Вибори в Каталонії: чи призведе перемога націоналістів до нового сплеску сепаратизму?

Каталонське питання, попри те, що має довгу історію, найбільш гостро постало 4 роки тому, коли місцевий парламент, спираючись на результати невизнаного Мадридом референдуму, проголосив незалежність регіону від Іспанії. Тоді центральний уряд діяв рішуче, ввівши пряме управління й не допустивши реального відокремлення Каталонії. Проте, хоч і спроба від’єднання зазнала невдачі, сепаратистські настрої в регіоні за останні роки нікуди не поділися. Саме тому результати чергових виборів, на яких 51% голосів набрали три націоналістичні партії, викликають чимало побоювань щодо нового сплеску сепаратизму в Каталонії. Тож наскільки можливим є такий розвиток подій – розбиратимемося далі.  

Вісім іспанських автономій мають статус історичних націй: Андалусія, Арагон, Балеарські острови, Валенсія, Галісія, Канари, Каталонія та Країна Басків. Проте найчастіше в міжнародному інформаційному просторі з’являється саме Каталонія. Так, у жовтні 2017 року світ сколихнула новина про референдум щодо незалежності регіону, на якому 90% виборців проголосували за вихід зі складу Іспанії. Далі світ спостерігав за заявами Мадрида про незаконність референдуму, проголошення парламентом Каталонії незалежності регіону й масовими протестами. А у 2019 році, після засудження лідерів сепаратистів, близько 10 тис. протестувальників захопили аеропорт Ель-Прат.

Однак каталонське питання, тобто намагання регіону стати незалежним, постало не у 2017 й навіть не на кілька років раніше. Ще в 1871 році Каталонія здійснила першу спробу від’єднатися від Іспанії, у складі якої вона опинилася 1714 року. Тоді після переговорів регіон вдалося залишити під іспанською короною. Ще через 60 років Каталонія знову спробувала оголосити про незалежність, однак стикнулася з масштабними репресіями режиму Франсіско Франко. Тільки в 1979 році регіонові вдалося отримати автономний статус й офіційне визнання каталонської мови. Крім того, у 2006 році Каталонії був наданий новий автономний статус із розширенням її фінансової самостійності.

Протести в Каталонії, жовтень 2017 року. El Pais

Утім, ні автономний статус, ні офіційне визнання мови не стали достатніми кроками для каталонців, які починаючи з 2009 року проводять референдуми про незалежність. Такі несанкціоновані центральною владою волевиявлення відбулися у 2009-2011 роках (більше 90% проголосували за незалежність), у 2014-ому (80%), а також вже згаданого 2017 року (90%), яке стало найвідомішим. Результати завжди показували одне: каталонці (принаймні ті, хто прийшли віддати свій голос) дійсно хочуть самостійності. Однак такі їхні прагнення, зрозуміло, наштовхуються на спротив Мадрида, який кожен референдум оголошує незаконним.

Чому Каталонія прагне від’єднатися?

Рух за незалежність Каталонії є доволі обґрунтованим і має глибоке історичне коріння: в регіону є власні самобутні мова, культура та історія. Найбільше на почуттях каталонців якраз грає те, що їхні мова та культура в іспанській державі заборонялися віддавна. Найсильніші табу існували в часи диктатури Франко: користуватися каталонською мовою на державній службі та в громадських місцях не було дозволено, тож іспанська стала єдиною мовою суспільного життя країни. Після громадянської війни 1939 року заборонили також навчання каталонською. Ці обмеження існували аж до смерті диктатора в листопаді 1975 року.

Порівняння ВВП Каталонії до загального ВВП Іспанії за 2019 рік. Statista

Проте це не єдині причини, чому Каталонія прагне до незалежності. За даними німецької компанії Statista, частку регіону в іспанському ВВП у 2019 році оцінювали у 20,2%, і такий показник стабільно зберігається протягом останніх десятиліть. У той же час валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення в регіоні на 6218 євро більший, ніж у середньому по Іспанії. Це говорить про те, що Каталонія – найбагатший регіон країни, який платить у державну казну найбільшу кількість податків. Розуміння своєї економічної потужності та культурної відмінності і є тим каталізатором, що культивує в населення сепаратистські настрої.

Чому Іспанія не відпускає Каталонію?

Звичайно, окрім очевидного прагнення не допустити дезінтеграції держави (адже в разі успішного виходу Каталонії зі складу Іспанії аналогічні вимоги зможуть поставити й інші автономні регіони, насамперед Країна Басків), Мадрид має і низку інших міркувань, чому незалежності бунтівного регіону не можна допустити.

Площа Каталонії становить 6,3% території Іспанії, а населяють її 7,5 мільйонів людей, що дорівнює близько 16% від населення всього королівства. Барселона, столиця регіону, є другим за кількістю жителів містом країни, а також це одне з найбільш населених міст Європейського Союзу. Проте ні втрата великої частини людського потенціалу, ні відносно невеликої частки території не є настільки критичною для Мадрида, як той факт, що Каталонія – промисловий регіон: там зосереджені потужності текстильної, хімічної, фармацевтичної, автомобілебудівної галузей. Не варто забувати й про особливу туристичну привабливість Каталонії й особливо Барселони. Це, зі свого боку, підвищує доходи економіки, створює тисячі робочих місць, розвиває інфраструктуру країни, підвищує привабливість Іспанії та формує почуття культурного обміну між іноземцями та громадянами королівства.

Дізнавайтеся більше: Сепаратистські настрої в серці Європи: чи існує загроза існуванню єдиної Бельгії?

Проте навіть якщо уявити, що на політичному рівні керівництву Каталонії вдасться домовитися з центральним урядом про «мирне розлучення», від’єднання не зможе бути реалізоване через юридичні перепони: регіон може отримати незалежність від Іспанії тільки за результатами референдуму, що проводиться на території всієї країни, бо питання зачіпає не тільки конкретний адміністративний суб’єкт, а все королівство.

Нові політичні розклади Каталонії: що далі?

Отже, на виборах до регіонального парламенту Каталонії 14 лютого 2021 року перше місце здобула Іспанська соціалістична робітнича партія (PSOE), яку очолює прем'єр-міністр Педро Санчес, вона отримала 33 місця зі 135. Незважаючи на це, у більш сильній позиції, набравши на трьох 51%, опинилися партії, що виступають за незалежність автономного регіону. Серед них «Республіканська лівиця Каталонії» (ERC) – 33 місця в асамблеї, «Разом за Каталонію» (Junts per Catalunya) на чолі з колишнім президентом уряду Каталонії Карлесом Пучдемоном – 32 місця, та «Кандидатура народної єдності» – 9  мандатів. Ця більшість дозволить їм створити коаліцію та сформувати уряд. І така можливість викликала великий резонанс у світовій пресі та занепокоєння з приводу того, чи чекати нової спроби каталонців вийти зі складу королівства. Утім, чи виправдано?

Лідер Соціалістичної партії Каталонії виступає з промовою після лютневих виборів. The Guardian

Насправді, загострення відносин між Барселоною і Мадридом найближчим часом є дуже малоймовірним. По-перше, через те, що боротьба за незалежність зараз відійшла на другий план. Пандемія коронавірусу та соціальна криза є більш нагальними проблемами не лише для регіону, а й для всієї країни. У такі часи відокремлення від Іспанії матиме значні наслідки, зокрема падіння ВВП, падіння доходів, зростання рівня безробіття й проблеми з вакцинацією населення. Так, у 2017 році через невизначеність після референдуму більше ніж 2000 компаній перенесли офіси до інших міст Іспанії, а протести спонукали туристів відмовитися від подорожей до нестабільного регіону. Можна прогнозувати, що те ж саме повториться після нової потенційної спроби оголосити незалежність.

По-друге, і ЄС, і НАТО вже зазначали, що Каталонію виключать зі свого складу в разі її відділення від королівства. Тобто каталонцям, які навпаки прагнуть бути частиною цих союзів, потрібно буде розпочинати процес отримання членства заново. І всі члени ЄС і НАТО, включно з Іспанією, мають погодитися з цим. По-третє, і, напевно, головне: серед сепаратистських партій немає єдності щодо отримання незалежності. «Якщо і є модель, на якій ми можемо зосередитися, то це шотландська модель: ефективний, прогресивний уряд і референдум, визнаний Великобританією, який став би результатом переговорів», – каже лідер Республіканської лівиці, виконувач обов'язків глави уряду Каталонії Пере Арагонес. Тоді як «Разом за Каталонію» виступає за одностороннє проголошення незалежності.

Детальніше про проблему: Сепаратизм чи передвиборча технологія? Чи дійсно регіони Великої Британії прагнуть незалежності

Говорячи про шотландську модель, Пере Арагонес чомусь не звертає увагу на те, що право проводити референдум за незалежність визначає уряд Великої Британії. Мадрид же не погоджувався і, найімовірніше, не погодиться на референдум у Каталонії. До того ж у прихильників відділення регіону немає впевненої більшості, що також не зіграє на користь сепаратистів. Згідно з останнім опитуванням, 47,7% каталонців виступають проти незалежності, а 44,5% – за.

Післямова

Хоча каталонське питання не зникає з іспанського порядку денного, не варто чекати, що найближчим часом воно загостриться. Такі нагальні проблеми, як пандемія, соціальна криза, невизнання Мадридом законності референдумів, відсутність підтримки з боку інших європейських країн разом із різним баченням щодо вирішення проблеми серед сепаратистських партій і є тими обставинами, що поки не дозволять Каталонії знову на повний голос говорити про незалежність.

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з євроатлантичного співробітництва Аналітичного центру ADASTRA