PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Популіст на чолі Ради ЄС: чи варто боятися головування Словенії в Євросоюзі?

Популіст на чолі Ради ЄС: чи варто боятися головування Словенії в Євросоюзі?

У липні президентство в Раді ЄС за ротаційним принципом перейде до Словенії, яка востаннє очолювала цю інституцію 2008 року. Як і тоді, першу скрипку гратиме прем’єр Янез Янша – відомий єврокритик, друг можновладців-популістів, фанат Дональда Трампа та теорій змови. Вперше один з головних органів спільноти очолить такий неоднозначний політик, що викликає певні побоювання в брюссельських дипломатичних колах. Чим викликані такі перестороги, наскільки вони виправдані та чого, зрештою, очікувати від майбутнього головування Словенії – розповідаємо в цьому матеріалі.

Як і будь-яка демократична міжнародна організація, Європейський Союз проводить свою політику з урахуванням інтересів всіх залучених держав. Найяскравішим підтвердженням тому слугує почергове головування країн-учасниць у Раді ЄС – третій із семи чільних інституцій Союзу. Її повноваження надзвичайно вагомі: вона приймає більшість актів спільно з Європарламентом (а в царині, наприклад, внутрішніх справ взагалі може діяти самостійно), координує рух капіталу, зважує спільну економічну політику держав-членів, разом з парламентом голосує за бюджет і забезпечує єдність зовнішньої політики.

Тож не дивно, що ротаційне президентство держав-членів у Раді – велика честь для них. Цю надважливу місію від імені своєї країни протягом 6 місяців здійснює глава уряду, очолюючи чергові засідання органу. Якщо ж Рада збирається для вирішення профільних питань (наприклад, культурних), то головує на ній фаховий міністр цієї держави (відповідно міністр культури). Ніде правди діти, такий підхід є доволі цінним шансом продемонструвати решті колег своє оригінальне бачення вирішення найбільш актуальних проблем, що стоять перед Брюсселем, і заслужити авторитет, повагу й не виключено, що й приємні «подарунки» з наступного річного бюджету.

Читайте також: У чому проблема ЄС? Спитайте в Ле Пен

Проте відколи на континенті прокотилася хвиля євроскептицизму, що розпочалася в 2014-2015 рр. й супроводжувалася сплеском популярності в країнах-членах критичних до наднаціональних структур ЄС партій, багато хто в Брюсселі з побоюванням очікував якраз того моменту, коли керівництво в Раді міг взяти якийсь євроскептичний уряд. Теоретично це могло статися в липні 2017 р. (якраз настала черга Британії), але з огляду на розгортання Брекзиту це право було передано Естонії. Й ось у липні 2021 р. ЄС отримає нагоду дізнатися, як це пів року існувати під керівництвом не найбільшого єврофіла. Саме тоді президентство перебере Словенія та глава її уряду, популіст Янез Янша. Однак чи справді єврочиновникам варто очікувати неприємностей?

Прем’єр-міністр Словенії Янез Янша. Finance Live

Усе правіше й правіше

Янез Янша народився 1958 р. в містечку Гросуплє в центральній Словенії (тоді – Соціалістична Республіка Словенія як частина Югославії). Його батько в часи Другої світової служив у Словенському домобранстві (нацистському колабораціоністському ополченні). Попри це, до 1983 р. Янша-молодший брав активну участь у діяльності Соціалістичної молоді (аналогу комсомолу в Югославії), звідки, однак, був виключений за публікацію низки критичних статей щодо служби в армії. 1988 р. засуджений до 18 місяців позбавлення волі нібито за нелегальне заволодіння таємними документами, проте відбув у тюрмах лише пів року. Тоді ж заснував одну з перших ІТ-компаній Югославії, що вже перебувала на межі розпаду.

1989 р. Янша започаткував свою першу партію – Словенський демократичний союз. 1990 р. його було призначено міністром оборони молодої Словенії; у цій ролі він провів державу через так звану Десятиденну війну за незалежність, за результатами якої Югославія втратила будь-яку перспективу знову заволодіти Любляною. Утім, вже 1996 р. в результаті викриття мережі постачання зброї сторонам балканських війн в обхід ембарго ООН уряд змусив Яншу подати у відставку, тож він вирішив зосередитися на цивільній кар’єрі. До 2004 р. йому вдалося кількісно і якісно розвинути свою Словенську демократичну партію (нова назва одного з політичних проєктів, до якого він приєднався ще в 90-х), зробивши її третьою силою національного парламенту після соціал-демократів та християнських демократів.

У листопаді 2004 р. Янез Янша вперше очолив словенський уряд; незадовго до того держава стала членом ЄС. Економіка Словенії переживала надзвичайно бурхливий розвиток приватного сектору, утім, зростали й об’єми кредитних запозичень у закордонних банків. Приблизно в цей період Янша почав удаватися до популістських гасел, аби успішно конкурувати за правий електорат. При цьому обвинувачення в антиєвропейських кроках прем’єр відкидав, а після перемоги на президентських виборах 2007 р. соціал-демократа Данила Тюрка навіть ініціював голосування за довіру уряду, аби довести високий рівень підтримки своєї політики, і вистояв у цій боротьбі.

Дізнавайтеся більше: Договір між Сербією та Косово. Чи вдасться завершити «Холодну війну» на Західних Балканах?

2008 р. Демократична партія програла вибори соціал-демократам – уряд очолив Борут Пахор. На додачу до поразки фінський суспільний мовник YLE звинуватив Яншу в наданні збройній компанії Patria урядових контрактів на закупівлю бронетехніки за хабар. І хоч політикові й удалося у 2012-2013 рр. внаслідок браку єдності в таборі лівих сил вдруге побути очільником уряду, усе ж його кабінет не витримав вотуму недовіри. 2013 р. Яншу та його спільників у справі урядових контрактів було визнано винними в корупційному злочині. Політик отримав 2 роки позбавлення волі, із яких відбув близько 5 місяців: під впливом обурення прихильників демократів та занепокоєння Європейської народної партії Конституційний суд, який у Словенії є вищою ревізійною інстанцією, переглянув (на цей час Яншу випустили з колонії), а потім і скасував вирок.

Оскільки судимість Янші було скасовано, він зміг увосьме переобратися депутатом на позачергових парламентських виборах 2018 р. На хвилі вболівання багатьох громадян за його долю, Демократична партія в цілому також перемогла, здобувши 25 мандатів у Національних зборах (парламенті держави). А вже через 2 роки після відставки Мар’яна Шареца її лідера було втретє обрано очільником словенського уряду.

Янез Янша (посередині) покидає будівлю суду після оголошення вироку в справі Patria. Reuters

Політична позиція прем’єра нині оформилася остаточно: із романтика-ліберала часів розпаду Югославії він перетворився на правого популіста, що активно поширює міфи щодо панування в Словенії олігархів, принижує журналістів у Twitter, не гребує послугами ботів і використовує проплачені акції протесту проти прийому на територію держави переміщених осіб із Близького Сходу. Свою партію, за повідомленнями журналістів, він перетворив майже на культ: із 1993 р. він незмінно обіймає пост голови й щоразу переобирався, останнім часом політрада просто не пропускала альтернативних кандидатів. Годі й дивуватися, що кращим другом Янші є прем’єр Угорщини Віктор Орбан. А 4 листопада 2020 р. словенський політик «прославився» на весь світ, завчасно привітавши Дональда Трампа з перемогою на президентських виборах у США, які згодом обернулися для того поразкою.

Репутація Янші в межах ЄС, як зрозуміло з попередніх прикладів, досить неоднозначна, а європейські журналісти раз по раз задаються питанням, чи не приєднається він до умовного антидемократичного та євроскептичного табору слідом за його добрим другом Віктором Орбаном. Утім, словенського прем’єра можна назвати радше єврореалістом, аніж відвертим євроскептиком. Янша періодично критикує окремі аспекти функціонування Союзу як механізму – приміром, одного разу він назвав Брюссель «бульбашкою, де ніхто не в курсі справді нагальних проблем населення», іншого ж – усно підтримав сумнозвісне блокування Польщею та Угорщиною довгострокового бюджету ЄС (тоді їм не сподобалося, що виплати ставлять в залежність від дотримання принципів верховенства права).

Детальніше про проблему: Порятунок економіки ЄС: бути чи не бути?

На думку Янші, прерогатива вирішувати питання невиконання тих чи інших зобов’язань має бути в незалежного Суду ЄС, а не в «партійної більшості». Коли бюджетний компроміс все ж був досягнутий, глава словенського уряду привітав обидві країни й покритикував у Twitter незадоволеного лояльним ставленням до Варшави та Будапешта бізнесмена й філантропа Джорджа Сороса. А 18 лютого 2021 р. офіційний представник Єврокомісії від імені президентки Урсули фон дер Ляєн навіть зробив зауваження особисто Янші за «війни» з представниками ЗМІ у соціальних мережах.

Політичні розклади у Словенії

Утім, який би політик не очолював Раду ЄС, ефективність її діяльності залежатиме не лише від його персони, а й від низки профільних міністрів, які в словенському випадку представляють різні політсили з відмінними від Янші поглядами. Тож, щоб зрозуміти, є перестороги щодо головування Словенії реальними чи надуманими, варто поглянути на політичний ландшафт самої країни.

На останніх виборах до Національних зборів 2018 р. Демократична партія Янеза Янші змогла посісти перше місце, проте їй не одразу вдалося сформувати керівну коаліцію: опозиційні партії спільно взяли 44 місця з 90, у той час як демократи з союзниками – 41. Проте допомога надійшла (зокрема, при голосуванні за кандидатуру Янші як очільника уряду) із боку вкрай правої Національної партії, а також двох представників етнічних меншин – угорців та італійців. Нижче розглянемо позиції основних гравців політичної арени Словенії більш детально, аби уявити, що з себе являють колеги та конкуренти прем’єра й у якому напрямку країну вони ведуть.

Отже, 26 місць (кількісно найбільше) у парламенті посідають представники Демократичної партії Янеза Янші. Вона була заснована на класичних для Євросоюзу ліберально-демократичних засадах і тому у 2000 р. (ще до вступу Словенії в ЄС) долучилася як асоційований член до Європейської народної партії. Крім того, політсила відстоювала не завжди популярні заходи щодо мінімізації бюджетного дефіциту для приєднання до Союзу. Реформи першого уряду Янші (2004-2008 рр.) призвели до значного зростання ВВП (у 2007 р. – 7%), проте поступове нарощування соціальних витрат для задоволення запиту виборців викликало погіршення показників інфляції. 2012 р., коли голову партії було повторно обрано прем’єром, економіка почала падати швидшими темпами, а запропонований демократами план виходу з кризи (жорстка економія, підвищення пенсійного віку, скорочення витрат на освіту та медицину) викликав обурення громадян з огляду на викриття жахливих фактів корупційних злочинів посадовців-членів партії (наприклад, мера м. Марибор Франца Канглера).

Також читайте: Грозові хмари над Скоп’є: що принесуть Північній Македонії позачергові парламентські вибори

Відтак уряд зовсім скоро зіштовхнувся з вотумом недовіри, а Демократична партія поступово почала зміщуватися в бік дещо популістської (у соціальному вимірі) риторики. З актуалізацією в ЄС питання нелегальної міграції демократи почали закликати до перегляду квот Союзу на прийом переміщених осіб, звинувачуючи тих у злочинних намірах та небажанні приймати цінності держав перебування, а також до переспрямування коштів на підтримку організацій, що їх підтримують, на потреби оборони й збільшення фінансування сфери охорони здоров’я (країна певною мірою залежить від лікарів із Хорватії та Чехії, що працюють за контрактами).

Крім того, у своїх промовах окремі функціонери партії висловлюються проти «таємної влади лібералів, «комуністів» та «глобалістів». При цьому, на відміну від багатьох «чисто» правопопулістських партій Центральної Європи, демократи підтримують у цілому членство в ЄС та НАТО, ринкову економіку, а також віддані зобов’язанням у рамках Європейської народної партії. Вважають, що саме добрі стосунки з демократами допомагають набагато більш правій та євроскептичній керівній партії Угорщини «Фідес» донині триматися в ЄНП попри вкрай неприязну до ЄС позицію. Ідею виключення її Янша назвав «безглуздою», звернувши увагу на успіхи партії на виборах.

Молодшими партнерами по коаліції для демократів є Сучасна центристська (8 місць) та Християнсько-демократична (7 місць) партії. Обидві є цілковито проєвропейськими, та відрізняються загальною ідеологічною спрямованістю: перша є ліберальною в соціальному плані й відстоює ринкову економіку, у той час як друга протидіє всіляким «прогресивним» починанням (приміром, 2015 р. була однією з ініціаторів референдуму щодо заміни в Конституції визначення шлюбу з «союзу двох людей» на «союз чоловіка й жінки») та звертає увагу на соціальне спрямування бюджету.

Також 5 місць має Демократична партія пенсіонерів під керівництвом колишнього міністра закордонних справ Карла Ержавця, що приєдналася до керівної коаліції згодом. Це класична single-issue party («партія одного питання», що займається вирішенням переважно проблем людей похилого віку та пенсіонерів), що, однак, у зовнішній політиці підтримує тіснішу інтеграцію всередині ЄС.

Більше за темою: Від протестів до коронакризи: чим сьогодні живе Сербія

Серед опозиційних політсил найбільшу кількість – 14 депутатів – має ліберальна партія «Список Мар’яна Шареца». Її було засновано 2010 р. як локальний проєкт: голова, відомий словенський радіо- та телеведучий, комік Мар’ян Шарец балотувався (успішно) на посаду мера Камника – маленького містечка в центральній Словенії, згодом повністю присвятивши себе суспільно-політичній діяльності. Популярність Шареца за відносно короткий час зросла настільки, що 2017 р. він висунув свою кандидатуру вже на посаду президента республіки. Запит населення на позасистемного кандидата на виборах виявився настільки високим, що ведучий вийшов у другий тур, де, однак, програв підтриманому Соціал-демократичною партією тодішньому президентові Боруту Пахору, котрий обрався на другий термін. 2018 р. вже депутата парламенту Шареца було обрано прем’єром. Проте 2020 р. він подав у відставку одночасно з міністром фінансів Андреєм Бертончелем на знак протесту проти внесення змін до законодавства про охорону здоров’я.

Партія Шареца стоїть переважно на соціально-ліберальних позиціях, відстоюючи свободу совісті, секуляризацію суспільного ладу, широкі соціальні гарантії, легалізацію вживання канабісу та підтримку права жінок на переривання вагітності.

12 місць у парламенті утримує одна з найсильніших історично партій – Соціал-демократична. Хоч нині політсила й не найпотужніша, та саме її висуванці приголомшливих 6 разів перемагали на президентських виборах. Нинішній президент Борут Пахор також був обраний за її підтримки 2012 р. й 2017 р. переміг на перевиборах. Політика партії та президента доволі активна, спрямована на посилення євроатлантичних зв’язків та розвиток ринкової економіки з сильною соціальною складовою. Однією зі своїх цілей вони називають відновлення довіри населення до обраних представників, а також вироблення в суспільстві політичної культури. Борут Пахор зустрічався з президентом України Петром Порошенком та обговорював проблеми врегулювання ситуації на Донбасі. Окрім того, 2018 р. з ініціативи двох гарантів було започатковано роботу комісії з вивчення Першої світової війни. Також лідера Словенії було нагороджено українським орденом Свободи. Водночас не цурається Пахор і контактів із російською владою: у 2017 р. він висловив намір стати організатором зустрічі між Дональдом Трампом та Володимиром Путіним – подібної до тієї, що 2018 р. відбулася в Гельсінкі.

Президент України Петро Порошенко вручає президентові Словенії Боруту Пахору орден Свободи. president.gov.ua

8 місць у Національних зборах займає партія «Лівиця». Як убачається з її назви, вона сповідує соціалістичні цінності (зокрема підвищення податків для заможних та криміналізацію офшорів), захист екології, а також реформування ЄС для досягнення «класової взаємності». Звичайно, політсила, як і більшість її союзників із Партії європейських лівих, дуже стримано ставиться до НАТО.

5 депутатів має Партія Аленки Братушек. Як випливає з назви, очільницею її є колишня (у 2013-2014 рр.) прем’єр-міністерка держави, що керувала урядом після нетривалого головування Янеза Янші. Як і багато інших, партія має помірне соціально-ліберальне спрямування, проєвропейська.

3 місця має вкрай права Національна партія Змаго Єлінчича – особи, яку з повною упевненістю можна назвати «людиною-оркестром»: за першою освітою він фармацевт, за другою – фахівець у галузі національної безпеки, проте працював танцюристом балету, займається спортивним пілотажем, а за часів Югославії ще й був нелегальним агентом спецслужб, що, однак, не завадило після її розпаду заснувати праву партію. Прихильники й члени політсили виступають за вихід із ЄС та НАТО, проти розширення прав нацменшин і за урізання квоти на прийом мігрантів, а також підтримують зміну національної символіки й (що доволі незвично для правих) світську державу. Партія має угоду про співпрацю з Сербською радикальною партією Воїслава Шешеля, незважаючи на амбіції останнього щодо утворення «великої Сербії» в межах колишньої Югославії.

Вам варто знати: Стратегічна культура Сербії: мала держава з великими амбіціями

Останні 2 місця в Державних зборах зарезервовані для представників італійської та угорської меншин. Із більшості питань вони голосують переважно в унісон із партіями влади, тож єдиний цікавий факт, що заслуговує тут згадки – це вкрай довга політична кар’єра колишнього представника італійців Роберто Бателлі. Він незмінно представляв цю меншину з 1992 р., коли Словенія щойно здобула незалежність; таким «довгожителем», окрім нього, був іще хіба сам Янез Янша. 2018 р. Бателлі вирішив піти на пенсію, а його наступник допоміг Янші стати головою уряду.

Такою є політична картина Словенії, із якою вона наближається до головування в Раді ЄС.

Єврозрада скасовується

З огляду на вищезазначене, чи можна спрогнозувати якусь «саботажну» лінію головування Любляни в Раді, про яку попереджають окремі експерти? Найбільш імовірно, що ні. І річ тут не лише в тому, що Янез Янша у 2021 і Янез Янша у 2008 році – це дві доволі різні (політично) особистості. Не варто недооцінювати стійкості органів ЄС самих по собі.

За майже 70 років існування в тому чи іншому вигляді євроспільнота пережила немало кризових моментів, падінь та невдач: від браку консенсусу щодо прийняття Німеччини та незгоди Шарля де Голля щодо євроінтеграції Британії до підйому популістів в Австрії та Брекзиту. А тому гадати, що головування єврокритичного (та й то доволі помірно) уряду далеко не найзаможнішої й не найвпливовішої країни протягом одного півріччя надто змінить вектор руху ЄС, точно не варто.

Більше того, для кращого розуміння ситуації слід зазначити, що в уряді Словенії далеко не всі місця мають демократи. Окремі важливі міністерства (наприклад, оборони, юстиції та інфраструктури) належать представникам союзних християнських демократів та центристів, ставлення яких до ЄС більш «зрозуміле» Брюсселю. Відтак цілком очевидно, що впроваджувана ними політика у відповідних сферах навряд чи радикально відрізнятиметься від звичної лінії попередників. Більше того, за традицією, країни, що стоять наступні в черзі очолювати Раду, об’єднуються в групи по три (так звані тріо) й провадять протягом 18 наступних місяців спільну політику, яку викладають у програмі.

Словенія – в одному тріо з Німеччиною та Португалією, глави урядів яких, Анґела Меркель та Антоніу да Коста, є беззаперечними прихильниками Союзу та тісної співпраці держав-членів. Та й пріоритетами головування Любляни попередньо оголошено сфери, у яких єдність політики на рівні спільноти висока – верховенство права, безпека та екологічна політика. І навіть якщо згадати про те, що Янез Янша назвав Ґрету Тунберґ «молохом», все ж єдність держав навколо притаманного Союзу спільного порядку денного у двох інших сферах навряд чи уможливить вплив ідеології партії на функціонування такого великого й складного, та водночас злагодженого механізму, як ЄС. Вираженням єдності тут слугують регламенти й директиви – надважливі документи, що виражають погляд Євросоюзу на ті чи інші проблеми й мають бути реалізовані на національному рівні.

Міністр закордонних справ Словенії Анже Логар. Dnevnik

Politico відзначає й видатну роботу, пророблену словенським міністром закордонних справ, демократом Анже Логаром. В інтерв’ю виданню він зазначив, що його держава під час головування «виконуватиме роль неупередженого посередника» між столицями й Брюсселем, а також «спробує організувати саміт ЄС-Західні Балкани», із чим, до речі, пов’язують надії на прискорення євроінтеграції Албанії та Північної Македонії.

Читайте також: Ласкаво просимо: хто стане наступним членом ЄС на Балканах?

Але найголовніша річ, здатна найбільшою мірою заспокоїти брюссельських функціонерів – це системність Янші, Логара та інших словенських можновладців як політиків. Вони – далеко не «нові обличчя», не початківці, що часто схильні з юнацьким максималізмом реагувати на незгоду опонентів. Як-ніяк, досвід допомагає вчитися знаходити компроміси, йти на поступки, досягати консенсусу, особливо в разі, якщо усвідомлюєш певну вищість, владу того, із ким не згоден, над собою.

А важливість ЄС для Словенії безсумнівна: на держави Союзу припадає 75% експорту та 71% імпорту країни. Крім того, кошти від Брюсселя становлять приблизно 2% бюджету республіки, що дає їй розбудовувати порти, автомагістралі та курортну інфраструктуру. А якщо згадати про євро та Шенгенську зону, то сумніви в доцільності перебування Словенії, що звучать від деяких «гарячих голів», у такій гарній компанії відпадають самі собою, тим паче для доволі прагматичних демократів. Відтак говорити про якісь глобальні зміни у зв’язку з головуванням Янші в Брюсселі навряд чи доречно.

Набагато ліпше для європейських можновладців було б (безперечно, вони вміють це як ніхто добре) доводити свою точку зору до відома «команди Янші» максимально ввічливо й тактовно, наголошуючи на вигодах співпраці й максимального залучення Словенії до масштабних проєктів (особливо інфраструктурних). У таких умовах – інклюзії та рівності – будь-які ймовірні недружні прояви словенських політиків будуть легко нейтралізовані.

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA