Мікроскоп ціною в державу: як хорватська медицина стала полем битви за верховенство права

Зміст статті — 5 розділів

Хорватія вступила до Європейського Союзу в 2013 році в результаті успіху проведених антикорупційних реформ. Однак через десять років країна опинилася серед п’яти найкорумпованіших членів ЄС, а її колишній міністр охорони здоров’я постав перед судом, звинувачений у справі про завищені закупівлі медичного обладнання. Утім, історія «афери з мікроскопом» — це не про одного посадовця. Це діагноз системи, у якій державні тендери десятиліттями залишаються найвразливішою точкою для зловживань.

15 листопада 2024 року прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович вийшов до журналістів із заявою, яка звучала майже буденно для його уряду. Того ранку антикорупційна поліція затримала чинного міністра охорони здоров’я Вілі Бероша разом із групою інших осіб. За кілька годин Бероша було звільнено з посади. Пленкович назвав ситуацію «вкрай неприємною» і зізнався, що його «жахає сама думка» про те, що хтось у системі охорони здоров’я використовує посаду для власного збагачення.

Для країни, яка головувала в Раді Європейського Союзу лише за чотири роки до того, арешт міністра-медика став черговим ударом по її репутації. Проте значно тривожнішим є те, що ця справа виявилася не винятком, а закономірністю. За вісім років при владі уряди Пленковича втратили низку міністрів через корупційні звинувачення — від будівництва до сільського господарства. Медицина стала лише найгучнішим епізодом у довгому ланцюгу.

Анатомія «афери з мікроскопом»

Схема, яку розкрила Європейська прокуратура (EPPO) спільно з хорватським Управлінням боротьби з корупцією та організованою злочинністю (USKOK), мала класичну будову корупційного трикутника. За версією слідства, бізнесмен на ім’я Петрач, якого пов’язують із кримінальним середовищем, прагнув продати державним лікарням дороге медичне обладнання, зокрема робототехнічні хірургічні системи та мікроскопи за завищеними цінами.

Посередником виступив співробітник Хорватського інституту медичного страхування Томо Павич. Через нього хабарі мали дістатися до міністра. Завдання Бероша, як стверджує обвинувачення, полягало в тому, щоб збільшити бюджетні асигнування на закупівлю медичних приладів, а потім організувати зустрічі з директорами окружних лікарень, де постачальник міг би представити свою продукцію. Публічні тендери, за задумом, підлаштовували так, щоб конкуренцію було усунуто, а контракти діставалися заздалегідь визначеним компаніям.

Слідство встановило, що Берош особисто отримав близько 75 тисяч євро. Для порівняння: офіційна зарплата міністра становила трохи більше ніж 4 600 євро на місяць. Збитки, завдані державному бюджету однією лише цією схемою, оцінюють приблизно у 740 тисяч євро. Показово, що план розкрився не завдяки внутрішньому контролю, а через випадковість: посадовці однієї з лікарень у Спліті відмовилися від запропонованих хабарів. У Загребі схема спрацювала — кошти на переоцінене обладнання було затверджено.

Берош під час звинувачення слідчому окружного суду Загреба. 15 листопада 2024 р. Damir SENČAR/ BETAPHOTO
Берош під час звинувачення слідчому окружного суду Загреба. 15 листопада 2024 р. Damir SENČAR/ BETAPHOTO

Система, а не випадок

Спокуса подати справу Бероша як історію про одну «паршиву вівцю» велика, але статистика її спростовує. У 2024 році Хорватія отримала 47 балів зі 100 за Індексом сприйняття корупції Transparency International, посівши 63-тє місце серед 180 країн. Цей показник практично не змінюється роками: у 2015-му країна мала свій історичний максимум — 51 бал, після чого настала стагнація. Хорватія опинилася серед п’яти найгірших держав-членів ЄС за цим показником, поруч із Мальтою, Румунією, Болгарією та Угорщиною.

Сама Transparency International у своєму звіті за 2024 рік прямо вказала на хорватський випадок: високопосадовці, за формулюванням організації, обійшли правила, щоб спрямувати кошти охорони здоров’я привілейованим компаніям. Це рідкісна ситуація, коли міжнародний антикорупційний моніторинг називає конкретну сферу «медичні закупівлі» як епіцентр проблеми.

Джерело вразливості відоме давно. Ще під час переговорів про вступ до ЄС публічні закупівлі визначили як критичну зону ризику. Звіт Єврокомісії про верховенство права за 2025 рік підтвердив, що ситуація не змінилася: майже 27 % хорватських компаній повідомили, що корупція завадила їм виграти державний тендер упродовж останніх трьох років, це трохи вище за середній показник по ЄС у 25 %. Ще красномовніша цифра стосується довіри, адже лише 27 % підприємців вважають Державну комісію з нагляду за процедурами публічних закупівель (DKOM) достатньо незалежною.

Інституції проти політичної волі

Парадокс Хорватії в тому, що вона має розвинений антикорупційний інструментарій. USKOK, спеціалізована прокуратура, працює з 2001 року й свого часу довела до вироку навіть колишнього прем’єр-міністра Іво Санадера. У 2017 році Хорватія долучилася до посиленої співпраці зі створення Європейської прокуратури, а після початку роботи EPPO 1 червня 2021 року до національних органів додався наднаціональний нагляд за використанням коштів ЄС. Формально запобіжників достатньо.

Проблема лежить у площині політичної волі та незалежності органів. У 2024 році керівник Європейської прокуратури публічно заявив, що хорватські посадовці перешкоджають розслідуванню ймовірних зловживань із коштами ЄС, виділеними після землетрусу 2020 року. У листопаді того ж року EPPO надіслала Єврокомісії листа із занепокоєнням щодо того, як хорватська влада веде гучні корупційні справи. Восени уряд просунув призначення нового генерального прокурора, про особисте листування якого з фігурантом гучної корупційної справи згодом повідомили ЗМІ.

Окремий сигнал — тиск на прозорість. У березні 2024 року парламент ухвалив закон, що зробив злив інформації про офіційні поліцейські розслідування до преси кримінальним злочином із можливим ув’язненням. Хорватська асоціація журналістів, значна частина громадянського суспільства та навіть президент країни розкритикували цю норму. Дослідження, оприлюднене того ж року, показало, що 40 % позовів проти хорватських медіа у 2016–2023 роках мали ознаки SLAPP — стратегічних позовів, спрямованих на придушення суспільної критики.

Будівля Верховного суду Республіки Хорватія в Загребі. 13 серпня 2018 р. Фред Ромеро / Wikimedia Commons.
Будівля Верховного суду Республіки Хорватія в Загребі. 13 серпня 2018 р. Фред Ромеро / Wikimedia Commons.

Ціна безкарності

Найгостріше відчуття несправедливості викликає не сам факт обвинувачення, а те, що відбувається після нього. У жовтні 2025 року стало відомо, що Берош, попри триваючий судовий процес, влаштувався нейрохірургом до тієї самої лікарні «Сестри милосердя» в Загребі, колишнього директора якої заарештували в межах того ж розслідування. Обурення викликали не лише саме працевлаштування підсудного, а й те, що Берош кілька років не проводив операцій.

Медична сфера дала й інші приклади. За кілька тижнів до нових звинувачень десятьох осіб затримали за корупцію в загребській лікарні «Святий Дух» — серед них лікарі, медсестри й технічний персонал. Розслідування щодо смертей пацієнтів від легіонельозу вивело слідство на нові ланцюги зловживань у державних клініках. Кожен такий епізод підточує довіру громадян не лише до окремих посадовців, а й до самої спроможності держави лікувати їх чесно.

Висновки

Справа Бероша демонструє розрив між формальною наявністю антикорупційних інституцій і їхньою реальною ефективністю. Хорватія збудувала систему запобіжників — прокуратуру USKOK, участь у EPPO, наглядові комісії, але політична воля щодо їх застосування залишається виборчою. Інструменти є, але питання в тому, чи дозволяють їм працювати на повну.

Медичні закупівлі виявилися не випадковою, а системною зоною ризику. Механізм повторюється: завищення бюджетних асигнувань, підлаштовані тендери, усунення конкуренції та поділ прибутку між посередниками й посадовцями. Доки процедури публічних закупівель залишаються непрозорими, а наглядові органи  недостатньо незалежними, кожна нова галузь ставатиме потенційним полем для наступної «афери з мікроскопом».

Тривожним є й другий фронт — тиск на тих, хто робить корупцію видимою. Криміналізація зливів для преси та поширення SLAPP-позовів проти журналістів звужують простір суспільного контролю саме тоді, коли він потрібен найбільше. Боротьба з корупцією не зводиться до кількості вироків, вона тримається на здатності громадян і медіа ставити незручні питання без страху покарання.

Хорватський досвід має пряме значення для країн, які лише будують свої антикорупційні системи, зокрема для України на її шляху до ЄС. Він показує, що членство в Союзі та наявність правильних інституцій самі собою не гарантують чистоти. Вирішальним залишається щоденне застосування правил і готовність політичного класу не робити для себе винятків. Стагнація на позначці 47 балів упродовж десятиліття — це не про брак законів. Це про брак послідовності в їх виконанні.

Автор – Таїсія Главацька, молодша дослідниця програми “Європа” аналітичного центру ADASTRA

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!

Автор

Таїсія Главацька