Грузинський шпагат: чому Тбілісі нормалізує відносини з рф?

Сучасна Грузія переживає період геополітичної невизначеності або її імітації. Лише 15 років тому Сакартвело стало жертвою агресії російської федерації та втратило частину території, що мало б назавжди викреслити перспективну проросійського вектора розвитку країни. Проте час показує зовсім інші результати. Після початку повномасштабної агресії рф проти України влада Грузії проігнорувала війну та вирішила не приєднуватися до антиросійських санкцій. Попри маргіналізацію відносин цивілізованого світу з москвою, Тбілісі навпаки активізує торговельно-економічну та транзитно-логістичну співпрацю з країною-агресором і поступово рухається до нормалізації відносин із нашим ворогом.

Зрозуміло, це призвело до найнижчого рівня двосторонніх відносин між Україною та Грузією за останні 30 років. Але що більш драматично для грузинського народу, влада «Грузинської мрії» та особисто олігарха Бідзіни Іванішвілі перетворюють Сакартвело з перспективного кандидата у члени НАТО та ЄС на сателіта кремля. Як Грузія опинилася в такому геополітичному становищі? Чому чинний уряд підтримує курс на зближення з росією? Та чи існує шанс повернути офіційний Тбілісі на наш бік? Про це все та не тільки – в актуальній статті.

Покроковий дрейф у бік росії

Партія «Грузинська мрія» прийшла до влади на хвилі неприйняття населенням колишнього президента Саакашвілі. Він був ініціатором реформ у системі правоохоронних органів, судів, держслужби, економіки, боротьби з корупцією, проте майже всі заплановані зміни не були завершені до кінця, а деякі взагалі залишилися на папері. Так, варто визнати успіх команди Саакашвілі в реформуванні судової системи та в роботі над прозорістю діяльності поліції. Проте найбільша проблема грузинського суспільства – корупція, залишалася на сталому рівні. Саме на невдачах Саакашвілі й зіграла новостворена політична сила олігарха Бідзіни Іванішвілі «Грузинська мрія».

Прийшовши до влади, «мрійники» продовжили проєвропейський курс країни та здобули вагомі успіхи. Саме за правління «Грузинської мрії» Сакартвело отримало режим без віз із ЄС, подало заявку на членство у Євросоюзі та навіть було за крок від здобуття ПДЧ у НАТО у 2020–21 рр. Основні реформи були завершені (хоча велика частина роботи над їхнім втіленням зробила команда Саакашвілі). Загалом станом на 2021 рік ситуація для країни виглядала доволі перспективно. Проте паралельно відбувалися процеси, що давали підстави для сумнівів у відданості уряду євроатлантичному вектору.

Масштабні сутички під парламентом Грузії в так звану «Ніч гаврілова», 20 червня 2019 року. Reuters

Зокрема все більше почав даватися в знаки факт зв’язку Іванішвілі з російським бізнесом та політиками. У засновника «Грузинської мрії» довгий час було громадянство рф, хоча перед приходом у грузинську політику він його позбувся. Проте проросійська орієнтованість команди Іванішвілі проявлялася від самого початку. Так, наприклад, у перші роки свого правління уряд «мрійників» зняв усі економічні санкції з рф та відновив повноцінну торгівлю з агресором.

20 червня 2019 року відбулася так звана «Ніч гаврілова», яка фактично ознаменувала початок руху Тбілісі у проросійському векторі. Того дня в будинку парламенту Грузії проводилося засідання «Міжпарламентської асоціації православ’я», де головував російський депутат-комуніст сєргєй гаврілов, який вирішив із крісла спікера парламенту вести засідання. Це спровокувало протести на вулицях столиці, через що влада змусила подати у відставку спікера парламенту Іраклія Кобахідзе. Скандальне засідання було зірвано, а російська делегація швидко покинула країну.

«Ніч гаврілова» продемонструвала нову тактику влади щодо нормалізації відносин із рф, яка полягала в повільному поверненні російської присутності в суспільно-політичне життя Грузії. Кожного разу спостерігаються  все радикальніші кроки Тбілісі, як-от спроба прийняти скандальний закон «Про прозорість іноземного впливу» чи відновлення авіасполучення з рф – про що трохи згодом. Так Іванішвілі та його соратник прем’єр Гарібашвілі випробовують реакцію населення. Якщо «нова ініціатива» викликала обурення та масові протести, то «мрійники» тимчасово зупиняють подібні процеси, як це було зі скандальним законом про іноагентів.

Ще одним небезпечним сигналом про повернення до орбіти кремля є спроба прийняття закону «Про прозорість іноземного впливу», який фактично копіював російський аналог про іноагентів. Грузинська версія передбачала обов’язкову реєстрацію некомерційних юридичних осіб та ЗМІ, які отримують доходи з-за кордону, як агентів іноземного впливу. Усі, хто підпадає під цей статус, повинні бути зафіксовані під такою ж назвою в базі даних Держреєстру. Завдяки цьому влада отримала б вагомі інструменти контролю над інфопростором та фактично монополізувала б його, бо мала би можливості тиску насамперед на опозиційні медіа, які частково фінансуються коштом грантів.

Отож, 7 березня цього року «Грузинська мрія» несподівано швидко ухвалила на першому читанні в парламенті закон «Про прозорість іноземного впливу». Відразу спалахнули масові протести. Влада спробувала силою розігнати мітинг, проте ситуація загострилася. Західні країни зреагували негативно на дії грузинської влади. Посольство Сполучених Штатів Америки у Грузії засудило голосування та назвало 7 березня «чорним днем для демократії». Аналогічні заяви зробили також представники Євросоюзу. Через дипломатичний тиск Заходу та фактор вулиці «мрійники» врешті-решт відмовилися від подальшої реалізації скандального законопроєкту. Варто відзначити велику роль у вирішення цієї проблеми відіграв Вашингтон, який по дипломатичних каналах попередив Іванішвілі про санкційні наслідки для нього особисто, що вже неодноразово обговорювалося в у медійному середовищі та в кулуарах.

Протести проти прийняття грузинським парламентом скандального закону «Про прозорість іноземного впливу», 7 березня 2023 рік. ЕРА

Останнім значним кроком Тбілісі в бік росії стало відновлення авіаційного сполучення з країною-агресором. 10 травня москва оголосила про скасування віз для громадян Грузії та відновлення прямого авіасполучення, яке було призупинено після «Ночі гаврілова». На жаль, очікувано прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі схвалив такий крок москви. Нагадаємо, що заборона прямих рейсів із рф входять у пакет антиросійських санкцій ЄС та США. Таким чином, Сакартвело відкрито порушує санкційний режим проти росії. Від початку повномасштабної війни офіційне Тбілісі не приєдналося до економічних обмежень проти кремля, але певних покарань, хоч і не з власної волі, дотримувалося, як-от заборони авіасполучення.

19 травня відразу після відновлення авіарейсів потік росіян до Сакартвело збільшився в декілька разів. Після посадки першого літака з рф опозиційні та громадські активісти спробували блокувати роботу аеропортів. Одночасно з’явилася інформація про приїзд до Грузії родичів голови мзс рф сєргєя лаврова на весілля до друзів. Члени сім’ї кремлівського високопосадовця перебувають під західними санкціями, а сам лавров є одним зі співучасників агресії рф проти Грузії 2008 року. У відповідь, кілька сотень демонстрантів зібралися біля готелю в місті Кахеті, де мали зупинитися родичі лаврова. Усе закінчилося тим, що влада змушена екстрено евакуювати «гостей» із рф за допомогою поліції та спецслужб. Ці факти свідчать про узгодженість дій Тбілісі та москви, а це говорить про посилення двосторонньої співпраці.

На фоні цього в риториці грузинських та російських чиновників з’являються натяки на подальший розвиток відносин. Сумнозвісний російський депутат сєргєй гаврілов прогнозує повне відновлення дипломатичних відносин між країнами, які було розірвано ще з 2008 року. Також у Тбілісі вже почали обговорювати можливість запуску залізничного сполучення з московією, яке проходитиме через окуповані рф грузинські території Південної Осетії та Абхазії. Якщо плани втілять у життя, це означатиме остаточний розворот Грузії в бік росії. Поки що представники «Грузинської мрії» на словах підтримують євроатлантичний вектор розвитку. Проте покращуючи відносини з рф, уряд намагається гратися в «багатовекторність та прагматичність» у зовнішній політиці, яка дуже нагадує перший етап правління українського президента-втікача Віктора Януковича у 2010–2013 рр.

Узурпація влади

Причини такої зміни зовнішньополітичної орієнтації варто пояснювати довготривалим загостренням відносин між Тбілісі та Заходом. Головним каталізатором такого стану справ стала політична криза у Грузії, яка триває з другої половини 2020 року. Повернімось до 20 червня 2019 року, коли відбулися протести біля парламенту через присутність російської делегації. Тоді керівництво пообіцяло змінити виборче законодавство та провести судову реформу. У підсумку «мрійники» не виконали своїх обіцянок. Спочатку гальмували скасування мажоритарки, через яку «Грузинська мрія» могла приводити своїх кандидатів до парламенту, використовуючи адміністративний ресурс. Згодом, як показали парламентські вибори 2020 року, на всіх мажоритарних округах перемогу здобули представники влади. У відповідь найбільша опозиційна сила країни «Єдиний національний рух» оголосила про невизнання результатів та звинуватила «мрійників» у фальсифікаціях. Також представники «руху» відмовилися на знак протесту від своїх місць у парламенті, що загрожувало утворенням однопартійності.

До врегулювання політичної кризи втрутився ЄС, а саме голова Європейської ради Шарль Мішель. За його посередництва було досягнуто угоди між владою та опозицією. Передбачалося проведення позачергових парламентських виборів у випадку, якщо на місцевих у листопаді 2021 року «Грузинська мрія» не набере 43 %, а також проведення судової реформи в обмін на макрофінансову допомогу від ЄС. Проте недовіра між сторонами, фактичний вихід з «угоди Шарля Мішеля» керівної партії та скандальне повернення на батьківщину експрезидента Саакашвілі з подальшим його ув’язненням зруйнували всі надії на врегулювання кризи. Тому місцеві вибори розглядають як референдум про довіру до провладної партії «Грузинська мрія», тобто чи не єдиною надією на кінець політичної нестабільності у країні.

Що ж показали результати місцевих виборів? Відповідь – повний тріумф влади. У першому турі на локальному рівні «мрійники» здобули 46 %, що значно переважало встановлений поріг у 43 % за «угодою Мішеля». Протягом кризи ЄС та США неодноразово критикували дії керівництва, насамперед через гальмування судової реформи та арешт лідерів опозиції Саакашвілі та Ніко Мелії. Буквально через місяць після масових протестів проти скандального закону про іноагентів, Державний департамент США ввів обмеження проти трьох чинних суддів Вищого апеляційного суду Тбілісі: Михеїла Чинчаладзе, Левана Мурусидзе, Іраклія Шенгелія та Валеріана Церцвадзе. Їм заборонено в’їзд на територію США. Посадовців звинувачують в узурпації та створенні «судового клану», який начебто контролює всю судову гілку влади країни. Згадані вище особи займаються справою експрезидента Саакашвілі, що теж частково вплинуло на рішення Держдепу.

На передньому плані прем’єр-міністр Іраклій Гарібашвілі та фактичний лідер Грузії олігарх Бідзіна Іванішвілі Mzia Saganelidze/RFE

Важливо зазначити, що це перші санкції в історії американо-грузинських відносин.  Проте їх запроваджено проти судової гілки влади, а не виконавчої, хоча обидві тісно взаємопов’язані через Бідзіну Іванішвілі. Обмеження стали попередженням для керівної еліти Грузії. А втім, головна проблема у відносинах спирається на небажання чинної влади повністю впроваджувати реформи в рамках програми ЄС задля  надання Грузії статусу кандидата на членство. Серед них будь-які, запропоновані ЄС, зміни чинної політичної системи, які несуть загрозу втрати контролю командою Іванішвілі. Проблеми з імлементацією реформ та дії влади, що привели до політичної кризи зумовили відмову Єврокомісії надати Тбілісі статус кандидата в ЄС одночасно з Україною та Молдовою.

Незважаючи на негативні тендеції у питанні євроінтеграції, питання боротьби за збереження власних позицій у політичній системі Сакартвело, особливо після наступних парламентських виборів 2024 року, є головним центром уваги «мрійників». Звідси можна пояснити довге перебування «Грузинської мрії» при владі та загравання з багатовекторністю в зовнішній політиці. Сьогодні близько 89 % громадян Грузії підтримують вступ країни до ЄС, а з 2008 року відбувався поступовий і стабільний ріст популярності євроінтеграційного вектора. Населення потребувало євроатлантичного напряму розвитку – цим у 2012 році скористалася політсила Іванішвілі. Допоки євроінтеграційні меседжі забезпечували голоси виборців, «Грузинська мрія» послідовно реалізовувала свою політику. Проте «Ніч гаврілова», а згодом політична криза 2020 року частково нівелювали цю стратегію.

Розгін демонстрацій, кримінальне переслідування опозиції, скандали з прослуховуванням та загравання з кремлем вагомо вдарили по популярності чинної влади. Тому Тбілісі використовує тимчасові економічні переваги від нормалізації відносин рф, одночасно із цим шантажуючи Захід власною переорієнтацією на москву. Окрім цього, гальмування важливих реформ дає змогу зберегти контроль над різними гілками влади, що гарантує переобрання на парламентських у наступному році: наприклад, можна використовувати адмінресурс або залишити мажоритарку. За потреби вберегти контроль грузинська влада, ймовірно, вдасться до авторитаризму, як під час історії зі скандальним законом.

Геополітичне роздоріжжя

Сучасний етап історії Грузії, без перебільшення, може вирішити шлях подальшого розвитку країни на кілька десятиліть. Вибір стоїть між цивілізованим Заходом чи перебуванням у сірій зоні на орбіті кремля. Сьогодні в цей процес активно вмикаються протиборчі сторони. Сполучені Штати та Європа використовують метод «батога та пряника». У першому випадку йдуть погрози про обмеження фінансування та впровадження особистих санкцій проти політичної еліти «Грузинської мрії». У другому ведуться розмови про надання Грузії статусу кандидата на вступ у ЄС авансом без попередніх умов – у такий спосіб Тбілісі могли б віддалити від російської сфери впливу.

Подібні сигнали лунали від президента Франції Еммануеля Макрона та голови МЗС ФРН Анналени Бербок. Стверджується, що надання кандидатства має виразити підтримку саме грузинському народу, який бажає євроінтеграції. Найбільшим лобістом продовження руху в бік Заходу є президентка Грузії Саломе Зурабішвілі. Вона перебуває у відкритому конфлікті із чинним прем’єр-міністром Гарібашвілі. Саме голова держави обіцяла ветувати закон про іноагентів, називала відновлення авіасполучення з боку рф «провокацією кремля» та активно підтримувала протести. Президентка сьогодні сфокусована на досягненні статусу кандидата на вступ у ЄС до кінця року, проводячи консультації та переговори з Брюсселем.

З іншого боку, москва активно намагається повернути Грузію під свій вплив. За умов провальної війни проти України та втрати позицій у Центральній Азії й на Кавказі для рф Сакартвело може стати фактично єдиним вагомим геополітичним успіхом за останні роки. Від самого початку росія відверто демонструвала готовність налагоджувати відносини з представниками «Грузинської мрії».  Було скасовано деякі мита для грузинських продуктів, розширено обсяг товарообігу, що зробило рф другим найбільшим торговим партнером Сакартвело після Туреччини. Лише за останній рік імпорт до Грузії російських позицій зріс на 79 % і досяг рекордних 1,83 млрд доларів, а експорт збільшився на 6,8 %.

Важливим економічним чинником для Тбілісі є російські туристи та їх масова міграція через мобілізацію в армію рф. Туризм – одна з головних сфер економіки Грузії, що опосередковано впливає на думки громадян, які підтримують (79 %) скасування візового режиму з країною-агресором (що активно використовує чинна влада). Через зближення Тбілісі з москвою та ігнорування агресивної політики путіна, відносини з Україною радикально погіршилися. Іраклій Гарібашвілі неодноразово заявляв про відмову від приєднання до антиросійських санкцій, критикував та звинувачував українську владу в підбурюванні конфлікту між державами. Він підтримує проросійські наративи щодо російсько-української війни: говорив про те, що Київ спровокував росію на війну через наше бажання вступити в НАТО, а ще лякав «українізацією» країни. На початку року Грузія відмовила повернути ЗРК «Бук», які президент Ющенко передав у 2008 році, а також надіслати американські протитанкові комплекси «Джавелін».  

Мітинг у Грузії на підтримку євроатлантичного курсу держави. AFP/East News

Через відверто недружню політику грузинської влади до України президент Володимир Зеленський ще наприкінці лютого минуло року відкликав посла з Грузії та знизив рівень представництва до «тимчасово повіреного у справах». «Невпровадження санкцій – я чув меседжі, що «ми повинні захищати свою економіку». Яка економіка?! Уже вони відібрали частину території Грузії. Майже дійшли до Тбілісі. Яка економіка? Усе це того не варте, я так вважаю», – заявив щодо можливості повернення посла президент Зеленський. Окремо зіпсували відносини між Києвом та Тбілісі арешт та суд над експрезидентом Грузії та українським громадянином Міхеілом Саакашвілі. Вони використовують усі методи для довготривалого засудження за ґрати експрезидента, з яким у керівництва «Грузинської мрії» триває довгий конфлікт. Факт його перебування довгий час в Україні, тим паче при керівництві, дає змогу Тбілісі звинувачувати Київ у втручанні у внутрішні справи.

У підсумку, ймовірність отримати статус кандидата на вступ ЄС Грузією висока за умови збереження теперішньої ситуації. Також потрібно відмовитися від відверто проросійських дій на кшталт відновлення дипломатичних відносин чи спроби «Грузинської мрії» централізувати владу у своїх руках. Попри негативну тенденцію нормалізації з рф, Тбілісі повільно, але дотримується впровадження реформ та декларує підтримку євроінтеграції. Також усе залежить від майбутньої оцінки Єврокомісії, чи виконала Грузія умови для отримання статусу кандидата, що очікується цього року. Якщо відгук буде щонайменше нейтральним, тобто без критики, то варто очікувати позитивний для Тбілісі результат стосовно кандидатства. Важливо розуміти, що Росія намагатиметься завадити Грузії рухатися далі на шляху євроінтеграції, дестабілізуючи країну своїми провокативними рішеннями, наприклад, відновленням авіасполучення. Тому грузинському народу та західним країнам варто бути готовим до будь-яких негативних сценаріїв.

Що далі?

Чинна грузинська влада, яка перебуває в епіцентрі довготривалої політичної кризи, продовжує діяти на зближення з росією, одночасно декларуючи бажання вступити в ЄС та НАТО. Основні причини такого балансування – це економічні преференції від співпраці з рф, напружені відносини зі США та ЄС через нейтральну позицію Тбілісі щодо російсько-української війни та відкриті антидемократичні дії влади, як-от переслідування опозиції чи спроба прийняти закон про іноагентів. Сьогодні ще зарано говорити про остаточний розворот Сакартвело в бік російської сфери впливу, але прогрес у цьому напрямі помітний. Така загроза змушує грузинський народ, частина якого не підтримує політику влади, і західних союзників діяти на випередження задля збереження євроатлантичної перспективи Грузії.

Доводиться навіть заплющувати очі на все більшу консолідацію влади в руках в однієї політсили, а точніше людини – проросійського мільярдера Бідзіни Іванішвілі. Наступний рік остаточно дасть відповідь на питання майбутнього вектору розвитку Грузії. В основному все залежить від бажання керівництва продовжувати реформи та рухатися у фарватері цивілізованого Заходу. Тим паче серед представників влади присутні люди, наприклад, президентка Зурабішвілі, які обстоюють євроінтеграційний рух країни.

Україні не варто очікувати корекції політики Грузії щодо неї: занадто глибокі суперечності між сторонами. Лише прихід іншої політсили або зменшення впливу «Грузинської мрії» на законодавчу та виконавчу гілки влади після парламентських виборів 2024 року можуть принести відновлення попереднього рівня відносин між країнами. Сьогодні головне не підбурювати на ще більший конфлікт, але реагувати на можливі провокації Тбілісі – зокрема допомогу для рф в обходженні санкцій. І не забуваймо, що все-таки грузинський народ повністю підтримує Україну в нашій боротьбі, його добровольці воюють у лавах ЗСУ, а пересічні громадяни збирають гуманітарну допомогу для нас, всупереч протилежним заявам і діям офіційної влади.

Автор – Антон Ганоцький, експерт з Азійсько-Тихоокеанського регіону Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нашу роботу на Патреоні. Разом зможемо більше!