Подолати кадровий голод: Як керувати компетенціями дипломатів і системно підходити до призначення послів України?

Кінець року виявився надзвичайно багатим на дипломатичні кадрові рішення: причому не тільки в Україні, а й у наших головних союзників.

До Дня працівників дипломатичної служби президент України Володимир Зеленський зробив низку кадрових перестановок: було офіційно підписано 6 указів, а перелік із ще 28 посольських призначень, за інформацією «Дзеркала тижня», вже погоджений і затверджений. Ще про три призначення президент заявив під час свого вечірнього звернення, хоч укази ще не підписав. Разом це – майже половина посольських посад у системі МЗС. З цих 37 кандидатів 10 (27 %) походять з-поза системи МЗС та не мають суттєвого дипломатичного досвіду. Із детальним розбором окремих призначень можна ознайомитися в статті «Європейської правди».

У цей же час наші партнери також відповіли низкою політичних призначень. 20 грудня прем’єр-міністр Великої Британії призначив послом до США, ключового союзника Британії, лорда Пітера Мендельсона, старожила Лейбористської партії та співавтора бренду «нових лейбористів» Тоні Блера. Тільки от на посаду він прийде не з системи МЗС і навіть не з уряду, а з приватного сектору (політичного консалтингу).

Утім, українським та британським політичним призначенцям дуже далеко до посольських кандидатур новообраного американського президента Дональда Трампа. Його призначення, що включають кандидатури від інвесторів у токени NFT до ріелторів і продюсерів, взагалі майже не піддаються будь-яким поясненням з точки зору професіоналізму та досвіду кандидатів.

Тренд на політичні призначення

Як бачимо, політичні призначення відбуваються не тільки в Україні. Глобальність цього феномену підтверджують статистичні дослідження. У липні 2024 року в науковому журналі «International Affairs» було опубліковане дослідження, яке містить аналіз професійного досвіду 669 послів, що представляли США, Британію, Швецію, Данію, Ісландію, Іспанію та Мексику у 2019 році:

Політизація дипломатії: порівняльне дослідження посольських призначень, 2024 р. Джерело: Б. Ніклассон, К. Єжерська

Дослідниці виділяють три групи: карʼєрних дипломатів, політично призначених професіоналів з релевантним досвідом з-поза системи МЗС і політичних призначенців без релевантного досвіду. У цілому серед семи досліджуваних країн 82% послів призначаються у межах системи МЗС. У Британії цей показник становить 86%. При цьому США значно виділяються: там лише 65% послів є кар’єрними дипломатами, тоді як колосальні 33% призначаються без дипломатичного досвіду, здебільшого з приватних або неурядових структур. Це властиво для американської дипломатії, де з 1950-х років середня пропорція політичних призначень становила 30% (Г. Холібо, «Політичні фактори посольських призначень», 2015 р.).

Зменшення ролі кар’єрних дипломатів можна простежити також за часткою від світового ВВП країн, які перебувають у віданні кар’єрних американських дипломатів. У другій половині 2010-х років ця частка опустилася далеко за 20 % світового ВВП, що вказує на дедалі менший вплив професійних дипломатів, навіть якщо вони становлять кількісну більшість.

Маргіналізація карʼєрних дипломатів, 2024 р. джерело: Т. Шерер, Д. Спокойни

Чи варто через це турбуватися?

Загалом політичні призначення самі по собі не є проблемою. Дійсно, у середньому кар’єрні дипломати демонструють кращі менеджерські здібності та краще володіють компетенціями, які традиційно асоціюються з дипломатичною службою (Р. Сковілль, «Некваліфіковані дипломати», 2019 р.).

Втім, політично призначені професіонали в принципі можуть більше відповідати потребам української дипломатії в конкретній країні, ніж більшість кандидатів із системи. Навіть політичні призначенці без релевантного дипломатичного досвіду можуть надавати українській дипломатії унікальні конкурентні переваги, як-от беззаперечний моральний авторитет. Наприклад, до таких можна віднести Валерія Залужного у Великій Британії чи призначеного в грудні Нарімана Джеляла в Туреччині.

Питання полягає у тому, які компетенції та досвід ми очікуємо від будь-якого посла України – незалежно від того, чи є він кар’єрним дипломатом, визнаним професіоналом або захисником інтересів України з іншої інституції чи сфери. Тоді навіть політичні призначення, якщо вони не є занадто масовими та легко пояснюються з точки зору професіоналізму та обʼєктивних потреб, не матимуть негативного впливу на моральний стан і мотивацію кар’єрних дипломатів.

Компетенції ідеального посла

Очікування від посла України в іншій державі, його навичок та компетенцій сформувати дійсно складно. Часто це залежить від конкретної ситуації, особливостей країни та політичних факторів, які наперед визначити неможливо. Утім, формування приблизних очікувань дозволить уникнути відверто свавільних призначень і краще використати наявний досвід усередині системи МЗС та українського суспільства в цілому. Ба більше, це дозволить професійним дипломатам краще планувати свої кар’єрні траєкторії.

До ключових компетенцій та ознак ідеального посла могли б належати:

-         менеджерські навички, бажано з досвідом у державному секторі;

-         суттєвий досвід дипломатичної практики (необов’язково в структурі МЗС);

-         галузеві функціональні знання (політичний аналіз, економічна дипломатія, культурна дипломатія, військова експертиза), актуальні для специфіки відповідної країни;

-         мовні знання, країнознавчі відомості, релевантна мережа зв’язків.

Вищенаведені категорії є досить широкими й можуть зазнавати змін та уточнень, проте вони задають рамки для посольського призначення, яке можна обґрунтовано пояснити та яке відповідало б уявленню про професійне та меритократичне призначення.

Посол може не відповідати на 100% усім цим вимогам, проте якщо він не відповідає більшості з них, таке призначення з великою ймовірністю завдасть шкоди інтересам України в країні або щонейменше позбавить можливості іншого, більш професійного та підготовленого кандидата з системи МЗС або з-поза неї.

Ба більше, МЗС могло б планувати свою очікувану потребу у вищезазначених компетенціях на декілька років наперед. Наприклад, вже колишній посол України в Бразилії Андрій Мельник нарікав на неможливість знайти дипломатів, які фахово володіли б португальською мовою. МЗС мало б мати функцію планування таких потреб і вживання завчасних заходів для підготовки фахівців із відповідними компетенціями ще до того, як вони виникнуть.

Що ми робимо для підготовки та підбору таких кандидатів?

Чи побудована наша система так, що пріоритет надається кандидатам із максимальною кількістю посольських компетенцій, згаданих вище? Чи наша система дозволяє професіоналам планувати, які компетенції їм стануть у пригоді при призначенні на таку посаду, і працювати над їхнім здобуттям?

На жаль, відповідь на ці запитання наразі, скоріше за все, є негативною. І справа тут не в політичних призначеннях і не в особистостях.

Для призначення послом зараз, як показують грудневі призначення, незначну роль відіграє спеціалізація – ані за країною/регіоном, ані за функціональною сферою діяльності. І це стосується навіть не суперечливих політичних призначень. Усередині системи призначаються досвідчені посли в африканські країни, які раніше не мали досвіду роботи на континенті. Іноді недостатню увагу приділяють і володінню мовою країни.

Можливо, можна побудувати аргумент, що спеціалізація за країною чи регіоном не є визначальною на рівні посла. Утім, ми не можемо заперечувати переваг наявності попереднього досвіду роботи в регіоні, навіть якщо йдеться про очільника представництва.

Велика частина майбутніх послів, які, згідно з грудневими новинами, можуть бути призначені, має вагомий консульський досвід. Це зрозуміло, адже Міністр закордонних справ Андрій Сибіга, керуючи Департаментом консульської служби Міністерства, мав нагоду переконатися у високих професійних якостях новопризначених послів. Однак ми маємо дискутувати про багатосторонній розвиток українських дипломатів, можливість здобувати різноманітний функціональний досвід, який потім допоможе їм на посольських посадах.

У цьому контексті імпонують системи професійних вертикалей і мереж, які існують у деяких іноземних дипломатичних відомствах. У британському Міністерстві закордонних справ і розвитку існують вертикалі (advisory cadres) радників з економіки, урядування, конфліктів тощо. Їх очолює голова професії (head of profession), який відповідає за дотримання високого професійного рівня у своїй галузі, проведення постійного навчання, сертифікації, обміну досвідом і найкращими практиками. Ця система була прийнята після злиття міністерства з Департаментом з питань міжнародного розвитку у 2020 році та походить із контексту міжнародного розвитку, але є релевантною і для дипломатів.

Окрім того, у суто дипломатичному контексті також існують професійні мережі за функціоналом і за регіоном (наприклад, мережі дипломатів, які спеціалізуються на Східній Європі чи Китаї). Це сприяє набуттю й розвитку спеціалізованих компетенцій.

Чи достатньо чітко ми визначаємо різні функціональні сфери знань, опанування яких очікуємо від наших дипломатів і послів? Чи маємо ми ресурси, щоб дипломати володіли цими знаннями на професійному рівні та могли постійно вдосконалюватися? Хто у МЗС відповідає за дотримання цих стандартів? Чи існує система, яка дозволяє найбільш високопоставленим дипломатам – послам – мати широку експертизу з усіх чи більшості цих сфер? Чи надаються дипломатам достатні можливості й, головне, стимули планувати свою кар’єру та здобувати досвід у різних регіонах світу, щоб на посади послів приходили люди зі знанням країн і мережами контактів у них?

Відповіді на ці питання треба шукати та знайти у професійній дискусії, щоб сама система дозволяла отримувати та призначати кандидатів з достатніми компетенціями, як країнознавчими, так і функціональними, на посади послів.

Доречна й дискусія про більшу прогнозованість системи та підготовку послів до нових завдань. Прогнозованість можна досягти дотриманням стандартної довжини служби посла – щонайменше 4 роки, якщо немає нагальних обставин, які роблять необхідною швидшу зміну посла. Це дозволить максимізувати напрацювання посла в країні перебування, забезпечити необхідну стабільність та дати йому змогу досягти значних результатів. Дипломати також мають мати достатній час для підготовки до свого наступного відрядження. Це уникне пауз у дипломатичній активності, зробить перехід посади більш плавним і дасть час новопризначеним послам підготуватися до своєї ролі.

Яка природа нашого кадрового голоду?

Часто можна почути, що неідеальні призначення пов’язані з кадровим голодом. Мовляв, просто немає кандидатів, які б повністю відповідали вимогам посади. У нашій системі державного управління так можна виправдати абсолютно будь-яке призначення.

Утім, виникає питання: чи робимо ми достатньо, щоб цьому кадровому голоду запобігти? Чи наша система налаштована таким чином, щоб грати на випередження, розуміти свої потреби, працювати над ними та врешті уникати цього голоду? Чи не є цей голод наслідком наших дій або бездіяльності?

Хвиля призначень, офіційно оголошених чи лише проанонсованих у грудні, загалом є досить якісною й посилить українську дипломатію. Так, є кілька призначень, які викликають питання. Але президент і його зовнішньополітична команда врешті закриють понад 35 посольських вакантних посад, призначивши численних професійних кадрових дипломатів і здебільшого сильних кандидатів із-поза системи.

Утім, більш системний підхід до підбору кандидатур, концептуалізація очікувань від кандидатів на посаду посла, а також робота над управлінням компетенціями та кар’єрним плануванням усередині міністерства дозволять вивести наші ресурси на зовсім інший рівень.

Урешті, питання кадрового голоду перебуває в наших руках. Час саджати насіння.

Автор – Ерік Кучеренко, Expert Fellow Аналітичного центру ADASTRA

Підтримайте подальший вихід статей ставши патроном ADASTRA.