Панама між наддержавами. Як маленька країна опинилася в центрі великої гри?
Панамський канал привернув увагу світових медіа після гучних заяв президента США Дональда Трампа про намір повернути контроль над стратегічною водною артерією. Новообраний лідер звинувачує Панаму в тому, що та нібито передала управління каналом Китаю. Такі твердження викликали різку реакцію як у президента Панами Хосе Рауля Муліно, так і в Пекіні, де будь-які звинувачення відкидають. Хто насправді контролює канал, чи дійсно Китай посилює там свій вплив і які є сценарії розвитку подій?
Панамський канал, через який проходить близько 5% світової торгівлі, має немаловажне значення для глобальної економіки, а особливо для США – його найбільшого користувача. Саме через нього до Сполучених Штатів доставляються чилійські вина та еквадорські банани, а також скраплений газ. Китай же посідає другу сходинку за обсягами перевезень, що посилює конкуренцію між Вашингтоном і Пекіном за вплив у зоні каналу.
Панамський канал: історична довідка
Панамський канал поєднує Панамську затоку Тихого океану з Карибським морем й Атлантичним океаном. Будівництво каналу стало одним із найбільших інженерних проєктів в історії людства, а його значення для розвитку судноплавства й економіки Західної півкулі та всього світу, є величезним. Він також значно скоротив маршрут для кораблів, що курсували між океанами. Шлях від Нью-Йорка до Сан-Франциско з відкриттям каналу зменшився вдвічі. Сьогодні цей 82-кілометровий водний коридор контролює Панама. Та хто володів ним раніше?
Панамський морський вузол. Embassy and General Consulate of Panama in Greece
Першу спробу створення судноплавного шляху на Панамському перешийку здійснили 1879 року французькі інженери, які сподівалися повторити успіх Суецького каналу, що з’єднав Середземне море з Червоним. Очолив проєкт французький дипломат Фердинанд де Лессепс, який керував будівництвом каналу в Єгипті й прагнув реалізувати аналогічний проєкт у Латинській Америці. Акції «Загальної компанії міжокеанського каналу», заснованої французами, тоді придбало більше 800 тис. людей.
Однак будівництво Панамського каналу виявилося непростим. Французькі інженери не врахували природні умови регіону: тропічний клімат, численні заболочені території та часті зсуви ґрунту. Окрім цього, малярія та жовта гарячка, поширені в цій частині світу захворювання, забрали життя тисяч робітників. До 1888 року витрати перевищили запланований бюджет майже вдвічі, тоді як виконано було лише третину робіт. У результаті компанія збанкрутувала, розоривши сотні тисяч дрібних акціонерів. Що цікаво, подальші розслідування виявили масштабну корупцію та випадки підкупу посадових осіб під час будівництва каналу.
Провал французького проєкту не означав, що ідея Панамського каналу була назавжди похована. Після Іспано-американської війни 1898 року США все більше зацікавилися будівництвом каналу на Панамському перешийку, оскільки прагнули підсилити свій вплив у Західній півкулі. У 1901 році вони підписали з Великою Британією угоду Гей-Паунсфот, яка закріпила за США виключне право на реалізацію цього проєкту.
До її підписання між країнами тривала напружена дипломатична боротьба за право будівництва каналу. У підсумку було домовлено про відмову від встановлених раніше міжнародних гарантій нейтралітету водного шляху, а також про скасування заборони на зведення фортифікаційних споруд у зоні каналу.
У 1903 році США підтримали прагнення Панами здобути незалежність від Колумбії, а за умовами договору Гей-Бюно-Варилья виплатили панамцям 10 млн доларів за безстрокову оренду землі для спорудження каналу, погодившись щорічно сплачувати ще 250 тис. доларів оренди. Наступного ж року США приступили до будівництва каналу, до якого було залучено понад 75 тис. робітників. В умовах вологого тропічного клімату будівельники знову зіткнулися з численними труднощами, зокрема епідеміями та обвалами (унаслідок цього загинуло щонайменше 27,5 тис. осіб). 15 серпня 1914 року Панамський канал перетнуло перше судно, а через шість років відбулося його офіційне відкриття.
Зона каналу, яку контролювали американці, мала власний орган управління, спеціальну інфраструктуру та губернатора, якого затверджували у Вашингтоні. Більше того, у 1950-тих роках США спорудили стіну, що відокремила американську зону від Панами. Це спричинило невдоволення останньої, а також багаторічні протести проти американського контролю. Кульмінацією стала евакуація посольства США із зони Панамського каналу у 1964 році.
Налагодження відносин між країнами відбулося в 1977 році, коли панамський лідер Омар Торріхос і президент США Джиммі Картер домовилися про поступову передачу контролю над каналом Панамі. Водночас канал залишався відкритим для користування усіма охочими країнами. 39-й президент США потім підкреслював: «…Як велика й могутня країна ми здатні справедливо та шанобливо поводитися з гордою, але меншою нацією».
Проте в 1989 році президент США Джордж Буш-старший наказав військам вторгнутися до Панами з метою повалення режиму диктатора Мануеля Норʼєги, якого звинувачували в торгівлі наркотиками, фальсифікації виборів і т. ін. За результатами операції Норʼєга був усунутий від влади, а сили оборони Панами було розпущено. Остаточно із зони каналу американці вийшли в 1999 році.
Американські претензії на канал
Хоча Панамський канал розглядався Сполученими Штатами як ключовий елемент глобальної торгівлі та геополітичного впливу, його передача Панамі була кроком назустріч країнам Латинської Америки, з якими адміністрація Джиммі Картера прагнула покращити відносини.
Зараз же, у 21 столітті, контроль над Панамським каналом знову набув стратегічної важливості для Сполучених Штатів, зокрема через усе більший вплив Китаю в регіоні.
Президент США Дональд Трамп неодноразово висловлював обурення щодо рішення передати контроль над каналом Панамі. У своїх нещодавніх заявах він розкритикував адміністрацію Картера та поставив під сумнів те, наскільки справедливою є нинішня система тарифів для американських суден.
На початку січня 2025 року Трамп пригрозив повернути контроль над Панамським каналом, якщо Панама не знизить транзитні збори для американських кораблів. На своїй платформі «Truth Social» він заявив: «Панамський канал був наданий Панамі не для чиєїсь вигоди, а як символ співпраці між Вашингтоном і цією центральноамериканською країною». Трамп також висловив підозри, що Панамський канал контролюється Китаєм, що загрожує інтересам США.
Особливе занепокоєння новообраного президента викликали тарифи для американських суден. За його словами, Панама не мала права встановлювати «непомірні ціни» для США, оскільки канал був збудований за американські кошти.
Іще одна гучна заява стосувалася можливого військового втручання в Панаму. На запитання журналістів про те, чи можуть США примусити центральноамериканську країну повернути контроль над каналом, Трамп відповів, що не може ні в чому запевнити. Це породило нову хвилю дискусій про перегляд американської політики щодо Панами.
За даними Адміністрації міжнародної торгівлі, понад 70% суден (від 10 000 суден на рік), що проходять через канал, прямують до або з портів США. Другим найбільшим користувачем є Китай – із жовтня 2023 року по вересень 2024 року на Піднебесну припало 21.4% від загального обсягу вантажів. Окрім цього, китайські компанії активно інвестують у панамську інфраструктуру, а саме в порти та термінали поблизу каналу.
Тож не дивно, що Вашингтон стурбований розширенням впливу Пекіна в ключовій транспортній артерії. Водночас особливо болючим питанням для американського бізнесу є підвищення тарифів з боку Панами.
Разом із цим усе більш відчутними стають наслідки зміни клімату. Сильна посуха вже обмежила кількість суден, які можуть перетинати канал, впливаючи цим самим на терміни поставок та збільшуючи витрати на логістику.
Повернувшись у Білий дім, Трамп використовує тему повернення Панамського каналу для мобілізації електорату, підкреслюючи загрозу з боку Китаю та необхідність відновлення американського впливу в регіоні.
Як відреагував світ на заяви новообраного президента США?
Країни Латинської Америки продемонстрували найгострішу реакцію, вбачаючи в словах Трампа потенційну загрозу суверенітету Панами та стабільності в регіоні.
Президентка Гондурасу Сіомара Кастро, яка очолює Співтовариство країн Латинської Америки та Карибського басейну (CELAC), скликала екстрений саміт лідерів регіону. Саміт відбувся 30-го січня, і серед головних тем були міграційна політика новообраного президента США та його заяви про Панамський канал.
Президент Колумбії Густаво Петро, один із найбільших критиків Трампа, вказав на те, що Сполучені Штати повертаються до імперіалістичних амбіцій. У своїх заявах він провів історичну паралель між нинішньою політикою Вашингтона та його діями наприкінці XIX століття, маючи на увазі вторгнення на Кубу й Філіппіни. Колумбія, яка є одним із союзників США поза НАТО, усе-таки перебуває у вразливому становищі, оскільки американський ринок є основним напрямком експорту колумбійських товарів, що дає Вашингтону значні важелі впливу.
І все ж попри гострі заяви більшість латиноамериканських країн воліють не доводити ситуацію до прямого конфлікту з Трампом, адже для багатьох із них США залишаються ключовим торговельним партнером. До прикладу, Бразилія і Мексика, найбільші економіки Латинської Америки, поки що публічно не висловилися щодо «занепокоєнь» новообраного президента США.
Лідери країн Європи теж утрималися від офіційних коментарів щодо заяв Трампа. ООН і ОАД тим часом закликали США і Панаму до дипломатичного вирішення суперечки та наголосили, що питання контролю над Панамським каналом має вирішуватися мирним шляхом, без загроз та економічного тиску.
Наскільки китайським є канал?
Американські посадовці вважають, що все більша присутність Китаю довкола Панамського каналу становить загрозу для безпеки Панами, США й усієї Західної півкулі. Спеціальний посланник США у справах Латинської Америки Маурісіо Клавер-Кароне зазначив, що попередні адміністрації Панами сприяли зростанню китайського впливу, тож теперішньому президенту Хосе Раулю Муліно доведеться знайти спосіб урівноважити цю ситуацію.
Особливу увагу привертає діяльність гонконгської компанії «CK Hutchison Holdings» через свої фінансові операції, що можуть спонукати Панаму розглянути умови концесії. Більше того, з 1997 року її дочірнє підприємство «Hutchison Ports PPC» керує двома портами по обидві сторони каналу. Як зазначає Раян Берг, експерт Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні, це надає компанії інформацію про кораблі, що пропливають цими водними шляхами. Хоча вона не є державним підприємством, Вашингтон побоюється, що вона все ж підконтрольна Пекіну. Інші приватні та державні китайські компанії закріплюють свою присутність у Панамі, інвестуючи мільярди доларів в інфраструктурні проєкти, як-от будівництво мостів, портів і транспортних вузлів навколо каналу.
В останні роки Піднебесна помітно розширила свій вплив у зоні каналу після того, як Панама розірвала дипломатичні відносини з Тайванем у 2017 році (відтоді країна дотримується політики визнання одного Китаю). Вона також відкрила Інститут Конфуція, а китайські компанії спонсорували медіа-тренінги для панамських журналістів.
Інтереси Китаю в Панамському каналі. Panama Ports Company/Chinaʼs government report
Виходячи з цього, державний секретар США Марко Рубіо висловив стурбованість тим, що в разі загострення конфлікту з Вашингтоном Пекін може попросити в Панами закрити канал для іноземних кораблів. Він підкреслив, що це пряма загроза, й американська влада налаштована її усунути. Дональд Трамп у свою чергу говорив про присутність китайських військових біля Панамського каналу.
Доводи щодо контролю Китаю над каналом були відкинуті як президентом Панами, так і Пекіном. «Наш канал знаходиться під панамським контролем. І так буде завжди», – писав Муліно в соцмережах. Фактично каналом керує Адміністрація Панамського каналу, яка підпорядковується уряду Панами. Рікарте Васкес Моралес, голова Адміністрації каналу, в інтервʼю «Wall Street Journal» зазначив, що заяви про те, що каналом керує Китай абсолютно безпідставні, та й китайських солдатів у каналі немає.
Президент КНР Сі Цзіньпін зробив заяву про те, що встановлення дипломатичних відносин зумовило відчутний позитивний ефект для народів обох держав. Піднебесна, як видається, бачить у відносинах із цією центральноамериканською країною потенціал для конструктивного партнерства.
Яка позиція Панами?
Панама наполягає на безпідставності звинувачень США щодо порушення нею нейтрального статусу каналу та передачі контролю над ним Пекіну. Після того, як новообраний президент заявив, що хоче повернути канал, постійний представник Панами при ООН Елой Альфаро де Альба наголосив у листі до генерального секретаря Антоніу Гутерреша, що такі заяви порушують принципи міжнародного права, закріплені в Статуті ООН. Президент Панами Хосе Рауль Муліно закликав до діалогу для вирішення суперечки, але категорично відкинув будь-який перегляд суверенітету країни над каналом.
Панама зазначає, що всі рішення щодо управління та експлуатації каналу приймаються без стороннього впливу. Вона запевняє, що співпраця з іноземними компаніями, зокрема китайськими, має суто комерційний характер та жодним чином не зачіпає нейтралітет каналу – прохід через нього відкритий для будь-якого судна за умови сплати митного тарифу.
Аналітики сходяться на думці, що різкі заяви нового очільника Білого дому не несуть реальної загрози. Така риторика радше спрямована на те, щоб дати зрозуміти, що надмірне зближення з Китаєм не буде проігнороване адміністрацією Трампа.
Панама вважає канал невідʼємною частиною своєї національної ідентичності та значною мірою залежить від доходів, які він приносить. У 2024 році прибуток від роботи каналу сягнув майже 5 мільярдів доларів. Як свідчить дослідження «IDB Invest», оприлюднене у грудні минулого року, 23,6% річного доходу країни формують надходження від каналу та компаній, що забезпечують його функціонування.
Наразі Панама зосереджена на захисті свого суверенітету над Панамським каналом, підтвердженні його нейтрального статусу та вирішенні всіх спірніх питань мирним шляхом.
Чого очікувати далі?
Заяви Трампа щодо Панамського каналу спричинили серйозний дипломатичний резонанс, оскільки для країн Латинської Америки це не скільки питання економічного контролю, стільки захисту національного суверенітету. Панама, хоча й залежить від США, має підтримку більшості країн регіону, які виступають проти американського втручання. Якщо США будуть продовжувати агресивну риторику, це може лише підштовхнути Панаму та інші країни шукати альтернативних партнерів.
У Вашингтоні, імовірно, розуміють, що відкритий конфлікт навколо Панамського каналу матиме далекосяжні наслідки, тому нинішня адміністрація США, незважаючи на гучні заяви Трампа, пробуватиме врегулювати ситуацію дипломатичним шляхом, щоб уникнути ще більшої напруги з Китаєм та іншими країнами.
Панама намагається не втягуватися в боротьбу між США й Китаєм за вплив. Її уряд неодноразово наголошував, що Панамський канал є нейтральним об’єктом, який працює для всіх країн, незалежно від їхніх геополітичних інтересів, однак тиск із боку Вашингтона та Пекіна стає дедалі сильнішим. Панамі доведеться зробити вибір: або піти на поступки США (наприклад, у питанні тарифів), або ж поглиблювати співпрацю з Китаєм, ризикуючи подальшими санкціями та економічними обмеженнями з боку Вашингтона.
Китай може скористатися цією ситуацією для зміцнення свого впливу в регіоні. Попри те, що Пекін заперечує здійснення контролю над Панамським каналом, він активно інвестує в регіон та лише посилюватиме свій економічний вплив.
Найближчі місяці покажуть, чи зможе Вашингтон досягти своїх цілей мирними засобами, чи напруга у відносинах продовжить зростати.
Очевидним залишається те, що Панамський канал це не просто судноплавний шлях. Це ще одна арена геополітичного протистояння між США й Китаєм, що безпосередньо впливатиме на баланс сил у Латинській Америці.
Авторки – Анна-Марія Соловей, Юлія Осіпова, Даріна Гречишнікова, стажерки аналітичного центру ADASTRA
Підтримайте вихід нових матеріалів від ADASTRA. Ми цінуємо ваш внесок у розвиток вітчизняної аналітики!
Фото превʼю: Balboa Port, operated by Panama Ports Company, at the Panama Canal. Conglomerate CK Hutchison, controlled by Hong Kong billionaire Li Ka-shing, has agreed to sell its ports network, including assets along the Panama Canal, to a U.S. consortium led by BlackRock. | REUTERS