PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Пристрасті за Делчевим: як історична політика перешкоджає євроінтеграції Північної Македонії

Пристрасті за Делчевим: як історична політика перешкоджає євроінтеграції Північної Македонії

У 2019 році ми стали свідками досить непересічного для міжнародного середовища явища – перейменування Колишньої Югославської Республіки Македонія на Республіку Північна Македонія. Таке рішення дозволило зняти вето Греції на інтеграцію Скоп’є до ЄС та НАТО. Та щойно держава таки доєдналася до Північноатлантичного альянсу, як чималий список нових претензій висунула інша сусідка – Болгарія. У ньому – питання мовної, історичної ідентифікації та навіть постать національного героя. Про те, чим незадоволена Софія та чи зможе вона перегородити шлях Північній Македонії до вступу в ЄС – говоримо далі.

Міжнародні відносини на Балканах ніколи не були простою справою. Окрім історично-ідеологічних протиріч, на них вкрай серйозно впливають лінгвістичні, культурні та конфесійні чинники. До прикладу, відносини між Сербією і Хорватією ускладнює мовне питання: Белград вважає хорватську діалектом єдиної сербохорватської мови, що цілком очевидно, спричиняє протести Загреба. У Косові ж (і частково в Боснії та Герцеговині) гостро стоять конфесійна проблема та питання збереження культурно-релігійної спадщини – як православних храмів, так і мусульманських мечетей.

Зі стиханням останніх пострілів війн 1990-х рр. уряди балканських держав усвідомили, що схожі конфлікти ні до чого доброго не призводять. Багатонаціональність більшості країн могла б зробити їх буквально вічними, якби не трішки мудрості, проявленої лідерами за порадами західних колег.

Утім, зі свідомості широких мас нелюбов до «чужинців» нікуди не поділася. Доводити зверхність, давність, розвиненість своєї цивілізації у порівнянні з сусідньою, «ділити» національність історичних постатей, дискутувати щодо самобутності мови сусіднього народу – безперечна проблема усіх країн регіону.

І політики вміло користуються такою людською слабкістю – на радість електорату й на прикрість своїм візаві за кордоном.

Читайте також: Розширення Альянсу: що означає вступ Північної Македонії до НАТО

Окрилена успіхом атлантичної інтеграції після імплементації Преспанської угоди, укладеної між тоді ще Колишньою Югославською Республікою Македонією (офіційно прийнята ООН назва держави) та Грецією щодо перейменування першої, наприкінці серпня  вже Республіка Північна Македонія потрапила під «холодний душ» після оприлюднення Софією меморандуму для європейських партнерів щодо «окремих питань», пов’язаних із її історією, мовою та культурою. За оцінками деяких спостерігачів, попри таке тактовне формулювання цей документ ставить під загрозу усю титанічну роботу кількох македонських урядів щодо інтеграції до Європейського Союзу.

Насправді такий крок не став неочікуваним. Уже довгий час Болгарія та Північна Македонія ведуть повномасштабну холодну війну в гуманітарній царині, тож її зовнішній прояв був лише справою часу.

Це наше

Георгій «Гоце» Делчев народився 1872 року в османському містечку Кукуш (нині – Кілікіс, Греція). Усе своє коротке життя – на час загибелі йому був лишень 31 рік – він присвятив боротьбі за незалежність (спершу – автономію) області Македонія від османського панування. Етнічний болгарин Делчев заснував організацію ВМОРО (Внутрішня Македонсько-Одринська революційна організація), наступниці якої під назвою ВМРО нині діють як у Північній Македонії, так і в Болгарії. В обох державах його пам’ять вшановується на найвищому рівні: у першій ім’я героя згадується в національному гімні, у другій на його честь названо один із муніципалітетів.

Гоце Делчев, болгарський і македонський революціонер. BGLife

Годі, певно, і зауважувати, що як Скоп’є, так і Софія прагнуть «монополізувати» постать Делчева. Проте суперечки між ними не обмежуються історичною спадщиною.

У серпні болгарський уряд розіслав до 26 столиць Європейського Союзу документ обсягом шість сторінок під назвою «Меморандум-пояснення щодо взаємин Республіки Болгарія та Республіки Північна Македонія стосовно процесів розширення, приєднання та стабілізації ЄС».  Основна увага в ньому присвячується трактуванню подій балканської історії після 1945 року, коли македонські терени перебували під контролем СФРЮ. На думку авторів, пояснення має на меті «надати можливість Північній Македонії порвати з ідеологічною спадщиною та практиками колишньої Югославії».

Якщо перекласти з дипломатичної мови на людську, це означає перейняти болгарський погляд на македонців як на «зіпсованих комуністичною пропагандою болгар», які наївно вірять у походження від легендарного Олександра.

Окрім того, Болгарія неодноразово заявляла, що події 1941 року, коли спільно з італійськими та німецькими військами її армія загарбала територію Королівства Югославія (та отримала за це під контроль частину сучасної Північної Македонії), слід трактувати не інакше як визволення. У самих македонців на це дещо інша точка зору: у вересні того ж 1941 року болгари влаштували в околицях міста Драма жорстоку різанину, що приголомшила навіть гітлерівців.

Історико-політична какофонія

Суперечки на такі болісні теми, що торкаються ідентичності обох народів, точаться вже роками, хоча сторони кілька разів намагалися їх владнати. Так, 2017 року Болгарія та тоді ще КЮРМ підписали угоду про дружбу й добросусідство, якою окремо обумовлювалося створення спеціальної комісії з вироблення єдиної історичної політики. Софія окремо зауважила: якщо в її роботі не буде жодних значних зрушень, то заявка Македонії на членство в ЄС буде блокована.

Цілком очікувано, що така «співпраця з-під палиці» швидко загальмувала.

Передовсім офіційне Скоп’є не погодилося з тезою щодо неіснування македонської мови (документ пропонував замінити цей чіткий термін на ефемерний «офіційна мова Республіки Македонія», а словосполучення «македонська мова» позначати принизливою «зірочкою» з вказівкою в примітках, що таким є лише термін із конституції). Незгоду викликало й закріплення Гоце Делчева як фігури суто болгарської історії, а також і вимога прибрати з навчальних матеріалів термін «фашистська болгарська окупація» щодо подій 1941-1944 рр.

Дізнавайтеся більше: Болгарія в лещатах обставин

Як наслідок, міністр оборони Болгарії Красимір Каракачанов (до речі, представник болгарського крила ВМРО) звинуватив македонську сторону в гальмуванні роботи й пригрозив «відповідною реакцією під час міжурядової конференції з представниками ЄС».

У відповідь віцепрем’єр (уже) Північної Македонії з європейських питань Нікола Димитров зауважив, що розгляд деяких спірних питань (наприклад, стосовно національного героя Делчева) варто довірити винятково історикам, а головні тези – типу існування македонської мови – взагалі не можна піддавати сумніву.

Звісно, ситуація могла б виявитися патовою, якби не безумовна перевага Болгарії –  членство в ЄС. Аби чиновники зі Скоп’є були більш охочими до діалогу, уряд вічного прем’єра Бойка Борисова (на посаді третій термін із 2009 року) вирішив «прикрутити інтеграційні гайки» Північній Македонії.

Прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов та його македонський колега Зоран Заєв на урочистій церемонії біля могили Гоце Делчева в серпні 2019 р. EPA-EFE

Місія: знайти вихід

Із 1991 року Північна Македонія переживала ще один затяжний конфлікт, пов’язаний з історичною спадщиною. Другою його стороною була Греція, котра звинувачувала Македонію у присвоєнні назви її однойменної провінції, що могло, на думку Афін, стати підставою для висунення територіальних претензій з боку слов’янської держави.

Мапа КЮРМ та грецької провінції Македонія (жовтим). DW

У 1994-1995 рр. Греція навіть запровадила торговельне ембарго проти Колишньої Югославської Республіки Македонія та надалі блокувала євроінтеграцію молодої держави до НАТО, попри висновок Міжнародного суду ООН щодо протиправності таких дій.

Урешті, за посередництва західних партнерів 17 червня 2018 року міністри закордонних справ підписали Преспанську угоду про зміну назви КЮРМ на «Республіка Північна Македонія». 30 вересня відбувся референдум, на якому македонці схвалили з результатом понад 90% перейменування, і лише після голосувань парламентів обох держав 12 лютого 2019 року держави офіційно набула нової назви.

Чи доведеться тепер Скоп’є іти на нові серйозні поступки в суперечці з Болгарією? Зважаючи на прихильні до нього обставини, найімовірніше, – ні.

По-перше, масштаб реформ, пророблених Північною Македонією останнім часом, ставить її в безумовно більш виграшне становище в очах європейських партнерів. Країна явно просувається вперед у плані забезпечення верховенства права та боротьби з корупцією. Хоч її показники й залишаються відносно скромними в порівнянні з результатами провідних країн ЄС, та все ж відзначається активна реформаторська діяльність, позаяк країна дійсно націлена на вступ до Союзу. Щобільше, оскільки вона вже є членом НАТО (а таке членство вимагає відповідності певним стандартам, зокрема й фінансовій прозорості), зауваг стало значно менше.

Читайте також: Грозові хмари над Скоп’є: що принесуть Північній Македонії позачергові парламентські вибори?

Натомість питання виникають якраз щодо критика македонської ідентичності болгарина Борисова, країна якого, досягнувши 2007 року членства в ЄС завдяки проведенню масштабних реформ, нині поступово «скочується» щодо відповідності стандартам.

У Болгарії відзначають найвищий рівень корупції в Європейському Союзі, а сам «вічний прем’єр» має численні сумнівні зв’язки, самі припущення щодо існування яких вже неабияк псують репутацію лідерові держави-члена ЄС. На тлі протестів, що тривають із липня з періодичними загостреннями, заходи Борисова щодо «відновлення історичної справедливості» неминуче змушують (і, певно, не лише болгарських опонентів) згадати славнозвісну цитату Семюела Джонсона про патріотизм як останній прихисток не найліпших людей.

Більше за темою: Вірус недовіри: як липневі протести змінять болгарську політику

Тому очікувати підтримки чи бодай схвалення з боку Брюсселя претензій Софії до кандидата на вступ, точно не варто. Позиція європейської дипломатії може варіюватися від нейтралітету до стримування відверто агресивних акцій Болгарії, про що свідчать останні заяви німецьких чиновників.

Так, послиня ФРН (яка нині головує в Союзі) у Північній Македонії Анке Гольштейн заявила, що суперечка є двосторонньою, тому «має вирішуватися двосторонньо». Таким чином демонструвалося небажання однієї з провідних держав ЄС втручатися в конфлікт на чиємусь конкретному боці.

Та вже менш ніж за місяць безпосередній начальник Гольштейн, міністр закордонних справ Гайко Маас, заявляє про важливість Північної Македонії як держави-кандидата на членство в Євросоюзі та обіцяє, що питання вступу буде «одним із пріоритетів» головування Берліна.

Тож ситуація принаймні на дипломатичному рівні складається поки на користь Північної Македонії. Звісно, «своїм» Брюссель здатен пробачити чимало. Відверто скромні успіхи Софії в боротьбі корупцією, непрозорість бюджету, навіть «темні» зв’язки самого прем’єра Борисова з контрабандистами та не лише – що ж, жодна держава не ідеальна.

Однак дискримінаційні претензії у бік молодого перспективного кандидата на членство – це вже занадто, вирішили в ЄС. Звичайно, нові країни можуть приєднатися до Союзу лише за одноголосної згоди всіх членів, що залишає за Софією очевидний інструмент тиску на Скоп’є. Проте чи вистачить заплямованій корупцією Болгарії мужності та авторитету, щоб піти проти своїх партнерів для здобуття ефемерної ідеологічної перемоги?

Автор – Богдан Мироненко, спеціаліст із Балкан Аналітичного центру «ADASTRA»