Вплив китайських інвестицій на політичну автономію Перу

У листопаді 2024 року в Перу відбулося відкриття порту Чанкай. Цей масштабний проєкт, профінансований Пекіном, став символом нової фази економічної присутності Китаю в Латинській Америці. Скорочення часу доставки між Азією та західним узбережжям Південної Америки майже на два тижні демонструє не лише логістичні переваги, а й зростаючу здатність Пекіна формувати торговельні маршрути та економічну залежність в регіоні.

Ця тенденція відбувається на тлі загострення геополітичної конкуренції між США та Китаєм. Повернення до влади Дональда Трампа у 2025 році супроводжувалося посиленням критики китайських інвестицій у стратегічну інфраструктуру за кордоном, зокрема в Латинській Америці. Вашингтон дедалі активніше розглядає такі проєкти, як порт Чанкай, не лише як економічні ініціативи, а й як потенційні інструменти політичного впливу та розширення присутності Китаю в Західній півкулі.

Перу опинилося в центрі цієї трансформації. За останнє десятиліття Китай став його ключовим торговельним партнером, найбільшим інвестором у гірничодобувну галузь і дедалі важливішим гравцем у стратегічній інфраструктурі та енергетиці. Водночас ця взаємодія відбувається на тлі збереження безпекової та інституційної ролі США, що змушує перуанський уряд балансувати між двома світовими центрами сили. 

Проте вплив на Перу визначається не лише обсягами інвестицій чи торгівлі, а й внутрішньою політичною ситуацією в країні. Слабкі інституції, часта зміна влади та високий рівень політичної нестабільності обмежують здатність держави формувати послідовну зовнішню політику. У таких умовах відносини як із Китаєм, так і зі США часто залежать не від довгострокової стратегії, а від короткострокових політичних інтересів. Саме тому контекст президентських виборів є ключовим для розуміння того, наскільки Перу здатне зберігати політичну автономію в умовах зростаючої зовнішньої конкуренції.

На цьому тлі постає ключове питання: чи сприяють китайські інвестиції економічному розвитку Перу, чи, навпаки, формують нові форми структурної залежності, які обмежують його політичну автономію? Стаття аналізує основні сектори співпраці між Китаєм і Перу, а також роль Сполучених Штатів у формуванні зовнішньополітичного курсу країни та потенційний вплив президентських виборів на його подальшу трансформацію.

Сектори співпраці Китаю та Перу як джерела впливу

Гірничодобувна промисловість

Гірничодобувна промисловість є провідною галуззю економіки Перу, яка охоплює 60 % валютних надходжень від експорту, причому на мідь припадає 57 % обсягу операцій у гірничодобувній галузі.

Китай приділяє особливу увагу імпорту перуанських корисних копалин, таких як мідь і літій, що відіграють дедалі важливішу роль у виробництві електромобілів та інших передових технологій. Компанії з китайським капіталом посіли провідні позиції у гірничодобувній галузі Перу, інвестувавши 15 млрд доларів у період з 2009 по 2020 рік, що становить близько 25 % інвестицій, спрямованих у цей сектор за ці роки. Китай є другою країною за обсягом інвестицій у гірничодобувні проєкти в Перу (18,6 %), поступаючись лише Великій Британії (21,5 %). Китайські трансакції мають особливе значення у мідній промисловості: вони контролюють чверть її виробництва.

Починаючи з 2010-х років, китайські компанії активно займаються гірничодобувною діяльністю в Перу. Мідний рудник Toromocho в Перу належить і експлуатується «Minera Chinalco Perú S.A.», дочірньою компанією китайської алюмінієвої корпорації (Chinalco). Це був перший мідний рудник, розроблений з нуля китайською компанією, який розпочав роботу у 2014 році. Інший рудник Las Bambas був уведений в експлуатацію у 2016 році. Ним управляє компанія «MMG Limited», що контролюється китайським державним підприємством «China Minmetals Corporation». Із 2014 року сукупний обсяг видобутку цих двох китайських гірничодобувних компаній у Перу зріс на 754%, що майже в 10 разів перевищує зростання загального обсягу видобутку міді в країні, яке склало 82%.

В останні роки спостерігаються ознаки зменшення інвестицій у виробничу інфраструктуру та у китайський сектор нерухомості — два ключові двигуни попиту на метали. Ця тенденція викликає занепокоєння щодо можливого сповільнення зростання китайської економіки в середньостроковій перспективі.

Якщо китайська економіка сповільниться або скоротить темпи інвестицій до Перу, зокрема в секторах, що інтенсивно використовують метали, це може призвести до зниження попиту на перуанську мідь та сталь, що вплине на ціни, обсяги експорту та податкові надходження. Таким чином, зниження динаміки зростання економіки Китаю матиме істотний вплив на зовнішньоекономічну діяльність Перу.

Енергетичний сектор

Роль Китаю у електрозабезпеченні Перу також дедалі більше поглиблюється з кожним роком. Ринок розподілу електроенергії в столиці Перу — Лімі — повністю контролюється китайськими державними підприємствами. У червні 2024 року китайська компанія «China Southern Power Grid» придбала власність на 54 % розподільчих операцій, пов’язаних з електроенергією, у Лімі. Решта 46 % уже контролюється «China Three Gorges Corporation», ще однією китайською державною енергетичною компанією. Разом ці дві китайські державні корпорації обслуговують майже 3 мільйони клієнтів, що становить приблизно третину національного ринку електроенергії.

Ця ситуація викликала занепокоєння в певних колах і породила побоювання щодо ролі іноземної власності у сфері розподілу електроенергії, її концентрації серед китайських державних підприємств та загрози недобросовісної конкуренції. Національне товариство промисловості Перу побоюється, що цей «монополізм» може вплинути на формування цін у майбутньому та спричинити підвищення тарифів для споживачів.

Національний інститут захисту конкуренції та захисту інтелектуальної власності Перу (IDENCOPI) запровадив нормативну базу, яка має на меті мінімізувати ризики за допомогою конкретних умов, що регулюють діяльність китайських компаній до 2030 року.  Вони зобов’язані закуповувати електроенергію виключно в рамках регульованих тендерів і не мають права вносити зміни до контрактів, які призведуть до підвищення цін для регульованих споживачів, тобто користувачі з річним споживанням менше 200 кВт.

Найбільш серйозні виклики пов’язані з енергетичною незалежністю та довгостроковою стабільністю тарифів. Монополія китайських компаній на розподіл електроенергії в Лімі створює ситуацію, за якої корпоративні рішення, прийняті в Пекіні, можуть безпосередньо впливати на економіку Перу, що призводить до структурної вразливості. Хоча нинішні умови захищають регульованих споживачів до 2030 року, Національна асоціація промисловості попереджає, що відкладення перегляду цін лише відтерміновує проблему: після закінчення терміну дії цих обмежень відсутність ефективної конкуренції може призвести до довільних підвищень цін. Окрім того, залежність від єдиної країни-інвестора у сфері енергозабезпечення обмежує технологічну диверсифікацію та знижує здатність Перу вести переговори на рівних умовах.

Торговельно-економічна співпраця

Торговельно-економічні зв’язки Перу з Китаєм також мають тенденцію до поглиблення. У листопаді 2008 року обидві країни перевели свої відносини на рівень стратегічного партнерства, яке у квітні 2013 року було підвищено до рівня всеосяжного стратегічного партнерства. Важливий переломний момент настав у 2011 році, коли Китай випередив США й став головним торговельним партнером та ринком збуту для перуанського експорту. У 2014 році Китай також став найбільшим джерелом імпорту для Перу.  Водночас Перу є лише четвертим торговельним партнером Китаю у Латинській Америці.

Експорт Перу до Китаю в середньому щорічно зростав на понад 19 % у період з 2020 по 2024 рік. Це стійке зростання відображає розвиток торговельних відносин між обома країнами, що значною мірою зумовлено Угодою про вільну торгівлю, яка набула чинності 2010 року. Такі сектори, як гірничодобувна промисловість, видобуток неметалевої промисловості, металообробка та текстиль, сягають рекордних показників. Важливим є те, що понад 95 % експорту Перу до Китаю становлять мінерали та рибне борошно. Це свідчить про збереження сировинного характеру торговельних відносин, що обмежує можливості структурної модернізації перуанської економіки та ускладнює диверсифікацію двосторонньої торгівлі.  Високотехнологічні та переробні галузі залишаються недостатньо представленими в експорті країни.

Тим часом торговельні потоки Перу зі Сполученими Штатами та Європейським Союзом демонструють протилежну тенденцію. Тобто, спостерігається значне збільшення обсягів нетрадиційного експорту та поступове зниження продажу продукції гірничодобувної промисловості та інших традиційних товарів. Натомість зростають обсяги поставок сільськогосподарської продукції як до ЄС, так і до США.

Той факт, що Перу змогло диверсифікувати свій експорт до Сполучених Штатів та Європейського Союзу, але не до Китаю, свідчить про те, що торговельні відносини з першими двома партнерами є більш вигідними для Перу у довгостроковій перспективі.  Китай значною мірою інвестує саме в гірничодобувну промисловість, однак уникає багатьох важливих сфер, які могли б забезпечити більш стабільне економічне зростання Перу.

Інфраструктурні проєкти

Одним із наймасштабніших інфраструктурних проєктів, який демонструє обсяги співпраці Перу та Китаю, є порт Чанкай.

Із моменту відкриття в листопаді 2024 році, порт Чанкай змінив ситуацію з вантажними перевезеннями між Азією та західним узбережжям Південної Америки. Тепер, завдяки прямому сполученню без необхідності проходження через мексиканські порти, перевезення тривають близько 23 днів, що на 12 днів менше, ніж раніше. Це ворота до Азії, що означає скорочення часу, зниження витрат та нові можливості для південноамериканських сільськогосподарських виробників вийти на нові ринки на оптимальних умовах.

Розташований приблизно за 70 км на північ від Ліми, Чанкай — це багатофункціональний портовий термінал з передовими технологіями, інтелектуальним управлінням та автоматизованим обладнанням. Він спроєктований як хаб-порт для надвеликих контейнеровозів. Сюди прибувають судна, що доставляють або приймають вантажі, що також приносить користь Чилі, Еквадору та Колумбії.

Як приватний логістичний проєкт громадського користування, він працює через китайсько-перуанський консорціум. 60% капіталу належить китайській державній компанії «Cosco Shipping Ports», а 40 % — перуанській гірничодобувній компанії.

Однак не всі амбіційні інфраструктурні плани Китаю є успішними. «Центральний двоокеанський залізничний коридор» або «трансокеанічна залізниця» – це масштабний проєкт, що передбачає сполучення портів Сантос у Бразилії та Чанкай у Перу. Обговорення реалізації даної ініціативи розпочалося у 2013 році. Складність втілення полягає у природних умовах, адже маршрут пролягає через Амазонку, що призводить як до інженерних труднощів, так і до екологічних викликів.

Початковий план будівництва “трансокеанічної залізниці”. Джерело: BBC

Представники Китаю та Бразилії неодноразово обговорювали маршрут пролягання залізниці  та конкретні кроки щодо запуску проєкту. Однак останнім часом перуанську сторону не запрошують на перемовини, незважаючи на те, що значна частина транспортної інфраструктури має має пролягати саме її територією. Це свідчить про малоймовірність реальних дій щодо реалізації ініціативи у коротко- та середньостроковій перспективі з огляду на більш ніж десятирічні обговорення.

Роль китайського флоту

Китайський риболовний флот відіграє окрему, але важливу роль у посиленні присутності Китаю в Перу. Його значення виходить за межі економіки і поступово набуває політичного виміру. На відміну від західних інвестицій, які зазвичай супроводжуються вимогами прозорості та регулювання, китайська модель у рибному секторі базується на автономності. Флот може працювати тривалий час без заходу в перуанські порти, використовуючи плавучі бази для дозаправки та перевантаження улову у відкритому морі. Це значно обмежує можливості Ліми контролювати обсяги вилову, дотримання правил і трудових стандартів.

Як наслідок, частина морської економіки Перу фактично виходить з-під національного контролю. Це створює додаткову вразливість, оскільки Китай може використовувати присутність або відсутність свого флоту як інструмент впливу. Переміщення суден уздовж узбережжя Південної Америки може збігатися з політичними сигналами і переговорами, що додає цій діяльності дипломатичного значення.

Таким чином, контроль над рибними ресурсами і логістикою в морі поступово перетворюється не лише на економічний фактор, а й на один із важелів впливу. Він суттєво обмежує здатність Перу повністю контролювати власні ресурси і приймати незалежні рішення.

Екологічний аспект

Поглиблення китайсько-перуанських відносин у гірничодобувній, енергетичній, торговельно-економічній та інфраструктурній сферах призводить не лише до економічного зростання, а й спричиняє негативні наслідки для навколишнього середовища.

Згадані раніше родовища міді розташовані у регіонах, які постійно страждають від надмірної промислової експлуатації території. Від моменту запуску одного з найбільших мідних рудників у світі Las Bambas у 2016 році щодня до порту Матарані перевозиться щонайменше 250 великих вантажівок із мінеральним концентратом гравійною дорогою, непридатною для важкого транспорту. Використання цієї дороги як гірничодобувного коридору негативно вплинуло на 37 сільських громад, розташованих вздовж протяжного маршруту довжиною понад 250 кілометрів у трьох регіонах: Куско, Апурімак та Арекіпа, включаючи щонайменше 16 громад корінних народів, визнаних Перу.

Внаслідок постійних хмар пилу від вантажівок, що проїжджають повз, вода, пасовища та посіви селянських та корінних громад зазнають забруднення. Це спричиняє респіраторні захворювання, особливо серед дітей, та ставить під загрозу їхнє здоров'я та виживання. Такий контекст пояснює високий рівень соціальної конфліктності навколо цього рудника.

Громади в Перу відхиляють пропозицію щодо припинення конфліктів на шахті Лас-Бамбас, Перу, 26 квітня 2022 року. Джерело: Infobae

Крім того, виникли екологічні ризики, пов’язані з проєктом «трансокеанічної залізниці», який несе загрозу для чутливих екосистем, зокрема частини джунглів Амазонки. Критики стверджують, що екологічний вплив цієї ініціативи не був належним чином оцінений, а корінні громади Перу висловили занепокоєння щодо можливого переселення та екологічної деградації.

Цифрова сфера

Останнім із ключових напрямів співпраці між Китаєм і Перу є цифрові технології, які відзначаються високим рівнем зацікавленості з боку Пекіну.

Китайські технологічні гіганти, що працюють у галузі телекомунікацій, систем безпеки та інших сферах, відіграють домінуючу роль в економіці та інформаційній інфраструктурі Перу. Це викликає особливе занепокоєння, оскільки закон КНР “Про національну розвідку” від 2017 року та інші законодавчі акти зобов’язують компанії, що мають штаб-квартиру в Китаї, надавати дані, які перебувають у їхньому розпорядженні та можуть становити інтерес для безпеки китайського уряду. Головними гравцями, які представлені у телекомунікаційному секторі Перу вже понад два десятиліття, є  Huawei та ZTE.

Компанія Nuctech, що базується в Китайській Народній Республіці, займає важливе місце в секторі сканерів у портах, аеропортах та стратегічних митних пунктах контролю. Так само порт Чанкай, що експлуатується китайською компанією «Cosco Shipping Ports», та інші порти використовують китайські крани ZPMC, сканери яких мають доступ до значного обсягу метаданих про кожен вантажний контейнер, що входить до порту або виходить з нього. Це викликає занепокоєння щодо доступу КНР до метаданих про весь перуанський товарообіг.

Усе це демонструє, що Китай поступово займає важливі позиції в економіці Перу від видобутку ресурсів до енергетики й інфраструктури. Але така активна присутність не може залишатися без реакції з боку міжнародної спільноти. Насамперед це стосується США, які традиційно мають сильний вплив у регіоні.

Американський фактор

Сполучені Штати залишаються головним орієнтиром у зовнішній політиці Перу, навіть попри те, що країна дотримується стратегії балансування між Вашингтоном і Пекіном.

Перу прагне отримати вигоду від економічного співробітництва з Китаєм, водночас дотримуючись західних політичних норм. На практиці Ліма залишається солідарною з інтересами США й не займає антиамериканської позиції навіть на тлі посилення китайської присутності. Крім того, тривала співпраця зі Сполученими Штатами в таких інституціях, як Організація американських держав, а також спільні зобов’язання щодо дотримання верховенства права підсилюють цю орієнтацію. Таким чином, США продовжують виступати політичним та інституційним опорним пунктом у зовнішній політиці Перу, хоча вже не є її єдиним зовнішнім партнером.

Відносне послаблення економічного впливу США в Перу дозволило Китаю стати провідним економічним гравцем, що змінило структуру зовнішніх залежностей країни. Протягом останнього десятиліття КНР випередила Сполучені Штати, ставши головним торговельним партнером Ліми та провідним інвестором, зокрема в гірничодобувній галузі та логістичному секторі. Участь Китаю є привабливою, оскільки забезпечує масштабне фінансування та розвиток інфраструктури, часто без політичних умов, які зазвичай висуваються західними інституціями. Водночас економічні зв’язки зі США, хоча й залишаються значними, проте не розвиваються такими ж темпами, що створює асиметрію впливу. Ця зміна особливо помітна у стратегічних проєктах, таких як мегапорт Чанкай та великі гірничодобувні підприємства, де домінують китайські інвестиції.

Ослаблення економічного домінування США створило для Китаю структурні можливості переорієнтувати зовнішньоекономічний курс Перу та послабити традиційні важелі впливу Вашингтона.

Незважаючи на зниження цього чинника, Сполучені Штати зберігають міцні та стійкі позиції в системі безпеки та оборони країни. Співпраця між Вашингтоном та Лімою у сфері безпеки залишається тісною, особливо в таких напрямах, як боротьба з наркотрафіком, військова підготовка та спільні навчання. Крім того,американська сторона зміцнила ці відносини, підвищивши стратегічний статус Перу (зокрема, надавши статус основного союзника поза межами НАТО), що посилило оборонні зв’язки на тлі зростаючої геополітичної конкуренції. Натомість участь Китаю у безпековому секторі Перу залишається обмеженою і має переважно економічний характер, не досягаючи інституційного впливу. Це формує своєрідний розподіл сфер впливу, де КНР домінує в економічній площині, тоді як США зберігають стратегічне та військове значення.

Сполучені Штати активно прагнуть обмежити вплив Китаю в Перу за допомогою дипломатичного тиску, інституційних ініціатив та стратегічних наративів щодо ризиків і суверенітету. Вашингтон дедалі частіше розглядає китайські інвестиції, особливо в об’єкти критичної інфраструктури, такі як порт Чанкай, як потенційну загрозу державному управлінню, попереджаючи, що Перу може втратити контроль над ключовими активами. Водночас американські відомства та організації просувають стандарти прозорості, регуляторного нагляду та зміцнення інституцій з метою мінімізації ризиків, пов’язаних із масштабними китайськими проєктами.

Цей підхід відображає ширшу стратегію, де замість прямої конкуренції за обсяги інвестицій США роблять акцент на стандартах управління, правових засадах і довгостроковому посиленні інституцій.

У цьому контексті «американський фактор» виступає як балансуюча та регулююча сила, намагаючись сформувати характер взаємодії Перу з китайським капіталом, а не повністю обмежити цю співпрацю. Вплив США у країні трансформується від домінування гегемона до моделі конкурентного співіснування, у межах якої Китай лідирує в економічній сфері, а США - в інституційній та військовій, тоді як Ліма використовує переваги обох центрів впливу.

Баланс між США й Китаєм залежить не лише від їхніх дій, а й від самої Перу. Те, як країна будує відносини з цими партнерами, багато в чому визначається її внутрішньою політикою. Саме тому президентські вибори відіграють важливу роль у розумінні, чи може держава самостійно приймати рішення, чи змушена підлаштовуватися під зовнішніх гравців.

Чи змінять вибори щось?

Внутрішньополітичний контекст Перу визначається хронічною нестабільністю, слабкістю інституцій і високим рівнем недовіри до влади, що безпосередньо впливає на зовнішню політику держави та її взаємодію з Китаєм і США.

За останні роки країна пережила постійні імпічменти, зміну президентів і делегітимізацію інституцій, що призвело до глибокої недовіри суспільства до політичного класу, а вибори 2026 року мають привести вже дев’ятого главу держави, які відбулися в умовах хаотичного підрахунку голосів, затримок, звинувачень у фальсифікаціях без доказів і відкритого конфлікту між політиками.

У таких умовах зовнішня політика не формується як довгострокова стратегія, а радше як реакція на внутрішні політичні кризи. Еліти діють у короткому часовому горизонті, а ключові рішення часто приймаються не з позиції національного інтересу, а з огляду на політичне виживання та доступ до ресурсів. У результаті великі міжнародні проєкти, включаючи співпрацю з Китаєм, стають не інструментом розвитку, а механізмом збагачення від інвестицій.

На цьому тлі президентські вибори 2026 року розглядаються як потенційна точка зміни курсу, однак на практиці вони лише підкреслюють системну проблему. Виборча кампанія характеризується надзвичайною фрагментацією, адже участь у ній беруть понад тридцять кандидатів, жоден з яких не набирає навіть п’ятої частини голосів. У першому турі жоден кандидат не набрав навіть 20 %, а країна фактично рухається до чергового другого туру між слабкими і суперечливими постатями.  Лідером перегонів залишається Кейко Фухіморі з приблизно 17 % голосів, тоді як Роберто Санчес і Рафаель Лопес Аліага змагаються за друге місце з мінімальним розривом.

Ключовим драйвером політики є не геополітична орієнтація, а внутрішні питання безпеки, контролю та ресурсів. 

Кампанія Кейко Фухіморі побудована навколо концепції «Peru with Order», яка поєднує жорстку безпекову політику з технологічним управлінням. Вона пропонує 60-денний план боротьби зі злочинністю, використання штучного інтелекту для прогнозування кримінальних ризиків і створення централізованої системи моніторингу безпеки в реальному часі.

Кейко Фухіморі в супроводі поліцейських у Лімі після її арешту 10 жовтня 2018 року. Джерело: France24

Це виглядає як модернізаційний підхід, але на практиці її політична історія пов’язана з корупційними скандалами та боротьбою за контроль над інституціями, що підриває довіру до її реформаторської риторики. Таким чином, її позицію можна описати як формально прозахідну, але фактично опортуністичну, де зовнішні партнери є інструментом.

Рафаель Лопес Аліага, у свою чергу, робить ставку на радикалізацію безпекового порядку денного. Його програма передбачає масштабні інвестиції у розвідку, спостереження і силові структури, включаючи використання дронів, систем перехоплення інформації та міжнародну співпрацю зі США і Сальвадором у сфері боротьби зі злочинністю. Він також використовує жорстку риторику щодо мігрантів, звинувачуючи їх у зростанні злочинності, і пропонує силові рішення, такі як депортації та створення нових в’язниць.

Рафаель Лопес Аліага протестує біля будівлі виборчої комісії, Ліма, Перу, 14 квітня 2026 року. Джерело: Infobae

Водночас його поведінка після виборів, включаючи заяви про «масштабне шахрайство» без доказів, демонструє антисистемну логіку і готовність підривати інституції заради політичної вигоди. Це означає, що його прозахідна риторика є інструментальною і не обов’язково означає стабільне партнерство із США.

Роберто Санчес представляє інший тип політичного ризику — лівий економічний популізм. Він пропонує суттєве розширення державних витрат, реформу податкової системи й часткову націоналізацію природних ресурсів, а також нову конституцію.

Роберто Санчес (праворуч) обіймав посаду міністра зовнішньої торгівлі та туризму за уряду Педро Кастільо. Джерело: Infobae

Його зв’язок із колишнім президентом Педро Кастільйо, який перебуває у в’язниці, створює додаткову політичну напругу і занепокоєння інвесторів. Хоча така позиція може виглядати як більш «прокитайська», на практиці вона відображає не ідеологічну орієнтацію на Китай, а прагнення отримати доступ до альтернативного фінансування без західних умов і обмежень.

Карлос Альварес є більш нетиповим кандидатом, оскільки його програма базується на антисистемному, але технократичному підході, що поєднує боротьбу з корупцією і модернізацію сектору безпеки.

Комік Карлос Альварес пропонує ввести смертну кару для найманих вбивць. Джерело: France24

Він намагається дистанціюватися від традиційного поділу на лівих і правих і робить акцент на ефективності держави, зокрема через використання технологій і реформу правоохоронних органів. Однак навіть ця позиція залишається в рамках тієї ж системи, де головною проблемою є не відсутність ідей, а відсутність інституційної спроможності їх реалізувати.

Попри різницю у програмах, усі вони діють у рамках однієї економічної реальності, де Китай є ключовим торговельним партнером й інвестором. Інвестори вже виходять із того, що незалежно від результатів виборів ключові сектори залишаються відкритими для інвестицій і не зазнають радикальних змін. Це означає, що зміна президента може вплинути на риторику або рівень регуляції, але не на саму залежність від китайського капіталу.

Попри політичну поляризацію, у Перу сформувався своєрідний прагматичний консенсус щодо необхідності співпраці з Китаєм, однак цей консенсус є поверхневим і не охоплює умов такої співпраці. Економічна структура країни робить Китай незамінним партнером, тому навіть прозахідні політики не можуть дозволити собі радикальний розрив із ним. Водночас у суспільстві та політичних колах зростає занепокоєння щодо контролю над стратегічною інфраструктурою, прозорості контрактів і розподілу прибутків. На цьому тлі співпраця з Китаєм перетворюється не лише на економічне питання, а й на інструмент внутрішньої політичної економіки, де проєкти використовуються для отримання доходів та посилення впливу окремих груп. Таким чином, консенсус існує лише на рівні необхідності співпраці, але відсутній на рівні її правил і кінцевих бенефіціарів.

Політики використовують співпрацю з ними залежно від доступу до фінансування, політичної підтримки та можливостей для зміцнення власних позицій. Це означає, що навіть формально прозахідні або прокитайські позиції є інструментальними, а не ідеологічними.

Попри це, існують окремі винятки у вигляді технократів і реформістів, які намагаються просувати інституційну прозорість, верховенство права та довгострокову економічну політику. Однак їхній вплив залишається обмеженим через відсутність широкої електоральної підтримки та домінування популістських сил у політичній системі. У результаті ці політики не здатні змінити загальну логіку функціонування держави.

Висновок

Китай у Перу функціонує не лише як торговельний партнер, а як структурний економічний центр тяжіння, який формує довгострокову залежність у сировинному, інфраструктурному та енергетичному секторах. На відміну від класичних моделей впливу, ця взаємодія не нав’язується прямим політичним тиском, а вибудовується через економічну привабливість, масштаб фінансування та швидкість реалізації проєктів.

Водночас така модель співпраці створює асиметричну взаємозалежність, у межах якої Перу дедалі більше інтегрується в китаєцентричні економічні ланцюги, зберігаючи роль постачальника сировини та обмежуючи власний потенціал для диверсифікації економіки. Значний контроль китайських компаній над критичною інфраструктурою та ключовими галузями економіки формує потенційні важелі впливу, які можуть бути використані не лише в економічній, а й у політичній площині.

Попри це, Сполучені Штати утримують міцні позиції у сфері безпеки, інституційного розвитку та нормативного регулювання, що формує для Перу модель подвійної зовнішньої залежності. У цих умовах країна змушена балансувати між двома центрами сили, не маючи достатньої інституційної спроможності для ефективного управління цією взаємодією.

Президентські вибори, попри їхню політичну значущість, навряд чи призведуть до радикальної зміни зовнішньополітичного курсу. Незалежно від персоналій, економічна структура Перу та масштаби китайської присутності зумовлюють збереження поточної моделі взаємодії. Це означає, що ключові зміни можуть відбутися не на рівні риторики, а лише за умови глибших інституційних реформ.

Таким чином, головний виклик для Перу полягає не у виборі між Китаєм і США, а у формуванні власної стратегії розвитку, здатної мінімізувати залежності, забезпечити прозорість співпраці та перетворити зовнішні інвестиції на інструмент довгострокового економічного та політичного суверенітету.

Автори — Іван Кардаш та Роберт Кіш, учасники RMSS III аналітичного центру ADASTRA

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!