THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Вірус недовіри: як липневі протести змінять болгарську політику

Вірус недовіри: як липневі протести змінять болгарську політику

Здавна Балкани відомі як «порохова бочка Європи». Протистояння християнської та ісламської цивілізацій століттями закладало «запас вибухівки», струси від періодичних вибухів якого змушували добряче тремтіти шибки в західних столицях. 

Болгарія ж майже завжди виглядала на цьому фоні відносно тихим закутком, який після буремних війн початку ХХ століття рідко зачіпали серйозні акти насильства. Останньою такою подією були протести 2013-2014 рр. проти корупції в уряді та частково проти співпраці з МВФ і політики жорсткої економії. 

І от, дев’ять років потому, багатолюдні акції струсонули вулиці Софії та інших великих міст. Мирні спершу протести стають дедалі жорстокішими, при цьому етнічної чи релігійної  конфронтації не спостерігається — за однакові ідеали стоять християни й мусульмани, болгари й турки…

А причиною того стала не дуже вдала прогулянка одного болгарського політика прекрасними золотими пляжами… втім, про все по черзі.

Збори національної згоди…чи ні?

На противагу політичній реальності переважної більшості балканських країн, партії в Болгарії майже не несуть на собі відбитку формування за етнічним принципом. За винятком одного-двох, усі рухи є чисто ідеологічними й вибудовують власну електоральну базу, орієнтуючись переважно на фактори віку, освіти, фаху — справжній європейський тренд, чи не так? 

У Народних зборах місця мають політичні партії, що представляють майже всі основні ідеології. Здавалося б, це має сприяти національній згоді та пришвидшувати процес законотворчості, проте на практиці все куди заплутаніше — для політичної шахівниці Болгарії характерні доволі незвичні ходи…

Коаліція в парламенті сформувалася навколо партії «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» (ГЄРБ). Її лідером є чинний прем’єр-міністр Бойко Борисов, що вже посідав цю посаду у 2009-2013 та 2014-2017 рр. Борисова часто називають «міцним горішком» за політичну стійкість, кремезну статуру та переконливий послужний список: генерал-лейтенант армії та засновник приватного охоронного агентства.  Клієнтами останнього були колишній комуністичний лідер Тодор Живков та прем’єр-міністр у 2001-2005 рр. Симеон ІІ Саксен-Кобурґ-Ґотський, останній цар Болгарії (1943-1946 рр.), котрий і відчинив Борисову двері до політичного світу. 

ГЄРБ є фактично єдиною проєвропейською політсилою держави з парламентським представництвом. Прагнучи забезпечення стабільності головування Болгарії в ЄС у першій половині 2018 року, вона домовилася про коаліцію з кількома дрібнішими правими партіями, а також отримала позакоаліційну підтримку від руху «Воля». При цьому всі союзники ГЄРБ не поділяють захоплень Борисова євроінтеграцією та закликають Болгарію до «екзиту» (голову МЗС та тимчасового міністра у справах головування в ЄС усе ж було призначено за квотою прем’єрської політсили).

Опозицію в Національних зборах очолює Соціалістична партія. Саме її кандидат — генерал-майор Румен Радев, колишній командувач ВПС Болгарії — виборов перемогу на президентських виборах 2016 р., подолавши колегу Борисова Цецку Цачеву. Вражений тріумфом опозиції, Борисов навіть подав у відставку з посади прем’єра, та вже за місяць ГЄРБ перемогла на виборах і повернула очільникові виконавчу владу. З парламентом президент Радев «не товаришує» і часто (на цей момент понад 20 разів) накладає вето на прийняті законопроєкти. Гарант відомий своїми проросійськими сентиментами: він неодноразово відвідував Москву, а також стверджував«Фактом є те, що цієї миті над Кримом майорить російський прапор». Соцпартія у березні 2020 р. зробила невдалу спробу зняти з Росії санкції, накладені у зв’язку з агресією проти України. 

Більше про болгарсько-російські відносини: Болгарія в лещатах обставин

Формальною частиною парламентської опозиції є «Рух за права та свободи» (РПС) — одна з небагатьох у Болгарії класичних «етнічних партій», виразник інтересів турків, ромів та помаків (болгар-мусульман). РПС не має конкретної ідеології, часто взагалі голосує спільно з коаліцією, а не опозицією, та, певно, не являла б інтересу для подальшого розгляду, якщо б не постать її харизматичного почесного лідера — доктора Ахмеда Деміра Догана. 

Легенда турецького руху Болгарії, Доган неодноразово потрапляв до в’язниці, 1989 року був засуджений на 10 років позбавлення волі, проте після падіння комунізму був обраний до Народних зборів вільної держави й з того часу постійно до них переобирався. Вважається, що саме завдяки зусиллям Догана Болгарія стала взірцем стабільності, спокою та миру для балканських держав, оскільки у своїй діяльності він категорично заперечував екстремізм. 2013 року він відійшов від партійних справ, однак багато хто вважає його одним із «тіньових господарів» країни (2009 року Доган сказав, що «розподіляє порції фінансування в Болгарії»,пізніше назвавши ці слова вирваними з контексту). [СМС1] 

Його партнером та однопартійцем є власник великих ЗМІ Делян «Шиши» (дослівно «Череватий») Пеєвський, що має безліч важелів впливу на болгарську політику через «своїх людей» у всіх гілках влади. Майбутній медіамагнат у віці 21 року почав працювати в уряді Симеона ІІ, здобувши там значні зв’язки. Вони дозволили йому втілити в життя кілька схем із банкрутством великих комерційних банків, скупити кілька великих телеканалів та налагодити міжнародну торгівлю контрабандними цигарками, використовуючи потужності легендарного підприємства «Булгартабак», продукція якого, до речі, свого часу мала шалений попит у Радянському Союзі та державах соцтабору. Нині Пеєвський є депутатом Національних зборів, проте в парламенті його бачать рідко. 2014 року його було обрано до Європарламенту, але тоді він здав мандат – імовірно, побоюючись куди більш суворої відповідальності за «лінощі» в Брюсселі.  

Власне, зі «всюдисущого» доктора Догана й почалася історія з протестами…

Золоті піски розбрату

7 липня троє членів позапарламентської коаліції «Демократична Болгарія» висадилися з човна на Росенці, одному з найкрасивіших пляжів Чорноморського узбережжя, у районі літньої дачі Ахмеда Догана. До політиків наблизилися охоронці у формі й наказали полишити територію. Демократи, підозрюючи, що сек’юріті насправді є представниками Національної служби охорони — відомства, що здійснює захист топ-осіб країни — викликали поліцію для з’ясування обставин, проте охорона надавати документи для ідентифікації особи відмовилася. 

Згодом «оборонців» пляжу було ідентифіковано як співробітників служби, а президент Радев поставив вимогу припинити надавати послуги Догану. Річ у тім, що рішення щодо особи того, кого охоронятиме Національна служба охорони, приймає спеціальна рада, до складу якої, окрім очільника служби, входять також міністр внутрішніх справ та голова Держагентства нацбезпеки, залежні від ворожого до президента прем’єр-міністра Борисова. Останній має вплив на суди та прокуратуру, де болгарські ЗМІ також знаходять людей Догана. При цьому незалежні медіа часто зазнають від державних органів утисків, зате канали й преса бізнесмена Деляна Пеєвського — соратника лідера болгарських мусульман — відчувають себе цілком комфортно. 

Під егідою президента 

Державною агенцією нацбезпеки Болгарії (також залежною від парламенту та уряду) було проведено масштабну спецоперацію, за результатами якої було затримано двох працівників адміністрації президента за підозрою в злочинній змові. Обурений цим, на його думку, «актом залякування», Румен Радев закликав піти у відставку прем’єра «мафіозного уряду» Борисова та генпрокурора Гошева, а в Софії (та на злощасному пляжі Росенець) почалися масштабні акції протесту. На диво, участь у них взяли прихильники як лівих, так і правих партій. Вимагаючи відставки уряду, масштабної люстрації, розслідування корупційних зв’язків, активісти влаштували демонстрацію під будівлею адміністрації президента — у відповідь Радев гарантував їм повну свою підтримку (та, будьмо відверті, здобув потужну підтримку сам). Нібито відсутність довіри до Борисова протестувальники ілюстрували фото, де прем’єр спить, стискаючи в руці пістолет (останній підтвердив справжність). [YS2] 

Уже невдовзі протестна хвиля охопила всі великі міста Болгарії, почалися протести серед представників діаспори. Масштабна акція протесту відбулася навіть у Брюсселі, де прем’єр-міністр перебував на перемовинах щодо формування європейської бюджетної політики.

Протести, що тривають на момент виходу матеріалу, мають переважно ненасильницький характер: активісти блокують вулиці або влаштовують акції під урядовими будівлями. Утім, іноді їхня боротьба набуває неочікуваних форм: приміром, 20 липня політик Мінчо Спасов із двома колегами заблокували рух потягів метро Софії у напрямку столичного району Младост, натиснувши у вагоні на кнопку аварійної зупинки. Наступного ж дня поліціянти випустили їх під заставу у 1500 левів (приблизно €750), проте відкрили провадження за хуліганство. 25 ж липня мітингувальники закидали будинок уряду… туалетним папером.

Соціалісти в парламенті домоглися (до речі, уже вп’яте за чинне  скликання) голосування за вотум недовіри уряду. Проте, згідно зі статтею 86 конституції, Рада міністрів втрачає повноваження лише за умови схвалення вотуму 121 (50%+1) депутатом Народних зборів. З урахуванням того, що ГЄРБ Борисова та дружні сили мають у парламенті понад 140 депутатів, «ювілейне» голосування щодо недовіри 21 липня уряд вистояв, що ще більше розпалило протестувальників. 

Міжнародна спільнота зреагувала на протести в цілому нейтрально-позитивно. Посольство США обережно підтримало «право на мирні збори», чим, імовірно, недвозначно вказало Борисову на необхідність проведення реформ; приблизно так само висловилися й окремі брюссельські дипломати. МЗС Росії поки не висловило оцінки акцій, зате Комуністична партія РФ процитувала полум’яні слова підтримки президента Радева, адресовані «простим болгарам», а відоме розповсюдженням численних фейків та маніпуляцій інформаційне агентство «Регнум» взяло інтерв’ю в голови болгарської ГО «Русофіли» Ніколая Малинова, котрий заявив, що, мовляв, через 30 років після демонтажу комуністичного режиму «народ усвідомив, що не має майбутнього». 

Не такі вже й безпідставні звинувачення

Причини доволі нетипової солідарності лівих і правих сил у боротьбі проти уряду Борисова передовсім, звісно, політичні: його кабінет сформований переважно на однопартійній основі[YS3] (з 19 міністрів 14 є членами або кандидатурами ГЄРБ). 

Та є і беззаперечні факти, що свідчать про очевидні провали правоцентристів у внутрішній політиці. 

Так, міжнародна неурядова організація Transparency International назвала Болгарію у своєму звіті за 2018 рік найкорумпованішою державою ЄС. За підрахунками Центру вивчення демократії, 35% державних закупівель офіційної Софії містять корупційну складову. Деякі транснаціональні корпорації припинили функціонування своїх представництв у Болгарії. 

Попри сильні позиції «партії меншин» РПС, та ж Amnesty International заявила про погіршення становища ромів внаслідок запровадженого через пандемію карантину: за її свідченнями, поліція вдається до грубих примусових дій у таборах та інших місцях компактного проживання, що включають вимірювання температури й контроль пересування за допомогою дронів та насильницьку дезінфекцію помешкань. Описане організація оцінила як порушення прав на недоторканість особи й житла, хоча масштаби ситуацій невідомі: припускають, що заходи могли бути цілком відповідними світовій практиці. 

Таким чином, можна зробити висновок, що певні аргументи протестувальників не позбавлені сенсу. 

Це солодке слово «парламентаризм»

Згідно зі статтею 1 основного закону, Болгарія є парламентською республікою. Це визначає вирішальний вплив Національних зборів та прем’єра на формування державної політики з надзвичайно широкого кола питань.

З огляду на міцні позиції ГЄРБ та РПС, Борисов може не хвилюватися за своє майбутнє. За нинішніх обставин президент не має права розпускати парламент; утім, навіть на виборах наступного року підтримка правоцентристам майже гарантована (33% проти 29% у соціалістів згідно з лютневим опитуванням і не має поки тенденції до зниження). Будь-яке рішення стосовно усунення Ради міністрів від влади буде «забраковане», а сам Борисов уже заявивРадеву, що у пропоновану відставку не подасть.

Соціалісти з нинішнім (і, очевидно, майбутнім) рівнем підтримки не зможуть учинити жодних дій, спрямованих на «торпедування» Борисова — хіба що оприлюднити якийсь «брудний» інсайд, що викличе відразу європейських партнерів. До Москви, найвірогідніше, також не звертатимуться, оскільки у тієї чимало «роботи» на зовнішньому фланзі — від виборів у США до вакцини від коронавірусу

У будь-якому разі, Борисову точно варто підзадуматися над подальшою програмою дій. Він вже зробив перші кроки — оголосив про виведення з кабінету кількох одіозних міністрів (у тому числі внутрішніх справ, відповідального за надання охорони Догану).

І зараз такі дії саме на часі — не лише задля збереження влади, але й для утримання євроатлантичного руху держави.

Що ж стосується протестувальників, то майбутнє їх руху поки доволі примарне. Нещодавно прозвучало кілька заяв про готовність у разі непоступливості Борисова влаштувати «загальнодержавну блокаду». 

Якщо взяти до уваги беззаперечні вигоди руху – велику чисельність учасників, їхню незалежність від ідеологічних, етнічних та релігійних факторів, мотивацію й запал – то нічого неможливого в зазначених намірах немає. 

Та все ж у активістів навряд чи є відповідь на просте, здавалося б, питання: а що «потім», після можливої відставки уряду Борисова?

І ось тоді, в момент омріяного поділу влади, усі розбіжності проявляться якнайяскравіше. Важко навіть уявити уряд, що складався би, приміром, з  абсолютно несхожих між собою націоналістів, соціалістів та представників етнічної РПС. Відсутність при владі ГЄРБ із її класичними ліберально-демократичними євроатлантичними принципами, що слугують нині своєрідним фундаментом, для Болгарії, що вже визначилася зі своїм шляхом розвитку, в якомусь сенсі буде навіть згубною: вона ще швидше втратить геополітичну орієнтацію й стане подібною в цьому плані до Сербії з її одвічною дилемою вибору між Брюсселем та Москвою. 

Неважко здогадатись, яка з цих столиць зацікавлена у міцній, відкритій, демократичній Болгарії, а яка – в слабкому державоподібному утворенні, повному безвладдя та хаосу.

Автор – Богдан Мироненко, спеціаліст із Балкан і Центральної Європи Аналітичного центру «ADASTRA»