Орлан на Кавказі: як Вірменії вдалося змінити зовнішньополітичні орієнтири
Співпраця Вірменії й Сполучених Штатів Америки є одним із найбільш цікавих і непередбачуваних явищ сучасної системи міжнародних відносин та проявом трансформації світового порядку (або, як часто говорять у колах міжнародників, безпорядку). У січні 2025 року було підписано Хартію про стратегічне партнерство між державами. Що їй передувало та які перспективи реалізації?
За останні кілька років Вірменія зіткнулася з низкою економічних, гуманітарних та військових проблем, а восени 2023 року визнала, що спиратися на Росію було «стратегічною помилкою», та оголосила про проведення спільних військових навчань із США, які отримали назву «Eagle Partner». Це рішення не задовільнило ані Росію, ані Азербайджан. Баку розпочав військовуоперацію на території Нагірного Карабаху, Москва не виконала союзницьких зобов’язань, аЄреван заявив про створення нових безпекових механізмів через співпрацю зі Сполученими Штатами і Європейським Союзом.
Останні події на Південному Кавказі набувають стратегічного значення не лише для регіону, а й для глобальних гравців, таких як США та Росія. У цьому контексті ключовим питанням стає не лише традиційне протистояння між Баку та Єреваном, що призвело до воєн у 2020-му та 2023-му роках, а й конкуренція між Вашингтоном і Москвою за вплив у регіоні.
Відносини Росії й Вірменії на тлі конфлікту в Нагірному Карабасі
Якщо відштовхуватися від найбільш відомого та поширеного в культурі положення теорії хаосу про важливість найменшої деталі в розвитку подій, то доречно буде розпочати з Нагірного Карабаху.
Важливо розуміти, що Нагірний Карабах, а також донедавна існуюча Нагірно-Карабаська Республіка, є точкою конфлікту між Вірменією й Азербайджаном, сутички за яку між двома державами тривали протягом багатьох десятиліть. Останні два загострення протистояння відбулися у 2020 та 2023 рр.
У 2020 році трапилося одне з найбільших загострень між Єреваном і Баку. 27 вересня Азербайджан почав наступ через лінію, яку утримували вірменські бойовики. Унаслідок зміни влади в Єревані, а саме приходу Нікола Пашиняна, поступки у питанні Нагірного Карабаху, що задовільнили б адміністрацію Азербайджану, здавалося, стали можливими, але керівництво Вірменії на це так і не пішло.
Конфлікт 2020 року закінчився перемир’ям за посередництва Кремля, що важливо підкреслити. Вірменії довелося поступитися частиною території, а Росія направила своїх миротворців у регіон. У результаті конфлікту лінія фронту стала довшою, більш нестабільною та крихкою.
У вересні 2022 році Росія вивела частину миротворців з регіону Нагірного Карабаху, де відновилися бойові дії між сторонами. Азербайджан визнав, що завдавав удари, однак також заявлялося, що це була відповідь на провокації Вірменії.
2022-2023 роки стали найбільш напруженими в контексті протистояння Азербайджану й Вірменії. Баку розпочав блокаду Лачинського коридору та дороги Агдам-Степанакерт, що призвело до ізоляції всього Нагірного Карабаху. Однією з причин стала незгода з боку Єревана відкрити Зангезурський коридор, який мав з’єднувати західні райони Азербайджану з анклавом на заході Вірменії.
Мапа Вірменії та Азербайджану, пунктиром виділено Нагірно-Карабаську Республіку (source: Global Centre for the Responsibility to Protect)
Улітку 2023 року регіон перебував на межі гуманітарної та екологічної катастрофи. Дії Азербайджану були засуджені світовою спільнотою, зокрема Сполученими Штатами. Паралельно Єреван висунув тезу, що Росія не виконує союзницьких зобов’язань, тому держава оголошує про переорієнтацію у своїй зовнішньополітичній діяльності на США. Вищезазначена позиція уряду була негативно сприйнята Москвою.
У регіоні розпочалося формування союзницьких блоків та угруповань: з одного боку – Росія, Азербайджан, Туреччина, з іншого – Вірменія та Сполучені Штати. Анкара підтримує Баку через концепцію пантюркізму, що зближує та певною мірою обʼєднує ці дві країни. Співпраця між Вірменією та США у свою чергу явно посилилася, однак для повного розуміння слід розібратися,чи підтримка Єревана справді свідчить про поглиблення звʼязків, а також те, чи є цей крок раціональним.
Співпраця зі США – поворот у зовнішній політиці Єревана
На початку вересня 2023 року прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що залежність Єревана від Москви в питаннях безпеки обернулася для неї фатальною помилкою. До 2023 року головним постачальником зброї для Вірменії була Росія, ба більше, основна кількість поставок здійснювалися на умовах пільгового кредитування. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, на Росію, яка мала виступати неупередженим посередником у конфлікті навколо Нагірного Карабаху, припадало 94% поставок озброєнь до Вірменії. З 2011 по 2020 рр. російські поставки включали: БТРи, ППО, РСЗВ, танки, ракети типу «Іскандер», «Смерч», а також бойові літаки Су-30СМ.
Поставки озброєнь Росією до Вірменії та Азербайджану (source: SIPRI Arms Transfers Database)
Вірменія надавала територію для розміщення російських військових баз та залишалася єдиним членом ОДКБ на Південному Кавказі. Допомога Росії була обумовлена бажанням зберегти свій вплив у регіоні. Інтересом Вірменії було забезпечення власної безпеки та безпеки Нагірного Карабаху, де проживало близько 110 тисяч вірмен. Хоча Єреван має певні проблеми з економікою, зокрема у 2020 році зовнішній борг досяг 8 млрд. доларів, він зміг збільшити обсяг оборонних закупівель на 415 відсотків.
Заяву прем’єр-міністра про помилковість орієнтації на Росію варто розглядати як передумову кардинального зсуву у зовнішньополітичних орієнтирах держави.
Конфлікт 2020 року мав стати поштовхом до перегляду Єреваном зовнішньої політики. Кремль під час 44-денної війни не виконав жодного зі своїх зобов’язань, окрім сприяння укладанню мирної угоди між ворогуючими сторонами, що дозволило ввести російських миротворців у регіон.
2023 рік засвідчив падіння авторитету Росії в регіоні, наслідком чого стала критика з боку Баку і Єревана щодо присутності російських миротворців. Паралельно із цим прем’єр-міністр Вірменії оголосив про проведення спільних військових навчань зі Сполученими Штатами, які отримали назву «Eagle Partner». З огляду на кількість залучених військових (85 американських та 175 вірменських військовослужбовців), їх складно вважати ефективними, проте цей крок є важливим у розвитку співпраці зі Сполученими Штатами та НАТО.
Важливість цих навчань полягала не у співпраці збройних сил Вірменії та США, а в демонстрації переходу від проросійської зовнішньополітичної діяльності до прозахідної. Позаяк російські миротворці не змогли вплинути на ситуацію з блокадою Лачинського коридору та дороги Агдам-Степанакерт, тому Єревану залишалося лише шукати союзників за межами регіону, що раціонально.
Реакції Росії й США на зовнішньополітичний курс Єревана та події в регіоні
Вірменія, обравши новий зовнішньополітичний курс, викликала на себе велику кількість критики з боку Москви та підтримку з боку США. Росія намагалася за допомогою пропаганди подати ситуацію таким чином: старий союзник, яким раніше була Вірменія, вирішив відійти від співпраці з Російською Федерацією та зосередити увагу на співпраці з головним ворогом – США. Потенційна співпраця Єревана й Вашингтона надасть останньому можливість для закріплення присутності на Кавказі.
Доречно також навести публікацію екс-президента Російської Федерації, Дмитра Медведєва, вякій він зазначив, що Вірменія винна в поразці 2020 року, та натякнув, що Росія не допомагатиме Єревану в конфлікті, що спалахнув у вересні 2023 року.
Публікація першого заступника голови військово-промислової комісії Російської Федерації, екс-президента Російської Федерації, Дмитра Мєдвєдєва
Також слід згадати позицію уряду Росії щодо спільних військових навчань Вірменії та США. Міністр закордонних справ Росії, Сергій Лавров, заявив, що подібні дії Вірменії є недружніми кроками щодо Російської Федерації.
Вашингтон тим часом Єреван підтримав. Помічник державного секретаря США у справах Європи та Євразії Йюрі Кім на початку вересня 2023 року заявила про необхідність захисту прав вірмен у Нагірному Карабаху та готовність США захищати мир в регіоні. Державний секретар США Ентоні Блінкен у свою чергу провів телефонну розмову з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим щодо деескалації конфлікту. Вашингтон заявив, що Баку не може розраховувати на жодну військову допомогу від Сполучених Штатів Америки через блокаду та агресивні дії проти Вірменії. Інтерес США полягає в тому, щоб закріпитися в донедавна проросійському регіоні. Неспроможність надати та гарантувати безпеку Грузії в 2008 році (і до 2025 р.) підштовхують Вашингтон закріпитися в регіоні за рахунок нового союзника.
Інтерес Вірменії полягає в захисті свого суверенітету та підтримки економіки держави. Росія продемонструвала свою слабкість як союзник та неспроможність боронити територіальну цілісність члена ОДКБ. До того ж, загальна довіра та міжнародний статус РФ після початку повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році стрімко падає, що й підштовхнуло Вірменію до пошуку нового центру підтримки.
Стратегічне партнерство Єревана й Вашингтону від 14 січня 2025 року
Розвиток подій в Україні протягом 2024 року, посилення європейських інституцій та відсутність поліпшення відносин з Азербайджаном закріпили поворот у зовнішньополітичному курсі Єревана. Вірменія призупинила свою діяльність в ОДКБ, але поки формально зберігає членство в цій організації.
14 січня 2025 року державний секретар США Ентоні Блінкен і міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян запустили роботу комісії з питань стратегічного партнерства Вашингтону і Єревана.
Держсекретар Ентоні Блінкен і міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян (Source: U.S. Embassy in Armenia)
Загалом Хартія про стратегічне партнерство США й Вірменії включає в себе розділи економічної, торгівельної, енергетичної, оборонної, безпекової співпраць. Держави зобовʼязуються сприяти розвитку демократії та підтримувати культурні обміни.
Вашингтон також зобовʼязується надалі покращувати економічні відносини з Єреваном. Це підтверджується тим, що торгівля між Сполученими Штатами й Вірменією збільшилася більш ніж утричі в період з 2020 до 2023 року, досягнувши 321 мільйона доларів.
Сполучені Штати працюють з Вірменією над зміцненням її продовольчої безпеки, зокрема шляхом диверсифікації торговельних партнерів і поліпшення внутрішнього виробництва. Уряди створили робочу групу з експортного контролю у вересні 2024 року, яка забезпечує механізм для обміну інформацією про процедури та правила експортного контролю. Вірменія також підтвердила свою готовність працювати зі Сполученими Штатами над забезпеченням дотримання санкцій.
Сполучені Штати й Вірменія розпочнуть переговори щодо угоди 123 про співпрацю в галузі цивільної ядерної енергетики, після повного укладення надасть Вірменії можливість для розширеного співробітництва зі США в цій сфері.
Сполучені Штати виділили 27 мільйонів доларів на фінансування зусиль Вірменії, спрямованих на посилення її спроможностей у забезпеченні прикордонної безпеки у співпраці з Державною програмою експортного контролю та безпеки кордонів і Митною та прикордонною службою США. Крім того, до Вірменії має прибути спеціальна прикордонна група з США для проведення спільних операцій з охорони кордону.
Сполучені Штати підтримують реформи оборонного сектору Вірменії та надали Міністерству оборони Вірменії близько 18 мільйонів доларів для закупівлі броньованих машин швидкої допомоги, розбудови Центру операцій з кіберзахисту та покращення можливостей Національного навчального центру. Вашингтон також співпрацює з Єреваном в розробці її національної стратегії кібербезпеки.
Москва доволі стримано відреагувала на рішення Вірменії стати стратегічним партнером США. Сергій Лавров, до прикладу, заявив, що підписання такої угоди є суверенним правом Єревана, а Росія не має наміру вказувати іншим країнам, з ким будувати відносини.
Прихід до влади Дональда Трампа втім негативно вплинув на реалізацію стратегічного партнерства США й Вірменії. Після призупинення Вашингтоном програм допомоги на 90 днів задля оцінки ефективності та відповідності зовнішньополітичним цілям, деякі з ініціатив, зокрема розбудова мережі кіберлабораторій для боротьби з кіберзагрозами, довелося зупинити. До того ж, спеціальна прикордонна група з США так і не прибула до Вірменії.
Висновки
Шлях від надійного союзника Кремля до стратегічного партнера США – це унікальне явище різкої зміни політики, але не безпрецедентне. Імперіалістський шлунок Росії розлякує держави, які раніше називалися братніми. Вірменія не виняток.
У контексті відносин США й Вірменії слід спостерігати за реалізацією закладених положень у Хартії та за політикою нової адміністрації США. Головною загрозою для національного суверенітету й іміджу Вірменії є повторний поворот зовнішньополітичного курсу держави та повернення в зону впливу Російської Федерації.
Дональд Трамп розпочав свій президентський термін зі скасування частини положень та денонсації певних договорів, укладених демократами, тому президент може також відмовитися від підтримки Вірменії, якщо такою буде ціна співпраці з Росією.
Вірменії важливо не втратити політичну незалежність своїх лідерів та не допустити повторення подій, що відбулися в Грузії.
Автор – Кривко Андрій, дослідник аналітичного центру ADASTRA
Підтримайте вихід нових матеріалів від ADASTRA. Ми цінуємо ваш внесок!
Фото превʼю: міноборони Вірменії