Діджиталізація – подруга демократії?

Сучасні технології змінюють не лише те, що відбувається в нашій домівці, роботі, державі, вони змінюють узагалі характер людського ставлення до багатьох речей. Зараз, саме в цей час, коли ви читаєте даний текст, залізна руда видобувається з шахт Австралії на автономних обладнаннях, які контролюються людьми на відстані декілька тисяч кілометрів.

Техніка, що засіває поля Білорусі, вираховує кількість дрібненьких зернинок на кожен метр. Люди можуть стежити онлайн за якістю води в річках та озерах, що знаходяться поблизу промислових об’єктів Канади. Працівники найбільших компаній світу працюють не виходячи з дому, а те, що автомобілі можуть їхати без водія, уже нікого не дивує.

У світі, який безмірно швидко діджиталізується, зникають усі соціальні бар’єри між країнами та народами. Слово в телефоні, твіт, пост у фейсбуці та фото в інстаграм вирішують долі сотень, тисяч, мільйонів людей. Тому конкретно в цей, ще поки нестабільний час ліберальної демократії, виникає питання про подальшу долю того вічного інституту «демократія». 

Інтеграція технологій може вплинути на демократію майже так само, як і будь-який інший чинник. Вплив цифрового світу на політику та суспільство все ще важко виміряти, як і швидкість, із якою розвиваються ці нові технологічні інструменти, адже вона набагато більша, ніж швидкість науковця в їхній оцінці. Із самого початку процеси діджиталізації змінювали традиційні прояви демократії, роблячи їх більш ефективними, починаючи від голосування в парламенті хустками, закінчуючи кнопковою системою, що автоматично одразу підраховує голоси.

Виборчі процеси стали більш прозорими та ефективними в тих країнах, де традиційні паперові бюлетені були замінені на електронний кабінет виборця. Підписання петицій стало широко розповсюдженим та потужним інструментом впливу на політикум, оскільки громадянам більше не потрібно мучитися на вулицях, щоб підписувати аркуш паперу. Натомість мільйони можуть одночасно з’єднатись між собою через електронну пошту та додати їхні імена до електронної петиції за лічені секунди.

Протести також отримали нове життя в епоху Інтернету. Такі соціальні мережі як Instagram, Facebook, Twitter; месенджери Viber, Telegram, WhatsApp виявилися так званою «рушійною силою демократичних повстань», мобілізуючи людей, як це було, наприклад, у випадку із «Арабською Весною». З іншого боку, хоча електронізація політичної участі є більш ефективною, не можна бути певним, що вона стане менш здатною потрапити під чийсь вплив. Через систему голосування кнопками будь-який депутат може проголосувати за іншого, який не є присутнім на голосуванні, просто натиснувши кнопку «за» чи «проти» на його місці, що є демократично недопустимим.

На останніх виборах у США технічні працівники стверджували, що техніка обробки голосування, скоріш за все, вийшла з ладу, що змінило результати в деяких округах. Електронними петиціями також можна легко маніпулювати, якщо не ввести безпечні процедури ідентифікації кожного громадянина. Будь-які протести та спам у соціальних мережах, проплачені зацікавленою стороною, можуть призвести до демократичної нестабільності.

Усе ж таки спотворення та маніпулювання цими проявами демократії (голосування, вибори, петиції, протести) існували і до появи процесів їх оцифровування. Проте навіть якщо діджиталізація не вирішує деякі з вищезазначених проблем, вона все одно робить політичні процеси ефективнішими.

Заміна інструменту не є захистом засобів політичної участі громадян. Найімовірніше, це реальна зміна того, як працює демократія взагалі. По-перше, цифрові технології цілком замінюють традиційні способи отримання та передачі інформації. Не секрет, що всі телеканали в Україні належать олігархам. Раніше завдяки телевізору, як основному інструменту передачі інформації, кожен із олігархів здійснював ту інформаційну політику, яка була йому вигідна. Величезна кількість політиків була вимушена виконувати правила власника, щоб отримати ефірний час. Але що ж пропонують технології сьогодні?

Кожен із нас може створити власну сторінку в соціальних мережах і стати інформаційним джерелом. Кожен із нас може завести свій канал в YouTube й стати медіа. Чого тільки вартий Twitter Дональда Трампа? Один його пост має силу, шоб обвалити акції провідних світових компаній на мільйони доларів. Йому не потрібні ні телеканали, ні радіоефіри, щоб висловити свою думку. Діджиталізація дає можливість утворити вільну світову конкуренцію навіть у такій сфері, як інформаційне поле. 

По-друге, процеси діджиталізації вдосконалюють взаємовідносини громадянина з державою. Оптимізація бюрократичних процесів завдяки технології – це пріоритет кожної демократичної держави сьогодення. Вилучення людського фактора з державно-інституційних формальностей стає способом мінімізації здатності та можливості такого недемократичного ефекту як корупція.

По-третє, інтернет – це консолідація всіх в одному місці. Соціальні мережі дають нам змогу об’єднувати громадян у межах інтернет-ресурсу, генеруючи єдину public opinion (eng. : громадська думка). Public opinion – це джерело інформації про погляди громадян. Кожна людина унікальна, у кожного різні потреби, думки. У цій схемі народ завдяки єдиній мережі, тобто Інтернету, визначає спільну думку. Якщо політики під час прийняття своїх рішень будуть керуватися цим джерелом (а не лише думкою свого округу) як національним інтересом держави, то ефективність демократичного принципу «народ є джерелом влади» зросте в невизначеній кількості.

Отже,  процес оцифровування не несе в собі загрозу для такого архаїчного терміну, як демократія. Він не порушує її, а навпаки, вдосконалює, робить більш ефективною. Ці нові цифрові інституціональні конструкції, згадані вище, не тільки посилюють участь, але й покращують демократію шляхом конкуренції інформації, консолідації та оптимізації соціальних та державних процесів. До того ж, нові цифрові технології сприяють соціальній рівності, оскільки вони включають групи, які традиційно перебувають далеко не в найбільш забезпеченому становищі.

Ще кілька років тому можна було стверджувати, що цифровий розрив виключає громадян із низьким рівнем доходу, але сьогодні широке використання смартфонів робить комп’ютер пристроєм, необхідним для доступу до Інтернету тільки старшому поколінню. Цікаво, що більша кількість смартфонів на душу населення виявляється в деяких із найбідніших країн. 

Вирішуючи проблеми сучасності, нові форми електронної участі громадян можуть не змінити демократію так швидко, як вони розвиваються та поширюються, але, безумовно, вони вже зробили її більш різноманітною та всеосяжною завдяки цифровим інноваціям.

Матеріал підготований у межах спецпроєкту ADASTRA DIGITAL.    

Автор – Тарас Проданюк, CFO Аналітичного центру ADASTRA, менеджер проєкту ADASTRA DIGITAL