«Мала велика країна»: зовнішньополітичні орієнтири Словацької Республіки

Закарпаття в обмін на російську вакцину для Словаччини. Як би такого не бажали в Кремлі, цей недоречний жарт словацького прем’єра не відображає реальної позиції керівництва західної сусідки України. І нової сварки із нашим європейським партнером ця подія тим паче не спровокує. А от якими є справжні зовнішньополітичні орієнтири Братислави, і яке місце в них відводиться Києву – про це говоритимемо далі.

Україна та Словаччина мають спільний кордон протяжністю близько сотні кілометрів. Це одна з країн-сусідок, з якою за історію двосторонніх відносин не було гострих конфліктів чи протиріч. Зрештою, і співробітництво між державами насправді є набагато тіснішим, ніж це може здатися на перший погляд. А оскільки Словаччина є складовою європейського геополітичного простору, до якого так прагне Україна, вона однозначно заслуговує на підвищену увагу та регулярне вивчення стану її політичного ландшафту.

Президент України Володимир Зеленський та президентка Словаччини Зузана Чапутова під час офіційної зустрічі в Братиславі, 24 вересня 2020 р. President.gov.ua

Історія

Появі сучасної Словацької Республіки в 1993 році передували століття бездержавності. Територія країни з XI ст. й аж до Першої світової війни майже незмінно входила до складу Угорського королівства, яке було частиною Священної Римської імперії, а згодом Австрійської імперії та Австро-Угорщини. До речі, після окупації у 20-х рр. XVI ст. більшої частини території Королівства Угорщина Османською імперією саме місто Братислава (яке в той час називалося Пресбург або ж – в угорському варіанті – Пожонь) з 1536 по 1784 р. було столицею неокупованої Угорщини.

Після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні в жовтні 1918 р. виникла Чехословацька Республіка зі столицею в Празі. І хоча вважається, що це була єдина країна Центральної Європи, у якій до початку Другої світової війни зберігався демократичний уряд, напруження поступово зростало серед словаків, які вважали себе обділеними з боку чехів.

Рекомендовано для вас: Протести на паузі: чим завершиться білоруська політична криза?

Коли ж у вересні 1938 року прем’єр-міністри Франції, Великої Британії, Італії та рейхсканцлер Німеччини підписали Мюнхенську угоду (або, як часто її називають, «Мюнхенську зраду»), яка призвела до розділу Чехословаччини, то німці зробили ставку саме на словацьке невдоволення. На території Чехословаччини було сформовано Протекторат Богемії та Моравії (чеська складова; під контролем Німеччини) та формально незалежну Словацьку Республіку.

Подарувавши словакам фактично їхню першу власну державу, Німеччина розраховувала отримати вдячного союзника-сателіта, готового надавати, зокрема, і військову підтримку. Так і відбулося – збройні сили країни брали участь у вторгненні на територію Польщі та Радянського Союзу. Водночас уникнути протистояння між самими німецькими сателітами також не вдалося: у березні 1939 року відбулася короткотривала словацько-угорська війна («Мала війна»), унаслідок якої словаки були вимушені піти на суттєві територіальні поступки на користь Королівства Угорщина. За результатами Другої світової війни територію Чехословаччини було відновлено в довоєнних межах (окрім Закарпаття, яке залишилося в складі Української РСР), тож словаки знову опинилися в одній державі разом з чехами.

Цікаво знати: Болгарія в лещатах обставин: чому Софія шукає порозуміння з Москвою?

Сучасна Словацька Республіка постала після осені 1989 року, коли розпочалася Оксамитова революція – процес повалення комуністичного режиму в Чехословаччині під лідерством суспільно-політичної організації «Громадянський форум» (умовний відповідник польської «Солідарності»). Уже наприкінці листопада чехословацький уряд погодився на скасування закріпленого в конституції положення про керівну роль комуністичної партії. Саму державу спочатку було перейменовано на Чехословацьку Федеративну Республіку (замінили «соціалістична» на «федеративна»), а згодом – на Чеську і Словацьку Федеративну Республіку (написання назв народів не разом, а через сполучник «і»).

За Оксамитовою революцією послідував процес «оксамитового розлучення» (мирного законного розділу Чехословаччини), який завершився 1 січня 1993 р. виникненням двох незалежних держав.

Malá, veľká krajina

Як майже кожна країна Центрально-Східної Європи, Словаччина може користуватися перевагами великої кількості сусідів: республіка межує з Україною та чотирма членами Європейського Союзу: Польщею, Чехією, Австрією та Угорщиною. З іншого боку, на зорі незалежності існував ризик втілення звичної необачної мантри про «міст між сходом та заходом» у вигляді запровадження політики багатовекторності та позаблоковості. До того ж, після здобуття самостійності Словаччина справді зіштовхнулася з проблемою, подібною до української: словацькі регіональні політичні лідери не мали досвіду керівництва на національному рівні, оскільки в минулому були в тіні чехів.

Вас може зацікавити: Між Сходом і Заходом: зовнішньополітичні орієнтири Республіки Молдова

Утім, на відміну від України, у Братиславі набагато швидше усвідомили хибність такого підходу, тож ідея позаблоковості була знята з порядку денного, і вже з другої половини 1990-х років країна почала безпосередньо готуватися до вступу в євроатлантичні структури. Це завершилося приєднанням до ЄС та НАТО навесні 2004 року.

Певним «щепленням» від позаблокового статусу для Словаччини виявилися її відносно малі розміри. Як справедливо зазначається у звіті Міністерства закордонних справ Словаччини «Зовнішня та європейська політика Словацької Республіки у 2020 році», об’єктивно держава володіє обмеженим політичним, економічним та військовим впливом, тож саме членство в міжнародних організаціях та сприяння поширенню демократії в регіоні визначені як основний шлях до гарантування безпеки країни.

Читайте також: Антикорупційний детектив, або Чим запам’ятається головування Румунії в Раді ЄС?

Суттєву роль у цьому контексті відіграє і економічний чинник. Господарство Словаччини спрямоване чітко на зовнішній ринок, а на країни ЄС припадає до 80% усього експорту, що сприятливо впливає стабільність і передбачуваність чинного політичного курсу. На експортоорієнтованості республіки слід наголосити окремо: при тому, що Словаччина посідає лише 118 місце у світі за показником чисельності населення, вона входить до топ-40 найбільших експортерів, а також посідає 15 місце за індексом економічної складності (показником того, наскільки диверсифікованою є структура господарства), виробляючи групи товарів від автівок до ліків.

За сукупністю перелічених чинників свого часу Братислава навіть розробила власний бренд з гаслом «Malá, veľká krajina» («Мала, велика країна»).

Політичний ландшафт

Попри однозначну євроатлантичну орієнтацію словацького уряду та підтримку населенням майже винятково проєвропейських партій, до складу Національної ради (словацького однопалатного парламенту) все ж входять декілька партій із суперечливою зовнішньополітичною позицією. Такою є, зокрема, одна з чотирьох коаліційних – «Ми – родина» (Sme Rodina) – яку характеризують як прибічницю «м’якого євроскептицизму», а також опозиційна «Народна партія – Наша Словаччина» (Ľudová strana – Naše Slovensko), яка позиціонує себе як консервативна та проросійська, а за риторикою може бути охарактеризована навіть як неонацистська.

Певну стурбованість викликають і результати опитувань, опублікованих у звіті GLOBSEC Trends 2019, присвяченому тридцятиріччю падіння залізної завіси. Продемонстровані дані підтверджують прихильність словаків до участі в Європейському Союзі, проте водночас засвідчують їхню настороженість щодо НАТО. Так, згідно з опитуванням, за членство в ЄС виступають 71% опитаних. Натомість частка словаків, що підтримують участь у Північноатлантичному альянсі хоч поступово й зростає, усе ж наразі сягає лише 56% – це найнижчий показник у регіоні.

Більше за темою: Розширення Альянсу: що означає вступ Північної Македонії до НАТО

Утім, поточна зовнішньополітична орієнтація Словаччини майже не стає предметом дискусії під час виборчих кампаній. Упродовж і президентських виборів 2019 року, і парламентських 2020-го на порядку денному стояли переважно питання внутрішньої політики. Зокрема, одним з таких було запровадження реєстрації цивільних партнерств (юридично визнаних угод, подібних до шлюбу, створених передусім як засіб визнання законом одностатевих пар). Словаччина залишається однією з небагатьох країн ЄС, які досі не запровадили подібного механізму – обрана главою держави на останніх виборах Зузана Чапутова впродовж електоральної кампанії обіцяла це змінити.

Угорський чинник

Говорячи про переваги від членства в НАТО та ЄС, не можемо оминути, між іншим, і питання словацько-угорських відносин, які змогли принаймні частково налагодитися саме завдяки прагненню обох країн вступити до відповідних організацій. Тривале входження земель, населених словаками, до складу Угорського королівства вилилося в міжетнічне напруження та постійні суперечки щодо належності тих чи інших територій до Словаччини або Угорщини. Іредентизм останньої підкріплюється значною угорською меншиною в Словацькій Республіці. За переписом 2011 року, у Словаччині проживало понад 450 тисяч угорців (8,5% населення), що робить її найбільшою етнічною меншиною в країні. Небезпека сепаратизму посилювалася через специфіку її розселення – переважно в південних районах Словаччини, уздовж 627-кілометрового кордону з Угорщиною.

Вам може бути цікаво: Вибори в Каталонії: чи призведе перемога націоналістів до нового сплеску сепаратизму?

Подекуди суперечки між державами стаються навіть на найвищому рівні. Таким, зокрема, став інцидент у Комарні, місті на південному заході Словаччини. У серпні 2009 року президент Угорщини Ласло Шойом оголосив про наміри приїхати туди задля відкриття пам’ятника Стефану І, першому королю та національному герою Угорщини. Специфіка візиту полягала ще й у часі його здійснення – 21 серпня. Він припадав відразу на дві річниці: 1) дату початку вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини (20-21 серпня); 2) угорське національне свято, приурочене знову-таки до діяльності короля Стефана І (20 серпня). Вважаючи і сам факт відкриття подібного пам’ятника, і обрану дату свідомо провокативними, словацький уряд ввів одноденне обмеження на в’їзд угорського президента. У підсумку держави обмінялися агресивними заявами в бік одна одної, проте Ласло Шойом на відкриття пам’ятника таки не потрапив.

Дізнавайтеся більше: Сепаратистські настрої в серці Європи: чи існує загроза існуванню єдиної Бельгії?

Існує між країнами й досі не розв’язаний гербовий конфлікт. Так, у нижній частині чинного словацького герба зображено три гори: Татру, Фатру й Матру. Річ у тім, що остання наразі знаходиться на території Угорщини. Проте й сучасний угорський герб можна вважати ще більш конфліктним, оскільки на ньому так само зображено ці три гори, з яких відповідно лише одна нині розташована в країні, а сама присутність цих об’єктів на символі покликана зафіксувати факт, що свого часу словацькі землі входили до складу Угорського королівства.

Ліворуч – герб Угорщини. Праворуч – герб Словацької Республіки.

Попри те, що загалом конфлікт між країнами не вичерпано, саме підготовка їх обох до членства в ЄС та НАТО змусила піти на взаємні поступки. У 1995 році за наполяганням західних держав Словаччина та Угорщина підписали Договір про дружбу та співробітництво, за яким серед іншого зобов’язалися розв’язати конфліктні питання, пов’язані з територіальними претензіями та ставленням до національних меншин. Останніми роками спостерігається тенденція до пом’якшення риторики країн щодо одна одної.

Закарпаття в обмін на вакцину?

На початку березня Словаччина стала другою після Угорщини країною ЄС, яка повідомила про наміри закупити російську вакцину Sputnik V. Однак неприємною несподіванкою для України виявився не стільки цей факт, скільки висловлювання, яке прозвучало від прем’єр-міністра Словаччини Ігоря Матовича в ефірі радіо. Так, відповідаючи на запитання, що ж саме він пообіцяв Москві в обмін на постачання вакцини, словацький прем’єр жартома сказав: «Українське Закарпаття». Реакція МЗС України була чіткою: незалежно від мотивів, жанру чи контексту, в якому прозвучала заява, вона є абсолютно неприйнятною й такою, що негативно впливає на дружню й добросусідську атмосферу відносин між двома державами.

Також читайте: Люблінський трикутник: що передбачає новий формат тристоронньої співпраці?

Вже наступного дня на своїй офіційній сторінці у Twitter, прем'єр-міністр наголосив на незмінності словацької позиції щодо територіальної цілісності України та вибачився за свої некоректні слова, додавши українською «Словаччина – твій друг». Сама ж закупівля урядом російської вакцини без відома партнерів по коаліції спровокувала внутрішнє протистояння, тож усередині країни почалися навіть дискусії щодо можливого розпаду парламентської більшості. Наразі ж конфлікт поки вилився лише у відставку міністра охорони здоров’я Словаччини.

Прем’єр-міністр Словацької Республіки Ігор Матович. Olivier Hoslet/AP

Післямова

Попри очевидну неприйнятність заяви глави словацького уряду, яка ставить під сумнів добросусідські відносини, її варто сприймати радше як необачне висловлювання, ніж як реальну чи надуману позицію наших сусідів. Об’єктивно Київ справді може покладатися на Братиславу як на надійного партнера на своєму шляху в євроатлантичні структури. У вже згаданому звіті словацького МЗС особливе місце відводиться саме Україні: «стратегічний зовнішньополітичний інтерес Словаччини полягає в підтримці руху України в напрямку ЄС та НАТО». Загалом же Словаччина зберігає чітку зовнішньополітичну орієнтацію, спрямовану на розбудову відносин в межах Європейського Союзу та НАТО, що відповідає як її економічним, так і політичним та безпековим інтересам.

Автор – Олексій Мезенцев, експерт Аналітичного центру ADASTRA