Від обіцянок до жорстокої реальності: громадянське суспільство Кенії за президентства Вільяма Руто

Вільям Руто здобув перемогу на президентських виборах 2022 року в Кенії на хвилі обіцянок покращити життя кенійської молоді та позиціонуючи себе як борця проти істеблішменту. А вже через два роки, у 2024 році, тисячі розлючених молодих протестувальників штурмували будівлю Парламенту. Уряд відповів застосуванням сили, що призвело до загибелі 60 людей, а також розпочав утиски як традиційних неурядових організацій, так і нових активістів. Протестний рух, який вже охрестили “протестами покоління Z”, не вщухає третій рік, поки Руто готується до виборів, які відбудуться у 2027 році. Тож як кенійське громадянське суспільство пройшло шлях від інституціоналізованих НУО до децентралізованого молодіжного активізму? І який вплив цей зсув матиме на шанси кандидатів на прийдешніх президентських виборах?

Перемога Вільяма Руто на виборах 2022 року ознаменувала новий етап у кенійській політиці. Після двох послідовних термінів Ухуру Кіняти, які відзначилися зруйнованими очікуваннями та звинуваченнями у корупції, Руто вів свою кампанію під гаслом “хастлер проти правлячих династій”. Хастлерами (hustlers) в Кенії називають людей зайнятих в неформальному секторі економіки (будівельників, збирачів чаю, перукарів), і які щодня стикаються з економічними труднощами. У країні де середній вік складає 20 років, а понад 80% населення працює без офіційного оформлення, такі лозунги мали популярність.

Прихильники новообраного президента Кенії Вільяма Руто тримають плакати з його зображенням, збираючись в очікуванні результатів загальних виборів. Саймон Майна/AFP

Адміністрація Руто розглядала неурядові організації (НУО) як один з допоміжних засобів у реалізації власної соціально-економічної політики. У 2024 році вступив в дію “Закон про організації громадської користі” (Public Benefit Organizations), який змінював поняття “неурядова організація” на “організація суспільної користі”. І хоча закон включав у себе також норми які мали захистити права ОГК, зміна статусу організацій відображала утилітарний підхід адміністрації Руто до громадського сектору. Громадський сектор у 2022-23 фінансовому році мав сильні позиції, залучив тоді 196 млрд кенійських шилінгів (близько 1,4 млрд доларів США, в основному в такі сектори, як охорона здоров’я, освіта та запобігання стихійним лихам), а також забезпечував роботою 36 869 кенійців. У подальші роки показники були ще більші: у 2023-24 210 млрд кенійських шилінгів (близько 1,6 млрд доларів США) та 37 476 працівників, у 2024-2025 246 млрд кенійських шилінгів (близько 1,9 млрд доларів США) та 39 498 працівників. Ці кошти відіграють важливу роль для функціонування медичної системи та соціальної допомоги в країні. Наразі звіт за 2025-26 рік не опублікований, а саме в ньому має міститися інформація про те як на кількісні показники організацій суспільної користі вплинула ліквідація USAID.

Скотар з металевою банкою, переданою через USAID, округ Ісіоло, Кенія, 5 серпня 2011 року. Фото: Девід Снайдер / ZUMA Press via Reuters Connect

Перші наслідки згортання американської допомоги фіксуються на локальному рівні. Наприклад, звіт Health Action International (міжнародної некомерційної організації, яка займається політикою у сфері охорони здоров’я) про забезпеченість медичними засобами для репродуктивного здоров’я в окрузі Ісіоло, опублікований в лютому 2026 року, показав негативні наслідки згортання USAID. “Загалом, з 2022 по 2025 рік доступність знизилася для більш ніж половини всіх засобів планування сім'ї. Доступність чоловічих презервативів та окремих пероральних контрацептивів у державних медичних закладах різко впала з понад 80% у 2022 році до лише 38,5% у 2025 році. Подібним чином, доступність сульфату магнію, необхідного для лікування (пре)еклампсії, впала з 35,7% до тривожних 15,4%” — йдеться в дослідженні. Важкі наслідки від втрати фінансування також переживають програми зрошення в посушливих регіонах країни.

Критика і тиск

Проте хибно було б думати, що громадянське суспільство просто прийняло роль додатку до соціально-економічної політики держави. Вже через рік після початку президентства Руто, 14 організацій громадянського суспільства (включаючи такі авторитетні як Amnesty International Kenya та Kenya Human Rights Commission) опублікували критичну доповідь щодо діяльності його адміністрації. Негативну оцінку отримали відсутність боротьби з корупцією, нездатність уряду зупинити зростання державного боргу, позасудові страти (правозахисники повідомили про 75 таких випадків), тиск на ЗМІ, призначення людей на посади за етнічною ознакою і ще ряд сфер. 

Схожий звіт був опублікований у 2025 році, приурочений до завершення половини терміну Руто. Представники громадянського суспільства піддали критиці тиск на організації громадської користі (2 800 з яких були закриті в 2024 році), ігнорування поліцейського насильства, ігнорування феміциду (за повідомленням правозахисників лише за 2024 рік 570 жінок було вбито за статевою ознакою), проблеми з фінансуванням освіти, затримку житлових компенсацій. Вони підкреслили, що країна виражено рухається в неправильному напрямку.

1 червня 2026 року жіночі правозахисні організації провели марш на вулицях Найробі. Вони вимагали оголосити феміцид національною кризою та вжити рішучих заходів для боротьби з гендерно зумовленим насильством. Окремо, на цих мітингах, піднімалось питання захисту прав дітей. Станом на березень 2026 року 2328 дітей у Кенії залишались у статусі зниклих безвісти. Протестувальники звинувачували владу у недостатніх заходах спрямованих на їхній захист. 

Це не перші масові протести за права і безпеку жінок в Кенії. До цього масштабні протести відбувалися в січні 2024 року і були пов’язані з 14 випадками гендерно зумовлених вбивств які відбулись тоді менш ніж за місяць.

Активним у країні є і профспілковий рух. Нещодавно, у липні 2026 року, медичні працівники у всіх 47 округах країни вийшли на скоординований страйк. Вони протестують проти затримок зарплат, які охопили тисячі медичних працівників та за повернення управління медичними працівниками національному уряду. Основні звинувачення лунають в бік місцевої влади, в той час як організатори висловили вдячність президенту Руто, Парламенту та уряду за виділення коштів для медиків. Страйк лише розростається: через 10 днів після початку, до нього доєдналися молодші медичні працівники. Це є яскравим свідченням спроможності громадянського суспільства чинити тиск на владу.

Нове покоління активізму

Як вже згадувалось раніше, основною політичною програмою Вільяма Руто під час передвиборчої кампанії було покращення життя найбідніших кенійців. Це гасло резонувало у країні, де 0,1% населення володіє більшим багатством, ніж решта 99,9%, а 34,7% населення станом на 2023 рік жили на менше ніж 2,15 доларів США на добу. 

Але обіцянки зіткнулися з реальністю: державний борг Кенії стрімко зріс з 39% ВВП у 2010 році до 73,1% ВВП у 2023 році. Це вимагало від уряду заходів фіскальної консолідації. Тому у 2023 році було прийнято Закон про фінанси (як виявиться далі, не останній), яким було піднято податки, та скасовано субсидії на кукурудзу та нафтопродукти, що непропорційно сильно вдарило по найбідніших кенійцях. Але остаточно вирішити проблему боргу цей закон не зміг, у червні 2024 року Кенії необхідно було погасити єврооблігації на 2 млрд доларів. Для цього уряд підписав нову програму співпраці з МВФ, який виділив кредит у розмірі 941 млн доларів, але вимагав збільшити власні надходження бюджету країни.

Того ж місяця уряд відправив на голосування в парламент новий Закон про фінанси, який мав залучити 2,7 млрд доларів доходів бюджету. Закон включав в себе непопулярні норми, які знов непропорційно зачіпали найбідніших кенійців. Це введення нового екологічного податку, який охоплював повсякденні товари: батарейки, підгузки, телефони, офісне обладнання; скасування пільгового ПДВ (податку на додану вартість) для ряду банківських операцій та збільшення акцизного збору з постачальників послуг фінансових переказів через мобільний зв'язок з 15 до 20% (що несе загрозу інклюзивності фінансових послуг); введення нового штрафу за порушення податкових процедур у розмірі 2 млн кенійських шилінгів; збільшення акцизу на інтернет-послуги; запровадження 16% податку на хліб та 2,5% на транспортні засоби.

Після публікації законопроєкту, 18 червня, спалахнули протести. Рушієм невдоволення стала молодь, а демонстрації швидко охопили всю країну. 20 червня пролилась перша кров, молодий чоловік Рекс Каньїке загинув від вогнепального поранення. Масовість протестам забезпечило широке використання активістами соціальних мереж, які використовувались для мобілізації протестувальників. Це також призвело до того, що протести не асоціювалися з жодною партією та не мали чітких лідерів, ускладнюючи владі боротьбу з ними. Також використання онлайн-платформ дозволило відкинути вбік етнічні розбіжності.

Загальнонаціональний страйк на знак протесту проти підвищення податків та Закону про фінанси 2024 року в центрі Найробі, 25 червня 2024 року. Аморі Фальт-Браун / AFP

Ці підходи трансформувались у нову формулу: Безстрашні, Безпартійні, Безлідерські, Безплеменні протести. Ця формула демонструвала прагнення молодих кенійців відійти від старого сприйняття політики, яке вони вважали неправильним. На заміну страху перед участю в політиці мала прийти безстрашність, партійні інтриги мали бути замінені позапартійним рухом, відсутність лідерів — демонструвати народний характер протесту, а під гаслом безплемінних мітингів крилося бажання відійти від етнічного підходу до політики, який супроводжує країну з моменту здобуття незалежності.

Кульмінацією мітингів стало 25 червня, коли у відповідь на прийняття парламентом закону, протестувальники захопили та підпалили частину будівлі парламенту. Вільям Руто назвав ці протести “зрадницькими” і пообіцяв зайняти жорстку позицію проти анархії, та “зупинити елементи, які намагаються підірвати нашу країну”. Для підтримки поліції у Найробі було введено військових. Силовики відкрили вогонь бойовими набоями, що призвело до загибелі 60 демонстрантів. 

Вже наступного дня після появи новин про загиблих, Руто оголосив про те, що він заблокує законопроєкт. Але молоді протестувальники продовжували мітингувати, їхні вимоги пройшли трансформацію від блокування законопроєкту та відставки уряду до відставки президента. 

Щоб послабити невдоволення, Руто пішов на звільнення більшості міністрів та відправив у відставку Генерального інспектора поліції Кенії. А 7 березня 2025 року президент підписав з очільником найбільшої опозиційної партії  Райлою Одінгою Меморандум про співпрацю, в якому вони пообіцяли спільно працювати над такими сферами:

1. повне виконання звіту Nadco (Національного комітету діалогу);
2. інклюзивність у бюджетних розподілах та державних призначеннях;
3. захист та зміцнення деволюції (передачі повноважень від національної влади до влади округів);
4. економічні інвестиції в молодь;
5. лідерство, чесність та кінець марнотратству;
6. право на мирні зібрання, компенсація за всіма незавершеними позовами жертв порушень прав;
7. аудит державного боргу та того, як він використовувався;
8. боротьба з корупцією;
9. припинення марнування державних ресурсів;
10. захист суверенітету народу, зупинка викрадення людей, повага до конституційності, верховенства права та свободи преси.

Президент Кенії Вільям Руто (праворуч) потискає руку колишньому своєму головному супернику Раїлі Одінгі після того, як вони офіційно підписали угоду про політичну співпрацю. 7 березня 2025 року. Simon Mania/AFP

Також окремі представники опозиційної партії Помаранчевий демократичний рух (ODM), який очолював Одінга, увійшли до  нового уряду.

Недотримані обіцянки

Проте готовність йти на компроміси з громадськістю виявилась лише фасадом. 25 червня 2025 року в країні відбулися масштабні мітинги, приурочені до річниці протестів. Поліція знову застосувала насильство проти протестувальників: 19 людей загинули, сотні отримали поранення, 15 зникли безвісти, а кілька жінок повідомили про сексуальне насильство. Те ж повторилося на протестах 7 липня, присвячених 35-й річниці мітингів за чесні вибори. Поліція і цього разу пустила в хід силові методи в понад 20 округах: 38 людей загинули і близько 500 отримали поранення.

Навесні 2026 року управління з регулювання енергетики та нафти прийняло рішення підняти ціну на бензин та дизель, на фоні кризи в Ормузькій протоці. Це рішення викликало хвилю обурення серед громадян. Президент Руто намагався стримати обурення, оголосивши про поетапне зниження ПДВ на паливо, з 16% до 8%. 21 квітня відбулась акція протесту, яка була заздалегідь визнана поліцією як незаконна. Поліція розігнала протест, 11 осіб було заарештовано. через місяць після початку протестів, що йшли під #RejectFuelPrices, транспортні компанії Найробі провели масштабний страйк, який паралізував рух в багатьох частинах міста.

Свобода слова продовжує зазнавати тиску. У червні 2025 року Управління зв’язку Кенії видало директиву, яка наказує радіо- та телевізійним станціям припинити прямі трансляції протестів. За словами регулятора, такі трансляції порушують Конституцію. Тиск на ЗМІ відзначає також міжнародна організація “Репортери без кордонів”, у їхньому рейтингу свободи преси Кенія впала з 69-го місця у 2022 році на 106-те у 2026 році.

Для боротьби з онлайн-активізмом влада почала застосовувати нові цифрові методи тиску. Правозахисники та активісти отримують погрози на персональні сторінки, піддаються скоординованим кампаніям з тролінгу, дискредитації та приниження. Amnesty International також повідомляла про використання державою платних скоординованих кампаній та маніпуляцій алгоритмами з метою просування проурядових меседжів.

Зростає занепокоєння також щодо поширення в Кенії транснаціональних репресій. За підсумками 2025 року міжнародна організація Freedom House додала Кенію до списку країн, чиї уряди використовують тактику транснаціональних репресій. У листопаді 2024 року кенійські правоохоронні органи викрали і видали владі Уганди опозиційного діяча Кіззу Бесіг'є, якого на батьківщині звинувачують у державній зраді. Спочатку уряд Кенії заперечував участь у видачі Бесіг’є, але у травні наступного року міністр закордонних справ Мусалія Мудаваді визнав причетність кенійських силовиків до викрадення. У січні 2025 року в Найробі троє озброєних чоловіків напали на танзанійську правозахисницю Марію Сарунгі Цехай. Вони силою заштовхнули її в машину та намагалися отримати доступ до її телефону. Після цього її відпустили; метою нападу, на думку самої Цехай, було отримати доступ до її пристроїв, через які вона веде громадську діяльність в інтернеті. Ці напади лягають у ширшу картинку взаємодії Уганди, Кенії та Танзанії в сфері транснаціональних репресій.

Напередодні вибору

У 2026 році молоді кенійці знову виходять на вулиці міст. 25 червня стало для багатьох з них символом опору поліцейському насильству, економічним труднощам та політичному істеблішменту, а також можливістю згадати загиблих у попередніх протестах. 

Тим часом Вільям Руто зміг частково стабілізувати ситуацію через угоду з опозицією, але все одно вступає в електоральний період в непростих умовах. З одного боку, він лідирує в опитуваннях щодо президентських  виборів, маючи 24% підтримки, випереджаючи найближчого конкурента на 9%. Опозиція залишається розділеною, молодь не довіряє старим політикам, а Руто як діючий президент зберігає контроль над державним апаратом та адміністративний вплив. З іншого боку, протести покоління Z, які тривають вже 3 роки, демонструють глибоке розчарування владою та критичний запит на зміни. Якщо у першому турі чинний президент має найбільшу підтримку, то у другому він може зіткнутися зі значною кількістю виборців, які голосуватимуть не так за його опонента, як проти Руто.

Вибори 2027 року стануть випробуванням для нового покоління політичних активістів. Вони вже довели, що можуть успішно виводити людей на вулиці міст та формувати розгалужені онлайн-мережі, які влада не може подолати. Але тепер їм потрібно перемогти Руто електорально. А для цього потрібно знайти політика, навколо якого можна буде об’єднатися і перетворити голоси проти Руто в підтримку опозиційного кандидата. Виходячи із соцопитувань, таким кандидатом може стати сенатор від Найробі та колишній генеральний секретар Помаранчевого демократичного руху Едвін Сіфуна, який має найкращі рейтинги серед опозиціонерів.

Не варто також ігнорувати те, що від вибору кенійців залежатиме політика інших країн регіону. Окрім вже згаданої проблеми транснаціональних репресій, Кенія досі залишається найдемократичнішою країною Східної Африки, що робить її певним барометром “нормальності” тих чи інших політик і підходів. 

Громадянське суспільство Кенії пройшло помітну трансформацію за останні 4 роки. Попри те, що адміністрація президента Руто широко вдається до репресивних методів протидії активістам та правозахисникам, а сектор НУО зберігає надважливі функції у сферах охорони здоров’я та соціальної допомоги, децентралізований онлайн-активізм виявився значно стійкішим до протидії з боку влади. Наслідки “протестів покоління Z” будуть відчутними на наступних виборах, що стане наочною демонстрацією впливу активістів на суспільну думку країни. Виборчий процес дасть шанс перезавантажити відносини влади та громадського сектору, які зараз перебувають у стані глибокої кризи. Проте малоймовірно, що таке перезавантаження станеться за умови переобрання чинного президента.

Автор — Володимир Лащенко, молодший дослідник програми “Африканські студії” аналітичного центру ADASTRA.

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!