Викрадення людей у Мексиці як прояв системної безпекової кризи: витоки, динаміка та безпекові виклики

Діяльність наркокартелів та міжнародний наркотрафік є одним із ключових безпекових викликів для сучасної Мексики. Проблема, яка виникла понад півстоліття тому як злочинний бізнес, сьогодні перетворилася на системну кризу мексиканської держави. Якщо раніше наркокартелі були лише малими кооперативами, що займалися збутом наркотиків, то сьогодні це високоорганізовані злочинні угруповання, які, окрім наркотиків, займаються організованою злочинністю, а найголовніше – терором проти населення. За цей час вони встигли наростити значні фінансові, збройні, а головне політичні ресурси – картелі підкупляють посадовців – що ще дужче ускладнює боротьбу з ними.

Десятиліттями мексиканські політики різними шляхами намагалися вирішити проблему смертності: від більш мирних і соціальних до жорстких і збройних заходів. Адміністрація Клаудії Шейнбаум, яка обійняла посаду 1 жовтня 2024 року, успадкувала не просто складну політичну ситуацію, а країну, де злочинність проросла крізь державні інституції, наче ракова пухлина.

Тим часом, форми насильства картелів в Мексиці еволюціонували. На зміну публічним розправам, які псували офіційну статистику вбивств, прийшла криза «зникнень» (за перший рік президентства Шейнбаум рівень викрадень людей картелями виріс на половину, Джерело, Mexico News Daily). А міжнародні і національні правозахисні організації почали обговорювати проблему “насильницьких викрадень”. Викрадення стало зброєю контролю: терор картелів примушує населення підкорятись через страх розправи, сприяючи придушенню громадянської волі і довіри владі.

Розуміння причин, суті і наслідків цієї кризи викрадень є ключовим для розуміння того, що чекає Мексику у майбутньому.

Формування явища викрадення людей у Мексиці

Щоб зрозуміти природу викрадень людей у Мексиці, важливо вийти за межі суто сучасного контексту і подивитися на це явище в історичній перспективі. Насправді, високий рівень насильства та нестабільності не є новим для цієї країни. Ще з колоніального періоду (1521-1821) Мексика переживала повторювані цикли небезпеки, соціальної нерівності та кримінального насильства. Однак викрадення людей протягом тривалого часу залишалося радше епізодичним явищем.

Під час Порфіріату (1876-1911) влада Порфіріо Діаса посилила контроль над злочинністю, спираючись на жорсткі методи поліції та діяльність сільської поліції. Дослідник Серджіо Гарсія Рамірес зазначає, що репресії, здійснювані сільською поліцією були важливою опорою режиму, а так звана «втеча за законом» ніколи формально не була проголошена, але фактично постійно застосовувалася. Ця практика передбачала вбивство затриманих під приводом їхньої спроби втечі. За Порфіріату таке зловживання владою отримало «нормалізацію», тобто поступово перетворилося на звичний інструмент боротьби із злочинністю, хоча юридично законом не було. 

Наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. викрадення людей у Мексиці поступово перетворились на ширшу соціальну проблему. На цю трансформацію звертає увагу мексиканський дослідник Рене А. Хіменес Орнелас у роботі «Викрадення: одне із соціальних лих мексиканця» (El secuestro: uno de los males sociales del mexicano), аналізуючи поширення цього явища та розширення кола його жертв. Організована злочинність, яка раніше зосереджувалася на торгівлі наркотиками, почала трансформуватися. Через внутрішні конфлікти чи втрату частини доходів картелі та дрібні банди перейшли до викрадень – малоризикового бізнесу з великим прибутком. Жертвами стали не лише великі підприємці чи їхні родичі. Викрадачі почали обирати доступніші цілі: людей середнього та нижчого класу, за яких вимагали скромніші викупи. До списку жертв додалися студенти, скотарі, журналісти, священники, чиновники, вчителі, селяни й звичайні бюрократи. Звичайний громадянин, який ніколи не вважав себе «ціллю», міг опинитися в полоні просто тому, що хтось хотів швидко заробити.

Ключовий поворот стався ще в 1990-х, коли картелі почали мілітаризуватися. Лідер картелю «Гольфо» Осієль Карденас Гільєн у 1997 році створив Los Zetas – мексиканський злочинний синдикат, утворений як силовий і каральний орган наркокартелю «Гольфо». Інші картелі (Сіналоа, Хуарес, Белтран Лейва) пішли тим самим шляхом.

До кінця президентства Вісенте Фокса (2000–2006) наркобанди вже перетворилися на справжні кримінальні консорціуми. Проте справжній каталізатор стався в грудні 2006 року, коли президент Феліпе Кальдерон оголосив «війну з картелями», залучивши  десятки тисяч військових. Офіційно це виглядало як рішуча боротьба з картелями. Проте, насправді, як зазначає журналіст-розслідувач Франсіско Крус Хіменес, ця війна виявилася фарсом, і «насильство зросло, картелі розпалися на осередки, і це сприяло їхньому розширенню по всій країні».

Викрадення людей – це не просто злочин. Це показник глибшої системної кризи: економічної нерівності, слабкості інститутів і давньої традиції насильства, яка колись була інструментом влади, а тепер стала зброєю недержавних акторів.

Але проблема викрадення людей має ще один, транснаціональний вимір — Сполучені Штати Америки. Саме американський ринок є одним із ключових напрямів діяльності мексиканських наркокартелів, які відіграють центральну роль у постачанні нелегальних наркотиків до США. Крім того, за даними ATF, близько 67% вогнепальної зброї, вилученої в Мексиці у 2019-2024 роках, мало американське походження. Крім того відомо, що у Мексиці є лише два збройні магазини, а продаж вогнепальної зброї суворо обмежений. Але торговці зброєю часто купують вогнепальну зброю в США та постачають її наркокартелям у Мексиці. Паралельно США активно підтримували «війну Кальдерона» через The Mérida Initiative. Уряд США зобов'язався вирішити проблеми попиту на наркотики всередині своєї країни, боротися з контрабандою зброї та готівки до Мексики , зокрема, надаючи фінансування для цієї ініціативи в розмірі 3,6 млрд доларів за 2008–2023 роки. 

У таких умовах викрадення стало для злочинних угруповань не просто способом отримання прибутку, а й також інструментом примусу та контролю над громадянами, підприємцями, місцевими громадянами та конкурентами. Посилення боротьби держави з картелями не ліквідувало злочинні мережі, а сприяло їхній фрагментації та появі нових форм кримінальної діяльності. А слабкість інституцій та транснаціональні потоки наркотиків та зброї лише створили умови для подальшого поширення цієї практики.

Як змінювалася ситуація з насильницькими зникненнями?

У 2006 році адміністрація Феліпе Кальдерона розпочала мілітаризовану кампанію боротьби з наркокартелями. І вже з 2007 року по 2010 рік вдалося затримати чи ліквідувати близько 20 лідерів картелів. Проте така стратегія водночас призвела до мілітаризації системи безпеки, фрагментації картелів, розмивання меж між діяльністю державних і кримінальних акторів, трансформації та ескалації насильства.

Для злочинних угрупувань системні викрадення людей стали інструментом контролю над територією і населенням, відтак зникнення набули масового характеру. Такі випадки переважно не були задокументовані належним чином на державному рівні, тож жодні статистичні дані щодо цього не можна назвати вичерпними. Однак попередній список осіб, зниклих у період президентства Кальдерона (2006–2012), складений Міністерством внутрішніх справ та Федеральною прокуратурою й оприлюднений унаслідок витоку в листопаді 2012 року, містить понад 25 000 імен.

З 2006 року по 2012 рік  Human Rights Watch задокументувала 149 випадків з доказами  самостійної участі чи співучасті представників державних силових структур (як-от поліції, збройних чи військово-морських сил). У більшості цих ситуацій цивільних затримували без ордеру на арешт у їхніх оселях, робочих, громадських місцях чи на контрольно-пропускних пунктах.

До прикладу, у червні та липні 2011 року в штатах Коауїла, Нуево-Леон та Тамауліпас понад 20 людей безпідставно були затримані представниками військово-морських сил. ВМС повністю заперечували це, потім визнавши контакт з кількома зниклими. Є ймовірність, що ці злочини були здійснені щонайменше з відома високопосадовців цієї структури.

Також відомі випадки, коли представники силових структур брали участь у шантажі сімей зниклих та/або повідомляли їхню інформацію злочинним угрупуванням для подальшого залякування чи переслідування.

Причина такої співпраці — системне проникнення картелів до державних установ, особливо на муніципальному та регіональному рівнях, через залучення на свій бік губернаторів, політичних кандидатів та представників силових структур. Основними їхніми важелями впливу були й залишаються підкуп, залякування та насильство, зокрема в контексті виборів (фінансування кампаній, напади тощо). Державна стратегія боротьби з картелями сприяла їх фрагментації, а відтак і конкуренції новостворених угрупувань за контроль над місцевою владою. Таким чином, окремі території перетворювалися на зони паралельного кримінального врядування, а державні органи ставали скомпрометованими.

Можна припустити, що стійкість цієї кризи зумовлена не лише діяльністю організованих злочинних угруповань, а й небажанням держави повною мірою визнати її масштаби та усунути її структурні причини. До таких причин належать корупція на різних рівнях державного управління, недостатня автономія правоохоронних і судових органів, брак політичної волі до проведення інституційних реформ і системна безкарність, яка сприяє відтворенню нових випадків насильства.

Станом на 2012 рік Національна комісія з прав людини (CNDH) розслідувала 2 126 зареєстрованих випадків зникнень. Однак органи вкрай неохоче бралися за ці справи. Це спонукало правозахисників та родичів зниклих обʼєднуватися, вимагати дій від влади та проводити власне розслідування. Виникли громадські організації та їх обʼєднання, як-от Movimiento por la Paz con Justicia y Dignidad. 

Така пошукова діяльність є вкрай небезпечною. Amnesty International оприлюднив звіт про ситуацію, у якій перебувають жінки, що шукають зниклих людей. З них 97% зазнавали насилля упродовж своєї діяльности. З найпоширеніших: залякування (45%), вимагання (39%), напади (27%), тортури (10%), викрадення (6%). А також шукачки стикалися з сексуальним насильством  та вбивствами. 

Едіт Оліварес Ферето, виконавча директорка Amnesty International Mexico, зазначає:

«На відміну від інших країн, де держава шукає зниклих безвісти, у Мексиці саме жінки ведуть пошуки, своїми руками, кирками та лопатами, знаходять та розкопують масові поховання. Вони роблять це в умовах високого ризику. Вирушають у небезпечні райони або навіть перетинають кордони, щоб продовжувати пошук своїх близьких. Ці упущення держави не тільки ставлять їх у позицію серйозної вразливості, але й заважають їм отримати доступ до правди, справедливості та повного відшкодування, що є їхнім правом».

Президент Енріке Пенья Ньєто (2012–2018) декларував відхід від прямих силових зіткнень на користь зміцнення спроможності правоохоронних органів, однак на практиці продовжив мілітаризовану стратегію свого попередника, додатково створивши національну жандармерію. Хоча у перші роки його президентства рівень вбивств знизився, згодом він він знову почав зростати й у 2017 році кількість убивств досягла найвищого абсолютного показника від початку ведення сучасної статистики.

У квітні 2012 року було створено перший національний реєстр — El Registro Nacional de Personas Extraviadas o Desaparecidas (RNPED). Однак реєстр мав значні недоліки: неперевірені, неповні чи помилкові дані через відсутність зіставлення з іншими офіційними базами; записи про знайдених осіб просто видалялися, без фіксації того, чи людину знайшли живою чи загиблою, і коли саме; більшість записів не містили імені зниклої людини, що унеможливлювало їх звірку з базами громадських організацій; а також брак деталізації даних — лише 17 категорій інформації в реєстрі проти 200 у первинній базі, з якої він формувався. За свідченнями громадських організацій, лише незначна частка задокументованих ними випадків потрапляла до офіційного реєстру. Попри подальші оновлення, проблеми реєстру досі залишаються актуальними.

У 2013 році в структурі Генеральної прокуратури було створено спеціальний підрозділ для розслідування випадків зникнення людей, у жовтні 2015 року його реорганізовано у Спеціальну прокуратуру. Але така трансформація не призвела до поліпшення ситуації. 

У 2017 році, після тривалих консультацій з громадянським суспільством та родинами зниклих, Конгрес Мексики ухвалив Загальний закон у сфері насильницьких зникнень людей, зникнень, вчинених приватними особами, та Національної системи пошуку людей. Він передбачив створення Національної системи пошуку з Національної пошукової комісії (CNB), Розшукових комісій (у кожному зі штатів), Конференції прокурорів, Громадянської ради тощо.

За цей час мексиканські наркокартелі істотно розширили свою діяльність, диверсифікуючись у суміжні види організованої злочинности, зокрема викрадення та торгівлю людьми. Це сприяло подальшій фрагментації кримінального ландшафту та збільшенню рівня насильства в окремих регіонах країни.

За оцінкою Amnesty International на 2016 рік розслідування насильницьких зникнень у Мексиці мали системно неефективний, навіть формальний характер. Гучним прикладом є справа зникнення 43 студентів з Айотсінапи в Іґуалі у 2014 році, до якого був причетний картель Guerreros Unidos: держава володіла інформацією про події, але не втрутилась, викликавши громадське обговорення. Розслідування супроводжувалося грубими порушеннями криміналістичних стандартів та втратою доказів. 

Попри те, що влада перешкоджала незалежному розслідуванню, незалежні експерти спростували офіційну версію (“La Verdad Histórica”), сформовану прокуратурою за участи CNDH у 2015 році. Вони також встановили, що представники  військових органів та прокуратури маніпулювали місцем злочину ще до прибуття судових експертів.

Президент Ньєто підтримав офіційну версію. За 17 місяців після трагедії, він відвідав Іґуалу, уникаючи зустрічі з родинами зниклих. Мексиканський лідер узяв участь у церемонії на честь національного прапора, коротко висловившись про інцидент та закликавши мексиканців вірити у державні інституції. Проте він радше остаточно підірвав довіру населення до себе.

Лише у 2022 році, за каденції Андреса Мануеля Лопеса Обрадора, також відомого як АМЛО (2018-2024), було видано значну кількість ордерів на арешт проти причетних до викрадення в Іґауалі: чиновників, поліцейських, військовослужбовців та осіб, пов’язаних організованою злочинністю. Також затримали колишнього генерального прокурора Мексики Хесуса Мурільо Карама, автора так званої “La Verdad Histórica“. У 2024 році суд замінив йому тримання під вартою на домашній арешт через стан здоров’я. Станом на березень 2026  остаточних судових рішень щодо повного встановлення відповідальности за зникнення студентів не винесено.

Щодо політики боротьби з картелями за адміністрації АМЛО, було проголошено відхід від класичної «війни з наркотиками» та стратегії ліквідації лідерів кримінальних організацій. Замість цього уряд декларував підхід «Обіймів замість пострілів», роблячи акцент на соціальних програмах, зменшенні бідності та превенції злочинності.

Водночас на практиці ключовим інструментом була подальша мілітаризація безпеки через Національну гвардію та широке залучення армії до внутрішніх функцій. Така гібридна модель не призвела до швидкого зниження насильства.

Згідно з Національним реєстром зниклих і безвісти зникли осіб (RNPDNO), у період з 1 січня 1962 року по 12 вересня 2023 року в Мексиці внаслідок злочину  зникло 111 540 осіб. Уже в грудні 2023 році влада ініціювала нову та суперечливу стратегію обліку зниклих безвісти. На тлі цього очільниця CNB пішла у відставку. Було призначено нове керівництво без належних консультацій з експертами та родинами жертв. Уряд представив оновлений реєстр, який суттєво зменшив офіційну кількість зниклих і перевів десятки тисяч справ у невизначені категорії через брак даних. Це спричинило протести родин зниклих і посилило занепокоєння щодо прозорості, підзвітності та фактичного демонтажу інституцій пошуку зниклих.

Подібної стратегії дотримується і адміністрація чинної президентки Клаудії Шейнбаум. Кількість зниклих у Мексиці перевищує 130 000 осіб. Визнано, що значна частина справ має серйозні прогалини в даних, через що їх складно розслідувати. Влада стверджує, що 46 000 осіб (36%) не мають базових ідентифікаційних даних, таких як ім’я чи дата зникнення, а ще 43 128 випадків (33%) не фіксуються в державних базах даних; менше ніж 10% із них  пребуває у кримінальному провадженні.

Водночас уряд заявляє, що перехресна перевірка адміністративних реєстрів (вакцинація, цивільний стан, податки тощо) показала: 40 367 осіб (близько 31%) мали певну активність після оголошення зникнення, що може свідчити про те, що вони живі. У результаті додаткової перевірки разом із пошуковими групами 5 269 осіб  було офіційно знайдено. Це в будь-якому разі підкреслює фрагментованість державних баз і слабку координацію, що ускладнює облік і розслідування випадків зникнень.

У 2024 році уряд Мексики закрив Національний центр ідентифікації людини (CNIH), у структурі якого діяла найбільша генетична лабораторія в країні, та який зіткнувся з навантаженням у 52 000 неідентифікованих решток. Оголошеною причиною закриття став брак спеціалістів, фінансів та обладнання. Обмеженість судово-медичної сфери не дає змоги ідентифікувати рештки зниклих, тому вони просто накопичуються, або їх ховають як безіменних.

Держава продовжує систематично ігнорувати проведення необхідних заходів для пошуку безвісти зниклих, безкарність досягає критичних показників. Невтомними залишаються обʼєднання родичів та правозахисників, які продовжують адвокаційну діяльність, самостійно шукають рештки зниклих та проводять розслідування.

Безпекова криза Мексики і її наслідки

Безпекова ситуація тісно пов’язана із стратегією влади Мексики проти картелів. Як вже зазначалося, за президента АМЛО (2018-2024) стратегія була більш пацифістська, унаслідок чого значно зросли показники смертності. Ще до інавгурації Шейнбаум, у країні вибухнула війна між картелями, що спонукало нову президентку вдатися до жорсткіших заходів. Вона ініціювала масштабні операції проти злочинних угрупувань, що супроводжувалися арештами спільників та вилученням наркотиків). Про серйозність намірів свідчить призначення головою міністерства безпеки відомого правоохоронця і запеклого борця з картелями – Омара Гарсії Харфучі, який стратегічно підійшов до боротьби. 

Паралельно з цим було розпочато операцію «Рій» із затримання корумпованих чиновників, що діяли в інтересах картелів, посилено фінансовий контроль, активізовано судові процеси щодо підозрюваних. 

І ці дії дали деякий результат: порівняно з показниками попереднього президента, за перший рік Шейнбаум рівень смертності внаслідок наркозлочинності знизився на 30%. Але є інша проблема: кількість зниклих безвісти зросла майже настільки ж. Картелі давно користуються тактикою викрадень для контролю над населенням через терор. Підпільні вбивства дають змогу уникати прямих сутичок з правоохоронцями, але водночас примушують населення до покори через страх. Фактично проблема безпеки нікуди не зникла, просто замаскувалась.

Порівняння середньорічної кількості вбивств (ліворуч) та зникнень (праворуч) за президента АМЛО (2018-2024) і за Шейнбаум (2024-2025). Кількість вбивств знизилася на 8 тисяч за рік, але зникнення зросли на 5 тисяч. Джерело, Mexico News Daily

Деякі правозахисні організації і родини зниклих небезпідставно вважають, що ситуація гірша, а офіційна статистика зниклих занижена. Сьогодні, зокрема на тлі високої корупції у країні, населення не вірить статистиці і вважає, що влада навмисно погано розслідує проблему зникнень, аби приховати власну неефективність. До такої ж думки дійшли й експерти з ООН, звинувативши владу в нездатності вирішити цю кризу, а самі зникнення розцінили як злочин проти людяності. Проблема, характерна і для минулих адміністрацій Мексики, зараз виходить назовні і стає більш очевидною.

Але повернемось до боротьби з картелями. Вступивши на пост президента Мексики, Шейнбаум обіцяла серйозно ставитись до політики безпеки, але не вести «війну з наркотиками». Ціль була у тому, аби не провокувати нові ескалації і зростання кількості жертв, як це бувало під час війн минулих президентів з картелями. Ситуація ускладнюється тим, що картелі мають більше ресурсів, зброї і краще підготовлені для боротьби, аніж офіційна влада.

Проте, на політику Мексики вплинув «оранжевий лебідь» (регулярний чорний лебідь міжнародної політики на ім’я Дональд Трамп): президент США Трамп неодноразово вимагав потужнішої боротьби з картелями, погрожував тарифами (вагома погроза для Мексики, яка залежна від торгівлі з США), визнав мексиканські картелі терористичними групами, і навіть робив заяви про намір провести вторгнення у Мексику для боротьби з картелями. Шейнбаум всебічно відмовлялася і уникала можливості вторгнення США, тому змушена була посилити власні ініціативи проти картелів. 

Але такі гучні операції призводять до нових сплесків жорстокості. Наприклад, затримання очільника картелю Сіналоа Ель Майо у 2024 призвело до сутичок і кількакратного зростання кількості загиблих серед цивільного населення. А захоплення лідера картелю Нове покоління Халіско – Ель Менчо – у лютому 2026 розізлило картель і спричинило новий виток агресії. (У відповідь картель вдався до вандалізму та рекету; його бойовики облаштували блокпости й блокували інфраструктуру). Щонайважливіше, фіксувалися випадки використання картелями дронів-камікадзе проти урядових будівель і цивільних поселень. Звичайний терор переростає у високотехнологічний: передові збройні розробки на кшталт дронів є на озброєнні картелів, але не офіційної влади Мексики. Сьогодні у картелі Сіналоа триває розкол і внутрішня війна, що призводить до нових сутичок з людськими втратами, а терор проти цивільних нікуди не зник.

Таким чином, влада Мексики сьогодні у лещатах: з одного боку Трамп, який може у будь-який момент без підготовки і плану вторгнутись і почати кровопролитну війну без результату, а з іншого – картелі і страх повномасштабної війни з ними, що призвело б до дестабілізації.

Загалом проблеми влади є системними: у військовій сфері влада не може ефективно протидіяти картелям, у судовій сфері президентка не наважується проводити повноцінні арешти всіх прокартельних політиків, бо це розколе її ж партію, у гуманітарній сфері процвітає проблема викрадення людей. Влада не наважується цілісно вирішувати проблему, а лише реактивно відгукується на ситуацію: у відповідь на погрози Трампа – активна політика проти картелів, у відповідь на смертність - операції проти картелів, на гуманітарну кризу - заперечення. Влада Мексики  обґрунтовано боїться вторгнення США, адже населення налаштоване проти вторгнення США. А саме вторгнення могло б спровокувати націоналістичні настрої і спротив населення. Більш того, нинішня адміністрація США відома своїм поганим плануванням і грубою силою. Водночас дослідники кажуть, що грубою силою проблему не вдасться вирішити, адже картелі можуть уникати боротьби і переміщати свій бізнес – так як вони вже робили раніше. Тому вторгнення може лиш загострити проблему і занурити Мексику у кровопролитну війну.

Наостанок, треба сказати про вплив картелів на регіональну безпеку. Справа в тому, що десятиліття дуже прибуткового бізнесу, контроль у владі Мексики та найм власної армії зробили з картелів потужні злочинні угруповання. Сьогодні два найбільші картелі – Нове покоління Халіско і Сіналоа – ведуть власну зовнішню політику.

Вони переносять виробництво у інші країни, займають підприємства, інфраструктуру, контролюють маршрути контрабанди, займаються торгівлею людьми, тощо. Мексиканські картелі ведуть злочинний бізнес і мають свій вплив у багатьох країнах регіону: наприклад, Аргентині, Бразилії, Парагваї, Чилі, країнах Центральної Америки. У деяких з країн вони ведуть проксі-війни: місцеві малі картелі або самі борються між собою за право співпрацювати з мексиканським роботодавцем, або ж вже будучи їхніми працівниками ведуть війни з конкурентами.

Мексиканські патрони дають своїм латиноамериканським найманцям зброю, фінансування, підготовку і знання. Поступово це веде до появи проблем в регіоні: за прикладом самої Мексики, розвиток і посилення картелів веде до зростання корупції, жертв, кризи держави і сильно дестабілізує регіон.

Мапа присутності великих злочинних груп у Латинській Америці. Мексиканські гіганти – Халіско (червоний) і Сіналоа (синій) видно в багатьох країнах регіону. Джерело - Агентство боротьби з наркотиками США, El País.

Все це дає підстави казати, що проблеми в регіоні є значними. Мексиканські картелі стали потужними злочинними організаціями, здатними вести запеклу боротьбу з владою, займатися злочинністю і терором. Їхній вплив  поширюється на інші країни і  активізує  міжнародну злочинність. Латинська Америка сьогодні перебуває у патовій ситуації: якщо чекати і помірковано реагувати на проблему – є ризик росту картелів і гіршої ситуації надалі. А якщо спробувати вирішити проблему зараз – це створює значну загрозу масштабного конфлікту, в якому шанси не на стороні офіційної влади.

В якому напрямку розвивається проблема?

У довгостроковій перспективі проблема викрадень у Мексиці навряд чи зникне через окремі силові операції чи зміну політичних курсів, оскільки вона вже інтегрована в ширшу «економіку насильства» та виконує функцію не лише злочину, а й механізму соціального контролю.

Найімовірніший сценарій – подальша адаптація картелів: зі зростанням тиску на наркотрафік вони ще більше диверсифікуватимуть діяльність напрямку викрадень, торгівлі людьми та цифрових форм вимагання, використовуючи нові технології (зокрема дрони та засоби спостереження) для посилення асиметричної переваги над державою. Водночас держава, залишаючись залежною від мілітаризованих підходів і політичних компромісів із внутрішніми елітами, ризикує й надалі втрачати монополію на насильство, особливо на локальному рівні. Зовнішній  чинник (передусім ринок США) і надалі підживлюватиме ресурсну базу картелів, тому без реальної двосторонньої трансформації (контроль  над зброєю, зменшення попиту, фінансовий моніторинг) будь-які внутрішні реформи Мексики матимуть обмежений ефект. У регіональному вимірі це означає поступове «експортування» моделі кримінального контролю до інших країн Латинської Америки.

Отже, якщо не відбудеться глибокої інституційної перебудови – з реальним подоланням корупції, реформою правоохоронної системи та відновленням довіри до держави – викрадення людей залишатимуться одним із ключових інструментів підтримання паралельної влади, а сама Мексика ризикує закріпитися в стані хронічної керованої нестабільності.

Автори — Чікал Олександр, Халюк Марія та Новосад Ірина, учасники RMSS III аналітичного центру ADASTRA

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!