Надто вправо від центру: перспективи та виклики для нового уряду Нетаньягу

Листопадові вибори до Кнесету стали п’ятими для Ізраїлю за неповні 4 роки. Коаліція 8 партій, утворена влітку 2021-го під девізом «хто завгодно, аби не Нетаньягу», очікувано розпалася. Беньяміну Нетаньягу, для якого ці вибори стали фактично останньою можливістю утриматися при владі та залишитися на волі, довелося пройти складний шлях переговорів і протиріч між старими міжнародними партнерами та новими ультраправими союзниками. Про те, що криється за лаштунками ізраїльських політичних ігор, хто увійшов у новий уряд та які в нього перспективи, поговоримо в цій статті.

Передумови та хід парламентської кризи

Обвинувачення проти Нетаньягу

З 2017 року проти лідера партії «Лікуд» та багаторічного прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу ведеться слідство за справами про шахрайство, хабарництво та зловживання довірою. Це так звані розслідування «1000», «2000» та «4000». 21 листопада 2019 року Міністерство юстиції Ізраїлю висунуло проти нього масштабні обвинувачення, що стало першим в історії держави випадком, коли під слідство потрапив чинний глава уряду. За законодавством, міністр у такому випадку повинен подати у відставку, однак прем’єр-міністра це правило не стосується. Натомість будь-який депутат Кнесету (в тому числі члени уряду) може надіслати запит до парламенту про надання йому імунітету від судового переслідування. Саме про це Нетаньягу й попросив орган наприкінці 2019 року. Хоча розпущений на той момент Кнесет не міг прийняти жодного рішення, на час розгляду питання про захист (відлік якого формально почався в той час, коли Нетаньягу зробив запит) слідчі органи не можуть проводити розслідування. Так, вправно користуючись ізраїльськими юридичними нормами та подальшою пандемією Covid-19, що значно гальмувала діяльність судів, Нетаньягу отримав значне уповільнення ходу справ проти себе.

Партія «Лікуд» залишається ключовою в житті Ізраїлю і продовжує займати перші місця на виборах, а її прихильники готові вірити, що слідство є політично вмотивованим. Попри цей факт, та те, що жодного вироку досі немає, партія втратила можливість ефективно співпрацювати з іншими силами. Ліві («Кахоль-лаван», «Авода», «Мерец»), для яких правий Нетаньягу завжди був опонентом, втратили будь-яку мотивацію йти на компроміси та роботу з «Лікуд» (адже це дорівнює політичному самогубству), а центристські («Єш Атід») та помірковано праві («Нова надія», «Яміна», «Наш дім Ізраїль») не готові ризикувати та співпрацювати із партією, керівника якої суд може в будь-який момент кинути за ґрати, і який вимушений вдаватися до політичних трюків, щоб забезпечити собі свободу.

Так Беньямін Нетаньягу опинився в ситуації, коли довелося шукати партнерів поза межами помірного політичного спектра.

Початок кризи та веремія виборів

14 листопада 2018 року міністр оборони Авігдор Ліберман подав у відставку через незгоду з умовами укладеного перемир’я між Ізраїлем та «ХАМАС», а його партія «Наш дім Ізраїль» вийшла з коаліції, в якій залишився лише 61 депутат зі 120. Неспроможність домовитися з головою «Єврейського дому» Нафталі Бенетом щодо надання йому посади глави уряду призвела до розпаду об’єднання та проголошення позачергових парламентських виборів на квітень.

Так почалася ізраїльська політична криза, що спровокувала проведення вже п’яти позачергових виборів до Кнесету. Про них нижче по черзі:

1.          Вибори 9 квітня 2019 року

Нетаньягу не зміг сформувати уряд у відведений час і провів через парламент його саморозпуск. Інакше право на формування уряду перейшло б до лівоцентристського блоку «Кахоль-Лаван», який, як і «Лікуд», зайняв 35 місць у Кнесеті.

2.          Вибори 17 вересня 2019 року

Жодна зі сторін не змогла сформувати уряд і тому Кнесет знову оголосив про саморозпуск.

3.          Вибори 2 березня 2020 року

Одразу після виборів лідер блоку «Кахоль-Лаван» Бені Ганц, заручившись підтримкою інших партій, отримав мандат у 61 голос на формування уряду, але через внутрішні чвари не зміг це здійснити. Таким чином, через загрозу нових виборів на тлі пандемії Covid-19, що тільки набирала оберти, Ганц погодився на створення національного надзвичайного уряду під керівництвом свого опонента Нетаньягу. Водночас сам він став альтернативним прем’єр-міністром, тобто, згідно з коаліційною угодою, через 18 місяців повинен був замінити лідера «Лікуд» у прем’єрському кріслі. Цей поворот призвів до зниження популярності блоку «Кахоль-Лаван», виходу з нього партій «Єш Атід» і «Телем» та остаточного розпаду. Однак і з цього нічого не вийшло, тож після місяців протиріч усередині уряду, через неспроможність досягти згоди щодо бюджету, парламент Ізраїлю автоматично розпустився 22 грудня.

4.          Вибори 23 березня 2021 року.

2 роки перебування у глухому політичному куті змусили ізраїльських політиків піти на неможливе: створити хитку широку коаліцію, в яку увійшов усього лише 61 депутат зі 120. Новий уряд включав представників 8 партій: 4 правих, 3 лівих і арабської «РААМ». Очевидно, що таке об’єднання не могло протриматися довго, адже до нього входили як араби, так і сили, що виступають проти створення Держави Палестини, як-от «Яміна», чий лідер Нафталі Бенет став прем’єр-міністром. У червні 2022 депутати не змогли домовитися щодо продовження дії документа, за яким на єврейські поселення на Західному березі ріки Йордан розповсюджуються закони Ізраїлю, а не Палестини. Праві партії безкомпромісно наполягали на пролонгації, а арабська «РААМ» – проти. Так розвалилася коаліція, єдиною спільною рисою якої була нелюбов до Нетаньягу.

Нафталі Бенет передає повноваження Яїру Лапіду. 30 червня 2022. HaimZach/GPO

Сучасна ситуація

Напередодні останніх виборів, що відбулися 1 листопада, Беньямін Нетаньягу посприяв об’єднанню ультраортодоксальних націоналістичних партій «Ноам» (голова – Аві Маоз), «Оцма Єхудит» (голова – Ітамар Бен-Ґвір) та «Ха-Цийонут ха-Датіт» (голова – Бецалель Смотріч) в єдиний передвиборчий блок, що значно посилило їхні позиції.

Так «Лікуд» зміг отримати собі партнерів при створенні коаліції, а особисто Нетаньягу – союзників для гарантування стабільного імунітету від кримінального переслідування. 18 жовтня Бецалель Смотріч представив проєкт законодавчої реформи, в якій серед іншого запропонував скасувати статтю про «обман суспільної довіри» – саме ту, за якою судять Нетаньягу. А 30 жовтня став загальновідомим аудіозапис, на якому Ітамар Бен-Ґвір каже про необхідність прийняття так званого «французького закону» – згідно з ним не можна розслідувати підозри проти глави уряду, що зараз обіймає свою посаду. Також він додав, що цей акт повинен мати ретроактивний характер, тобто стосуватися також справ, відкритих до його ухвалення. Так Нетаньягу може здобути юридично стабільне звільнення від переслідування без необхідності просити Кнесет надати йому індивідуальний імунітет і пояснювати парламенту та країні потребу в цьому.

Нетаньягу, чия партія вкотре перемогла, 21 грудня оголосив про укладення коаліції із 5 правими ультраортодоксальними націоналістичними партіями: 3 колишніми членами блоку «Ха-Цийонут ха-Датіт» (що розпався одразу після вдалих для нього виборів), «ШАС» та «Яхуд ха-Тора». Цей союз, який уже охрестили «найправішим в історії Ізраїлю», дасть відносно стабільну, принаймні на перший час, більшість у 64/120 голосів. 29 грудня новий уряд склав присягу.

Цікаво, що донедавна «Лікуд» вважалася дуже правою партією для Ізраїлю, але в новій коаліції стала найбільш ліберальною. Це є маркером того, що політичний спектр держави поступово зрушується істотно вправо. Такий тренд можна пояснити кількома факторами:

1.          Стомленість ізраїльтян від тривалої політичної кризи та пошук можливих альтернатив законотворцям, які роками не можуть досягти згоди. Ба більше, активізація прошарків населення, які зазвичай не ходять на вибори: явка 11 листопада становила рекордні з 2015 року 71.3%;

2.          Неспроможність проводити ефективну політику уряду Беннета-Лапіда, який Нетаньягу та його праві соратники називали лівими, хоча насправді це далеко не так;

3.          Підвищення відсотка ортодоксальних євреїв серед жителів Ізраїлю через більшу народжуваність у відповідних спільнотах порівняно з помірними. Наразі 12% населення становлять ультраортодокси харедім, а за прогнозами до 2065 року ця цифра збільшиться до 32%.

Графік індексів фертильності серед різних соціальних груп Ізраїлю. Найбільше дітей народжується у представників ультраортодоксальних (харедім) та релігійних спільнот. The Economist

Найскандальніші представники нового кабінету

Тепер, як годиться, новопризначені урядовці опиняться під детальним оглядом ізраїльської преси та суспільства. І біографії кількох представників команди викликають чимало запитань. Про найбільш одіозних коротко далі.

1. Ітамар Бен-Ґвір – міністр національної безпеки Ізраїлю. Його найбільше цікавить контроль над прикордонною поліцією «МАГАВ» – мілітарною структурою, що забезпечує контроль над блокпостами, Єрусалимом та Західним берегом. Був пов’язаний із націоналістичним рухом «Ках», який визнано терористичним у деяких країнах, зокрема США й самому Ізраїлі. Політик неодноразово потрапляв у скандали, пов’язані з расовою ненавистю, а у 2007 році суд визнав його винним у підбурюванні до расизму. Висловлювався на підтримку депортації нелояльних до Ізраїлю арабів та надавав юридичну допомогу ізраїльським ультраправим екстремістам.

Ітамар Бен-Ґвір. Amir Cohen/REUTERS

2. Бецалель Смотріч – міністр фінансів  на перші 2 роки, а також фактично другий міністр у міністерстві оборони, який отримав право призначити голову COGAT – підрозділу міністерства оборони, що виконує адміністративні функції на Західному березі. Таким чином депутат узяв під контроль питання  Палестини та ізраїльських поселень там. Неодноразово робив расистські висловлювання в бік арабів, а одного разу навіть заявив семітському депутату у Кнесеті, що його перебування там «помилка Бен-Гуріона, який не викинув усіх їх із країни 1948 р.». У 2016 році виступив із пропозицією щодо сегрегації єврейських та арабських жінок у пологових будинках. Активно виступає проти ізраїльської ЛГБТ-спільноти, організовував публічні протести проти прайд-парадів, називав себе «гордим гомофобом» та казав, що «такі акції гірші за зоофілію».

Бецалель Смотріч. Yonatan Sindel/Flash90

3. Арьє Дері – міністр внутрішніх справ та міністр охорони здоров’я. Навіть попри його чисельні расистські висловлювання, Дері – чиновник із великим кримінальним послужним списком. У 1990 році проти нього, на той момент міністра внутрішніх справ, було порушено справу про шахрайство, яка закінчилася в 1999 році вироком: 250 тисяч шекелів штрафу та 4 роки позбавлення волі, з яких політик відсидів 22 місяці. У 2003 році його було визнано винним в обмані суспільної довіри та засуджено до 3 місяців умовно та 10 тисяч шекелів штрафу. У 2016 році, вже після повернення Дері до політики, проти нього було відкрито нове розслідування: цього разу ухиляння від сплати податків та непідзвітні доходи. Усе завершилося 1 лютого 2022 підписанням позасудової угоди, за якою Дері визнавав себе винним та отримав 1 рік умовно і штраф в 180 тисяч шекелів.

Згідно з ізраїльським законодавством, засуджена за кримінальною справою людина не може обіймати міністерські посади впродовж 7 років після відбуття покарання. Саме тому зараз коаліція у швидкому темпі провела поправку до законодавства, згідно з якою міністерські посади упродовж 7 років буде заборонено займати лише тим, хто відбував термін безпосередньо в тюрмі. Варто зазначити, що така зміна потрібна Нетаньягу не тільки для того, щоб залучити «ШАС», лідером якої є Дері, до своєї коаліції, а і для того, щоб у випадку укладання власної угоди зі слідством мати можливість залишитися у прем’єрському кріслі.

Арьє Дері. Amir Levy/Getty Images

4. Аві Маоз – голова Бюро «Натів» (урядової організації, що займається підтвердженням права на репатріацію громадян країн Східної Європи та пострадянського простору), Управління з національно-єврейської ідентичності (тільки планують створити) та відділу зовнішніх програм у міністерстві освіти (працює над вихованням цінностей). Маоз, що зі своєю партією «Ноам» здобув популярність завдяки ультраортодоксальним, гомофобним, сексистським та антиарабським поглядам, схвально висловлювався про заборону онукам євреїв, які самі не є такими, іммігрувати до країни. Виступив проти імміграції нерелігійних євреїв, підтримав відсутність сексуального виховання та шкільних програм, що містять відомості про ЛГБТ. Наразі він обіймає саме ті посади, з яких може напряму впливати на ці питання.

Аві Маоз. Olivier Fitoussi/Flash90

Перешкоди на шляху нового уряду

Невдоволення стратегічного союзника

Ізраїль – країна, вкрай залежна від відносин зі своїм головним стратегічним союзником – США. Саме Сполучені Штати щорічно постачають Ізраїлю мільярди доларів, новітнє військове обладнання та діляться наявною інформацією щодо його ворогів. Держава, яка перманентно знаходиться на полі бою, не може нехтувати такою підтримкою.

Розмір військової допомоги, що надається Ізраїлю від США, за десятиріччями. BBC

Та адміністрація Байдена прямо зазначила, що не дуже рада перспективі співпраці з ізраїльськими ультраправими. Цьому сприяють й американські єврейські організації, які традиційно займають ліберальні позиції та близькі до Демократичної партії. Також тиск на Байдена здійснюється з боку прогресивного корпусу Демпартії, який вбачає в Ізраїлі державу, що проводить апартеїд. Традиційно погані відносини між Нетаньягу та демократами, що склалися ще за часів президенства Барака Обами, впливають не менше.

США дали зрозуміти, що не будуть задоволені бачити на місці міністра оборони Бецалеля Смотріча, якого спочатку планували на це крісло. Оскільки більшість американо-ізраїльської співпраці відбувається у воєнній сфері, це місце західні партнери розглядають як другу найважливішу посаду після прем’єр-міністра й намагаються тиснути на Єрусалим саме таким шляхом. Колишній посол США в Ізраїлі Деніел Керцер (який вважається близьким до багатьох посадовців у нинішній адміністрації) опублікував у «The Washington Post» статтю. В уривку він закликав Байдена взагалі припинити постачання будь-якої військової допомоги Ізраїлю і не кооперувати з «найбільш радикальним, ультраправим урядом із гомофобними й шовіністичними партіями».

Водночас з американського виконавчого офісу лунали голоси, які натякли, що США будуть раді бачити колишнього посла Ізраїлю Рона Дермера в новому уряді, адже він «розуміє політичну й дипломатичну делікатність питань, які зараз відбуваються». Після довгих перемовин Дермер зайняв посаду міністра зі стратегічного планування, що буде курувати налагодження відносин між Ізраїлем та Штатами.

Нетаньягу неминуче доводиться балансувати між побажаннями свого іноземного союзника та нових партнерів із коаліції. Ці прямі розбіжності в поглядах стають однією з причин затягування формування уряду, а також вплинуть на подальшу співпрацю зі Штатами.

Посилення єврейсько-арабського насильства

Ізраїльсько-палестинське протистояння, що триває десятиріччями, без сумніву, лише загостриться за нового уряду. Недавно Єрусалим намагався балансувати між жорсткою та м’якою силами, воєнними операціями та дипломатією. Проте передача посад, відповідальних за побудову нових поселень та правопорядок на Західному березі, ультраправим антиарабським політикам, які закликають анексувати увесь регіон, неминуче призведе до посилення конфлікту. Казати про нову Інтифаду, третє вторгнення до Лівану чи масштабну війну із Сирією ще зарано, але можна впевнено стверджувати, що сутичок та жертв за радикального уряду стане значно більше. Це, своєю чергою, дуже підірве імідж Ізраїлю на міжнародній арені та посилить зовнішній  тиск. У тому ж числі постраждають відносини з арабськими партнерами, населення яких досі дуже чутливо ставиться до проблем палестинців.

Внутрішні чвари

Різкий поворот і без того радикальної «Лікуд» виходить за межі її ідеологічних цінностей. Наприклад, об’єднання позиціонує себе як ліберальна права партія, яка не виступає проти ЛГБТ. За часів її правління права людей цієї соціальної групи кілька разів розширювалися. Навіть новим спікером Кнесету став відкритий гей, депутат від «Лікуд» – Амір Охана, який за минулих прем’єрств Нетаньягу обіймав посади міністра юстиції та міністра внутрішньої безпеки.

Наразі це питання стає одним із нагальних ідейних протиріч, адже всій партії доведеться співпрацювати з людьми, які мають ЛГБТ за ворогів. Охана ще у вересні виправдовував можливу коаліцію з ультраправими, пояснюючи «головне, аби «Лікуд» прийшла до влади». Проте згодом із партії почало лунати незадоволення призначенням Аві Маоза на посади, що дають йому контроль над ідеологією в ізраїльській освіті. Такі різні погляди на це та інші ідейно-чутливі питання можуть стати серйозними каменями спотикань, що прискорить руйнування коаліції.

Висновки

«Найправіша коаліція в історії Ізраїлю» навряд чи зможе зупинити чотирирічну політичну кризу у країні. Надто велика кількість інтересів та точок зору, що не збігаються, не дозволять ефективно співпрацювати достатньо довго, аби пробути при владі 4 роки.

Підйом ультраправих в ізраїльській політиці не буде миттєвим та однобічним, а спричинить ажіотаж і з іншої сторони: наляканих тим, що зараз відбувається у країні та тих, хто вважає, що «Лікуд» продав їхні інтереси. Наступного разу помірковані політичні сили матимуть більше мотивації знаходити компроміс, а не розривати свій союз. Тож можна стверджувати, що порядок, який зараз формується, не протримається до наступних чергових виборів. Також, як варіант, майбутній уряд Ізраїлю буде помірнішим, хоча в довгостроковій перспективі ізраїльська політика продовжуватиме дрейфувати вправо.

Також можна стверджувати, що наразі найбільшою проблемою в ізраїльській політичній кризі не є ані неспроможність партій домовитися між собою, ані поворот вправо. Найсерйознішу й першочергову загрозу становить Беньямін Нетаньягу – людина, яка, користуючись своєю старою популярністю серед населення й авторитетом у партії та намагаючись уникнути кримінального покарання, готова піти на будь-які компроміси, незважаючи ані на запит виборців, ані на ідеологію партії, ані на наслідки для цілої країни. Поки Нетаньягу буде залишатися на політичному Олімпі країни, політичного спокою очікувати точно не варто.

Автор – Олександр Булін, експерт із Близького Сходу Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам подобаються наші матеріали, підтримайте роботу центру на Патреоні! Цим ви зробите свій внесок у розвиток української аналітики.