Вся прогресивістська рать Сандерса: чого очікувати від проміжних виборів 2026-го року?
Вступ
Після закінчення президентства Барака Обами традиційна Демократична партія повільно загрузла в кадровій та смисловій порожнечі, де нові обличчя не з’являються, а старі формули давно втратили силу. Згідно опитування The Wall Street Journal, імідж Демократичної партії впав до найнижчого рівня за понад три десятиліття: 63% виборців ставляться до неї негативно. Згідно аналізу, проведеного фірмою L2 (компанія, що веде базу даних практично кожного зареєстрованого виборця в США) та оприлюднених The New York Times, між президентськими виборами 2020-го і 2024-го років демократи втратили близько 2,1 мільйона виборців у 30 штатах, в той час як республіканці здобули 2,4 мільйона.
Вибори 2024-го року показали, що президентство Байдена не оновило Демократичну партію. Навпаки, вони виявили її глибоку кризу: партія втратила спільне бачення і тримається разом швидше за звичкою, ніж за переконанням.
Байден мав би стати містком у майбутнє, але для багатьох демократів виявився радше нагадуванням про те, наскільки далеко партія відійшла від здатності пропонувати виразні й мобілізуючі ідеї. Замість відродження — тиха ерозія, яку сьогодні відчувають все більше представників партії. Такий стан речей навіть змусив 44-го президента, Обаму, відволіктися від ролі експрезидента й повернутися у внутрішньопартійну політику, прагнучидати новий імпульс та посилити власну спадщину.
Читайте більше про Обаму тут: https://adastra.org.ua/blog/hreshenij-batko-demokrativ
Демократична партія наразі позбавлена єдиного ідейного центру - і це робить особливо помітною фігуру сенатора Берні Сандерса. На відміну від багатьох колег, він послідовно відстоює лівопрогресивний курс уже не одне десятиліття: перерозподіл економічних можливостей, захист інтересів середнього класу, системна критика корпоративного впливу на політику. Сандерс не просто займає нішу - він цілеспрямовано формує альтернативний порядок денний, претендуючи на роль ідейного орієнтира для оновленої партії
Під час президентської кампанії 2020-го року Берні Сандерс демонстрував переконливу електоральну динаміку, що дозволило йому закріпитися серед головних претендентів на номінацію від Демократичної партії. Уже до кінця 2019-го року Сандерсу вдалося акумулювати підтримку майже 1,4 мільйона донорів, які робили невеликі індивідуальні внески — показник, що свідчив про широку мобілізацію низового електорату.
У передвиборчий рік його кампанія зібрала близько 96 мільйонів доларів, не провівши жодного великого фандрейзингового заходу. За цим параметром Сандерс випереджав усіх інших кандидатів демократичних праймеріз, підтверджуючи ефективність своєї моделі «масових малих донатів». Ба більше, за кількістю індивідуальних пожертв він лідирував у всіх штатах початкового виборчого циклу, з яких і починаються праймеріз, а також майже на всіх штатах Супервівторка* — за винятком рідного штату сенаторки Елізабет Воррен (Массачусетс) та рідного штату сенаторки Емі Клобучар (Міннесота).
*Супервівторок (Super Tuesday) – це день у календарі американських праймеріз, коли одночасно голосує найбільша кількість штатів.
Проте після переконливої перемоги Джо Байдена на праймеріз Демократичної партії в Південній Кароліні — він здобув 48% голосів, тоді як Берні Сандерс отримав лише 19% — кандидати від центристського крила демократів почали швидко згуртовуватися навколо переможця, формуючи коаліцію на підтримку Байдена. На його користь із перегонів знялися майже всі провідні конкуренти: Піт Буттіджедж та Емі Клобучар, а після голосування у Супервівторок, коли одночасно велика кількість штатів проводить праймеріз — Майкл Блумберг і Елізабет Воррен. Ця динаміка засвідчила не лише електоральну вагу його кампанії, а й стратегічну здатність партійного істеблішменту оперативно мобілізуватися для стримування лівого флангу.
Це спричинило ефект доміно — їхні голоси і ресурси почали концентруватися за Байдена, роблячи його популярнішим серед однопартійців. Вже всередині березня 2020-го року участь у праймеріз продовжували лише двоє: Сандерс і Байден. Після Супервівторока стало очевидним, що навіть сильна підтримка серед бази та історична активність донатів від простих громадян США — недостатні, коли над партією нависла воля еліти.
Врешті-решт, 8-го квітня 2020-го року Сандерс оголосив про припинення кампанії. Він пояснив це неможливістю «виграти шлях до номінації» в нових умовах та з розумінням, що подальший спротив був би марним, і замість жорсткого опору Сандерс погодився підтримати Байдена на загальних виборах — фактично визнавши домінування поміркованої більшості у партії. Таким чином, прагнення історично змінити ядро демократів знизу було тимчасово призупинено — заради об’єднання проти тодішнього президента Дональда Трампа.
Останній шанс революціонера?
Мер Нью-Йорка Зохран Мамдані, сенатор США Берні Сандерс (незалежний, штат Вермонт) та Рама Дуваджі беруть участь у церемонії інавгурації Мамдані в Нью-Йорку, США, 1 січня 2026 року. (REUTERS)
Зміни та нова надія прийшли з результатами виборів 2024-го року. Демократична партія зазнала важкої поразки: президентом США було переобрано республіканця Дональда Трампа, республіканці також отримали контроль над Сенатом і Палатою Представників, здобувши так звану трифекту*
*У політичному контексті США означає ситуацію, коли одна політична партія одночасно контролює обидві палати Конгресу (Сенат і Палату представників) та посаду Президента. На рівні штату може означати, що одна партія контролює як позицію губернатора, так обидві палати легіслатури.
У 2024-му році республіканці відвоювали більшість у Сенаті і зробили це з найбільшим приростом місць для будь-якої партії з 2014-го року, відібравши у демократів 9 місць. Цього разу вони виграли чотири демократичних місця: у Монтані, Огайо, Пенсильванії та Західній Вірджинії, разом з тим не втративши жодного власного місця. Підсумок: 53 республіканці проти 45 демократів та 2 незалежні. В Палаті Представників республіканці зберегли більшість у 220 місць проти 215.
На думку Берні Сандерса, поразка демократів – зокрема програш Камали Гарріс, яка отримала номінацію після відмови Байдена балотуватись, – була не випадковістю, а закономірним наслідком стратегічних прорахунків партії. Демократи, за його словами, програли «вибори, які можна було виграти», бо зосередились на культурній та ідентичній політиці, залишивши поза увагою економічні проблеми робітничого класу – саме тієї частини електорату, яка в підсумку і визначила результат. Якщо партія раз у раз зазнає поразок у боротьбі за голоси людей, чиї інтереси формально обстоює, це свідчить не про тактичні помилки окремої кампанії, а про глибшу кризу ідентичності самої партії. Саме тому, як ми бачимо, без докорінного переосмислення курсу – насамперед повернення до соціально-економічного порядку денного – демократи приречені повторювати той самий сценарій.
Сандерс залишається «сповненим рішучості переформувати партію за власним образом». Він вірить, що «майбутнє належить тим, хто стоятиме з робітничим класом» проти олігархів та готовий озвучувати речі про які мовчить частина Демократичної партії.
Його висновки за результатами виборів неприємні для істеблішменту партії, бо вони відображають стагнацію всієї країни. Він прямо каже, що в Америці найбільша нерівність у доходах і статках за всю історію цієї країни і, на його думку, саме ця тема є ключовою для перемоги на виборах (для довідки: 60% американців живуть у режимі «paycheck to paycheck» – «від зарплати до зарплати»).
На переконання Сандерса, «це не те, що хоче чути клас мільярдерів у Демократичній партії», і під час виборів «віцепрезидентка порушувала зовсім не ці питання». Проте саме на цьому спекулював Дональд Трамп під час своєї кампанії, і саме це, на думку Сандерса, допомогло йому перемогти на виборах та дало натхненний поштовх для республіканців.
Власну теорію Берні Сандерсу вдалося перевірити у 2025-му році під час мерських виборів у місті Нью-Йорк. Тамтешній мер, представник Демократичної партії Ерік Адамс опинився під серйозними федеральними звинуваченнями у змові, хабарництві, шахрайстві та порушенні законодавства про фінансування політичних кампаній.
За версією прокуратури, він нібито приймав «цінні подарунки» — розкішні подорожі, готельні апартаменти, щедре харчування — від турецьких бізнесменів і чиновників в обмін на вплив і стратегічні політичні поступки. Виборці міста були шоковані новинами про недоброчесність власного мера та вимагали його відставки.
Напередодні виборів більшість спостерігачів не очікували справжньої боротьби: перемога демократів виглядала прогнозованою, а внутрішньопартійна конкуренція - номінальною.
Проте до праймеріз Демократичної партії доєднався маловідомий представник демократичних соціалістів та член Асамблеї штату Нью-Йорк Зоран Мамдані. Доєднався з доволі радикальною програмою — від замороження орендної плати до безкоштовних продуктових магазинів для кожного району міста.
Але впродовж кампанії Зоран Мамдані , який з 2015-го року займається виборами та має великий досвід політичних активізму та кампаній, став справжньою зіркою політичного сезону. Разом із прогресивістами Демократичної партії на чолі з Берні Сандерсом та Александрією Окасіо-Кортез, Мамдані зміг вміло матеріалізувати свої ліві лозунги в безпосередню підтримку виборців міста.
Кампанія була доволі жвавою. Його команда добре використовувала соціальні мережі та зустрічі з виборцями, влаштовували навіть ціли івенти по місту. Тисячі волонтерів, дверні кампанії, використання декількох мов для звернення до різних етнічних спільнот. 
На праймеріз йому вдалося перемогти представника еліт Демократичної партії — Ендрю Куомо. Програвши на внутрішньопартійних виборах, той вирішив, що може зупинити Мамдані, якщо піде як незалежний кандидат. Але і в такому амплуа він програв молодому прогресивізму, і мером найбільшого міста США було обрано представника Демократичних соціалістів.
Впродовж кампанії Мамдані звертався до базових потреб мешканців міста і запропонував їм дуже прості та прямолінійні рішення: не вистачає грошей на їжу? Ми відкриємо безкоштовні муніципальні продуктові. Не вистачає грошей на транспорт? Без проблем — зробимо муніципальні автобуси безкоштовними. Важко звести кінці з кінцями через орендну плату? Ми її заморозимо.
Стратегія, до якої постійно закликає Берні Сандерс – фокусуватись на економічних проблемах, що близькі до пересічних виборців – перемогла демократичний мейнстрім в умовах практичного експерименту. Чи вдасться поширити успішний кейс мерської кампанії в Нью-Йорку на масштаб усієї країни – питання відкрите. Проте ці вибори, це ще одне свідчення ширшої тенденції: американці дедалі частіше обирають тих, хто говорить про їхнє конкретне життя, а не про абстрактний політичний баланс.
І якщо раніше відома демократка Ненсі Пелосі могла дозволити собі висловлювання на адресу прогресивістки Александрії Окасіо-Кортез про те, що що і «склянка води» могла б виграти місце в «цілком демократичному» окрузі Окасіо-Кортес, нівелюючи ефективність проробленої кампанії молодою конгресвумен. Але тепер ситуація демонстративно змінюється.
Демократи-центристи почали масово втрачати голоси не лише білих робітників, а й латиноамериканців та афроамериканців саме через економічні причини. Життя в реальному світі (інфляція, ціни на оренду) довело, що помірковані кроки мейнстріму не працюють для більшості населення. Економічний популізм починає брати гору в рядах демократичних виборців у важливих штатах.
«Очевидно, що недостатньо виборців знали, що демократи збираються зробити, щоб покращити їхнє життя, особливо бідних американців та представників робітничого класу по всій країні», — сказала журналістам на Капітолійському пагорбі представниця Палати представників Праміла Джаяпал, голова Прогресивної фракції Конгресу, підсумовуючи результати виборів 2024-го року. Тому саме цю проблему хочуть спробувати вирішити на проміжних виборах 2026-го року. І прогресивісти Сандерса будуть діяти самостіно.
Чому тисячі республіканців пішли слухати соціаліста?
Член Палати представників Грег Касар (демократ від Техасу, зліва направо), сенатор Берні Сандерс (незалежний від штату Вермонт) та член Палати представників Александрія Окасіо-Кортес (демократка від Нью-Йорку) стоять перед багатотисячним натовпом у середній школі Каталіна в Тусоні, штат Аризона / Фото Сем Ван Пайкерен/Mother Jones
Іншим яскравим доказом змін став тур «Боротьба з олігархією» (Fighting Oligarchy Tour) – серія політичних мітингів, яку Берні Сандерс провів разом із Александрією Окасіо-Кортез. Тур стартував 21-го лютого 2025-го року в Омасі, штат Небраска – глибоко республіканський штат – зі заявленою метою протистояти впливу мільярдерів і великих корпорацій на американську політику.
Маршрут свідомо пролягав не через демократичні міські бастіони, а через хитні та червоні округи: Кеноша і Алтуна у Вісконсині, консервативні райони Каліфорнії. Загалом до листопада 2025-го року тур зібрав понад 261 тисячу відвідувачів. На думку Сандерса, це і є той сигнал глибинної ерозії: люди, які роками не цікавились партійною політикою, заповнювали арени в консервативних містах – не заради партії, а всупереч їй.
Сандерс відкрито називає поточну політичну систему США «напівдемократією», де реальна влада зосереджена не в руках виборців, а в межах вузького кола корпоративних еліт та мільярдерів. Це спостереження вписується у ширший контекст кризи легітимності західних демократій, де нерівність стає не лише економічною, а й фундаментальною політичною проблемою.
Масштабність відвідуваності турне — від десятків тисяч людей у Денвері до значних натовпів у традиційно консервативних Бойсе чи Солт-Лейк-Сіті — свідчить про те, що відчуття відчуження від Вашингтона є загальнонаціональним феноменом Америки, а не лише прерогативою ліберальних узбереж. За останніми опитуваннями Gallup і YouGov, Конгрес є інституцією з найнижчим рівнем довіри серед усіх 15 досліджуваних: лише 10% американців кажуть, що мають до нього довіру. Близько 85% американців вважають, що обрані посадовці не переймаються думкою таких людей, як вони. А рекордні 28% мають негативну думку одночасно про обидві партії – Демократичну і Республіканську – порівняно з лише 7% два десятиліття тому. Партійний розрив у довірі до інститутів є найбільшим з моменту, коли Gallup почав його відстежувати у 1979-му році.
Феномен цього туру продемонстрував потенціал для масштабної політичної перебудови, де економічний популізм починає домінувати над традиційними партійними ідентичностями. Найбільш прикметними є дані про результати внутрішніх опитувань туру, що близько третини відвідувачів заходів Сандерса не ідентифікували себе як його прихильники, серед них було чимало республіканців та незалежних виборців.
Це доводить, що меседж про «зламану систему», де 60% населення живе від зарплати до зарплати, резонує далеко за межами прогресивного крила Демократичної партії.
Чи зможе «лівий популізм» Сандерса поглинути Демократичну партію?
Сенатор Берні Сандерс та лідер демократів у Сенаті Чак Шумер / Фото AP
2026-й рік може стати ключовим для формування спадщини Сандерса. Це рік проміжних виборів, які відбудуться 3-го листопада, де опозиційна партія, за традицією, має кращі шанси вибити з-під ніг президента або принаймні одну з палат Конгресу.
На початок 2026-го року 47 членів Палати представників США – 21 демократ і 26 республіканців – вже оголосили, що не балотуватимуться на переобрання. Тобто 10% вирішили піти з Палати представників. Це найвищий показник з 2013-го року.
Станом на лютий 2026-й року 12 сенаторів — четверо демократів і п'ять республіканців — оголосили, що не балотуватимуться на переобрання у 2026-му році.
Така хвиля відставок у Сенаті створює нові можливості для прогресистів, пов’язаних із Берні Сандерсом. У праймеріз демократів чинні сенатори, зустрічаючи лише безпечну внутрішню опозицію, майже завжди перемагають, тому кожне «open seat»* теоретично дає шанс кандидатам у стилі Сандерса. Особливу цінність в такому контексті мають глибоко сині штати, де підтримка демократів традиційно висока і перемога кандидата на праймеріз фактично вирішує все.
*Відкрите місце (open seat) – це виборча позиція, де чинний власник місця не балотується на переобрання.
Тому на цих виборах у Берні Сандерса є чітка мета: завдати серію поразок істеблішменту Демократичної партії через внутрішні проксі-війни між прогресивними кандидатами Сандерса і поміркованими.
Для цього найвпливовіший демократ-соціаліст має працюючу інституційну організацію з мальовничою назвою – «Our Revolution». Це фактично кузня прогресивістів, де вони отримують все: від навчання до фінансування. Мережа, яка дозволяє Сандерсу втручатися в місцеві праймеріз по всій країні, не порушуючи жодного правила.
«Це переломний момент в американській історії. І вкрай важливо, щоб у нас були кандидати та обрані посадовці, які мають сміливість сказати: «Ні, мені не потрібні ваші внески мільярдерів на виборчу кампанію. Я збираюся захищати працюючі сім’ї» – сказав Сандерс всередині вересня 2025-го року в інтерв’ю NBC News.
Не втрачаючи часу, вже станом на вересень 2025-го року Сандерс оголосив про широку підтримку прогресивних кандидатів на праймеріз Демократичної партії до проміжних виборів у 2026-му році. Це чітка стратегія, згідно з якою Сандерс свідомо підтримує кандидатів раніше, ніж зазвичай, щоб визначити «прогресивну смугу» ще до того, як центристи встигнуть закріпитися.
Фронт перший: Міннесота — атака на «своїх»
Найбільш симптоматичним є ендорсмент* Сандерса у Міннесоті. Чинна сенаторка-демократка Тіна Сміт не балотується на другий повний термін, що робить ці вибори першими з 2006-го року виборами до Сенату США від Міннесоти без чинного сенатора. Більше того, сенаторка буквально дала пас Сандерсу у відеозверненні з оголошенням, що не планує переобиратись. «Це рішення не політичне, воно цілком особисте», – сказала Сміт. «Але я розумію, що наша країна зараз потребує сильного прогресивного лідерства, можливо, більше, ніж будь-коли».
*Ендорсмент (endorsement) — це публічна підтримка або рекомендація одного політика на адресу іншого.
На президентських виборах 2024-го року Камала Гарріс здобула тут перемогу приблизно з відривом у 4%, підтвердивши стійку «синю» орієнтацію штату на президентських виборах. Демократи також контролюють більшість ключових посад у місцевій владі (7 з 8) та з 1992-го року чотири рази здобували стану трифекти в штаті, коли одна політична партія має посаду губернатора та більшість в обох палатах законодавчого органу штату. Республіканці за цей час жодного разу так не контролювали штат.
На сенатських виборах 2024-го року чинна демократка Емі Клобучар впевнено переобралася, випередивши республіканця Ройс Вайт приблизно на 16 відсоткових пунктів (56% Клобучар проти 40% Вайта).
У цьому штаті Берні Сандерс уже підтримав лейтенант-губернаторку Пеггі Фланаган у боротьбі за місце в Сенаті, яке звільниться після відходу Тіни Сміт, яка також підтримує її. У цій внутрішній боротьбі Фланаган змагається проти конгресвумен Енджі Крейг — представниці саме того поміркованого, центристського крила Демократичної партії, яке партійний апарат вважає «виграшним типажем» на цих виборах.
Таким чином, сенаторські праймеріз демократів у Міннесоті — це класична проксі-війна прогресистів на чолі із Сандерсом проти волі партійних еліт. Головна мета — не боротьба з республіканцями, а боротьба за те, яка версія Демократичної партії буде представлена в Сенаті.
Віцегубернаторка Пеггі Фланаган спілкується з демонстрантами, поки сотні людей протестують проти міграційної політики адміністрації Трампа (Фото: Ніколь Нері / Minnesota Reformer)
Пеґґі Фланаган – перша жінка корінного американського походження, обрана на посаду лейтенант-губернатора в Міннесоті. Створила перший у країні офіс у справах зниклих і вбитих корінних родичів (Missing and Murdered Indigenous Relatives Office). Вона керувала роботою Адміністрації губернатора, допомагаючи забезпечити ключові законодавчі перемоги щодо прийняття оплачуваної відпустки по сім’ї та догляду за дітьми, а також до захисту права на аборт у Міннесоті.
Коли Тім Волз у 2017-му році обирав її своєю напарницею, це була свідома ставка: він — поміркований демократ з сільського півдня штату, вона — прогресивна організаторка з передмість. Така зв’язка могла б об’єднати обидва крила партії. Проте сьогодні ідеологія стала точкою розколу партії.
Фланаган публічно відмовилась брати гроші від корпоративних PAC* і від AIPAC*. Такі внески часто сприймаються прогресистами як символ впливу великого бізнесу та Ізраїлю на політику кандидата. Це відповідає ідеям Сандерса: люди з його табору часто будують бренд на «малих донорських внесках» і дистанціюванні від корпоративного впливу.
*PAC (Political Action Committee) – це комітет політичних дій. Це юридична структура, створена спеціально для збору і витрачання грошей на виборчі кампанії. У США пряме фінансування кандидата від корпорацій чи профспілок заборонене, але через PAC це можна робити легально.
*AIPAC (American Israel Public Affairs Committee) – це лобістська організація, що представляє проізраїльські інтереси у Вашингтоні. Одна з найпотужніших і найвпливовіших лобістських груп в американській історії – з величезним бюджетом, широкою мережею і присутністю в обох партіях.
Натомість її суперниця, Енджі Крейг, уособлює помірковане крило партії та наполягає, що прийняття легальних внесків від PAC є звичною й необхідною практикою у висококонкурентних виборчих кампаніях, які потребують значних фінансових ресурсів. Водночас вона користується неформальною підтримкою сенатського керівництва демократів — зокрема Чака Шумера та Кірстен Гіллібранд — а також DSCC (Комітету сенаторської кампанії Демократичної партії), офіційної структури Демократичної партії, яка створена спеціально для того, щоб допомагати демократам вигравати вибори до Сенату.
Масло у вогонь підливає й те, що штат став епіцентром міграційного протистояння, де 37-річна американка Рене Гуд була смертельно поранена агентом Імміграційної та митної служби США (ICE) під час рейду 7-го січня 2026-го року в місті Міннеаполіс. Такий кейс робить радикальну риторику одним із найефективніших інструментів у протистоянні правому популізму на чолі з Дональдом Трампом та вміло акумулює голоси виборців. На думку прогресистів, перемогу над таким правим популізмом може забезпечити лише лівий популізм.
Сьогодні опитування вказують, що ставка Сандерса цілком може спрацювати в Міннесоті, і на демократів у Сенаті США чекатиме поповнення прогресивістського крила.
Фронт другий: Мен — бій проти республіканської фортеці
Мен загалом класифікується як помірно «блакитний» штат. Від 1992-го року він послідовно підтримує кандидатів у президенти від Демократичної партії, а на виборах 2024-го Камала Гарріс випередила там суперника приблизно на сім відсоткових пунктів. Демократи також утримують контроль над губернаторською посадою, законодавчими зборами штату та обома місцями делегації Мену в Конгресі США.
Зараз сенаторкою під викликом (така, якій загрожує втрата посади на виборах) від штату Мен є республіканка Сьюзен Коллінз. Вона найдовше чинна членкиня Конгресу від Мену і найдовше чинна сенаторка-республіканка в усій американській історії. З 1997-го по лютий 2026-го року Коллінз не пропустила жодного з 9884 голосувань — 0,0% пропусків. Це найкращий показник серед усіх чинних сенаторів.
Це сенатське крісло перебуває під контролем республіканців із 1979-го року, коли попередник та наставник Коллінз — республіканець Вільям Коен — переміг демократа Вільяма Гетевея. Та кампанія стала останнім випадком у Мені, коли чинний сенатор США програв переобрання. Відтоді демократи не здобували це місце.
Проте Коллінз важко назвати типовою республіканкою. Вона одна з трьох республіканців, що голосували проти часткового скасування Obamacare. Єдина республіканка, що проголосувала проти призначення Емі Коні Барретт до Верховного суду. Одна з трьох республіканок, що підтримали призначення Кетанджі Браун Джексон. У другому імпічменті Трампа — одна із семи республіканців, що проголосували за засудження. Її характеризують як помірковану республіканку та центристку.
Тому зараз електоральне поле в штаті перебуває у найбільш вразливому становищі для республіканців. Коллінз фактично не зустріне внутрішньої опозиції та отримає номінацію від Республіканської партії. Проте по інший бік барикад насувається справжня прогресивістська хвиля.
Грем Платнер, демократ, який кидав виклик сенаторці США Сьюзен Коллінз, приєднався до сенатора США Берні Сандерса на мітингу з нагоди Дня праці в Портленді, штат Мен, 1 вересня 2025 року. (Фото Іші Пендхаркар/Maine Morning Star)
На сенаторських праймериз Демократичної партії в штаті Мен свою кандидатуру оголосив 41-річний місцевий фермер, що спеціалізується на вирощуванні устриць — Грем Платнер. Він начальник гавані міста Салліван і ветеран бойових дій в Афганістані.
Платнер свідомо уникає ярлика «прогресивний» чи «лівий», попри те, що підтримує Medicare for All та інші ліві позиції. Він хоче бути кандидатом робітничого класу, а не міського лібералізму, що цілком влаштовує Берні Сандерса.
Платнер закриває всі три критерії ендорсменту Сандерса: Medicare for All, відмова від корпоративних грошей, скептицизм щодо військової допомоги Ізраїлю. Але є і глибший збіг. У своєму стартовому відео він оголосив: «Я балотуюся не лише проти Сьюзен Коллінз — я балотуюся проти класу мільярдерів, що її купив і купив увесь Вашингтон». Це майже дослівно мова Сандерса.
Тому Сандерс швидко підтримав його кандидатуру, а разом із ним — профспілки та інші сенатори й прогресивістські політики. Але крило центристів у Демократичній партії не відмовилося від боротьби. Впродовж місяців лідер меншості в Сенаті Чак Шумер, сенаторка Кірстен Гіллібранд та Комітет сенаторської кампанії Демократичної партії (DSCC) заохочували балотуватися губернаторку штату Джанет Міллс. І в жовтні 2025-го вона оголосила про свою кандидатуру. Сандерс публічно закликав цього не робити.
Попереду ще вся весна, яку кандидати витратять на дебати і політичну кампанію, проте вже зараз опитування вказують на лідирування кандидата Сандерса — Грема Платнера. І більше того, опитування вказують, що він має більше шансів на перемогу у двобої з республіканкою Коллінз.
Накопичені скандали навколо Платнера ще можуть зіграти свою роль. За своє життя він встиг зробити багато неоднозначних речей. Після оголошення спливли його старі пости на Reddit, із найгучнішим питанням: «чому чорношкірі не дають чайових» (він тоді підробляв барменом), а також коментар, який перекладав відповідальність на жертв сексуального насильства, образи на адресу поліції та сільських американців. Пізніше знайшли ще: пости, де він називав себе «комуністом», використовував антигейські слова та вживав слово «gay» як образу.
Трохи пізніше було опубліковане відео, де він танцює в шортах морпіха на весіллі брата. На грудях видно татуювання черепа з кістками, що відтворює Totenkopf — символ, який використовували СС, зокрема підрозділ СС-Тотенкопф, відповідальний за охорону концентраційних таборів, — про що він нібито не знав.
Але для Сандерса це лише «темний період», який можна пробачити. Сандерс хоче наглядної демонстрації, що прогресивний кандидат із корінням у реальній економіці може говорити мовою трудових людей без корпоративних грошей. І образливі коментарі та недоречні татуювання не мають грати великої ролі.
Якщо на цій платформі Платнер переможе на праймериз — це додатковий аргумент і сигнал для всієї Демократичної партії. Якщо далі Платнер переможе у боротьбі за сенатське крісло — це практичне посилення прогресивістів у Сенаті США та послаблення позицій демократів-традиціоналістів всередині партії.
Фронт третій: Мічиган — символічна ставка
Чинний сенатор-демократ від штату Мічиган Гері Пітерс відмовився балотуватися на третій термін. Його більше цікавить проведення часу з родиною, зокрема з новонародженим онуком, який живе на Західному узбережжі. Сенаторське місце Пітерса — одне з двох, які контролюють демократи в штаті, де Дональд Трамп переміг на президентських виборах 2024-го року, набравши 49,73% голосів проти 48,31% у Камали Гарріс.
Республіканці не перемагали на виборах до Сенату США від Мічигану з 1994-го року й не здобували саме це місце з 1972-го року. Проте штат вважається полем для битви: обидві партії в останні роки мали успіхи в штаті, хоча демократи були результативнішими поза президентськими перегонами. Зараз вони контролюють обидва місця Мічигану в Сенаті США, усі виконавчі посади штату та Сенат штату. Республіканці ж утримують Палату представників Мічигану й мають більшість у делегації штату до Палати представників США.
Для демократів ризик втратити сенатське місце Пітерса — реальний сценарій, і вибір кандидата на праймеріз критичний, але амбіції різних крил партії виявилося важко стримати, навіть коли йдеться про реальну загрозу втратити місце. Тому на праймеріз зійшлися три кандидати.
Конгресвумен Гейлі Стівенс — центристська демократка та ставлениця Шумера. Отримує закриту підтримку від сенатського керівництва, включно із самим Шумером і Кірстен Джиллібранд, а також від партійного комітету з виборів. Окремо великий проізраїльський корпоративний фонд AIPAC вже розіслав листи з проханням жертвувати на її кампанію. Стівенс — єдина з трьох кандидатів, яка не відмовилася від корпоративних грошей (серед її донорів є Ford, General Motors і Walmart).
Сенаторка штату Меллорі МакМороу — «центр-ліво». Стала місцевою політичною зіркою в 2022-му році після вірусної промови в легіслатурі штату. Вона відкрито заявила, що Шумер має піти у відставку з посади лідера фракції. Проте не одразу відмовилася від корпоративних грошей. Це одна з головних причин, чому Сандерс не підтримав її кандидатуру.
Абдул Ель-Саїд та Берні Сандерс (незалежний від штату Вермонт) виступають на передвиборчому заході в Каламазу, штат Мічиган. (Надано Абдулом для Сенату США)
Абдул Ель-Саєд — можливо, найцікавіший кандидат Сандерса. Він народився й виріс у передмісті Детройта. Його батько — єгипетський іммігрант. Закінчив Університет Мічигану, де спеціалізувався на біології та політології: найвищі відзнаки, студентська промова на випуску поряд із Біллом Клінтоном.
Потім — медична школа Університету Мічигану на повній стипендії. Відмовився від стипендії Маршалла заради Родської стипендії в Оксфорді, де отримав докторат з охорони здоров’я. Потім здобув медичний ступінь у Колумбійському університеті. Понад 100 рецензованих наукових публікацій, цитованих більш ніж 4000 разів.
Він — мусульманин і відкрито говорить про Газу, покладаючи відповідальність на Ізраїль за геноцид, що в контексті Мічигану з його великою арабо-американською і мусульманською громадою (біля 200 тисяч арабо-американців проживає у штаті) є не ризиком, а потенційним електоральним активом. Саме ця громада масово відвернулася від Байдена і Гарріс у 2024-му.
У 2018-му він пішов у губернатори у 32 роки — практично невідомим. До праймеріз набрав майже третину голосів. Тоді Сандерс і Александрія Окасіо-Кортес активно підтримували його кандидатуру. Проте він програв Ґретхен Вітмер, яка зараз є губернаторкою штату з президентськими амбіціями та прагматично співпрацює з адміністрацією Трампа (Вітмер домоглась від адміністрації Трампа розміщення нових винищувачів на базі Національної гвардії Селфрідж). Єдина губернатор-демократ, яка відкрито йде на співпрацю з чинною адміністрацією.
Третина голосів за невідомого прогресивного кандидата на праймеріз — надихаючий фактор, враховуючи, що Ель-Саєд ніколи не брав корпоративних грошей — ні зараз, ні у 2018-му.
Для Сандерса ставка в Мічигані фактично є найбільшою з усіх інших. Ель-Саєда порівнюють із новообраним мером Нью-Йорку Зораном Мамдані. Обидва молоді демократичні соціалісти, мусульмани, який підтримує сенатор Сандерс та які кидають виклик центристам в Демократичній партії. Якщо Ель-Саєд виграє праймеріз і загальні вибори в ключовому swing state* — це підірве найміцніший центристський аргумент: «прогресивні не виграють там, де справді важливо».
*Swing state (хитний штат, або коливний штат) – це штат, де жодна з партій не має стабільної переваги і результат виборів щоразу непередбачуваний.
Зараз опитування змальовують відносно слабкі шанси Ель-Саєда на таку перемогу, проте до праймериз ще мінімум півроку активної кампанії, у яку Сандерс та інші прогресивісти однозначно вкладуть свою повну й активну увагу. Гірша картина — для самих виборів, де Ель-Саєду доведеться зійтися в двобої з республіканцем Майклом Роджерсом, колишній конгресмен та коментатор з питань національної безпеки CNN, якого підтримує Трамп. Зараз саме кандидат Сандерса має найнижчі шанси побороти войовничого республіканця.
Палата представників: будівництво мережі
На рівні Палати представників США Берні Сандерс підтримав різних кандидатів у надії отримати поповнення прогресивістської мережі в Конгресі. Його мета — розширити пул прогресивних кандидатів, які поділяють його ідеї та будуть створювати додатковий тиск на керівництво партії в Палаті представників США.
«Сенатор завжди зацікавлений у прогресивних кандидатах, які ведуть сильні низові кампанії, готові працювати наполегливо і хочуть кинути виклик статус-кво. Він не підтримує жодного кандидата, якщо той сам цього не хоче» — заявила комунікаційна директорка Сандерса Анна Бар. Тому, пул Сандерса до Палати Представників виглядає наступним чином.
31-річний член шкільної ради і власник авторемонтного магазину Ренді Вільєґас буде боротися за номінацію від демократів у 22-му виборчому окрузі в Каліфорнії. Сандерс вже підтримав Вільєґаса: «Я з гордістю підтримую Ренді Вільєгаса, бо нам потрібно більше представників робітничого класу в Конгресі, які не залежатимуть від корпорацій та особливих інтересів, що сфальсифікували нашу політичну систему на користь мільярдерів»
Майбутній переможець буде балотуватися проти республіканського конгресмена Девіда Валадао — одного з найбільш вразливих республіканців у штаті, згідно з опитуваннями кандидат від Демократичної партії зрівнявся з Валадао, а в деяких навіть випередив його. Але поки в опитуваннях демократів лідерство на виборах закріплюється за центристкою Джасміт Бейнс (42% Валандао проти 44% «типового опонента-демократа»), лікаркою і членом легіслатури штату, підтриманою одними з найбільших профспілками, що представлені в штаті. Зараз вона лідує в опитуваннях з Валадао — тоді як кандидат Сандерса поки програє йому.
Праймеріз відбудуться на початку червня, тому прогресивісти ще мають час на мобілізацію виборців в Каліфорнії, де Сандерс вчергове обирає ідеологічно правильного кандидата на шкоду електоральній «безпечності» — і це вже само собою є декларацією.
Наступний театр боротьби знаходиться в Детройті, де Сандерс ініціює чергову атаку на центристів. Там Донаван МакКінні, 32 роки, перший у родині випускник університету (закінчив Detroit Public Schools), кидає виклик діючому конгресмену 13-го округу штату Мічіган Шрі Тханедару — мультимільйонеру, якого кампанія МакКінні назвала «Детройтський власний Ілон Маск». «Я пишаюся тим, що підтримую Донавана Маккінні на виборах до Конгресу в 13-му окрузі Мічигану. Донаван — саме той тип лідера, який нам потрібен у Вашингтоні зараз», — сказав Сандерс у прес-релізі. «Колишній профспілковий лідер, він присвятив своє життя підтримці трудящих і готовий очолити боротьбу проти Дональда Трампа, олігархії та корпоративних інтересів, які ставлять прибутки вище за людей. Я закликаю всіх мешканців Мічигану приєднатися до мене у підтримці кампанії Донавана».
Тханедар витратив $17 мільйонів власних грошей на свої конгресові кампанії, а ще інвестував кошти передвиборчого фонду у криптовалюту — і програв на цьому майже $2 мільйони за один квартал.
Республіканці не перемагали в окрузі з 1940-х років, тому головний театр протистояння — праймериз демократів. Проте фінансова прірва величезна: Тханедар має $6,4 мільйони в передвиборчому фонді проти $388 тисяч у МакКінні — перевага 16 до 1. Тому сандерсівський ендорсмент тут — не просто символ, це спроба компенсувати цю прірву через малих донорів щоб розширити шанси «правильного» кандидата на гідну боротьбу.
Вже на цих праймериз ефект такої підтримки зіграв у 3-му виборчому окрузі Вісконсіна. Чинним представником у Конгресі є республіканець Деррік Ван Орден, якого було переобрано з 51,4% голосів у 2024-му році. Його опонентка Ребекка Кук прагне реваншу цього року.
Після ендорсменту Сандерса тижневий збір онлайн-донацій подвоївся: з $54 до $123 тисяч — практична демонстрація того, що його підтримка конвертується в гроші від сотень тисяч малих донорів по всій країні, які давно сформували екосистему альтернативного партійного фінансування. Зараз опитування вказують, що шанси Кук на гідний реванш зростають (44% Кук проти 42% Ван Ордена), і республіканське представництво може похитнутись.
Мабуть, найбільш кінематографічна біографія в усьому списку: 31-річний пожежник-смоукджампер, парашутист, що стрибає з літаків для боротьби з лісовими пожежами, Сем Форстаг змагатиметься за номінацію в 1-му окрузі Монтани.
Оголосив кандидатуру в січні і одночасно опублікував ендорсмент Сандерса. Чинний конгресмен — республіканець Раян Зінке, що виграв цей округ у 2022-му році та переобрався у 2024-му. Проте через стан здоров’я 2-го березня Зінке відмовився переобиратись, чим відкрив запекле змагання на праймеріз республіканців. Сьогодні Cook Political Report оцінює цей округ як «Likely Republican». Але і це вкладається в сандерсівську логіку — ставити свій прапор навіть там, де важко.
Індійський мігрант, що виріс у Чикаго та заснував технологічну компанію і некомерційну організацію з годування безхатьків, Джунаїд Ахмед за підтримки Сандерса спробує захопити 8-й виборчий округ Іллінойсу.
Цікаво, що він із великим відривом вже програвав цей округ у 2022-му чинному конгресмену-демократу Раджі Крішнамурті (70.5% проти 29.5% у Ахмеда), але тепер той іде на Сенат, і місце відкрите. Ахмед атакує фаворитку перегонів — колишню конгресвумен Мелісу Бін, центристку, яку підтримує Ненсі Пелосі — як «улюбленого демократа Волл-стріт».
В тому ж Іллінойсі, але в 2-му виборчому окрузі, місцевий сенатор-прогресивіст Роберт Пітерс увірвався у змагання за номінацію від демократів, щоб фактично отримати мандат, бо позиції партії тут вкрай міцні.
Він один із найколоритніших персонажів усієї кампанії. Народився в Чикаго глухим і з вадою мови — повернув слух у 8 років, мову у 12. Мати страждала на залежність, він виховувався прийомними батьками: батько — правозахисний адвокат, мати — соціальна робітниця. До того ж – він чорношкірий єврей.
У Сенаті штату з 2019-го провів скасування застави в Іллінойсі — штат першим у країні прибрав касові застави. Також Пітерс очолював Чорношкірий законодавчий кокус. А зараз балотується на місце, що звільнилось після відходу конгресвумен Робін Келлі. Головний суперник — колишній конгресмен Джессі Джексон-молодший. Його участь робить боротьбу Пітерса складною, оскільки він суттєво поступається опоненту, маючи лише 5% проти 24% у лідера гонки Джексона-молодшого. Проте Сандерс вірить в нього та назвав його «принциповим лідером і організатором із досвідом виграшних прогресивних битв».
Перша битва Берні Сандерса вже відбулась 3-го березня на праймеріз в 4-му окрузі Північної Кароліни. Там дочка індійських і пакистанських іммігрантів, мусульманка, комісарка округу Дарем Ніда Аллам за підтримки Сандерса змагалась за номінацію. Влітку 2025-го вона брала активну участь у протестах проти ICE, документувала арешти і поширювала попередження кількома мовами.
Вперше познайомилась із Сандерсом у 2015-му студенткою, потім стала його директором із політики в Північній Кароліні в кампанії 2016-го. Вже програвала цей округ у 2022-му чинній конгресвумен Валері Фушо на 9 відсоткових пунктів – після того, як AIPAC влив у кампанію Фушо $433 тисячі. Цього разу гонка склалась принципово інакше.
Праймеріз 3-го березня 2026-го року стали найдорожчими в історії Північної Кароліни: зовнішні групи витратили понад $4,5 мільйона на рекламу. Фушо отримала 49,18% голосів проти 48,22% в Аллам – різниця лише 1202 голоси з майже 122 тисяч. Попри цю поразку, Аллам зафіксувала зростання явки серед молодих виборців на 55% і загальне зростання явки на 40%. Її заключний меседж був адресований не лише Фушо, а й усьому партійному істеблішменту: «Установа має залишатися напоготові. Наш рух подав сигнал тривоги для майбутніх праймеріз».
Сенатор штату від Солт-Лейк-Сіті, комунікаційний консультант для екологічних НКО Нейт Блуїн боротиметься в 1-му окрузі Юти – глибоко республіканського штату. Проте після того, як Верховний суд штату зобов'язав перемалювати межі округів, цей округ уперше за десятиліття став потенційно конкурентним: його нові межі охоплюють значно більше демократичних і незалежних виборців Солт-Лейк-Сіті, ніж раніше. Сандерс підтримав Блуїна на старті кампанії – знову ж таки, раніше, ніж будь-хто інший.
Бред Ландер, 56-річний міський планувальник і політик, колишній контролер міста Нью-Йорк, де провів аудити, що виявили крадіжку $80 мільйонів FEMA-коштів призначених для Нью-Йорка (Federal Emergency Management Agency, Федеральне агентство з надзвичайних ситуацій) адміністрацією Трампа. До цього 12 років у міській раді Нью-Йорка. На виборах мера міста зняв свою кандидатуру та підтримав Зорана Мамдані. Ландер хоче перемогти в 10-му окрузі штату Нью-Йорк.
Його гонка — театральна постановка нью-йоркської прогресивної сцени. Його арешт агентами ICE прямо на виході з імміграційного суду, коли він супроводжував затриманого, — і його відмова відступити — зробили з нього символ фізичного спротиву.
Суперник — чинний конгресмен Ден Голдман. Він є спадкоємцем Levi Strauss & Co (американська компанія, що спеціалізується на пошиві джинсового одягу), президентом якої був його прадід по материнській лінії, та колишнім прокурором на першому імпічменті Трампа. Опитування показує: Ландер веде з відривом 52% проти 33%, і чим більше виборці дізнаються про голосування Голдмана щодо Ізраїлю — тим більше відрив зростає. Але є непередбачуваний фактор: перерозподіл округів може змусити Голдмана перейти в інший округ і змагатися проти республіканки Маліотакіс — і тоді Ландер може отримати відкритий шлях до місця Палаті представників США.
Майбутнє Демократичної партії під питанням?
Щоб повністю зрозуміти масштаб того, що робить Сандерс, треба поставити питання ширше: чому зараз? Демократична партія після поразки 2024-го року переживає ідентичну кризу. Стратегія — «будьте поміркованими, щоб перемогти в передмістях» — не спрацювала ані в 2016-му, ані в 2024-му. Трамп переміг знову, і цього разу з ширшою коаліцією, яка включала частину традиційно демократичних виборців з робітничого класу. Виборців, від яких, на думку Сандерса, Демократична партія відвернулася.
Сандерс давно стверджує: демократи програють не тому, що «занадто ліві», а тому, що відірвалися від економічних реалій звичайних людей. Тур «Fighting Oligarchy» зібрав повні зали по всій країні — включно з традиційно республіканськими штатами. Це було і демонстрацією сили, і сигналом: є голодна аудиторія для нового погляду на проблеми.
Сьогодні центристське крило, попри всі негаразди, досі зберігає ключовий контроль над великою Демократичною партією і станом на зараз не готове змиритися з викликами та ризиками втрати такого контролю.
Проте кампанія 2026-го року — це не просто набір ендорсментів. Це спроба довести тезу емпірично: якщо прогресивні кандидати, що відмовляються від корпоративних грошей і говорять про класові інтереси, виграватимуть праймеріз і загальні вибори, центристам буде важко й далі стверджувати, що їхній шлях — єдиний можливий.
«Революція Сандерса» — серйозний виклик для партійних еліт. Виклик, який може спрацювати та перевершити очікування навіть самого ініціатора. У разі успіху така група прогресивістів відчутно посилить вплив крила в обох палатах американського парламенту та слугуватиме надійною опорою для сенатора Сандерса та його спадкоємця у боротьбі за душу майбутньої Демократичної партії.
Не можна не помітити ще одного виміру цієї революції: питання наступності. Берні Сандерсу — 84 роки. Він сам визнає, що це, ймовірно, остання активна виборча кампанія в його кар’єрі. Александрія Окасіо-Кортес, 36-річна конгресвумен з Нью-Йорка, давно вважається найбільш вірогідним обличчям прогресивного руху наступного покоління. Спільний тур, спільні меседжі, спільний культ особистості серед молодих виборців — усе це нагадує свідому передачу факела.
Але AOК — фігура неоднозначна навіть у прогресивному таборі. Її підтримка Гарріс на виборах 2024-го року, попри особисті застереження, викликала певне розчарування в лівому активізмі. Питання про те, чи вона балотуватиметься на президента 2028-го року, залишається відкритим. Сандерс, підтримуючи мережу молодих прогресивних кандидатів по всій країні, фактично будує інфраструктуру, якою — хто б не очолив рух — можна буде скористатися.
Варто і охрестити сам «феномен Берні Сандерса». Він — поєднання непоєднуваного. Пік його політичної кар’єри припадає на глибоко похилий вік, тоді як основа його електоральної бази та найближчого оточення — молодь. Він самопроголошений демократичний соціаліст і незалежний сенатор, що розхитує нутро Демократичної партії зсередини.
І що найдивовижніше — цей феномен складається з низки парадоксів, кожен з яких логічно пояснюється лише через наступний. Сандерс ніколи не був президентом, двічі програв праймеріз — але змінив словник американської лівиці більше, ніж будь-який переможець. Medicare for All, скасування студентських боргів, мінімальна зарплата $15 — усе це з маргінальних ідей стало мейнстрімом партії саме завдяки йому.
У 2016-му він був дивакуватим аутсайдером, якого терпіли. У 2026-му він — архітектор цілої виборчої інфраструктури, без якої прогресивний рух просто не існує як організована сила. Він єврей із Брукліна, що виграє знову і знову у найбільш «янкі» білому штаті США — Вермонті. Людина без грошей і без партійної машини, яка збирає більше малих донацій, ніж більшість кандидатів із корпоративною підтримкою.
Для українського читача, що стежить за американською політикою, ця битва важлива. Оновлення американського політикуму різних політичних спектрів має бути уважно відстежене та пропрацьоване. Шаблонні уявлення про американську політику не житимуть довго. І якщо на зміну традиційним республіканцям уже мчать хвилі MAGA і нових правих, то і Демократична партія втрачає кордони традиційності, а уявлення про нові хвилі в цій партії залишаються мінімальними навіть у самих Сполучених Штатах.
Важливо, що і питання підтримки України залишається суттєво різним для центристів і прогресистів: якщо рух Сандерса набере силу це може вплинути на консенсус у демократичної партії щодо зовнішньої політики. Сам сенатор і більшість його кандидатів є частиною ширшого антивійськового світогляду, який скептично ставиться до будь-яких масштабних військових витрат США за кордоном. Ель-Саєд, Фланаґан, Ахмед — всі вони вийшли з традиції, яка запитує: «а чи не краще ці гроші витратити на медицину і освіту вдома?»
Це не автоматично означає «проти України» — але означає, що підтримка допомоги Україні для них є питанням, яке треба щоразу обґрунтовувати, а не консенсусом за замовчуванням, яким вона була для центристів обох партій.
Найреалістичніша небезпека не в тому, що прогресисти проголосують проти України. А в тому, що їхній порядок денний — медицина, нерівність, клімат — витісняє Україну з центру дискусії. Коли внутрішня боротьба партії поглинає весь політичний кисень, зовнішньополітичні питання стають другорядними. А Україна потребує не просто голосів «за» — вона потребує активної уваги і тиску на адміністрацію. А для цього, відповідно, їй конче необхідна чітка стратегія формування відносин з прогресивістами Демократичної партії.
І не тільки з ними.
Автор – Денис Сігай, експерт з політики США аналітичного центру ADASTRA
Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!