Парламентські вибори-2023 в Греції: гра на підвищення

Наприкінці травня цього року на батьківщині сучасної демократії – у Греції – відбулися парламентські вибори. Попри те, що величезна більшість оглядачів одностайно прогнозувала крах влади прем’єра Міцотакіса, розходячись лише в оцінках того, наскільки болючою буде його поразка, він усе ж примудрився сенсаційно перемогти в перегонах і заявив про намір закріпити успіх, домігшись проведення ще одних виборів (знов переможних) наприкінці червня. Про те, чим зумовлений такий тріумф керівної політсили й чи є він однозначним, читайте в цьому матеріалі.

Перемога чинного глави уряду Кіріакоса Міцотакіса та його партії «Нова демократія» стала несподіванкою, певне, не лише для греків, але й усього світу (або принаймні для «прокачаної» в геополітичних пізнаннях його частини). Здавалося б, за каденції прем’єра відбулося достатньо подій, що послугували б непоганим підсиленням для всіх його опонентів як справа, так і зліва, та все ж виборці вирішили інакше.

«Нова демократія» з результатом 40,8% і 146 місць із 300 перемогла на виборах у всіх виборчих округах крім одного – відносно малонаселеної периферійної Родопи на кордоні з Болгарією. І хоча для партії це й не найліпший історично результат (на перших за демократичного ладу виборах у 1979 р. політсила здобула астрономічні 220 мандатів із 300 при 54,4% голосів), але й провалу, який майже одностайно пророкували численні оглядачі, не сталося. Щобільше, відрив від найближчого суперника, вкрай лівої партії СІРІЗА, склав понад 20%. Упевнені в неминучості поразки демократів ліві втратили навіть Крит, де праві мали традиційно слабкі позиції.

Але чи дійсно Міцотакіс був для Греції настільки «ідеальним» главою уряду чи, можливо, таємниця його популярності криється в чомусь іншому?

Попередники

У 2015 р. партія «Нова демократія», очолювана на той момент Антонісом Самарасом, катастрофічно програла парламентські вибори лівій популістській політсилі СІРІЗА, глава якої, Алексіс Ципрас, прославився своїми виступами проти політики жорсткої економії та фінансової ощадливості, запропонованими Міжнародним валютним фондом і ЄС для стабілізації катастрофічної на той момент економічної ситуації в Греції. Заручившись підтримкою лівого італійського колеги Маттео Ренці, Ципрас оголосив про пошук альтернативних способів розв’язання проблеми, серед яких було також звернення до Ірану, КНР та рф.

Аби надати легітимності своїм рішенням, прем’єр ініціював проведення сумнівно легітимного референдуму про прийняття пропозицій Заходу щодо ощадливішої політики. І хоча 61% учасників проголосував проти таких заходів, Ципрас розумів, що кошти ЄС – єдиний реалістичний порятунок грецької економіки. Відтак уже за три дні після проведення голосування уряд звернувся по допомогу до Брюсселя, погодившись на точкове впровадження найбільш ненависних для електорату Ципраса заходів типу зниження пенсій та підвищення податків в обмін на виплату 82-86 млрд євро. Ця угода була затверджена в парламенті завдяки голосам опозиції, зокрема й заклятих супротивників СІРІЗА з «Нової демократії», а 43 зі 149 депутатів від СІРІЗА не підтримали законопроєкт; крім того, проти «жорсткого варіанту» виступало радикально налаштоване населення, що влаштовувало протести.

Роздратований фактом неповної підтримки Ципрас оголосив про розпуск парламенту та дострокові вибори, які його партія все ж виграла. Для формування більшості СІРІЗА довелося зберегти альянс із популістською політсилою «Незалежні греки», керівництво якої неодноразово публічно допускало антисемітські й расистські ремарки. Глава міноборони Панос Камменос взагалі співпрацював із російським Інститутом стратегічних досліджень, який діє «під парасолькою» Служби зовнішньої розвідки (СВР), і «філософом» Алєксандром Дугіним. Уже після залишення посади Камменос невдало намагався підірвати процес визнання Православної церкви України (ПЦУ) з боку Церкви Греції.

Грецька поліція охороняє відділення банку від протестувальників. underclassrising.net

Після завершення програми фінансування з боку МВФ і ЄС «ліво-правий» уряд не висловив кредиторам подяки, зате сам прем’єр заявив, що країна, мовляв, «стала вільною». Фанати Ципраса були також не в захваті від його порівняно непоганих стосунків із президентом США Дональдом Трампом. Хоча напередодні виборів 2016 р. глава уряду зізнавався, що сподівається на поразку республіканця, однак згодом провів із ним доволі теплу зустріч і навіть обговорив ймовірність постачання до Греції американських винищувачів.

Однак «національне питання» стало початком кінця коаліції Ципраса. «Незалежні греки» відмовилися підтримувати так звану Преспанську угоду – акт, за умовами якого Греція відмовлялася від блокування євроатлантичної інтеграції Колишньої Югославської Республіки Македонія в обмін на перейменування її на Республіку Північна Македонія. Зрештою угоду було ратифіковано парламентами обох держав, але цей позитивний крок став для Ципраса фатальним у внутрішній політиці. 26 травня 2019 р. відбулися вибори до Європарламенту, на яких СІРІЗА хоч і не втратила місць, але поступилася «Новій демократії». Після цього було оголошено вибори національні, за підсумками яких партія Ципраса зазнала катастрофічної поразки. До влади прийшли демократи на чолі з фінансовим аналітиком і політичним консультантом в одній особі – Кіріакосом Міцотакісом.

Золота доба чи заплющення очей?

Як відомо, раніше завжди було краще, і складно знайти момент в історії, коли б люди не були в тому переконані. У своїй поемі «Труди і дні» античний грецький поет Гесіод виокремив 5 епох (діб), найкращою з яких була рання золота: тоді, мовляв, наші пращури довго й щасливо жили, вільно користувалися дарами природи, знали закон і справедливість без суддів і начальників, а смерть була легкою та безболісною. Скінчилася ця епоха через невдячність і непослух самих людей (виявом котрих стала історія зі скринькою Пандори), золота доба змінилася на срібну, та – на мідну, мідна – на залізну, в якій ми нібито живемо й нині до настання нової золотої доби.

Перемога партії Кіріакоса Міцотакіса на травневих парламентських виборах стала, вочевидь, проявом того, що грекам стало «банально краще жити» впродовж його каденції. Навіть попри те, що на неї випали безпрецедентні випробування, зокрема пандемія коронавірусу, війна в Україні, підйом правого популізму та криза європейської ідентичності, які вартують втрати відсотків численним помірним рухам, «Нова демократія» достатньо гідно дала їм раду й тому цілком заслужено стала переможцем виборів.

Так, кризового 2022 р. Афіни спроміглися виплатити (достроково!) позичені МВФ та ЄС майже 3 млрд євро. Країна пережила бум інвестицій завдяки грамотному зниженню податків і політиці приватизації державних підприємств. У сферах обслуговування та туризму було створено тисячі робочих місць. Курс на підтримку спільноєвропейської єдності, зокрема запровадження антиросійських санкцій і постачання летальної зброї Україні, також сприяли дружньому ставленню до Міцотакіса європейських лідерів; водночас інфантильно-агресивна позиція та недемократичний стиль правління президента Ердогана додав прихильності Брюсселя й Вашингтона до Афін у традиційному суперництві двох країн.

Водночас помилкою було б сказати, що перша каденція Міцотакіса була позбавлена мінусів.

Одним із найбільш серйозних закидів на його адресу став так званий шпигунський скандал.

Одразу з приходом до влади Міцотакіс підпорядкував уряду (тобто фактично собі) національну розвідку, після чого у 2021 р. парламент голосами його партії змінив на менш вигідне положення про права людини у рамках проведення негласних слідчих заходів. Був скасований принцип, згідно з яким особу, за якою проводилося спостереження, мали постфактум повідомляти про вжиті заходи уже тоді, коли це не шкодило б досудовому розслідуванню (див., наприклад, ст. 253 Кримінально-процесуального кодексу України). У Греції такої умови тепер немає.

Лідер партії ПАСОК Нікос Андрулакіс. InTime News

Увагу ЗМІ, однак, ці малозрозумілі для більшості пересічних громадян конструкції привернули лише в липні 2022 р., коли депутат Європарламенту Нікос Андрулакіс, представник помірної лівої партії ПАСОК, повідомив, що його мобільний хтось намагався зламати. Двоє журналістів, Танасіс Кукакіс і Ставрос Міхалудіс, заявили, що теж спостерігали подібні «симптоми». Виявилося, що телефони всіх трьох осіб були «хакнуті» незаконним програмним забезпеченням під назвою Predator імовірно розробленим в Ізраїлі. Майже негайно після цього пішов у відставку голова розвідки Панайотіс Контолеон.

Скоро, втім, з’ясувалося, що історія ця обіцяє бути ще глибшою: розслідування довело наявність контактів між керівником апарату прем’єр-міністра Григорісом Дімітріадісом із компанією, яка постачає програмне забезпечення Predator. Міцотакіс, однак, невдовзі зробив коротку заяву щодо питання прослуховування телефонних розмов, заявивши, що він не був у курсі прослуховування телефону Андрулакіса і що, якби він таки знав, то, звісно, цього не допустив би.

Восени 2022 р. в парламенті було утворено спеціальну слідчу комісію, котра приблизно за місяць роботи не виявила нікого, за ким би ще могло вестися стеження. Однак вже 16 грудня ADAE, грецький незалежний орган із захисту конфіденційності телекомунікацій, підтвердив стеження за депутатом Європарламенту Георгосом Кірцосом, котрого на початку лютого було виключено з «Нової демократії» за критику особисто Міцотакіса.

У березні 2023 р. журналісти Тhe New York Times з’ясували, що розвідувальне агентство Греції імовірно прослухувало та зламало телефон колишньої менеджерки з політики безпеки компанії Meta Артеміс Сіфорд. Сіфорд працювала в компанії Марка Цукерберга з 2020 по 2022 рр., протягом цього часу частково проживала у Греції, і тоді за нею якраз і стежили спецслужби.

«Вишенькою на торті» стало зізнання заступника міністра закордонних справ Греції Мілтіадіса Варвіціотіса про те, що уряд надав експортну ліцензію на постачання Predator… уряду Судану. При цьому політик «обережно» зазначив, що це нібито просто дані «з преси та інших відкритих джерел», а використання програмного забезпечення «ніяк не впливає на хід громадянської війни».

На диво, на популярність Міцотакіса й «Нової демократії» скандал особливо ніяк не вплинув. Агрегатор даних соцопитувань Politico не виявив жодних значних коливань партії впродовж другої половини 2022 р., на яку припав пік скандалу. Певне, причина все ж була у тому, що, як і багато «шпигунських розборок», грецькі події достатньо віддалені від народу та не стосуються безпосереднього життя понад 90% населення, що сприймають їх як малозрозумілі політичні ігри або й – тим краще для влади! – опозиційні кампанії. Парадоксальним також виявилося те, що партії ПАСОК, лідер якої став першою жертвою прослуховувань, і яка найактивніше виступала за прозоре з’ясування обставин, так і не змогла конвертувати резонанс цієї теми у відсотки підтримки протягом липня-грудня 2022 року.

Водночас справа стала не останнім викликом для Міцотакіса. Своєрідним «чорним лебедем» для нього виявився один із найбільш темних днів в історії сучасної Греції.

Приблизно о 23 год за місцевим часом 28 лютого 2023 р. потяг ІС62 з майже 350 пасажирами виїхав з міста Лариса до Салонік. У той же час у зворотному напрямку – із Салонік до Лариси – тією ж колією рухався вантажний поїзд. Начальник станції в Ларисі, який працював там лише один місяць, наказав поїзду продовжувати рух і проїхати червоні сигнали аж до дальшої станції Неої-Порой, а своєму помічнику не переводити стрілки.

Унаслідок цього о 23:21 обидва потяги зіштовхнулися «лоб в лоб» на півдорозі між муніципалітетами Темпі та Евангелісмос приблизно за 27 км від Лариси. При цьому швидкість пасажирського експресу складала десь від 140 до 160 км/год. Унаслідок удару перші чотири вагони цього поїзда зійшли з рейок, із них перші два зайнялися й вигоріли майже вщент (згодом з’ясувалося, що температура в першому вагоні була під 1300 градусів Цельсія). Частина пасажирів (котрі переважно були студентами, що поверталися на навчання після канікул) запанікували; деякі опинилися в пастці у вагонах, які виявилися нахилені принаймні на 45 градусів.

Внаслідок лиха загинуло мінімум 57 осіб (ідентифікованих), серед яких було 10 іноземців. Постраждало близько 80 осіб.

На місці катастрофи в Ларисі. Angelos Tzortzinis

На страшну трагедію миттєво відреагувала президентка Катерина Сакелларополу, котра екстрено повернулася з відвідин Молдови, та уряд. Місце трагедії відвідав міністр охорони здоров’я Атанасіос Плевріс; невдовзі подав у відставку міністр інфраструктури Костас Карманліс, котрий визнав особисту відповідальність за незадовільний стан залізниці.

Попри те, що постраждалим була надана вся необхідна допомога, а основну провину слідство поклало на начальника станції, котрий допустив злочинну недбалість, у суспільства почали виникати питання до уряду. З’ясувалося, що на ділянці загалом була установлена система автоматичного переведення стрілок, однак з технічних причин вона не працювала вже кілька років. На кабінет Міцотакіса посипалися звинувачення в недофінансуванні галузі транспорту та катастрофічності ефектів приватизації (грецькою залізницею з 2017 р. керує як філією залізнична компанія Італії). Країною почали ширитися антиурядові протести, у яких встигли взяти участь не лише працівники сфери транспорту, але й фактично усі «бюджетники», зокрема вчителі, з огляду на що школи країни опинилися на дистанційному навчанні.

Одним із найбільш затятих критиків уряду, окрім, звісно, Ципраса та його однопартійців, виявися колишній міністр фінансів Греції Яніс Варуфакіс, колишній член СІРІЗА, та один із ключових фігурантів епопеї з отриманням західних позик. Після затвердження парламентом несимпатичного йому плану фінансування Варуфакіс подав у відставку й заснував більш ліволіберальну та орієнтовану на молодь партію МеРА25 (скорочення від «Європейський реалістичний фронт непокори 25»). Політик звинуватив у трагедії курс на приватизацію і порівняв ситуацію із залізничною катастрофою в Лондоні 1999 р., яку ліві економісти також приписують орієнтації приватизованої залізниці на мінімізацію коштів (щоправда безпосередньо ті події спричинила помилка недостатньо кваліфікованого машиніста й погано розташований сигнал).

На тлі катастрофи відсотки демократів потроху поповзли вниз. Не виключено, що в штабах почалися розмови про можливість формування коаліції, однак партнера для цього було б знайти достатньо складно. Найбільш помірний рух ПАСОК уже мав претензії до Міцотакіса через імовірну причетність того до прослуховування її лідера, тож лишалося сподіватися на ораторський талант глави уряду й переконливість гасел.

Диво в Афінах

21 травня 2023 р. напруга у виборчих штабах усіх партій-учасниць виборів сягала апогею. З огляду на достатньо кепські прогнози демократи сподівалися, певно, навіть не на те, щоб не погіршити результатів 2019 р., але й аби втратити якнайменше голосів.

Новина про перемогу «Нової демократії» спричинила, схоже, ефект абсолютно приголомшливий. Партія примудрилася навіть дещо покращити свій попередній результат (приблизно на 1%).

При тому, що решта невеликих рухів здобули теж непогані результати (так, ПАСОК і комуністи майже подвоїли кількість мандатів), для заклятих суперників Міцотакіса із СІРІЗА ці вибори так і не стали зведенням рахунків: партія здобула 15 місць із 86. Для її лідера Алексіса Ципраса цей результат став, певно, «невеликим шоком»: утім, він спромігся визнати поразку та привітати Міцотакіса.

І хоча стало цілком зрозуміло, що розрахунок СІРІЗА не справдився, Міцотакіс також не був повністю вдоволений. З огляду на зміни до законодавства, запроваджені в період перебування лівих при владі, партія не могла розраховувати на так звані бонусні місця – додаткові мандати, що могли б послугувати в самостійному формуванні уряду. Звідси й парадокс: хоча демократи набрали майже на 1% голосів більше, але фактично втратили 12 мандатів. Від бажаної монобільшості партію відділили лише 5 місць (146 проти 151).

Вибори в Греції 21 травня 2023 р. CNN

І Міцотакіс таки вирішив діяти.

Наступного після виборів дня, 22 травня, глава уряду на зустрічі з президенткою Сакелларополу заявив, що добиватиметься формування монобільшості («стабільного уряду»), запропонувавши для цього провести дострокові вибори. Греція є парламентською республікою, де слово прем’єра загалом важить більше, тож очільниця держави не заперечила. Уже 25 травня Сакелларополу формально розпустила парламент і призначила тимчасовим главою уряду очільника рахункової палати Іоанніса Сармаса. Наступні вибори було призначено рівно за місяць – на 25 червня.

Серія з трьох

Кажуть, блискавка ніколи не влучає в одне місце. Утім, у ситуації з Алексісом Ципрасом та колись неймовірно потужною СІРІЗА, у котрій вбачали надію «нових європейських лівих» і якої боялися (але якою швидше просто були роздратовані) «євробюрократи», це правило не справдилося точно: схоже, блискавка симпатій до правих спопелила їх після третього вже удару.

Нині систему повернули із такими правилами:

-        якщо партія-чемпіон здобуде відсоток, що перевищує або дорівнює 25% дійсних бюлетенів, то вона матиме бонус у 20 місць;

-        якщо виграшний результат  перевищить 25%, то за кожні 0,5% вище за цю цифру партія отримує додаткове місце;

-        друге правило працює, якщо тільки політсила не набере одразу 40% або вище – тоді вона одержує фіксований бонус у 50 місць.

На червневих дострокових виборах «Новій демократії» вдалося сповна скористатися вигодами цієї системи та при 40,6% голосів взяти в парламенті 158 мандатів. Водночас СІРІЗА, попри гучні обіцянки Ципраса сповна використати нетривалу перерву між походами на дільниці задля «підбиття підсумків» і «активної роботи над помилками», отримала лише 48 мандатів. Для партії це найгірший результат із 2009 р. (хоча тоді вона фінішувала п’ятою, а зараз – другою).

На щастя, Ципрас таки спромігся визнати особисту відповідальність за результат і 29 червня оголосив про відставку з посади лідера партії. Очевидно, ще рано прогнозувати, як це вплине на відсотки лівих на регіональних та наступних парламентських виборах: з одного боку, беззаперечно, що віддані СІРІЗА виборці могли бути розчаровані скромними результатами, з іншого ж – за майже 14 років Ципрас фактично «зрісся» із партією, перетворивши її на рух лідерського типу, котрий може втратити відсотки або й згинути без відомого електорату обличчя.  

Праві підкрадаються, ліві ховаються

Перемогу підтверджено, ліві суперники осоромлені, колеги з ЄС тішаться успіхам. Чи можна стверджувати, що грецька політика врешті стає передбачуваною та дещо нуднуватою?

На жаль (або щастя), аж ніяк.

Обраний у червні 2023 р. парламент став рекордно фрагментованим: депутатські мандати здобули представники вісьмох партій, із яких, суворо кажучи, помірними можна вважати лише дві – «Нову демократію» та ПАСОК. Ще три знайомі нам рухи – ліві СІРІЗА й Комуністична партія і праве «Грецьке рішення» – є хоч і радикальними, але більш знайомими грецьким виборцям. А от решта три рухи увійшли до парламенту вперше й тому, певне, заслуговують на більш уважний розгляд.

Однак перед проведенням цього розгляду доречно було б коротко пояснити кілька важливих моментів щодо грецького радикалізму.

До 2020 р. основним виразником інтересів вкрай правого електорату, що протестував проти «західного лібералізму», «радикального ісламу» й «нелегальної міграції» і відстоював економічний націоналізм та гарні стосунки із росією, була партія «Золотий світанок» («Хрісі авгі», ХА). Її ядром на момент заснування (1993 р.) були переважно молоді незадоволені помірною політикою уряду члени вуличних банд, частина котрих пізніше воювала в Боснії і вважається причетною до винищення мусульман у Сребрениці.

У 2012-2015 рр. ХА мала в парламенті фракцію в складі (у різний час) 18-21 депутата. У ці роки партія поступово деградувала (як за рівнем риторики, так і за способами діяльності) до рівня організованого злочинного угруповання з неонацистськими симпатіями. Для її очільників і функціонерів не дивиною було публічно бити жінок, демонструвати «римські салюти» й нацистську символіку, заперечувати Голокост, палити американські прапори, засуджувати Революцію Гідності як «сіоністський заколот», нападати на іноземних спортсменів та іншим чином «розважатися». ХА координувала групи футбольних фанатів, руками яких фізично боролася з лівими активістами й представниками меншин.  

У підумку саме ця непарламентська діяльність і коштувала ХА доволі дорого. 2020 р. керівництво партії та її активісти (загалом 68 осіб) були визнані учасниками злочинної організації, створеної з метою убивств і фізичного залякування опонентів. Найбільш резонансним злочином стало вбивство репера-антифашиста Павлоса Фіссаса, що налаштувало найширше коло помірно налаштованих громадян – як лівих, так і правих – проти ХА та їхніх союзників. Лідер партії (визнаної злочинною організацією) Ніколаос Міхалоліакос дістав 13 років позбавлення волі.

Передвиборча агітація партії «Спартанці» в Каламаті. Особа на фото – праворадикал, колишній член ХА Іліас Касідіаріс. AFP

Водночас вкрай праві виборці не ділися нікуди, а економічні складнощі змогли дещо збільшити частку таких громадян. Тож до складу парламенту увійшли нові політичні партії, електорат котрих налаштований радикальніше за «Нову демократію» та «Грецьке рішення»:

-        12 місць здобув рух «Спартанці», популярність котрого обумовлена конкретно близькістю до активу забороненої ХА. Її підтримав один із провідників останньої, нині ув’язнений неонацист Іліас Касідіаріс, котрий, користаючись доступом до Інтернету в місцях позбавлення волі, взявся за «розкрутку» нового партійного проєкту. Також до партійних списків увійшла низка колишніх членів ХА, членство яких у русі було автоматично припинено з забороною останнього.

З огляду на небажання повторити історію попередників риторика «Спартанців» істотно м’якша від звичної для ХА. Хоча традиційно для «нових правих» звучать гасла «боротьби з ісламізацією Європи» та «протидії космополітичним лівим і глобалізованим правим» (що б не означало останнє словосполучення – прим. авт.), і при цьому возвеличується як грецьке надбання демократія, оспівується багатство національної культури й висловлюються сподівання на «розбудову справедливого міжнародного правопорядку». Узагалі достатньо істотна роль відводиться національній культурі, а окремим пунктом програми є сприяння поверненню пам’яток мистецтва на Батьківщину.

Достатньо цікаво, що на сайті партії так поки і не оприлюднено підсумку позицій з питань зовнішньої політики, тож поки в аналізі лишається обмежуватися зазначеними вище загальними фразами її представників;

-        10 місць здобула партія «Демократичний патріотичний рух – Перемога». На відміну від «Спартанців» представники ХА прямо «Перемогу» не підтримали: свій ресурс політсила черпає з більш широких популістських кіл – антивакцинаторів, гомофобів, русофілів та антизахідників. Рух позиціонує себе як «істинно православний» і заявляє про співпрацю з духовенством, але представники низки афонських монастирів заперечили якусь підтримку партії та наголосили на недопустимості політизації релігії.

У зовнішньополітичному плані «Перемога» набагато радикальніша за «Спартанців». Вона відверто відкидає участь Афін у євроатлантичних об’єднаннях, звинувачує Міцотакіса в «зраді інтересів грецького населення» через ведення перемовин із президентом Ердоганом, а збройну підтримку України вважає «злочинною».

Важливо наголосити, що обидві партії – і «Спартанці», і «Перемога» – вважають зрадою національних інтересів Греції Преспанську угоду 2019 р. За її умовами Республіка Македонія відновила добросусідські стосунки з Грецією шляхом зміни назви на «Республіка Північна Македонія», що уможливило надання Афінами згоди на вступ останньої до НАТО і дальший рух у напрямі членства в ЄС.

Водночас примітно, що до парламенту вдалося пробитися й представникам суперечного політичного табору.

Після двох поспіль невдалих виборів 10 мандатів отримує партія «Курс Свободи» Зої Константополу. Як і згаданий вище Яніс Варуфакіс, політикиня свого часу була членом СІРІЗА (і навіть нетривалий час головувала в парламенті), із якої також вийшла через незгоду з запропонованим ЄС та МВФ курсом розв’язання боргової кризи.

Зої Константополу як спікерка парламенту. ANSA

Курс «Курсу» зосереджено навколо так званої «боротьби за соціальну справедливість», під якою мається на увазі максимальне розширення участі держави в економіці, націоналізація всіх раніше приватизованих державних підприємств, граничне підвищення податків для великих приватних фірм і «протидія олігархам». Ці популістські гасла химерним чином поєднуються з підтримкою прав ЛГБТ-спільноти, жертв сексуального насильства і – увага! – антивакцинаторів (з огляду на що за партію іноді голосували навіть праві). Як і «Перемога», «Курс» жорстко євроскептичний і не бачить жодних варіантів реформування ЄС (на відміну від тих-таки «Спартанців»), тавруючи Союз як «тоталітарний». Зої Константополу є фахівчинею в галузі кримінального та міжнародного права, колишньою студенткою Колумбійського університету та Сорбонни, тож симпатії окремих правих не відлякнуть і помірних лівих.

Перемога з подвійним дном

Не можна не погодитися, що «Нова демократія» цілком заслужила на свій нинішній результат, котрий відображає добру роботу керівництва над допущеними раніше помилками та відбір кращих практик для повторного застосування. Важко заперечити й те, що цілком логічною виглядає поразка СІРІЗА, що так і не зробила висновків із травневого неуспіху (попри полум’яні запевнення Ципраса).

Однак навіть такий чудовий здобуток і забезпечення майже безпроблемного панування ще на чотири роки не означає, що «Нова демократія» виробила імунітет від молодих і перспективних суперників.

Навпаки, Міцотакіса та команду повинен як раз насторожувати (або, як мінімум, тримати в тонусі) той факт, що в парламенті їм тепер доведеться протистояти вже трьом радикальнішим правим партіям – оновленим, зі свіжими й привабливими популістськими гаслами. Достатньо буквально мінімальних економічних складнощів або ж якогось суттєвого дипломатичного потрясіння, аби радикали, котрі сприймають себе як єдиних правильних правих, повели за собою розчарований електорат. Хоч Греція і є колискою демократії, та все ж народовладдя впродовж історії було доволі нестабільним – що може призвести до вкрай неочікуваних і небажаних для цілого ЄС наслідків.

З іншого боку, у суспільстві спостерігається акумуляція протестних лівих настроїв, завдяки яким до парламенту потрапив «Курс свободи» та майже пройшла МеРА25 Варуфакіса. На відміну від правих ліві за своєю політичною природою є більш «легкозбудними», тому до виявів непокори з цього флангу можуть призвести й цілком локальні події (як-от поліцейське насильство або лісові пожежі). Звичайно, самими бунтами Міцотакіса не скинути, а от зіткнення лівих із охочими узяти на себе «місію захисту суспільства» правими – цілком варіант соціального вибуху, що вартуватиме нинішнім переможцям перспектив у дуже довгостроковому вимірі.

…Одним з найбільш широко вживаних запозичень із грецької в українській та не лише є слово «ейфорія» (буквально перекладається як «та, що несе добро»). Воно означає стан збудження, котрий іноді може наставати без видимих причин, але найчастіше характеризується надмірною інтенсивністю, невідповідною поточній ситуації.

Лишається побажати урядові Міцотакіса не піддатися цьому станові – хай навіть для нього, здавалося б, і є цілком очевидні підстави.  

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте вихід нових матеріалів, ставайте патроном ADASTRA та робіть внесок у розвиток української аналітики!