Антикорупційний детектив, або Чим запам’ятається головування Румунії в Раді ЄС?

30 червня завершився піврічний період президентства Румунії в Раді Європейського Союзу. Про те, чим запам’яталося перше головування Румунії з часів її вступу до ЄС, та про останні політичні перипетії в дунайській республіці, дізнавайтеся в цій статті ADASTRA.

Республіка Румунія з часу останніх парламентських виборів 2016 року переживає чи не найскладніший у сучасній історії держави період. Відтоді змінилося 4 прем’єр-міністри, пройшло 5 хвиль багатотисячних антиурядових демонстрацій, які вже встигли охрестити першим у Європі «антикорупційним Майданом» (один із них у січні 2017 став наймасовішим із часів антикомуністичної революції 1989 та повалення Чаушеску), керівна партія здійснює постійні спроби позбавити незалежності судову систему, а президент та уряд перебувають у стані перманентної конфронтації.

Головування – не на часі?

Саме за таких обставин Румунія почала президенство в Раді ЄС 1 січня 2019 року. Не дивно, що перед цим навіть сам президент республіки Клаус Йоганніс змушений був визнати, що країна – не готова до головування, а президент Єврокомісії Жан Клод Юнкер заявив, що «Бухарест ще не до кінця усвідомив, що означає головувати в ЄС». Такий скепсис не є безпідставним, адже наразі Румунія перебуває в жорсткій політичній кризі, яка розпочалася після парламентських виборів у грудні 2016 року. Тоді перемогу здобула соціал-демократична партія (SDP), набравши 45% голосів виборців – це стало найвищим результатом у сучасній історії держави після скинення Чаушеску. Вона утворила коаліцію з Альянсом лібералів і демократів (ALDE), який отримав усього лиш 20 місць у Палаті депутатів та 9 – у Сенаті. Зрозуміло, що це був формальний союз, у якому керувала SDP.

Читайте також: Парламентські вибори у Фінляндії: ліві сили набирають обертів

Такого вражаючого показника партія змогла досягти не лише за рахунок традиційних для соціал-демократів обіцянок, як-то: підвищити зарплати та соцвиплати, знизити податки або ж побудувати лікарні і школи, – але й завдяки активній експлуатації націоналістичної риторики, на кшталт тої, що використовується правлячими режимами в Польщі чи Угорщині. Есдеки активно критикували попереднього прем’єра-технократа Чалоша, закидаючи йому «керованість із Брюсселя».

Проте репутація партії-переможниці – далека від ідеалу. Численні корупційні скандали за участі її членів стали регулярним явищем у румунському суспільному житті. Чого варті лише звинувачення колишнього голови партії та прем’єра у 2012-2015 роках Віктора Понти в ухиленні від податків та відмиванні грошей, а також звинувачення нинішнього лідера SDP Лівіу Драгні в підтасуванні на референдумі та махінаціях із державними коштами.

«Румунський Орбан»

Саме таке прізвисько від ЗМІ отримав цей непримітний чоловік, який несподівано став тіньовим лідером держави після перемоги своєї партії на виборах. Через те, що у 2016 році Драгня був умовно засуджений на два роки за вже згадане шахрайство, він не зміг обійняти посаду прем’єр-міністра і змушений був задовольнитися «скромним титулом» спікера нижньої палати парламенту. Саме з цього поста він оголосив війну антикорупційним органам та судовій системі, яка позбавила його можливості управляти державою без посередників. Цими посередниками ставали керівники уряду, яких Драгня звільняв і призначав фактично в ручному режимі, маючи більшість в обох палатах парламенту.

Першим його ставлеником став Сорін Гріндяну, призначений у січні 2017 року. Відразу ж уряд під його головуванням виступив з проєктом амністії для корупціонерів, за яким декриміналізувалися ряд корупційних статей, а десятки вже засуджених чиновників могли вийти на свободу. Тоді такі «ініціативи» підконтрольного Драгні уряду зустріли опір громадянського суспільства у вигляді найбільших з 1989 року протестів. Як наслідок, під тиском вулиць зміни до кримінального законодавства були відкликані, а прем’єр-міністр був відправлений у відставку.

«Другою спробою» всесильного спікера став Міхай Тудосе, який, однак, зміг протриматися лише півроку на посаді очільника уряду. Його самостійність надто дратувала Лівіу Драгню, через що той склав свої повноваження у січні 2018 року. Тоді ж прем’єр-міністром за наполяганням лідера SDP була обрана його соратниця Віоріка Денчіла. Ця зміна влади супроводжувалася велелюдними демонстраціями проти безладу в уряді та корупційних зловживань чиновників.

Проте Драгня, який нарешті отримав лояльного керівника уряду, перейшов у новий наступ проти антикорупційної системи Румунії. У липні 2018 року президент був змушений звільнити з посади вже легендарну очільницю Антикорупційногоо директорату Лауру Ковеші, яка за 5 років своєї роботи змогла притягнути до відповідальності десятки топпосадовців. Це саме та жінка, яка стала символом антикорупційної боротьби в Румунії, і саме робота її відомства завершилася вироком для Лівіу Драгні, який закрив йому шлях до прем'єрства.

Вам може сподобатися: Корупційний скандал Трюдо: любов до громадян чи неповага до закону?

Наступним кроком корупційного реваншу стало оприлюднення в лютому 2019 надзвичайного указу уряду, який обмежував можливість прокурорів розслідувати корупційні злочини. А вишнею на торті стало прийняття обома палатами парламенту у квітні цього року змін до кримінального законодавства, що скорочують термін позовної давності деяких корупційних правопорушень (це автоматично закриває десятки справ), а також пом'якшують міри покарання за них.

І тут варто нагадати, що всі ці антидемократичні потуги румунського уряду та парламенту, керованих соціал-демократичною партією, набрали найвищої сили якраз у час головування республіки в Раді ЄС. Усе це супроводжувалося безпрецедентною критикою Білого дому та Брюсселя на адресу Бухареста, а Єврокомісія навіть всерйоз пригрозила Румунії запровадженням санкцій за втручання в судову систему та розворот в антикорупційній боротьбі.

Чужа серед своїх

Ще однією ганьбою правлячого румунського режиму стало переслідування вже згаданої колишньої очільниці Антикорупційного директорату Лаури Ковеші. Після свого звільнення гроза румунських корупціонерів стала одним із претендентів на посаду головного прокурора в Європейській прокуратурі, запуск якої планується на 2020 рік. У лютому 2019 вона зайняла перше місце за результатами конкурсу на вакантну посаду й була рекомендована Європейським парламентом до призначення.

Румунія відреагувала миттєво… Уряд розпочав масовану кампанію дискредитації Ковеші на європейському рівні, а міністр юстиції Тудорел Тоадер розіслав своїм колегам у країнах-членах ЄС листи зі звинуваченнями на адресу Лаури Ковеші нібито за її неправомірні методи розслідування та упередженість і з проханням не призначати її головою Європейської прокуратури.

Коли ж і це не спрацювало, Румунія, користуючись своїм президентством у Раді ЄС, почала блокувати затвердження її кандидатури в цьому органі (для остаточного схвалення необхідна як згода Європарламенту, так і Ради ЄС). Після цього в березні проти ексначальниці Антикорупційного директорату була відкрита кримінальна справа за зловживання владою, а їй самій було заборонено виїжджати з країни та спілкуватися з пресою.

Інші матеріали за темою: Популіст на чолі Ради ЄС: чи варто боятися головування Словенії в Євросоюзі?

Здається, корумповані румунські еліти здатні піти на все, щоб вберегти себе від кримінальної відповідальності, навіть ціною іміджу та добробуту держави. А боятися їм справді є чого: Європейська прокуратура створюється спеціально для того, щоб розслідувати розтрати й махінації з фінансами ЄС у країнах-членах. І з цим органом уже точно не можна буде домовитися чи уникнути покарання.

Тут варто лише нагадати, що ще у 2018 році румунська прокуратура розпочала чергове розслідування проти Драгні, який на цей раз звинувачувався в незаконному привласненні коштів із європейських фондів за допомогою компанії «Tel Drum». Не важко здогадатися, що очікувало б на тіньового лідера Румунії, коли  б ця справа перейшла до новоствореної європейської прокуратури та її потенційної очільниці Лаури Ковеші.

Чорний травень для румунських корупціонерів

Після серії кадрових та законодавчих змін, проведених правлячою соціал-демократичною партією у період 2017-2019 років, що підірвали незалежність румунських судів, прокуратури та антикорупційних органів, надія на зміну вектору розвитку дунайської республіки залишалася надто примарною. Адже навіть багатотисячні мітинги не змогли переконати SDP припинити напади на демократичні інституції. Усе йшло до того, що Румунія піде шляхом Польщі та Угорщини, шляхом повільного переходу в антидемократичний та антиєвропейський табір. Проте події травня внесли значні корективи в цей курс і стали, без сумніву, поворотним моментом у сучасній історії Румунії.

По-перше, соціал-демократична партія зазнала розгромної поразки на виборах у Європарламент. Їхня підтримка впала удвічі, з 45% на початку 2017 до 22.5% у травні цього року. І хоч ці вибори не змінюють склад чинного румунського парламенту, народ таким чином висловив вотум недовіри політиці правлячої партії. А це означає, що якщо SDP не хоче втратити рештки свого рейтингу перед президентськими виборами наприкінці 2019 року та парламентськими у 2020 році, їй терміново необхідно змінювати вектор своєї політики й проводити реформи, які вимагає громадянське суспільство.

По-друге, на референдумі, який відбувся в Румунії в день виборів до Європарламенту, громадяни 80% відсотками голосів висловилися проти амністії корупціонерам та проти права уряду надзвичайними декретами вносити зміни до законодавства. Цей референдум був призначений президентом республіки Йоганнісом у відповідь на безпрецедентні закони, прийняті парламентом у квітні, та указ, виданий урядом у лютому. Такий результат плебісциту став сигналом для всіх органів влади про неприпустимість відступу від антикорупційної боротьби.

Цікаво знати: Парламентські вибори-2019 в Ізраїлі: підсумки та прогнози

Проте найважливішою подією травня та найбільшим ударом для гнилої політичної системи Румунії став остаточний вирок Лівіу Драгні в справі про незаконне фінансування членів своєї партії з державного бюджету, ухвалений Верховним судом. Тепер найсильніший румунський політик проведе найближчі 3.5 роки за ґратами.

Два шляхи для Румунії

Однак ця історія далека від завершення. Попри ув’язнення одіозного політика й «локомотива корупційного реваншу» останніх років, при владі все ще залишаються урядовці, які звільнили й переслідували Ковеші та приймали укази про амністію засуджених чиновників; парламентарі, які приймали антидемократичні закони; і, звичайно ж, рядові члени соціал-демократичної партії, замішані в численних корупційних скандалах. Політична система потребує ретельного очищення на найближчих виборах, а система правосуддя – реформи та більшої незалежності.

Зараз у правлячої партії, насправді, є два шляхи: перший – усвідомити свої помилки, розпочати процес самоочищення від одіозних і заплямованих політиків та нарешті запустити реформи, на яких наполягає суспільство; і другий – перегрупуватися й розпочати новий наступ на правоохоронні й судові органи для того, щоб убезпечити певних своїх членів від кримінальних переслідувань та зберегти нажиті незаконним способом ресурси. Від того, який шлях обере SDP та її нові лідери, залежатиме вектор розвитку Румунії на найближчий період. Тому сьогодні румунське суспільство має як ніколи бути згуртованим і продемонструвати владі, що воно не буде більше толерувати корупційний реванш.

На жаль, Румунія приступила до головування в Раді ЄС у свій не найстабільніший період. Антидемократичні закони, народні мітинги, авторитаризм і корупція правлячої партії, переслідування політичних противників – таким запам’ятається перше й поки єдине президентство Бухареста. Звичайно, такий імідж не додасть авторитету дунайській республіці. Проте події останніх місяців дали шанс Румунії переломити цю ситуацію, та головне – правильно ним скористатися.

Автор – Ярослав Супрун, головний редактор Аналітичного центру ADASTRA