“Південний спис”: загострення напруженості між США та Венесуелою
Твіт Міністра війни (Міністра оборони) США від 14 листопада 2025 року
Останнім часом відносини між Сполученими Штатами Америки та Венесуелою погіршуються та доходять до відкритого конфлікту, що значно впливає на загальну безпекову ситуацію в регіоні. США збільшують свою військову присутність у Латинській Америці та Карибському басейні, зокрема поблизу Венесуели. Крім того, вони демонструють готовність до ескалації конфлікту, про що свідчить нанесення авіаударів по венесуельських суднах.
Наслідки такої напруженості можуть бути суттєвими для інших латиноамериканських держав, які безпосередньо відчуватимуть їх на собі. Останні події свідчать про те, що їм необхідно готуватися до нової, більш агресивної політики США в Латинській Америці під гаслом боротьби з наркотичними картелями. Уже близько декількох десятиліть ситуація не була настільки гострою — після періоду затишшя регіон стає місцем потенційного масштабного конфлікту між США та Венесуелою. Це викликає занепокоєння сусідніх держав, яким необхідно вживати заходів для посилення власної безпеки.
Наразі у регіоні відбувається зміна структури міжнародних відносин на системному рівні, що значно впливає на зовнішню політику держав. Занепад гегемонії Сполучених Штатів спонукає їх до перегляду свого місця в системі. Такі світові тенденції як збільшення конфліктогенності, руйнування старих норм та інституцій і посилення поляризації свідчать про те, що США перестають бути світовою державою. Раніше вони були здатні контролювати безпекову ситуацію в різних частинах світу завдяки достатній матеріальній і структурній силі, однак наразі держава прагне повернутися до власної сфери впливу, якою повинна стати Латинська Америка і Карибський басейн.
Коли США ще не були гегемоном, вони дотримувалися схожої стратегії, яка була втілена в доктрині Монро. Вона передбачала, що Америка — зона виключного інтересу США, куди не дозволено втручатися європейцям; американці, у свою чергу, не повинні були посягати на Європу. З втратою статусу світового поліцейського США, ймовірно, переглядають свої зовнішньополітичні пріорирети і виносять на перший план традиційну сферу впливу.
Політична карикатура Віктора Гіллама 1896 року, на якій зображено Дядька Сема, що стоїть з рушницею між європейцями та латиноамериканцями.
Окрім достатньо агресивної риторики США щодо Венесуели та нанесення авіаударів по її суднах, держава нарощує свої сили в Карибському басейні. Відправною точкою стало підписання Дональдом Трампом у кінці липня 2025 року секретного указу про дозвіл для Пентагону застосовувати збройну силу проти латиноамериканських злочинних угрупувань, визнаних терористичними організаціями. Темпи нарощування зросли з серпня, коли американські військово-морські сили почали прибувати то південної частини Карибського моря. Точних даних про кількість військ отримати не вдалося, оскільки вони належать до державної таємниці США. Однак, згідно з відкритими джерелами та оцінками військових аналітиків, за останні місяці держава розгорнула тут близько 10 000 своїх військових, більшість з яких перебуває на базах в Пуерто-Рико. Також сюди направили принаймні 8 надводних кораблів військово-морських сил США, 2 літаки B-52 та безпілотники MQ-9 Reaper. Такі дії свідчать про те, що регіон набуває для США більш важливого значення.
Авіаносець USS Gerald R Ford проходить Гібралтарську протоку 1 жовтня 2025 року. Alyssa Joy/US Navy/Getty Images
Зокрема, Сполучені Штати активно збільшують свою військову присутність поблизу Венесуели. Вони розгорнули біля неї декілька винищувачів F-35, військові кораблі та атомний підводний човен приблизно в часи їхньої третьої атаки на венесуельське судно, яка відбулася 19 вересня. Нещодавно США направили до Карибського басейну свій найбільш сучасний авіаносець військово-морських сил — USS Gerald Ford, який має ядерний реактор. На його борту може перебувати понад 5000 моряків, а сам корабель — найбільший у світі. Цей крок став серйозною демонстрацією американської сили в регіоні. Крім того, США почали відбудовувати військово-морську базу Рузвельт-Роудс у Пуерто-Рико — вона не працювала вже понад 20 років, але наразі там тривають ремонтні роботи, що може свідчити про підготовку країни до її використання.
Суттєву роль у збиранні інформації відіграє ЦРУ, яке за дорученням Дональда Трампа зробило боротьбу з наркокартелями своїм головним завданням вперше за декілька десятків років. Згідно зі звітом ЦРУ за 2025 рік, наркокартелі західної півкулі становлять загрозу американцям. До них належить не тільки ті, що походять з Венесуели, але й з Мексики та інших держав. З початку другої каденції Дональда Трампа ЦРУ проводять таємні місії за допомогою безпілотників MQ-9 над Мексикою з метою спостереження за наркокартелями, які вважаються терористичними організаціями. ЦРУ має повноваження співпрацювати з урядами держав для проведення своїх операцій, і воно так робить у випадку з Мексикою. Наразі адміністрація США таємно надала ЦРУ дозвіл проводити операції з використанням летальної зброї у Карибському басейні, зокрема у Венесуелі, щоб розхитати режим Мадуро зсередини у рамках боротьби з наркотрафіком.
Офіційна версія США для протистояння з Венесуелою заснована на боротьбі з нелегальною торгівлею наркотиками. Коли Дональд Трамп тільки обійняв посаду президента у січні 2025 року, він видав наказ, згідно з яким Державний департамент повинен розпочати класифікувати наркокартелі як іноземні терористичні організації. Надалі в лютому до переліку таких організацій внесли Tren de Aragua, MS-13 та інші. Президента країни Ніколаса Мадуро ще з першого терміну Дональда Трампа вважають головою Cártel de los Soles. Тепер його називають і терористом, оскільки цей картель внесли до згаданого списку спеціально визначених терористичних організацій у липні 2025 року. Таким чином, адміністрація США послідовно виступає за повалення режиму Ніколаса Мадуро у Венесуелі.
Крім того, США вважають, що з початку свого другого терміну в 2019 році Ніколас Мадуро неправомірно обіймає посаду президента. Ще за першої каденції Дональда Трампа Сполучені Штати також намагалися усунити його від влади: тоді держава звинуватила його в корупції та незаконному обігу наркотиків. США підтримали лідера опозиції Венесуели Хуана Гуайдо, який не визнавав Ніколаса Мадуро легітимним президентом. Унаслідок такого протистояння США посилили санкції проти Венесуели, які здебільшого стосувалися експорту нафти. Коли в 2020 році проводилася операція «Гідеон» з метою повалення режиму Мадуро, то в неї була залучена американська приватна військова компанія Silvercorp, однак спроба виявилася невдалою. Наразі США стверджують, що Ніколас Мадуро сфальсифікував останні вибори 28 липня 2024 року, а офіційним президентом країни виступає Едмундо Гонсалес, який наразі перебуває в екзилі в Іспанії.
Інші статті на тему: Режим Мадуро: Стратегічний аналіз. Політика Байдена і Трампа
На чолі зміни політики США проти Ніколаса Мадуро стоїть Марко Рубіо – державний секретар і радник з національної безпеки. Зокрема, він називає президента Венесуели «втікачем від американського правосуддя» та «безспосередньою загрозою для американців». Довгий час офіційна позиція США була стримана, адже вона передбачала врегулювання конфлікту шляхом переговорів. У першій половині 2025 року спеціальний посланник президента Річард Гренелл зустрівся з Ніколасом Мадуро та уклав з ним угоди. Однак з літа США перейшли до більш агресивної риторики в бік Ніколаса Мадуро, прихильником якої був Марко Рубіо, а також розпочали вживати активних заходів.
Уже 7 серпня 2025 року Державний департамент США подвоїв винагороду за інформацію, яка допоможе арештувати Мадуро — відтоді сума становить 50 млн. дол. США. Вашингтон перейшов на новий етап конфлікту рядом атак на венесуельські судна, які відбуваються з вересня 2025 року. Наступальна політика Сполучених Штатів у Латинській Америці суттєво відрізняється від звичайної практики, яка обмежувалася заборонами на контрабанду наркотиків та їхнє вилучення — це значно вплинуло на безпекове середовище в регіоні. Перший удар нанесли 2 вересня, унаслідок якого загинуло 11 людей. Дональд Трамп стверджував, що це судно перевозило наркотики з Венесуели до США, а люди були причетні до терористичного угрупування Tren de Aragua, однак при цьому не було наведено достатньо доказів. Сполучені Штати вважають, що Tren de Aragua діє на чолі з Ніколасом Мадуро і займається незаконною діяльністю по всій західній півкулі. Наступна атака відбулася 15 вересня, коли після удару загинуло троє людей, що, на думку США, займалися контрабандою.
Президент Венесуели Ніколас Мадуро і посланець президента США Дональда Трампа Річард Гренелл тиснуть один одному руки в палаці Мірафлорес у Каракасі, Венесуела, 31 січня 2025 року. Miraflores Palace/Handout via REUTERS
Дональд Трамп указав на те, що доказом їхньої провини на цей раз був розкиданий поруч багаж — мішки з наркотиками в океані. Третя атака сталася 19 вересня в зоні відповідальності Південного командування США і, за словами Дональда Трампа, було вбито «трьох наркотерористів».
Також важливим фактором став розрив Сполученими Штатами всіх дипломатичних зв’язків з Венесуелою: 2 жовтня Президент наказав спеціальному посланнику Річарду Гренеллу припинити всі спроби укласти дипломатичну угоду з країною. Наступного дня удари продовжилися, причому адміністрація США не уточнила місце удару та громадянство чотирьох загиблих. Як виявилося, деякі люди, що перебували на човні, були громадянами Колумбії. На цей момент держава досі не мала правового підгрунтя для нанесення ударів, що почало хвилювати американських юристів-міжнародників. Наступні атаки відбулися, відповідно, 14 і 16 жовтня. У першому випадку загинуло ще 6 людей, а в другому після удару залишилося двоє врятованих, які виявилися громадянами Еквадору та Колумбії. Надалі атаки вийшли за межі узбережжя поблизу Венесуели і набули більш широкого характеру, а загальна кількість жертв перевищила 60 загиблих.
Правова основа такої політики Сполучених Штатів щодо наркотичних картелів залишається дискусійною. США стверджують, що такі удари можна розглядати як самооборону, оскільки щороку в країні помирає близько 100 000 людей від передозування. Таку версію Дональд Трамп виклав у своєму листі до Конгресу від 4 вересня. Проте, згідно зі статтею 51 Статуту ООН про самооборону, необхідно, щоб відбувся збройний напад перед атакою у відповідь. Однак контрабанда наркотиків — не збройний напад, навіть якщо внаслідок цієї діяльності помирає багато американців. З іншого боку, правове підгрунтя для атак намагалися знайти, прирівнявши наркокартелі до терористичних організацій. Міністерство юстиції США створило засекречений список картелів, які становлять загрозу американцям.
Перед четвертою атакою на човен, Дональд Трамп офіційно заявив про початок збройного конфлікту з наркокартелями, які вважаються терористичними операціями. Це мало б стати ще одним аргументом для виправдання попередніх атак, які привернули увагу юристів і викликали їхнє занепокоєння, а також забезпечити законні підстави для подальших ударів. Фактично, адміністрація США вбачає в незаконній торгівлі наркотиками безпосередню загрозу своїй національній безпеці: атаки на судна з наркотиками стали продовженням війни проти тероризму. Однак наразі удари спостерігаються лише від однієї зі сторін, що ставить під сумнів наявність двостороннього міжнародного конфлікту. Можна провести паралель з подіями початку 2000-х, коли США оголосили війну терористичній групі Аль-Каїда. Проте до цього терористи згаданого угрупування завдали удару США, на відміну від наркокартелів. Проте такі теорії досі викликають сумніви з огляду на міжнародне право.
Таким чином, США намагаються знайти юридичну основу для своїх атак на переважно венесуельські човни, але здебільшого йдуть всупереч усталеним нормам. У цьому варто побачити глибший зміст, оскільки «боротьба з наркокартелями» передбачає не тільки можливу ескалацію на території Венесуели, але й будь-яке інше втручання в держави західної півкулі, які причетні до контрабанди наркотиків. США самостійно виходять за рамки порядку, заснованого на правилах, і роблять це у власних інтересах.
У свою чергу, Венесуела розглядає дії Сполучених Штатів як такі, що носять радше політично мотивований характер. Ніколас Мадуро не вірить у прагнення держави головним чином вести боротьбу з контрабандою наркотиків. Він вважає, що Венесуела не може становити безпосередню загрозу американцям, як часто повідомляє адміністрація США. На його думку, мета ескалації полягає в енергетичних ресурсах, якими володіє Венесуела, оскільки в країні найбагатші запаси нафти.
Уго Чавес. Фото: REUTERS
Енергетична сила Венесуели надала їй перевагу у 1998 році, коли до влади прийшов Уго Чавес: завдяки великим покладам нафти йому вдалося скоротити рівень бідності в країні на 15% та вивести її з кризового становища. Коли у 2013 році посаду президента обійняв Ніколас Мадуро, країна знову опинилася в кризі внаслідок невдалої економічної політики та корупції, ставши залежною від надмірного експорту нафти. При цьому Венесуелі не вистачало фахівців та новітніх технологій, що спонукало її до співпраці на міжнародному рівні. Найбільша державна нафтова компанія Венесуели PDVSA (Petróleos de Venezuela S. A.) великою мірою стала залежною від технологій США, що надає останнім серйозний важіль впливу. Водночас Венесуела не може розвивати власну промисловість самостійно: режим Мадуро достатньо корумпований і тримається на військових. У Венесуелі достатньо активна демократична опозиція, яку здебільшого представляють Едмундо Гонсалес, який був опонентом Ніколаса Мадуро на виборах 2024 року, та її лідер Марія Коріна Мачадо. Однак у країні все ще існує підтримка на користь режиму Мадуро, тому опозиція не може самостійно прийти до влади.
Економічна та соціальна криза в країні створюють умови для наркоторгівлі, великих міграційних потоків до інших держав Америки та незаконного видобутку енергоресурсів. Венесуела стала країною, з якої виїжджає найбільша кількість біженців у світі, що значно впливає на безпеку Латинської Америки. Сполучені Штати вже неодноразово тиснули на Венесуелу шляхом погроз скасувати ліцензії на спільне видобування нафти, а тепер перейшли до інструментів більш агресивної політики.
Після першого удару США на венесуельське судно, який відбувся 2 вересня 2025 року, Ніколас Мадуро заявив про готовність до діалогу. Венесуела прагнула попередити ескалацію сильнішої держави шляхом переговорів. Після атаки 15 вересня очільник держави звинуватив Сполучені Штати у фальсифікації доказів, якими та намагалася довести свою правоту. Ніколас Мадуро 29 вересня підписав указ про розширення своїх безпекових повноважень в разі нападу США на територію Венесуели, що стало наслідком побоювань ескалації конфлікту після ряду атак з боку США. Він звертався до Папи Римського Лева XIV, щоб той виступив у якості посередника на тлі зростання напруги у відносинах між Венесуелою та США. Також уряд Венесуели просив Раду Безпеки ООН скликати термінове засідання через останні удари на території Карибського басейну. Його було проведено 10 жовтня, що продемонструвало наявність нестабільності на регіональному рівні.
Оскільки Венесуела остерігається подальшого тиску Сполучених Штатів, то Ніколас Мадуро звернувся до КНР, РФ та Ірану з проханням надати військову допомогу. Зокрема, уряд Венесуели в якості зовнішньої підтримки потребує засоби посилення власних оборонних можливостей, такі як радари, ракети чи допомогу з ремонтом літаків. Усі ці держави виступають проти міжнародного порядку, у якому Сполучені Штати грають провідну роль, і натомість роблять своїм пріоритетом багатоцентричний світ.
Росія наразі не висловила великої публічної підтримки Венесуели, оскільки для неї ця можливість дозволяє відвернути увагу США від України, де вона веде війну вже не перший рік і відчуває на собі безпосередні втрати. Через це не варто сподіватися серйозного залучення РФ на сторону Венесуели у такому протистоянні. Однак вона надає Венесуелі певну допомогу: російський літак, на який ще в 2023 році США наклали санкції за торгівлю зброєю і перевезення найманців, прибув до країни 26 жовтня з ймовірною військовою підтримкою. Незадовго до цього РФ та Венесуела ратифікували новий стратегічний договір, а також партнерство між двома країнами демонструє відкриття заводу з боєприпасів для автомату Калашникова у венесуельському регіоні Арагуа. Отже, попри певну співпрацю між Венесуелою та РФ, остання передусім прагне досягнення власних інтересів, тому може не надавати достатню підтримку у протистоянні з США.
Венесуела стала тільки однією з держав, яка потрапила під приціл Сполучених Штатів, а перехід до ескалації спонукає до перегляду всієї регіональної безпеки. США завдали ударів по суднам вздовж узбережжя ряду латиноамериканських держав: у зоні ризику опинилися Колумбія, Еквадор та інші країни. Дональд Трамп заявив, що США повністю контролюють море, і тепер розмірковують над питанням суходолу. Зважаючи на те, що президент США використовує тактику «гучних фраз», то це твердження може мати як і приховане стратегічне значення, так і не нести серйозного змісту. У визначенні подальших намірів Сполучених Штатів недостатньо зважати не риторику — у даному випадку більш надійним стане детальний аналіз ситуації в регіоні та можливих сценаріїв.
Регіональну загрозу було проілюстровано, коли під час атаки на венесуельське судно 3 жовтня під загрозою опинилися громадяни Колумбії, які перебували на борту. Крім того, двоє врятованих унаслідок атаки 16 жовтня також виявилися громадянами Еквадору та Колумбії, що посилило напругу, оскільки США атакують судна без точної інформації щодо громадянства людей, які знаходяться на борту. Надалі необхідно більш детально зосередити увагу на атаки, які відбувалися в другій половині жовтня: вони були нанесені вже не тільки поблизу узбережжя Венесуели, але й інших місцях Карибського басейну і Тихого океану. Одна з атак відбулася 17 жовтня: постраждало судно, яке було пов’язане з повстанською групою Колумбійської національно-визвольної армії і, за словами міністра оборони США Піта Гегсета, займалося перевезенням наркотиків. Наступного дня президент Колумбії Густаво Педро офіційно засудив цю атаку, назвавши її вбивством. У свою чергу, Дональд Трамп назвав останнього «лідером нелегальної наркоторгівлі» та запровадив на нього санкції, що сигналізує про погіршення відносин між США та Колумбією. Густаво Петро запропонував, щоб посередником у конфлікті виступив Катар — цю ініціативу підтримала Венесуела, на відміну від Сполучених Штатів.
Восьмий за рахунком удар було завдано 21 жовтня на човен, який знаходився вже у Тихому океані — це значно розширило географічні межі атак, порівняно з попередніми. Ще один удар також відбувся в східній частині Тихого океану день потому. Атака 27 жовтня вирізнялася з-поміж інших тим, що вперше було завдано удари на чотири судна за один день, унаслідок яких загинуло 14 людей. Через два дні, 29 жовтня, відбулася ще одна атака — схоже на те, що адміністрація США не збирається згортати цю військову кампанію найближчим часом.
Сценарій продовження конфлікту, коли Сполучені Штати будуть наносити авіаудари не лише по човнах, але й по землі Венесуели, тягне за собою багато загроз для регіональної безпеки. Якщо розглядати можливість вторгнення США у Венесуелу, що потягне за собою зміну регіональної архітектури безпеки, то наразі за оцінками Center for Strategic and International Studies на початку жовтня, держава не має достатньої кількості військ в Карибському басейні. Для успішного здійснення операції необхідно близько 50 000 військових, які США ще можуть зібрати в майбутньому. Більше того, точкові удари по суднах становлять загрозу для ескалації конфлікту поза територіальними межами Венесуели. Оскільки США використовують в якості підгрунтя для атак боротьбу з наркокартелями, то авіаудари можуть бути спрямовані й на інші країни, де перебувають подібні угрупування, такі як Мексика.
Карта ударів по суднах США. Карта відображає повідомлення про удари американських військових по суднах у водах Карибського басейну та Тихого океану, включаючи, але не обмежуючись, венесуельські судна, що свідчить про розширення морського конфлікту, цілі та мотиви якого залишаються спірними. Encyclopedia Britannica
Венесуела могла стати основною ціллю США не лише через наркоторгівлю, боротьба з якою стала офіційною позицією останніх, але й внаслідок ряду внутрішніх проблем держави, які роблять її слабким супротивником порівняно з іншими латиноамериканськими країнами. Варто відзначити, що попри увагу Сполучених Штатів до венесуельських човнів, американці більше страждають від передозування фентанілом, який привозять з Мексики. Безпосереднє повалення режиму Мадуро тягне за собою багато ризиків для США, оскільки тоді Венесуелу буде важче контролювати, а нестабільність може сягнути ще гіршого рівня. Найчастіше втручання в країну з рядом внутрішніх проблем призводить до посилення кризи, як це було з Афганістаном у 2001 році.
Наразі США обмежуються авіаударами по міжнародних водах, але за вересень-жовтень 2025 року було помітним розширення географічних меж ударів від узбережжя Венесуели до просторів Тихого океану. Унаслідок атак загинули не лише венесуельці, але й громадяни інших латиноамериканських держав, що змушує останніх перейти до більшої готовності та скоординувати дії.
Усе розпочалося з нарощування військ США в Карибському басейні, що продемонструвало їхню зацікавленість в більшому контролі над Латинською Америкою. Надалі Сполучені Штати змінили свою політику щодо Венесуели, поставивши за мету повалити авторитарний режим Ніколаса Мадуро. Найбільшим показником ескалації конфлікту став ряд атак на венесуельські човни, які розпочалися з вересня 2025 року під гаслом «боротьби з наркотрафіком». Такі дії США мають небезпечний характер, оскільки географічні межі авіаударів розширилися, а також від них страждали громадяни різних латиноамериканських держав. Нова «доктрина Монро» становить загрозу регіональній безпеці, що спонукає до перегляду зовнішньої політики кожної країни з метою посилення оборонних можливостей.
Авторка – Лозовенко Катерина, молодший дослідник програми Латинська Америка Аналітичного центру ADASTRA
Зацікавила стаття? Підтримайте ADASTRA та отримайте доступ до персоналізованого контенту, можливості обирати теми для досліджень та ще багатьох ексклюзивних функцій!