, який ілюструє неефективність зовнішньої політики США. У Вашингтоні справді сподівалися, що економічний розвиток призведе до лібералізації Китаю, але цей розрахунок не виправдався. Пекін скористався американськими інвестиціями й технологіями для власного зростання, але зберіг жорстку політичну вертикаль. У підсумку США отримали міграцію виробництва, скорочення робочих місць і нового геополітичного супротивника, якого змушені стримувати не тільки в Тихому океані, а й у всьому світі. Міжнародний порядок, який завів Сполучені Штати в таке становище, має бути зруйнований, вважає Венс.
Опозиція підтримці України має схожу ідеологічну основу. Якщо Трамп критикує союзниківНАТО з тієї позиції, що війна в Україні є безпековим викликом насамперед для Європи, то Венс у підтримці України вбачає спробу глобалістів зберегти засади міжнародного порядку, який свого часу зробив із Китаю геополітичного гіганта, а простого американця позбавив роботи. Венс вважає, що він може зіграти не останню роль у фундаментальному відході від «міжнародного порядку, заснованого на правилах», і переході до системи, в якій окремі країни самі відповідають за свою безпеку та економічний добробут. «Ми повинні будувати нашу зовнішню політику не на моральних гаслах, а на суворій реальності», – сказав іще тоді сенатор Венс у квітні 2023 року, виступаючи на саміті, присвяченому 50-річчю «The Heritage Foundation».
Зовсім недавно Джей Ді Венс і «нові праві» вважалися однією з малозначущих фракцій у Республіканській партії та консервативному русі загалом, але зараз їхній неформальний лідер має кабінет у Західному крилі Білого дому, а його соратники виграють боротьбу за нове визначення консерватизму. Настільки стрімкий стрибок і міцний ідеологічний фундамент не дають підстав вважати, що «нові праві» – це стихійне явище, яке розчиниться за пару електоральних циклів, тому Україні необхідно позбутися ескапізму в американсько-українських відносинах. Стратегія взаємодії з Республіканською партією потребує глобальної ревізії, яка враховуватиме нові трансформаційні процеси, що відбуваються в республіканських елітах. Іще ніколи доля двопартійної підтримки України не була настільки невизначеною.
Автор – Марко Копил, експерт з політики США Аналітичного центру ADASTRA
Підтримайте вихід нових матеріалів від ADASTRA. Ваш внесок для нас важливий!
Фото-превʼю: Mark Peterson / The New Yorker