Зовнішньополітична дилема АдН: час обирати між Києвом і Москвою?
Ультраправа партія примножує підтримку, не втрачаючи темп, і тепер назріли рішення про перегляд проблемних позицій з боку її керівництва. Напевно, найбільше занепокоєння досі викликала підтримка з боку «Альтернативи» ідеї перегляду відносин ФРН з Росією в дусі «розрядки», тимчасом як Москва продовжує вести жорстоку війну проти України. Схоже, потребу у переосмисленні зовнішньополітичного бачення відчувають і лідери партії. Точніше, деякі з них.
У цій статті розглянемо, чи чути з лав АдН критику Росії, звідки вона надходить та чому партії слід переглянути своє ставлення до війни Росії проти України, аби позбутися негативних кліше і зруйнувати «санітарний кордон» німецької політики.
Ця стаття доступна англійською мовою за посиланням.
Тривалий час ключовими державами в європейській політиці лишаються Франція та Німеччина. Ми за звичкою вважаємо Берлін і Париж рушіями європейської інтеграції, але природно, що саме у цих двох країнах розвиваються найбільш помітні крайні праві, євроскептичні політсили – «Національне об’єднання» (фр. Rassemblement National, RN) і «Альтернатива для Німеччини» (нім. Alternative für Deutschland, AfD). Станом на 2025 рік, стрімке зростання популярності правопопулістських партій в усе ще є визначальною рисою європейського політичного простору.
Менше з тим, поки соціологічні опитування демонструють наближення рівня підтримки крайніх правих до третини усіх виборців (а RN уже подолало цю позначку), перед цими партіями починають виникати дилеми. Щонайменше, популярність правих популістів у німецькій виборчій системі має свої межі, позаяк ліві або лівоцентристські актори (напр. «Союз 90/Зелені», «Лівиця», «СДПН» та «Союз Сари Ваґенкнехт») разом мають близько 40% підтримки електорату.
Звісно, АдН змогла скористатися невдачами і падінням рейтингу «Вільних демократів» на тлі їхнього виходу з коаліції «Світлофор», а також перетягнула на свій бік велику кількість традиційних виборців ХДС та деяких розчарованих прихильників СДПН. Велика кількість нових симпатиків «Альтернативи» припадає на тих, хто голосував уперше. Раніше АдН великою мірою перейняла роль «партії Сходу», яка раніше належала «Лівиці», завдяки грі на ностальгії за часами НДР та жорсткій анти-міграційній риториці, популярній серед населення східних федеральних земель.
Та чи довго продовжуватиметься таке стабільне зростання рейтингу? Хоча прямої відповіді на це питання немає, воно натякає: попереду глухий кут. АдН не зможе вічно поглинати електорат правоцентристських партій, поготів – завойовувати симпатії виборців, що коливаються; ресурс є вичерпним. Щойно крайні праві посядуть перше місце на виборах до Бундестагу, їм доведеться формувати коаліцію. Природно, що партія має на меті об'єднати зусилля із послабленим у майбутньому ХДС, сподіваючись на невдале завершення каденції уряду Фрідріха Мерца.
Австрійське дежавю?
Так чи інакше, наразі будь-які надії на коаліційні перемовини з ХДС були б марними: у німецькій політиці є неформальна згода центристських партій не співпрацювати з АдН – так званий «санітарний кордон» або Brandmauer (нім. «вогняний мур»).
Якщо не відбудеться змін на рівні партійних ідеологій, ми, імовірно, побачимо повторення австрійського сценарію 2024-2025 років. Після невдалої спроби погодити умови коаліційного договору з СДПА та «Неос» (ліберальною партією), «Народна партія» (австрійські християнські демократи, АНП) вдалися до переговорів з крайньою правою Австрійською партією свободи, очолюваною Гербертом Кіклем, яка з невеликим розривом посіла перше місце на виборах. Попри відсутність негласних заборон у Австрії, де коаліції між АПС та АНП не є чимось незвичним, спроба досягти угоди не завершилася успіхом.
Від самого початку переговори були ускладнені розбіжностями у поглядах партій, особливо у міжнародно-політичному та безпековому вимірі. АПС виступала проти подальшої підтримки України у її війні проти російської агресії. Крім того, ключовою точкою розбіжностей стала європейська інтеграція, до якої крайні праві ставляться негативно, на відміну від АНП. Зрештою, християнські демократи повернулися до переговорів з СДПН та «Неос», результатом яких стало формування чинної трипартійної коаліції.
Парламентарі АПС залишають залу австрійського парламенту під час виступу президента України В. Зеленського. Написи на кувертках - «Місце за мир/нейтралітет». 30 березня 2023. Robert Jaeger/APA
Звичайно, у випадку Німеччини важко уявити, яким буде розподіл голосів після наступних виборів до Бундестагу. Але якщо виникне ситуація, за якої центристські партії не зможуть сформувати більшість через брак мандатів або неспроможність укласти коаліційну угоду, ініціативу матиме «Альтернатива». В такому разі крайнім правим замало буде у той чи інший спосіб прибрати «санітарний кордон», бо на переговорах із ХДС/ХСС може виникнути той самий набір розбіжностей, що в їхніх австрійських колег.
Тим не менш, слід взяти до уваги ще одну обставину. АдН, імовірно, буде більш схильна до формування коаліції з ХДС/ХСС, оскільки невдача переговорів може відкрити можливість формування лівої коаліції. Подібний сценарій можна уявити, виходячи зі зростання популярності «Лівиці». Наразі вони мають паритетний рівень підтримки із «Зеленими», а серед молоді, причому як серед активних виборців, так і серед неповнолітніх, «Лівиця» є найпопулярнішою політсилою станом на 2025 рік.
Аби запобігти повторенню сценарію АПС-АНП, «Альтернатива» мусить запровадити зміни до своєї політичної програми. Одною такою зміною могла би стати поступова, але докорінна зміна позиції щодо війни Росії проти України.
Російська проблема АдН
Загальному уявленню про АдН належить те, що ця політсила є однією з найголовніших союзниць Росії в Європі. Це стереотип, але в нього є переконлива фактологічна основа. Наприклад, Бйорн Гьоке, очільник АдН в Тюрингії і один з найвпливовіших представників партії загалом, у 2023 році заявив, що «Росія – це країна, яка сподівається стати лідеркою світу вільних і суверенних держав».
Маркус Фронмаєр, чинний депутат Бундестагу, не лише відвідував Крим і виправдовував його анексію Росією: у одному з перехоплених та верифікованих Der Spiegel стратегічних документів російської держдуми, надісланих адміністрації президента РФ, Фронмаєра названо «абсолютно контрольованим депутатом у Бундестазі».
Штеффен Котре, ще один парламентар від АдН, мав виступ на російському телебаченні у програмі одного з найвідоміших пропагандистів Кремля, Владіміра Соловйова. В етері Котре стверджував, що німецькі медіа налаштовують населення проти Росії. Тим самим він зіграв на користь російської пропаганди, оскільки російські державні ЗМІ методично стверджують, що в Німеччині існують антиросійські настрої, які буцім розпалює уряд. Котре також зазначив, що німці в цілому виступають проти підтримки України. Ця заява не підлягає підтвердженню жодними надійними соціологічними опитуваннями.
Існують також свідчення про те, що Петр Бистронь, депутат Європейського парламенту від «Альтернативи», отримував кошти від підконтрольної Кремлю інтернет-мережі «Voice of Europe». Як встановили чеські спецслужби, мережу фінансує Віктор Медведчук, проросійський політик, відомий за своєю діяльністю в Україні в інтересах Росії.
Тіно Хрупалла (ліворуч) та Маркус Фронмаєр (праворуч) – одні з найвідоміших адвокатів примирення з РФ у АдН. Michael Bihlmayer/dpa
Ще більш кричущим випадком було фактичне сприяння діяльності російської агентури в Бундестазі з боку колишнього депутата від АдН Ойґена Шмідта. Станом на 2023 рік його помічником був Владімір Сєргієнко – російський «активіст», який регулярно з’являвся в етері російських державних медіа як кореспондент у Берліні. Як помічник Шмідта Сєргієнко мав повний доступ до будівель німецького парламенту. За інформацією Der Spiegel, співробітники митниці двічі знаходили в Сєргієнка великі суми готівкових коштів, які він увозив до ФРН після численних подорожей до Росії.
Імовірно, увесь проросійський дискурс АдН підпорядковується співголові партії Тіно Хрупаллі. Наприкінці 2024 року Хрупалла висловив думку про те, що Росія «вже перемогла у війні». У інших своїх заявах він закидав відповідальність за розв’язування війни Сполученим Штатам, закликав Україну поступитися територією, звинувачував Україну у провокуванні Росії на збільшення інтенсивності авіаударів по Києву та ставив під питання доцільність членства ФРН у НАТО.
Усе вищенаведене є лише невеликою частиною проросійських або спонсорованих Росією дій та заяв з боку «Альтернативи для Німеччини». Утім формально у 2022 році партія назвала напад Росії на Україну порушенням міжнародного права та закликала Владіміра Путіна припинити бойові дії. Це, своєю чергою, ускладнює кваліфікацію АдН як прямо проросійської політсили, принаймні з юридичної точки зору.
Все ж на початку 2025 року більшість членів «Альтернативи» відмовилися включити до оновленої передвиборчої програми пункт про засудження російського вторгнення в Україну. На партійному конгресі в Саксонії проти відповідної поправки проголосувало 69% делегатів. Це дозволяє зробити висновок: попри відсутність абсолютної єдності з цього питання, наразі АдН є здебільшого дружньою до Росії партією, що скептично ставиться до надання Україні допомоги і толерує сучасну імперську політику РФ.
Але можна трактувати цю цифру й інакше: попри переважне небажання займати скептичну до Росії позицію, члени АдН зовсім далекі від консенсусу щодо союзництва з Кремлем.
Альтернативний погляд зсередини «Альтернативи»
Насправді є і представники АдН, які неоднократно висловлювалися на підтримку України. Деякі з них продовжують робити це досить промовисто.
Коли у червні 2024 року президент Зеленський виголошував промову до німецького Бундестагу, 73 з 77 парламентарів від АдН залишили приміщення на знак бойкоту. Четверо залишилися: Райнер Крафт, Йоахім Вундрак, Норберт Кляйнвехтер і Альбрехт Глязер.
Вундрак, генерал-лейтенант Люфтваффе у відставці, а нині вже колишній депутат Бундестагу від АдН, висловлювався на підтримку санкцій проти Росії, оскільки вважав їх «єдиним важелем впливу».
Кляйнвехтер, також екс-парламентар, тоді заявив, що його присутність була «промовистою сама по собі», і відмовився пояснювати цей жест в деталях. Його ім’я також фігурувало в медіа, коли він залишив залу пленарних засідань під час промови свого колеги Штеффена Котре у березні 2022 року. Він пояснив, що таким чином «рішуче відмежувався від бридкої путінської пропаганди, яку поширював [того дня] у Бундестазі Штеффен Котре». Останній у своїй промові повторював тези російської пропаганди про секретні біолабораторії в Україні, що розробляють біологічну зброю.
Райнер Крафт, Йоахім Вундрак, Норберт Кляйнвехтер та Альбрехт Глязер слухають промову Володимира Зеленського у Бундестазі. 11 червня 2024. Christoph Soeder/dpa
83-річний Альбрехт Глязер не лише слухав промову президента Зеленського, але й голосував за надання Україні німецької зброї. Саме він був автором поправки про засудження російської агресії, відхиленої на з’їзді в Саксонії у 2025.
Нарешті, Райнер Крафт – ключовий адвокат України у АдН. Він єдиний з чотирьох зберіг свій мандат, і виступав на боці України декілька разів, лишаючись її активним прибічником і нині. Після операції «Павутина», внаслідок якої СБУ було знищено або пошкоджено до 41 літака глибоко в російському тилу, Крафт відреагував так: «Як патріот, я кажу Вам: дякую за ці дії, що й Німеччину зробили безпечнішою!»
Райнер Крафт – поодинокий голос у лавах АдН в Бундестазі, втім він представляє хоч і мовчазну, але впливову частину партії, яка схильна займати радше критичну позицію щодо Росії.
Ще один чинний депутат Бундестагу, який, хоч і не настільки відверто, висловив невдоволення проросійською «фракцією» в АдН – це Рюдіґер Лукассен. Як і Йоахім Вундрак, Лукассен є натівським пілотом (щоправда, гелікоптера) у відставці. Це виявляє цікаву тенденцію: колишні солдати в АдН відчувають принаймні певну толерантність до права України на самооборону. Після вже згаданого виступу Штеффена Котре на російському ТБ Лукассен назвав це «зрадою [німецького] народу».
Трапився і ще більш цікавий випадок. Райнер Крафт підтримує дружні стосунки з членом АдН, який схожим чином подає абсолютно протилежний до більшості членів його партії приклад. Однак на цей раз він – представник покоління зумерів, який вивів свою підтримку України на геть інший рівень.
Справа Тіма Шрамма
22-річний Тім Шрамм з Вестфалії служив добровольцем у Збройних Силах України з березня по червень 2025 року. На фронті він був мінометником та оператором безпілотників. «Ми стріляли, потрапляли під обстріли і дронові атаки», - згадує Шрамм, який вважає боротьбу України боротьбою Німеччини, попри те, чи має хтось особисту симпатію до України. На його думку, захист України – це про холоднокровні німецькі інтереси: дешева енергетика, економічне співробітництво, запобігання агресивним війнам та стримування масової міграції. З іншого ж боку, «зброя для України дешевша, ніж німецька кров, пролита в Балтії», - резюмує Шрамм.
Райнер Крафт (ліворуч) та Тім Шрамм (праворуч) у будіві офісів Бундестагу. Крафт має на лацкані значок українсько-німецької дружби. 9 жовтня 2025. Tim Schramm/X<br>
До всього, Тім Шрамм є заступником голови осередку «Альтернативи для Німеччині» у своєму рідному місті Вупперталь. Він також активно веде акаунт у соцмережі Х (колишня назва - Twitter), де агітує за Україну та висміює «бумерів», насамперед з-посеред представників власної партії. Навіть його служба в Україні була «середнім пальцем бумерам-русофілам», як висловився сам Шрамм.
Певною мірою позиція Тіма сформувалася саме під впливом АдН – точніше, їхнього регіонального осередку у Північному Рейні-Вестфалії. За його власними спогадами, місцева «Альтернатива» завжди симпатизувала трансатлантичному вектору зовнішньої політики Німеччини. У 2022, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, вестфальський осередок організував конвой гуманітарної допомоги: три мікроавтобуси медикаментів, що мали бути доправлені у зону бойових дій. Це був перший контакт Тіма з Україною.
Цілком закономірно, служба Шрамма у ЗСУ стала шоком для його партії після його повернення. Щонайменше, враження були змішані. Виконавчий комітет регіонального осередку у Північному Рейні-Вестфалії вручив Тіму Шрамму документ, що вимагав від нього зобов’язатися не брати участь у будь-яких воєнних діях протягом його членства у АдН, утримуватися від публічних заяв чи лекцій на тему російсько-українського конфлікту до 31 жовтня 2026 року, зректися усіх партійних посад і не претендувати на нові до 30 вересня 2026 року. Шрамм відмовився підписувати документ, назвавши його «затиканням рота». Від самого його повернення, регіональна рада під керівництвом Мартіна Вінценца ініціювала виключення Шрамма з партії та призупинила дію його членських прав. Усе це – попри схвальні особисті коментарі з боку Вінценца в особистому чаті на тему інтерв’ю Шрамма виданню NIUS. Процедурі виключення суттєво сприяв депутат Європарламенту Ганс Нойгофф, ще один публічний симпатик Росії.
Заступник Вінценца, Свен Трічлер, був іншої думки. «З декількох розмов, що я мав, у мене склалося враження, що люди мене не терплять через мою відмову брати участь у «священній війні» проти частини партії, і ця проблема місяцями паралізує й знищує наш регіональний осередок <…> схоже, щоб отримати клеймо ворога, все, що ти маєш робити – це не слідувати беззастережно лінії партії «зверху»», - каже він і стверджує, що на Тіма Шрамма тиснули з вимогою збирати компромат проти нього.
Тім Шрамм під час служби в ЗСУ. Tim Schramm/X
Попри внутрішні протиріччя у партії, пан Шрамм дотримується власної позиції. «Я не для того буквально лежав у окопах, щоб відступатися перед такими геополітичними невігласами, як Ганс Нойгофф». У цьому його підтримує Рюдіґер Лукассен: «Я не знаю нікого, хто виступав би за перемогу Російської Федерації так пристрасно, і вимагав би від України капітулювати так неприховано, [як Ганс Нойгофф]. Той спосіб, у який Тім Шрамм обрав підтримати боротьбу українців за свободу, звісно, подає діаметрально протилежний приклад».
Зовнішня політика, обумовлена Америкою
По поверненні з поля бою Тім Шрамм вирішив балотуватися у депутати міської ради Вупперталя. Мав у цьому успіх. Проте найцікавіше те, що особисто Аліс Вайдель агітувала пліч-о-пліч із молодим політиком. Лишається невідомо, чи двоє знайомі особисто і як Вайдель відреагувала на добровольчу службу Шрамма в Україні. Можна лише припустити, що подібні новини не могли пройти повз співголову здебільшого проросійської партії. Навіть орієнтоване на західну аудиторію російське пропагандистське видання RT занепокоїлося і видало на-гора тематичну статтю під заголовком «Чому лідерка АдН Вайдель підтримала русофобів у передвиборчій кампанії в Північному Рейні-Вестфалії?»
Так чи інакше, сьогодні погляди Вайдель на міжнародну політику, вочевидь, відрізняються від поглядів її співголови, Тіно Хрупалли. На прес-конференції 22 вересня 2025 року обидва висловили суперечливі одна до одної заяви з приводу проникнення російських дронів у Польщу та порушення повітряного простору Естонії російськими винищувачами МіГ-31. Хрупалла применшував масштаби загрози, вказуючи на брак інформації, висловив сумніви щодо природи і походження дронів над Польщею, а також заперечив порушення естонського повітряного простору як таке. Натомість, Вайдель, на подив німецьких медіа, зайняла критичну щодо Росії позицію: «Я вважаю, що Росія теж повинна діяти у деескалюючий спосіб і припинити подальші порушення повітряного простору НАТО та випробування систем ППО [НАТО]». Потому вона розкритикувала Путіна: «У певний момент Путіну доведеться зробити крок [назустріч миру], і, на жаль, ми поки бачили замало подібного з його боку».
І нехай ця заява відносно м’яка і не становить «розвороту на 180°» стосовно Росії, вона все ще досить нехарактерна для тої Аліс Вайдель, яку ми знали досі. Чи це все ще та сама Вайдель, яка у 2022 році звинувачувала Захід у розв’язуванні війни в Україні, відмовлялася називати Владіміра Путіна воєнним злочинцем та обіцяла відбудувати «Північні потоки»?
Ба більше, у листопаді 2025 року Вайдель і Хрупалла ще раз зробили діаметрально протилежні заяви – про плани кількох парламентарів від АдН відвідати з візитом Сочі. Там у них були заплановані зустрічі з російськими високопосадовцями на полях форуму. Аліс Вайдель розкритикувала ці плани, оскільки «не може зрозуміти, що вони там [у Сочі] взагалі забули» та послалася на невдоволення в лавах фракції «Альтернативи» в Бундестазі з тієї причини, що «у подорожі немає сенсу». І навпаки, Тіно Хрупалла став на захист своїх охочих до подорожей в Росію колег.
10 січня 2025 року Аліс Вайдель та Ілон Маск провели онлайн-розмову в рамках передвиборчної агітаційної кампанії АдН. Jörg Carstensen/dpa
Пояснити зміну тональності Вайдель можна тим, що вона вважається близькою до чинної президентської адміністрації США. Перед виборами до Бундестагу 2025 року її відкрито підтримав Ілон Маск, а у відповідь вона побажала «усіх найліпших благ на наступний термін повноважень» Ілону Маску, Дональду Трампу і Джей-Ді Венсу. Останній під час відвідин Мюнхенської безпекової конференції у лютому 2025 обрав зустрітися саме із Вайдель, а не із канцлером Олафом Шольцом.
Взаємна симпатія між MAGA-республіканцями та АдН цілком природна – через ідеологічну близькість. Вони поділяють протекціоністські, антиліберальні та антиміграційні настрої, мають той самий націоналістично-лібертаріанський погляд на економіку та подають себе як антипод до владного істеблішменту.
Утім є й дещо більше, ніж ідеологічне братерство. Зовнішня політика Німеччини тривалий час формується під впливом позиції США, коли мова йде про найважливіші глобальні проблеми, як-от війна Ізраїлю проти ХАМАС або війна Росії проти України. У той чи інший спосіб німецькі посадовці, відповідальні за прийняття зовнішньополітичних рішень, приймають ці рішення залежно від настроїв у Білому домі.
Фрідріх Мерц є визнаним та ревним прибічником України, але зовнішня політика ФРН під його керівництвом – це не самодостатній інтелектуальний конструкт. Вона зумовлена тим, що Сполучені Штати готові (або не готові) робити, і цим же зумовлена підтримка України. Мерц претендує на лідерство у цьому питанні в моменти, коли США від нього відмовляється, і навпаки: коли США виявляють проукраїнські ініціативи – позиція лишається незмінно поміркованою. Подібним чином, зсуви у зовнішній політиці ФРН, як-от новітнє прагнення до стратегічної автономії, з’явилися лише через неоізоляціонізм Трампа, а не з власної волі. Німеччина намагається здійснити переозброєння та збільшити чисельність збройних сил лише тому, що остерігається небажання Америки захищати Європу від російського нападу.
І якщо приклад Фрідріха Мерца можна вважати дещо гіперболізованим, то ще більш наочними у цьому сенсі були дії Олафа Шольца. Він відмовлявся схвалювати передачу танків Leopard-2 Україні від початку повномасштабного російського вторгнення – аж поки це не зробила адміністрація Байдена, ухваливши про надання Україні невеликої партії танків M1A1 Abrams. Аналогічно, БМП Marder були надані Україні лише разом із американськими M2 Bradley. Німеччині часів Шольца взагалі серйозно бракувало суб’єктності. Можливо, саме тому у екс-канцлера були чудові взаємини зі США – велика рідкість серед інших двосторонніх відносин ФРН під його керівництвом.
Те, що робить Аліс Вайдель – дуже «по-шольцівськи», лише замість Байдена змінна в її рівнянні – Трамп. Поки всередині АдН немає цілісного зовнішньополітичного бачення, Вайдель вдається до віддзеркалення настроїв Трампа.
Президент Байден і канцлер Шольц мали особливо добрі робочі стосунки. 18 жовтня 2024. Marvin Ibo Güngör/Federal Government<br>
Видається, саме цим можна пояснити її критичні зауваження в бік Кремля. У час, коли Дональда Трампа дедалі більше дратує небажання Путіна укладати угоду про припинення війни проти України на основі взаємних поступок, риторика американського президента стає більш неприязною до РФ та прихильною до України, порівняно з його початковою «нейтральною» позицією. За таких обставин, для Вайдель було б нерозумно не наслідувати його приклад, позаяк продовжувати займати дружню до Росії позицію означало б фактично об’єднатися з Путіним проти Трампа.
На горизонті – докорінні зміни?
Звісно, якщо Трамп знову змінить риторику, Вайдель, імовірно, повторить за ним. Її нещодавні заяви не означають, що вона зайняла (дещо) проукраїнську позицію. Як і служба Тіма Шрамма у ЗСУ не означає, що в АдН існує консолідована підтримка України. Цілісної позиції немає, натомість є суміш поглядів, і проросійськи налаштованих членів партії суттєво більше ніж тих, що стають на бік України.
А все ж, деякі менш значущі випадки можуть сигналізувати про розвиток певного несприйняття відвертої підтримки Росії з боку вищого керівництва. Бруно Вольтерс, журналіст австрійського праворадикального видання Freilich, вважає, що існує тенденція до виключення проросійських акторів у АдН з активного політичного життя. За його спостереженням, у списку кандидатів від АдН до міськради Берліна на пройдешніх у жовтні 2025 року виборах до місцевих рад не було Гуннара Ліндеманна. Останній є найвідомішим політиком «Альтернативи» з Берліна; скандально відомий незаконним відвідуванням окупованої АР Крим у лютому 2018 року. Зрештою, Ліндеманна все-таки обрали до міськради за прямим мандатом. Тому чи справедливе зауваження Вольтерса – чи мало місце дистанціювання від Ліндеманна, а чи був розрахунок на прямий мандат – лишається невідомим.
Слід узяти до уваги і нещодавню відмову фракції АдН у Бундестазі у погодженні зустрічі частини депутатів в рамках візиту до РФ з колишнім російським презедентом Мєдвєдєвим, скандально відомим своєю агресивною риторикою в бік Сполучених Штатів. Паралельно депутатка від АдН Беатрікс фон Шторх у своєму виступі наголосила на винятково близьких зв’язках «Альтернативи» з республіканцями; того дня у Бундестазі відбувся виступ радника Д. Трампа, Алекса Брузевіца. Ця низка подій дає підстави вважати, що з точки зору зовнішньополітичної орієнтації АдН стоїть перед вибором не стільки між Росією та Україною, скільки між Росією та Сполученими Штатами. Вочевидь, відповідний вибір уже зроблено. Зрештою, на думку політолога Бен’яміна Гьоне, тема Росії завжди була для АдН «козирем» на сході Німеччини. Наразі, схоже, ця логіка більше не поширюється на решту країни.
Так чи інакше, якщо АдН сприймає свої претензії на владу серйозно, їй слід із часом прийняти абсолютно нову зовнішньополітичну програму, що буде містити віднайдене суб’єктне бачення, а не мімікрію під російські або американські методички. Досі представникам АдН вдавалося успішно звертатися до страхів широкого загалу – перед війною, імміграцією та економічним занепадом. Але формувати сприйняття настільки ж важливо, як і користуватися ними. Тому «Альтернатива» повинна опанувати свій власний зовнішньополітичний наратив так, аби він був цілісним і проактивним.
Підтримати Україну у її праведній та законній боротьбі та прагнути до примусу Росії до миру шляхом надання Україні можливостей для ведення війни могло б допомогти прокласти мости до співпраці з консервативними візаві АдН, що створило б реальну перспективу коаліційного уряду з правих партій. У зворотному випадку «Альтернатива» і надалі зберігатиме за собою кліше зухвалої, але непевної у поглядах політсили, неспроможною порвати з ганебними сторінками свого минулого.
Автор: Ярослав Смовж, Голова дослідницької програми «Європа» аналітичного центру ADASTRA
Дисклеймер: Ця стаття не має на меті висловлення підтримки тій чи іншій політичній партії або діячу. Застерігаємо від трактування змісту статті як політичної агітації чи реклами. ADASTRA є незалежним аналітичним центром та не займає позицій із політичних питань.
Сподобалась стаття? Підтримайте нас на Patreon! Долучаймось до розвитку української експертизи разом!