PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Сепаратизм чи передвиборча технологія? Чи дійсно регіони Великої Британії прагнуть незалежності

Сепаратизм чи передвиборча технологія? Чи дійсно регіони Великої Британії прагнуть незалежності

Напередодні виборів у Великій Британії, які відбуваються сьогодні, 12 грудня, всіх регіони країни (за винятком Англії) порушили питання про незалежність – у близькому чи далекому майбутньому.

Експерт Аналітичного центру «Ad Astra» Олег Павлюк у статті на hromadske розбирався, наскільки реальними є плани регіонів вийти зі складу Сполученого Королівства.

Шотландія: спроба номер два

2 листопада перша прем’єрка Шотландії Нікола Стерджен уперше з 2014 року виступила на акції за незалежність регіону. Чим можна пояснити цей крок політикині? Передусім — великою ймовірністю остаточного виходу Великої Британії з ЄС, проти чого виступає більшість шотландців.

«За даними останніх опитувань, на виборах 12 грудня консерватори на чолі з чинним прем’єром Борисом Джонсоном здобудуть перемогу — а деякі рейтинги пророкують їм хай і невелику, але абсолютну більшість. А вони проти як збереження британського членства в ЄС, так і другого референдуму за незалежність Шотландії», — йдеться в статті.

У 2014 році вже було проведено референдум за незалежність – право його проводити визначає уряд Великої Британії. І тоді 55% висловилися проти відокремлення.

У пошуках можливих політичних союзників Нікола Стерджен запропонувала альянс Лейбористській партії на чолі з Джеремі Корбіним — вона наразі посідає друге місце в рейтингах. В обмін на коаліцію в британському парламенті (а очолювана нею Шотландська національна партія нині має третю за величиною фракцію) Стерджен просила Корбіна підтримати проведення референдуму про незалежність у Шотландії в 2020 році.

Певні підстави сподіватися на згоду Корбіна в першої міністерки Шотландії таки були — у 2018 році лідер лейбористів заявив, що не відкидає ідею проведення другого референдуму. Але після того Корбін відкинув підтримку ідеї IndyRef2 – так народне голосування за незалежність Шотландії охрестили в британських ЗМІ.

«Нині громадська думка в Шотландії щодо незалежності, якщо вірити останнім соціологічним опитуванням, прямо пов’язана з питанням членства в ЄС: в разі скасування Brexit більшість шотландців тяжітиме до перебування в межах Сполученого Королівства, й навпаки», — йдеться в статті.

Нині позиція двох провідних партій — консерваторів і лейбористів — робить другий референдум поки безперспективною справою. Здається, це розуміють і в Шотландській національній партії: там пом’якшили свою риторику про незалежність формулюванням «узяти майбутнє Шотландії в руки Шотландії» в агітаційних листівках. Адже якщо Brexit і справді відбудеться, простіше мати важіль тиску на уряд для збереження тісної співпраці регіону з ЄС, аніж намагатися досягти завідомо неможливого референдуму.

Північна Ірландія: мир і возз’єднання

Якщо шотландці прагнуть створити самоврядну державу, то північні ірландці своє майбутнє за межами Сполученого Королівства бачать хіба що в межах іншої країни — Ірландії. «Brexit загрожує припиненню вільного прикордонного руху на острові Ірландія. Цей наслідок одночасного перебування Ірландії та Сполученого Королівства в межах ЄС сприяв припиненню релігійного конфлікту в Північній Ірландії», — йдеться в статті.

Референдум у Північній Ірландії за возз’єднання з Ірландією може оголосити лише міністр уряду Великої Британії з питань Північної Ірландії — нині на таке розраховувати не доводиться.

«Ще одна причина, чому голосування за вихід регіону зі складу Сполученого Королівства малоймовірне, криється в політичній кон’юнктурі. В місцевому парламенті Північної Ірландії — Стормонті — кількість депутатів, які визначають себе як юніоністи і як націоналісти, майже однакова. До числа перших належить і Демократична юніоністська партія, яка донедавна була у владній коаліції з консерваторами — і впливала на політику Лондона щодо Brexit», — йдеться в статті.

Як подальше перебування в складі ЄС, так і входження до складу Ірландії поки має приблизно однакову підтримку населення. Але понад половина опитаних у Північній Ірландії — в тому числі й кожен п’ятий юніоніст — також вважає, що Brexit може стати підставою для возз’єднання з Ірландією. Крім того, не так давно про фактичну готовність до такого сценарію розвитку подій говорив ірландський прем’єр Лео Варадкар.

Уельс: тільки передвиборче гасло?

Тема незалежності Уельсу, здавалося б, узагалі не мала виникнути. Суспільна підтримка виходу зі складу Сполученого Королівства серед валлійців складає не більш ніж 30%. А місцева партія Уельсу «Plaid Cymru» на виборах 2017 року здобула лише десяту частину місць в Уельсі. Та й, на відміну від Шотландії та Північної Ірландії, Уельс нині не має достатніх підстав та умов для порушення питання про незалежність перед Лондоном.

«По-перше, економічно Уельс більш залежний від Англії, ніж решта регіонів Сполученого Королівства. Розрив між доходами й видатками місцевого уряду більший, ніж в інших британських регіонах.

По-друге, у валійців немає притомного політичного аргументу для проведення кампанії за незалежність. У Шотландії це — незгода з рішенням 2016 року щодо Brexit, у Північній Ірландії до цього додається й непроста історична спадщина регіону. А валійці на референдумі 2016 року віддали майже 53% за вихід із Європейського Союзу.

І по-третє, нині Уельс не має власної потужної регіональної політичної партії, на кшталт шотландських націоналістів чи північноірландських «Шинн Фейн», аби та виступала рушієм кампанії за незалежність. Більшість місць у парламенті Уельсу посідають тамтешні лейбористи — поки що їхні політичні заяви не заходили далі розгляду варіантів розширення автономії», — йдеться в статті.

Той факт, що публічно лідер «Plaid Cymru» висловив думку про можливе проведення референдуму за незалежність аж до 2030 року, вказує, що для нього це радше засіб політичної риторики, пояснює політична аналітикиня ВВС Феліситі Еванс. Вона додає: меседж про незалежний Уельс — це спроба згуртувати прихильників партії й показати нову можливість «повернути собі контроль», відмінну від Brexit.

Автор – Олег Павлюк, для «Ad Astra»