Чорне море – арена протистояння НАТО і РФ?

Той, хто контролює Чорне море, контролює Європу? Або чому безпекова ситуація в Чорному морі останнім часом загострилася?

Вступ

На думку багатьох експертів, той, хто контролює Чорне море, може дуже легко проєктувати силу на всю Європу, насамперед на Балкани та Центральну Європу, а також Східне Середземномор’я, Південний Кавказ та навіть північ Близького Сходу. Така собі аналогія з теорією Хартленду Маккіндера, проте з акцентом саме на Чорному морі, а не на Східній Європі. І хоча все вищенаведене залишається лише теоріями, той факт, що Чорне море було та залишається стратегічно важливим для країн регіону, складно спростувати. Й останнім часом напруга лише посилюється, що дає змогу припустити, що Чорноморський регіон може стати потенційною ареною протистояння регіональних акторів, насамперед країн НАТО з РФ. Якими ж є їхні інтереси та до яких заходів вони вдаються, аби їх задовольнити?

Росія – стратегія оборони чи наступу?

Як стверджує у своїй статті «Чому Захід винний в українській кризі?» Джон Міршхаймер, анексія Росією Криму була «спровокована» політикою розширення на схід ЄС та НАТО, а євроінтеграційні та євроатлантичні прагнення України були сприйняті російським керівництвом як пряма загроза національній безпеці. Відповідно, Міршхаймер переконаний, що дії РФ мали виключно оборонний характер. Однак, існують також твердження, що такі агресивні дії РФ у Криму та на Сході України свідчать про наступальну стратегію Кремля, і навіть якщо російська армія наразі ще може бути не готова до військового протистояння з НАТО, такими діями вона до нього готується, створюючи сприятливу геополітичну ситуацію для цього. Обидві думки мають право на існування, і лише час допоможе зрозуміти, яку ж стратегію обрала Москва.

Інтереси РФ у Чорному морі

Перш за все, Росія розглядає або ж хоче розглядати Чорне море своїм «внутрішнім морем». Звичайно, у жодних державних концепціях чи доктринах про це не згадується зі зрозумілих причин, однак з урахуванням того факту, що більша частина Чорного моря контролювалася Російською імперією, а потім Радянським Союзом, можна припустити, що сучасна розстановка сил у регіоні вважається «історичною несправедливістю». І все ж за таким сприйняттям криються абсолютно логічні та чіткі геополітичні інтереси.

Інші матеріали за темою: Зовнішня політика Російської Федерації: вірити не можна зрозуміти

Чорне море є важливим плацдармом для проєкції сили в Східне Середземномор’я та Левант. За словами екс-генерала-командувача Армії США Бена Ходжеса, «як тільки стане очевидним, що США завдадуть удару по Сирії у відповідь на застосування хімічної зброї або на щось інше, одразу ж можна буде спостерігати, як російські військові кораблі виходять із Чорного моря, проходять через Дарданелли та рухаються в напрямку Східного Середземномор’я». І хоча події в Сирії дещо стабілізувалися, такий варіант  залишатиметься можливим і в майбутньому, насамперед у силу того, що наразі РФ здійснює активну мілітаризацію анексованого Криму, розміщуючи там найновітнішу техніку, озброєння, а також зенітно-ракетні комплекси С-300 та С-400.

Другий інтерес випливає із першого та полягає в дестабілізації НАТО зсередини. У Концепції зовнішньої політики РФ від 2016 року вказується, що Росія «негативно ставиться до розширення НАТО, наближення військової інфраструктури альянсу до російських кордонів та нарощування її військової активності в прикордонних із Росією регіонах». Отож, доступ до Чорного моря мають 3 держави-члени Північноатлантичного альянсу: Болгарія, Румунія та Туреччина, і на всіх них Росія прямо чи опосередковано намагається здійснити певний вплив.

Так, останнім часом Кремль пропонує Туреччині та Болгарії різні «цікаві» економічні та енергетичні ініціативи. Яскравим прикладом є газопровід «Турецький потік», який має бути завершений у 2019 році та який, за запевненнями Кремля, має перетворити Туреччину на головний «газовий хаб» у Європі. У лютому цього року Росія оголосила проєкт «Турецький потік-2», аби залучити до нього Болгарію, «пообіцявши» останній перетворити її на головну транзитну країну для російського газу. Що стосується Румунії, то вона більш негативно ставиться до будь-яких спроб Кремля залучити її в «пастку співробітництва», однак і тут російський вплив присутній. Як згадується в доповіді RAND Corporation, у румунському медіапросторі в значних обсягах фігурує риторика, спрямована проти ЄС та НАТО, що особливо проявилася в період планування розміщення системи ПРО поблизу Девеселу та посприяла зміні ставлення румунів до протиракетної оборони. Якщо раніше більшість населення розглядала її як гарантію безпеки, то тепер її вважають скоріше небезпечною провокацією.

Читайте також: Болгарія в лещатах обставин: чому Софія шукає порозуміння з Москвою?

І все ж, найбільш кричущим актом дестабілізації НАТО зсередини був продаж Росією Туреччині новітніх систем ПРО С-400, які спричинили справжню кризу в турецько-американських відносинах. І хоча президент Туреччини публічно заявив, що «придбання С-400 не означає переорієнтації країни в бік Росії», довіра до турецького союзника, очевидно, похитнулася.

Таким чином, зрозуміло, що ключовим інтересом РФ є нарощування та закріплення своєї військової присутності в регіоні, і саме тому вона здійснює активну діяльність із дестабілізації НАТО зсередини шляхом впливу на населення через ЗМІ (у випадку з Румунією), а також заманювання урядів у «пастку вигідного співробітництва» (як, наприклад, з Болгарією та Туреччиною).

Яка відповідь Альянсу?

Росія чинить тиск на Північноатлантичний альянс у двох регіонах: у чорноморському та балтійському. Ситуація в обох приблизно схожа: РФ розмістила системи ПРО в Калінінграді та в Криму, створюючи таку собі «заборонену зону» для НАТО. Очевидно, що відповідь останньої має бути рішучою. Чи є вона такою насправді?

І так, і ні. З одного боку, НАТО дійсно розміщує свої системи ПРО на противагу російським, створила Багатонаціональну бригаду поблизу румунського міста Крайова, організовує спільні навчання повітряних сил держав-членів у Румунії та Болгарії, а також заснувала Чорноморський центр в рамках Військово-морського командування. Проте, з іншого боку, здається, що Альянсові досить складно протидіяти російському гібридному впливу, який вкорінює протиріччя між його членами та породжує внутрішню нестабільність. І дуже добре підтверджує дану тезу саме приклад Туреччини та придбання нею систем С-400 у липні цього року. Тож, ахіллесовою п’ятою Альянсу є скоріш різне бачення її членами стратегії відносин із Росією, особливо в чорноморському регіоні, де присутність останньої суттєва.

Висновок

Очевидно, що подальше російське просування в чорноморському регіоні варто очікувати та варто до нього готуватися, адже РФ чітко показує, що прагне закріпитися в регіоні як у військовому, так і в політичному та економічному планах.

Для НАТО таке закріплення точно неприпустиме, адже Альянс широко присутній у Чорному морі за рахунок своїх членів, як Румунія, Болгарія та Туреччина. Зрозуміло, що ці держави не вийдуть із НАТО, який би вплив РФ на них не здійснювала, проте що Росія точно може зробити – так це підірвати єдність усередині організації та створити ситуацію, коли НАТО не зможе відповісти єдиним фронтом через різне сприйняття членами загроз. Крім того, спільне бачення східної політики необхідне ще й із тієї причини, що Росія здійснює значний тиск у Балтійському регіоні, мілітаризуючи Калінінград приблизно так, як і Крим.

Авторка – Юлія Пархоменко, Аналітичний центр ADASTRA