Після приходу до влади у 2024 році президент Індонезії Прабово Субіанто розпочав реалізацію амбітної економічної програми, що передбачає прискорення економічного зростання, розвиток внутрішньої переробки сировини та посилення ролі держави в економіці. Водночас перший повний рік його президентства супроводжувався скороченням чистого припливу прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що порушує питання щодо впливу нової економічної політики на інвестиційний клімат країни.
Відтак, для розуміння причин такої динаміки важливо оцінити, як змінювалися обсяги прямих іноземних інвестицій в Індонезії після приходу до влади Прабово Субіанто та які умови визначають поведінку іноземного капіталу. Водночас динаміка ПІІ не може бути пояснена виключно змінами економічної політики, оскільки на інвестиційні рішення впливає ширше середовище ведення бізнесу. Йдеться, зокрема, про макроекономічну стабільність і перспективи економічного зростання, регуляторні умови та характер державного втручання, а також інституційну передбачуваність і довіру інвесторів до економічних інститутів. Аналіз цих чинників дає змогу визначити, наскільки поточна інвестиційна динаміка відображає зміни в економічному середовищі Індонезії та якими можуть бути перспективи подальшого залучення іноземного капіталу.
Президент Індонезії Прабово Субіанто приступив до своїх обов’язків у 2024 році, замінивши багаторічного президента Джоко Відодо. Прабово переміг на виборах, просуваючи низку великих економічних обіцянок, серед яких, зокрема, досягнення 8-відсоткового річного зростання ВВП, повна енергетична самодостатність та подолання бідності.
На практиці для досягнення таких амбітних цілей спостерігається все більше залучення держави в економіку. Як колишній генерал, у керуванні економікою президент Прабово спирається на свій військовий досвід, керуючи завдяки централізованому підходу “зверху вниз” та беручи на себе значні фіскальні зобов’язання, спрямовані на досягнення продовольчої та енергетичної самозабезпеченості.
За каденції президента Прабово Індонезія також помітно перейшла на державний капіталізм, коли більшість підприємств належать державі. Яскравим прикладом є створення нового суверенного фонду “Данантара” ― інвестиційного інструменту, який призначений для підвищення конкурентоспроможності державних підприємств та економічної трансформації країни. Метою фонду також є збільшення припливу інвестицій та керування ними. Проте керівництво фонду звітує безпосередньо перед президентом, який також обрав наглядову раду та виконавчий орган, що викликає сумніви щодо незалежності фонду та створює ризики для залучення прямих іноземних інвестицій.
Продовжуючи політику свого попередника Джоко Відодо, Прабово Субіанто також схиляється до ресурсного націоналізму, але його політика розширюється на більший список ресурсів та посилення ролі держави. Принаймні такий висновок можна зробити на фоні розширення державного контролю над експортом вугілля, пальмової олії та феросплавів. За новими правилами, експорт ключових товарів повинен здійснюватись через державну фірму. Таким чином Індонезія прагне переробляти свою сировину всередині країни для збільшення її доданої вартості перед продажем, тобто проводити downstreaming. В цьому полягає парадокс Індонезії, адже країна обмежує експорт сировини, щоб змусити іноземні компанії інвестувати у її внутрішню переробку.
Прямі іноземні інвестиції до та після приходу Прабово
За даними Світового Банку, чистий приплив прямих іноземних інвестицій у 2025 році склав 22,28 млрд доларів США, коли у 2024 році цей показник мав значення 24,28 млрд доларів США, тобто відбулось скорочення приблизно на 8,23%. Водночас сам по собі цей показник не дозволяє встановити причинний зв’язок між скороченням ПІІ та політикою адміністрації Прабовою
Якщо розглядати відсоток чистого припливу ПІІ до ВВП, дані Світового Банку показують, що з 2020 по 2024 роки показник коливається в межах 1,6-1,8% до ВВП. Проте у 2025 році він скоротився до 1,5% з 1,7% у 2024 році, коли сам ВВП збільшився з 1,4 трильйона доларів США у 2024 до 1,45 трильйона доларів США у 2025 році. Тобто на тлі зростання економіки на 3,57% відбулось падіння припливу ПІІ на 8,23%, що призвело до зниження частки ПІІ по відношенню до ВВП з 1,7% до 1,5%. Таким чином, у 2025 році скорочення чистого припливу ПІІ відбувалося на тлі подальшого зростання економіки Індонезії. Це свідчить про те, що динаміка ПІІ не відповідала темпам розширення економіки та потребує додаткового пояснення.
Динаміку чистого припливу ПІІ також доповнюють квартальні дані МВФ, які дають змогу простежити зміни інвестиційних потоків у коротшій часовій перспективі. За цими даними, у першому кварталі 2024 року чистий приплив ПІІ склав 6,4 млрд доларів США, у першому кварталі 2025 року ― 4,2 млрд доларів США, а у першому кварталі 2026 року ― 3,1 млрд доларів США. Якщо враховувати, що перший квартал 2025 року ще не перебував під повним впливом економічної політики президента Прабово, то перший квартал 2026 року це вже період повноцінного функціонування адміністрації Прабово. Чітко спостерігається одне ― чистий приплив ПІІ поки що знижується. Проте навіть у такому випадку інвестиції все ще продовжують надходити, тому постає запитання: хто інвестор?
Головні інвестори Індонезії
За даними BKPM, у 2025 році Сінгапур був лідером по інвестиціях в Індонезію та інвестував 4,8 млрд доларів США. Таке лідерство можна пояснити географічною близькістю, а також тим, що держава є фінансовим та корпоративним хабом у регіоні. Другим у списку є Гонконг із сумою 3,4 млрд доларів США. Після нього третє місце займає Китайська Народна Республіка (2,1 млрд доларів США). Останніми у п’ятірці йдуть Малайзія (1,7 млрд доларів США) та Японія (0,8 млрд доларів США).
Найбільш пріоритетною залишається переробна галузь. Загальний обсяг інвестицій у сектор переробки та збуту у січні-грудні 2025 року досяг 584,1 трильйона індонезійських рупій. Отже, з одного боку, парадокс насправді працює: Індонезія посилює свій ресурсний націоналізм, а держави вкладають у її власну переробну галузь. Але, з іншого боку, навіть попри значний обсяг інвестицій у переробну галузь, чистий приплив ПІІ загалом демонструє тенденцію до скорочення.
Але повністю зрозуміти стан інвестиційного клімату лише за потоками ПІІ важко, оскільки динаміка інвестицій не показує, наскільки легко і безпечно ці інвестиції проводити. Тому для кращого розуміння стану інвестиційного клімату Індонезії необхідно оцінити стан макроекономічного середовища Індонезії, детальніше розглянувши динаміку окремих економічних показників, таких як темп економічного зростання, інфляція, валютний курс та відсоткова ставка.
За даними Trading Economics, річний темп зростання реального ВВП Індонезії, яким оцінюється економічне зростання, у 2025 році склав 5,11% порівняно з 5,03% у 2024 році. Тобто спостерігається легке пришвидшення темпу зростання, але важливо інше ― показник залишається на рівні 5%. Якщо дивитись на 2026 рік, то за даними FRED, у першому кварталі реальний ВВП країни зріс на 5,5%, що продовжує звичну тенденцію зростання індонезійської економіки. Позитивне економічне зростання не каже, що інвестиційний клімат хороший, але стабільне зростання економіки робить країну більш привабливим об’єктом для інвестицій.
Другим важливим показником розглядається інфляція. За даними Банку Індонезії, з січня 2025 року рівень інфляції зростав, хоч і з коливаннями. Середнє значення з січня 2026 року по липень цього ж року показує, що інфляція зберігалась приблизно на рівні трьох відсотків, коли у 2025 році за цей же період середнє значення показує, що показник тримався біля одного відсотка. Тобто з січня 2025 року по липень 2026 року рівень інфляції зростав. Сама по собі інфляція теж не є показником інвестиційного клімату, проте швидкість росту чи спаду та стабільність цих процесів дають інвестору розуміння цінової стабільності.
Наступним розглядається валютний курс рупії і тут спостерігається стрімке знецінення національної валюти Індонезії. За даними у статистиці МВФ, у 2024 році курс рупії становив 15855,44 рупій за один долар США, коли у 2025 році валюта знецінилась до 16477,86 рупій за один долар США. Якщо дивитися також на 2026 рік, то у першому кварталі курс рупії девальвував до 16855.09 рупій за один долар США, а у другому кварталі цього ж року знецінення індонезійської валюти продовжилось до 17536.56 рупій за один долар США. Якщо виходити з цих даних, то потенційно національна валюта Індонезії може продовжити девальвувати, що у свою чергу збільшить валютні ризики для іноземних інвесторів, прибутки яких формуються в рупіях. Водночас послаблення національної валюти може знижувати вартість виробничих витрат в Індонезії у доларовому вираженні, що частково підвищує привабливість країни як виробничої бази.
Останнім показником розглядається відсоткова ставка Банку Індонезії. За статистичними даними МВФ , у 2024 році ставка була на рівні 6%, коли у 2025 році монетарна політика нацбанку почала пом’якшуватись і відсоткова ставка знизилась до 4,75%. Проте квартальні дані за 2026 рік показують, що монетарна політика почала посилюватись. У першому кварталі 2026 року Банк Індонезії все ще зберігав ставку на рівні 4,75%, але вже у другому кварталі вона зросла до 5,75%. Впродовж липня-серпня національний банк утримував ставку на рівні 5,75%.
Такі дії, за словами самого Банку Індонезії, спрямовані на “збільшення припливу іноземних портфельних коштів, зміцнення стабільності обмінного курсу рупії, прискорення поглиблення грошового та валютного ринків, а також збільшення ліквідності та зменшення сегментації ліквідності на грошовому ринку та в банківській сфері”. Таким чином утримання ключової ставки на рівні 5,75% свідчить про прагнення Банку Індонезії зберегти достатньо жорсткі монетарні умови для підтримки стабільності рупії та залучення іноземного капіталу у вигляді саме портфельних інвестицій. Водночас високий рівень ставки може обмежувати інвестиційну активність через вищу вартість фінансування.
Тож ситуація виходить доволі цікавою, адже попри збереження високих темпів економічного зростання, динаміка ПІІ демонструє спад. Одночасно спостерігаються посилення інфляційного тиску та девальвація рупії, що створюють додаткові ризики для іноземних інвесторів. У відповідь Банк Індонезії проводить більш жорстку монетарну політику, спрямовану, зокрема, на стабілізацію валютного курсу та залучення іноземного капіталу. Таким чином, макроекономічне середовище Індонезії не можна однозначно назвати несприятливим, однак воно містить низку ризиків, які можуть впливати на рішення іноземних інвесторів.
Але макроекономічна політика це не єдина політика, яка може впливати на інвестиційний клімат та інвестиції. Для повної картини необхідним є врахування регуляторної політики та інституційного середовища. Це допоможе краще побачити можливі бар’єри, які зменшують або стримують інвестиційні потоки.
Якщо говорити про бюрократичні проблеми, які перешкоджають потокам іноземних інвестицій до Індонезії, то, за OECD, значні бар’єри для іноземного капіталу залишаються, особливо у секторі телекомунікацій і транспорті. Також на інвестиційний клімат мають вплив дублювання нормативних актів, нерівномірне впровадження політики та обмежена координація між державними установами.
Для послаблення бюрократичних процесів та покращення інвестиційних умов Індонезія створила систему єдиного онлайн-подання документів (OSS) ще у 2018 році. З часом ця система вдосконалювалася, щоб створювати кращі умови для інвесторів. Зараз усі процеси ліцензування бізнесу інтегровані в цю систему єдиного онлайн-подання. Через інтегровану OSS іноземні інвестори можуть подавати заявки як на отримання ліцензій, так і на інвестиційні стимули, як от звільнення від імпортного мита, зниження податку на прибуток підприємств, відрахування від загального доходу, пов’язаного зі стажуванням, навчальними та освітніми програмами, та інші інвестиційні стимули. Поправка також запроваджує «Фіктивний позитивний принцип». Це означає, що у випадку відсутності дій з боку державного органу у встановлені терміни, відповідне схвалення або ліцензія вважається наданими. Таким чином умови для іноземних інвесторів виглядають більш спрощеними, швидкими та менш бюрократизованими.
Також важливо згадати про закон “Омнібус”, ухвалений у 2020 році, але який продовжує діяти до сьогодні. Цей закон лібералізував правила іноземної власності і дозволив до 100% іноземної власності в більшості секторів, окрім транспорту. Проблема полягає в тому, що орієнтування в місцевих правилах до сьогодні залишається складним. Подекуди все ще існують обмеження на іноземну власність до 41%, щоб надати пріоритет створенню робочих місць в Індонезії.
Якщо вже говорити саме про ініціативи адміністрації президента Прабово, то однією з таких ініціатив стало створення Бюро ЄС у 2025 році. За словами міністра Росана Перкаса, створення цього Бюро відповідає директиві президента Прабово щодо спрощення політики для зменшення бюрократичних перешкод. Очікується, що це Бюро допоможе у збільшенні прямих іноземних інвестицій ЄС в Індонезію. Тобто адміністрація президента Прабово не лише продовжує політику свого попередника для спрощення правил в інвестиційному секторі, а й створює власні інструменти для покращення інвестиційного клімату Індонезії.
За інформацію Державного департаменту США, інвестиційний клімат в Індонезії все ще залишається складним через перелік причин, серед яких та сама бюрократична неефективність, але в Міжнародному торговельному управлінні також згадується і непередбачуваність державної політики. Регуляторне середовище в Індонезії залишається непрозорим та непередбачуваним. Хоча “Омнібус” мав на меті спростити регулювання та знизити бюрократичність процесів, його впровадження було нерівномірним. Підприємства, які працюють в цій країні, часто стикаються з різкими змінами в регуляторних актах, непослідовним правозастосуванням та відсутністю прозорості у розробці політики. Такі фактори непередбачуваності та раптовості ускладнюють ведення бізнесу для іноземних інвесторів, що одночасно погіршує загальний інвестиційний клімат країни.
Оцінки міжнародних фінансових організацій та рейтингових агентств загалом доповнюють цю картину, вказуючи на подібні тенденції та ризики для інвестиційного середовища Індонезії.
МВФ у своєму звіті пише, що чистий приплив ПІІ у 2025 році знизилися до 0,6% ВВП проти 1,1% у 2024 році та 1,4% у 2022 році. Такий висновок відповідає аналізу, який було викладено вище, хоч числа і різняться через відмінність методології розрахунку. У тому ж звіті МВФ пропонує для забезпечення довіри інвесторів та покращення інвестиційного клімату знизити торговельні бар’єри та регуляторний тягар, разом із проведенням стабільної, надійної, передбачуваної та прозорої політики.
Що стосується рейтингових агентств, то оцінки різняться. S&P підтвердило суверенний кредитний рейтинг Індонезії на рівні BBB зі стабільним прогнозом. Таке збереження рейтингу на інвестиційному рівні свідчить про достатньо високу оцінку кредитоспроможності країни, хоча і з наявними ризиками. S&P заявили, що нещодавні фінансові труднощі Індонезії мають тимчасовий характер. Moody’s та Fitch знизили свої прогнози до негативних через зниження довіри до політики президента Прабово Субіанто.
Не завадить також розглянути рейтинг IMD World Competitiveness Ranking. Загальний рейтинг конкурентоспроможності для Індонезії у 2026 році склав 48 місце з 70 країн. У 2025 році Індонезія посіла 40-ве місце з 69 економік, а у 2024 країна посіла 27-ме місце з 67 економік. Тобто, за оцінкою IMD, конкурентоспроможність Індонезії погіршилась у рок каденції Прабово Субіанто.
Проте якщо розглядати індекс по частинах, то виходить доволі цікава ситуація. За економічними показниками Індонезія стабільно посідає 24-те місце з 2024 року. У 2026 році за показником “Міжнародні інвестиції” Індонезія посіла 37-ме місце, що є покращенням на 5 місць порівняно з попереднім роком, хоча за показником “Внутрішня економіка” держава зазнала погіршення на 15 позицій, опустившись на 24-те місце. Ефективність державної політики зазнала погіршення, перемістивши Індонезію на 38-ме місце, коли у 2024 та 2025 роках країна посідала 23-тє та 34-те місця відповідно. Отже державна політика за каденції Прабово Субіанто зазнала погіршення, якщо відштовхуватись від рейтингу IMD. Інфраструктура також зазнала спаду: 52-ге у 2024 році, 57-ме у 2025 році та 58-ме у 2026 році. Найбільше падіння в рейтингу отримала ефективність бізнесу. У 2024 році Індонезія посідала 14-те місце, у 2025 році 26-те місце, а у 2026 році країна посіла 50-те місце. Отже, якщо відштовхуватись від рейтингу IMD, то загальна економічна політика зберігається на одному рівні, при цьому маючи покращення у міжнародних інвестиціях, коли найбільш проблемними залишаються державне управління та ефективність бізнесу.
Як висновок, можна сказати, що за каденції президента Прабово Субіанто ситуація з інвестиційним кліматом неоднозначна. Макроекономічна ситуація виглядає контрольованою, а бюрократія та регуляції зазнають реформ. Так, проблеми повністю не зникли. Про перешкоди досі пишуть фінансові організації та інвестори, але при цьому відзначається поступове покращення ситуації. Доступні дані не дають підстав однозначно пов’язувати скорочення ПІІ з погіршенням інвестиційного клімату за адміністрації Прабово. Водночас вони вказують на наявність окремих ризиків ― передусім регуляторної непередбачуваності, валютної нестабільності та погіршення окремих інституційних показників.
Автор — Сергій Базан, інтерн програми “Азійські студії” аналітичного центру ADASTRA.
Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!