Грозові хмари над Скоп’є: що принесуть Північній Македонії позачергові парламентські вибори

Позачергові парламентські вибори в Північній Македонії, що відбулися 15 липня, стали ще одним відкладеним актом народного волевиявлення в Старому світі, проведеним в умовах пандемії та обмежувальних заходів. Безпосередньою причиною розпуску Зборів стала відмова ЄС розпочати переговори зі Скоп’є про вступ до організації. Північна Македонія, що лише нещодавно почала виходити з регіональної ізоляції завдяки непопулярним, але дуже важливим рішенням (перейменуванню держави, наприклад), на цих виборах повинна була перезапустити органи влади та визначити свій подальший шлях. Порівняна стабільність і розвиток в межах європейських та євроатлантичних структур чи новий період невизначеності, конфліктів та можливої дезінтеграції – що принесе країні нинішнє волевиявлення? Про це розповідаємо далі.

Македонський синдром

Особливістю політичної системи Північної Македонії з часу здобуття нею незалежності є те, що основна боротьба за політичну владу ведеться між двома політсилами – консервативно-націоналістичною ВМРО-ДПМНЄ (Внутрішня македонська революційна організація — Демократична партія македонської національної єдності) та СДСМ (Соціал-демократичний союз Македонії). Перша ставить собі за мету створення національної македонської держави й досягнення духовної, політичної, економічної та етнічної єдності македонського народу, а в зовнішній політиці орієнтується на Сербію. Натомість соціал-демократи прагнуть побудови вільного суспільства з політичним плюралізмом та обстоюють європейську та євроатлантичну інтеграцію країни, а також покращення відносин із сусідами в регіоні.

Цікаво знати: Ласкаво просимо: хто стане наступним членом ЄС на Балканах?

Упродовж довгого часу зміна влади в Північній Македонії мала характер маятника – виборці голосували за СДСМ, оскільки попереднє правління ВМРО-ДПМНЄ не виправдало їхніх очікувань. А через декілька років ситуація повторювалася у зворотньому напрямку. Обидві політсили регулярно потрапляли в різноманітні скандали, що, однак, не особливо сильно відображалося на електоральній підтримці. Подібна безальтернативність призводила до політиканства та стагнації політичних процесів у державі. Як наслідок, упродовж близько 25 років Македонія залишалася відносно бідною аграрною республікою з тимчасовою назвою та напруженими відносинами з більшістю своїх безпосередніх сусідів.

Неоднозначні рішення

Ситуація змінилася у 2016 році, коли внаслідок затяжної політичної кризи, спричиненої скандалом з прослуховуванням тогочасним прем’єром та лідером ВМРО-ДПМНЄ Ніколою Груєвським власних громадян, не без допомоги ЄС було прийнято рішення щодо проведення дострокових парламентських виборів. На них ВМРО-ДПМНЄ знову здобула перемогу, але не змогла в законодавчо визначений термін самостійно сформувати уряд, оскільки проалбанські партії відмовилися з нею співпрацювати. Після цього черга на формування уряду перейшла до СДСМ та його лідера Зорана Заєва, який завдяки коаліційній угоді з албанським Демократичним союзом за інтеграцію (ДСІ) таки зумів сформувати кабінет міністрів. Однак призначення на посаду спікера парламенту етнічного албанця Талата Джафері спровокувало акт насильства з боку прихильників ВМРО-ДПМНЄ, які розпочали штурм будівлі Зборів Північної Македонії, увірвалися всередину та атакували журналістів і депутатів, деякі були навіть госпіталізовані. Насилля вдалося подолати лише з допомогою спецпризначенців.

За останні 4 роки урядом СДСМ було прийнято немало «проривних» рішень. Саме Заєв виступив ініціатором компромісного перейменування країни в Північну Македонію, що, власне кажучи, розв’язало суперечку з Грецією, яка тривала понад чверть століття. Офіційні Афіни вбачали небезпеку в країні з назвою «Македонія» через власну однойменну провінцію і через це блокували її вступ до НАТО. На їхню думку, існування такої держави могло в перспективі підняти питання територіальних претензій до Греції. Підписання Преспанської угоди, що поставила крапку в перейменуванні країни, відкрило вже Північній Македонії двері до Північноатлантичного альянсу, членом якого вона й стала наприкінці березня 2020 року.

Детальніше про це в статті: Розширення Альянсу: що означає вступ Північної Македонії до НАТО

Подібним контроверсійним рішенням стала нормалізація відносин з іншим непростим для Північної Македонії сусідом – Болгарією, з якою у 2017 році було підписано Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво. Македонці сприйняли його неоднозначно через специфічне бачення країною їхньої історії: офіційна Софія вважає македонців «болгарами, що заплуталися», а македонську мову діалектом болгарської. При цьому за сусідом залишається право накласти вето на початок переговорів щодо вступу Північної Македонії до ЄС, які й без того ускладнені неоднозначною позицією Еманюеля Макрона. Президент Франції відклав початок цих перемовин з кінця 2019 року, обґрунтувавши рішення тим, що ЄС потрібно спочатку провести реформу механізму прийняття нових країн, та звинувативши офіційне Скоп’є в недостатній боротьбі з корупцією.  

Вас може зацікавити: Болгарія в лещатах обставин: чому Софія шукає порозуміння з Москвою?

Не варто забувати також і про албанський фактор. Коаліційну угоду між СДСМ та ДСІ було укладено за умови реалізації урядом т.з. «Тиранської платформи», за якою албанській меншині надавалися значні преференції, про які говоритимемо далі. Подібні дії ознаменували вихід на новий рівень співпраці між Північною Македонією та Албанією, які навіть розпочали проводити спільні засідання урядів. Водночас є всі підстави стверджувати, що албанська меншина, відчувши владу, може тільки наростити свої апетити…

Третя сила виходить з тіні

Після розпаду Югославії Македонія стала єдиною новоутвореною державою, де на початкових етапах вдалося уникнути збройних зіткнень на етнічному ґрунті, а представники найбільшої нацменшини (албанці, згідно з останнім проведеним переписом 2002 року, становили близько чверті населення країни) з перших багатопартійних виборів були представлені в різних гілках влади. Албанці регулярно займали міністерські та віцепрем’єрські посади, чини заступників міністрів. Так, у 1995 році в уряді Македонії було 4 міністри-албанці, 1 віцепрем’єр та 5 заступників міністрів. В останньому кабінеті ВМРО-ДПМНЄ, сформованому у 2014 році, 10 постів займали етнічні албанці. Натомість в останньому уряді СДСМ, що почав виконання обов’язків у 2017 році, вони мали вже 8 міністерських посад. 

Останні декілька парламентських виборів у Північній Македонії продемонстрували тенденцію, що жодна з головних партій уже не може досягнути монобільшості при формуванні уряду. Через що їм доводиться йти на співпрацю з проалбанськими політсилами. Так було у 2012, 2016 роках, і ця ж ситуація повторюється нині Якщо на початкових етапах незалежності без албанців у цілому вдавалося обходитися, то в останні декілька років ті почали відігравати провідну роль у політичному житті країни. 

Читайте також: Проєкт «Великої Албанії» – мрії націоналістів чи цілеспрямована державна політика?

А під впливом політичної кризи 2016-2017 років представники етнічних албанських партій підписали вже згадану вище спільну декларацію, названу «Тиранською платформою». Вона окреслює основні засади їхньої участі в будь-якому майбутньому македонському уряді. Завдяки цій платформі головні політсили меншини прагнуть досягнути повної рівності між албанцями та македонцями в державі. Серед основних вимог: визнання албанської мови другою державною, надання ще більших автономних прав албанській меншині, зокрема у сфері розподілу бюджетних коштів, відображення в македонському гербі, гімні та прапорі албанських символів, прийняття резолюції, яка б засуджувала «геноцид албанського народу в Македонії в період 1912-1956 років» і т.д. Деякі положення «Тиранської платформи» вже були реалізовані за попереднього уряду, як наприклад, проголошення албанської мови другою державною. Власне кажучи, повна реалізація цього документу означатиме де-факто створення дуалістичної македонсько-албанської держави, чимось схожої на історичну Австро-Угорщину або Чехословаччину.

Схоже, цього разу албанці «відчули силу» та вирішили перейти на новий політичний рівень. Перед цьогорічними позачерговими виборами ДСІ та його лідер Алі Ахметі виставив ультиматум: якщо уряд не очолить етнічний албанець (що стало б першим подібним інцидентом в історії країни), його не буде сформовано. А це може призвести до нової політичної кризи та ще одних виборів. Подібну «пропозицію» відкинув як СДСМ, так і ВМРО-ДПМНЄ.

Очікуваний результат з елементами несподіванки

Згідно з результатами нинішнього голосування, перемогу з мікроскопічним відривом отримав СДСМ, що з 35,9% голосів здобув 46 зі 120 місць у новому складі парламенту. Менш ніж на 1,5% від нього відстав блок ВМРО-ДПМНЄ, за який проголосували 34,6% виборців та який отримав 44 мандати в новому скликанні. Інші політсили очікувано здобули значно меншу підтримку – ДСІ отримає всього 15 місць у парламенті, коаліція «Альянсу для албанців» та «Альтернативи» – 12, Демократична партія албанців – 1. Уперше до Зборів потрапила соціалістична партія «Лєвица» («Ліві»), що виборола 2 місця.

Оскільки жодна партія не змогла отримати абсолютну більшість у 61 депутатський мандат, для формування уряду необхідні коаліційні перемовини. Домовлятися доведеться як мінімум із однією з албанських політсил – ДСІ або «Альянсом за албанців» – «Альтернативою». І ось тут для партії-переможниці починаються складнощі, адже союз вже висунув свій ультиматум, а блок критикував СДСМ та звинувачував його у виборчих махінаціях. А просто напередодні голосування в мережі з’явився запис з компроматом, на якому Заєв у розмові з третьою особою не надто позитивно характеризував албанців. І хоча колишній прем’єр на своїй сторінці у Фейсбуці виправдовувався, що не словами, а справами доводив свою прихильність до албанської меншини, ця історія навряд чи минеться для нього та його партії безслідно.

Вам може сподобатися: Пристрасті за Делчевим: як історична політика перешкоджає євроінтеграції Північної Македонії

Водночас про свою готовність формувати новий уряд вже встиг заявити ВМРО-ДПМНЄ, черга якого настане у випадку неспроможності створення коаліції соціал-демократами. Однак, зважаючи на їхню за націоналістичну та антиалбанську риторику, шансів у політсили знайти хоч якісь точки дотику з партіями меншини небагато.

Натомість можливість утворення великої коаліції через об’єднання 2-х найбільших партій країни відкидається відразу, адже програма суперників кардинально відрізняється в більшості питань внутрішньої та зовнішньої політики, а досвід останніх 10 років доводить, що ВМРО-ДПМНЄ та СДСМ готові радше співпрацювати з албанцями, аніж між собою.

Висновки

Як ніколи раніше, Північній Македонії потрібна єдність. Затяжна криза політична, до якої додалася ще й спричинена пандемією економічна, може бути розв’язана лише завдяки співпраці всіх сил.

Найбільш імовірним для формування нового уряду є комбінації СДСМ з ДСІ або СДСМ з рештою албанських партій та «Лєвіцою». Причому можна припустити, що апетити албанців можуть і не обмежитися лише посадою прем’єр-міністра. Цілком імовірно, що подібна вимога не буде єдиною і Північна Македонія в майбутньому може опинитися на порозі ще більшої албанізації та втрати своєї слов’янської ідентичності.  

На цей момент складається враження, що коаліційні перемовини можуть затягнутися на доволі тривалий період, а прийняття життєво необхідного важкого компромісу між партіями може стати лише черговим етапом у політичній кризі, що загалом триває вже понад 3 роки.

Автор – Олександр Ворона, експерт із Балкан і Туреччини Аналітичного центру ADASTRA