На межі стабільності: внутрішня та зовнішня політика сучасного Таїланду
Таїланд (історична назва – Сіам) є єдиною країною в Південно-Східній Азії, яка не була колонізована іншою державою. Економіка Таїланду характеризується розвиненою промисловістю, експортом, сільським господарством та туризмом. За показниками ВВП на душу населення країна знаходиться трохи вище Азербайджану та входить до списку країн з високим рівнем Індексу людського розвитку. Таїланд також відіграє вагому роль у Південно-Східній Азії, активно беручи участь у діяльності АСЕАН. Сама ж країна розглядається як «середня держава» в міжнародно-політичній ієрархії.
Проте, з іншого боку, Таїланд це держава, що раз по раз занурюється у політичні кризи, військові перевороти й вуличні протести. Ця нестабільність не лише визначає життя всередині країни, а й формує її регіональний та міжнародний імідж. За останні два десятиліття Таїланд пережив серію політичних потрясінь, і кожне з них щоразу ставило під сумнів міцність інститутів та здатність еліт домовлятися.
На тлі внутрішніх суперечностей посилюється увага й до зовнішньої політики Бангкока. Тривалий прикордонний спір із Камбоджею, який у 2025 році знову загострився, вплинув на сприйняття Таїланду як впливової регіональної держави та його ролі в забезпеченні стабільності в Південно-Східній Азії. Водночас своєрідний “баланс” у стосунках з США та КНР дозволяє країні мати особливий статус на міжнародній арені.
Чи зможе Таїланд подолати свою хронічну політичну турбулентність, чи надалі залишатиметься заручником нестабільності? І чи здатен Таїланд повною мірою реалізувати свій потенціал в регіональному балансі сил?
Монархія під захистом армії
Із 1932 року Королівство Таїланд є конституційною монархією, на чолі якої стоїть король, який є беззаперечним лідером та національним символом держави. Із 2016 року Таїландом править Маха Вачхіралонгкон або Рама Х, відомий своєю ексцентричною поведінкою й скандалами. Та попри пильну увагу до особистого життя монарха та її критику міжнародною пресою самі тайці мають дуже обережно висловлюватися про монарха. Згідно з таїландським законодавством будь-кому, хто ображає короля, загрожує йому або паплюжить його імʼя, а також імʼя королеви, спадкоємця або регента, загрожує позбавлення волі на термін від 3 до 15 років. Цей закон має назву lèse majesté, що дослівно означає «закон про образу величності» та є одним із найжорстокіших подібних законів у світі.
Таїланд широко відомий великою кількістю державних переворотів, зумовлених слабкістю інституцій, суспільним невдоволенням та значним впливом військових на політичне життя країни. У Таїланді було двадцять дві спроби державного перевороту з моменту падіння абсолютної монархії у 1930-х роках, і тринадцять з них були успішними. Унаслідок цього сформувалася так звана «культура переворотів», коли кожен наступний переворот лише зміцнює серед військових уявлення, ніби це є прийнятним способом вирішення практично будь-яких серйозних проблем у країні.
Останній військовий переворот у Таїланді стався 22 травня 2014 року, який був відповіддю на антиурядові протести 2013-2014 рр. Тоді Королівська армія під командуванням генерала Праюта Чан-Оча усунула тимчасовий уряд премʼєр-міністерки Їнглак Чинават. Армія оголосила про створення Національної ради з підтримки миру та порядку (NCPO), яка взяла на себе контроль над країною. За його правління була прийнята нова Конституція 2017 року. Вона надає Сенату, який на той час призначався військовими, значний вплив на вибір премʼєр-міністра. Це гарантувало збереження влади Праюта Чан-Оча в результаті виборів 2019 року ще на 4 роки.
Військові виступають як захисники інтересів монархії та консервативних еліт, а також як єдина сила, спроможна гарантувати функціонування держави в часи криз. Однак часто за позицією боротьби із загрозами тайській монархії ховається прагнення військових посилити свою владу в країні, що призводить до придушення свободи слова та перешкоджає демократичному розвитку країни. Роялістські групи та військові часто використовують звинувачення в образі величності з метою переслідування політичних опонентів та критиків монархії.
Головнокомандувач армії генерал Прают Чан-оча (посередині) оголошує про військовий переворот у телевізійному зверненні. Фото: Рунґродж Йонгріт/EPA
На роздоріжжі між традиціями та реформами
Багатьох таїландців не задовольняє політична система, в якій домінують військові та консервативні еліти. У 2020-2021 роках відбулися одні з наймасштабніших протестів в історії країни. Коли популярній продемократичній Future Forward Party, яка отримала третє місце за кількістю голосів на виборах, було наказано розпуститися в лютому, молоді протестувальники організували вуличні акції у форматі флешмобу, назвавши цей крок недемократичним. Згодом протести переросли в загальнонаціональне невдоволення із вимогами усунення уряду Праюта Чан-Оча, реформування політичної системи та обмеження впливу монархії. І хоча протести не досягли бажаного результату, авторитет монархії істотно похитнувся, а відносини між владою та суспільством суттєво погіршилися, особливо на фоні висунення численних кримінальних обвинувачень протестувальникам у наклепі на королівську особу та державній зраді.
На загальних виборах в травні 2023 року несподівану перемогу на чолі з Пітою Лімджароенратом здобула продемократична партія Move Forward – спадкоємиця тієї самої Future Forward Party, яка виступала за реформування закону про образу величності. Партія Праюта Чан-Очи зазнала нищівної поразки, посівши пʼяте місце.
Лідер партії «Move Forward» і кандидат на пост прем'єр-міністра Піта Лімджароенрат бере участь у прес-конференції в штаб-квартирі партії в Бангкоку після її сенсаційної перемоги на загальних виборах 15 травня 2023 року. (Reuters/Athit Perawongmetha)
Натомість найбільша з 2019 року опозиційна партія Pheu Thai, яка вважається популістською, посіла друге місце. Вона була заснована колишнім премʼєр-міністр Таксіном Чинаватом (2001-2006), одним із найбагатших та найвпливовіших людей у Таїланді, старшим братом Їнглак Чинават. На момент виборів він перебував у вигнанні через невирішені кримінальні обвинувачення проти нього.
Уже згодом опозиційні партії на чолі з Move Forward, які мали намір запобігти збереженню військового істеблішменту при владі, сформували коаліцію, включно з Pheu Thai. Проте тимчасове положення Конституції Таїланду (складеної правлячою військовою радою після перевороту 2014 року) дозволяло військовим призначати всіх 250 членів Сенату (верхньої палати Національних зборів Таїланду) і передбачало, що кандидати на посаду премʼєр-міністра повинні отримати більшість голосів у спільному голосуванні членів обох палат Парламенту. 13 липня 2023 року на спільному засіданні Національних зборів Піта Лімджароенрат не зміг отримати достатньо голосів, щоб стати премʼєр-міністром. А вже через 6 днів Конституційний суд Таїланду наказав тимчасово відсторонити його від роботи в Парламенті після того, як Суд узяв до розгляду справу, в якій стверджувалося, що він не мав права балотуватися на виборах, оскільки володів акціями медіакомпанії, що є порушенням виборчих правил.
Через місяць Pheu Thai наочно продемонструвала всю цинічність політики та оголосила про плани сформувати новий уряд в коаліції з 11 партій, до якої входять дві провійськові партії, повʼязані з Праютом Чан-Очою. Партія висунула своїм кандидатом на посаду премʼєр-міністра компромісну фігуру – Сретту Тавісіна, колишнього бізнесмена у сфері нерухомості. Він отримав підтримку в Парламенті 22 серпня 2023 року та вступив на посаду.
У січні 2024 року Конституційний суд визнав, що Піта Лімджароенрат не порушив виборчого закону й зберіг місце в парламенті. У березні Виборча комісія подала позов про розпуск Move Forward через побоювання, що кампанія партії за зміну закону проти образи монархії підриває систему управління країною. 7 серпня Суд ухвалив її розпуск і заборонив 10 лідерам, включно з Пітою, займатися політикою протягом 10 років. Це рішення викликало критику правозахисників та деяких іноземних урядів.
Родина Чинават повертається до влади
Правління Сретти Тавісіна протривало трохи менше року. 14 серпня 2024 року, через тиждень після розпуску партії Move Forward, Конституційний Суд Таїланду усунув премʼєр-міністра з посади на підставі того, що він призначив до свого кабінету члена Парламенту, якого було увʼязнено за ймовірну спробу підкупу чиновника. Суд трактував це як порушення етичних норм. Уже через два дні Парламент Таїланду обрав премʼєр-міністеркою Паетонґтарн Чинават, доньку Таксіна Чинавата та племінницю Їнглак Чинават.
Петонгтарн Чинават / © Associated Press
Вплив родини Чинават на політичне життя країни важко переоцінити. «Голова сімʼї» Таксін Чинават був премʼєр-міністром у 2001 році й здобув величезну підтримку завдяки популістським програмам для сільських та бідних регіонів. У 2006 році його було усунено в результаті військового перевороту, викликаного невдоволенням через звинувачення в корупції та зловживанні владою.
Під час політичної кризи 2008 року Самак Сундаравей та зять Таксіна Сомчай Вонгсават, які по черзі обіймали посаду премʼєр-міністра Таїланду, були звинувачені в тому, що вони є довіреними особами Таксіна, через що і поступилися своєю владою опозиції. Тоді суспільство розділилося на його прихильників («червоні сорочки») та противників («жовті сорочки»). «Червоні сорочки» походили переважно з сільських районів та малозабезпечених родин, а також включали деяких демократичних активістів. Натомість основу «жовтих сорочок» становили міський середній клас, підприємці, чиновники, прихильники монархії та військові кола. Цей розподіл і досі впливає на внутрішній політичний ландшафт Таїланду.
У той же день, коли Сретта Тавісін вступив на посаду, Таксін Чинават повернувся до Таїланду після 15-річного вигнання, що викликало припущення про закулісну угоду з військово-монархічним істеблішментом, які партія Pheu Thai заперечила. Його заарештували та засудили до восьми років, але король скоротив термін до одного року. Через хворобу він перебував у поліцейській лікарні й був звільнений умовно-достроково в лютому 2024 року. 22 серпня Кримінальний суд Таїланду закрив справу, в якій Таксіна Чинавата звинувачують у наклепі на монархію.
Саме вплив Таксіна Чинавата на тодішній уряд своєї молодшої сестри Їнглак Чинават (2011-2014) й спричинив протести 2013-2014 років, внаслідок яких відбувся військовий переворот, очолюваний Праютом Чан-Очи. І вже після десятилітньої паузи представник родини Чинават знову обіймає посаду премʼєр-міністра Таїланду.
Колишній премʼєр-міністр Таїланду Таксін Чинават, Таїланд, 22 серпня 2023 року. REUTERS/Athit Perawongmetha/Фото з архіву
Проте менш ніж за рік після обрання на посаду премʼєр-міністерки Паетонґтарн Чинават стала частиною масштабного політичного скандалу. 28 травня 2025 року війська Таїланду та сусідньої Камбоджі короткочасно відкрили вогонь у спірному прикордонному районі так званого Смарагдового трикутника (перевал Чонг Бок), внаслідок чого загинув 1 камбоджийський солдат. Сторони звинуватили одне одного в розпалюванні конфлікту.
Із метою обговорення прикордонної сутички та врегулювання ситуації 15 червня Паетонґтарн Чинават провела 17-хвилинну приватну телефонну розмову з головою Сенату Камбоджі та колишнім премʼєр-міністром Хун Сеном. 18 червня був опублікований 9-хвилинний запис цієї розмови. Пізніше того ж дня Хун Сен підтвердив, що записав повну розмову, й опублікував її на своїй сторінці у Facebook. На записі чути, як Паетонґтарн називає Хун Сена «дядьком», коли вони через перекладачів обговорювали, чи варто їм скасувати обмеження на кордоні, запроваджені після смертельного зіткнення. Паетонґтарн описала дві родини як такі, що мають тісні, давні стосунки. Її батько Таксін та Хун Сен, як повідомляється, вважають один одного «хрещеними братами». У 2009 році Хун Сен призначив Таксіна радником уряду Камбоджі, але Таксін невдовзі пішов у відставку.
Негативна реакція виникла через те, що вона назвала командира таїландської армії, відповідального за прикордонний район, де відбулося зіткнення, «супротивником». Критики заявили, що вона занадто намагалася догодити Хун Сену та показала слабкість Таїланду.
Це призвело до виходу партії Bhumjaithai, ключового союзника Pheu Thai, із коаліції, а також до масштабних протестів із закликами відставки Паетонґтарн Чинават. Основою цих демонстрацій були згадані вище «жовті сорочки» – пророялістські групи та відомі противники впливу родини Чинават. Уже 1 липня Конституційний суд Таїланду відсторонив премʼєр-міністерку від посади на час розслідування телефонної розмови з високопоставленим камбоджійським лідером. Виконувачем обовʼязків премʼєр-міністра став Пхумтам Вечаячай, який обіймав посаду заступника премʼєр-міністра в уряді Паетонґтарн Чинават та якого призначили виконуючим обовʼязки премʼєр-міністра Таїланду після відсторонення Сретти Тавісіна.
29 серпня Таїландський суд остаточно усунув від посади Паетонґтарн Чинават, постановивши, що її телефонна розмова з колишнім лідером Камбоджі порушила правила етики. Таким чином було усунуто ще одного представника родини Чинават.
5 вересня Парламент Таїланду обрав премʼєр-міністром країни Анутіна Чарнвіракула, лідера консервативної опозиційної партії Bhumjaithai. Анутін здобув перемогу над Чайкасемом Нітісірі, висуванцем Pheu Thai, заручившись сприянням Народної партії – політичної спадкоємиці Move Forward. Ця підтримка з боку найбільшої партії в Парламенті була надана в обмін на обіцянку Анутіна організувати дострокові вибори впродовж чотирьох місяців.
Наразі партія Pheu Thai знаходиться у значно вразливішій позиції, що негативно позначиться на її результатах на наступних виборах. Утім можна очікувати, що роялістський істеблішмент і надалі підтримуватиме партію, оскільки вона слугуватиме барʼєром проти головної опозиційної Народної партії, яку сприймають як головну загрозу для системи через її реформістський порядок денний і високий рівень підтримки. З іншого боку, з огляду на усталену в Таїланді практику військових переворотів доцільно враховувати і ймовірність повторного втручання армії у політичний процес.
Конфлікт із Камбоджею
Менше ніж через місяць до внутрішньої політичної кризи в Таїланді додалася ще зовнішньополітична криза у відносинах із сусідньою Камбоджею. 24 липня 2025 року камбоджійські сили здійснили артилерійський обстріл таїландських позицій поруч із храмом Та Муєн Тхом. Міністр охорони здоровʼя Таїланду Сомсак Тепсутін заявив, що внаслідок цієї атаки загинули 12 людей, а саме 11 цивільних осіб та один солдат. Він додав, що 24 цивільних особи та семеро військовослужбовців отримали поранення. Серед загиблих є одна дитина. Міністерство закордонних справ Таїланду заявило, що атаки Камбоджі були спрямовані на цивільні райони Таїланду, зокрема на лікарню, що призвело до смертельних випадків. У відповідь Таїланд підняв у повітря винищувач F-16 та завдав удару по військових цілях у Камбоджі.
Камбоджа зі свого боку заперечує ці звинувачення, а її Міністерство національної оборони стверджує, що саме таїландські військові розпочали перший збройний напад.
Зіткнення тривали у період 24-28 липня. Королівська армія Таїланду розпочала наземний та повітряний наступ під кодовою назвою «Ютта Бодін» у відповідь на триваючі зіткнення з камбоджійськими військами вздовж кордону. Протистояння швидко поширилося на нові прикордонні райони, охопивши території поблизу спірних храмів та стратегічних пунктів. Камбоджійські підрозділи намагалися розширити контроль уздовж кордону, однак таїландські війська провели контрнаступальні операції та зупинили їхнє просування (операція «Трат Пхіхат Файрі 1»). Зіткнення поступово охопили дедалі більше ділянок, переносячись із таїландської на камбоджійську сторону прикордонних провінцій.
Хоча раніше таїландська сторона наголошувала на небажанні залучати посередників, 28 липня за активної участі премʼєр-міністра Малайзії Анвара Ібрагіма та за підтримки США й Китаю сторони все ж досягли домовленості про негайне та безумовне припинення вогню, яке набуло чинності вже опівночі наступного дня. Утім після цього сторони неодноразово звинувачували одне одного в порушенні домовленості та ескалації конфлікту.
Цей крок сприяв завершенню інтенсивних бойових дій, які тривали пʼять днів. Конфлікт призвів до щонайменше 40 загиблих та масштабного переміщення цивільного населення (понад 300 000 осіб).
7 серпня після чотириденного саміту в Куала-Лумпурі Таїланд і Камбоджа досягли угоди щодо плану припинення вогню з 13 пунктів, спрямованого на деескалацію напруженості вздовж спільного кордону та сприяння миру між двома країнами. Однак обидві сторони неодноразово звинувачували одне одного в порушенні угоди про припинення вогню, а відсутність довгострокових механізмів вирішення спору роблять перспективу досягнення сталого миру невизначеною. 13 вересня Бангкок і Пномпень досягли угоди про розмінування прикордонних районів та посилення співпраці у сфері безпеки й боротьби з кіберзлочинністю. Уже 26 жовтня Лідери Таїланду та Камбоджі підписали розширену угоду про припинення вогню за участі президента США Дональда Трампа на саміті АСЕАН в Малайзії.
Cambodia and Thailand: A historic border dispute © Graphic Studio France Médias Monde
Витоки цього конфлікту сягають ще часів панування на цих землях французької колоніальної імперії. До кінця XIX століття, коли Франція встановила протекторат над Камбоджею, більшість сучасних камбоджійсько-таїландських прикордонних районів перебували під контролем Сіаму.
Після франко-сіамської кризи 1893 року Сіам був змушений поступитися Французькому Індокитаю територіями, які тепер належать Камбоджі та Лаосу. Ці територіальні поступки включали й райони на південь від річки Меконг, які також стали предметом суперечок між Сіамом та Францією. Подальші переговори призвели до укладення франко-сіамського договору 1904 року, за яким Сіам передав території на правому березі річки Меконг. У 1907 році був підписаний ще один договір, згідно з яким Сіам поступився територіями Внутрішньої Камбоджі, включаючи стародавню столицю кхмерів Ангкор. Ці угоди визначили кордон між Сіамом і Французьким Індокитаєм, а після здобуття незалежності Камбоджею та Лаосом у 1954 році країни успадкували ці кордони.
Кордон між Сіамом та Камбоджею проходив через гірський хребет Дангрек, вододіл між басейнами річок Меконг і Намсен. Важливим моментом стала демаркація кордону, здійснена за допомогою змішаної комісії, до складу якої входили як таїландські, так і французькі чиновники. Геодезичні роботи, проведені французами, призвели до створення карт, на яких була зазначена лінія вододілу як кордон між Камбоджею і Таїландом, але на деяких картах виникли суперечливі позначення, особливо щодо храму Преах Віхеа.
Храм Преах Віхеа став основною точкою конфлікту через своє розташування на спірній території між провінцією Преах Віхеа Камбоджі та провінцією Сісакет Таїланду. Камбоджа використовувала карту, на якій храм був позначений на своїй території, і це було підтверджено геодезичними дослідженнями французів. Водночас Таїланд, спираючись на договори 1904 та 1907 років, вважав храм своєю власністю.
Суперечка між двома країнами виникла після того, як таїландська влада розмістила війська в 1954 року в районі храму. Камбоджа, посилаючись на карти та міжнародні угоди, подала справу до Міжнародного суду ООН у 1959 році, і в 1962 році суд ухвалив рішення, що храм знаходиться на території Камбоджі. Суд постановив, що Таїланд має вивести свої війська з храму Преах Віхеа та повернути Камбоджі всі вилучені з храму обʼєкти, що були вивезені з 1954 року.
Міжнародний суд ООН у своєму рішенні 1962 року підкреслив, що карта, на якій храм Преах Віхеа було позначено на території Камбоджі, є обовʼязковою для обох країн, оскільки вона була затверджена за міжнародною угодою, незважаючи на те, що її не було складено змішаною комісією. Суд також постановив, що Таїланд не заперечував проти цієї карти на момент її оприлюднення, а тому був зобовʼязаний виконати це рішення. Таїланд отримав наказ вивести свої війська з храму, що стало важливим моментом в історії відносин двох країн.
У 2008 році конфлікт знову загострився, коли Камбоджа вирішила подати заявку на включення храму Преах Віхеа до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Спочатку уряд Таїланду підтримав цю ініціативу, але через націоналістичні протести в країні змінив свою позицію, що призвело до збройних зіткнень на прикордонних територіях. Прикордонна криза тривала аж до 2011 року, коли сторони домовилися про виведення своїх військ зі спірного прикордонного району.
У 2013 році Міжнародний суд ООН постановив, що рішення 1962 року щодо храму Преах Віхеа включає не тільки сам храм, а й території навколо нього, зокрема скелі, на яких він стоїть. Проте інші території, як-от сусідній пагорб Пном Трап, не були включені до цієї території.
Поєднання внутрішньої нестабільності та прикордонного конфлікту з Камбоджею зробило політичне становище Таїланду влітку 2025 року особливо вразливим. Війна на кордоні вимагала негайної мобілізації ресурсів та активних дій на міжнародній арені, а також посилювала тиск на економіку, соціальну сферу та політичну систему. Крім того, втручання у врегулювання конфлікту Малайзії, Китаю та США попри небажання Бангкоку продемонструвало вразливе становище країни в регіональному балансі сил.
Роль Малайзії як посередника у врегулюванні конфлікту підвищує її авторитет як країни, яка здатна забезпечувати стабільність в регіоні, а також додає політичних очок особисто премʼєр-міністру Анвару Ібрагіму. До того ж, вирішення цього спору демонструє успіх Малайзії як головуючої держави в АСЕАН, що суттєво покращить її імідж на наступному саміті Асоціації, який відбудеться в жовтні цього року.
Окремо варто відзначити роль США та Китаю у врегулюванні конфлікту. США вважається стороною, яка більше схиляється до Таїланду в цьому конфлікті через давні союзницькі відносини, які сягають ще часів Холодної війни.
Адміністрація Трампа взяла активну участь в процес мирного врегулювання. Президент США запропонував обом країнам розпочати торговельні переговори, якщо вони розглянуть варіант припинення вогню. Оскільки обом країнам потрібно було обговорити торговельні тарифи зі США, відхилити таку пропозицію було майже неможливо. Уже 1 серпня Сполучені Штати знизили тарифи з 49% до 19% для Камбоджі та з 36% до 19% для Таїланду.
Самі ж посередницькі зусилля президента США сприяють його іміджу як «миротворця», який здатен ефективно вирішувати суперечки між країнами. 7 серпня премʼєр-міністр Камбоджі Хун Мане надіслав листа до Нобелівського комітету в Норвегії, висунувши Дональда Трампа на таку бажану для нього Нобелівську премію миру.
Натомість Китай, попри те, що він підтримує значні економічні звʼязки з обома країнами, загалом має більш тісні відносини з Камбоджею. Пекін розглядає Камбоджу як важливого стратегічного партнера в Південно-Східній Азії, зокрема завдяки військовій співпраці та інвестиціям в інфраструктурні проєкти. КНР прагне забезпечити стабільність у регіоні, оскільки має там великі економічні інтереси, ба більше, роль посередника зміцнює статус незамінного безпекового партнера, що в свою чергу посилює політичний вплив на АСЕАН.
Діяльність в межах АСЕАН
Таїланд, попри свою нестабільну внутрішню політику, є досить впливовою країною в Південно-Східній Азії. Країна є одним із пʼяти держав-засновників АСЕАН – впливового регіонального обʼєднання та однієї з найбільших зон вільної торгівлі у світі. Із часу підписання Бангкокської декларації 1967 року, яка заснувала цей блок, країна послідовно підтримує ініціативи, спрямовані на забезпечення миру, стабільності та економічного розвитку в Південно-Східній Азії.
Лідери та представники 10 країн АСЕАН від LR: колишній віце-премʼєр-міністр Малайзії Муса Хітам, президент Мʼянми Він Мьїнт, президент Філіппін Родріго Дутерте, премʼєр-міністр Вʼєтнаму Нгуєн Суан Фук, премʼєр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лунг, премʼєр-міністр Таїланду Прают Чан-о-ча, султан Брунею Хассанал Болкія, премʼєр-міністр Камбоджі Хун Сен, президент Індонезії Джоко Відодо та премʼєр-міністр Лаосу Тонглун Сісуліт махають рукою під час групового фото на відкритті 32-го саміту АСЕАН (Асоціації держав Південно-Східної Азії) у Сінгапурі 28 квітня 2018 року. (Фото AFP/Рослан Рахман)
Особливе значення має внесок Таїланду в інституційне зміцнення Асоціації. Під його головуванням у 2008-2009 роках набув чинності Статут АСЕАН, що перетворив організацію на повноцінне обʼєднання, засноване на правилах. У цей же період була ухвалена Дорожня карта для Співтовариства АСЕАН (2009–2015), яка визначала розвиток трьох ключових напрямів: політико-безпекового, економічного та соціально-культурного.
У сфері політики та безпеки Таїланд активно підтримує заходи зміцнення довіри, механізми превентивної дипломатії та врегулювання спорів через участь в різних інституційних обʼєднаннях, як-от TAC (Treaty of Amity and Cooperation in Southeast Asia), ARF (ASEAN Regional Forum), EAS (East Asia Summit), ADMM (ASEAN Defence Ministersʼ Meeting) та ADMM Plus, яка включає представників США, Китаю, Росії, Індії, Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії.
Таїланд також активно брав участь та підтримував залучення зацікавлених сторін у регіоні до процесу розробки Декларації АСЕАН про права людини, яка була прийнята на 21-му саміті АСЕАН.
Таїланд є прихильником регіональної економічної інтеграції, яка стрімко розвивається з моменту створення Угоди про свободу торгівлі (AFTA) у 1992 році. Країна зокрема активно бере участь у просуванні Регіонального комплексного економічного партнерства (RCEP). Це угода між країнами АСЕАН та її основними партнерами по діалогу (Китай, Японія, Південна Корея, Індія, Австралія, Нова Зеландія), підписана в 2020 році. Вона спрямована на зниження митних тарифів, лібералізацію торгівлі послугами та інвестиціями, розвиток електронної торгівлі та покращення співпраці у сфері інтелектуальної власності. RCEP охоплює понад 30% світового ВВП і 2,2 мільярда людей, посилюючи економічну інтеграцію та конкурентоспроможність регіону.
Як голова АСЕАН у 2019 році Таїланд досягнув значних успіхів. Він очолив ініціативи для зміцнення сталого розвитку через Центр досліджень сталого розвитку АСЕАН та Дорожню карту взаємодоповнюваності. Таїланд також сприяв економічній взаємодії через Генеральний план АСЕАН 2025 і підтримував індустріальну трансформацію. У сфері безпеки країна зміцнила оборонну співпрацю та підтримала переговори щодо мирного врегулювання конфліктів у Південно-Китайському морі. Також під час головування було досягнуто прогресу в розвитку дотримання прав людини, зокрема прав дітей та осіб з інвалідністю, а також у культурному та екологічному співробітництві, ідеться передусім про боротьбу із змінами клімату, морським сміттям та нарощення потенціалу у сфері ліквідації наслідків стихійних лих.
Таїланд тісно співпрацює з країнами АСЕАН з метою посилення співпраці в різних соціально-культурних сферах, таких як освіта, скорочення розриву в розвитку, охорона довкілля, охорона здоровʼя, а також формування ідентичності АСЕАН.
Як один із засновників організації Таїланд активно сприяє інтеграції Південно-Східної Азії, підтримуючи ініціативи, спрямовані на забезпечення миру, стабільності та економічного зростання в регіоні. Внесок Таїланду в інституційне зміцнення АСЕАН та просування співпраці в політичній, економічній та соціально-культурній сферах робить його одним із ключових гравців в організації.
Багатовекторність по-тайськи
Зовнішня політика Таїланду характеризується дружбою з усіма країнами та відсутністю єдиного вектору. Оскільки країна знаходиться у вразливому геополітичному становищі конкуренції за вплив між США та КНР, вона не може дозволити собі робити ставку лише на одну сторону, а має підтримувати позитивні відносини з усіма й пристосовуватись, уникаючи ризиків. Така стратегія отримала назву «бамбукової дипломатії», в якій Таїланд неначе бамбук, що гнеться в залежності від того, куди дме вітер, однак разом із цим міцно тримається свого місця. Така концепція гнучкості у відносинах з іншими сформувалася приблизно у 1970-х, після того як Річард Ніксон оголосив про «вʼєтнамізацію» та виведення військ з регіону. Залишившись без підтримки США, Таїланд обрав політику «рівновіддаленості від великих держав» і почав нормалізацію з комуністичними режимами для гарантії власного виживання.
Однак Таїланд, як відомо, іще з часів Холодної війни має особливі відносини з Вашингтоном та вважається одним із ключових союзників у Південно-Східній Азії. У 1954 році Таїланд приєднався до Організації Договору Південно-Східної Азії (СЕАТО). У 1962 році було підписано комюніке Таната-Раска, в якому США пообіцяли надати Таїланду допомогу, якщо він зіткнеться з агресією з боку сусідніх держав, та фінансувати його армію. Крім того, з 1982 року США та Таїланд спільно проводять щорічні багатонаціональні військові навчання в Індо-Тихоокеанському регіоні під назвою “Cobra Gold”. Після завершення Холодної війни такі союзницькі відносини певним чином втратили свою актуальність, а Вашингтон почав тиснути на Таїланд з різних питань: від торгівлі до демократії та дотримання прав людини. Під час фінансової кризи в Азії 1997-1998 років Вашингтон надавав мінімальну підтримку та заохочував Таїланд дотримуватися суворих приписів Міжнародного валютного фонду, що викликало певне розчарування тайців у відносинах з американцями. Китай же натомість надавав більш суттєву підтримку. На початку 2000-х років відносини між США й Таїландом зазнали незначного потепління. Вашингтон схвалив демократичний прогрес Бангкоку, участь у Війні проти тероризму, а також роль Таїланду як регіонального центру співпраці у сферах безпеки, гуманітарної допомоги та дипломатичних зусиль США. А в 2003 році Таїланд навіть отримав статус основного союзника поза НАТО.
Міністр оборони Марк Т. Еспер та премʼєр-міністр і міністр оборони Таїланду генерал Прают Чан-О-Ча підписали Спільну заяву про бачення 2020 року в Міністерстві оборони Таїланду, Бангкок, Таїланд, 17 листопада 2019 року.
Однак після військових переворотів 2006 та 2014 років відносини між країнами почали погіршуватися. Ці події викликали різку реакцію Сполучених Штатів, що призвело до припинення військової допомоги Таїланду. Перша адміністрація Трампа, орієнтуючись на геополітичну конкуренцію з Китаєм, усе ж відновила співпрацю з Таїландом, зменшивши акцент на демократії та правах людини. У 2017 році Трамп запросив премʼєр-міністра Праюта Чан-Очу до Білого дому та поновив військові звʼязки після виборів 2019 року. Ці кроки сприяли стабілізації двосторонніх відносин, однак не досягли того рівня, який був раніше.
Відносини між Таїландом і Сполученими Штатами ускладнюються через різне сприйняття глобальних загроз. США вважають Китай загрозою, тоді як Таїланд продовжує вбачити в ньому важливого для себе партнера, що викликає занепокоєння Вашингтона, зокрема через поглиблення військових звʼязків між двома країнами. Крім того, Таїланд підтримує хунту в Мʼянмі, яка захопила владу в країні в 2021 році. Уряд Таїланду утримався від різкої критики перевороту та зайняв пасивну позицію щодо вирішення кризи, що викликало невдоволення Сполучених Штатів.
Особливим розчаруванням для американської сторони стало утримання Таїланду під час голосування в Організації Обʼєднаних Націй, що засуджує анексію Росією чотирьох регіонів України.
З іншого боку, охолодження відносин зі Сполученим Штатами значною мірою обумовлено все більшою привабливістю Китаю для тайської сторони. Іще в 2009 році Китай став найбільшим ринком для експорту Таїланду, обігнавши США, і до 2012 року замінив Японію як основного партнера в торгівлі. Із приходом до влади Праюта Чан-Оча почалося значне зближення з Китаєм. Після військових переворотів у Таїланді 2006 та 2014 років, коли співпраця зі США була обмежена, КНР надала Бангкоку військову допомогу та уклала з ним вигідні угоди. У 2012 році Таїланд і Китай підвищили рівень відносин до всеохоплюючого стратегічного партнерства з численними візитами, обмінами та спільними військовими навчаннями. Таїланд має найтісніші звʼязки з Китаєм серед країн Південно-Східної Азії, зокрема можна згадати про те, що Таїланд став першим у регіоні, хто отримав орендованих панд з Китаю в 2003 році.
Китай і Таїланд також співпрацюють в рамках регіональної ініціативи Ланцан-Меконг (LMC). В останні роки Китай також просуває проєкти на кшталт Азійського банку інфраструктурних інвестицій (AIIB) та «Один пояс, один шлях», що зміцнюють інфраструктуру та звʼязки в Азії.
Між країнами було розширено спільні військові навчання між країнами. Таїланд брав участь у більшій кількості спільних військових навчань з Китаєм, ніж будь-яка інша країна Південно-Східної Азії. Таїландські та китайські спецпідрозділи проводили спільні навчання з 2005 року, щорічні спільні військово-морські навчання “Blue Strike” – з 2010 року, а спільні повітряні навчання під кодовою назвою “Falcon Strike” – з 2015 року.
Сторони також активно співпрацюють у сфері інфраструктури (зокрема в будівництві високошвидкісної залізниці, що зʼєднає Бангкок з Нонг Кхаєм на кордоні з Лаосом), боротьби з центрами кібершахрайства на кордоні з Мʼянмою, зеленої енергетики, штучного інтелекту та експорту рибної продукції.
Таїланд і Китай не мають жодних серйозних територіальних або морських суперечок. Бангкок не протистоїть КНР у Південно-Китайському морі та не вживає тих чи інших заходів на підтримку союзників по АСЕАН у цьому питанні, що сприяє збереженню стабільних відносин між двома країнами. Таїланд розглядає Китай як ключового партнера для миру та процвітання в регіоні. Китай залишається найбільшим торговим партнером Таїланду та головним джерелом іноземних інвестицій, які зосереджені переважно на інфраструктурних проєктах. І, що цікаво, основну частину туристів та іноземних студентів складають саме китайці.
Однак незважаючи на посилення таїландсько-китайської взаємодії кілька великих угод щодо інфраструктури та закупівлі зброї були відкладені або скасовані через побоювання за суверенітет Таїланду. Тайські політики відхилили пропозицію про канал Кра, відмовилися від китайських патрулів безпеки на річці Меконг, відклали проєкт спільної залізниці та переглянули закупівлю китайського військового обладнання, побоюючись, що ці ініціативи можуть загрожувати незалежності Бангкока. Простими словами, уряд Таїланду встановлює межі того, наскільки готовий йти на поступки Китаю.
Міністр закордонних справ Китаю Ван І зустрівся з премʼєр-міністром Таїланду Праютом Чан-Оча, Бангкок, Таїланд – 24 липня 2017 року. Автор зображення: Сучітра Пунгкосон, Shutterstock.
В умовах значного піднесення Китаю на геополітичній арені та одночасного послаблення глобальної ролі США Таїланд намагається ефективно реагувати на зміни та адаптуватися до сучасних викликів. Цим пояснюється значне зближення з Пекіном та певне пониження рівня відносин з Вашингтоном. Та все ж країна активно підтримує відносини з обома державами, зберігаючи незалежність у формуванні власної політики.
Таїланд у пастці нестабільності
Внутрішня нестабільність Таїланду, що проявляється у частих політичних кризах, масових протестах, конфліктах між елітами та військових переворотах, значно впливає на траєкторію розвитку країни та її позиціонування в регіоні. Політична непередбачуваність знижує довіру до державних інституцій і створює перешкоди для реалізації довгострокових реформ, особливо у сферах економіки, освіти та технологій. Інвестори часто з обережністю ставляться до Таїланду, оскільки ризики раптових змін влади чи державної політики роблять ділове середовище менш стабільним, що затримує економічний розвиток. Одночасно внутрішні суперечності відволікають ресурси та увагу уряду від вирішення соціально-економічних викликів, що поглиблює нерівність і спричиняє нові хвилі невдоволення.
У регіональній системі безпеки попри стратегічно вигідне географічне розташування, відносно розвинену економіку та значний туристичний і логістичний потенціал країна часто поступається лідерством у Південно-Східній Азії державам із більш стабільною політичною системою. Порівняльний аналіз показників Fragile States Index, який відображає рівень вразливості держави (де нижчі значення свідчать про більшу стабільність), демонструє, що серед найвпливовіших країн регіону, як-от Малайзія, Індонезія, Вʼєтнам, саме Таїланд отримує найвищі показники. Найбільш проблемними для нього залишаються сфери внутрішньої безпеки, політичної стабільності та інституційної стійкості до загроз. Додатковим чинником, що ускладнює утвердження держави в регіоні, є таїландсько-камбоджійський прикордонний спір, який періодично загострюється та підриває як внутрішньополітичну, так і регіональну стабільність, послаблюючи авторитет Бангкока в межах АСЕАН. У результаті потенціал Таїланду як важливого геополітичного й економічного актора значною мірою залишається нереалізованим.
Зовнішня ж політика Таїланду характеризується рівновіддаленістю з провідними державами та стабільними відносинами з усіма іншими. За умов усе більшого впливу Китаю на світовій арені Таїланд активно розвиває з ним співпрацю, укріплюючи економічні та військові звʼязки, але водночас намагається зберегти незалежність у прийнятті стратегічних рішень. Взаємини з Вашингтоном, хоча й охолоджені через внутрішньополітичні кризи та розбіжності з питань демократії та прав людини, зберігають свою значущість. Таїланд демонструє гнучкість, прагнучи використовувати можливості, що надаються різними акторами, для забезпечення національних інтересів та стабільності в регіоні.
Автор – Даніїл Москаленко, стажер програми "Азія" аналітичного центру ADASTRA
Сподобався матеріал? Підтримай вихід якісної української аналітики, ставши патроном ADASTRA. Ваш внесок для нас важливий!
Фото на превʼю: Protesters in Thailand surrounded several government ministries during street demonstrations in Bangkok. The protesters wanted Yingluck Shinawatra's government to resign, saying it is controlled by her brother - ousted former Prime Minister Thaksin Shinawatra.