Мілтех підсумки за 2025 рік: коли війна стала індустрією
2025 рік не приніс вирішальних битв і “чудо-зброї”. Він приніс усвідомлення, що сучасна війна більше не зводиться до протистояння великих армій, дорогої техніки і рекордних бюджетів. Вона зводиться до того, хто швидше виробляє, швидше адаптується і швидше навчається. Дрони стали новими патронами, РЕБ лише тимчасовою перевагою, а оборонна промисловість - ключовим полем бою. Саме у 2025 році ця логіка стала нормою.
Дрон як базова бойова одиниця
Дрон перестав бути окремою зброєю на війні. Він став тим, чим у ХХ столітті були рація чи боєприпас: витратним стандартом, без якого підрозділ просто не працює. Це видно не лише по фронту, а й по тому, як армії Заходу змінюють підхід до навчання. RAND у підсумковому огляді за грудень 2025 прямо фіксує проблему “risk aversion” у підрозділів США щодо втрати дронів і згадує директиву Пентагону, яка наказує інтегрувати БПЛА в тренування. Дрон уявляється вже не як спецзасіб, а як базова бойова одиниця.
Ця трансформація найчіткіше проявилася у масовому застосуванні FPV. Дослідження RUSI за 2025 рік фіксує зникнення монополії артилерії на масове точне ураження на тактичну глибину. FPV закрив цю нішу швидше, дешевше і з меншими логістичними вимогами. У фронтовій статистиці дедалі більша частка уражень техніки і живої сили пов’язується з безпілотниками.
Зростання ролі FPV призвело до перегляду базових уявлень про захист і мобільність. За умов, коли дешевий дрон може з однаковою ймовірністю уразити і броньовану, і небронировану ціль, економіка виживання змінюється, у 2024–2025 роках це спричинило 60–70% пошкоджень або знищень російських військових систем.
Аналітика від CSIS описує проблему розриву між ціною атаки і ціною захисту. FPV-дрон коштує на порядки дешевше, ніж засоби, які потрібні для його гарантованого перехоплення. У результаті оборона змушена або витрачати дефіцитні ресурси, або приймати втрати. Вартість ударного дрона типу Shahed-136 оцінюється у діапазоні $20–50 тис., тоді як перехоплення однієї такої цілі ракетами класу Patriot або NASAMS коштує від $500 тис. до понад $3 млн за пуск. У пікові періоди кінця 2024 – початку 2025 року кількість запусків перевищувала 1 000 дронів на місяць, що створювало навантаження на ППО незалежно від її тактико-технічних характеристик. За цієї конфігурації оборона стикається з обмеженістю боєкомплекту і темпів поповнення, тоді як атакуюча сторона може масштабувати тиск за рахунок серійного виробництва дешевих систем.
Фіксується проста і неприємна для класичних армій реальність: війна втратила поріг входу на тактичному рівні. Масове точне ураження більше не вимагає років підготовки, складної логістики і дорогої техніки. Воно забезпечується системами, які можна швидко зібрати, швидко застосувати і так само швидко втратити.
РЕБ і контр-РЕБ як справжня гонка озброєнь
Перевага в радіоелектронній боротьбі перестала бути стратегічним активом із довгим життєвим циклом. Вона стала короткостроковим тактичним ресурсом, який зникає за лічені тижні після масового застосування. Середній термін ефективності нових РЕБ-рішень на фронті скоротився до 2–6 тижнів, після чого противник адаптує частоти, змінює протоколи або переходить на альтернативні канали управління. Це означає, що РЕБ перестав бути “парасолькою”, яка закриває підрозділ надовго, і перетворився на тимчасове вікно переваги.
Відбувається перехід від уявлення про “EW dominance” до EW parity, тобто жодна зі сторін не може тримати перевагу довго. Навіть у секторах із щільним електронним придушенням жодна зі сторін не здатна утримувати контроль над зв`язком постійно. РЕБ більше не гарантує ізоляцію поля бою, а лише створює короткі інтервали, у межах яких можливе маневрування, удари або ротація. У цьому середовищі вирішальним стає не потужність станції, а швидкість циклу адаптації.
Ключовим драйвером цієї динаміки стала софтверизація війни. Адаптація відбувається не місяцями, а тижнями і навіть днями. Перебудова алгоритмів наведення, перехід на інерційну навігацію або комбіновані режими управління дозволяють швидко обходити статичні РЕБ-рішення. Електронне придушення дедалі частіше компенсується software-defined navigation, коли навіть повна втрата GPS не означає втрату керованості техніки. У результаті ефективність глушіння знижується, якщо воно не супроводжується постійним оновленням методів.
Централізовані, великі РЕБ-комплекси програють у середовищі високої щільності дронів і швидкої адаптації. Причина проста: вони є помітними, вразливими і повільними в переналаштуванні. Натомість перевагу отримують децентралізовані, малопотужні РЕБ-рішення, рознесені по підрозділах.
Ця децентралізація напряму пов’язана з ще одним феноменом 2025 року - втратою монополії держави на складні РЕБ-рішення. Публічні матеріали Brave1 демонструють, що значна частина систем контр-РЕБ, антидронових сенсорів і тактичних глушників розробляється стартапами і напіввійськовими виробниками з циклом “ідея–фронт” у кілька місяців, а інколи й швидше. Це різко знижує бар’єр входу і робить РЕБ не елітною галуззю, а масовим інструментом, який швидко тиражується і так само швидко застаріває.
Miltech як індустрія, а не постачання
Вирішальним став не обсяг накопиченої техніки, а здатність безперервно виробляти, оновлювати і заміщати втрати. Війна перейшла з площини постачання у площину індустріальних циклів.
Це добре видно з глобальних цифр. За даними SIPRI, світові військові витрати у 2025 році знову зросли, але ключовою проблемою стала не нестача грошей, а вузькі місця у виробництві. Країни можуть збільшувати бюджети, але не здатні швидко наростити випуск боєприпасів, дронів, електроніки і компонентів. Гроші більше не автоматично перетворюються на бойову спроможність.
Цей розрив офіційно визнали і в НАТО. У NATO Defence Production Action Plan, де прямо зазначено, що ставка на запаси не працює в умовах затяжної високої інтенсивності. Навіть найбільші склади виснажуються швидше, ніж їх можна поповнити. Тому фокус Альянсу зсунувся на довгострокові контракти, спільні замовлення і стабільне завантаження виробництва, а не на разові поставки.
Тобто перемагатиме не той, у кого більше техніки на старті, а той, у кого коротший цикл між рішенням, контрактом і серійним виробництвом. Західні оборонні системи будувалися під повільні конфлікти і мирний час. Війна в Україні показала, що така модель не витримує темпу втрат.
Європейські заводи боєприпасів і дронів фізично не встигають за реальним темпом війни. Навіть після інвестицій і розширення виробництва ринок стикається з дефіцитом робочої сили, компонентів і часу. Це означає, що війна більше не є питанням “чи є гроші”, а питанням чи здатна промисловість працювати у воєнному режимі роками.
Уряди поступово відходять від ролі прямого виробника. Їхня нова функція - інтегратор: формувати попит, гарантувати контракти, знімати регуляторні бар’єри і зшивати приватні компанії в єдині виробничі ланцюги. Ключову роль починають відігравати стартапи і напіввійськові виробники, здатні швидко тестувати, масштабувати і замінювати рішення.
Для України цей зсув має особливе значення. Оскільки вона воює виробничою динамікою. Швидкість переходу від ідеї до фронту, локалізація виробництва і здатність постійно оновлювати рішення стали важливішими за обсяг одноразової допомоги.
2025 рік не був роком проривів. Він був роком нормалізації нової війни. Дрони, РЕБ, AI і децентралізоване виробництво перестали дивувати. Це означає лише одне: наступний рік буде не про технології, а про те, хто зможе швидше вбудувати їх у державну і військову систему.
Автор – Олександр Колесніченко, молодший аналітик аналітичного центру ADASTRA.
Підтримайте аналітичний центр ADASTRA – інвестуйте в незалежну аналітику майбутнього!
Фото на превʼю https://rubryka.com/en/2024/04/15/ukrayina-otrymaye-3-mln-yevro-na-fpv-drony-vid-lytvy-j-450-bpak-vid-kanady-rezultaty-zasidannya-koalitsiyi-droniv/